Дата документу 11.09.2025 Справа № 334/8636/23
Єдиний унікальний № 334/8636/23 Головуючий в 1 інст. ОСОБА_1
Провадження № 11-кп/807/835/25 Доповідач в 2 інст. ОСОБА_2
Категорія: ч.2 ст.190 КК України
11 вересня 2025 року м. Запоріжжя
Судова колегія з розгляду кримінальних справ Запорізького апеляційного суду в складі:
головуючого ОСОБА_2 ,
суддів ОСОБА_3 , ОСОБА_4 ,
при секретарі ОСОБА_5 ,
за участі прокурора ОСОБА_6 ,
обвинуваченого ОСОБА_7 ,
потерпілих ОСОБА_8 , ОСОБА_9 ,
розглянувши в апеляційному порядку у відкритому судовому засіданні в залі судових засідань Запорізького апеляційного суду кримінальне провадження за апеляційною скаргою обвинуваченого ОСОБА_7 , на вирок Дніпровського районного суду м. Запоріжжя від 16.06.2025 року, яким
ОСОБА_7 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , уродженця м. Бердянськ, українця, громадянина України, освіта середня, неодруженого, непрацюючого, не маючого на утриманні неповнолітніх дітей, який зареєстрований за адресою: АДРЕСА_1 , проживає за адресою: АДРЕСА_2 , судимого: 16.04.2025 року Ленінським районним судом м. Запоріжжя за ч. 2 ст. 190 КК України до покарання у вигляді позбавлення волі строком на 2 роки,
визнано винуватим у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 2 ст. 190 КК України та призначено покарання у вигляді 1 рік 6 місяців позбавлення волі.
На підставі ч. 4 ст. 70 КК України за сукупністю кримінальних правопорушень, шляхом поглинення менш суворого покарання, призначеного за цим вироком, більш суворим покаранням, призначеним вироком ІНФОРМАЦІЯ_2 від 16.04.2025 року, остаточно призначено ОСОБА_7 покарання у вигляді 2 років позбавлення волі.
Стягнуто з ОСОБА_7 на користь потерпілого ОСОБА_9 в рахунок відшкодування майнової шкоди 12425,35 грн.
В порядку ст.100 КПК України вирішено долю речових доказів, -
Вироком суду першої інстанції ОСОБА_7 визнано винуватим у вчиненні трьох епізодів кримінальних правопорушень, передбачених ч. 2 ст. 190 КК України, які вин вчинив за наступних обставин.
У вересні 2021 року ОСОБА_7 , маючи умисел, спрямований на заволодіння грошовими коштами ОСОБА_9 під виглядом законної підприємницької діяльності, оформленої на фізичну особу-підприємця « ОСОБА_10 », шляхом обману, діючи умисно, повторно, з корисливих мотивів, усвідомлюючи суспільно небезпечний характер свого діяння, передбачаючи суспільно небезпечні наслідки та бажаючи їх настання, не маючи на меті в подальшому здійснити заміну металопластикового вікна, прийшов за адресою: АДРЕСА_3 , де переконав мешканця зазначеної квартири ОСОБА_9 скористатися послугами щодо демонтажу старого вікна та встановлення із монтажем нового.
28.09.2021 року потерпілий ОСОБА_9 , будучи введеним в оману, погодився на його послуги заміни вікон, в свою чергу, ОСОБА_7 , діючи в інтересах ФОП « ОСОБА_10 », провів відповідні заміри. Після чого, потерпілий ОСОБА_9 у формі залогу за виконання роботи готівкою передав грошові кошти у сумі 3500 гривень ОСОБА_7 . Після чого, ОСОБА_7 надав для підписання договір про виконання робіт щодо демонтажу старого вікна на нове від 28.09.2021 р., складений від імені фізичної особи-підприємця ОСОБА_10 , відповідно до якого вартість виконання робіт становить 5400 гривень, залог на виконання роботи становить 3500 гривень, завірені підписом від її імені та відтиском круглої печатки на ім'я ФОП « ОСОБА_10 ».
Також потерпілий ОСОБА_9 в ході телефонної розмови з ОСОБА_7 , повідомив останнього, що хоче також замовити послугу щодо заміни каркасу балкону, в свою чергу ОСОБА_7 , діючи в інтересах ФОП « ОСОБА_10 », 01.10.2021 року провів відповідні заміри балкону. Після чого, потерпілий ОСОБА_9 перерахував на банківську картку № НОМЕР_1 , емітовану АТ « ІНФОРМАЦІЯ_3 », оформлену на ОСОБА_10 залог на виконання роботи у сумі 3000 гривень, після чого останній надав для підписання договір про виконання робіт щодо заміни каркасу балкону від 01.10.2021, складений від імені фізичної особи-підприємця ОСОБА_10 , вартість виконання робіт становить 8100 гривень, залог від якої становить 3000 гривень, завірені підписом від її імені та відтиском круглої печатки на ім'я ФОП « ОСОБА_10 ».
