25 вересня 2025 р. Справа № 440/12462/24
Другий апеляційний адміністративний суд у складі колегії:
Головуючого судді: П'янової Я.В.,
Суддів: Присяжнюк О.В. , Жигилія С.П. ,
розглянувши в порядку письмового провадження у приміщенні Другого апеляційного адміністративного суду адміністративну справу за апеляційною скаргою Заступника керівника Полтавської окружної прокуратури Полтавської області на ухвалу Полтавського окружного адміністративного суду від 02.06.2025, головуючий суддя І інстанції: А.Б. Головко, м. Полтава, повний текст складено 02.06.25 у справі № 440/12462/24
за позовом В.о. керівника Полтавської окружної прокуратури Полтавської області в інтересах держави в особі Головного управління Державної служби України з надзвичайних ситуацій у Полтавській області, Виконавчого комітету Полтавської міської ради, Полтавської обласної військової адміністрації
до Товариства з обмеженою відповідальністю "Дельта продукт"
про визнання дій та бездіяльності протиправними та зобов'язання вчинити певні дії,
До Полтавського окружного адміністративного суду звернувся Виконувач обов'язків керівника Полтавської окружної прокуратури Полтавської області в інтересах держави в особі Головного управління Державної служби з надзвичайних ситуацій України у Полтавській області, Виконавчого комітету Полтавської міської ради, Полтавської обласної військової адміністрації з адміністративним позовом до Товариства з обмеженою відповідальністю "Дельта продукт", в якому просить:
- визнати протиправною бездіяльність відповідача щодо неприведення захисної споруди - Сховище № 60109, що перебуває у його власності, в належний експлуатаційний стан;
- зобов'язати відповідача привести у стан готовності захисну споруду - Сховище № 60109 за адресою: м. Полтава, вул. Половки, 70 з метою її використання за призначенням відповідно до Вимог щодо утримання та експлуатації захисних споруд цивільного захисту, затверджених Наказом МВС України від 09.07.2018 за № 579.
Ухвалою Полтавського окружного адміністративного суду від 23 жовтня 2024 року прийнято позовну заяву до розгляду та відкрито провадження у справі.
Ухвалою Полтавського окружного адміністративного суду від 02 червня 2025 року позовну заяву залишено без розгляду.
Заступник керівника Полтавської окружної прокуратури Полтавської області, не погодившись з ухвалою суду першої інстанції, подав апеляційну скаргу, в якій просить суд апеляційної інстанції скасувати ухвалу Полтавського окружного адміністративного суду від 02.06.2025 у справі № 440/12462/24 та направити справу для продовження розгляду до суду першої інстанції.
В обґрунтування вимог скарги посилається на те, що вказана ухвала суду першої інстанції прийнята при невірному застосуванні норм матеріального права, зокрема ст. 23 Закону України "Про прокуратуру", ст.17-1 КЦЗ України, ст.28 Закону України "Про центральні органи виконавчої влади", з порушенням норм процесуального права, зокрема ст. ст. 9, 53, 54, 242 КАС України. Наводить доводи щодо наявності повноважень у Головного управління Державної служби України з надзвичайних ситуацій у Полтавській області на звернення до суду з такою категорією позовів. Вважає, що до повноважень Державної служби України з надзвичайних ситуацій належить захист публічного інтересу у сфері цивільного захисту населення. Окрім того, наводить доводи щодо повноважень прокурора на представництво інтересів держави в особі Головного управління Державної служби України з надзвичайних ситуацій у Полтавській області. Вважає, що єдиним та ефективним способом захисту в цьому випадку є звернення прокурора в інтересах Головного управління Державної служби України з надзвичайних ситуацій у Полтавській області з відповідною позовною заявою. Зазначає, що суд першої інстанції при винесенні ухвали від 02.06.2025 мав ураховувати висновки, викладені у постанові Великої Палати Верховного Суду від 15.05.2019 у справі №820/4717/16. Зазначає, що невжиття відповідачем визначених законодавством заходів з метою приведення укриття до стану готовності суперечить інтересам держави у сфері підготовки країни до оборони в умовах воєнного стану та захисту життя людини.
У відзиві на апеляційну скаргу відповідач просить залишити її без задоволення, а ухвалу суду першої інстанції - без змін, оскільки вважає доводи прокурора безпідставними, а оскаржуване судове рішення прийнятим із дотриманням норм матеріального та процесуального права.
Згідно з ч. 1 ст. 312 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України), апеляційні скарги на ухвали суду першої інстанції розглядаються в порядку, передбаченому для розгляду апеляційних скарг на рішення суду першої інстанції з урахуванням особливостей, визначених цією статтею.
