25.09.2025 с-ще Тиврів 145/1273/24
2/145/180/2025
Тиврівський районний суд Вінницької області в складі:
головуючого судді Іванця В. Д. ,
за участю секретаря Урсуляк Ю.В.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду с-ща Тиврів, цивільну справу за позовом ОСОБА_1 , в інтересах якої діє представник ОСОБА_2 , до ОСОБА_3 про поділ спільного майна подружжя,
ОСОБА_1 09.07.2024 звернулася до суду з позовом до ОСОБА_3 про поділ спільного сумісного майна подружжя.
Позов обґрунтовує тим, що з 28.04.1992 перебувала в зареєстрованому шлюбі з відповідачем.
Відповідно до рішення Тиврівського районного суду Вінницької області від 06.09.2023 у справі 145/919/23 шлюб між позивачем та відповідачем було розірвано.
У період перебування сторін у зареєстрованому шлюбі, вони придбали транспортні засоби, зокрема, марки "Renault Megane", 2005 року випуску та марки "ВАЗ 210994", 2008 року випуску. Дані транспортні засоби були зареєстровані та знаходилися у користуванні ОСОБА_3 та є спільним сумісним майном подружжя. Так, автомобіль "ВАЗ 210994" зареєстровано за ОСОБА_3 20.07.2017 та 03.06.2020 перереєстровано на нового власника, а автомобіль "Renault Megane", зареєстровано за ОСОБА_3 16.06.2020 та 15.06.2023 перереєстровано на нового власника. Позивачу не було відомо про продаж вказаних транспортних засобів третім особам, а також вона не надавала свою згоду на їх продаж.
Транспортні засоби марки "Renault Megane", 2005 року випуску та "ВАЗ 210994", 2008 року випуску безумовно є неподільними речами, тому неможливим є їх виділ в натурі. Також недоцільним та неможливим є залишення транспортних засобів у спільній власності і надалі, оскільки встановлення спільного режиму користування ними неможливе, виходячи з того, що сторони припинили та не підтримують жодних відносин, їх стосунки можуть розглядатися як такі, що унеможливлюють досягнення згоди з приводу користування спільним нерухомим майном, і найголовніше - вказані транспортні засоби вже перереєстровано на третіх осіб.
Позивач виявила згоду на отримання грошової компенсації від відповідача за її частку в праві спільної сумісної власності на транспортні засоби.
Середня ринкова (дійсна) вартість згідно з консультаційним висновком № ІК-35 від 20.06.2024 автомобіля" ВАЗ 210994", 2008 року випуску, становить 90800 грн, а автомобіля "Renault Megane", 2005 року випуску - 200000 грн.
Просить суд визнати спільною власністю подружжя наявне спірне майно - автомобіль "ВАЗ 210994", 2008 року випуску, та автомобіль "Renault Megane", 2005 року випуску, стягнути з відповідача на її користь грошову компенсацію вартості 1/2 частки автомобілів, у сумі 145500 грн, а також понесені витрати на правову допомогу - 10000 грн.
Протоколом автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 12.08.2024 дану справу передано на розгляд судді Ратушняку І.О.
Ухвалою суду від 16.08.2024 позовну заяву залишено без руху, оскільки позивач та її представник не долучили документ, що підтверджує сплату судового збору.
Ухвалою суду від 22.08.2024 позовну заяву прийнято до розгляду та відкрито провадження у справі, призначено розгляд за правилами спрощеного позовного провадження з викликом сторін.
