Справа № 367/9904/24
Провадження №2/367/1822/2025
Іменем України
25 вересня 2025 року Ірпінський міський суд Київської області у складі:
головуючого судді Шестопалової Я.В.,
при секретарі Пронченко О.С.,
за участі
представника позивача ОСОБА_1 ,
представника відповідача ОСОБА_2 ,
розглянувши у відкритому судовому засіданні в приміщенні Ірпінського міського суду Київської області цивільну справу за позовом ОСОБА_3 до ОСОБА_4 про поділ майна подружжя,-
До Ірпінського міського суду Київської області звернулась ОСОБА_3 з позовом до ОСОБА_4 про поділ майна подружжя.
Позов мотивує тим, що ОСОБА_5 та ОСОБА_4 перебували у зареєстрованому шлюбі з 15.02.2008 року. Шлюб сторін було зареєстровано виконавчим комітетом Сергіївської сільської ради Любашіського району Одеської області, про що складено актовий запис № 02 від 15.02.2008 року та видано свідоцтво про шлюб відділом державної реєстрації актів цивільного стану Любашівського районного управління юстиції Одеської області серії НОМЕР_1 . За час перебування у шлюбі у подружжя народилися діти: ОСОБА_6 , ІНФОРМАЦІЯ_1 та ОСОБА_7 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , які наразі є неповнолітніми. Рішенням даного суду від 22.02.2021 року, яке набрало законної сили, шлюб сторін розірвано. Так, сторони будучи в шлюбі, 23.11.2016 року придбали за спільні грошові кошти квартиру загальною площею 65.7 м2, за адресою: АДРЕСА_1 . Договір купівліпродажу даної квартири було нотаріально посвідчено приватним нотаріусом Ірпінського міського нотаріального округу Київської області Лагодою О.С., за реєстровим № 2850 від 23.11.2016 року. За домовленістю сторін дану квартиру було оформлено на ім'я відповідача у справі. Отже, квартира є об'єктом спільної сумісної власності подружжя, яка підлягає поділу в судовому порядку. Після розірвання шлюбу, позивач та відповідач не можуть добровільно, в позасудовому порядку, здійснити поділ та визначити порядок користування квартирою за адресою: АДРЕСА_1 , що є об'єктом права спільної сумісної власності подружжя.
На підставі зазначеного, просила суд: здійснити поділ спільної сумісної власності подружжя, шляхом: 1). Визнати за ОСОБА_3 у порядку поділу спільного майна подружжя право власності на 1/2 частину квартири за адресою АДРЕСА_1 ; 2). Визнати за ОСОБА_4 у порядку поділу спільного майна подружжя право власності на 1/2 частину квартири за адресою АДРЕСА_1 . Судові витрати по справі стягнути з відповідача.
Ухвалою судді Шестопалової Я.В. від 21 жовтня 2024 року відкрито провадження у даній справі, розгляд якої постановлено проводити в порядку загального позовного провадження.
Ухвалою судді Шестопалової Я.В. від 14 травня 2025 року було закрито підготовче провадження у цивільній справі та призначено справу до розгляду по суті.
У судовому засіданні 22.09.2025 року, на підставі ст. 241 ЦПК України, суд закінчив з'ясування обставин та перевірки їх доказами і перейшов до судових дебатів ст. 242 ЦПК України.
У судовому засіданні представник позивача ОСОБА_1 позовні вимоги підтримала та просила їх задовольнити.
У судовому засіданні представник відповідача ОСОБА_2 повідомив суд, що відповідач позовні вимоги в частині поділу квартири за адресою АДРЕСА_1 , визнав, однак заперечив щодо розміру сплаченого позивачкою судового збору, вважав, що розмір судового збору не повинен перевищувати 3 розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб.
Відповідно до положень ч. ч. 3,4 ст. 200 ЦПК України за результатами підготовчого провадження суд ухвалює рішення суду у випадку визнання позову відповідачем. Ухвалення в підготовчому засіданні судового рішення у разі відмови від позову, визнання позову, укладення мирової угоди проводиться в порядку, встановленому статтями 206, 207 цього Кодексу.
