Кропивницький апеляційний суд
№ провадження 11-сс/4809/459/25 Головуючий у суді 1-ї інстанції: ОСОБА_1
Категорія ст. 187 КК України Доповідач в колегії апеляційного суду ОСОБА_2
23.09.2025 року. Колегія суддів судової палати у кримінальних справах Кропивницького апеляційного суду у складі:
головуючого судді ОСОБА_2 ,
суддів ОСОБА_3 , ОСОБА_4 ,
з участю: секретаря ОСОБА_5 ,
розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Кропивницькому апеляційну скаргу захисника ОСОБА_6 , яка діє в інтересах підозрюваного ОСОБА_7 на ухвалу слідчого судді Олександрійського міськрайонного суду Кіровоградської області від 12 вересня 2025 року, якою до підозрюваного
ОСОБА_7 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , уродженця міста Олександрія Кіровоградської області, українця, громадянина України, з професійно-технічною освітою, офіційно не працюючого, не одруженого, не має на утриманні неповнолітніх та/або малолітніх дітей, зареєстрований та фактично проживаючого за адресою: АДРЕСА_1 , в силу ст. 89 КК України, не має судимостей,
застосовано запобіжний захід у вигляді тримання під вартою по кримінальному провадженню, внесеному до ЄРДР за № 12025121060001525 від 10.09.2025 року, за ознаками кримінального правопорушення, передбаченого ч. 4 ст. 187 КК України, строком на шістдесят днів, а саме з 17 год. 05 хв. 10 вересня 2025 року до 08 листопада 2025 року включно, без визначення розміру застави,
Слідчий СВ Олександрійського РВП ГУНП в Кіровоградській області ОСОБА_8 , за погодженням з прокурором Олександрійської окружної прокуратури Кіровоградської області ОСОБА_9 звернувся до слідчого судді Олександрійського міськрайонного суду Кіровоградської області із клопотанням у даному кримінальному провадженні про застосування до підозрюваного ОСОБА_7 запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою на строк шістдесят діб.
Клопотання мотивовано тим, що 10.09.2025 року близько 12 години 52 хвилин ОСОБА_7 перебував за адресою свого місця проживання: АДРЕСА_1 та маючи скрутне фінансове становище, у останнього виник раптовий умисел на заволодіння чужим майном. Реалізуючи свій умисел, ОСОБА_7 зателефонував ОСОБА_10 , завчасно знаючи, що остання володіє навиками в області медицини та попросив останню прибути до місця його проживання, так як його співмешканці ОСОБА_11 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , стало зле.
ОСОБА_10 , близько 13.00 год., приїхала за місцем проживання ОСОБА_7 , де він її зустрів. В той час, коли ОСОБА_10 зайшла до приміщення квартири для надання медичної допомоги ОСОБА_11 , ОСОБА_7 , реалізовуючи свій злочинний умисел, діючи з корисливих мотивів, з метою незаконного заволодіння чужим майном, поєднаний із погрозою застосування насильства, небезпечного для життя особи, з метою незаконного особистого збагачення, усвідомлюючи, що його злочинні дії несуть відкритий характер для потерпілої, бажаючи досягти свого злочинного наміру, обравши знаряддям вчинення злочину кухонну виделку, яку заздалегідь взяв на кухні, тримаючи її в правій руці, зустрів потерпілу та застосовуючи силу рук, схопив ОСОБА_10 за одяг та шарпаючи останню затягнув у квартиру, зачинивши вхідні двері за нею, при цьому вимагаючи віддати грошові кошти, які має остання, наніс їй один удар в область правого плеча спереду. Після чого, тримаючи потерпілу за одяг біля себе, підніс виделку гострими кінцями до її шиї спереду та висловив в її бік погрози фізичною розправою, у разі якщо остання не наддасть йому будь-яке цінне майно. Так як, у потерпілої ОСОБА_10 не було при собі грошових коштів, побоюючись за своє життя та здоров'я, сприйнявши погрози ОСОБА_7 та його наміри за реальні, відала свій мобільний телефон марки «Samsung» в прозорому чохлі, під яким мається відрізок аркушу паперу з надписом «Я тебе люблю», imei1: НОМЕР_1 , imei2: НОМЕР_2 .
