ДАРНИЦЬКИЙ РАЙОННИЙ СУД М.КИЄВА
справа № 753/19090/25
провадження № 1-кс/753/2654/25
"19" вересня 2025 р. слідчий суддя Дарницького районного суду міста Києва ОСОБА_1 , за участі секретаря судового засідання ОСОБА_2 , представника власника майна ОСОБА_3 - адвоката ОСОБА_4 , прокурора ОСОБА_5 , розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду м. Києва клопотання адвоката ОСОБА_4 яка діє в інтересах ОСОБА_3 про скасування арешту з майна у кримінальному провадженні № 12015100000000531 від 15.06.2015 року, за ознаками вчинення кримінальних правопорушень, передбачених ч. 2 ст. 364, ч. 4 ст. 358 КК України, -
11.09.2025 року представник власника майнаОСОБА_3 адвокат ОСОБА_4 звернулась до слідчого судді з клопотанням про скасування арешту з майна, який було накладено ухвалою слідчого судді Дарницького районного суду міста Києва від 11.11.2016 року у справі № 753/20290/16-к, провадження 1-кс/753/4263/16. В обґрунтування зазначає, що в провадженні СВ Дарницького УП ГУНП в м. Києві перебуває кримінальне провадження, внесене до Єдиного реєстру досудових розслідувань за12015100000000531 від 15.06.2015 року, за ознаками вчинення кримінальних правопорушень, передбачених ч. 2 ст. 364, ч. 4 ст. 358 КК України. В межах зазначеного кримінального провадження слідчим суддею Дарницького районного суду міста Києва ОСОБА_6 від 11.11.2016 року було постановлено ухвалу про накладення арешту на майно, а саме на нежиле приміщення АДРЕСА_1 , що на праві власності належить ОСОБА_3 . Зі змісту мотивувальної частини вказаної ухвали вбачається, що такий було накладено слідчим суддею з метою в подальшому запобігання незаконного відчуження вказаного нежитлового приміщення в подальшому. Проте ОСОБА_3 , власник вказаного нежитлового приміщення, не є та не може бути жодним чином причетною до вчинення іншими особами кримінальних правопорушень, передбачених ч. 2 ст. 364, ч. 4 ст. 358 КК України, а право власності на вищезазначене приміщення вона набула правомірно, на підставі договору, який відповідає чинному законодавству, та відповідно є добросовісним набувачем. Окрім цього ОСОБА_3 не є підозрюваною, потерпілою у вказаному кримінальному провадженні, що виключає можливість накладення арешту на її приміщення. Також, зазначає, що дане кримінальне провадження мало бути закрите, оскільки станом на 2025 рік, в кримінальному провадженні фактично минув строк притягнення винної особи до кримінальної відповідальності. Відтак, будь-які процесуальні дії вчинятися не можуть, і підстави для подальшого перебування майна під арештом відсутні. Просить заяву задовольнити та скасувати арешт з нежитлового приміщення № 324 загальною площею 145,30 кв.м., в будинку АДРЕСА_2 , що належить ОСОБА_3 на праві власності.
У судовому засіданні представник власника майна ОСОБА_3 адвокат ОСОБА_4 підтримала клопотання з підстав викладених у ньому та просила його задовольнити.
У судовому засіданні прокурор ОСОБА_5 заперечував проти клопотання, зазначив, що у кримінальному провадженні продовжується досудове розслідування, а нежитлове приміщення визнано речовим доказом, відтак необхідність у арешті майна не відпала.
Заслухавши представника власника майна, прокурора, дослідивши матеріали клопотання та матеріали кримінального провадження, слідчий суддя дійшов висновку про те, що останнє підлягає задоволенню з наступних підстав.
Судом встановлено, що у провадженні СВ Дарницького УП ГУНП у м. Києві перебувають матеріали досудового розслідування по кримінальному провадженні, відомості про яке внесено до Єдиного реєстру досудових розслідувань за №12015100000000531 від 15.06.2015 за ознаками кримінальних правопорушень, передбачених ч. 2 ст. 364, ч. 4 ст. 358 КК України.
07.11.2016 року начальник відділення розслідування злочинів у сфері службової діяльності СВ Дарницького УП ГУНП України в м. Києві майор поліції ОСОБА_7 звернувся до слідчого судді Дарницького районного суду міста Києва з клопотанням про накладення арешту на майно.
