25 вересня 2025 р. Справа № 520/3590/25
Другий апеляційний адміністративний суд у складі колегії:
Головуючого судді: П'янової Я.В.,
Суддів: Русанової В.Б. , Присяжнюк О.В. ,
розглянувши в порядку письмового провадження у приміщенні Другого апеляційного адміністративного суду адміністративну справу за апеляційною скаргою Фізичної особи-підприємця ОСОБА_1 на додаткове рішення Харківського окружного адміністративного суду від 13.05.2025, головуючий суддя І інстанції: Бідонько А.В., м. Харків, повний текст складено 13.05.25 у справі № 520/3590/25
за позовом Фізичної особи-підприємця ОСОБА_1
до Харківської митниці
про визнання протиправними та скасування рішення, картки відмови,
Рішенням Харківського окружного адміністративного суду від 24 квітня 2025 року адміністративний позов Фізичної особи-підприємця ОСОБА_1 (далі також - позивач, ФОП ОСОБА_1 ) до Харківської митниці (далі також - відповідач) про визнання протиправними та скасування рішення, картки відмови задоволено.
Визнано протиправним та скасовано рішення про коригування митної вартості товарів № UA807000/2024/000734/2 від 30.12.2024, яке прийняте Харківською митницею як відокремленим підрозділом Державної митної служби України.
Визнано протиправною та скасовано картку відмови в прийнятті митної декларації, митному оформленні випуску чи пропуску товарів, транспортних засобів комерційного призначення № UA807200/2024/000887, що прийнята Харківською митницею як відокремленим підрозділом Державної митної служби України.
Додатковим рішенням Харківського окружного адміністративного суду від 13 травня 2025 року заяву представника позивача про ухвалення додаткового рішення у справі за позовом Фізичної особи-підприємця ОСОБА_1 до Харківської митниці про визнання протиправними та скасування рішення, картки відмови задоволено частково.
Стягнуто за рахунок бюджетних асигнувань Харківської митниці на користь Фізичної особи-підприємця ОСОБА_1 витрати на професійну правничу допомогу в сумі 3000 гривень.
У задоволенні решти вимог заяви відмовлено.
Не погодившись із додатковим рішенням суду першої інстанції в частині відмови у стягненні витрат на професійну правничу допомогу у сумі 37000,00 грн, позивач подав апеляційну скаргу, в якій просить скасувати додаткове рішення у цій частині, та ухвалити нове рішення про задоволення заяви представника позивача.
В обґрунтування вимог апеляційної скарги зазначає, що позивачем надано вичерпні докази понесених витрат на правничу допомогу, однак Харківський окружний адміністративний суд, протиправно зменшивши розмір відшкодування до 3000,00 грн, не вказав, як саме ним було розподілено заявлені витрати, чому вони зменшені саме до такого розміру, які з наданих послуг на думку суду не є складовою правової допомоги, та які конкретно витрати не підлягають відшкодуванню (частково чи повністю) і чому.
У відзиві на апеляційну скаргу відповідач просить залишити її без задоволення, а додаткове рішення суду першої інстанції - без змін, оскільки вважає доводи позивача безпідставними, а оскаржуване рішення ухваленим із дотриманням норм матеріального та процесуального права.
Колегія суддів звертає увагу на те, що в межах апеляційного розгляду надається правова оцінка законності та обґрунтованості судового рішення в частині відмови у стягненні на користь позивача витрат на професійну правничу допомогу у сумі 37000,00 грн.
Відповідно до пункту третього частини першої статті 311 Кодексу адміністративного судочинства України (далі також - КАС України) суд апеляційної інстанції розглядає справу в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами, фіксування судового засідання за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснюється.
Колегія суддів, переглянувши справу за наявними у ній доказами, перевіривши законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги, вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню, з таких підстав.
Положеннями статті 59 Конституції України передбачено, що кожен має право на правову допомогу. У випадках, передбачених законом, ця допомога надається безоплатно. Кожен є вільним у виборі захисника своїх прав. Для забезпечення права на захист від обвинувачення та надання правової допомоги при вирішенні справ у судах та інших державних органах в Україні діє адвокатура.
Відповідно до частини першої статті 16 КАС України учасники справи мають право користуватися правничою допомогою.
За частиною третьою статті 132 КАС України до складу витрат, пов'язаних з розглядом справи належать витрати, в тому числі і на професійну правничу допомогу.
Відповідно до приписів частин 1-5 статті 134 КАС України витрати, пов'язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави.
За результатами розгляду справи витрати на правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом з іншими судовими витратами, за винятком витрат суб'єкта владних повноважень на правничу допомогу адвоката.
Для цілей розподілу судових витрат: 1) розмір витрат на правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу правничу допомогу, пов'язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката визначаються згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою; 2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат.
Для визначення розміру витрат на правничу допомогу та з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.
Розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із: 1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); 2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); 3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; 4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи.
Так, частиною сьомою статті 139 Кодексу адміністративного судочинства України передбачено, що розмір витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв'язку з розглядом справи, встановлюється судом на підставі поданих сторонами доказів (договорів, рахунків тощо).