Колегія суддів, заслухавши суддю-доповідача, переглянувши справу за наявними у ній доказами, перевіривши законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги, вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню, з огляду на таке.
Як убачається з матеріалів справи, у позовній заяві зазначено, що звернення прокурора до суду з цим позовом обумовлено бездіяльністю ГУ ДСНС у Полтавській області, яка полягає у невжитті уповноваженим органом відповідних заходів щодо зобов'язання балансоутримувача привести захисну споруду у стан готовності до використання. Водночас прокурор уважає, що виключними випадками, за яких прокурор може здійснювати представництво інтересів держави в суді, є порушення або загроза порушення інтересів держави за умови, коли захист цих інтересів не здійснює або неналежним чином здійснює орган державної влади, орган місцевого самоврядування чи інший суб'єкт владних повноважень, до компетенції якого віднесені відповідні повноваження.
Приймаючи ухвалу від 02 червня 2025 року про залишення адміністративного позову без розгляду, суд першої інстанції виходив з того, що Кодекс цивільного захисту населення України не передбачає повноважень ГУ ДСНС у Полтавській області на звернення до суду з заявленими позовними вимогами в якості позивача, а тому прокурором у позовній заяві у цій справі визначено орган, в особі якого він звернувся до суду з позовом, який не має права на звернення з ним до суду.
Щодо обсягу повноважень Полтавської обласної державної (військової) адміністрації Полтавської області та Виконавчого комітету Полтавської міської ради суд першої інстанції зазначив, що Полтавська обласна державна (військова) адміністрація та Виконавчий комітет Полтавської міської ради не є тими особами, яким належить право вимоги за позовом до суб'єкта господарювання про визнання протиправною бездіяльності щодо приведення в належний технічний стан та готовність до укриття населення захисної споруди цивільного захисту та про зобов'язання вчинити відповідні дії.
Суд апеляційної інстанції погоджується з мотивами та висновками суду першої інстанції, з урахуванням такого.
Відповідно до пункту 3 статті 131-1 Конституції України в Україні діє прокуратура, яка серед іншого, здійснює представництво інтересів держави в суді у виключних випадках і в порядку, що визначені законом.
Згідно зі статтею 46 КАС України сторонами в адміністративному процесі є позивач та відповідач. Позивачем в адміністративній справі можуть бути громадяни України, іноземці чи особи без громадянства, підприємства, установи, організації (юридичні особи), суб'єкти владних повноважень. Відповідачем в адміністративній справі є суб'єкт владних повноважень, якщо інше не встановлено цим Кодексом.
Відповідно до частин третьої-п'ятої статті 53 КАС України у визначених законом випадках прокурор звертається до суду з позовною заявою, бере участь у розгляді справ за його позовами, вступає за своєю ініціативою у справу, провадження у якій відкрито за позовом іншої особи, до початку розгляду справи по суті, подає апеляційну, касаційну скаргу, заяву про перегляд судового рішення за нововиявленими або виключними обставинами.
Прокурор, який звертається до суду в інтересах держави, в позовній чи іншій заяві, скарзі обґрунтовує, в чому полягає порушення інтересів держави, необхідність їх захисту, визначені законом підстави для звернення до суду прокурора, а також зазначає орган, уповноважений державою здійснювати відповідні функції у спірних правовідносинах.
У разі відкриття провадження за позовною заявою, поданою прокурором в інтересах держави в особі органу, уповноваженого здійснювати функції держави у спірних правовідносинах, зазначений орган набуває статусу позивача. У разі відсутності такого органу або відсутності у нього повноважень щодо звернення до суду прокурор зазначає про це в позовній заяві і в такому разі прокурор набуває статусу позивача.
Отже, прокурор у визначених законом випадках наділений повноваженнями здійснювати представництво інтересів держави або конкретної особи шляхом звернення до суду з позовом, якщо таке представництво належним чином обґрунтоване.
Виключними випадками, за умови настання яких прокурор може здійснювати представництво інтересів держави в суді, є порушення або загроза порушення інтересів держави. Ключовим для застосування цієї норми є поняття «інтерес держави».
У Рішенні Конституційного Суду України від 8 квітня 1999 року №3-рп/99 Конституційний Суд України, з'ясовуючи поняття «інтереси держави» висловив міркування, згідно з яким інтереси держави відрізняються від інтересів інших учасників суспільних відносин. В основі перших завжди є потреба у здійсненні загальнодержавних (політичних, економічних, соціальних та інших) дій, програм, спрямованих на захист суверенітету, територіальної цілісності, державного кордону України, гарантування її державної, економічної, інформаційної, екологічної безпеки, охорону землі як національного багатства, захист прав усіх суб'єктів права власності та господарювання тощо (пункт 3).