До суду 20.09.2024 надійшов відзив на позовну заяву, в якому представник відповідача заперечує проти позову. Так, відповідно до рішення Тиврівського районного суду Вінницької області від 06.09.2023 справа 145/919/23 шлюб між позивачем та відповідачем було розірвано, під час розгляду справи судом було установлено, що спільного майна у подружжя не має, ОСОБА_1 позов визнала та просила розглядати справу за її відсутності. Таке рішення є обов'язковим для суду, який розглядає позов про поділ майна подружжя. Не відповідає дійсності і твердження позивача про те, що вона не знала про відчуження в 2020 році автомобіля "ВАЗ 210994", оскільки на момент такого продажу вони активно перебували у шлюбі, а через 10 днів після цього одразу придбали інший автомобіль "Renault Megane". В цій ситуації укладення договорів одним із подружжя вважається, що він діє за згодою другого з подружжя, письмової згоди дружини/чоловіка в такому разі не потрібно, отже, правочин є правомірним. Представник відповідача також звернув увагу на те, що представник позивача діє на підставі договору про надання правової допомоги від 20.05.2024, водночас предметом цього договору є підготовка та подача позовної заяви про поділ спільного майна подружжя, а саме стягнення 1/2 вартості автомобіля "Renault Megane", 2004 року випуску. Отже, представник позивача вийшов за межі договору про надання правової допомоги та не був уповноважений на підписання позовної заяви з зазначеними у ній вимогами. До моменту звернення ОСОБА_4 із позовною заявою про розірвання шлюбу, ним з дружиною ОСОБА_1 у добровільному порядку та за взаємною згодою було поділено майно, а саме автомобіль "Renault Megane" та компенсовано половину його вартості. Підтвердженням цього є те, що відповідач взяв у банку два кредити: 01.06.2023 на суму 76000 грн, а другий - на суму 120000 грн.
Рішенням Третьої Дисциплінарної палати Вищої ради правосуддя № 16 від 30.04.2025 суддю Тиврівського районного суду Вінницької області ОСОБА_5 притягнуто до дисциплінарної відповідальності та застосовано до нього дисциплінарне стягнення у виді подання про звільнення з посади.
Відповідно до ч. 5 ст. 51 Закону України "Про Вищу раду правосуддя" з дня ухвалення Дисциплінарною палатою рішення про застосування дисциплінарного стягнення у виді подання про звільнення судді з посади суддя автоматично відстороняється від здійснення правосуддя до ухвалення Вищою радою правосуддя рішення про його звільнення з посади або скасування рішення Дисциплінарної палати.
Зазначена обставина призвела до неможливості розгляду суддею Ратушняком І.О. даної справи.
20.06.2025 після проведення повторного автоматизованого розподілу судової справи між суддями на підставі мотивованого розпорядження керівника апарату суду від 20.06.2025 № 223/25 "Про призначення повторного автоматизованого розподілу судової справи", на виконання рішення зборів суддів Тиврівського районного суду Вінницької області від 16.06.2025 №2, у зв'язку з відстороненням головуючого судді Ратушняка І.О. від здійснення правосуддя, дану судову справу передано на розгляд судді Іванцю В.Д.
Ухвалою Тиврівського районного суду Вінницької області від 25.06.2025 цивільну справу до свого провадження прийняв суддя Іванець В.Д., справу призначив до судового розгляду.
У судове засідання позивач та її представник не з'явилися, останній подав заяву, у якій просив розгляд справи проводити за його відсутності за наявними в справі документами, позов просить задоволити з підстав, викладених у позовній заяві.
Відповідач та його представник у судове засідання не з'явилися. Відповідач подав заяву, у якій просить розгляд справи проводити за його відсутності, проти задоволення позову заперечує.
Суд зауважує, що неявка в судове засідання будь-якого учасника справи, за умови повідомлення його належним чином про дату, час і місце цього засідання, не перешкоджає розгляду справи по суті, а тому суд проводить розгляд справи у даному судовому засіданні, за наявних у справі доказів.
У зв'язку з неявкою в судове засідання всіх осіб, які беруть участь у справі, відповідно до ч. 2 ст. 247 ЦПК України, фіксування судового процесу за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснювалось.
Суд, дослідивши матеріали справи, оцінивши зібрані по справі докази у їх сукупності, дійшов такого висновку.
