Справа № 367/11193/25
Провадження №1-кс/367/1090/2025
Іменем України
25 вересня 2025 року слідчий суддя Ірпінського міського суду Київської області ОСОБА_1 , розглянувши скаргу адвокату ОСОБА_2 про звільнення незаконно утримуваної особи ОСОБА_3 , -
24 вересня 2025 року до суду надійшла скарга вищевказана скарга адвоката ОСОБА_2 ..
Як вбачається зі скарги, адвокат ОСОБА_2 вказує, що 24.09.2025 року о 06:43 год. працівниками ГУНП Бучанського району Київської області, які не представились та не показали свої посвідчення був затриманий в районі виїзду з м. Ірпінь по вул. Західна ОСОБА_3 та доставлений до ІНФОРМАЦІЯ_1 за адресою: АДРЕСА_1 , де останнього незаконно утримують. 24.09.2025 року адвокат мала телефонну розмову з ОСОБА_3 , який повідомив, що його не відпускають, не дають їжу та воду. Таким чином, адвокат в своїй скарзі просила відкрити провадження за її скаргою; для всебічного розгляду скарги забезпечити участь ОСОБА_3 ; викликати свідка події; зобов'язати начальника ІНФОРМАЦІЯ_1 негайно звільнити ОСОБА_3 ..
Слідчий суддя, дослідивши скаргу, дійшов висновку про наявність правових відстав для відмови у відкритті провадження за цією скаргою, за наступних підстав.
Відповідно до положень ч. 3 ст. 26 КПК України слідчий суддя у кримінальному провадженні вирішує лише ті питання, що винесені на його розгляд сторонами та віднесені до його повноважень цим Кодексом.
Статтею 206 КПК України, якою регламентовано загальні обов'язки судді щодо захисту прав людини, належить застосувати у комплексі із іншими нормами КПК України, в тому числі з загальними положеннями КПК України, які визначають статус слідчого судді та межі його повноважень.
Відповідно до п. 18 ч. 1 ст. 3 КПК України, слідчий суддя - суддя суду першої інстанції, до повноважень якого належить здійснення у порядку, передбаченому цим Кодексом, судового контролю за дотриманням прав, свобод та інтересів осіб у кримінальному провадженні, та у випадку, передбаченому статтею 247 цього Кодексу, - голова чи за його визначенням інший суддя відповідного апеляційного суду.
Згідно з п. 10 ч. 1 ст. 3 КПК України, кримінальне провадження це досудове розслідування і судове провадження, процесуальні дії у зв'язку із вчиненням діяння, передбаченого законом України про кримінальну відповідальність.
Пунктом 5 ч. 1 ст. 3 КПК України передбачено, що досудове розслідування - стадія кримінального провадження, яка починається з моменту внесення відомостей про кримінальне правопорушення до Єдиного реєстру досудових розслідувань і закінчується закриттям кримінального провадження або направленням до суду обвинувального акта, клопотання про застосування примусових заходів медичного або виховного характеру, клопотання про звільнення особи від кримінальної відповідальності, клопотання про закриття кримінального провадження.
Аналіз наведених вище положень КПК України свідчить про те, що слідчий суддя уповноважений на здійснення ним судового контролю за дотриманням прав, свобод та інтересів осіб у конкретному кримінальному провадженні на стадії його досудового розслідування та його повноваженнями не охоплюється вирішення питання щодо законності позбавлення особи свободи, яке здійснюється у межах процедур, врегульованих іншими, окрім КПК України, нормативно-правовими актами (у тому числі Законам України «Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію», «Про військовий обов'язок і військову службу», тощо).
Відповідно до ч. 1 ст. 206 КПК України, кожен слідчий суддя суду, в межах територіальної юрисдикції якого знаходиться особа, яка тримається під вартою, має право постановити ухвалу, якою зобов'язати будь-який орган державної влади чи службову особу забезпечити додержання прав такої особи.