Відповідно до ст. 206 ЦПК України позивач може відмовитися від позову, а відповідач - визнати позов на будь якій стадії провадження у справі, зазначивши про це в заяві по суті справи або в окремій письмовій заяві. До ухвалення судового рішення у звязку з відмовою позивача від позову або визнанням позову відповідачем суд роз'яснює сторонам наслідки відповідних процесуальних дій, перевіряє, чи не обмежений представник відповідної сторони у повноваженнях на їх вчинення. У разі відмови позивача від позову суд постановляє ухвалу про закриття провадження у справі. У разі визнання відповідачем позову суд за наявності для того законних підстав ухвалює рішення про задоволення позову. Якщо визнання відповідачем позову суперечить закону або порушує права, свободи чи інтереси інших осіб, суд постановляє ухвалу про відмову у прийнятті визнання відповідачем позову і продовжує судовий розгляд. Суд не приймає відмову позивача від позову, визнання позову відповідачем у справі, в якій особу представляє її законний представник, якщо його дії суперечать інтересам особи, яку він представляє.
Заслухавши учасників справи, дослідивши докази, після переходу до стадії ухвалення судового рішення, в судовому засіданні, в порядку статті 244 ЦПК України, повідомлено, що повний текст рішення буде складено протягом десяти днів з дня переходу до стадії ухвалення судового рішення.
Дослідивши матеріали справи, оцінюючи докази в їх сукупності за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному та об'єктивному розгляді справи в судовому процесі на засадах змагальності, як того вимагає ст. 12 ЦПК України, та у відповідності з ч. 1 ст. 81 ЦПК України, приходить до висновку про задоволення позовних вимог виходячи з наступного.
Судом встановлено, що ОСОБА_5 та ОСОБА_4 перебували у зареєстрованому шлюбі з 15.02.2008 року. Шлюб сторін було зареєстровано виконавчим комітетом Сергіївської сільської ради Любашіського району Одеської області, про що складено актовий запис № 02 від 15.02.2008 року та видано свідоцтво про шлюб відділом державної реєстрації актів цивільного стану Любашівського районного управління юстиції Одеської області серії НОМЕР_1 , що підтверджується копією даного свідоцтва про шлюб.
За час перебування у шлюбі у подружжя народилися діти: ОСОБА_6 , ІНФОРМАЦІЯ_1 та ОСОБА_7 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , що підтверджується копією свідоцтва про народження серії НОМЕР_2 та копією свідоцтва про народження серії НОМЕР_3 відповідно.
Рішенням Ірпінського міського суду Київської області від 22.02.2021 року у справі № 367/8580/20 шлюб сторін - розірвано.
Факт зміни прізвища з « ОСОБА_8 » на « ОСОБА_9 » підтверджується копією свідоцтва про шлюб, виданим відділом державної реєстрації актів цивільного стану у місті Львів Західного міжрегіонального управління Міністерства юстиції, серії НОМЕР_4 від 21.11.2023 року.
За час перебування у шлюбі, 23.11.2016 року сторони придбали за спільні грошові кошти квартиру загальною площею 65.7 м2, за адресою: АДРЕСА_1 , що підтверджується копією Договору купівлі-продажу, посвідченого приватним нотаріусом Ірпінського міського нотаріального округу Київської області Лагодою О.С., за реєстровим № 2850 від 23.11.2016 року.
Пунктом 10.2 даного договору визначено, що “Згода дружини покупця - ОСОБА_10 , на укладення цього правочину та купівлі нерухомості, за кошти, що є їх спільною сумісною власністю, викладене у заяві, засвідчені приватним нотаріусом Ірпінського міського нотаріального округу Київської області Лагодою О.С., 23.11.2016 року, за реєстровим № 2849, що у свою чергу підтверджує факт придбання майна в шлюбі та за спільні сумісні грошові кошти подружжя.