Ухвалою слідчого судді Дарницького районного суду міста Києва від 11.11.2016 року у справі № 753/20290/16-к, провадження 1-кс/753/4263/16, накладено арешт на належне ОСОБА_3 на праві власності нежитлове приміщення № 324 в будинку АДРЕСА_2 .
Станом на дату звернення з клопотанням, власником нежитлового приміщення № 324 в будинку АДРЕСА_2 є заявниця ОСОБА_8 , що підтверджується Інформацією з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно.
Відповідно до ч. 1 ст. 174 КПК України, підозрюваний, обвинувачений, їх захисник, законний представник, інший власник або володілець майна, представник юридичної особи, щодо якої здійснюється провадження, які не були присутні при розгляді питання про арешт майна, мають право заявити клопотання про скасування арешту майна повністю або частково.
Арешт майна також може бути скасовано повністю або частково ухвалою слідчого судді під час досудового розслідування чи суду під час судового провадження за клопотанням підозрюваного, обвинуваченого, їх захисника чи законного представника, іншого власника або володільця майна, представника юридичної особи, щодо якої здійснюється провадження, якщо вони доведуть, що в подальшому застосуванні цього заходу відпала потреба або арешт накладено необґрунтовано.
Разом з тим, із матеріалів клопотання про скасування арешту вбачається, що ОСОБА_3 є добросовісним набувачем нежитлового приміщення № 324 загальною площею 145,30 кв.м., в будинку АДРЕСА_2 .
Із матеріалів клопотання, на підставі яких накладався арешт вбачається, що приміщення є предметом вчинення кримінального правопорушення, а не речовим доказом.
Визначаючись щодо обґрунтованості клопотання слідчий суддя виходить з того, що завданнями кримінального провадження є захист особи, суспільства та держави від кримінальних правопорушень, охорона прав, свобод та законних інтересів учасників кримінального провадження, а також забезпечення швидкого, повного та неупередженого розслідування і судового розгляду з тим, щоб кожний, хто вчинив кримінальне правопорушення, був притягнутий до відповідальності в міру своєї вини, жоден невинуватий не був обвинувачений або засуджений, жодна особа не була піддана необґрунтованому процесуальному примусу і щоб до кожного учасника кримінального провадження була застосована належна правова процедура (ст. 2 КПК).
За правилами визначеними ч. 1 ст. 219 КПК України, строк досудового розслідування обчислюється з моменту внесення відомостей про кримінальне правопорушення до Єдиного реєстру досудових розслідувань або винесення постанови про початок досудового розслідування у порядку, встановленому статтею 615 цього Кодексу, до дня звернення до суду з обвинувальним актом, клопотанням про застосування примусових заходів медичного або виховного характеру, клопотанням про звільнення особи від кримінальної відповідальності, клопотанням про закриття кримінального провадження або до дня ухвалення рішення про закриття кримінального провадження.
З аналізу вищенаведених норм можна дійти висновку те, що слідчий суддя здійснює повноваження судового контролю, в тому числі, щодо накладення та скасування арешту майна, виключно в межах здійснення досудового розслідування, яке розпочинається з моменту внесення відомостей про кримінальне правопорушення до Єдиного реєстру досудових розслідувань та завершується днем звернення до суду з обвинувальним актом, клопотанням про застосування примусових заходів медичного або виховного характеру, клопотанням про звільнення особи від кримінальної відповідальності або ж днем ухвалення рішення про закриття кримінального провадження.
Поряд з цим, слідча суддя звертає увагу на наступне.
Як вбачається з матеріалів клопотання, арешт на майно накладено ще у 2016 році. Як вбачається з матеріалів кримінального провадження, остання процесуальна дія була вчинена ще у листопаді 2017 року. В подальшому будь-які інші процесуальні дії слідчими органами не вчинялись.
Право власності належить до основоположних прав людини, утілення яких у життя становить підвалини справедливості суспільного ладу. Захист зазначеного права гарантовано ст. 1 Першого протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод. Як передбачено цією міжнародно-правовою нормою, кожна фізична або юридична особа має право мирно володіти своїм майном і ніхто не може бути позбавлений власного майна інакше як в інтересах суспільства й на умовах, передбачених законом або загальними принципами міжнародного права. Відповідно до практики ЄСПЛ утручання в це право повинне мати законні підстави й мету, а також бути пропорційним публічному інтересу.