Тримання під вартою є винятковим і найбільш суворим запобіжним заходом, пов'язаним із позбавленням особи свободи, і полягає в примусовій ізоляції підозрюваного, обвинуваченого шляхом поміщення його в установи для тримання під вартою на певний строк із підпорядкуванням вимогам режиму цих установ.
Відповідно до ст. 3 Закону України «Про попереднє ув'язнення», підставою для попереднього ув'язнення є вмотивоване рішення суду про обрання як запобіжного заходу тримання під вартою або про застосування тимчасового чи екстрадиційного арешту, винесене відповідно до Кримінального і Кримінального процесуального кодексів України та/або рішення компетентного органу іноземної держави у випадках, передбачених законом, рішення суду про застосування запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою на прохання Міжнародного кримінального суду про тимчасовий арешт або про арешт і передачу, а також постанова прокурора, прийнята у випадках та порядку, передбачених статтею 615 КПК України.
Згідно зі ст. 4 Закону України «Про попереднє ув'язнення», установами для тримання осіб, щодо яких як запобіжний захід обрано тримання під вартою або до яких застосовано тимчасовий чи екстрадиційний арешт, є слідчі ізолятори Державної кримінально-виконавчої служби України, гауптвахти Військової служби правопорядку у Збройних Силах України. В окремих випадках, що визначаються потребою в проведенні слідчих дій, ці особи можуть перебувати в ізоляторах тимчасового тримання.
Тобто, з положень ч. 1 ст. 206 КПК України та Закону України «Про попереднє ув'язнення» вбачається, що слідчий суддя може зобов'язати орган державної влади чи службову особу додержатися прав такої особи, якщо вона тримається під вартою в слідчому ізоляторі Державної кримінально-виконавчої служби України, гауптвахті Військової служби правопорядку у Збройних Силах України, чи ізоляторі тимчасового тримання.
Зі скарги адвоката ОСОБА_2 не вбачається, що ОСОБА_3 є підозрюваним або обвинуваченим у будь-якому кримінальному провадженні, а доводи скарги зводяться до незгоди з діями працівників ТЦК стосовно утримання її клієнта.
Відповідно до Закону України «Про затвердження Указу Президента України «Про введення воєнного стану в Україні» від 24.02.2022 на території України введено воєнний стан задля протидії військовослужбовцям російської федерації.
Указом Президента України № 69/2022 «Про загальну мобілізацію» від 24.02.2022 у зв'язку з військовою агресією російської федерації проти України та з метою забезпечення оборони держави, підтримання бойової і мобілізаційної готовності Збройних Сил України та інших військових формувань, на підставі пропозиції Ради національної безпеки і оборони України, відповідно до ч. 2 ст. 102, п. 1, п. 17, п. 20 ч. 1 ст. 106 Конституції України, оголошено про проведення загальної мобілізації в тому числі на території Київської області, який продовжено і на теперішній час.
Відповідно до ст.64 Конституції України, в умовах воєнного або надзвичайного стану можуть встановлюватися окремі обмеження прав і свобод із зазначенням строку дії цих обмежень. Не можуть бути обмежені права і свободи, передбачені статтями 24, 25, 27, 28, 29, 40, 47, 51, 52, 55, 56, 57, 58, 59, 60, 61, 62, 63 цієї Конституції.
Відповідно до вимог ч. 1, ч. 2, ч. 5 ст. 22 Закону України «Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію» під час мобілізації громадяни зобов'язані заявитися за викликом до територіального центру комплектування та соціальної підтримки у строк та місце, зазначені в повістці (військовозобов'язані, резервісти Служби безпеки України - за викликом Центрального управління або регіонального органу Служби безпеки України, військовозобов'язані, резервісти розвідувальних органів України - за викликом відповідного підрозділу розвідувальних органів України), для взяття на військовий облік військовозобов'язаних чи резервістів, визначення їх призначення на особливий період, направлення для проходження медичного огляду; проходити медичний огляд для визначення придатності до військової служби згідно з рішенням військово-лікарської комісії чи відповідного районного (міського) територіального центру комплектування та соціальної підтримки, закладів охорони здоров'я Служби безпеки України, а у розвідувальних органах України - за рішенням керівників відповідних підрозділів або військово-лікарської комісії Служби зовнішньої розвідки України, розвідувального органу Міністерства оборони України, центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері охорони державного кордону.