Виходячи з положень частини 9 статті 139 Кодексу адміністративного судочинства України при вирішенні питання про розподіл судових витрат суд враховує чи пов'язані такі витрати з розглядом справи. Водночас, дії сторони щодо досудового вирішення спору підлягають врахуванню лише у випадках, коли відповідно до закону досудове вирішення спору є обов'язковим.
Пунктом 3.2 рішення Конституційного Суду України від 30 вересня 2009 року №23-рп/2009 передбачено, що правова допомога є багатоаспектною, різною за змістом, обсягом та формами і може включати консультації, роз'яснення, складення позовів і звернень, довідок, заяв, скарг, здійснення представництва, зокрема в судах та інших державних органах тощо. Вибір форми та суб'єкта надання такої допомоги залежить від волі особи, яка бажає її отримати. Право на правову допомогу - це гарантована державою можливість кожної особи отримати таку допомогу в обсязі та формах, визначених нею, незалежно від характеру правовідносин особи з іншими суб'єктами права.
При визначенні суми відшкодування суд повинен виходити з критерію реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерію розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи та фінансового стану обох сторін. Ті самі критерії застосовує Європейський суд з прав людини (далі - ЄСПЛ), присуджуючи судові витрати на підставі статті 41 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року. Так у справі “Схід/Захід Альянс Лімітед» проти України» (заява № 19336/04) зазначено, що заявник має право на компенсацію судових та інших витрат, лише якщо буде доведено, що такі витрати були фактичними і неминучими, а їхній розмір - обґрунтованим (п. 268).
Тобто питання розподілу судових витрат пов'язане із суддівським розсудом (дискреційні повноваження).
Така правова позиція викладена в постановах Великої Палати Верховного Суду від 27 червня 2018 року у справі № 826/1216/16 та в постановах Касаційного адміністративного суду у складі Верховного Суду від 17 вересня 2019 року у справі № 810/3806/18, від 31 березня 2020 року у справі № 726/549/19.
Водночас під час вирішення питання про розподіл судових витрат суд за наявності заперечення сторони проти розподілу витрат на адвоката або з власної ініціативи, керуючись критеріями, що визначені частинами 1-5 статті 134 КАС України, може не присуджувати стороні, на користь якої ухвалено судове рішення, всі її витрати на професійну правову допомогу.
У такому випадку суд, керуючись частинами 1-5 статті 134 КАС України, відмовляє стороні, на користь якої ухвалено рішення, у відшкодуванні понесених нею витрат на правову допомогу повністю або частково та відповідно не покладає такі витрати повністю або частково на сторону, не на користь якої ухвалено рішення. При цьому в судовому рішенні суд повинен конкретно вказати, які саме витрати на правову допомогу не підлягають відшкодуванню повністю або частково, навести мотивацію такого рішення та правові підстави для його ухвалення. Зокрема, вирішуючи питання розподілу судових витрат, суд має враховувати, що розмір відшкодування судових витрат, не пов'язаних зі сплатою судового збору, не повинен бути непропорційним до предмета спору. У зв'язку з наведеним суд з урахуванням конкретних обставин, зокрема ціни позову, може обмежити такий розмір з огляду на розумну необхідність судових витрат для конкретної справи.
Пунктом 9 частини першої статті 1 Закону України «Про адвокатуру і адвокатську діяльність» від 5 липня 2012 року №5076-VI (далі - Закон № 5076-VI) встановлено, що представництво - вид адвокатської діяльності, що полягає в забезпеченні реалізації прав і обов'язків клієнта в цивільному, господарському, адміністративному та конституційному судочинстві, в інших державних органах, перед фізичними та юридичними особами, прав і обов'язків потерпілого під час розгляду справ про адміністративні правопорушення, а також прав і обов'язків потерпілого, цивільного відповідача у кримінальному провадженні.
Інші види правової допомоги - види адвокатської діяльності з надання правової інформації, консультацій і роз'яснень з правових питань, правового супроводу діяльності клієнта, складення заяв, скарг, процесуальних та інших документів правового характеру, спрямованих на забезпечення реалізації прав, свобод і законних інтересів клієнта, недопущення їх порушень, а також на сприяння їх відновленню в разі порушення (пункт 6 частини першої статті 1 Закону № 5076-VI).
Відповідно до статті 19 Закону № 5076-VI видами адвокатської діяльності, зокрема, є:
- надання правової інформації, консультацій і роз'яснень з правових питань, правовий супровід діяльності юридичних і фізичних осіб, органів державної влади, органів місцевого самоврядування, держави;
- складення заяв, скарг, процесуальних та інших документів правового характеру;
- представництво інтересів фізичних і юридичних осіб у судах під час здійснення цивільного, господарського, адміністративного та конституційного судочинства, а також в інших державних органах, перед фізичними та юридичними особами.
Статтею 30 Закону № 5076-VI передбачено, що гонорар є формою винагороди адвоката за здійснення захисту, представництва та надання інших видів правової допомоги клієнту.