Також, ОСОБА_7 , продовжуючи реалізовувати свій злочинний намір, направлений на заволодіння грошовими коштами потерпілого ОСОБА_9 шляхом обману, під приводом прискорення виконання робіт, шахрайським шляхом заволодів грошовими коштами в сумі 2 670 гривень, які потерпілий ОСОБА_9 перерахував на банківську картку № НОМЕР_1 емітовану АТ « ІНФОРМАЦІЯ_3 », оформлену на ОСОБА_10 .
Однак, роботи щодо встановлення металопластикового вікна та каркасу балкону виконані не були, тим самим ОСОБА_7 шахрайським шляхом, а саме шляхом обману, заволодів грошовими коштами на загальну суму 9 170 гривень, які належать потерпілому ОСОБА_9 чим спричинив матеріальну шкоду на вказану суму.
Крім того, 20 листопада 2021 року, ОСОБА_7 , маючи умисел, спрямований на заволодіння грошовими коштами ОСОБА_11 , під виглядом законної підприємницької діяльності, оформленої на фізичну особу-підприємця « ОСОБА_10 », шляхом обману, діючи умисно, повторно, з корисливих мотивів, усвідомлюючи суспільно небезпечний характер свого діяння, передбачаючи суспільно небезпечні наслідки та бажаючи їх настання, не маючи на меті в подальшому встановлювати вхідні двері квартири, прийшов за адресою: АДРЕСА_4 , де переконав мешканку зазначеної квартири ОСОБА_11 скористатися послугами щодо демонтажу старої металевої вхідної двері та встановлення із монтажем нових вхідних металевих дверей зазначеної квартири.
В той же день, потерпіла ОСОБА_11 , будучи введеною в оману, погодилась на його послуги, в свою чергу, ОСОБА_7 , діючи в інтересах ФОП « ОСОБА_10 », провів відповідні заміри. Після чого, потерпіла ОСОБА_11 , переказала грошові кошти зі своєї банківської картки АТ « ІНФОРМАЦІЯ_3 » № НОМЕР_2 на розрахунковий рахунок банку АТ « ІНФОРМАЦІЯ_4 », № НОМЕР_3 в сумі 4200 гривень, держателем якого є ОСОБА_10 . Після чого, ОСОБА_7 надав для підписання договір про виконання робіт щодо демонтажу старої вхідної металевої двері та вивіз, замовлення нової двері, доставка та монтаж від 20.11.2021 р., складений від імені фізичної особи-підприємця ОСОБА_10 , вартість виконання робіт становить 8400 гривень, завірені підписом від її імені та відтиском круглої печатки на ім'я ФОП « ОСОБА_10 ».
Однак, роботи щодо заміни та встановлення вхідної двері квартири виконані не були, тим самим ОСОБА_7 , шахрайським шляхом, а саме шляхом обману, заволодів грошовими коштами потерпілої ОСОБА_11 на загальну суму 4200 гривень, спричинивши їй матеріальну шкоду на вказану суму.
Крім того, 18 грудня 2021 року, ОСОБА_7 , маючи умисел, спрямований на заволодіння грошовими коштами ОСОБА_8 , під виглядом законної підприємницької діяльності, оформленої на фізичну особу-підприємця « ОСОБА_10 », шляхом обману, діючи умисно, повторно, з корисливих мотивів, усвідомлюючи суспільно небезпечний характер свого діяння, передбачаючи суспільно небезпечні наслідки та бажаючи їх настання, не маючи на меті в подальшому встановлювати металопластикове вікно, прийшов за адресою: АДРЕСА_5 , де переконав мешканку зазначеної квартири ОСОБА_8 скористатися послугами зі встановлення металопластикового вікна в одній із кімнат квартири.
В той же день, потерпіла ОСОБА_8 , будучи введеною в оману, повідомила, що хоче встановити металопластикове вікно в квартирі, в свою чергу, ОСОБА_7 , діючи в інтересах ФОП « ОСОБА_10 », провів відповідні заміри. Після чого, потерпіла ОСОБА_8 , переказала грошові кошти зі своєї банківської картки АТ « ІНФОРМАЦІЯ_4 » № НОМЕР_4 на розрахунковий рахунок № НОМЕР_3 банку АТ « ІНФОРМАЦІЯ_4 », в сумі 3000 гривень, держателем якого є ОСОБА_10 . Після чого, ОСОБА_7 надав для підписання договір про виконання робіт щодо встановлення металопластикового вікна від 18.12.2021 р., складений від імені фізичної особи-підприємця ОСОБА_10 , вартість виконання робіт становить 5 305 гривень, завірені підписом від її імені та відтиском круглої печатки на ім'я ФОП « ОСОБА_10 ».