Громадяни, які перебувають у запасі і не призвані на військову службу або не залучені до виконання обов'язків щодо мобілізації за посадами, передбаченими штатами воєнного часу, під час мобілізації можуть бути відповідно до закону залучені до виконання робіт, які мають оборонний характер.
Призов громадян на військову службу під час мобілізації або залучення їх до виконання обов'язків за посадами, передбаченими штатами воєнного часу, забезпечують місцеві органи виконавчої влади та здійснюють територіальні центри комплектування та соціальної підтримки або командири військових частин (військовозобов'язаних, резервістів Служби безпеки України - Центральне управління або регіональні органи Служби безпеки України, військовозобов'язаних, резервістів розвідувальних органів України - відповідний підрозділ розвідувальних органів України, осіб, які уклали контракти про перебування у резерві служби цивільного захисту, - відповідні органи управління центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері цивільного захисту).
Отже зі змісту цих вимог закон слідує, що на даний час на території України у зв'язку з військовою агресією російської федерації проти України та з метою забезпечення оборони держави, підтримання бойової і мобілізаційної готовності Збройних Сил України та інших військових формувань проводяться заходи з загальної мобілізації.
Органом, який проводить загальну мобілізацію є у тому числі територіальні центри комплектування та соціальної підтримки.
Порядок проведення мобілізації закріплений Законом України «Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію», відповідно до якого скарга на дії працівників територіальних центрів комплектування та соціальної підтримки подається до вищестоящого органу в порядку підпорядкованості, а в разі незгоди з рішенням вищестоящого органу до суду в порядку адміністративного судочинства. Крім того, і в самій скарзі адвокат посилається на норми адміністративного судочинства.
Водночас незгода із діями працівників ІНФОРМАЦІЯ_1 не належить до юрисдикції та повноважень слідчого судді, компетенція якого розповсюджується лише на стадію досудового розслідування. А тому, у слідчого судді відсутні повноваження, визначені КПК України для розгляду у порядку ст. 206 КПК України скарги, поданої не в рамках кримінального провадження.
Стаття 206 КПК України не містить порядку ухвалення рішення слідчого судді про відмову у відкритті провадження за скаргою, яка подана в порядку ст. 206 КПК України.
Частиною 4 статті 304 КПК України передбачено, що слідчий суддя, суд відмовляє у відкритті провадження лише у разі, якщо скарга подана на рішення, дію чи бездіяльність слідчого, дізнавача, прокурора, що не підлягає оскарженню.
Положеннями ч. 6 ст. 9 КПК України, встановлено, що у разі якщо норми положення КПК України не регулюють, або неоднозначно регулюють питання кримінального провадження, застосовуються загальні засади кримінального провадження, визначені ч.1 ст.7 КПК України.
Питання щодо оскарження ухвал слідчого судді під час досудового розслідування чітко врегульовані нормами чинного кримінального процесуального закону, які є спеціальними по відношенню до загальних.
Вичерпний перелік ухвал слідчого судді, які можуть бути оскаржені під час досудового розслідування, визначено положеннями ст. 309 КПК України і цей перелік розширеному тлумаченню не підлягає.
До числа цих ухвал не відносяться ухвали слідчих суддів щодо скарг, поданих у порядку ст. 206 КПК України.
На підставі викладеного та керуючись 3, 9, 26, 206, 304-306, 369-376 КПК України, слідчий суддя, -
Відмовити у відкритті провадження за скаргою адвоката ОСОБА_2 про звільнення незаконно утримуваної особи ОСОБА_3 .
Ухвала оскарженню не підлягає.
Слідчий суддя ОСОБА_1