Після цього, ОСОБА_7 , незаконно заволодівши майном потерпілої в такий спосіб, спричинивши їй тілесні ушкодження, виштовхнув ОСОБА_10 із квартири, а викраденим майном розпорядився на власний розсуд, чим спричинив потерпілій майнової шкоди.
Підставою для обрання запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою відносно ОСОБА_7 , слідчий зазначив наявність обґрунтованої підозри у вчиненні злочину, а також наявність ризиків, передбачених ч. 1 ст. 177 КПК України, а саме: підозрюваний може переховуватися від органів досудового розслідування та суду, незаконно впливати на свідків та потерпілу з метою уникнення покарання, перешкоджати кримінальному провадженню іншим чином та вчинити інші кримінальні правопорушення.
Ухвалою слідчого судді Олександрійського міськрайонного суду Кіровоградської області від 12 вересня 2025 року задоволено вказане клопотання.
Застосовано до підозрюваного ОСОБА_7 запобіжний захід у вигляді тримання під вартою строком на шістдесят днів.
Початок строку тримання під вартою ОСОБА_7 обчислюється з моменту його фактичного затримання, тобто з 17 год. 05 хв.10 вересня 2025 року.
Строк дії ухвали про застосування відносно ОСОБА_7 запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою визначено до 08 листопада 2025 року включно.
Судове рішення мотивоване тим, що у підозрюваного відсутнє постійне та стабільне законне джерело одержання доходу чи/або заробітної плати. ОСОБА_7 раніше притягувався до кримінальної відповідальності за вчинення злочинів проти власності (ч. 1 ст. 185, ч. 2 ст. 289 КК України) та відбував покарання у місця позбавлення волі, в силу ст. 89 КК України вважається таким, що не має судимостей. В той же час, ці обставини в сукупності дають обґрунтовані підстави вважати, що існує ризик вчинення підозрюваним інших кримінальних правопорушень (п. 5 ч. 1 ст. 177 КПК України).
Взявши до уваги дані, що характеризують особу підозрюваного, відсутність у нього міцних соціальних зв'язків в місці його проживання, тривалий період перебування підозрюваного поза межами зареєстрованого місця проживання та межами Кіровоградської області, відсутність родини та утриманців, відсутність постійного місця роботи, антисоціальну поведінку підозрюваного, пов'язану зі зловживанням алкоголю, а також тяжкість покарання, що загрожує ОСОБА_7 , у разі визнання його винним у вчиненні злочину, слідчий суддя вважає, що відносно підозрюваного не може бути застосовано більш м'який запобіжний захід, ніж тримання під вартою, через наявність ризиків, передбачених у пунктах 1, 3, 5 ч. 1 ст. 177 КПК України.
В апеляційній скарзі захисник ОСОБА_6 , яка діє в інтересах підозрюваного
ОСОБА_7 просить скасувати ухвалу слідчого судді та постановити нову, якою обрати відносно її підзахисного більш м'якого запобіжного заходу у вигляді цілодобового домашнього арешту або визначити альтернативний запобіжний захід у вигляді застави.
Свої вимоги апелянт обґрунтовує тим, що застосування до підозрюваного ОСОБА_7 запобіжного заходу у вигляді цілодобового домашнього арешту є достатнім для забезпечення ним виконання своїх процесуальних обов'язків.
У клопотанні слідчого про обрання запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою відносно підозрюваного ОСОБА_12 не наведено конкретних обставин та не підтверджено належними доказами факту того, що підозрюваний має на меті переховуватися від слідства, факту незаконного впливу на свідків в цьому кримінальному провадженні, не зазначено, якими саме діями підозрюваний перешкоджає чи може перешкоджати іншим чином кримінальному провадженню.
Оскільки метою застосування запобіжного заходу є забезпечення виконання підозрюваним покладених на нього процесуальних обов'язків, від виконання яких ОСОБА_7 не відмовляється, та враховуючи те, що конкретних доказів наявності ризиків не має, доводи слідчого є лише припущеннями, не підтвердженими належними доказами, вважаю, що слідчий суддя повинен був застосувати до підозрюваного більш - м'який запобіжний захід. замість тримання під вартою.