Рішенням Тиврівського районного суду Вінницької області від 06.09.2023 у справі 145/919/23 шлюб між ОСОБА_3 та ОСОБА_1 розірвано (а.с. 11-13).
Згідно з відповіддю на адвокатський запит з регіонального сервісного центру ГСЦ МВС у Вінницькій, Черкаській та Кіровоградській областях (філія ГСЦ МВС) від 31.05.2024 №31/31/14/207-аз за даними Єдиного державного реєстру транспортних засобів, в період часу з 28 квітня 1992 року по теперішній час, за громадянином ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , реєструвалися/перереєстровувалися наступні транспортні засоби: 20.07.2017 "ВАЗ 210994", 2008 року випуску, 03.06.2020 в ТСЦ № 0544 здійснено перереєстрацію на нового власника; 16.06.2020 "Renault Megane", 2005 року випуску, 15.06.2023 в ТСЦ № 0545 здійснено перереєстрацію на нового власника (а.с. 14).
Відповідно до консультаційного висновку № ІК-35 про середньоринкову вартість колісних транспортних засобів від 20.06.2024 Вінницької торгово-промислової палати, здійсненого експертом оцінювачем відділу оцінки майна та судових експертиз, середня ринкова (дійсна) вартість станом на 20.06.2024 автомобіля "ВАЗ 210994", 2008 року випуску - 90800 грн, автомобіля "Renault Megane", 2005 року випуску - 200000 грн (а.с. 15-17).
Згідно з випискою по картковому рахунку ОСОБА_3 за період з 04.08.2022 по 03.09.2024 - 01.06.2023 відповідач отримав кредит у сумі 76000,00 грн, 14.12.2023 - відповідач отримав кредит у сумі 120000,00 грн (а.с. 46-51).
Згідно зі ст. 60 СК України майно, набуте подружжям за час шлюбу, належить дружині та чоловікові на праві спільної сумісної власності незалежно від того, що один з них не мав з поважної причини (навчання, ведення домашнього господарства, догляд за дітьми, хвороба тощо) самостійного заробітку (доходу). Вважається, що кожна річ, набута за час шлюбу, крім речей індивідуального користування, є об'єктом права спільної сумісної власності подружжя.
Відповідно до положень ч. 3, 4 ст. 368 ЦК України майно, набуте подружжям за час шлюбу, є їхньою спільною сумісною власністю, якщо інше не встановлено договором або законом. Майно, набуте в результаті спільної праці та за спільні грошові кошти членів сім'ї, є їхньою спільною сумісною власністю, якщо інше не встановлено договором, укладеним у письмовій формі.
Згідно з ч. 1 ст. 69 СК України дружина і чоловік мають право на поділ майна, що належить їм на праві спільної сумісної власності, незалежно від розірвання шлюбу.
У разі поділу майна, що є об'єктом права спільної сумісної власності подружжя, частки майна дружини та чоловіка є рівними, якщо інше не визначено домовленістю між ними або шлюбним договором або законом (ст. 70 СК України, ст. 372 ЦК України).
Об'єктом права спільної сумісної власності подружжя може бути будь-яке майно, за винятком виключеного з цивільного обороту. При цьому, дружина та чоловік мають рівні права на володіння, користування і розпоряджання майном, що належить їм на праві спільної сумісної власності, якщо інше не встановлено домовленістю між ними. Дружина, чоловік розпоряджаються майном, що є об'єктом права спільної сумісної власності подружжя, за взаємною згодою.
Суб'єктивне право на поділ майна, що перебуває на праві спільної сумісної власності подружжя, належить кожному з них незалежно від того, в який момент здійснюється поділ: під час шлюбу або після його розірвання. Поділ може бути здійснений як за домовленістю подружжя, так і за судовим рішенням. В основу поділу покладається презумпція рівності часток подружжя, яка може бути спростована домовленістю подружжя або судовим рішенням.