З копії технічного паспорту на квартиру АДРЕСА_2 вбачається, що дана квартира розташована в житловому будинку на 4 поверсі та складається з двох житлових кімнат, жилою площею 31.2 м.кв., у тому числі 1-а кімната 17.6 м.кв., 2-а кімната 13.6 м.кв., кухні площею 12.9 м.кв., ванної кімнати 3.2 м.кв., вбиральні (сполученої площі) 1.7 м.кв., коридору площею 11.8 м.кв., підсобної площею 29.6 м.кв.
Згідно Витягу з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно про реєстрацію права власності № 73701405 від 23.11.2016 року, право власності на спірну квартиру за адресою АДРЕСА_1 , зареєстроване за ОСОБА_4 , реєстраційний номер об'єкту нерухомого майна: 859258132109.
Ринкова вартість двокімнатної квартири, загальною площею 65.70 кв.м., житлова 31,20 кв.м., що розташована за адресою: АДРЕСА_1 становила 3 405 456,70 гривень, що підтверджується довідкою про оціночну вартість об'єкта нерухомості від 18.09.2024 року.
Згідно частини третьої статті 368 ЦК України майно, набуте подружжям за час шлюбу, є їхньою спільною сумісною власністю, якщо інше не встановлено договором або законом.
Відповідно до частини першої статті 355 ЦК України майно, що є у власності двох або більше осіб (співвласників), належить їм на праві спільної власності (спільне майно).
Статтею 63 СК України визначено, що дружина та чоловік мають рівні права на володіння, користування і розпоряджання майном, що належить їм на праві спільної сумісної власності, якщо інше не встановлено домовленістю між ними.
Підстави набуття права спільної сумісної власності подружжя (тобто перелік юридичних фактів, які є підставами виникнення права спільної власності на майно подружжя) визначені у статті 60 Сімейного кодексу України, якою передбачено, що майно, набуте подружжям за час шлюбу, належить дружині та чоловікові на праві спільної сумісної власності незалежно від того, що один з них не мав з поважної причини (навчання, ведення домашнього господарства, догляд за дітьми, хвороба тощо) самостійного заробітку (доходу).
За змістом цієї норми належність майна до спільної сумісної власності подружжя визначається не тільки фактом придбання його за час шлюбу, але і спільністю участі подружжя коштами або працею в набутті майна.
Виходячи з наведеного для правильного застосування статті 60 СК України та визнання майна спільною сумісною власністю суд повинен установити не тільки факт набуття цього майна за час шлюбу, а й той факт, що джерелом його набуття є спільні сумісні кошти або спільна праця подружжя.
Зазначені норми закону свідчать про презумпцію спільної сумісної власності подружжя на майно, яке набуте ними за час шлюбу. Ця презумпція може бути спростована, один із подружжя може оспорювати поширення правового режиму спільного сумісного майна на певний об'єкт, в тому числі в судовому порядку. Тягар доказування обставин, необхідних для спростування презумпції, покладається на того з подружжя, який її спростовує.
Відповідний правовий висновок викладено Великою Палатою Верховного Суду від 21 листопада 2018 року у справі № 372/504/17.
Відповідно до пункту 23 постанови Пленуму Верховного Суду України від 21 грудня 2007 року № 11 «Про практику застосування судами законодавства при розгляді справ про право на шлюб, розірвання шлюбу, визнання його недійсним та поділ спільного майна подружжя» судам роз'яснено, що вирішуючи спори між подружжям про майно, необхідно встановлювати обсяг спільно нажитого майна, наявного на час припинення спільного ведення господарства, з'ясовувати джерело і час його придбання. Спільною сумісною власністю подружжя, що підлягає поділу (статті 60, 69 СК України, частину третю статті 368 ЦК України), відповідно до частин другої, третьої статті 325 ЦК України можуть бути будь-які види майна, за винятком тих, які згідно із законом не можуть їм належати (виключені з цивільного обороту), незалежно від того, на ім'я кого з подружжя вони були придбані чи внесені грошовими коштами, якщо інше не встановлено шлюбним договором чи законом.