Інтереси держави можуть збігатися повністю, частково або не збігатися зовсім з інтересами державних органів, державних підприємств та організацій чи з інтересами господарських товариств з часткою державної власності у статутному фонді. Проте держава може вбачати свої інтереси не тільки в їх діяльності, але й в діяльності приватних підприємств, товариств.
Отже, системне тлумачення вказаних приписів дозволяє дійти висновку, що стаття 53 КАС України вимагає вказувати в адміністративному позові, скарзі чи іншому процесуальному документі докази на підтвердження підстав заявлених позовних вимог із зазначенням, у чому саме полягає порушення інтересів держави, та обставини, що зумовили необхідність їх захисту прокурором.
Пунктом 2 частини першої статті 2 Закону України від 14 жовтня 2014 року №1697-VII «Про прокуратуру» (далі - «Закон України «Про прокуратуру») визначено, що на прокуратуру покладається функція представництва інтересів громадянина або держави в суді у випадках, визначених цим Законом.
Згідно з частиною третьою статті 23 указаного Закону прокурор здійснює представництво в суді законних інтересів держави у разі порушення або загрози порушення інтересів держави, якщо захист цих інтересів не здійснює або неналежним чином здійснює орган державної влади, орган місцевого самоврядування чи інший суб'єкт владних повноважень, до компетенції якого віднесені відповідні повноваження, а також у разі відсутності такого органу. Наявність таких обставин обґрунтовується прокурором у порядку, передбаченому частиною четвертою цієї статті.
Аналіз положень частини третьої статті 23 Закону України «Про прокуратуру» дає підстави стверджувати, що прокурор може представляти інтереси держави в суді лише у двох випадках:
(1) якщо захист цих інтересів не здійснює або неналежним чином здійснює орган державної влади, орган місцевого самоврядування чи інший суб'єкт владних повноважень, до компетенції якого віднесені відповідні повноваження;
(2) у разі відсутності такого органу.
У першому випадку прокурор набуває право на представництво, якщо відповідний суб'єкт владних повноважень не здійснює захисту або здійснює неналежно.
«Не здійснення захисту» виявляється в усвідомленій пасивній поведінці уповноваженого суб'єкта владних повноважень - він усвідомлює порушення інтересів держави, має відповідні повноваження для їх захисту, але всупереч цим інтересам за захистом до суду не звертається.
«Здійснення захисту неналежним чином» виявляється в активній поведінці (сукупності дій та рішень), спрямованій на захист інтересів держави, але яка є неналежною.
«Неналежність» захисту може бути оцінена з огляду на встановлений порядок захисту інтересів держави, який серед іншого включає досудове з'ясування обставин порушення інтересів держави, обрання способу їх захисту та ефективне здійснення процесуальних прав позивача.
Колегія суддів звертає увагу на те, що захищати інтереси держави повинні насамперед відповідні суб'єкти владних повноважень, а не прокурор. Щоб інтереси держави не залишилися незахищеними, прокурор виконує субсидіарну роль, зокрема, замінює відповідного суб'єкта владних повноважень в судовому провадженні у разі, якщо той всупереч закону не здійснює захисту або робить це неналежно. У кожному такому випадку прокурор повинен навести, а суд перевірити, причини, які перешкоджають захисту інтересів держави належним суб'єктом і які є підставами для звернення прокурора до суду.
Прокурор не може вважатися альтернативним суб'єктом звернення до суду і замінювати належного суб'єкта владних повноважень, який може і бажає захищати інтереси держави.
Такий висновок узгоджується з правовою позицією, викладеною Верховним Судом у постановах від 25 квітня 2018 року у справі №806/1000/17, від 19 липня 2018 року у справі №822/1169/17, від 13 травня 2021 року у справі №806/1001/17 та Великою Палатою Верховного Суду від 13 лютого 2019 року у справі №826/13768/16, від 26 травня 2020 року у справі №912/2385/18.
Своє право на звернення до суду з цим позовом прокурор обґрунтовує бездіяльністю ГУ ДСНС у Полтавській області, Виконавчого комітету Полтавської міської ради, Полтавської обласної військової адміністрації, яка полягає у невжитті уповноваженими органами належних заходів щодо зобов'язання балансоутримувача привести захисну споруду у стан готовності до використання.
Тобто у позовній заяві прокурор зазначив, що суб'єктом владних повноважень, який мав би бути позивачем у цій справі, є ГУ ДСНС у Полтавській області, Виконавчий комітет Полтавської міської ради, Полтавська обласна військова адміністрація. Але, зважаючи на їх бездіяльність, інтереси держави ними не захищаються, у зв'язку із чим саме прокурор звертається з позовом до суду у цій справі.