Поділ майна, що є об'єктом права спільної сумісної власності подружжя, здійснюється шляхом виділення його в натурі, а у разі неподільності присуджується одному з подружжя, якщо інше не визначено домовленістю між ними (ч. 1, 2 ст. 71 СК України), або реалізується через виплату грошової чи іншої матеріальної компенсації вартості його частки (ч. 2 ст. 364 ЦК України).
Відповідно до пункту 23 постанови Пленуму Верховного Суду України "Про практику застосування судами законодавства при розгляді справ про право на шлюб, розірвання шлюбу, визнання його недійсним та поділ спільного майна подружжя" № 11 від 21.12.2007, спільною сумісною власністю подружжя, що підлягає поділу відповідно до частин другої та третьої статті 325 ЦК України, можуть бути будь-які види майна, незалежно від того, на ім'я кого з подружжя вони були придбані чи внесені грошовими коштами, якщо інше не встановлено шлюбним договором чи законом.
Постановою роз'яснено, що сутність поділу полягає в тому, що кожному з подружжя присуджуються в особисту власність конкретні речі, а також здійснюється розподіл майнових прав та обов'язків. При здійсненні поділу в судовому порядку суд має виходити з презумпції рівності часток. Поділ спільного сумісного майна подружжя здійснюється з визначення об'єктів спільної сумісної власності подружжя і встановлення їхньої вартості. Вартість майна, що підлягає поділу, визначається за погодженням між подружжям, а при недосягненні згоди - виходячи з дійсної його вартості на час розгляду справи.
Судом установлено, що на ім'я відповідача ОСОБА_3 20.07.2017 проведено реєстрацію транспортного засобу "ВАЗ 210994", 2008 року випуску, та 16.06.2020 проведено реєстрацію транспортного засобу "Renault Megane", 2005 року випуску, що підтверджено належними та допустимими доказами. У подальшому вказані транспортні засоби були перереєстровані на третіх осіб.
Обставини щодо придбання зазначених автомобілів у період шлюбу та за кошти спільного сімейного бюджету сторонами не оспорювалися.
Також не оспорювалася і вартість вказаних транспортних засобів. Клопотань щодо проведення судової транспортно - товарознавчої експертизи сторони суду не заявляли. Дослідивши консультаційний висновок № ІК-35 про середньоринкову вартість колісних транспортних засобів від 20.06.2024 Вінницької торгово-промислової палати, суд установив, що середня ринкова (дійсна) вартість станом на 20.06.2024 автомобіля "ВАЗ 210994", 2008 року випуску - 90800 грн, автомобіля "Renault Megane", 2005 року випуску - 200000 грн. Оцінка здійснювалася за методикою товарознавчої експертизи та оцінки колісних транспортних засобів (затвердженою у редакції наказу Міністерства юстиції України та Фонду державного майна України від 24.07.2009 №1335/5/1159) шляхом зіставлення цін продажу подібних КТЗ, що відповідає вимогам ст. 9 Закону України «Про оцінку майна, майнових прав та професійну оціночну діяльність в Україні» від 12.07.2001 № 2658-ІІІ.
Отже, презумпцію віднесення придбаних під час шлюбу транспортних засобів не спростовано, тому суд дійшов висновку, що автомобілі "ВАЗ 210994", 2008 року випуску та "Renault Megane", 2005 року випуску є спільною сумісною власністю подружжя.
Водночас суд зазначає, що автомобіль "ВАЗ 210994" був перереєстрований на іншого власника 03.06.2020, коли позивач та відповідач перебували у шлюбі, між ними не було протиріч, оскільки стосунки між ними погіршилися лише в 2021 році, при цьому через 13 днів після цього був придбаний інший автомобіль - "Renault Megane", який зареєстровано за відповідачем.
Відповідно до ч. 4 ст. 65 СК України договір, укладений одним із подружжя в інтересах сім'ї, створює обов'язки для другого з подружжя, якщо майно, одержане за договором, використане в інтересах сім'ї.