У Рішенні Конституційного Суду України від 19 вересня 2012 року у справі за конституційним зверненням приватного підприємства «ІКІО» щодо офіційного тлумачення положення частини першої статті 61 СК України №1-8/2012 (№ 17-рп/2012), яким встановлено, зокрема, що основою майнових відносин подружжя є положення про те, що майно, набуте подружжям за час шлюбу, належить дружині та чоловікові на праві спільної сумісної власності незалежно від того, що один з них не мав з поважної причини (навчання, ведення домашнього господарства, догляд за дітьми, хвороба тощо) самостійного заробітку (доходу); вважається, що кожна річ, набута за час шлюбу, крім речей індивідуального користування, є об'єктом права спільної сумісної власності подружжя (стаття 60 Кодексу). Об'єктом права спільної сумісної власності подружжя може бути будь-яке майно, за винятком виключеного з цивільного обороту (частина перша статті 61 Кодексу). Здійснення подружжям права спільної сумісної власності регламентовано статтею 63 Кодексу, згідно з якою дружина та чоловік мають рівні права на володіння, користування і розпоряджання майном, що належить їм на праві спільної сумісної власності, якщо інше не встановлено домовленістю між ними. Розпоряджання спільним сумісним майном подружжя може відбутися шляхом його поділу, виділення частки.
Факт реєстрації нерухомого майна, придбаного у період шлюбу, на ім'я одного з подружжя не означає, що воно належить лише особі, на ім'я якої зареєстроване. Таке майно є спільною сумісною власністю подружжя. Дана позиція сформована Верховним Судом від 01 квітня 2020 року у справі № 462/518/18 (провадження № 61-13422св19).
У справі, що розглядається, встановлено, що спірне майно, а саме квартира придбана за час шлюбу сторін. Враховуючи, що жодна зі сторін не спростовувала презумпцію спільної сумісної власності подружжя на майно, яке набуте ними за час шлюбу, суд вважає обґрунтованими доводи позовної заяви про те, що спірне майно є спільною сумісною власністю подружжя.
Вирішуючи спір про спосіб поділу спільного майна подружжя, суд виходить з наступного.
Частиною першою статті 69 СК України визначено, що дружина і чоловік мають право на поділ майна, що належить їм на праві спільної сумісної власності, незалежно від розірвання шлюбу.
Відповідно до ч. 1 ст. 70 СК України у разі поділу майна, що є об'єктом права спільної сумісної власності подружжя, частки майна дружини та чоловіка є рівними, якщо інше не визначено домовленістю між ними або шлюбним договором.
Згідно з ч. 1-2 ст. 71 СК України майно, що є об'єктом права спільної сумісної власності подружжя, ділиться між ними в натурі. Якщо дружина та чоловік не домовилися про порядок поділу майна, спір може бути вирішений судом. При цьому суд бере до уваги інтереси дружини, чоловіка, дітей та інші обставини, що мають істотне значення. Неподільні речі присуджуються одному з подружжя, якщо інше не визначено домовленістю між ними.
Відповідно до ч. 4 ст. 206 ЦПК України у разі визнання відповідачем позову суд за наявності для того законних підстав ухвалює рішення про задоволення позову.
Враховуючи суб'єктний склад, предмет та підстави позову, суд не вбачає підстав для відмови у прийнятті визнання позову, оскільки таке визнання відповідачем позову не суперечить закону, не порушує права, свободи чи інтереси інших осіб.
Суд погоджується із запропонованим позивачем та підтриманим відповідачем способом поділу спільного майна подружжя.
З урахуванням викладених обставин, суд дійшов висновку про наявність підстав для задоволення позовних вимог та поділу майна подружжя у спосіб, запропонований позивачем, та підтриманий відповідачем.
Вирішуючи питання про розподіл судових витрат, суд виходить з наступного.
Судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов'язаних з розглядом справи. Як передбачено ч. 8 ст. 141 ЦПК України розмір витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв'язку з розглядом справи, встановлюється судом на підставі поданих сторонами доказів.
При зверненні до суду з даним позовом позивачем сплачено судовий збір в сумі 12 112,00 гривень.
При цьому, сторона відповідача заперечувала розмір судового збору, сплаченого позивачем при зверненні до суду, посилаючись на п.п. 3 п. 1 ч. 2 ст.4 ЗУ «Про судовий збір», згідно з яким, за подання фізичною особою до суду позовної заяви про поділ майна при розірванні шлюбу ставка судового збору становить 1 відсоток ціни позову, але не менше 0,4 розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб та не більше 3 розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб.
Суд звертає увагу на те, що п.п. 3 п. 1 ч. 2 ст. 4 Закону України «Про судовий збір» застосовується до позовних заяв про поділ майна при розірванні шлюбу, а не позовних заяв про поділ майна подружжя, якщо шлюб між ними не розірвано, чи після його розірвання. Зазначена норма застосовується для зменшення ставки судового збору, що встановлені для позивачів, які звертаються до суду з позовом про поділ майна одночасно із розірванням шлюбу в одному провадженні.
Разом з тим, подана позивачем ОСОБА_3 позовна заява такою не є, оскільки вимоги про розірвання шлюбу нею не заявлені, адже шлюб між сторонами було розірвано ще у 2021 році.
Згідно з п. 1 і 2 ч. 2 ст. 4 Закону України «Про судовий збір» ставка судового збору із позовних заяв майнового характеру, яка подана фізичною особою, становить 1% від ціни позову, але не менше 0,4 розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб та не більше 5 розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб. Ставка судового збору за подання заяви немайнового характеру фізичною особою становить 0,4 розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб.
Водночас, відповідно до частини 3 статті 4 Закону України «Про судовий збір» при поданні до суду процесуальних документів, передбачених частиною другою цієї статті, в електронній формі - застосовується коефіцієнт 0,8 для пониження відповідного розміру ставки судового збору.
У п. 16 Постанови Пленуму Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 17.10.2014 № 10 «Про застосування судами законодавства про судові витрати у цивільних справах» роз'яснено, що розмір судового збору за подання позовної заяви про визнання права власності на майно або його витребування визначається з урахуванням вартості спірного майна, тобто як зі спору майнового характеру.
Майновий позов (позовна вимога майнового характеру) це вимога про захист права або інтересу, об'єктом якої виступає благо, що підлягає грошовій оцінці.
Різновидами майнових спорів є, зокрема, спори, пов'язані з підтвердженням прав на майно та грошові суми, на володіння майном і будь-які форми використання останнього.
Отже, судовий збір з позовної заяви про визнання права власності на майно, стягнення, витребування або повернення майна як рухомих речей, так і нерухомості визначається з урахуванням вартості спірного майна, тобто як зі спору майнового характеру.
У постанові Великої Палати Верховного Суду від 25.08.2020 у справі № 910/13737/19 зазначено, що будь-який майновий спір має ціну. Різновидами майнових спорів є, зокрема, спори, пов'язані з підтвердженням прав на майно та грошові суми, на володіння майном і будь-які форми використання останнього.
Наявність вартісного, грошового вираження матеріально-правової вимоги позивача свідчить про її майновий характер, який має відображатися у ціні заявленого позову (пункт 8.12 постанови Великої Палати Верховного Суду від 26.02.2019 у справі № 907/9/17, провадження № 12-76гс18).
Пунктом 16 Постанови Пленуму Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ №10 від 17.10.2014 «Про застосування судами законодавства про судові витрати у цивільних справах» роз'яснено, що розмір судового збору за подання позовної заяви про визнання права власності на майно або його витребування ( у тому числі з урахуванням положень, передбачених частиною 5 статті 216, статтею 1212 ЦК тощо) визначається з урахуванням вартості спірного майна, тобто як зі спору майнового характеру. При цьому суд не повинен визначати вартість майна за відповідними вимогами, оскільки за змістом статті 80, пункту 4 частини другої статті 119 ЦПК такий обов'язок покладається на позивача.