Зокрема, у позовній заяві, яку подав прокурор, він визначив, що підставою пред'явлення цього позову є бездіяльність органу державної влади (ГУ ДСНС у Полтавській області) у здійсненні своїх функцій, а тому саме в інтересах ГУ ДСНС у Полтавській області, як позивача у цій справі, прокурор подав позов.
У контексті наведеного підлягає з'ясуванню питання, чи наділені ГУ ДСНС в Полтавській області та/чи Полтавська обласна військова адміністрація Полтавської області, Виконавчий комітет Полтавської міської ради належним обсягом компетенції, щоб набути повноважень позивачів у цій справі.
Відповідно до частини восьмої статті 32 Кодексу цивільного захисту України утримання захисних споруд цивільного захисту у готовності до використання за призначенням здійснюється суб'єктами господарювання, на балансі яких вони перебувають (у тому числі споруд, що не увійшли до їх статутних капіталів у процесі приватизації (корпоратизації), за рахунок власних коштів.
Контроль за готовністю захисних споруд цивільного захисту до використання за призначенням забезпечує центральний орган виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері цивільного захисту, спільно з відповідними органами та підрозділами цивільного захисту, місцевими державними адміністраціями (частина п'ятнадцята статті 32 Кодексу цивільного захисту України).
Згідно з пунктом 3 Порядку створення, утримання фонду захисних споруд цивільного захисту та ведення його обліку», затвердженого Постановою Кабінету Міністрів України від 10 березня 2017 року №138 (далі - Порядок №138), балансоутримувач захисної споруди - власник захисної споруди або юридична особа, яка утримує її на балансі.
Утримання фонду захисних споруд у готовності до використання за призначенням здійснюється їх балансоутримувачами (пункт 9 Порядку №138).
Здійснення контролю за готовністю захисних споруд цивільного захисту до використання за призначенням забезпечує ДСНС разом з відповідними органами та підрозділами цивільного захисту, місцевими держадміністраціями (пункт 12 Порядку № 138).
Вимоги щодо утримання та експлуатації захисних споруд цивільного захисту затверджені Наказом МВС України від 9 липня 2018 року № 579 (далі - Наказ № 579).
Споруди фонду захисних споруд мають утримуватися та експлуатуватися у стані, що дозволяє привести їх у готовність до використання за призначенням у визначені законодавством терміни (пункт 1 розділу ІІ Наказу №579). Споруди фонду захисних споруд, їх комунікації, інженерні мережі, інженерне та спеціальне обладнання, системи життєзабезпечення (далі - обладнання споруд фонду захисних споруд) мають утримуватися в належному технічному стані. Утримання та експлуатація обладнання споруд фонду захисних споруд здійснюються згідно з вимогами і рекомендаціями, визначеними технічною документацією на них, а також відповідними нормами і правилами (пункт 7 розділу ІІ Наказу №579).
Пунктом 1 Положення про Державну службу України з надзвичайних ситуацій, затвердженого Постановою КМ України від 16 грудня 2015 року № 1052 (далі - Положення №1052) встановлено, що Державна служба України з надзвичайних ситуацій (ДСНС) є центральним органом виконавчої влади, діяльність якого спрямовується і координується Кабінетом Міністрів України через Міністра внутрішніх справ і який реалізує державну політику у сфері цивільного захисту, захисту населення і територій від надзвичайних ситуацій та запобігання їх виникненню, ліквідації наслідків надзвичайних ситуацій, рятувальної справи, гасіння пожеж, пожежної та техногенної безпеки, діяльності аварійно-рятувальних служб, а також гідрометеорологічної діяльності.
Згідно з пунктом 3 Положення №1052 основними завданнями ДСНС є:
1) реалізація державної політики у сфері цивільного захисту, захисту населення і територій від надзвичайних ситуацій, запобігання їх виникненню, ліквідації наслідків надзвичайних ситуацій, рятувальної справи, гасіння пожеж, пожежної та техногенної безпеки, діяльності аварійно-рятувальних служб, а також гідрометеорологічної діяльності;
2) здійснення державного нагляду (контролю) за додержанням і виконанням вимог законодавства у сфері цивільного захисту, пожежної та техногенної безпеки, діяльності аварійно-рятувальних служб.
