24 вересня 2025 року м. Дніпросправа № 160/2613/25
Третій апеляційний адміністративний суд у складі колегії суддів: головуючого - судді Малиш Н.І. (доповідач), суддів: Баранник Н.П., Щербака А.А.,
розглянувши в порядку письмового провадження в залі судового засідання Третього апеляційного адміністративного суду в м. Дніпрі апеляційну скаргу Головного управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області на рішення Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 14 квітня 2025 року (суддя 1-ї інстанції Горбалінський В.В.) в адміністративній справі №160/2613/25 за позовом ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України у Львівській області, Головного управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області про визнання рішення протиправним та зобов'язання вчинити певні дії, -
29.01.2025 ОСОБА_1 звернувся до суду із позовною заявою до Головного управління Пенсійного фонду України у Львівській області (далі - відповідач-1), Головного управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області (далі - відповідач-2), в якій просив суд:
- визнати протиправним та скасувати рішення Головного управління Пенсійного фонду України у Львівській області №045650021105 від 08.01.2025 року про відмову призначенні пенсії;
- зобов'язати Головне управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області зарахувати до страхового стажу періоди роботи ОСОБА_1 відповідно до записів трудової книжки серії НОМЕР_1 від 16.09.1982 року;
- зобов'язати Головне управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області зарахувати до страхового стажу період роботи ОСОБА_1 у Республіці Білорусь з 27.01.2000 року по 10.06.2008 року відповідно до норм Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» від 09.07.2003 року №1058, з зазначеними змінами від 25.04.2024 року, та міжнародними договорами України, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України;
- зобов'язати Головне управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області повторно розглянути заяву ОСОБА_1 від 03.01.2025 року про призначення пенсії за віком, з урахуванням висновків суду.
В обґрунтування позовної заяви позивач зазначив, що оскаржуваним рішенням йому протиправно відмовлено у зарахуванні до страхового стажу періодів роботи відповідно до записів трудової книжки серії НОМЕР_1 від 16.09.1982 року у зв'язку із наявністю недоліків заповнення трудової книжки стосовно даних періодів та протиправно не зараховано до страхового стажу період індивідуальної господарської діяльності в Республіці Білорусь з 27.01.2000 року по 10.06.2008 року. Позивач зауважив, що працівник не може відповідати за правильність та повноту оформлення документів на підприємстві, що неодноразова підтверджував Верховний Суд. У зв'язку з чим позивач звернувся до суду з даною позовною заявою.
Рішенням Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 14 квітня 2025 року позов задоволено частково.
Визнано протиправним та скасовано рішення Головного управління Пенсійного фонду України у Львівській області №045650021105 від 08.01.2025 року.
Зобов'язано Головне управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області зарахувати до страхового стажу ОСОБА_1 періоди роботи з 20.08.1982 року по 18.04.1983 року, з 27.06.1985 року по 27.10.1992 року, з 02.11.1992 року по 26.10.1994 року, з 27.10.1994 року по 19.05.1999 року, з 23.08.1999 року по 30.09.1999 року та з 01.10.1999 року по 29.03.2000 року.
Зобов'язано Головне управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області призначити ОСОБА_1 пенсію за віком відповідно до ст.26 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» з 03.01.2025 року.
В задоволенні іншої частини позовних вимог відмовлено та здійснено розподіл судових витрат у справі.
Відповідачем-2 на вказане рішення суду подана апеляційна скарга, в якій посилаючись на порушення судом першої інстанції норм матеріального права, просить суд апеляційної інстанції скасувати рішення суду та прийняти нове, яким у задоволенні позову відмовити повністю.
Апеляційна скарга обґрунтована тим, що до страхового стажу позивача правомірно не зараховано періоди, згідно записів трудової книжки серія НОМЕР_2 від 16.09.1982, оскільки на титульній сторінці відсутня печатка підприємства, яке заповняло трудову книжку. Також наголошує, що Головним управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області не приймалось рішення по суті заяви позивача про призначення пенсії, відтак відповідальним за опрацювання заяви позивачки та прийняття відповідного рішення є, в даному випадку, визначений у встановленому порядку територіальний орган Пенсійного фонду - Головне управління Пенсійного фонду України у Львівській області.
Позивач та відповідач-1 правом подання відзивів на апеляційну скаргу не скористались.
