24 вересня 2025 року
м. Київ
справа № 344/7040/18
провадження № 61-5336св25
Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду:
головуючого - Червинської М. Є. (суддя-доповідач),
суддів: Зайцева А. Ю., Коротенка Є. В., Коротуна В. М., Тітова М. Ю.,
учасники справи:
позивач - ОСОБА_1 (відповідач за зустрічним позовом),
відповідачі: ОСОБА_2 (відповідач за зустрічним позовом), Акціонерне товариство «Державний експортно-імпортний банк» (позивач за зустрічним позовом),
третя особа - Івано-Франківський міський відділ державної виконавчої служби Головного територіального управління юстиції в Івано-Франківській області,
розглянув у попередньому судовому засіданні у порядку письмового провадження касаційну скаргу ОСОБА_1 , подану адвокатом Ружицьким Віталієм Миколайовичем, на постанову Івано-Франківського апеляційного суду в складі колегії суддів: Василишин Л. В., Бойчука І. В., Максюти І. О. від 10 квітня 2025 року,
1. Описова частина
Короткий зміст позовних вимог
У травні 2018 року ОСОБА_3 звернувся до суду з позовом до ОСОБА_2 , ПАТ «Райффайзен Банк Аваль», третя особа - Івано-Франківський міський відділ державної виконавчої служби Головного територіального управління юстиції в Івано-Франківській області, про звільнення майна з-під арешту.
Позов мотивований тим, що 15 жовтня 2009 року за договором купівлі-продажу квартири, посвідченим приватним нотаріусом Івано-Франківського міського нотаріального округу, зареєстрованим в реєстрі за № 2887, ОСОБА_3 придбав нерухоме майно - квартиру АДРЕСА_1 .
23 травня 2018 року ОСОБА_3 звернувся із заявою до відділу реєстрації речових прав Косівської міської ради про реєстрацію права власності на зазначену квартиру, однак державним реєстратором відмовлено у здійсненні реєстрації майна, у зв'язку із арештом нерухомого майна.
За змістом інформації з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно 04 серпня 2015 року державним реєстратором реєстраційної служби Івано-Франківського міського управління юстиції Івано-Франківської області на підставі ВП № НОМЕР_1 від 02 липня 2013 року головним державним виконавцем ВДВС Івано-Франківського МУЮ винесено постанову про арешт майна боржника ОСОБА_2 та оголошення заборони на його відчуження.
Позивач зазначав, що арешт на квартиру АДРЕСА_1 не сприяє забезпеченню прав стягувача, а є перешкодою йому для реалізації права власності на вказану квартиру, оскільки квартира, на яку накладено арешт, належить позивачу, а не боржникові ОСОБА_2 .
Посилаючись на вказані обставини позивач просив звільнити з-під арешту нерухоме майно квартиру АДРЕСА_1 , на яку постановою головного державного виконавця ВДВС Івано-Франківського МУЮ на підставі ВП № НОМЕР_1 від 02 липня 2013 року накладено арешт; визнати за ним права власності на квартиру АДРЕСА_1 , загальною площею 144,9 кв.м., житловою площею 73,3 кв.м.
Ухвалою Івано-Франківського міського суду від 17 червня 2021 року замінено позивача ОСОБА_3 його правонаступником - ОСОБА_1 .
Ухвалою Івано-Франківського міського суду від 01 червня 2022 року замінено відповідача АТ «Райффайзен Банк Аваль» на належного відповідача - ПАТ «Державний експортно-імпортний банк».
У липні 2022 року АТ «Державний експортно-імпортний банк України» звернулося до суду із зустрічним позовом до ОСОБА_2, ОСОБА_1 (правонаступника ОСОБА_3 ), третя особа - Івано-Франківський міський відділ державної виконавчої служби Південно-Західного міжрегіонального управління Міністерства юстиці (м. Івано-Франківськ), в якому просив визнати недійсним договір купівлі-продажу квартири від 15 жовтня 2009 року, укладений між ОСОБА_2 та ОСОБА_3 , що посвідчений приватним нотаріусом Івано-Франківського нотаріального округу Слободян Л. А., зареєстрований в реєстрі за № 2887.
Зустрічний позов мотивовано тим, що 12 липня 2007 року між банком та ОСОБА_2 укладено кредитний договір № 5407С18, за умовами якого останній отримав кредит в сумі 292 000 швейцарських франків з кінцевою датою погашення 11 липня 2014 року.
На підставі положень кредитного договору та у зв'язку з невиконанням боржником кредитних зобов'язань, баном 27 січня 2009 року направлена вимога про дострокове погашення боргу, який станом на 26 січня 2009 року становив 254 298,37 швейцарських франків.