Вважає, що обрання відносно підозрюваного ОСОБА_7 більш м'якого запобіжного заходу, зокрема, запобіжного заходу у вигляді цілодобового домашнього арешту, буде цілком достатньо для забезпечення виконання підозрюваним процесуальних обов'язків та виключення ризиків, на які посилається слідчий, прокурор у поданому клопотанні про обрання запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою.
Крім того. вважає. що до підозрюваного ОСОБА_7 можливо було застосувати альтернативний запобіжний захід у вигляді застави у розмірі. достатньому для забезпечення підозрюваним виконання покладених на нього кримінальним процесуальним законом процесуальних обов'язків.
Заслухавши доповідача, перевіривши матеріали клопотання старшого слідчого про обрання запобіжного заходу, які надішли на електронну адресу, проаналізувавши доводи апеляційної скарги, колегія суддів приходить до висновку, що апеляційну скаргу необхідно залишити без задоволення, з таких підстав.
Європейський суд з прав людини неодноразово підкреслював, що наявність підстав для тримання особи під вартою має оцінюватись в кожному кримінальному провадженні з урахуванням його конкретних обставин. Тримання особи під вартою завжди може бути виправдано, за наявності ознак того, що цього вимагають справжні інтереси суспільства, які, незважаючи на існування презумпції невинуватості, переважають інтереси забезпечення поваги до особистої свободи.
Розглядаючи клопотання про застосування запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою для прийняття законного і обґрунтованого рішення, суд, відповідно до ст. 178 КПК України та практики Європейського суду з прав людини, повинен врахувати тяжкість кримінального правопорушення, у вчиненні якого підозрюється особа та особисті обставини життя особи, які можуть свідчити на користь збільшення (зменшення) ризику переховування від правосуддя чи інших способів неналежної процесуальної поведінки.
Відповідно до ст. 183 ч. 1, 2 КПК України, тримання під вартою є винятковим запобіжним заходом, який застосовується виключно у разі, якщо прокурор доведе, що жоден із більш м'яких запобіжних заходів не зможе запобігти ризиками, передбаченим статтею 177 цього Кодексу. Запобіжний захід у вигляді тримання під вартою не може бути застосований, окрім як до раніше не судимої особи, яка підозрюється або обвинувачується у вчиненні злочину, за який законом передбачено покарання у виді позбавлення волі на строк понад п'ять років.
Згідно ст. 177 ч. 1 КПК України, метою застосування запобіжного заходу є забезпечення виконання підозрюваним, обвинуваченим покладених на нього процесуальних обов'язків, а також запобігання спробам: переховуватися від органів досудового розслідування та/або суду; знищити, сховати або спотворити будь-яку із речей чи документів, які мають істотне значення для встановлення обставин кримінального правопорушення; незаконно впливати на потерпілого, свідка, іншого підозрюваного, обвинуваченого, експерта, спеціаліста у цьому ж кримінальному провадженні; перешкоджати кримінальному провадженню іншим чином; вчинити інше кримінальне правопорушення чи продовжити кримінальне правопорушення, у якому підозрюється, обвинувачується.
Відповідно до вимог ч. 4 ст. 194 КПК України, якщо при розгляді клопотання про обрання запобіжного заходу прокурор доведе обставини, передбачені пунктами 1 та 2 частини першої цієї статті, але не доведе обставини, передбачені пунктом 3 частини першої цієї статті (тобто недостатність застосування більш м'яких запобіжних заходів для запобігання ризикам, зазначеним у клопотанні), слідчий суддя має право застосувати більш м'який запобіжний захід, ніж той, який зазначений у клопотанні, а також покласти на підозрюваного обов'язки, передбачені частиною п'ятою цієї статті, необхідність покладення яких встановлена з наведеного прокурором обґрунтування клопотання.
Відповідно до ст. 5 ч. 1, ч. 3 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, кожен має право на свободу та особисту недоторканість. Нікого не може бути розбавлено свободи, крім таких випадків і відповідно до процедури, встановленої законом: с) законний арешт або затримання особи, здійснене з метою допровадження її до компетентного судового органу за наявності обґрунтованої підозри у вчиненні нею правопорушення або якщо обґрунтовано вважається необхідним запобігти вчинення нею правопорушення чи її втечі після його вчинення.