В силу п. 3 ч. 1 ст. 311 КАС України суд апеляційної інстанції розглядає справу в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами.
Дослідивши матеріали справи, перевіривши в межах доводів апеляційної скарги дотримання судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, апеляційний суд дійшов висновку, що апеляційна скарга підлягає частковому задоволенню, з наступних підстав.
Судом першої інстанції встановлено, що позивач 03.01.2025 звернувся до Головного управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області із заявою про призначення пенсії за віком відповідно до ст.26 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування».
08.01.2025 Головне управління Пенсійного фонду України у Львівській області за принципом екстериторіальності розглянуло заяву ОСОБА_1 від 03.01.2025 року та прийняло рішення №045650021105, яким відмовило заявнику в призначенні пенсії за віком відповідно до ст.26 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування», у зв'язку відсутністю у заявника необхідного страхового стажу.
Також у вказаному рішенні зазначено, що періоди роботи згідно із записами в трудовій книжці НОМЕР_2 не зараховано до страхового стажу у зв'язку із відсутністю на титульній сторінці трудової книжки печатки.
Крім цього у вказаному рішенні зазначено, що страховий стаж заявника становить 18 років 03 місяці 17 днів, при необхідному - 31 рік.
Також у вказаному рішенні зазначено, що пенсійним органом встановлено, що заявник працював в Республіці Білорусь.
З форми РС-право, яка наявна в пенсійній справі позивача, вбачається, що до страхового стажу ОСОБА_1 зараховано, зокрема, наступні періоди: з 01.09.1981 року по 10.06.1982 року, з 22.04.1983 року по 29.03.1985 року та з 11.06.2008 року по 31.10.2008 року.
Не погоджуючись із непризначенням пенсії за віком, позивач звернувся до суду.
Задовольняючи позовні вимоги частково суд першої інстанції дійшов висновку про протиправність оскаржуваного рішення Головного управління Пенсійного фонду України у Львівській області про відмову позивачу у призначенні пенсії за віком та з метою захисту прав та законних інтересів останньої зобов'язав Головне управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області повторно розглянути заяву позивача про призначення пенсії від 08.01.2025, з урахуванням зарахованих до страхового стажу спірних періодів його трудової діяльності.
Позивачем означене рішення суду першої інстанції не оскаржується.
Суд апеляційної інстанції переглядаючи судове рішення доходить наступних висновків.
Правовідносини, що виникають у сфері пенсійного забезпечення громадян регулюються Законом України «Про пенсійне забезпечення» №1788-ХІІ від 05.11.1991 та Законом України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» №1058-IV від 09.07.2003 (в редакціях, чинних на момент виникнення спірних правовідносин).
Відповідно до частини першої статті 8 Закону №1058-IV право на отримання пенсій та соціальних послуг із солідарної системи мають, зокрема, громадяни України, які застраховані згідно із цим Законом та досягли встановленого цим Законом пенсійного віку чи визнані особами з інвалідністю в установленому законодавством порядку і мають необхідний для призначення відповідного виду пенсії страховий стаж, а в разі смерті цих осіб - члени їхніх сімей, зазначені у статті 36 цього Закону, та інші особи, передбачені цим Законом.
Частина третя статті 4 Закону № 1058-IV визначає, що виключно законами про пенсійне забезпечення визначаються: види пенсійного забезпечення; умови участі в пенсійній системі чи її рівнях; пенсійний вік для чоловіків та жінок, при досягненні якого особа має право на отримання пенсійних виплат; джерела формування коштів, що спрямовуються на пенсійне забезпечення; умови, норми та порядок пенсійного забезпечення; організація та порядок здійснення управління в системі пенсійного забезпечення.
Частиною першою статті 9 Закону № 1058-IV передбачено, що відповідно до цього Закону в солідарній системі призначаються такі пенсійні виплати: 1) пенсія за віком; 2) пенсія по інвалідності; 3) пенсія у зв'язку з втратою годувальника.
Частиною першою статті 26 Закону №1058-IV визначено умови призначення пенсії за віком, відповідно до якої особи мають право на призначення пенсії за віком після досягнення віку 60 років за наявності страхового стажу не менше 15 років по 31 грудня 2017 року.