Так, згідно з усталеною практикою Європейського суду з прав людини стаття 1 Першого протоколу до Конвенції містить три окремі норми: перша, що виражається в першому реченні першого абзацу та має загальний характер, закладає принцип мирного володіння майном. Друга норма, що міститься в другому реченні того ж абзацу, охоплює питання позбавлення права власності та обумовлює його певними критеріями. Третя норма, що міститься в другому абзаці, визнає право договірних держав, серед іншого, контролювати використання майна в загальних інтересах. Друга та третя норми, які стосуються конкретних випадків втручання у право мирного володіння майном, повинні тлумачитися у світлі загального принципу, закладеного першою нормою (див., серед інших джерел, рішення у справах «Іммобіліаре Саффі проти Італії» (Immobiliare Saffi v. Italy), заява № 22774/93, п. 44, ECHR 1999-V, та «Вістіньш і Препьолкінс проти Латвії», заява № 71243/01, п. 93, від 25 жовтня 2012 року).
У своєму рішенні від 23 січня 2014 року у справі «East/West Alliance Limited» проти України» заява № 19336/04 п. 168, Європейський суд з прав людини також нагадує, що будь-яке втручання державного органу у право на мирне володіння майном повинно забезпечити «справедливий баланс» між загальним інтересом суспільства та вимогами захисту основоположних прав конкретної особи. Необхідність досягнення такого балансу відображена в цілому в структурі статті 1 Першого протоколу. Необхідного балансу не вдасться досягти, якщо на відповідну особу буде покладено індивідуальний та надмірний тягар (див., серед інших джерел, рішення від 23 вересня 1982 року у справі «Спорронг та Льон рот проти Швеції» (Sporrong and Lonnroth v. Sweden), пп. 69 і 73, Series A № 52). Іншими словами, має існувати обґрунтоване пропорційне співвідношення між засобами, які застосовуються, та метою, яку прагнуть досягти (див., наприклад, рішення від 21 лютого 1986 року у справі «Джеймс та інші проти Сполученого Королівства» (James and Others v. the United Kingdom), п. 50, Series A № 98).
Разом з тим, слідчим суддею враховується правова позиція Європейського суду з прав людини висловлена у рішенні від 02 лютого 2023 року у справі «AKSHIN GARAYEV v. AZERBAIJAN» за заявою № 30352/11 (щодо надмірного тягаря, покладеного на власника внаслідок постійного та тривалого утримання належного йому майна як речового доказу у кримінальному провадженні). Так, у згаданій справі заявник скаржився на те, що постійне і тривале утримання майна, в якості речових доказів у кримінальному провадженні, порушувало його право на мирне володіння своїм майном.
У цій справі вилучення доказів не позбавило заявницю його майна, але є заходом, що тимчасово перешкоджає їх використанню та відчуженню. Оскільки утримання майна заявника як доказу є заходом, який тимчасово обмежує користування та розпорядження майном, цей захід має бути передбачений національним законодавством, переслідувати законну мету та бути пропорційним переслідуваній меті. Суд визнав, що втручання ґрунтувалося на відповідних положеннях КПК. Суд також визнав, що воно переслідувало законну мету забезпечення належного функціонування правосуддя і, отже, відповідало "загальним інтересам" суспільства.
Водночас, Суд зазначив, що має також існувати розумне співвідношення пропорційності між засобами, що застосовуються, і метою, яку прагнуть досягти будь-які заходи, що застосовуються державою, в тому числі заходи, спрямовані на контроль за використанням майна приватної особи. Ця вимога виражається в понятті "справедливого балансу", який повинен бути досягнутий між вимогами загального інтересу суспільства та вимогами захисту основних прав особи. Для того, щоб визначити пропорційність відповідного заходу, необхідно враховувати його тривалість, а також його необхідність з огляду на хід кримінального провадження, наслідки його застосування для відповідної особи та рішення, прийняті органами влади у зв'язку з цим.
Окрім цього, особи, які зазнають порушення права мирного володіння майном, відповідно до статті 13 Конвенції повинні бути забезпечені можливістю ефективного засобу юридичного захисту в національному органі.
На рівні національного законодавства гарантії захисту права власності закріплені в ст. 41 Конституції України, зі змісту якої вбачається, що кожен має право володіти, користуватися і розпоряджатися своєю власністю, за винятком обмежень, установлених законом. Дана стаття гарантує, що ніхто не може бути протиправно позбавлений права власності і право приватної власності є непорушним.