Частиною 3 ст. 5 вказаної Конвенції передбачено, що кожен, кого заарештовано або затримано згідно з положеннями підпункту «с» пункту 1 цієї статті, має негайно постати перед суддею чи іншою посадовою особою, якій закон надає право здійснювати судову владу, і йому має бути забезпечено розгляд справи судом упродовж розумного строку або звільнення під час провадження. Таке звільнення може бути обумовлене гарантіями з'явитися на судове засідання.
Згідно ст. 6 ч. 2 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод визначено, що кожен, кого обвинувачено у вчиненні кримінального правопорушення, вважається невинуватим доти, доки його вину не буде доведено в законному порядку.
Підставою для застосування запобіжного заходу є наявність обґрунтованої підозри у вчиненні особою кримінального правопорушення, а також наявність ризиків, які дають достатні підстави слідчому судді вважати, що підозрюваний може здійснити дії передбачені ч. 1 ст. 177 КПК України.
Разом з тим, статтею 178 КПК України передбачено, що при вирішенні питання про обрання запобіжного заходу, крім наявності ризиків, зазначених у статті 177 цього Кодексу, слідчий суддя, суд на підставі наданих сторонами кримінального провадження матеріалів зобов'язаний оцінити в сукупності всі обставини, у тому числі вік та стан здоров'я підозрюваного, міцність його соціальних зв'язків, тощо.
Слід зазначити, що термін «обґрунтована підозра», згідно практики Європейського суду з прав людини (далі ЄСПЛ) у справі «Нечипорук і Йонкало проти України» від 21.04.2011 року, означає, що існують факти або інформація, які можуть переконати об'єктивного спостерігача в тому, що особа про яку йдеться мова, могла вчинити правопорушення.
Колегія суддів зазначає, що практика ЄСПЛ не вимагає, щоб на момент обрання або продовження запобіжного заходу у органу досудового розслідування були чіткі докази винуватості особи, яку повідомлено про підозру.
Так, у справі «Феррарі-Браво проти Італії» від 14.03.1984 року ЄСПЛ вказав, що комісія наголошує, що питання про те, що арешт або тримання під вартою до суду є виправданими тільки тоді, коли доведено факт вчинення та характер інкримінованих правопорушень, ставити не можна, оскільки це є завданням попереднього розслідування та судового розгляду, сприяти якому має й тримання під вартою.
Згідно п. 110 рішення ЄСПЛ у справі «Кудла проти Польщі» тривале тримання під вартою може бути виправдане в кожному окремому випадку за наявності конкретних ознак існуючої необхідності захисту інтересів суспільства, незважаючи на презумпцію невинуватості - переважає принцип поваги до особистої свободи, встановлений ст. 5 Конвенції.
Причетність ОСОБА_7 до повідомленої йому підозри підтверджується доданими до клопотання матеріалами, а саме: рапортом ЧЧ Олександрійського РВП ЄО за №26637 від 10.09.2025 року; протоколом прийняття заяви про кримінальне правопорушення та іншу подію від 10.09.2025 року; протоколом допиту потерпілої ОСОБА_10 від 10.09.2025 року; протоколом допиту свідка ОСОБА_13 від 10.09.2025 року; протоколом проведення обшуку за адресою: АДРЕСА_1 ; речовим доказ мобільний телефон марки «Samsung» в прозорому чохлі, під яким мається відрізок аркушу паперу з надписом «Я тебе люблю», imei1: НОМЕР_1 , imei2: НОМЕР_2 поміщений до паперового конверту опломбований пломбою НПУ КРР- 0405125; речовим доказом виделка кухонна з кімнати №1 поміщена до паперового конверту, опломбована пломбою НПУ NPP-0405124; речовим доказ виделка кухонна з кухні поміщена до паперового конверту, опломбована пломбою НПУ NPP-0405123; протоколом затримання особи, підозрюваної у вчинені злочину від 10.09.2025 року; речовим доказ мобільний телефон марки «Самсунг» моделі «Galexy А24» ІМЕН: НОМЕР_3 , ІМЕІ2: НОМЕР_4 із чохлом, який упакований до спец, пакету НПУ PSP 1338157; протоколом проведення слідчого експерименту із потерпілим ОСОБА_10 від 11.09.2025 року; протоколом допиту свідка ОСОБА_14 від 11.09.2025 року; протоколом допиту свідка ОСОБА_15 від 11.09.2025 року; протоколом допиту підозрюваного ОСОБА_7 від 11.09.2025 року.
