25 вересня 2025 року
м. Харків
справа № 615/187/25
провадження № 22-ц/818/3948/25
Харківській апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ:
головуючого судді - Тичкової О.Ю.,
суддів колегії - Мальованого Ю.М., Яцини В.Б.
сторони справи:
позивач - ОСОБА_1
відповідач - ОСОБА_2
розглянув у порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи апеляційну скаргу ОСОБА_1 на заочне рішення Валківського районного суду Харківської області від 27 травня 2025 року у складі судді Левченка А.М.,-
У лютому 2025 року ОСОБА_1 звернулась до Валківського районного суду Харківської області з позовом до ОСОБА_2 , у якому просить стягнути з останнього на свою користь аліменти на утримання сина ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , в розмірі 1/4 частини всіх видів заробітку (доходів) щомісячно, але не менше 50% прожиткового мінімуму для дитини відповідного віку, починаючи з 01.11.2024 року по ІНФОРМАЦІЯ_2 .
В обґрунтування позовної заяви зазначив, що вона перебувала в шлюбі з відповідачем з 20.09.2008р.н. по 03.04.2020р., шлюб розірвано за рішенням Комінтернівського районного суду м. Харкова. Під час шлюбу у сторін народився син - ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , який мешкає з позивачем та знаходиться на її утриманні. З часу розірвання шлюбу відповідач брав участь у вихованні та утриманні сина, розмір матеріальної допомоги сину він визначав сам, в залежності від заробітків, намагався щомісячно виплачувати їй кошти. Як вказала позивач, в листопаді 2024р. вона не отримувала від відповідача матеріальної допомоги на утримання сина та втратила зв'язок з ним. В грудні 2024р. вона отримала сповіщення №488 від 02.12.2024р. про те, що її колишній чоловік - стрілець стрілецького відділення в/ч НОМЕР_1 ОСОБА_2 . 12.11.2024р. під час ведення бойових дій в н.п. Ольгівка Курської області зник безвісті. З урахуванням того, що ОСОБА_2 є військовослужбовцем, йому нараховується грошове утримання, навіть під час перебування в статусі зниклого безвісті, а тому позивач вважає, що є всі правові підстави стягнути аліменти за цей період для утримання дитини, оскільки на даний час усі виплати отримують родичі її чоловіка. З урахуванням того, що ОСОБА_2 з 12.11.2024 р. перебуває в статусі зниклого безвісті, позивач вважає, що є всі підстави щодо стягнення аліментів за період документально підтвердженої відсутності відповідача - 12.11.2024р. по 21.01.2025. Крім того, позивач повідомила, що Валківським районним судом Харківської області у справі 615/107/25 було стягнуто з ОСОБА_2 аліменти на утримання сина, але аліменти було стягнуто саме з дати звернення до суду - 21.01.2025.
Заочним рішенням Валківського районного суду Харківської області від 27 травня 2025 року позовні вимоги відмовлено.
Рішення обгрунтовано тим, що вимоги позивача про стягнення аліментів за минулий час мають бути підтверджені офіційними зверненнями стягувача до платника аліментів за вказаний період, за відсутності таких доказів вимоги є необґрунтованими й задоволенню не підлягають. Враховуючи обставини справи, а саме, наявність відомостей про безвісну відсутність відповідача за особливих обставин з 12.11.2024 року, судом не встановлено з його боку умисного ухилення від надання дитині утримання з 01.11.2024 року до 21.01.2025 року, а тому відсутні законні підстави для задоволення позовних вимог.
Не погодившись з рішенням суду ОСОБА_1 подала апеляційну скаргу в якій посилаючись на порушення судом норм матеріального та процесуального права просила заочне рішення суду скасувати та ухвалити нове рілшення про задоволення позову.
Апеляційна скарга обґрунтована тим, що у нас з відповідачем була домовленість щодо його участі в утриманні сина, яка виконувалася ним добровільно, в зв'язку з чим я не бачила необхідності звертатися до суду, хоча з часу розірвання шлюбу пройшло вже більше чотирьох років. Про наявність зазначеної домовленості свідчать перерахування ОСОБА_2 на мою банківську картку, які робилися ним одразу після отримання заробітної платні, за виключенням випадків, коли йому були потрібні гроші на екіпіровку або спорядження чи форму та він попереджав мене, що в нього є незаплановані витрати. 6 листопада 2024 року я отримувала від Відповідача останній грошовий переказ на утримання дитини за жовтень місяць. З 9 листопада втратила зв'язок з ним, хоча до цього ми хоча б раз на тиждень спілкувались, він цікавився навчанням та успіхами сина. В грудні 2024 року я отримала сповіщення під час ведення бойових дій з в н.п Ольгівка Курської області зник безвісти. З урахуванням того, що ОСОБА_2 є військовослужбовцем, йому нараховується грошове утримання, навіть під час перебування в статусі зниклого безвісті, вважаю є всі правові підстави стягнути аліменти за цей період на утримання дитини, оскільки весь той час син знаходився повністю на моєму утриманні.