Отже, суд дійшов висновку, що відповідач здійснив відчуження автомобіля "ВАЗ 210994" в інтересах сім'ї, на її потреби, при цьому, майже одразу, придбав для сім'ї інший транспортний засіб, що створює обов'язки для другого з подружжя, тому його вартість не підлягає врахуванню при поділі. З цих причин позов у цій частині задоволенню не підлягає.
Щодо транспортного засобу "Renault Megane", 2005 року випуску, суд зазначає таке.
За системним тлумаченням ч. 4, 5 ст. 71 СК України згоду на отримання компенсації за частину майна при його поділі повинен надати той з подружжя, на чию користь така компенсація присуджується, оскільки іншому з подружжя присуджується майно. Вимога одного з подружжя (позивача) про стягнення з іншого з подружжя (відповідача) грошової компенсації замість його частки у праві спільної сумісної власності на майно, не породжує обов'язку такого відповідача попередньо вносити відповідну грошову суму на депозитний рахунок суду.
Якщо під час вирішення спору про поділ спільного сумісного майна подружжя буде встановлено, що один із них здійснив його відчуження чи використав його на свій розсуд проти волі іншого з подружжя і не в інтересах сім'ї чи не на її потреби або приховав його, таке майно або його вартість враховується при поділі.
Суд установив, що автомобіль "Renault Megane", 2005 року випуску, відповідач перереєстрував під час шлюбу - 15.06.2023, розпорядившись спільним майном подружжя на власний розсуд, без повідомлення та письмової згоди позивача, тому позивач має право на грошову компенсацію половини вартості вказаного спірного транспортного засобу. Тому в цій частині позов підлягає задоволенню.
Щодо аргументів відповідача та його представника, що рішенням Тиврівського районного суду Вінницької області від 06.09.2023 справа 145/919/23, яким розірвано шлюб між позивачем та відповідачем, було установлено, що спільного майна у подружжя не було, суд зазначає таке.
У судовому рішенні, на яке посилається відповідач, у мотивувальній частині зазначено, що дітей, народжених у шлюбі, в ОСОБА_3 та ОСОБА_1 , немає, спільного майна також не має. Суд наголошує, що предметом позову по справі 145/919/23 було саме розірвання шлюбу, а не поділ майна подружжя. Відповідно до рішення суду вирішення справи відбувалося за відсутності сторін, при цьому відповідач по справі ОСОБА_1 визнала позов. Отже, указаним рішення питання про наявність чи відсутність майна в подружжя та його поділ не вирішувалося. Подружжя може поділити спільне майно і після розірвання шлюбу. Поділ майна може відбуватися добровільно за нотаріально посвідченим договором або в судовому порядку, якщо згоди не досягнуто.
Водночас суд зазначає, що правова оцінка, надана судом певному факту при розгляді іншої справи, не є обов'язковою для суду (ч. 7 ст. 82 ЦПК України).
Також суд відхиляє аргументи відповідача зазначені у відзиві щодо того, що відповідач у добровільному порядку та за взаємною згодою поділив майно, а саме автомобіль "Renault Megane", компенсувавши половину його вартості позивачу.
Так, за правилами доказування, визначеними статтями 12, 81 ЦПК України, кожна сторона зобов'язана довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Докази подаються сторонами та іншими особами, які беруть участь у справі. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.
Згідно зі ст. 89 ЦПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).
У постанові від 18.03.2020 у справі № 129/1033/13 ВП ВС наголошувала на необхідності застосування передбачених процесуальним законом стандартів доказування та зазначала, що принцип змагальності забезпечує повноту дослідження обставин справи. Зокрема, цей принцип передбачає покладення тягаря доказування на сторони. Таку обставину треба доказувати таким чином, аби реалізувати стандарт більшої переконливості, за яким висновок про існування стверджувальної обставини з урахуванням поданих доказів видається вірогіднішим ніж протилежний. Тобто певна обставина не може вважатися доведеною, допоки інша сторона її не спростує (концепція негативного доказу), оскільки за такого підходу принцип змагальності втрачає сенс.
