справа №176/3735/25
провадження №2/176/1888/25
25 вересня 2025 р. Суддя Жовтоводського міського суду Дніпропетровської області Гусейнов К.А., розглянувши позовну заяву ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про надання дозволу на виїзд дитини за кордон України, -
У вересні 2025 року на адресу Жовтоводського міського суду Дніпропетровської області надійшла позовна заява ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про надання дозволу на виїзд дитини за кордон України.
Ознайомившись із поданою позовною заявою вважаю, що дана позовна заява не відповідає вимогам ст. 175,177 ЦПК України, а тому повинна бути залишена без руху з таких підстав.
Відповідно до п.2 ч.3 ст.175 ЦПК України, позовна заява повинна містити: повне найменування (для юридичних осіб) або ім'я (прізвище, ім'я та по батькові - для фізичних осіб) сторін та інших учасників справи, їх місцезнаходження (для юридичних осіб) або місце проживання чи перебування (для фізичних осіб), поштовий індекс, ідентифікаційний код юридичної особи в Єдиному державному реєстрі підприємств і організацій України (для юридичних осіб, зареєстрованих за законодавством України), а також реєстраційний номер облікової картки платника податків (для фізичних осіб) за його наявності або номер і серію паспорта для фізичних осіб - громадян України (якщо такі відомості позивачу відомі), відомі номери засобів зв'язку, офіційної електронної адреси та адреси електронної пошти; відомості про наявність або відсутність електронного кабінету.
Однак, всупереч вимогам закону позивач в позовній заяві не вказує останню відому адресу місця проживання чи перебування відповідача, його анкетні дані, відомості про наявність чи відсутність електронного кабінету.
Відповідно до ч.1 статті 27 ЦПК України, позови до фізичної особи пред'являються в суд за зареєстрованим у встановленому законом порядку місцем її проживання або перебування, якщо інше не передбачено законом.
Позивачем не зазначено анкетних даних відповідача ОСОБА_2 та останнє відоме його місце реєстрації, що позбавляє суд можливості визначити чи не порушені позивачкою правила підсудності.
Відповідно до п.п.4,5 ч.3 ст.175 ЦПК України, позовна заява повинна містити: зміст позовних вимог: спосіб (способи) захисту прав або інтересів, передбачений законом чи договором, або інший спосіб (способи) захисту прав та інтересів, який не суперечить закону і який позивач просить суд визначити у рішенні; якщо позов подано до кількох відповідачів - зміст позовних вимог щодо кожного з них; виклад обставин, якими позивач обґрунтовує свої вимоги; зазначення доказів, що підтверджують вказані обставини.
Крім того, ч.5 ст.177 ЦПК України передбачено, що позивач зобов'язаний додати до позовної заяви всі наявні в нього докази, що підтверджують обставини, на яких ґрунтуються позовні вимоги (якщо подаються письмові чи електронні докази позивач може додати до позовної заяви копії відповідних доказів).
Статтею 313 ЦК України визначено, що фізична особа, яка не досягла шістнадцяти років, має право на виїзд за межі України лише за згодою батьків (усиновлювачів), піклувальників та в їхньому супроводі або в супроводі осіб, які уповноважені ними.
Правила перетинання державного кордону громадянами України, затверджені Постановою Кабінету Міністрів України від 27 січня 1995 року N 57 із змінами і доповненнями, передбачають, що перетинання державного кордону для виїзду за межі України громадянами, які не досягли 16-річного віку, здійснюються лише за згодою обох батьків (усиновлювачів) та в їх супроводі або в супроводі осіб, уповноважених ними, які на момент виїзду з України досягли 18-річного віку. Виїзд за межі України громадян, які не досягли 16-річного віку, в супроводі одного з батьків або інших осіб, уповноважених одним з батьків за нотаріально посвідченою згодою, згода другого з батьків не вимагається у разі пред'явлення рішення суду про надання дозволу на виїзд з України громадянину, який не досяг 16-річного віку, без згоди та супроводу другого з батьків.
Відповідно до п.п.1 п.4 вказаних Правил виїзд за межі України громадян, які не досягли шістнадцятирічного віку, у супроводі одного з батьків або у супроводі осіб, які уповноважені одним із батьків за нотаріально посвідченою згодою, здійснюється за нотаріально посвідченою згодою другого з батьків із зазначенням держави прямування та відповідного часового проміжку перебування у цій державі, якщо другий з батьків не перебуває у пункті пропуску через державний кордон.
Відповідно до ч.1 та ч.3 ст.3 Конвенції Об'єднаних націй «Про права дитини» (ратифікованої Постановою ВР N 789-XII від 27.02.91 року) в усіх діях щодо дітей, незалежно від того, здійснюються вони державними чи приватними установами, що займаються питаннями соціального забезпечення, судами, адміністративними чи законодавчими органами, першочергова увага приділяється як найкращому забезпеченню інтересів дитини.
З 24 лютого 2022 року, відповідно до Закону України «Про правовий режим воєнного стану» в Україні введено режим воєнного стану. В умовах воєнного стану виїзд за кордон дитини, що не досягла 16-ти річного віку дозволяється без нотаріально посвідченої згоди іншого з батьків (усиновлювачів).