В подальшому, в березні 2022 року до потерпілої подзвонив ОСОБА_7 та повідомив, що металопластикове вікно прийшло зі складу, але для того щоб привезти його до потерпілої додому потрібні грошові кошти в сумі 1 000 гривень. Після чого, ОСОБА_7 приїхав до потерпілої ОСОБА_8 додому та вона передала готівкою ОСОБА_7 вказану суму.
Однак, роботи по встановленню металопластикового вікна виконані не були, тим самим ОСОБА_7 , шахрайським шляхом, а саме шляхом обману, заволодів грошовими коштами потерпілої ОСОБА_8 на загальну суму 4000 гривень, спричинивши їй матеріальну шкоду на вказану суму.
Потерпілим ОСОБА_9 по справі заявлено цивільний позов про стягнення з ОСОБА_7 матеріальної шкоди в розмірі 12425,35грн.
Оцінивши надані сторонами докази, суд першої інстанції дійшов до висновку про винуватість ОСОБА_7 у скоєнні трьох епізодів кримінальних правопорушень, передбачених ч. 2 ст. 190 КК України.
В апеляційній скарзі обвинувачений ОСОБА_7 не погоджується з висновками суду першої інстанції та вважає вирок щодо нього незаконним і необґрунтованим.
Наголошує, що між сторонами існували звичайні цивільно-правові відносини з виконання робіт/надання послуг за договорами з авансовим платежем, які частково виконувалися, а відтак відсутній доведений прямий умисел на заволодіння майном шляхом обману на момент одержання коштів - ключова ознака складу шахрайства.
Апелянт наголошує, що суд не навів переконливого мотивування, яке б виключало інші розумні пояснення подій (господарський ризик, взаємні порушення строків та умов оплати, дефіцит обігових коштів, технологічні затримки), і не дотримав стандарту доказування «поза розумним сумнівом» відповідно до ч. 2, ч. 4 ст. 17 КПК України та ст. 62 Конституції України з урахуванням практики ЄСПЛ («Кобець проти України», п. 45).
Окремо апелянт стверджує, що ознака «повторно» за ч. 2 ст. 190 КК України не доведена, оскільки йдеться про взаємопов'язані договори в межах однорідної підприємницької діяльності, а не про відокремлені завершені епізоди з самостійним первісним умислом.
Також апелянт вказує на використання недопустимих доказів: покладення в основу вироку незасвідчених копій договорів всупереч вимогам ст. 23, 85, 86, 99 КПК України, а також на порушення правил територіальної підслідності (ст. 218 КПК) та меж повноважень органів досудового розслідування при об'єднанні проваджень і проведенні слідчих дій без належного оформлення зміни підслідності та без підстав, передбачених ч. 5 ст. 36 КПК, у зв'язку з чим отримані таким чином відомості мають визнаватися недопустимими (ст. 86 КПК), а органи публічної влади зобов'язані діяти лише у спосіб, визначений законом (ч. 2 ст. 19 Конституції України).
Похідно від цього апелянт вважає передчасним вирішення цивільних позовів у межах кримінального провадження, оскільки спір належить до цивільної юрисдикції (ст. 2 КПК України).
Просить апеляційний суд вирок суду першої інстанції скасувати, а кримінальне провадження закрити.
В судовому засіданні апеляційного суду обвинувачений ОСОБА_7 підтримав подану ним апеляційну скаргу в повному обсязі, наголосивши, що не вчиняв дій, спрямованих на шахрайське заволодіння майном, а спірні події належать до сфери цивільно-правових відносин.
Прокурор у засіданні апеляційного суду, заперечувала проти доводів апеляційної скарги обвинуваченого, зазначивши, що між обвинуваченим і потерпілими відсутні цивільно-правові відносини, оскільки укладання договорів здійснювалося від імені іншої особи, а банківські рахунки відкривалися на інших осіб. За таких обставин дії обвинуваченого були спрямовані на обман та заволодіння коштами потерпілих під виглядом правомірної діяльності.
Потерпіла ОСОБА_8 у судовому засіданні апеляційного суду заперечила проти доводів обвинуваченого, вказавши, що останній отримав грошові кошти та не виконав взятих на себе зобов'язань, оскільки не мав реального наміру їх виконувати.
Потерпілий ОСОБА_9 також заперечив проти доводів обвинуваченого, зазначивши, що обвинувачений не повернув отримані кошти та не виконав договорів щодо встановлення вікон.