Заслухавши суддю-доповідача, дослідивши матеріали справи, обговоривши доводи апеляційної скарги в межах вимог, заявлених в суді першої інстанції, колегія суддів уважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню виходячи з наступного.
Відповідно до частини першої статті 367 Цивільного процесуального кодексу України (надалі ЦПК України) суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.
У відповідності до частин 1-5 статті 263 ЦПК України, судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Судове рішення має відповідати завданню цивільного судочинства, визначеному цим Кодексом. При виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.
Зазначеним вимогам рішення суду першої інстанції відповідає.
Як встановлено судом та підтверджується матеріалами справи, що 20.09.2008 року між сторонами був укладений шлюб, що підтверджується копією свідоцтва про шлюб серії НОМЕР_2 виданого 20.09.2008 року виконкомом Нагольно-Тарасівської селищної ради міста Ровеньки Луганської області.( а.с 11)
В період шлюбу у сторін народилась дитина ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , що підтверджується копією свідоцтва про народження серії НОМЕР_3 видане виконкомом Нагольно-Тарасівської селищної ради міста Ровеньки Луганської області від 24.02.2009 року, актовий запис №04. (а.с 67)
Рішенням Комінтернівського районного суду міста Харкова від 03.04.2020 року у справі №641/917/20, шлюб укладений між ОСОБА_1 та ОСОБА_2 розірвано. ( а.с 12)
21.01.2025 року Валківським районним судом Харківської області видано судовий наказ №615/107/25, яким стягнуто з ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_4 , на користь ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_5 , аліменти на утримання неповнолітньої дитини ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , в розмірі 1/4 частини з усіх видів заробітку (доходу), але не менше 50% мінімального прожиткового мінімуму та не більше 10 прожиткових мінімумів для дитини відповідного віку щомісячно, починаючи з 21.01.2025 до моменту досягнення дитиною повноліття, тобто до ІНФОРМАЦІЯ_6 .( а.с 29)
Згідно сповіщення сім'ї №488 виданого ІНФОРМАЦІЯ_7 від 02.12.2024 року, ОСОБА_1 сповіщено про те, що стрілець стрілецького відділення стрілецького взводу стрілецької роти стрілецького батальйону військової частини НОМЕР_1 , солдат ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_4 , під час ведення бойових дій в н.п. Ольгівка Курської області зник безвісти 12.11.2024 року ( а.с 13).
Як зазначає позивач, оскільки відповідач зник безвісті, позивач не мала можливості отримати належні аліменти на дитину, в зв?язку з цим вона змушена була звернутись до суду з позовом про стягнення аліментів за минулий період, починаючи з 01.11.2024 року по 21.01.2025 року.
Статтею 51 Конституції України та статтею 180 Сімейного кодексу України передбачено, що батьки зобов'язані утримувати дитину до досягнення нею повноліття.
Відповідно до ст. 8 Закону України від 26 квітня 2001 року № 2402-ІІІ «Про охорону дитинства» кожна дитина має право на рівень життя, достатній для її фізичного, інтелектуального, морального, культурного, духовного і соціального розвитку. Батьки або особи, які їх замінюють, несуть відповідальність за створення умов, необхідних для всебічного розвитку дитини, відповідно до законів України
Згідно з ч.ч.1, 2 ст.27 Конвенції ООН про права дитини від 20 листопада 1989 року, яка ратифікована Постановою Верховної Ради України від 27 лютого 1991 року № 789 ХІІ (78912) та набула чинності для України 27 вересня 1991 року, держави-учасниці визнають право кожної дитини на рівень життя, необхідний для фізичного, розумового, духовного, морального і соціального розвитку дитини. Батько (-ки) або інші особи, які виховують дитину, несуть основну відповідальність за забезпечення в межах своїх здібностей і фінансових можливостей умов життя, необхідних для розвитку дитини.
Відповідно до ст.141 СК України мати, батько мають рівні права та обов'язки щодо дитини, незалежно від того, чи перебували вони у шлюбі між собою. Розірвання шлюбу між батьками, проживання їх окремо від дитини не впливає на обсяг їхніх прав і не звільняє від обов'язків щодо дитини.
Частиною 2 ст.150 СК України визначено, що батьки зобов'язані піклуватись про здоров'я дитини, її фізичний, духовний та моральний розвиток.
Згідно вимог ч.ч.1, 2 ст.155 СК України здійснення батьками своїх прав та виконання обов'язків мають ґрунтуватися на повазі до прав дитини та її людської гідності. Батьківські права не можуть здійснюватися всупереч інтересам дитини.
Відповідно до ст.180 СК України батьки зобов'язані утримувати дитину до досягнення нею повноліття, тобто, вони обидва повинні нести обов'язок належного забезпечення своїй дитині належних умов для життя та гармонійного розвитку.