Відповідно до пункту 4 Положення №1052 ДСНС відповідно до покладених на неї завдань, зокрема:
- здійснює заходи щодо створення, утримання та реконструкції фонду захисних споруд цивільного захисту, ведення їх обліку, забезпечує разом з відповідними органами та підрозділами цивільного захисту, місцевими держадміністраціями здійснення контролю за готовністю зазначених споруд до використання за призначенням;
- здійснює заходи щодо впровадження інженерно-технічних заходів цивільного захисту, готує пропозиції щодо віднесення населених пунктів та об'єктів національної економіки до груп (категорій) із цивільного захисту;
- організовує і здійснює державний нагляд (контроль) за додержанням вимог законів та інших нормативно-правових актів з питань техногенної та пожежної безпеки, цивільного захисту міністерствами, іншими центральними органами виконавчої влади, Радою міністрів Автономної Республіки Крим, місцевими держадміністраціями, іншими державними органами та органами місцевого самоврядування, суб'єктами господарювання;
- складає акти перевірок, видає приписи, постанови, розпорядження про усунення порушень вимог законодавства у сфері цивільного захисту, пожежної та техногенної безпеки, а в разі встановлення порушень, що створюють загрозу життю та здоров'ю людей, звертається безпосередньо та через територіальні органи до адміністративного суду щодо застосування заходів реагування у вигляді повного або часткового зупинення до повного усунення порушень вимог законодавства у сфері цивільного захисту, пожежної та техногенної безпеки роботи підприємств, окремих виробництв, виробничих дільниць, агрегатів, експлуатації будівель, об'єктів, споруд, цехів, дільниць, окремих приміщень, а також машин, механізмів, устаткування, транспортних засобів, зупинення проведення робіт, у тому числі будівельно-монтажних, випуску та реалізації пожежонебезпечної продукції, систем та засобів протипожежного захисту;
- застосовує адміністративно-господарські санкції за порушення вимог законодавства у сфері цивільного захисту, пожежної та техногенної безпеки.
Законом України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо розмежування повноважень між центральним органом виконавчої влади, що забезпечує формування державної політики у сфері цивільного захисту, та центральним органом виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері цивільного захисту» від 21 квітня 2021 року № 2228-IX із Кодексу цивільного захисту України виключено статтю 67 «Повноваження центрального органу виконавчої влади, який здійснює державний нагляд у сфері техногенної та пожежної безпеки».
Одночасно вказаним Законом Кодекс цивільного захисту України доповнено статтею 17-1 «Повноваження центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері цивільного захисту», згідно з пунктами 16, 48, 51 частини другої цієї статті (у редакції на момент звернення прокурора із позовом до суду у цій справі) такий суб'єкт владних повноважень:
- реалізує державну політику з питань створення, утримання та реконструкції фонду захисних споруд цивільного захисту, ведення обліку таких споруд;
- звертається до адміністративного суду щодо застосування заходів реагування у вигляді повного або часткового зупинення до повного усунення порушень вимог законодавства з питань пожежної та техногенної безпеки роботи підприємств, окремих виробництв, виробничих дільниць, експлуатації будівель, об'єктів, споруд, цехів, дільниць, а також машин, механізмів, устаткування, транспортних засобів, зупинення проведення робіт, у тому числі будівельно-монтажних, випуску і реалізації пожежонебезпечної продукції, систем та засобів протипожежного захисту, надання послуг, у разі якщо такі порушення створюють загрозу життю та/або здоров'ю людей;
- перевіряє стан дотримання вимог законодавства у сфері цивільного захисту та складає відповідні акти.
Тобто, з урахуванням наведеного, слід дійти висновку, що законодавством передбачено право ДСНС, як суб'єкта владних повноважень при застосуванні своєї компетенції, на звернення до суду виключно з позовами про застосування заходів реагування (пункт 48 частини другої статті 17-1 Кодексу цивільного захисту).
Отже, на підставі аналізу зазначених норм законодавства суд апеляційної інстанції констатує, що Кодекс цивільного захисту населення України не передбачає повноважень ГУ ДСНС у Полтавській області на звернення до суду із заявленими позовними вимогами у якості позивача.
Прокурором у цій позовній заяві визначено орган, в особі якого він звернувся до суду з позовом у цій справі, який не має права на звернення до суду з таким позовом.
Такий висновок узгоджується з правовою позицією Верховного Суду, викладеною у постановах від 3 серпня 2023 року у справі № 260/4120/22, від 11 серпня 2023 року у справі № 560/10015/22, від 9 вересня 2023 року у справі № 260/4044/22, від 21 лютого 2024 року у справі № 580/4578/22, від 14 листопада 2024 року у справі № 160/14510/22.
Відповідно до правових висновків Великої Палати Верховного Суду, наведених у постанові від 30.01.2019 у справі №755/10947/17, суди під час вирішення тотожних спорів мають враховувати саме останню правову позицію Верховного Суду, а тому до спірних правовідносин підлягає застосуванню саме правова позиція Верховного Суду, викладена у постановах, зазначених вище.