У зв'язку із невиконанням кредитних зобов'язань, на підставі заяви банку, 23 березня 2009 року приватним нотаріусом Івано-Франківського міського нотаріального округу вчинено виконавчий напис на іпотечному договорі № 5407261 від 20 липня 2007 року, укладеному між банком та ТОВ «Свіча», від імені якого діяв ОСОБА_2 , про звернення стягнення на нерухоме майно (ресторан «Водоспад»), зареєстрованого в реєстрі за номером 433. Договірна заставна вартість предмета іпотеки (згідно умов іпотечного договору № 5407261 від 20 липня 2007 року) становила 1 550 000 грн, що за курсом Національного банку України швейцарського франку на дату укладення оспорюваного договору складала 197 700 швейцарських франків, чого було недостатньо для погашення всієї заборгованості за кредитним договором.
Позичальник, на переконання банку, почав вчиняти дії щодо укладення договорів відчуження належного йому майна з метою ухилення від виконання кредитних зобов'язань, що підтверджується обставинами, встановленими рішенням Івано-Франківського міського суду Івано-Франківської області від 24 січня 2013 року у справі № 0907/2-4421/2011. Зокрема, суд визнав недійсним біржовий договір купівлі-продажу транспортного засобу № 185702/09-02, який був укладений ОСОБА_2 23 жовтня 2009 року, оскільки 02 квітня 2009 року був виданий судовий наказ про стягнення з боржника боргу, і на виконання цього наказу було накладено арешт на все майно боржника постановою державного виконавця відділу ДВС м. Івано-Франківська від 21 жовтня 2009 року.
Також вказував, що ціна відчуженої ОСОБА_2 квартири була більш ніж в 10 разів менша від ринкової на момент укладення оспорюваного договору. За умовами договору купівлі-продажу вартість квартири була оплачена продавцю під час укладення цього договору, отже відсутні докази проведення реального розрахунку між сторонами правочину.
Крім того, згідно з витягом з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно, Реєстру прав власності на нерухоме майно, Державного реєстру іпотек, Єдиного реєстру заборон відчуження об'єктів нерухомого майна щодо суб'єкта № 304218878 від 05 липня 2022 року, право власності на квартиру зареєстроване за ОСОБА_2 , а не за ОСОБА_3 .
Позивач вважав, що договір купівлі-продажу квартири від 15 жовтня 2009 року не відповідає засадам справедливості, добросовісності та розумності, а фактична мета (воля сторін) цього правочину була спрямована на уникнення ОСОБА_2 від виконання кредитних зобов'язань, що порушує майнові права та інтереси АТ «Укрексімбанк».
Короткий зміст ухвалених у справі судових рішень
Рішенням Івано-Франківського міського суду від 02 листопада 2023 року позов ОСОБА_1 , як правонаступника ОСОБА_3 задоволено. Звільнено з-під арешту нерухоме майно - квартиру АДРЕСА_1 , який накладений постановою про арешт майна боржника, винесеної головним державним виконавцем відділу державної виконавчої служби Івано-Франківського міського управління юстиції на підставі ВП № НОМЕР_1 від 02 липня 2013 року. Визнано за ОСОБА_1 , як правонаступником ОСОБА_3 право власності на квартиру АДРЕСА_1 , загальною площею 144,9 кв.м., житловою 73,3 кв.м.
У задоволенні зустрічного позову АТ «Державний експортно-імпортний банк» відмовлено.
Рішення суду першої інстанції мотивовано тим, що на час придбання позивачем спірного нерухомого майна у державному реєстрі обтяжень рухомого майна, який надано приватним нотаріусом, були відсутні відомості про його обтяження, а тому ОСОБА_3 є добросовісним набувачем квартири, а відтак має право вимагати усунення перешкод у здійсненні ним права користування та розпорядження своїм майном. Оскільки накладене обтяження позбавляє позивача можливості належним чином розпоряджатися своїм правом на майно, то суд задовольнив позов про звільнення майна з-під арешту та визнав право власності позивача на нерухоме майно та відмовив у задоволенні позову АТ «Державний експортно-імпортний банк» про визнання недійсним договору купівлі-продажу квартири, укладеного 15 жовтня 2009 року між ОСОБА_3 та ОСОБА_2 , оскільки такий укладений у відповідності до вимог чинного законодавства, що підтверджується відсутністю обтяжень на квартиру станом на час укладення договору купівлі-продажу квартири.
Постановою Івано-Франківського апеляційного суду від 26 березня 2024 року апеляційну скаргу АТ «Державний експортно-імпортний банк України» задоволено. Рішення Івано-Франківського міського суду від 02 листопада 2023 року скасовано та постановлено нове судове рішення. У задоволенні позову ОСОБА_1 , правонаступника ОСОБА_3 відмовлено. Зустрічний позов АТ «Державний експортно-імпортний банк» задоволено. Визнано недійсним договір купівлі-продажу квартири АДРