22.09.25
22-ц/812/1593/25
Провадження № 22-ц/812/1593/25
Іменем України
22 вересня 2025 року м. Миколаїв
справа № 489/3930/20
Миколаївський апеляційний суд у складі:
головуючого Коломієць В.В.
суддів Самчишиної Н.В., Серебрякової Т.В.,
із секретарем судового засідання Повертайленко Ю.В,
переглянувши у відкритому судовому засіданні цивільну справу за заявою ОСОБА_1 , заінтересовані особи: ОСОБА_2 , Інгульський відділ державної виконавчої служби у м. Миколаєві Південного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Одеса), про визнання судового наказу таким, що не підлягає виконанню, за апеляційною скаргою ОСОБА_1 на ухвалу Інгульського районного суду м. Миколаєва, постановлену 25 червня 2025 року під головуванням судді Кокорєва В.В., повне судове рішення складено цього ж дня,
У травні 2025 року ОСОБА_1 звернувся до суду з заявою про визнання судового наказу таким, що не підлягає виконанню.
В обґрунтування заяви зазначав, що судовим наказом Ленінського районного суду м. Миколаєва від 03 вересня 2020 року з нього стягнуто на користь ОСОБА_2 аліменти на утримання дітей: ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 та ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_2 у розмірі 1/3 частки з усіх видів заробітку, але не менше 50% розміру прожиткового мінімуму для дитини відповідного віку на кожну дитину щомісячно, починаючи з 25 серпня 2020 року до досягнення ОСОБА_3 повноліття, а після цього на утримання ОСОБА_4 в розмірі 1/4 частки з усіх видів заробітку (доходів) боржника, але не менше ніж 50% розміру прожиткового мінімуму для дитини відповідного віку до його повноліття. Разом з тим, до заяви про видачу судового наказу стягувачем не додано будь-яких доказів, зокрема, письмових на підтвердження наступних обставин: не надання ним матеріальної допомоги на утримання дітей, проживання заявниці разом з дітьми; адреси місця проживання дітей, адреси місця реєстрації дітей, його окреме (від дітей) проживання та його окрема (від дітей) реєстрація проживання.
Посилаючись на викладене ОСОБА_1 просив визнати таким, що не підлягає виконанню судовий наказ, виданий Ленінським районним судом м. Миколаєва у справі №489/3930/20.
Ухвалою Інгульського районного суду м. Миколаєва від 25 червня 2025 року у задоволенні заяви відмовлено.
Відмовляючи у задоволенні заяви, суд виходив з того, що при вирішенні питання про видачу судового наказу було встановлено, що форма і зміст заяви про видачу судового наказу відповідали нормам ст. 163 ЦПК України, за такого відсутні підстави стверджувати, що судовий наказ видано помилково. Також суд зазначив, що матеріали справи не містять належних доказів припинення зобов'язань боржника за судовим наказом від 03 вересня 2020 року, який набрав законної сили, а тому у відповідності до вимог ст. 129-1 Конституції України та ст. 18 ЦПК України є обов'язковим до виконання.
В апеляційній скарзі ОСОБА_1 , посилаючись на незаконність та необґрунтованість ухвали суду, неповне встановлення обставин, які мають значення для справи, просив її скасувати та постановити нову - про задоволення заяви про визнання судового наказу таким, що не підлягає виконанню.
Апелянт зазначав, що суд проігнорував доводи його заяви, що стягувачем до заяви про видачу судового наказу не було додано доказів на підтвердження наступних обставин: ненадання ним матеріальної допомоги на утримання дітей, проживання заявниці разом з дітьми; адреси місця проживання дітей, адреси місця реєстрації дітей, його окремого (від дітей) проживання та його окремої (від дітей) реєстрації місця проживання. Також суд не надав оцінки наданим ним доказам. Звертає увагу, що перелік підстав для визнання виконавчого листа таким, що не підлягає виконанню повністю або частково, за змістом ст. 432 ЦПК України не є виключним, оскільки передбачає також інші підстави для прийняття такого рішення, ніж прямо зазначені у цій нормі процесуального права. Саме на суд покладено обов'язок встановити, з яких підстав може бути визнано виконавчий документ таким, що не підлягає виконанню з урахуванням права стягувача на повне виконання рішення та права боржника на захист від подвійного стягнення. Вважає, що з урахуванням висновків Верховного Суду у постанові від 20 лютого 2019 року у справі № 2-4671/11, від 17 жовтня 2019 року у справі № 2-3558/2010, від 24 червня 2020 року у справі № 520/1466/14-ц, підстави, якими він обґрунтовує свою заяву можуть бути наслідком як повного так і часткового визнання виконавчого документу таким, що не підлягає виконанню.
У відзиві на апеляційну скаргу представник ОСОБА_2 - адвокат Бєлова Р.В. - просила відмовити у задоволенні апеляційної скарги. Зазначала, що заявник ОСОБА_1 звертаючись до суду з заявою, посилався на положення ст.ст. 173, 432 ЦПК України, водночас посилання на вимоги зазначених норм є помилковим з огляду на передбачені цивільним процесуальним законодавством виключення для вимог про стягнення аліментів, розглянутих в порядку наказного провадження. ОСОБА_1 будучи не згідний із судовим наказом, яким з нього стягнуті аліменти на утримання дітей та оспорюючи підстави для його видачі, не дотримався порядку, визначеного ч. 7-8 ст. 170 ЦПК України щодо перегляду такого судового рішення. Крім того, боржник не скористався своїм правом звернення з позовом до стягувача про припинення стягнення аліментів або звільнення від сплати заборгованості за аліментами. Водночас подана ОСОБА_2 заява про видачу судового наказу за формою та змістом відповідала вимогам ст. 163 ЦПК України та відповідала критеріям визначеним в ст. 161 ЦПК України в частині вимог, за якими може бути видано судовий наказ, відтак, немає правових підстав для визнання судового наказу про стягнення аліментів на утримання дітей таким, що не підлягає виконанню, оскільки існує судове рішення, а саме судовий наказ, який набрав законної сили, а тому у відповідності до вимог ст. 129-1 Конституції України та ст. 18 ЦПК України є обов'язковим до виконання.
В судовому засіданні у суді апеляційної інстанції представник заінтересованої особи ОСОБА_2 - адвокат Бєлова Р.В. - просила відмовити у задоволенні апеляційної скарги. Зазначила, що діти ще з 2018 року проживають разом з матір'ю за кордоном та заявнику ОСОБА_1 про це добре відомо, оскільки він посвідчував відповідну нотаріальну заяву виїзду дітей за кордон у супроводі матері. Крім того, з часу видачі судового наказу ОСОБА_1 добросовісно сплачує аліменти на дітей, що є підтвердженням того що він не заперечує факту, що діти знаходяться на утриманні матері.
Заявник ОСОБА_1 , заінтересована особа ОСОБА_2 та представник заінтересованої особи Інгулського ВДВС в судове засідання не з'явились, про дату час і місце розгляду справи належним чином повідомлені, клопотань про відкладення розгляду справи не надходило.
Перевіривши законність і обґрунтованість ухвали суду першої інстанції, доводи апеляційної скарги, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню із наступних підстав.
Із матеріалів справи вбачається та ніким не оспорюється, що ОСОБА_1 та ОСОБА_2 є батьками дітей: ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 та ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_2 .
03 вересня 2020 року Ленінським районним судом м. Миколаєва у справі №489/3930/20 видано судовий наказ, яким стягнуто з ОСОБА_1 на користь ОСОБА_2 аліменти на утримання дітей: ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , у розмірі 1/3 частки з усіх видів заробітку (доходів) боржника, але не менше ніж 50% прожиткового мінімуму для дитини відповідного віку, на кожну дитину, щомісячно, починаючи з 25 серпня 2020 року до досягнення ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 повноліття, а після цього на утримання ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , в розмірі 1/4 частки з усіх видів заробітку (доходів) боржника, але не менше ніж 50% розміру прожиткового мінімуму для дитини відповідного віку до її повноліття.
Постановою державного виконавця Заводського ВДВС у м. Миколаєві Південного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Одеса) Бабенко Є.М. від 24 вересня 2020 року було відкрито виконавче провадження з примусового виконання вищевказаного наказу (а.с. 72).
З матеріалів справи слідує, що ухвалою Ленінського районного суду м. Миколаєва від 17 червня 2024 року заяву ОСОБА_1 про перегляд судового наказу від 03 вересня 2020 року за нововиявленими обставинами залишено без задоволення. Постановою Миколаївського апеляційного суду від 16 липня 2024 року вказана ухвала була скасована, а провадження у справі за заявою ОСОБА_1 про перегляд судового наказу Ленінського районного суду м. Миколаєва від 03 вересня 2020 року за нововиявленними обставинами - закрито у зв'язку із пропуском заявником передбаченого ст. 424 ЦПК України строку на подання такої заяви.
За змістом статті 180 СК України батьки зобов'язані утримувати дитину до досягнення нею повноліття.
Сплата аліментів за рішенням суду є одним зі способів виконання обов'язку утримувати дитину тим з батьків, хто проживає окремо від дитини.
Відповідно до частини третьої статті 181 СК України за рішенням суду кошти на утримання дитини (аліменти) присуджуються у частці від доходу її матері, батька і (або) у твердій грошовій сумі.
Одним із основних прав дитини є право на утримання, яке кореспондується з конституційним обов'язком батьків утримувати дітей до їх повноліття та знайшло своє закріплення у СК України.
Частиною 5 ст. 183 СК України визначено, що той із батьків або інших законних представників дитини, разом з яким проживає дитина, має право звернутися до суду із заявою про видачу судового наказу про стягнення аліментів у розмірі на одну дитину - однієї чверті, на двох дітей - однієї третини, на трьох і більше дітей - половини заробітку (доходу) платника аліментів, але не більше десяти прожиткових мінімумів на дитину відповідного віку на кожну дитину.
Судовий наказ є особливою формою судового рішення, що видається судом за результатами розгляду вимог, передбачених статтею 161 цього Кодексу.
Судовий наказ підлягає виконанню за правилами, встановленими для виконання судових рішень у порядку, встановленому законом (ст. 160 ЦПК України).
Відповідно до вимог п. 4 ч. 1ст. 161 ЦПК України, судовий наказ може бути видано, крім іншого, якщо заявлено вимогу про стягнення аліментів у розмірі на одну дитину - однієї чверті, на двох дітей - однієї третини, на трьох і більше дітей - половини заробітку (доходу) платника аліментів, але не більше десяти прожиткових мінімумів на дитину відповідного віку на кожну дитину, якщо ця вимога не пов'язана із встановленням чи оспорюванням батьківства (материнства) та необхідністю залучення інших заінтересованих осіб.
Згідно ст.3 Закону України «Про виконавче провадження» судовий наказ є виконавчим документом.
Статтями 170, 171 ЦПК України визначено підстави для скасування судового наказу за заявою боржника та регламентовано порядок розгляду таких заяв.
Частиною першою статті 173 ЦПК України встановлено, що суд може внести виправлення до судового наказу, визнати його таким, що не підлягає виконанню, або відстрочити або розстрочити виконання судового наказу в порядку, встановленому статями 432, 435 цього Кодексу.
Відповідно до частин першої, другої статті 432 ЦПК України суд, який видав виконавчий документ, може за заявою стягувача або боржника виправити помилку, допущену при його оформленні або видачі, чи визнати виконавчий документ таким, що не підлягає виконанню. Суд визнає виконавчий документ таким, що не підлягає виконанню повністю або частково, якщо його було видано помилково або якщо обов'язок боржника відсутній повністю чи частково у зв'язку з його припиненням, добровільним виконанням боржником чи іншою особою або з інших причин.
Підстави для визнання виконавчого документа таким, що не підлягає виконанню, поділяються на дві групи: (зобов'язання можуть припинятися внаслідок добровільного виконання обов'язку боржником поза межами виконавчого провадження, припинення зобов'язань переданням відступного, зарахуванням, за домовленістю сторін, прощенням боргу, неможливістю виконання) та процесуально-правові, до яких відносяться обставини, що свідчать про помилкову видачу судом виконавчого листа, зокрема: видача виконавчого листа за рішенням, яке не набрало законної сили (крім тих, що підлягають негайному виконанню); коли виконавчий лист виданий помилково за рішенням, яке взагалі не підлягає примусовому виконанню; видача виконавчого листа на підставі ухвали суду про затвердження мирової угоди, яка не передбачала вжиття будь-яких примусових заходів або можливості її примусового виконання і, як наслідок, видачі за нею виконавчого листа; помилкової видачі виконавчого листа, якщо вже після видачі виконавчого листа у справі рішення суду було скасоване; видачі виконавчого листа двічі з одного й того ж питання у разі віднайдення оригіналу виконавчого листа вже після видачі його дубліката; пред'явлення виконавчого листа до виконання вже після закінчення строку на пред'явлення цього листа до виконання.
Вказана правова позиція висловлена в постанові Верховного Суду у справі №465/7682/13-ц від 18.12.2019 року.
Обов'язок боржника може припинятися з передбачених законом підстав. Підстави припинення сплати аліментів за виконавчим документом визначені Сімейним кодексом України.
Відповідно до ст. 188 СК України батьки можуть бути звільнені від обов'язку утримувати дитину, якщо дохід дитини набагато перевищує дохід кожного з них і забезпечує повністю її потреби.
Той із батьків, з ким проживає дитина, і той із батьків, хто проживає окремо від неї, з дозволу органу опіки та піклування можуть укласти договір про припинення права на аліменти для дитини у зв'язку з передачею права власності на нерухоме майно (житловий будинок, квартиру, земельну ділянку тощо) (ч. 1 ст. 190 СК України).
З аналізу наведених норм права вбачається, що суд може визнати виконавчий документ таким, що не підлягає виконанню повністю або частково, якщо обов'язок боржника відсутній повністю чи частково у зв'язку з його припиненням, добровільним виконанням боржником чи іншою особою або з інших причин.
При цьому, у межах розгляду заяви про визнання наказу таким, що не підлягає виконанню повністю або частково, встановлюється лише наявність чи відсутність чіткого та однозначного факту припинення обов'язку боржника добровільним виконанням боржником чи іншою особою або з інших причин. Перегляд самого судового рішення, самого спору по суті, встановлених судовим рішенням фактичних обставин справи, дослідження доказів, що свідчать про можливу зміну цих обставин, з прийняттям відповідних висновків не здійснюється (зазначену правову позицію викладено у постанові Верховного Суду від 11.07.2019 у справі № 910/8665/17).
Суд першої інстанції правильно встановив, що матеріали справи не містять доказів на підтвердження факту припинення обов'язку ОСОБА_1 , визначеного ст. 180 СК України, утримувати дітей до досягнення ними повноліття.
Звертаючись до суду з заявою про визнання судового наказу таким, що не підлягає виконанню, та під час розгляду справи в суді першої інстанції ОСОБА_1 обґрунтовував свою заяву тим, що ОСОБА_2 , звертаючись із заявою про видачу судового наказу, не надала суду доказів на підтвердження ненадання ним матеріальної допомоги на утримання дітей, проживання заявниці разом з дітьми; адреси місця проживання дітей, адреси місця реєстрації дітей, його окремого (від дітей) проживання та його окремого (від дітей) місця реєстрація проживання.
Відмовляючи у задоволенні заяви ОСОБА_1 , суд першої інстанції правильно виходив з того, що такі посилання заявника є необґрунтованими. Доказів того, що на час видачі Ленінським районним судом м. Миколаєва судового наказу від 03 вересня 2020 року про стягнення аліментів діти не проживали разом з матір'ю - ОСОБА_2 , заявником не надано. Відсутні докази і факту проживання дітей разом із батьком ОСОБА_1 на час видачі судового наказу і на такі обставини той навіть не посилався. Не спростовує цього і надана останнім відповідь Миколаївського квартирно-експлуатаційного управління від 09 грудня 2024 року та картка даних про реєстрацію місця проживання форми А про те, що при реєстрації ОСОБА_1 у 2012 році за адресою: АДРЕСА_1 його діти ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , і ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_4 , були зазначені як зареєстровані за вказаною адресою разом із батьком.
Відомостей щодо наявності між сторонами спору про місце проживання дітей як на час видання Ленінським районним судом м. Миколаєва судового наказу від 03 вересня 2020 року, так і до теперішнього часу, матеріали справи не містять, як і доказів на підтвердження факту припинення у ОСОБА_1 обов'язку, визначеного ст. 180 СК України, утримувати дітей до досягнення ними повноліття.
Отже, підстав для визнання виконавчого документу таким, що не підлягає виконанню під час апеляційного перегляду не встановлено.
Враховуючи викладене, колегія суддів вважає, що суд першої інстанції дійшов вірного висновку про те, що наведені заявником обставини не можуть бути підставою для визнання судового наказу таким, що не підлягає виконанню.
Доводи апеляційної скарги ОСОБА_1 щодо неврахування судом першої інстанції аргументів його заяви та наданих ним доказів не можуть бути прийняті до уваги, оскільки вони не спростовують правильності висновків суду, обґрунтовано викладених в оскаржувані ухвалі.
Згідно із ст. 375 ЦПК України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.
Керуючись ст. 367, 374, 375, 384 ЦПК України, суд,
Апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення, а ухвалу Інгульського районного суду м. Миколаєва від 25 червня 2025 року залишити без змін.
Постанова набирає законної сили з моменту її ухвалення і може бути оскаржена у касаційному порядку до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складання її повного тексту у порядку та випадках, передбачених ст. 389 ЦПК України.
Головуючий В.В. Коломієць
Судді Н.В. Самчишина
Т.В. Серебрякова
Повна постанова складена 25 вересня 2025 року.