Отже, описані у клопотанні фактичні обставини кримінального правопорушення, у сукупності дають підстави дійти висновку про можливу причетність ОСОБА_7 до вчинення кримінального правопорушення, передбаченого ч. 4 ст. 187 КК України, що виправдовує застосування заходів забезпечення кримінального провадження.
Колегія суддів враховує, що на даному етапі кримінального провадження не допускається вирішення тих питань, які повинен вирішувати суд під час розгляду по суті та під час винесення вироку, а саме питань, пов'язаних з оцінкою доказів з точки зору їх достатності і допустимості для визнання особи винною чи невинною у вчиненні злочину, то суд на підставі розумної оцінки сукупності отриманих доказів лише визначив, що причетність
ОСОБА_7 до вчинення кримінального правопорушення, що пред'явлені в підозрі, є вірогідною та достатньою для застосування щодо нього обмежувального заходу, з чим погоджується і колегія суддів.
Згідно висновків Європейського суду з прав людини, зокрема, по справах «Смирнова проти Російської Федерації», «Летельєр проти Франції», «Вемгофф проти Німеччини», відповідно до яких тримання особи під вартою можливе лише у виняткових чотирьох випадках:
- при ризику неявки обвинуваченого на судовий розгляд;
- при ризику перешкоджання з боку обвинуваченого, у випадку його звільнення, процесові здійснення правосуддя;
- при ризику вчинення ним подальших правопорушень;
- при ризику спричинення ним порушень громадського порядку.
Усі чотири ризики мають бути реальними і обґрунтованими, аргументи на цей предмет не повинні бути загальними і абстрактними.
В контексті практики Європейського суду з захисту прав людини, слід зазначити, що ризик втечі підсудного не може бути встановлений лише на основі суворості можливого вироку. Оцінка такого ризику має проводитись з посиланням на ряд інших факторів, які можуть або підтвердити існування ризику втечі або вказати, що вона маловірогідна і необхідність в утриманні під вартою відсутня (рішення ЄСПЛ «Панченко проти Росії»). Ризик втечі має оцінюватися у світлі факторів, пов'язаних з характером особи, її моральністю, місцем проживання, родом занять, майновим станом, сімейними зв'язками та усіма видами зв'язку з країною, в якій така особа піддається кримінальному переслідуванню (рішення ЄСПЛ «Бекчиєв проти Молдови»).
В рішеннях Європейського суду з прав людини зазначені ризики, які дають підстави для обрання підозрюваному запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою та виправдовують попереднє ув'язнення як виключну міру запобіжного заходу протягом певного часу, а саме ризик неявки підозрюваного на судовий розгляд у справі «Штегмюллер проти Австрії» від 10 листопаді 1969 року, ризик перешкоджання з боку підозрюваного процесу здійснення правосуддя у справі «Вемгофф проти Німеччини» від 27 червня 1968 року, вчинення ним подальших правопорушень у справі «Мацнеттер проти Австрії» від 10 листопада 1969 року.
Доводи про необґрунтованість застосування запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою підозрюваного ОСОБА_7 колегією суддів не можуть бути враховані.
Не визнання вини та тяжкість злочину у якому підозрюється ОСОБА_7 в сукупності з мірою покарання, яка йому загрожує у разі визнання його винуватим, свідчать про наявність високого ступеню ризиків переховування його від суду.
Згідно практики Європейського суду з прав людини, тяжкість обвинувачення не є самостійною підставою для утримання особи під вартою, проте таке обвинувачення у сукупності з іншими обставинами збільшує ризик втечі настільки, що його неможливо відвернути, не взявши особу під варту. У справі «Ілійков проти Болгарії» ЄСПЛ зазначив, що «суворість передбаченого покарання є суттєвим елементом при оцінюванні ризиків переховування або повторного вчинення злочинів».
Ризик переховування підозрюваного ОСОБА_7 від суду продовжує існувати та обумовлений тяжкістю ймовірного покарання та суворістю можливого вироку.
Так, ОСОБА_7 підозрюється у вчиненні у вчиненні особливо тяжкого кримінального правопорушення.
А тому, на думку колегії судді ризик переховування ОСОБА_7 від суду є реальним.
Ризик переховування обвинуваченого ОСОБА_7 від суду продовжує існувати та обумовлений тяжкістю ймовірного покарання та суворістю можливого вироку.
Так, ОСОБА_7 усвідомлюючи тяжкість кримінальних правопорушень та розуміючи міру покарання, яка може бути до нього застосована у разі ухвалення обвинувального вироку, може переховуватись суду з метою уникнення відповідальності за вчинений злочин.
Зазначена обставина сама по собі може бути мотивом та підставою для підозрюваного переховуватися від органів досудового розслідування чи суду. Це твердження узгоджується із позицією Європейського суду з прав людини у справі «Ілійков проти Болгарії» №33977/96 від 25.07.2001, в якому зазначено, що суворість передбаченого покарання є суттєвим елементом при оцінюванні ризиків переховування.
Крім того, на території України триває військова агресія з боку російської федерації, що часто створює невизначеність на кордонах України та позбавляє насамперед прикордонну службу України можливості здійснювати належний контроль за всією ділянкою державного кордону, отже, і пропуск громадян через кордон із дотриманням відповідних порядку та правил. Зазначена обставина не виключає можливості здійснення підозрюваним спроб перетину межі військового зіткнення та залишитися на окупованій території України, що фактично виключить можливість його розшуку та притягнення до кримінальної відповідальності або взагалі надасть йому можливість залишити окуповану територію України та виїхати до російської федерації.
При встановленні наявності ризику впливу на свідків та потерпілу, колегія суддів враховує встановлену КПК процедуру отримання показань від осіб, які є свідками у кримінальному провадженні, а саме спочатку, на стадії досудового розслідування показання отримуються шляхом допиту слідчим чи прокурором, а після направлення обвинувального акта до суду, на стадії судового розгляду - усно шляхом допиту особи в судовому засіданні (ч. 1, 2 ст. 23, ст. 224 КПК). Водночас, суд може обґрунтовувати свої висновки лише показаннями, які він безпосередньо сприймав під час судового засідання або отриманих у порядку, передбаченому ст. 225 КПК, тобто допитаних на стадії досудового розслідування слідчим суддею. Суд не вправі обґрунтовувати судові рішення показаннями, наданими слідчому, прокурору, або посилатися на них (ч. 4 ст. 95 КПК).
За таких обставин, ризик впливу на свідків та потерпілу існує не лише на початковому етапі кримінального провадження при зібранні доказів, а й на стадії судового розгляду до моменту безпосереднього отримання судом показань від свідків та дослідження їх судом.
За таких обставин, не будучи обмеженими у вільному спілкуванні із зазначеним колом осіб ОСОБА_7 може здійснити вплив на свідків та потерпілу, з метою їх спонукання до ненадання показань, перекручування або спотворення обставин, які їм достовірно відомі.
При цьому, колегія суддів враховує, що ОСОБА_7 добре зазнає свідків та потерпілу, які ще не допитані, а тому є вагомі підстави вважати, що останній зможе здійснити незаконний вплив на них з метою зміни наданих ним показань для уникнення від кримінальної відповідальності за скоєний злочин.
Отже, на переконання колегії суддів, обов'язок, який полягає в необхідності утримуватися підозрюваному від спілкування з визначеним колом осіб є об'єктивно виправданим.
Також, ОСОБА_7 може вчинити інші кримінальні правопорушення, оскільки він не одружений, не працює, а тому через відсутність грошових коштів останній з високою імовірність вчинить нове кримінальне правопорушення.
Окрім того, ОСОБА_7 не має достатнього рівня репутації, яка б змогла гарантувати виконання обвинуваченим процесуальних обов'язків, а тому у разі обрання йому більш м'якого запобіжного заходу може вчинити спроби переховування від суду та вчинити нові кримінальні правопорушення.
Крім того, стороною захисту не надано доказів на наявність у ОСОБА_7 достатніх стримуючих факторів в поведінці, та які гарантуватимуть його виправлення під час застосування запобіжного заходу не пов'язаного з триманням під вартою.
Окрім цього, особисте зобов'язання не може бути застосоване до обвинуваченого
ОСОБА_7 оскільки даний запобіжний захід є найбільш м'яким, а кримінальне правопорушення, яке вчинив останній є особливо тяжким.
