Справа № 369/244/20
Провадження № 2/369/84/25
(про закриття провадження у справі)
16.09.2025 м. Київ
Києво-Святошинський районний суд Київської області в складі:
головуючого судді Фінагеєвої І.О.,
за участю секретаря Іларіонова І.О.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Києві цивільну справу № 369/244/20 за позовною заявою ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про визнання об'єктом спільної сумісної власності частини домоволодіння, поділ частини спільного сумісного майна, та за зустрічним позовом ОСОБА_2 до ОСОБА_1 про залишення права приватної власності на будинок і земельну ділянку, -
У провадженні Києво-Святошинського районного суду Київської області перебуває вищвказана цивільна справа .
16 вересня 2025 року на адресу суду від позивача за первісним позовом - ОСОБА_1 та позивача за зустрічним позовом - ОСОБА_2 надійшла спільна заява про закриття провадження у справі у зв'язку із досягненням сторонами згоди в питаннях, що були предметом розгляду справи у суді.
У відповідності до ч. 2 ст. 247 ЦПК України, у разі якщо відповідно до положень цього Кодексу розгляд справи здійснюється судом за відсутності учасників справи, фіксування судового процесу за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснюється.
Дослідивши заяву про закриття провадження справі, матеріали цивільної справи в розрізі вирішення даного питання, суд приходить до наступних висновків.
Так, відповідно до вимог п. 2 ч. 1 ст. 255 ЦПК України суд своєю ухвалою закриває провадження у справі, якщо відсутній предмет спору.
Необхідність запровадження такого правила обумовлена тим, що відповідно до ст. 124 Конституції України юрисдикція судів поширюється на будь-який юридичний спір.
Проте поняття «юридичного спору» має тлумачитися широко, виходячи з підходу Європейського суду з прав людини до тлумачення поняття «спір про право» (п. 1 ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод). Зокрема, Європейський суд з прав людини зазначає, що відповідно до духу Конвенції поняття «спору про право» має розглядатися не суто технічно, йому слід надавати сутнісного, а не формального значення.
Відповідно до ч. 1 ст. 2 ЦПК України завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави.
Таким чином, відсутність предмета спору унеможливлює вирішення справи по суті незалежно від обґрунтованості позову, а відповідно і здійснення ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів осіб.
Прикладами відсутності предмета спору можуть бути дії сторін чи настання обставин, якщо між сторонами у зв'язку з цим не залишилося неврегульованих питань або самими сторонами врегульовано спірні питання.
Поряд з цим за змістом п. 2 ч. 1 ст. 255 ЦПК України суд може закрити провадження у справі у зв'язку з відсутністю предмета спору, якщо встановить, що предмет спору був відсутній на час пред'явлення позову.
Логічно-граматичне тлумачення словосполучення «відсутність предмета спору» в контексті наведеної правової норми дає підстави для висновку про те, що предмет спору має бути відсутній, тобто не існувати на час пред'явлення позову. Якщо предмет спору мав місце, але припинив своє існування (зник) після відкриття провадження у справі внаслідок тих чи інших обставин, зокрема, у зв'язку з добровільним врегулюванням спору сторонами, виконанням відповідачем заявлених до нього вимог, фізичним знищенням предмета спору тощо, то провадження у справі не може бути закрите з наведеної правової підстави, оскільки вона полягає саме у відсутності предмета спору, а не у припиненні його існування (зникненні).
Якщо предмет спору став відсутній після відкриття провадження у справі, то залежно від обставин, що призвели до зникнення такого предмета, та стадії цивільного процесу, на якій він припинив свої існування, сторони мають цілий ряд передбачених законом процесуальних можливостей припинити подальший розгляд справи, зокрема, шляхом залишення позову без розгляду, відмови від позову або від поданих апеляційних чи касаційних скарг, визнання позову відповідачем, укладення мирової угоди тощо.
Аналогічний висновок викладений і у постанові Верховного Суду від 10.04.2019 року у справі № 456/647/18.
Разом з тим, відповідно до ч. ч. 1-3 ст. 206 ЦПК України позивач може відмовитися від позову, а відповідач - визнати позов на будь-якій стадії провадження у справі, зазначивши про це в заяві по суті справи або в окремій письмовій заяві. До ухвалення судового рішення у зв'язку з відмовою позивача від позову або визнанням позову відповідачем суд роз'яснює сторонам наслідки відповідних процесуальних дій, перевіряє, чи не обмежений представник відповідної сторони у повноваженнях на їх вчинення. У разі відмови позивача від позову суд постановляє ухвалу про закриття провадження у справі.
Згідно з п. 4 ч. 1 ст. 255 ЦПК України суд своєю ухвалою закриває провадження у справі, якщо позивач відмовився від позову і відмова прийнята судом.
Згідно з ч. 2 ст. 256 ЦПК України у разі закриття провадження у справі повторне звернення до суду з приводу спору між тими самими сторонами, про той самий предмет і з тих самих підстав не допускається. Наявність ухвали про закриття провадження у зв'язку з прийняттям відмови позивача від позову не позбавляє відповідача в цій справі права на звернення до суду за вирішенням цього спору.
Відповідно до ч. ч. 1, 3 ст. 13 ЦПК України суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках.
Учасник справи розпоряджається своїми правами щодо предмета спору на власний розсуд.
Так, від сторін на адресу суду надійшла спільна заява про закриття провадження у справі у зв'язку із досягненням згоди в питаннях, що були предметом розгляду справи у суді. Тому суд розцінює дану заяву позивачів за первісним та зустрічним позовами як відмову позивачів від позову та приймає її.
Ураховуючи вищевикладене, принцип диспозитивності цивільного судочинства, суд робить висновок про те, що наявна підстава для закриття провадження у справі у зв'язку з відмовою позивачів від позову.
Виходячи з вищенаведеного та керуючись ст.ст. 2, 13, 206, 247, 255, 256 ЦПК України, суд, -
Спільну заяву позивача за первісним позовом - ОСОБА_1 та позивача за зустрічним позовом - ОСОБА_2 , - задовольнити.
Прийняти відмову позивача ОСОБА_1 від позову у цивільній справі № 369/244/20 за позовною заявою ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про визнання об'єктом спільної сумісної власності частини домоволодіння, поділ частини спільного сумісного майна.
Прийняти відмову позивача ОСОБА_2 від позову у цивільній справі № 369/244/20 за позовною заявою ОСОБА_2 до ОСОБА_1 про залишення права приватної власності на будинок і земельну ділянку.
Закрити провадження у цивільній справі № 369/244/20 за позовною заявою ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про визнання об'єктом спільної сумісної власності частини домоволодіння, поділ частини спільного сумісного майна, та за зустрічним позовом ОСОБА_2 до ОСОБА_1 про залишення права приватної власності на будинок і земельну ділянку, - у зв'язку з відмовою позивачів від позову.
Ухвала може бути оскаржена шляхом подання апеляційної скарги до Київського апеляційного суду протягом п'ятнадцяти днів з дня її проголошення.
Ухвала суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.
У разі подання апеляційної скарги на ухвалу, якщо її не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Суддя: Інна ФІНАГЕЄВА