Починаючи з 1 січня 2018 року право на призначення пенсії за віком після досягнення віку 60 років мають особи за наявності страхового стажу, зокрема: з 1 січня 2025 року по 31 грудня 2025 року - не менше 32 року.
Відповідно до частини другої статті 26 Закону №1058-IV у разі відсутності, починаючи з 1 січня 2018 року, страхового стажу, передбаченого частиною першою цієї статті, право на призначення пенсії за віком після досягнення віку 63 роки мають особи за наявності страхового стажу: з 1 січня 2025 року по 31 грудня 2025 року - від 22 до 32 року.
Відповідно до частини першої статті 24 Закону № 1058-IV страховий стаж - період (строк), протягом якого особа підлягає загальнообов'язковому державному пенсійному страхуванню та за який щомісяця сплачені страхові внески в сумі не меншій, ніж мінімальний страховий внесок.
За змістом частини другої статті 24 Закону № 1058-IV страховий стаж обчислюється територіальними органами Пенсійного фонду відповідно до вимог цього Закону за даними, що містяться в системі персоніфікованого обліку, а за періоди до впровадження системи персоніфікованого обліку - на підставі документів та в порядку, визначеному законодавством, що діяло до набрання чинності цим Законом, а також даних, включених на підставі цих документів до реєстру застрахованих осіб Державного реєстру загальнообов'язкового державного соціального страхування.
Періоди трудової діяльності та інші періоди, що враховувалися до стажу роботи для призначення пенсії до набрання чинності цим Законом, зараховуються до страхового стажу в порядку і на умовах, передбачених законодавством, що діяло раніше, крім випадків, передбачених цим Законом (абзац перший частини четвертої статті 24 Закону № 1058-IV).
Відповідно до статті 56 Закону України «Про пенсійне забезпечення» від 05.11.1991 №1788-XII (далі - Закон №1788-ХІІ) до стажу роботи зараховується робота, виконувана на підставі трудового договору на підприємствах, в установах, організаціях і кооперативах, незалежно від використовуваних форм власності та господарювання, а також на підставі членства в колгоспах та інших кооперативах, незалежно від характеру й тривалості роботи і тривалості перерв.
За приписами статті 48 Кодексу законів про працю України, положення якої кореспондуються зі статтею 62 Закону України «Про пенсійне забезпечення», трудова книжка є основним документом про трудову діяльність працівника. Порядок підтвердження наявного трудового стажу при відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній встановлюється Кабінетом Міністрів України.
Пунктом 1 Порядку підтвердження наявного трудового стажу для призначення пенсій за відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 12 серпня 1993 року № 637 (далі - Порядок № 637), передбачено, що основним документом, що підтверджує стаж роботи, є трудова книжка. За відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній трудовий стаж встановлюється на підставі інших документів, виданих за місцем роботи, служби, навчання, а також архівними установами.
Документи, визначені цим Порядком, є підставою для внесення відомостей до частини персональної електронної облікової картки в реєстрі застрахованих осіб Державного реєстру загальнообов'язкового державного соціального страхування, що відображає трудову діяльність застрахованої особи, в тому числі за період до 1 січня 2004 року.
Пунктом 3 зазначеного Порядку №637 передбачено, що за відсутності трудової книжки, а також у тих випадках, коли в трудовій книжці відсутні необхідні записи або містяться неправильні чи неточні записи про періоди роботи, для підтвердження трудового стажу приймаються довідки, виписки із наказів, особові рахунки і відомості на видачу заробітної плати, посвідчення, характеристики, письмові трудові договори і угоди з відмітками про їх виконання та інші документи, які містять відомості про періоди роботи.
Відповідно до пункту 18 Порядку № 637 за відсутності документів про наявний стаж роботи і неможливості одержання їх внаслідок ліквідації підприємства, установи, організації або відсутності архівних даних з інших причин, ніж ті, що зазначені в пункті 17 цього Порядку, стаж роботи установлюється на підставі показань не менше двох свідків, які б знали заявника по спільній з ним роботі на одному підприємстві, в установі, організації (в тому числі колгоспі) або в одній системі і мали документи про свою роботу за час, стосовно якого вони підтверджують роботу заявника.
Системний аналіз наведених норм права свідчить про те, що основним документом, що підтверджує стаж роботи є трудова книжка. За відсутності трудової книжки, а також у тих випадках, коли в трудовій книжці відсутні необхідні записи або містяться неправильні чи неточні записи про періоди роботи, трудовий стаж встановлюється на підставі інших документів, виданих за місцем роботи, служби, навчання, а також архівними установами.
Аналогічна правова позиція викладена у постановах Верховного Суду від 12 вересня 2022 року у справі №569/16691/16-а, від 20 лютого 2020 року у справі №415/4914/16-а, від 21 травня 2020 року у справі №550/927/17, від 16 червня 2020 року у справі №682/967/17 та від 19 червня 2020 року у справі №359/2076/17.
Як вбачається з матеріалів справи, у межах спірних правовідносин позивачем заявлено позовні вимоги щодо відмови у призначенні пенсії за віком рішенням від 08.01.2025, а також щодо не зарахування до страхового стажу періодів його трудової діяльності.
Судом першої інстанції встановлено, що трудова книжка серії НОМЕР_2 від 16.09.1982 містить наступні записи щодо роботи позивача у спірні періоди (далі мовою оригіналу):
- 20.08.1982 року - принят слесарем 2 разряда в автогараж;
- 18.04.1983 року - уволен в связи с призывом в ряды СА;
- 27.06.1985 року - принят на работу в качестве водителя 3-го класса;
- 15.08.1987 року - переведен слесарем-ремонтником 3 разряда;
- 27.10.1992 року - уволен по ст.38 КЗоТ Украины по собственному желанию;
- 02.11.1992 року - принят в отдел 159 монтажником санитарно-технических систем и оборудования 2 разряда;
- 26.10.1994 року - уволен по ст.38 КЗоТ Украины по собственному желанию;
- 27.10.1994 року - принят слесарем санитарно-технических систем 4 разряда;
- 19.05.1999 року - уволен по собственному желанию согласно ст.38 КЗоТ Украины;
- 23.08.1999 року - принят в ЖЭУ-Н слесарем-сантехником 5-го разряда;
- 30.09.1999 року - уволен по ст.29 п.5 КЗоТ РБ;
- 01.10.1999 року - принят в ЖЭУ-4 слесарем-сантехником 5-го разряда;
- 29.03.2000 року - уволен по ст.40 ТК РБ.
З оскаржуваного рішення Головного управління Пенсійного фонду України у Львівській області та апеляційної скарги Головного управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області вбачається, що як на підставу для відмови у зарахуванні спірних періодів трудової діяльності позивача, відповідачі зазначають про відсутність на титульній сторінці трудової книжки позивача печатки.
Суд апеляційної інстанції критично ставиться до означених тверджень відповідачів, оскільки обов'язок щодо заповнення трудових книжок покладено саме на роботодавця.
Так, на момент заповнення трудової книжки позивача була чинна Інструкція «Про порядок ведення трудових книжок на підприємствах, установах, організаціях», що затверджена постановою Держкомпраці СРСР по праці і соціальних питаннях від 20.06.1974 року № 162 (далі - Інструкція №162).
Відповідно до п.2.2 розділу 2 Інструкції №162 заповнення трудової книжки вперше здійснюється адміністрацією підприємства у присутності робітника не пізніше тижневого строку з дня прийняття на роботу. В трудову книжку вносяться: дані про робітника: прізвище, ім'я та по-батькові, дата народження, освіта, професія, спеціальність.
Пунктом 2.3. розділу 2 Інструкції №162 передбачено, що усі записи в трудовій книжці про прийом на роботу, переведення на іншу постійну роботу чи звільнення, а також про нагороди і заохочення вносяться адміністрацією підприємства після видання наказу (розпорядження), але не пізніше тижневого строку, а при звільненні в день звільнення і повинні повністю відповідати тесту наказу (розпорядження).
З кожним записом, що вноситься на підставі наказу (розпорядження) в трудову книжку про прийом на роботу, переводах на іншу постійну роботу і звільнення, адміністрація зобов'язана ознайомити власника цієї книжки під підпис в особовій картці (п.2.4. розділу 2 Інструкції).
Відповідні вимоги щодо заповнення трудових книжок містяться і в Інструкції про порядок ведення трудових книжок працівників, затвердженої наказом Міністерством праці України, Міністерством юстиції України, Міністерством соціального захисту населення України від 29.07.1993 № 58 та зареєстрована в Міністерстві юстиції України 17.08.1993 за № 110 (далі - Інструкція № 58).