Частиною 1 ст. 176 ЦПК України визначено, що ціна позову визначається у позовах про визнання права власності на майно або його витребування - вартістю майна. В даному випадку загальна вартість квартири, відповідно до довідки про оціночну вартість об'єкта нерухомості від 18.09.2024 року становить 3 405 456,70 гривень.
Позивач визнає за собою право власності на 1/2 частину квартири. Тому, вартість її частки у майні становить 1 702 728,35 гривень. Тому, позивач сплачує максимальну ставку судового збору, що становить 12 112,00 гривень із застосуванням коефіцієнту 0,8 для пониження відповідного розміру ставки судового збору.
Враховуючи вищенаведене, суд вважає, що позивачем при зверненні до суду з даним позовом було правильно сплачено судовий збір в сумі 12 112,00 гривень із врахуванням коефіцієнту 0,8 для пониження відповідного розміру ставки судового збору.
За приписами ч. 1 ст. 142 ЦПК України у разі укладення мирової угоди до прийняття рішення у справі судом першої інстанції, відмови позивача від позову, визнання позову відповідачем до початку розгляду справи по суті суд у відповідній ухвалі чи рішенні у порядку, встановленому законом, вирішує питання про повернення позивачу з державного бюджету 50 відсотків судового збору, сплаченого при поданні позову.
Таким чином, з урахуванням того, що відповідачем визнано позовні вимоги, 50 відсотків судового збору, що складає 6 056,00 гривень, підлягають поверненню з державного бюджету позивачу. Решту судового збору у сумі 6 056,00 гривень слід стягнути з відповідача на користь позивача.
На підставі вищевикладеного, керуючись ст. ст. 2, 4, 5, 10, 12, 76-83, 133, 141, 209-211, 223, 258, 259, 263-265, 268, 354 ЦПК України, суд, -
Позовні вимоги ОСОБА_3 до ОСОБА_4 про поділ майна подружжя - задовольнити.
Визнати за ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , РНОКПП: НОМЕР_5 , адреса реєстрації: АДРЕСА_1 , у порядку поділу спільного майна подружжя право власності на 1/2 частину квартири (реєстраційний номер об'єкту нерухомого майна: 859258132109), розташованої за адресою: АДРЕСА_1 .
Визнати за ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_4 , РНОКПП: НОМЕР_6 , адреса реєстрації: АДРЕСА_1 , у порядку поділу спільного майна подружжя право власності на 1/2 частину квартири (реєстраційний номер об'єкту нерухомого майна: 859258132109), розташованої за адресою: АДРЕСА_1 .
Стягнути з ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_4 , РНОКПП: НОМЕР_6 , адреса реєстрації: АДРЕСА_1 , на користь ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , РНОКПП: НОМЕР_5 , адреса реєстрації: АДРЕСА_1 , судовий збір у розмірі 6 056,00 грн. (шість тисяч п'ятдесят шість гривень 00 копійок).
Повернути ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , РНОКПП: НОМЕР_5 , адреса реєстрації: АДРЕСА_1 , з державного бюджету 50 відсотків судового збору, сплаченого згідно квитанції № 4308-1319-7185-7337 від 19.09.2024 року у розмірі 6 056,00 грн. (шість тисяч п'ятдесят шість гривень 00 копійок).
Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня його проголошення до Київського апеляційного суду.
Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини судового рішення або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.
У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Учасники справи можуть отримати інформацію щодо даної справи в мережі Інтернет за веб-адресою сторінки на офіційному веб-порталі судової влади України - https://court.gov.ua/sud1013/ та в Єдиному державному реєстрі судових рішень за посиланням - http://reyestr.court.gov.ua.
Суддя: Я.В. Шестопалова