Пріоритет у доказуванні надається не тому, хто надав більшу кількість доказів, а в першу чергу їх достовірності, допустимості та достатності для реалізації стандарту більшої переконливості, за яким висновок про існування стверджувальної обставини з урахуванням поданих доказів видається вірогіднішим ніж протилежний.
Відповідно до ст. 79 ЦПК України достовірними є докази, на підставі яких можна встановити дійсні обставини справи.
На підтвердження факту компенсації позивачу половини вартості автомобіля "Renault Megane", 2005 року випуску, відповідач надав виписки по своєму картковому рахунку за період з 04.08.2022 по 03.09.2024, відповідно до яких 01.06.2023 відповідач отримав кредит у сумі 76000,00 грн, 14.12.2023 - кредит у сумі 120000,00 грн.
Суд зазначає, що перший кредит відповідач отримав, перебуваючи у шлюбі, та до продажу автомобіля "Renault Megane". Інший кредит він отримав вже після розірвання шлюбу та продажу спірного авто. При цьому суд зазначає, що сам факт отримання відповідачем кредиту, не підтверджує, що ці кошти він сплатив позивачу. Водночас відповідач міг сплатити позивачу половину коштів, які він отримав від продажу автомобіля.
Отже, відповідач не довів факт передачі ним власних кредитних коштів позивачу, в тому числі і в якості компенсації за проданий транспортний засіб.
Також суд, враховуючи те, що вартість спірного автомобіля "ВАЗ 210994" не підлягає врахування під час поділу спільного сумісного майна подружжя, тому відсутня необхідність щодо надання відповіді на аргумент представника відповідача щодо того, що представник позивача вийшов за межі договору про надання правової допомоги від 20.05.2024, предметом якого була підготовка та подача позовної заяви саме щодо автомобіля "Renault Megane".
З урахуванням встановлених судом обставин та змісту спірних правовідносин, суд дійшов висновку, що позов підлягає частковому задоволенню шляхом стягнення з відповідача на користь позивача грошової компенсації за 1/2 частку в праві спільної сумісної власності на автомобіль "Renault Megane", 2005 року випуску, в сумі 100000 грн.
Вирішуючи питання про стягнення з відповідача витрат на оплату правничої допомоги в сумі 10000,00 грн, суд виходить з наступного.
Відповідно до частин 1-5 ст. 137 ЦК України витрати, пов'язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави. За результатами розгляду справи витрати на правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом із іншими судовими витратами. Для цілей розподілу судових витрат: 1) розмір витрат на правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу правничу допомогу, пов'язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката визначаються згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі відповідних доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою; 2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі відповідних доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат.
Для визначення розміру витрат на правничу допомогу з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.
Розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із: 1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); 2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); 3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; 4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи.
Велика Палата Верховного Суду вказала, що при визначенні суми відшкодування суд має виходити з критерію реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерію розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи та фінансового стану обох сторін. Також суд зобов'язаний оцінити рівень адвокатських витрат, що мають бути присуджені з урахуванням того, чи були такі витрати понесені фактично, але й також, чи була їх сума обґрунтованою (додаткова постанова Великої Палати Верховного Суду від 19.02.2020 у справі № 755/9215/15-ц, провадження № 14-382цс19 та постанова Великої Палати Верховного Суду від 12.05.2020 у справі № 904/4507/18, провадження № 12-171гс19).
Ті самі критерії застосовує ЄСПЛ, присуджуючи судові витрати на підставі ст. 41 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод. У рішеннях від 12.10.2006 у справі «Двойних проти України», від 10.12.2009 у справі «Гімайдуліна і інші проти України», від 23.01.2014 у справі «East/West Alliance Limited проти України», від 26.02.2015 у справі «Баришевський проти України» зазначено, що заявник має право на компенсацію судових та інших витрат, лише якщо буде доведено, що такі витрати були фактичними і неминучими, а їхній розмір обґрунтованим. У рішенні ЄСПЛ від 28.11.2002 у справі «Лавентс проти Латвії» зазначено, що відшкодовуються лише витрати, які мають розумний розмір.