Згідно ч.2 ст.191 СК України аліменти за минулий час можуть бути присуджені, якщо позивач подасть суду докази того, що він вживав заходів щодо одержання аліментів з відповідача, але не міг їх одержати у зв'язку з ухиленням останнього від їх сплати. У цьому разі суд може присудити аліменти за минулий час, але не більш як за десять років.
Тлумачення ч. 2 ст. 191 СК України, свідчить про те, що при зверненні до суду з позовом про стягнення аліментів за минулий час позивач має довести наступні обставини:
- вжиття заходів щодо одержання аліментів з відповідача протягом періоду, за який позивач просить стягнути аліменти;
- неможливість одержання аліментів у зв'язку з ухиленням відповідача у цей період від їх сплати.
Ухилення від сплати аліментів - це винна протиправна поведінка, тобто, свідоме невиконання своїх обов'язків в умовах, коли позивач звертався до відповідача особисто із вимогою про сплату коштів необхідних для утримання дитини.
Обов'язковою умовою присудження аліментів за минулий час є доведеність позивачем вжиття заходів щодо одержання аліментів з відповідача, та неможливість їх одержати у зв'язку з ухиленням останнього від їх сплати. На що неодноразово звертав увагу й Верховий Суд, зокрема, в постановах від 19 грудня 2019 у справі №635/6268/18; від 27 січня 2020 року у справі №672/198/19; від 29 січня 2020 року у справі №756/14483/18.
Постановою Верховного Суду від 18 травня 2020 року (справа №215/5867/17) сформовано правову позицію, про те, що частиною другою статті 191 СК України передбачено, що аліменти за минулий час можуть бути присуджені, якщо позивач подасть суду докази того, що він вживав заходів щодо одержання аліментів з відповідача, але не міг їх одержати у зв'язку з ухиленням останнього від їх сплати. У цьому разі суд може присудити аліменти за минулий час, але не більш як за десять років. Аналіз наведеної норми закону дає підстави для висновку, що для стягнення аліментів за минулий час позивач повинен довести такі обставини як вжиття заходів щодо одержання аліментів з відповідача та ухилення відповідача від надання утримання дитині.
Аналогічні висновки містяться у поставі Верховного Суду від 20 березня 2024 року у справі № 235/101/21.
Також під ухиленням від сплати аліментів у юридичній науці розуміють пряму відмову від надання утримання, а також різні дії (бездіяльність) зобов'язаної особи, спрямовані на повне або часткове ухилення від сплати аліментів.
Враховуючи встановлені у справі обставини, зокрема наявність відомостей про безвісну відсутність відповідача з 12.11.2024 року за особливих обставин, суд першої інстанції дійшов обґрунтованого висновку про відсутність з його боку умисного ухилення від виконання обов'язку щодо утримання дитини у період з 01.11.2024 року по 21.01.2025 року. У зв'язку з цим вимоги позивача про стягнення аліментів за минулий час підлягають задоволенню лише за умови підтвердження їх належними доказами, а саме офіційними зверненнями стягувача до відповідача у вказаний період. Оскільки такі докази суду не надані, заявлені вимоги є необґрунтованими та не підлягають задоволенню.
Доводи апеляційної скарги висновків суду не спростовують.
Європейський суд з прав людини вказав, щопункт 1статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свободзобов'язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов'язку можуть бути різними в залежності від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги, між іншим, різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов'язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи (Проніна проти України, № 63566/00, § 23, ЄСПЛ, від 18 липня 2006 року).
Право на обґрунтоване рішення дозволяє вищим судам просто підтверджувати мотиви, надані нижчими судами, не повторюючи їх (рішення Європейського суду з прав людини у справі «Гірвісаарі проти Фінляндії», п. 32.) Пункт 1 ст. 6 Конвенції не вимагає більш детальної аргументації від апеляційного суду, якщо він лише застосовує положення для відхилення апеляції відповідно до норм закону, як такої, що не має шансів на успіх, без подальших пояснень (рішення Європейського суду з прав людини у справі «Бюрг та інші проти Франції» (Burg and others v. France), (рішення Європейського суду з прав людини у справі «Гору проти Греції» №2) [ВП], § 41» (Gorou v. Greece no.2).
За правилами, передбаченими пункту 1 частини 1 статті 374, статті 375 ЦПК України, суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.
Оскільки доводи апеляційної скарги викладених судом висновків не спростовують, скарги належить залишити без задоволення, а рішення суду залишити без змін.
Згідно з частиною 1 статті 141 ЦПК України судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.
Підстави для зміни розподілу судових витрат відсутні.
Керуючись статтями 367, 368, 374, 375, 381, 382, 383, 384 ЦПК України, апеляційний суд
Апеляційну скаргу ОСОБА_1 - залишити без задоволення.
Заочне рішення Валківського районного суду Харківської області від 27 травня 2025 року - залишити без змін.
Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена в касаційному порядку безпосередньо до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.
Повний текст судового рішення виготовлений 25.09.2025.
Головуючий О. Ю. Тичкова
Судді Ю.М. Мальований
В.Б. Яцина