Постановою Кабінету Міністрів України від 29 березня 2022 року № 383 були внесені зміни до Правил перетинання державного кордону громадянами України, які доповнено пунктом 2-3, відповідно до якого у разі введення на території України надзвичайного або воєнного стану виїзд за межі України дітей, які не досягли 16-річного віку, в супроводі одного з батьків, баби, діда, повнолітніх брата, сестри, мачухи, вітчима або інших осіб, уповноважених одним з батьків письмовою заявою, завіреною органом опіки та піклування, здійснюється без нотаріально посвідченої згоди другого з батьків та за наявності паспорта громадянина України або свідоцтва про народження дитини (за відсутності паспорта громадянина України), документів, що містять відомості про особу, на підставі яких Держприкордонслужба дозволить перетин державного кордону.
Позивачем не надано доказів відмови Держприкордонслужби у перетині державного кордону позивачу з дитиною.
У постанові Верховного Суду від 16 серпня 2018 року у справі № 766/15686/16-ц зазначено, що дозвіл на виїзд малолітньої дитини за межі України в супроводі одного з батьків за відсутності згоди другого з батьків на підставі рішення суду може бути наданий на конкретний одноразовий виїзд з визначенням його початку й закінчення. Надання такого дозволу на виїзд без визначення його початку й закінчення, а також країни перебування без згоди та супроводу батька суперечить чинному законодавству, що визначає рівність прав та обов'язків батьків відносно виховання дитини, що може призвести до фактичного позбавлення батька дитини передбаченої законодавством можливості брати участь у її вихованні та можливості спілкування з нею.
Однак всупереч вказаним вимогам, у позовній заяві позивачем не зазначено на яку саме поїздку з яким періодом і в яку конкретну країну та місто, вона просить надати дозвіл на виїзд неповнолітньої дитини за кордон, а також не надано доказів на підтвердження такої поїздки, зокрема квитків на пасажирський транспорт в обидві сторони, що б свідчило про намір повернути дитину в Україну.
Крім того, з наведених норм чинного законодавства вбачається, що звернення з даним позовом до суду можливе лише у разі відсутності згоди одного з батьків на виїзд дитини за кордон.
Проте, позивачем не надано доказів на підтвердження того, що відповідач відмовив їй у наданні згоди на тимчасовий виїзд дитини за кордон, що призвело до порушення її прав.
Крім того, за вимогами Сімейного Кодексу України та Закону України «Про охорону дитинства» питання про тимчасовий виїзд за кордон неповнолітньої дитини без згоди батька повинно бути розглянуто по-перше органом опіки та піклування, а у разі його не вирішення або невиконання цього рішення одним з батьків дитини, у судовому порядку.
Також слід зазначити, що оскільки спір між батьками про виїзд дитини за кордон належить до категорії спорів щодо участі одного з батьків у вихованні дитини, визначення місця проживання (перебування) дитини, то відповідно до ч.4 ст.19 СК України участь органу опіки та піклування у розгляді цих справ є обов'язковою. На підставі ч.5 ст.19 СК України орган опіки та піклування має надати письмовий висновок щодо вирішення спору на підставі відомостей, одержаних від батьків дітей, з приводу обґрунтування як доцільності виїзду, так і заперечень другого з батьків.
У матеріалах справи відсутні підтверджуючі документи від органу опіки та піклування (висновок, рекомендації) про надання згоди на тимчасовий виїзд за межі України малолітньої дитини чи про відмову у цьому, а також відсутнє клопотання про витребування судом вказаного висновку у органу опіки та піклування.
За таких обставин вважаю, що дану позовну заяву слід залишити без руху та надати позивачу строк для усунення недоліків позовної заяви та/або визначитись чи дійсно існує спір щодо дозволу на виїзд її з відповідачем спільних дітей за кордон і чи дійсно дана згода вимагається законодавством України в умовах воєнного стану в даному конкретному випадку.
Відповідно до ч.3 ст.185 ЦПК України, якщо позивач відповідно до ухвали суду у встановлений строк виконає вимоги, визначені статтею 175 цього Кодексу, позовна заява вважатиметься поданою в день первісного її подання до суду. Інакше заява вважається неподаною і повертається позивачеві.
Згідно ч.7 ст.185 ЦПК України, повернення позовної заяви не перешкоджає повторному зверненню із заявою до суду, якщо перестануть існувати обставини, що стали підставою для повернення заяви.
На підставі викладеного, керуючись ст.ст. 174-177, 184, 185 Цивільного процесуального кодексу України, суддя, -
Позовну заяву ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про надання дозволу на виїзд дитини за кордон України - залишити без руху, надавши позивачу строк, який не може перевищувати десяти днів з часу отримання ухвали, для усунення зазначених в ухвалі недоліків та роз'яснивши їй, що у разі невиконання вимог ухвали подана позовна заява буде їй повернута.
Ухвала апеляційному оскарженню не підлягає.
Суддя Жовтоводського міського суду
Дніпропетровської області Кімал ГУСЕЙНОВ