Заслухавши доповідь судді по справі, обвинуваченого, прокурора та потерпілих; перевіривши матеріали кримінального провадження, обговоривши доводи, наведені в апеляційній скарзі, провівши судові дебати та надавши обвинуваченому останнє слово, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга задоволенню не підлягає з наступних підстав.
Відповідно до вимог ст. 404 КПК України суд апеляційної інстанції переглядає судові рішення суду першої інстанції в межах апеляційної скарги.
Суд першої інстанції згідно з вимогами ст.ст. 370, 374 КПК України та відповідно до ст. 337 КПК України в межах пред'явленого ОСОБА_7 обвинувачення, встановивши фактичні обставини кримінального провадження, обґрунтовано прийшов до висновку щодо обсягу та доведеності його вини у вчиненні кримінальних правопорушень, передбаченого ч. 2 ст. 190 КК України, виклавши їх у вироку.
В оскаржуваному вироку суд першої інстанції навів всі встановлені обставини, які відповідно до ст. 91 КПК України підлягають доказуванню, а також виклав оцінку та аналіз досліджених в судовому засіданні доказів, зазначив підстави, з яких приймає одні докази та відкидає інші.
Вина ОСОБА_7 у скоєнні трьох епізодів кримінальних правопорушень, передбачених ч. 2 ст. 190 КК України, підтверджується доказами, які були безпосередньо досліджені в судовому засіданні, а саме показаннями свідків, потерпілих та дослідженими в судовому засіданні документами.
У суді першої інстанції ОСОБА_7 вини не визнав та пояснив, що тривалий час здійснює підприємницьку діяльність із встановлення металопластикових конструкцій та утеплення фасадів, має значну кількість виконаних договорів, а затримки виникли після початку війни. Умислу на обман не мав, невиконання робіт зумовлене форс-мажором і проблемами з поліцією.
Разом із тим, у суді першої інстанції було безпосередньо досліджено й оцінено показання потерпілого ОСОБА_9 та свідків, які у сукупності спростовують версію обвинуваченого.
Так, в суді першої інстанції потерпілий ОСОБА_9 показав, що у вересні-жовтні 2022 року, скориставшись контактом, отриманим від батька, замовив у ОСОБА_12 встановлення двох вікон.
Обвинувачений здійснив заміри, наполіг на повній оплаті, одержав 4 500 грн готівкою за кухонне вікно та безготівковий платіж за друге, після чого роботи не розпочав і коштів не повернув, натомість тривалий час посилався на надумані причини («проблеми з автомобілем», «хвороба», «війна»).
Свідок ОСОБА_10 в суді першої інстанції показала, що, хоча формально була зареєстрована як ФОП із 2021 року, фактичне ведення будівельної діяльності - укладення договорів, приймання коштів, організацію робіт здійснював саме ОСОБА_7 . Вона підписувала та завіряла печаткою бланки договорів, які заповнював обвинувачений; оплати надходили як готівкою, так і на рахунки/картковий рахунок, відкриті на її ім'я, якими розпоряджався ОСОБА_12 . Із кінця 2021 року почали масово надходити претензії клієнтів щодо невиконання зобов'язань, які обвинувачений пояснював «затримками постачання».
Свідок ОСОБА_13 в суді першої інстанції показала, що працювала у ОСОБА_14 з березня по грудень 2021 року, телефонувала клієнтам і пропонувала послуги; договори переважно укладалися «на місці» після замірів, частина - в офісі. Вже в період її роботи фіксувалися скарги спочатку на затримки та якість, а згодом і на невиконання робіт; на всі звернення ОСОБА_12 реагував стандартним посиланням на «затримки на заводі».
Свідок ОСОБА_15 в суді першої інстанції підтвердила факт короткочасної співпраці, спосіб залучення клієнтів через соціальні мережі та розміщення офісу на АДРЕСА_6 .
Свідок ОСОБА_16 в суді першої інстанції зазначила, що протягом близько пів року 2021 року виконувала функції менеджера з клієнтських комунікацій, заробітну плату їй виплачував особисто ОСОБА_12 . Офіс функціонував за адресами на АДРЕСА_13 водночас до фірми зверталися особи зі скаргами на несвоєчасне виконання зобов'язань.
Підстав не довіряти показанням свідкам та потерпілому, які були попереджені про кримінальну відповідальність за завідомо неправдиві показання та приведені до присяги, у суду не було, а в апеляційній скарзі не вказані ймовірні причини обмови обвинуваченої з боку свідків чи потерпілого.
Наданні показання є логічними та послідовними, оскільки вони переконливо повідомили про відомі їм обставини, їх пояснення повністю узгоджуються між собою та дослідженими судом першої інстанції документами.