Відповідно до п. 2.4 Інструкції №58 усі записи в трудовій книжці про прийняття на роботу, переведення на іншу постійну роботу або звільнення, а також про нагороди та заохочення вносяться власником або уповноваженим ним органом після видання наказу (розпорядження), але не пізніше тижневого строку, а в разі звільнення - у день звільнення і повинні точно відповідати тексту наказу (розпорядження). Записи виконуються акуратно, ручкою кульковою або з пером, чорнилом чорного, синього або фіолетового кольорів, і завіряються печаткою запис про звільнення.
Згідно з п.2.6 Інструкції №58 у разі виявлення неправильного або неточного запису відомостей про роботу, переведення, а також нагородження та заохочення тощо, виправлення виконується власником або уповноваженим ним органом, де було зроблено відповідний запис. Власник або уповноважений ним орган за новим місцем роботи зобов'язаний надати працівнику в цьому необхідну допомогу.
Відповідно до п. 4.1 Інструкції №58, у разі звільнення працівника всі записи про роботу і нагороди, що внесені у трудову книжку за час роботи на цьому підприємстві, засвідчуються підписом керівника підприємства або спеціально уповноваженою ним особою та печаткою підприємства або печаткою відділу кадрів.
Аналізуючи вищевказані норми, суд доходить до висновку, що законодавцем покладено обов'язок ведення трудових книжок працівників та внесення в них достовірних відомостей саме на роботодавців, також на керівників підприємств (роботодавців) покладено і обов'язок по заміні печаток і штампів цих підприємств.
Відповідно до пункту 4 постанови Кабінету Міністрів України від 27.04.1993 №301 «Про трудові книжки» відповідальність за організацію ведення обліку, зберігання і видачу трудових книжок покладається на керівника підприємства, установи, організації, представництва іноземного суб'єкта господарювання. За порушення встановленого порядку ведення, обліку, зберігання і видачі трудових книжок посадові особи несуть дисциплінарну, а в передбачених законом випадках іншу відповідальність.
Колегія суддів суду апеляційної інстанції наголошує, що працівник не несе відповідальності за заповнення трудової книжки, оскільки записи у його трудову книжку вносяться відповідальним працівником підприємства, а не особисто таким працівником. Обов'язок ведення трудових книжок (заповнення, внесення відповідних записів та засвідчення з проставленням печатки підприємства або відділу кадрів, внесення виправлень та/або змін до записів) законодавцем покладено на адміністрацію підприємств (власника або уповноважений ним орган). Крім того, відповідальність за організацію ведення обліку, зберігання і видачу трудових книжок покладається на керівника підприємства, установи, організації, тому, власне, недотримання правил ведення трудової книжки може мати негативні наслідки саме для особи, яка допустила такі порушення, а не для робітника, а отже, й не може впливати на її особисті права.
Аналогічна позиція висловлена Верховним Судом в постанові від 06.02.2018 по справі №677/277/17.
Також, колегія суддів звертає увагу, що підставою для призначення пенсії є наявність страхового стажу необхідної тривалості, а не дотримання усіх формальних вимог при заповненні трудової книжки. Пенсійний орган не врахував, що не усі недоліки записів у трудовій книжці можуть бути підставою для неврахування відповідного стажу, оскільки визначальним є підтвердження факту зайнятості особи на відповідних роботах, а не правильність записів у трудовій книжці.
Аналогічний висновок викладено в постанові Верховного Суду від 06.03.2018 у справі №754/14898/15-а.
Суд апеляційної інстанції вважає за необхідне наголосити, що згідно приписів частини третьої статті 44 Закону №1058-IV органи пенсійного фонду мають право вимагати відповідні документи від підприємств, організацій і окремих осіб, видані ними для оформлення пенсії, а також в необхідних випадках перевіряти обґрунтованість їх видачі та достовірність поданих відомостей про осіб, які підлягають загальнообов'язковому державному пенсійному страхуванню, умови їх праці та інших відомостей, передбачених законодавством для визначення права на пенсію.