Також колегія суддів звертає увагу, що прокурор, указавши орган, уповноважений державою здійснювати відповідні функції у спірних правовідносинах, не зазначив конкретні причини, які перешкоджають уповноваженому органу держави виконувати покладені на нього функції державного нагляду у сфері техногенної та пожежної безпеки відповідно до вимог КЦЗ України і Положення про Державну службу України з надзвичайних ситуацій.
Щодо обсягу повноважень Полтавської обласної державної (військової) адміністрації Полтавської області, колегія суддів зазначає таке.
Згідно з частинами 1 - 3 статті 1 Закону України “Про місцеві державні адміністрації» виконавчу владу в областях і районах, містах Києві та Севастополі здійснюють місцеві державні адміністрації. Місцева державна адміністрація є місцевим органом виконавчої влади і входить до системи органів виконавчої влади. Місцева державна адміністрація в межах своїх повноважень здійснює виконавчу владу на території відповідної адміністративно-територіальної одиниці, а також реалізує повноваження, делеговані їй відповідною радою.
Відповідно до частини першої статті 4 Закону України “Про правовий режим воєнного стану» на територіях, на яких введено воєнний стан, для забезпечення дії Конституції та законів України, забезпечення разом із військовим командуванням запровадження та здійснення заходів правового режиму воєнного стану, оборони, цивільного захисту, громадської безпеки і порядку, захисту критичної інфраструктури, охорони прав, свобод і законних інтересів громадян можуть утворюватися тимчасові державні органи - військові адміністрації.
На виконання Закону України “Про правовий режим воєнного стану» для здійснення керівництва у сфері забезпечення оборони, громадської безпеки і порядку, Президентом України видано Указ від 24 лютого 2022 року №68/2022 “Про утворення військових адміністрацій», згідно з пунктом 2 якого вирішено утворити на базі існуючих районних державних адміністрацій відповідні районні військові адміністрації. У зв'язку з утворенням районних військових адміністрацій відповідні районні державні адміністрації та голови таких адміністрацій набувають статусу відповідних районних військових адміністрацій та начальників таких військових адміністрацій.
Статтею 15 Закону України “Про правовий режим воєнного стану» визначено повноваження військових адміністрацій.
Частиною першою статті 15 вказаного Закону передбачено, що військові адміністрації у своїй діяльності керуються Конституцією України, законами України "Про оборону України", "Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію", "Про критичну інфраструктуру", цим Законом та іншими нормативно-правовими актами. Повноваження військових адміністрацій здійснюються ними в порядку, визначеному законами України для здійснення повноважень відповідних місцевих державних адміністрацій та органів місцевого самоврядування, з урахуванням особливостей, встановлених цим Законом.
В силу вимог пункту 8 частини третьої статті 15 Закону України “Про правовий режим воєнного стану» районна, обласна військові адміністрації здійснюють на відповідній території повноваження, віднесені до їхньої компетенції цим Законом, а також у разі прийняття Верховною Радою України за поданням Президента України рішення, передбаченого частиною третьою статті 10 цього Закону, або у разі тимчасової окупації або оточення адміністративного центру області повноваження із: прийняття рішень про звернення до суду щодо визнання незаконними актів місцевих органів виконавчої влади, підприємств, установ та організацій, які обмежують права територіальних громад у сфері їх спільних інтересів.
Суд звертає увагу, що стаття 15 вказаного Закону має вичерпний перелік повноважень, наданих військовим адміністраціям, та повноваження на звернення до суду з позовними вимогами про зобов'язання вчинити дії, спрямовані на приведення у стан готовності захисної споруди цивільного захисту у цій статті відсутні.
За таких обставин колегія суддів погоджується з судом першої інстанції, що Полтавська обласна державна (військова) адміністрація не є тією особою, якій належить право вимоги за позовом до суб'єкта господарювання про визнання протиправною бездіяльності щодо приведення в належний технічний стан та готовність до укриття населення захисної споруди цивільного захисту та про зобов'язання вчинити відповідні дії.
Щодо обсягу повноважень Виконавчого комітету Полтавської міської ради колегія суддів виходить з такого.
Згідно з частиною 1 статті 11 Закону України "Про місцеве самоврядування в Україні" виконавчими органами сільських, селищних, міських, районних у містах (у разі їх створення) рад є їх виконавчі комітети, відділи, управління та інші створювані радами виконавчі органи.