Судом першої інстанції у відповідності до вимог ст. 86 КПК України були досліджені всі належні, допустимі та достовірні докази, надані стороною обвинувачення, зокрема документи, які походять з офіційних джерел та характеризують особу обвинуваченого, його діяльність та обставини здійснення інкримінованих йому кримінальних правопорушень.
Суд першої інстанції обґрунтовано встановив і належно оцінив сукупність письмових та електронних доказів, які послідовно фіксують алгоритм дій ОСОБА_7 за кожним інкримінованим епізодом і у своїй єдності відтворюють цілісну картину заволодіння коштами потерпілих під приводом виконання договорів.
Зокрема, за епізодом кримінального правопорушення щодо потерпілого ОСОБА_9 судом першої інстанції враховано, що відомості внесено до ЄРДР №12023082050002010 від 04.10.2023 за ознаками кримінального правопорушення, передбаченого ч. 2 ст. 190 КК України (т.1 а.с.63).
Між сторонами укладено два договори: від 28.09.2021 (вартість 5 400 грн; завдаток 3 500 грн, т.1 а.с.75) та від 01.10.2021 (вартість 8 100 грн; завдаток 3 000 грн, т.1 а.с.77). Платіжним дорученням від 01.10.2021 підтверджено переказ 3 000 грн на картку № НОМЕР_5 (т.1 а.с.79).
Дані з додатку Viber від 03.11.2021 відображають додатковий переказ 2 670 грн (комісія 13,35 грн) на № НОМЕР_1 на користь « ОСОБА_17 » (т.1 а.с.80-83).
Огляд квартири АДРЕСА_7 засвідчив повну відсутність виконаних робіт і встановлених вікон (03.10.2023; т.1 а.с.67-74).
Потерпілий упізнав ОСОБА_7 за фотознімками (10.10.2023; фото № 4; т.1 а.с.86-89).
CDR-дані оператора « ІНФОРМАЦІЯ_5 » фіксують контакти між номером ОСОБА_14 НОМЕР_6 і номером потерпілого НОМЕР_7 28-30.09.2021, 01.10.2021, 10-12.11.2021 з прив'язкою до БС LAC 58181, CID 20867 ( АДРЕСА_8 ), що кореспондує місцю проживання потерпілого (т.1 а.с.195-198).
Загальний обсяг коштів, одержаних від ОСОБА_9 , становить 9 170 грн (3 500 + 3 000 + 2 670).
За епізодом кримінального правопорушення щодо потерпілої ОСОБА_8 . Відомості внесено до ЄРДР №12023082050001479 від 21.07.2023 (т.1 а.с.212).
За договором від 18.12.2021 (вартість 5 305 грн; завдаток 3 000 грн, т.1 а.с.225) обумовлено виготовлення та передання ПВХ-конструкцій. Огляд квартири АДРЕСА_9 зафіксував відсутність виконаних робіт і встановлених вікон (20.07.2023; т.1 а.с.217-224).
Потерпіла упізнала ОСОБА_7 за фото (21.07.2023; фото № 3; т.1 а.с.226-229).
CDR-дані підтверджують з'єднання з її номером НОМЕР_8 18.12.2021 (вхідне SMS о 10:37:04; вихідний дзвінок 10:38:14-10:38:29) із прив'язкою до БС LAC 58181, CID 21467 (автостоянка АДРЕСА_10 ), що відповідає локації місця проживання потерпілої (т.2 а.с.94-96).
Епізод кримінального правопорушення щодо потерпілої ОСОБА_11 . Відомості внесено до ЄРДР №12023082050001812 від 04.09.2023 (т.2 а.с.103). Договір від 20.11.2021 передбачав закупівлю матеріалів і виконання робіт (вартість 8 400 грн; завдаток 4 200 грн, т.2 а.с.114).
Огляд квартири АДРЕСА_11 виявив наявність старих металевих дверей без ознак проведення робіт (04.09.2023; т.2 а.с.107-113).
Потерпіла упізнала обвинуваченого за фотознімками (05.09.2023; фото № 3; т.2 а.с.115-118).
CDR-дані фіксують сеанс доступу до мережі Інтернет 20.11.2021 з номера ОСОБА_14 (13:07:58-13:17:58) із прив'язкою до БС LAC 57701, CID 38081831 (автостоянка АДРЕСА_12 ), що кореспондує місцю проживання потерпілої (т.2 а.с.119-122).
Погоджуючись з висновками суду першої інстанції, колегія суддів вважає, що вищенаведеними дослідженими судом доказами та обставинами, що ними підтверджуються, винуватість ОСОБА_7 у вчиненні кримінальних правопорушень, передбачених ч. 2 ст. 190 КК України, за фактичних обставин, встановлених судом у вироку, є об'єктивно доведеною поза розумним сумнівом.