Отже, відповідачі, маючи сумніви щодо підтвердження факту наявності у позивача необхідного страхового стажу, враховуючи конкретні обставини цієї справи, мали право на звернення до підприємств, в якому працював останній, із вимогою про надання необхідних додаткових документів, здійснення відповідної перевірки достовірності поданих відомостей та умов праці, передбачених законодавством для визначення права на пенсію, проте доказів вчинення таких дій суб'єктами владних повноважень у ході судового розгляду надано не було.
З урахуванням наведених законодавчих норм, правових висновків Верховного Суду та встановлених обставин, колегія суддів суду апеляційної інстанції вважає вірними висновки суду першої інстанції щодо протиправності рішення Головного управління Пенсійного фонду України у Львівській області №045650021105 від 08.01.2025 про відмову позивачу у призначенні пенсії за віком.
Разом з тим, колегія суддів апеляційної інстанції зазначає, що судом першої інстанції було помилково покладено вчинення дій зобов'язального характеру саме на Головне управління Пенсійного фонду в Дніпропетровській області, з огляду на таке.
Згідно частини першої статті 44 Закону № 1058 заява про призначення (перерахунок) пенсії та необхідні документи подаються до територіального органу Пенсійного фонду або до уповноваженого ним органу чи уповноваженій особі в порядку, визначеному правлінням Пенсійного фонду за погодженням із центральним органом виконавчої влади, що забезпечує формування державної політики у сферах трудових відносин, соціального захисту населення, особисто або через представника, який діє на підставі виданої йому довіреності, посвідченої нотаріально.
Порядок подання та оформлення документів для призначення (перерахунку) пенсій відповідно до Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» затверджений постановою правління Пенсійного фонду України від 25 листопада 2005 року № 22-1 (у редакції постанови правління Пенсійного фонду України від 07 липня 2014 року №13-1), зареєстрованою в Міністерстві юстиції України 27 грудня 2005 року за №1566/11846 (далі - Порядок № 22-1).
30.03.2021 набрала чинності постанова правління Пенсійного фонду України від 16 грудня 2020 року № 25-1 «Про затвердження Змін до деяких постанов правління Пенсійного фонду України», зареєстрована в Міністерстві юстиції України від 16 березня 2021 року за № 339/35961 (далі - Постанова правління ПФУ № 25-1).
Зміни, внесені до Порядку № 22-1 на підставі Постанови правління ПФУ № 25-1, передбачали застосування органами Пенсійного фонду України принципу екстериторіальному при опрацюванні заяв про призначення/перерахунок пенсії з 01 квітня 2021 року.
Запроваджена у зв'язку із змінами, внесеними до Порядку № 22-1, технологія передбачає опрацювання заяв про призначення/перерахунок пенсії бек-офісами територіальних органів Пенсійного фонду України в порядку черговості надходження таких заяв незалежно від того, де було прийнято заяви та де проживає пенсіонер.
Запровадження принципу екстериторіальності мало на меті досягнення таких результатів: єдиний підхід до застосування пенсійного законодавства; централізована прозора система контролю за діями фахівців, процесів призначення та перерахунку пенсій; мінімізація особистих контактів з громадянами; відв'язка звернень та їх опрацювання від територіального принципу; попередження можливих випадків зволікань у прийнятті рішення, а також оптимізація навантаження на працівників.
Відповідно до пункту 1.1 розділу І Порядку № 22-1 заява про призначення пенсії, подається заявником до територіального органу Пенсійного фонду України (далі - орган, що призначає пенсію) через структурний підрозділ, який здійснює прийом та обслуговування осіб (далі - сервісний центр).
Згідно пункту 4.2 розділу ІV Порядку 22-1 після реєстрації заяви та сканування копій документів засобами програмного забезпечення за принципом екстериторіальності визначається структурний підрозділ органу, що призначає (перераховує) пенсію, який формує атрибути сканованих документів (із зазначенням часу їх створення), електронну пенсійну справу.
Пунктом 4.3. розділу ІV Порядку 22-1 визначено, що рішення за результатами розгляду заяви підписується керівником органу, що призначає пенсію (іншою посадовою особою, визначеною відповідно до наказу керівника органу, що призначає пенсію, щодо розподілу обов'язків), та зберігається в електронній пенсійній справі особи.
Рішення за результатами розгляду заяви та поданих документів органом, що призначає пенсію, приймається не пізніше 10 днів після надходження заяви.