Порядок обчислення гонорару (фіксований розмір, погодинна оплата), підстави для зміни розміру гонорару, порядок його сплати, умови повернення тощо визначаються в договорі про надання правової допомоги.
При встановленні розміру гонорару враховуються складність справи, кваліфікація та досвід адвоката, фінансовий стан клієнта й інші істотні обставини. Гонорар має бути розумним і враховувати витрачений адвокатом час.
За висновками Верховного Суду, викладеними у постанові від 19 листопада 2020 року у справі №520/7431/19 при визначенні суми відшкодування суд має виходити з критерію реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерію розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи та фінансового стану обох сторін.
Як убачається з матеріалів справи, між позивачем та адвокатом Жадановим Ігорем Геннадійовичем укладено договір про надання професійної правничої допомоги від 10.02.2025, детальний опис робіт виконаних адвокатом; Додаткову угоду № 1 до договору про надання професійної правничої допомоги від 10.02.2025; акт виконаних робіт № 1 від 28.04.2025.
На підставі зазначеного договору видано ордер: серія ВВ № 1046177 від 14.02.2025.
Надані документи дозволяють встановити зміст наданих послуг та їх вартість.
Так, сторони у пункті 3 Додаткової угоди №1 визначили суму винагороди (гонорару) в розмірі 40000,00 грн, яка сплачується протягом 6 (шести) місяців з моменту отримання акту незалежно від досягнення бажаного результату.
Згідно з актом виконаних робіт №1 від 28.04.2025 адвокатом надані Фізичній особі-підприємцю ОСОБА_1 на виконання договору відповідні послуги, які передбачені договором про надання правничої допомоги від 10.02.2025:
- складання та подання до Харківського окружного адміністративного суду адміністративного позову про визнання протиправними та скасування рішення про коригування митної вартості товару з аналізом усталеної практики Верховного Суду з аналогічних питань та збором і аналізом доказової бази у розмірі - 30 000,00 грн.
- складання та подання до Харківського окружного адміністративного суду адміністративного позову про визнання протиправними та скасування рішення про коригування митної вартості товару з аналізом усталеної практики Верховного Суду з аналогічних питань та збором і аналізом доказової бази у розмірі 10 000,00 грн.
Щодо суми витрат на професійну правничу допомогу, яка підлягає відшкодуванню, то колегія суддів зазначає, що керуючись критерієм реальності адвокатських витрат та розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи та суті виконаних робіт та наданих послуг, обґрунтованості та пропорційності розміру таких витрат до предмета спору, враховуючи час необхідний для виконання адвокатом відповідних робіт (надання послуг), суд першої інстанції дійшов обґрунтованого висновку, що всі виконані адвокатом роботи та надані послуги у цій справі мають бути оцінені загалом в сумі 3000 грн, оскільки підготовка до цією справи не вимагала великого обсягу юридичної та технічної роботи, а тому не потребувала затрат значного часу та коштів, які заявлені позивачем як витрати на правову допомогу.
Водночас суд першої інстанції обґрунтовано врахував надане відповідачем клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката, які підлягають розподілу між сторонами та те, що справа, у якій адвокатом надано послуги, є справою незначної складності, справа розглядалась в порядку спрощеного провадження без виклику сторін, надані послуги у суді першої інстанції зводились виключно до надання послуг щодо підготовки позовної заяви.
Враховуючи наведене, предмет спірних правовідносин, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції, що розмір витрат на правничу допомогу позивача має становити загалом 3000,00 грн.
Така сума є співмірною з обсягом послуг, наданим адвокатом.
Доводи апеляційної скарги висновків суду першої інстанції не спростовують.
Відповідно до пункту першого частини першої статті 315 КАС України за наслідками розгляду апеляційної скарги на судове рішення суду першої інстанції суд апеляційної інстанції має право залишити апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення - без змін.
Згідно зі статтею 316 КАС України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а рішення або ухвалу суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення із додержанням норм матеріального і процесуального права.
Оскільки доводи апеляційної скарги не знайшли свого підтвердження та спростовуються висновками суду першої інстанції, які зроблені на підставі повного, всебічного та об'єктивного аналізу відповідних правових норм та фактичних обставин справи, колегія суддів дійшла висновку, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального та процесуального права, а тому оскаржуване рішення слід залишити без змін.
Керуючись статтями 139, 242, 243, 250, 308, 311, 315, 316, 321, 322, 325, 328 Кодексу адміністративного судочинства України, суд
Апеляційну скаргу Фізичної особи-підприємця ОСОБА_1 залишити без задоволення.
Додаткове рішення Харківського окружного адміністративного суду від 13.05.2025 у справі № 520/3590/25 залишити без змін.
Постанова набирає законної сили з дати її ухвалення та не підлягає касаційному оскарженню, крім випадків, передбачених п. 2 ч. 5 ст. 328 КАС України.
Головуючий суддя Я.В. П'янова
Судді В.Б. Русанова О.В. Присяжнюк