Колегія суддів вважає необґрунтованими доводи апеляційної скарги обвинуваченого ОСОБА_7 , які за своєю суттю зводяться до того, що його в діях відсутній склад кримінального правопорушення, а його дії підпадають під ознаки цивільно-правових відносин.
Насамперед колегія відхиляє посилання апелянта про «звичайні цивільно-правові відносини» та відсутність прямого умислу на заволодіння коштами на момент їх одержання.
Суд першої інстанції встановив послідовність дій ОСОБА_7 , яка виходить за межі господарського ризику чи побутових прострочень і свідчить про спочатку сформований умисел на заволодіння чужими коштами шляхом обману.
Відмежовуючи шахрайство (ст. 190 КК України) від цивільно-правових деліктів, колегія суддів виходить із правової позиції Верховного Суду. Отримання майна (коштів) під обіцянку виконати зобов'язання підлягає кваліфікації як шахрайство, якщо встановлено, що вже на момент заволодіння майном особа мала намір його привласнити, а зобов'язання - не виконувати. Такий підхід послідовно відображено, зокрема, у постанові ВС від 16.08.2022 у справі № 442/3912/19 (провадження № 51-6128км21), а також у висновках Касаційного кримінального суду, за якими саме по собі існування між сторонами цивільно-правових відносин або формальне укладення правочинів не виключає складу шахрайства, коли правочин лише завуальовує злочинний умисел на заволодіння чужим майном (постанова ККС ВС від 19.03.2024 у справі № 295/17062/15-к, провадження № 51-1618км19; аналогічно - висновки у справі № 127/11849/15-к).
Відповідно до встановлених судом першої інстанції фактичних обставин, колегія відхиляє доводи апелянта про «звичайні цивільно-правові відносини» та відсутність прямого умислу на заволодіння коштами на момент їх одержання.
Досліджені докази відтворюють послідовну модель поведінки ОСОБА_7 , яка виходить за межі господарського ризику чи побутових прострочень і свідчить саме про первісно сформований умисел: укладення договорів від імені ФОП ОСОБА_10 з використанням печатки та підписів на заповнюваних ним бланках; отримання від потерпілих значних сум «завдатків»/«залогів» як готівкою, так і шляхом перерахувань на карткові/розрахункові рахунки, відкриті на ім'я ОСОБА_10 , якими фактично користувався обвинувачений; повна відсутність будь-яких реальних робіт після проведення замірів; систематичне відтермінування під надуманими приводами; зміна місцезнаходження «офісу» після появи скарг.
Сукупність цих ознак характеризує не неналежне виконання договірних зобов'язань, а застосування обману як способу заволодіння грошовими коштами потерпілих.
Поза тим, під час апеляційного розгляду обвинувачений, відповідаючи на запитання, послався на начебто «орендований склад», де зберігаються придбані за аванси матеріали (вікна, двері тощо), але на уточнювальне запитання про можливість їх отримання повідомив, що склад йому не належить.
Жодних належних і допустимих доказів реального придбання матеріалів (рахунків-фактур, накладних, платіжних доручень, підтверджень від виробників/постачальників, погоджених графіків виконання робіт тощо) стороною захисту не подано.
Відтак ці пояснення носять декларативний характер і не спростовують встановленої судом відсутності будь-якої виробничо-технологічної активності після отримання коштів.
З огляду на викладене, а також беручи до уваги узгоджені показання трьох потерпілих ( ОСОБА_9 , ОСОБА_11 , ОСОБА_8 ), свідчення ОСОБА_10 , ОСОБА_13 , ОСОБА_15 , ОСОБА_16 , протоколи оглядів місць події, результати пред'явлень для впізнання та телекомунікаційні дані й електронні повідомлення щодо перерахувань на конкретні реквізити, колегія суддів приходить до висновку, що на момент прийняття коштів ОСОБА_7 не мав наміру виконувати зобов'язання, а використовував видимість підприємницької діяльності як інструмент обману.
Така сукупність доказів у своїй логічній єдності відповідає стандарту доведення «поза розумним сумнівом» та повністю кореспондує усталеній практиці Верховного Суду щодо розмежування цивільного спору та кримінально караного шахрайства.
Крім того, доводи про «виробничо-технологічні труднощі» не узгоджуються з установленою моделлю поведінки обвинуваченого і спростовуються характером його дій після одержання коштів.