За приписами пункту 4.10 розділу ІV Порядку № 22-1 після призначення пенсії, поновлення виплати раніше призначеної пенсії, переведення з одного виду пенсії на інший електронна пенсійна справа засобами програмного забезпечення передається до органу, що призначає пенсію, за місцем проживання (реєстрації)/фактичного місця проживання особи для здійснення виплати пенсії.
Аналізуючи зазначені норми Порядку № 22-1, суд апеляційної інстанції зазначає, що:
- сутність принципу екстериторіальності полягає у визначенні структурного підрозділу органу, що призначає пенсію, який формуватиме електронну пенсійну справу та розглядатиме по суті заяву про призначення пенсії, незалежно від місця проживання/перебування заявника чи місця поданням ним відповідної заяви, тобто без прив'язки до території;
- після опрацювання електронної пенсійної справи та прийняття рішення за наслідками розгляду заяви про призначення пенсії структурний підрозділ органу, що призначає пенсію, (тобто територіального органу Пенсійного фонду України), визначений за принципом екстериторіальності, передає електронну пенсійну справу органу, що призначає пенсію, (тобто територіальному органу Пенсійного фонду України), за місцем проживання (реєстрації)/фактичного місця проживання особи для здійснення виплати пенсії (п. 4.10);
- виплату пенсії проводить орган, що призначає пенсію, (тобто територіальний орган Пенсійного фонду України) за місцем фактичного проживання/перебування особи.
Як вбачається з матеріалів справи, позовні вимоги про зарахування спірного стажу та призначення пенсії за віком були невірно заявлені позивачем до Головного управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області, оскільки за принципом екстериторіальності саме Головне управління Пенсійного фонду України у Львівській області вирішувало подану ним заяву з документами та приймало рішення, яке судом визнано протиправним.
Підсумовуючи встановлене, оскільки скасування рішення про відмову у призначенні пенсії має наслідком повторне вирішення питань, порушених у заяві позивача, саме тим органом, який розглядав його заяву, суд апеляційної інстанції дійшов до висновку, що внаслідок неповного з'ясування обставин, судом першої інстанції при ухваленні судового рішення було помилково покладено вчинення дій зобов'язального характеру на Головне управління Пенсійного фонду в Дніпропетровській області, яке не здійснювало розгляд заяви позивача та не приймало рішення про відмову у призначенні пенсії, а отже апеляційна скарга відповідача-2 підлягає частковому задоволенню, рішення суду - зміні.
Відповідно до п. 4 ч. 1 ст. 317 КАС України, підставами для скасування судового рішення суду першої інстанції повністю або частково та ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни рішення є неправильне застосування норм матеріального права або порушення норм процесуального права.
Розподіл судових витрат не здійснюється у відповідності до норм ст. 139 КАС України.
Керуючись ст.ст. 308, 311, 315, 317, 321, 322, 325, 328 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -
Апеляційну скаргу Головного управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області задовольнити частково.
Абзац третій та четвертий резолютивної частини рішення Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 14 квітня 2025 року в адміністративній справі №160/2613/25 - змінити та викласти їх в наступній редакції:
«Зобов'язати Головне управління Пенсійного фонду України у Львівській області зарахувати до страхового стажу ОСОБА_1 періоди роботи з 20.08.1982 року по 18.04.1983 року, з 27.06.1985 року по 27.10.1992 року, з 02.11.1992 року по 26.10.1994 року, з 27.10.1994 року по 19.05.1999 року, з 23.08.1999 року по 30.09.1999 року та з 01.10.1999 року по 29.03.2000 року.
Зобов'язати Головне управління Пенсійного фонду України у Львівській області призначити ОСОБА_1 пенсію за віком відповідно до ст.26 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» з 03.01.2025 року.».
В іншій частині рішення Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 14 квітня 2025 року в адміністративній справі №160/2613/25 - залишити без змін.
Постанова суду набирає законної сили з дати її ухвалення та може бути оскаржена в касаційному порядку у випадках та строки визначені ст.ст. 328, 329 КАС України.
Повне судове рішення складено 24 вересня 2025 року.
Головуючий - суддя Н.І. Малиш
суддя Н.П. Баранник
суддя А.А. Щербак