Виключний перелік власних та делегованих повноважень щодо організації та забезпечення цивільного захисту виконавчих органів сільських, селищних, міських рад міститься у статті 36-1 зазначеного Закону та не передбачає повноважень на звернення до суду з позовними вимогами про зобов'язання вчинити дії, спрямовані на приведення у стан готовності захисної споруди цивільного захисту.
Отже, висновок суду першої інстанції про те, що Виконавчий комітет Полтавської міської ради також не може виступати позивачем у спорі до суб'єкта господарювання про визнання протиправною бездіяльності щодо приведення в належний технічний стан та готовність до укриття населення захисної споруди цивільного захисту та про зобов'язання вчинити відповідні дії є обґрунтованим і законним.
У контексті порушеного питання варто також зауважити, що відповідно до частини шостої статті другої Закону України “Про основні засади державного нагляду (контролю) у сфері господарської діяльності» визначено, зокрема, що заходи контролю здійснюються органами державного нагляду (контролю) у сфері охорони навколишнього природного середовища, раціонального використання, відтворення і охорони природних ресурсів у частині додержання вмісту рідкого біопалива (біокомпонентів) у паливі моторному і паливі моторному альтернативному та/або його відповідності критеріям сталості, державного архітектурно-будівельного контролю (нагляду), державного нагляду та контролю за додержанням законодавства про працю та зайнятість населення, державного нагляду (контролю) у сфері пожежної та техногенної безпеки, державного контролю за додержанням законодавства у сфері моніторингу, звітності та верифікації викидів парникових газів, державного нагляду (контролю) у сфері державних резервів у встановленому цим Законом порядку з урахуванням особливостей, визначених законами у відповідних сферах та міжнародними договорами, зокрема державного нагляду (контролю) в галузі цивільної авіації - з урахуванням особливостей, встановлених Повітряним кодексом України, нормативно-правовими актами, прийнятими на його виконання (Авіаційними правилами України), та міжнародними договорами у сфері цивільної авіації.
Частина четверта статті 4 вказаного Закону визначає, що виключно законами встановлюються:
органи, уповноважені здійснювати державний нагляд (контроль) у сфері господарської діяльності;
види господарської діяльності, які є предметом державного нагляду (контролю);
повноваження органів державного нагляду (контролю) щодо зупинення виробництва (виготовлення) або реалізації продукції, виконання робіт, надання послуг;
вичерпний перелік підстав для зупинення господарської діяльності;
спосіб та форми здійснення заходів здійснення державного нагляду (контролю);
санкції за порушення вимог законодавства і перелік порушень, які є підставою для видачі органом державного нагляду (контролю) припису, розпорядження або іншого розпорядчого документа.
Орган державного нагляду (контролю) не може здійснювати державний нагляд (контроль) у сфері господарської діяльності, якщо закон прямо не уповноважує такий орган на здійснення державного нагляду (контролю) у певній сфері господарської діяльності та не визначає повноваження такого органу під час здійснення державного нагляду (контролю).
Вказані норми також визначають пряму кореляцію між законодавчим положенням та повноваженням контролюючого органу здійснювати той чи інший вид державного нагляду за діяльністю суб'єктів господарювання.
Насамкінець варто також наголосити, що КАС Україні у статті 4 чітко визначає сторін адміністративного процесу.
Так, позивач - особа, на захист прав, свобод та інтересів якої подано позов до адміністративного суду, або адміністратор за випуском облігацій, який подає позов до адміністративного суду на захист прав, свобод та інтересів власників облігацій відповідно до положень Закону України “Про ринки капіталу та організовані товарні ринки», а також суб'єкт владних повноважень, на виконання повноважень якого подано позов до адміністративного суду (пункт 8 частини першої статті 4 КАС України); відповідач - суб'єкт владних повноважень, а у випадках, визначених законом, й інші особи, до яких звернена вимога позивача (пункт 9 частини першої статті 4 КАС України).
Тобто відповідачем у адміністративних справах здебільшого є суб'єкти владних повноважень, і лише у чітко окреслених процесуальним законом випадках - інші суб'єкти (фізичні чи юридичні особи).
Частиною п'ятою статті 46 КАС України передбачено, що громадяни України, іноземці чи особи без громадянства, громадські об'єднання, юридичні особи, які не є суб'єктами владних повноважень, можуть бути відповідачами лише за адміністративним позовом суб'єкта владних повноважень:
1) про тимчасову заборону (зупинення) окремих видів або всієї діяльності громадського об'єднання;
2) про примусовий розпуск (ліквідацію) громадського об'єднання;
3) про затримання іноземця або особи без громадянства;
4) про встановлення обмежень щодо реалізації права на свободу мирних зібрань (збори, мітинги, походи, демонстрації тощо);
5) в інших випадках, коли право звернення до суду надано суб'єкту владних повноважень законом.