Особиста порука, яка полягає у наданні особам, яких суд вважає такими, що заслуговують на довіру, письмового зобов'язання про те, що вони поручаються за виконання підозрюваним, обвинуваченим покладених на нього обов'язків і зобов'язуються за необхідністю доставити його до органу досудового розслідування чи суду на першу про те вимогу, так в ході розслідування даного провадження таких осіб не встановлено.
Що стосується тверджень захисника про те, що до ОСОБА_7 можливо застосувати запобіжний захід не пов'язаний з триманням під вартою, то такі доводи на переконання колегії суддів не спростовують висновок судді про наявність у даному кримінальному провадженні ризиків, передбачених пп. 1, 3, 5 ч. 1 ст. 177 КПК України та не можуть бути самостійною підставою для відмови у задоволенні клопотання про застосування щодо запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою, з урахуванням конкретних обставин кримінального провадження та доданих ініціатором клопотання доказів на підтвердження його обґрунтованості.
А тому, у разі застосування до обвинуваченого ОСОБА_7 запобіжного заходу не пов'язаного з триманням під вартою останній з високою імовірністю може вчинити спроби направлені як на ухилення від явки до суду та і на вчинення нових кримінальних правопорушень.
В той же час, доводи про зміну запобіжного заходу не можуть бути враховані оскільки вказане жодним чином не зможуть гарантувати виконання ОСОБА_7 процесуальних обов'язків.
Отже, у справі наявна реальна можливість ОСОБА_7 ухилятись від кримінальної відповідальності шляхом переховування від суду шляхом залишення тимчасового місця проживання.
З цих же підстав, колегія суддів вважає необґрунтованими доводи апеляції про недоведеність ризиків.
Враховуючи наведене, беручи до уваги обставини вчинення кримінального правопорушення, а також те, що інший більш м'який запобіжний захід не пов'язаний з триманням під вартою - не забезпечить належне виконання підозрюваним покладених на нього процесуальних обов'язків, колегія суддів вважає необґрунтованими доводи захисту про необхідність обрання підозрюваним запобіжного заходу не пов'язаного з триманням під вартою.
Таким чином, підстав для задоволення апеляційної скарги не має.
Отже, слідчим суддею правильно встановлено наявність ризиків передбачених п. п. 1, 3, 5 ч. 1 ст. 177 КПК України. Можливість настання ризиків безпосередньо залежить від застосування до обвинуваченого, більш м'яких запобіжних заходів ніж тримання під вартою, зокрема таких як особисте зобов'язання, особиста порука, домашній арешт, застава.
А тому, належна поведінка ОСОБА_7 не може бути забезпечена шляхом застосування більш м'якого запобіжного заходу, ніж тримання під вартою та не зможе запобігти спробам переховуватись суду, впливати на свідків та вчиняти нові кримінальні правопорушення.
Враховуючи те, що кримінальне правопорушення, у вчиненні якого підозрюється ОСОБА_7 , вчинено із погрозою застосуванням насильства, слідчий суддя не визначив розмір застави у кримінальному проваджені.
На підставі викладеного, із урахуванням того, що доводи апеляційної скарги під час апеляційного перегляду, свого підтвердження не знайшли, підстав для скасування судового рішення суду першої інстанції, колегія суддів не вбачає.
Керуючись ст.ст. 183, 376, 407, 419, 422, 424 КПК України, колегія суддів, -
Апеляційну скаргу захисника ОСОБА_6 , яка діє в інтересах підозрюваного ОСОБА_7 , - залишити без задоволення, а ухвалу слідчого судді Олександрійського міськрайонного суду Кіровоградської області від 12 вересня 2025 року, якою до підозрюваного ОСОБА_7 застосовано запобіжний захід у вигляді тримання під вартою по кримінальному провадженню, внесеному до ЄРДР за № 12025121060001525 від 10.09.2025 року, за ознаками кримінального правопорушення, передбаченого ч. 4 ст. 187 КК України, строком на шістдесят днів, а саме з 17 год. 05 хв. 10 вересня 2025 року до 08 листопада 2025 року включно, без визначення розміру застави, - залишити без змін.
Ухвала апеляційного суду є остаточною і в касаційному порядку оскарженню не підлягає.
Судді:
ОСОБА_2 ОСОБА_3 ОСОБА_4