Зазначений принцип відображено й конкретизовано в ч. 1 ст. 321 Цивільного кодексу України, згідно з якою право власності є непорушним і ніхто не може бути протиправно позбавлений цього права чи обмежений у його здійсненні. Одним зі способів захисту права власності є гарантована в ст. 391 ЦК України можливість власника вимагати усунення перешкод у здійсненні права користування та розпорядження своїм майном.
Спеціальні підстави законного обмеження особи в реалізації права власності передбачені, зокрема, нормами кримінального процесуального закону для виконання завдань кримінального провадження як легітимної мети відповідного втручання в право мирного володіння майном.
Зокрема, згідно з ч. 1 ст. 170 КПК України, арештом майна є тимчасове, до скасування у встановленому цим Кодексом порядку, позбавлення за ухвалою слідчого судді або суду права на відчуження, розпорядження та/або користування майном, щодо якого існує сукупність підстав чи розумних підозр вважати, що воно є доказом кримінального правопорушення, підлягає спеціальній конфіскації у підозрюваного, обвинуваченого, засудженого, третіх осіб, конфіскації у юридичної особи, для забезпечення цивільного позову, стягнення з юридичної особи отриманої неправомірної вигоди, можливої конфіскації майна. Арешт майна скасовується у встановленому цим Кодексом порядку.
Завданням арешту майна є запобігання можливості його приховування, пошкодження, псування, знищення, перетворення, відчуження. Слідчий, прокурор повинні вжити необхідних заходів з метою виявлення та розшуку майна, на яке може бути накладено арешт у кримінальному провадженні, зокрема шляхом витребування необхідної інформації у Національного агентства України з питань виявлення, розшуку та управління активами, одержаними від корупційних та інших злочинів, інших державних органів та органів місцевого самоврядування, фізичних і юридичних осіб.
Так, арешт майна є триваючим втручанням у право власності, тому рішення, навіть правильне, яке встановлює арешт майна, може з часом втратити свою обґрунтованість в результаті зміни обставин, які правомірність такого арешту обґрунтовували. А тому може потребувати зміни в режимі арешту майна і навіть його скасування.
Відповідно до п. 7 ч. 2 ст. 131 КПК України, арешт майна є одним із видів заходів забезпечення кримінального провадження.
Застосування заходів забезпечення кримінального провадження, за п. 2 ч. 3 ст. 132 КПК України, є неможливим, якщо потреби досудового розслідування не виправдовують такий ступінь втручання у права і свободи особи, про який ідеться в клопотанні.
Крім цього, відповідно до ч. 1 ст. 131 КПК України, заходи забезпечення кримінального провадження застосовуються з метою досягнення дієвості цього провадження.
Прокурор Дарницької окружної прокуратури міста Києва ОСОБА_5 не спростував, не навів жодної підстави щодо доцільності подальшого продовження арешту майна, не зазначив слідчі дії, які можливо необхідно буде провести з арештованим майном у кримінальному провадженні та підстав, які унеможливили їх проведення з моменту внесення відомостей до ЄРДР, а саме з 15.06.2015 року.
Враховуючи те, що на сьогоднішній день органом досудового розслідування було проведено всі необхідні слідчі дії в рамках вказаного кримінального провадження та будь-яких інших слідчих дій проводитись не буде, тому слідчий суддя вважає за необхідне клопотання представника власника майна задовольнити та скасувати арешт.
Керуючись ст.ст. 107, 174, 309, 372 КПК України, слідчий суддя,-
Клопотання - задовольнити.
Скасувати арешт, накладений ухвалою слідчого судді Дарницького районного суду міста Києва від 11.11.2016 року у справі № 753/20290/16-к, провадження 1-кс/753/4263/16, у кримінальному провадженні №12015100000000531 від 15.06.2015 року, на нежитлове приміщення № 324 (триста двадцять чотири) загальною площею 145,30 кв.м., в будинку АДРЕСА_2 , що належить на праві власності ОСОБА_3 ( ІНФОРМАЦІЯ_1 , РНОКПП НОМЕР_1 ), номер запису про обтяження: 18158313.
Ухвала оскарженню не підлягає.
Повний текст ухвали складено та проголошено 24.09.2025 року о 16 год. 45 хв.
Слідчий суддя: ОСОБА_1