Якщо на момент укладення договорів ОСОБА_7 об'єктивно знав або повинен був знати про наявні перешкоди до своєчасного та належного виконання (тривалий дефіцит матеріалів, відсутність підтверджених каналів постачання, нестача трудових ресурсів, фінансова неспроможність авансувати закупівлі тощо), добросовісна підприємницька практика вимагала від нього утриматися від прийняття нових зобов'язань, належно поінформувати замовників про ризики, запропонувати зміну строків/умов або повернути аванси.
Натомість він продовжував ініціювати нові правочини, наполягати на попередній оплаті, акумулював грошові кошти, не вчиняючи реальних дій до виконання зобов'язань.
За таких обставин посилання на «технологічні затримки» носить суто виправдувальний характер і не усуває ознак прямого умислу, а саме приймаючи аванси за відсутності підтверджених можливостей виконання та передбачаючи неминуче порушення зобов'язань, обвинувачений діяв із завідомим створенням у потерпілих помилкового уявлення про реальність і близьку перспективу робіт.
Відсутність документально підтверджених заходів із мінімізації наслідків (замовлень на заводах, рахунків/накладних на матеріали, погоджених графіків виїздів бригад, листування щодо перенесення строків, повернення авансів тощо), так само як і відсутність належних доказів форс-мажору у розумінні закону, свідчить, що після виникнення «проблем» ОСОБА_7 не лише не припинив приймання коштів, а й продовжив використовувати зовнішні атрибути підприємницької діяльності для залучення нових платежів від потерпілих.
Отже, поставлене питання має однозначну відповідь: за наявності відомих йому виробничо-технологічних перешкод обвинувачений, в разі, якщо б він діяв добросовісно, не мав права укладати нові договори та приймати кошти. Те, що він продовжував це робити, утворює спосіб обману на момент одержання коштів і підтверджує первісно сформований умисел на заволодіння чужим майном, що відповідає ознакам складу злочину, передбаченого ч. 2 ст. 190 КК України.
Твердження апелянта про недоведеність кваліфікуючої ознаки «повторно» є безпідставним. Відповідно до ст. 32 КК України «повторність» охоплює вчинення двох і більше самостійних епізодів одного й того ж злочину (зокрема шахрайства), коли кожен епізод становить окреме, завершене посягання на чуже майно, і при цьому за жоден із них на момент вчинення наступного особу не було засуджено.
Повторність відмежовується від продовжуваного злочину тим, що останній характеризується кількома тотожними діями, об'єднаними єдиним умислом на один безпосередній об'єкт і спрямованими на досягнення єдиного результату. Натомість повторність має місце, коли посягання здійснені у різний час, щодо різних потерпілих чи різних об'єктів майна, за відсутності доказів первісного єдиного умислу на один «комплекс» діянь.
Матеріали провадження відображають три самостійні епізоди, вчинені у різні дати, щодо різних об'єктів робіт і різних потерпілих. У кожному випадку кошти вибули з володіння потерпілих під впливом обману, не були повернуті, а роботи фактично не розпочато.
Той факт, що обвинувачений застосовував однаковий спосіб дій і використовував «підприємницьке прикриття» під реквізити ФОП ОСОБА_10 , не свідчить про єдиний продовжуваний злочин, а навпаки - підтверджує повторюваність шахрайської моделі поведінки та наявність кількох окремих складів злочину, що відповідає ознаці «повторно» за ч. 2 ст. 190 КК України.
Доводи апелянта щодо недопустимості доказів є декларативними та не підтверджені конкретними доводами про процесуальні порушення під час їх отримання.
Оскільки оригінали окремих документів перебували в іншому кримінальному провадженні, слідчим на підставі ухвал слідчого судді, забезпечено тимчасовий доступ до речей і документів; належним чином виготовлені та засвідчені копії приєднано до матеріалів справи.
Крім того, копії договорів були подані самими потерпілими й долучені під час проведення процесуальних дій - огляду речей та огляду місця події - відповідно до ст. 223, 237 КПК України з належним процесуальним оформленням протоколів і додатків (ст. 104-105 КПК України).
Навіть у випадках використання копій письмових документів суд першої інстанції перевірив їх походження та спосіб одержання, встановив їх належність та допустимість (ст. 84-86, 99, 94 КПК України), зіставив зміст таких документів із показаннями потерпілих і свідків, платіжними та телекомунікаційними даними й іншими доказами у справі і обґрунтовано дійшов висновку про відсутність сумнівів у їх достовірності.
Апелянт не навів жодного конкретного факту з приводу дефекту фіксації, невідповідності, виходу за межі ухвал слідчого судді чи порушення порядку збирання доказів, а також не продемонстрував, яким чином заявлені ним абстрактні порушення вплинули на реалізацію процесуальних прав обвинуваченого або на результат розгляду справи.