Як вбачається з матеріалів справи, між ОСОБА_1 та адвокатським об'єднанням "Захист у криміналі" 20.05.2024 укладений договір про надання правової допомоги (а.с. 19). До позову додано розрахунок витрат на правову допомогу (а.с.20) відповідно до якого вартість однієї години роботи адвоката складає 1000 грн, при цьому витрачений час - 10 год, загальна вартість 10000 грн (консультація клієнта та узгодження правової позиції - 1 год, ознайомлення з документами наданими позивачем, підготовка та направлення адвокатського запиту щодо транспортного засобу - 1 година, вивчення актуальної судової практики - 2 год, замовлення оцінки вартості т/з - 1 год, складання позовної заяви, участь у судовому засіданні - 5 год), квитанцію від 23.05.2024 про сплату 10000 грн за правову допомогу (а.с.21).
Вищенаведені документи судом можуть бути оцінені як належні та достатні у розумінні положень статей 77-80 ЦПК України, оскільки підтверджують факт понесених (здійснених) позивачем ОСОБА_1 витрат на професійну правничу допомогу.
Одночасно з цим, суд дійшов висновку, що розмір витрат на професійну правничу допомогу в даній справі не є співмірним зі складністю справи (справа розглядається в порядку спрощеного позовного провадження, має невеликий обсяг досліджуваних доказів та виконаних адвокатом робіт, обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт, ціною позову), при цьому до розрахунку включена вартість за участь у судовому процесі, водночас представник позивача не був присутній на жодному судовому засіданні, а тому, виходячи з критерію реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерію розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи, суд вважає, що витрати на правничу допомогу мають складати 6000 грн.
За таких обставин суд дійшов висновку, що розподілу між сторонами підлягають витрати на правову допомогу позивача в сумі 6000 грн.
Відповідно до ст. 141 ЦПК України судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог, тому з відповідача на користь позивача підлягають стягненню витрати зі сплати судового збору у розмірі 999,91 грн (100000х1454/145400), витрати на правничу допомогу - 4126,20 грн (68,77% від 7000 грн), всього стягнути 5126,11 грн (999,91+4126,20).
Керуючись ст. 2, 19, 23, 76-80, 141, 258, 259, 263-265, 268, 273, 279, 354 ЦПК України, суд,
Позов ОСОБА_1 до ОСОБА_3 про поділ спільного сумісного майна подружжя задовольнити частково.
Стягнути з ОСОБА_3 на користь ОСОБА_1 грошову компенсацію за 1/2 частку в праві спільної сумісної власності на автомобіль "Renault Megane", 2005 року випуску, в сумі 100000 (сто тисяч) гривень 00 копійок.
У задоволені решти позовних вимог відмовити.
Стягнути з ОСОБА_3 на користь ОСОБА_1 витрати на оплату судового збору в розмірі 999,91 грн та витрати на правничу допомогу в розмірі 4126,20 грн, всього стягнути судових витрат у розмірі 5126 (п'ять тисяч сто двадцять шість) гривень 11 копійок.
Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів безпосередньо до Вінницького апеляційного суду.
Учасник справи, якому повне рішення не було вручено у день його проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження, якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду. Строк на апеляційне оскарження може бути також поновлений в разі пропуску з інших поважних причин, крім випадків, зазначених у частині другій статті 358 ЦПК України.
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Повний текст судового рішення складено 25 вересня 2025 року.
Позивач: ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , РНОКПП НОМЕР_1 , адреса реєстрації: АДРЕСА_1 .
Відповідач: ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , РНОКПП НОМЕР_2 , адреса реєстрації: АДРЕСА_1 .
Суддя Іванець В. Д.