У цій справі відповідачем також визначено юридичну особу, яка не є суб'єктом владних повноважень та не визначена у переліку частини п'ятої статті 46 КАС України, що також указує на помилковість визначеного кола учасників процесу у цій справі.
Отже, оскільки законодавчими положеннями не передбачено право ГУ ДСНС у Полтавській області, Полтавської обласної державної (військової) адміністрації, Виконавчого комітету Полтавської міської ради на звернення до суду з заявленими позовними вимогами, ці органи не можуть бути позивачами у цій справі.
З огляду на викладене колегія суддів погоджується з судом першої інстанції, що прокурор у позовній заяві визначив органи, в особі яких він звернувся до суду та захищає інтереси держави, які не мають самостійного права на звернення із цим позовом, тобто не можуть набути статусу позивача.
Висновки суду узгоджуються із правовою позицією Верховного Суду, викладеною, зокрема, у постанові від 30 січня 2025 року у справі №420/22304/23.
Згідно з п.1 ч.1 ст.240 КАС України суд своєю ухвалою залишає позов без розгляду, якщо позов подано особою, яка не має адміністративної процесуальної дієздатності.
З урахуванням наведеного колегія суддів вважає обґрунтованим та правильним висновок суду першої інстанції про залишення без розгляду позовної заяви Виконувача обов'язків керівника Полтавської окружної прокуратури Полтавської області в інтересах держави в особі Головного управління Державної служби з надзвичайних ситуацій України у Полтавській області, Виконавчого комітету Полтавської міської ради, Полтавської обласної військової адміністрації до Товариства з обмеженою відповідальністю "Дельта продукт" про визнання дій та бездіяльності протиправними та зобов'язання вчинити певні дії.
Щодо посилання в апеляційній скарзі на правову позицію Великої Палати Верховного Суду, сформовану в постанові від 15.05.2019 у справі №820/4717/16, то колегія суддів зазначає, що у вказаній постанові не досліджувалася наявність у прокурора права на звернення до суду в інтересах держави в особі Державної служби з надзвичайних ситуацій у сфері техногенної та пожежної безпеки.
Зокрема, Великою Палатою Верховного Суду у справі №820/4717/16 досліджувалось питання щодо можливості розгляду справи в порядку адміністративного судочинства. Водночас судом касаційної інстанції фактично не перевірялось та не досліджувалось питання стосовно доцільності та необхідності звернення до суду керівника прокуратури в інтересах держави в особі Головного управління Державної служби України з надзвичайних ситуацій у області через призму наявності у такого органу повноважень на подання до суду позову про зобов'язання балансоутримувача та/або власника вжити заходів щодо приведення в належний технічний стан та готовність до укриття населення захисної споруди цивільного захисту.
Отже, посилання в апеляційній скарзі на вказану постанову, як на позицію Великої Палати Верховного Суду щодо представництва прокурором інтересів держави в особі органу Державної служби з надзвичайних ситуацій області, є також необґрунтованим.
З огляду на зазначене доводи апеляційної скарги про те, що оскаржувана ухвала суду першої інстанції не відповідає приписам чинного законодавства, є помилковими та такими, що не знайшли свого підтвердження у ході апеляційного перегляду справи.
Відповідно до пункту першого частини першої статті 315 КАС України за наслідками розгляду апеляційної скарги на судове рішення суду першої інстанції суд апеляційної інстанції має право залишити апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення - без змін.
Згідно зі статтею 316 КАС України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а рішення або ухвалу суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення із додержанням норм матеріального і процесуального права.
Оскільки доводи апеляційної скарги не знайшли свого підтвердження та спростовуються висновками суду першої інстанції, які зроблені на підставі повного, всебічного та об'єктивного аналізу відповідних правових норм, колегія суддів дійшла висновку, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального та процесуального права, а тому оскаржуване судове рішення слід залишити без змін.
Керуючись статтями 242, 243, 250, 308, 312, 315, 316, 321, 322, 325, 328 Кодексу адміністративного судочинства України, суд
Апеляційну скаргу Заступника керівника Полтавської окружної прокуратури Полтавської області залишити без задоволення.
Ухвалу Полтавського окружного адміністративного суду від 02.06.2025 у справі № 440/12462/24 залишити без змін.
Постанова набирає законної сили з дати її ухвалення та не підлягає касаційному оскарженню, крім випадків, передбачених п. 2 ч. 5 ст. 328 КАС України.
Головуючий суддя Я.В. П'янова
Судді О.В. Присяжнюк С.П. Жигилій