Самі по собі загальні посилання без індивідуалізації процесуального недоліку та без доведення істотності порушення не є підставою для визнання доказів недопустимими у розумінні ст. 86, 87 КПК України.
Аргументи про порушення правил територіальної підслідності та «неналежне об'єднання проваджень» не тягнуть автоматичної недопустимості доказів. КПК України не відносить можливе порушення підслідності до безумовних підстав недопустимості доказів.
Вирішальним є те, чи допущені порушення призвели до істотного обмеження процесуальних прав учасників або спотворення доказової інформації.
Таких наслідків апелянт не продемонстрував.
Навпаки, матеріали справи свідчать, що досудове розслідування здійснювалось у встановленій законом формі, а зібрані відомості були відкриті, досліджені судом і оцінені в сукупності.
Об'єднання епізодів відносно одного обвинуваченого, що вчинив однорідні злочини схожим способом у близький проміжок часу, відповідало засадам процесуальної економії та повноти з'ясування обставин і не порушило прав ОСОБА_7 .
Посилання апеллянта на практику ЄСПЛ, зокрема на рішення у справі «Кобець проти України», не змінює висновку про дотримання стандарту доказування.
Суд першої інстанції не переклав тягар доведення на обвинуваченого, не спирався на припущення, а в основу вироку поклав перевірені, взаємоузгоджені, логічно пов'язані докази, які у своїй сукупності формують послідовний ланцюг, несумісний з невинуватістю і такий, що виключає обґрунтовані альтернативні версії подій.
Щодо доводів про «цивільну юрисдикцію» спорів та передчасність вирішення цивільних позовів у межах кримінального провадження, колегія зазначає: КПК України прямо передбачає можливість пред'явлення та розгляду цивільного позову про відшкодування шкоди, завданої кримінальним правопорушенням, у межах кримінального провадження з ухваленням рішення за наслідками доведеності складу злочину і розміру шкоди.
Суд першої інстанції, встановивши факт заволодіння коштами потерпілого ОСОБА_9 шахрайським шляхом та підтвердивши суму заявленої шкоди первинними документами і показаннями, правомірно задовольнив позов у повному обсязі. Вказане не підміняє цивільного судочинства, а реалізує процесуальний механізм відновлення порушених прав потерпілої особи у зв'язку з доведеним кримінальним деліктом.
Призначення покарання відповідає вимогам статей 50, 65, 66, 67, 70 КК України. Суд першої інстанції врахував характер і ступінь суспільної небезпечності вчиненого, дані про особу винного, відсутність пом'якшуючих та обтяжуючих обставин, невизнання вини та невжиття заходів до добровільного відшкодування шкоди, наявність інших кримінальних проваджень за аналогічними діяннями і обґрунтовано дійшов висновку про недоцільність застосування ст. 69 та ст. 75 КК України.
З урахуванням того, що інкриміновані епізоди вчинено до постановлення попереднього вироку ІНФОРМАЦІЯ_2 від 16.04.2025 р. суд правильно застосовано ч. 4 ст. 70 КК України за сукупністю злочинів за принципом поглинення менш суворого покарання більш суворим.
З огляду на викладене колегія суддів констатує, що доводи апеляційної скарги зводяться до переоцінки доказів у спосіб, який не спростовує логічності та повноти висновків суду першої інстанції, не вказує на істотні порушення вимог кримінального процесуального закону чи неправильне застосування закону про кримінальну відповідальність і не ставить під сумнів доведеність вини ОСОБА_7 у вчиненні трьох епізодів кримінальних правопорушень, передбачених ч. 2 ст. 190 КК України.
З урахуванням вищевикладеного, колегія суддів вважає, що істотних порушень закону про кримінальну відповідальність та кримінального процесуального закону, неправильного застосування закону України про кримінальну відповідальність, які би були беззаперечними підставами для скасування або зміни вироку суду першої інстанції, а також підстав для закриття кримінального провадження під час апеляційного перегляду не встановлено.
За таких обставин суд апеляційної інстанції не вбачає підстав для задоволення апеляційної скарги обвинуваченого.
На підставі зазначеного, керуючись ст.ст. 404, 405, 407, 414, 418, 419, КПК України, колегія суддів, -
Апеляційну скаргу обвинуваченого ОСОБА_7 залишити без задоволення.
Вирок Дніпровського районного суду м. Запоріжжя від 16 червня 2025 року, яким ОСОБА_7 , визнано винуватим у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 2 ст. 190 КК України, залишити без змін.
Ухвала суду набирає законної сили з моменту оголошення.
Касаційна скарга на ухвалу може бути подана протягом трьох місяців з дня її оголошення безпосередньо до Верховного Суду.
Судді:
ОСОБА_2 ОСОБА_3 ОСОБА_4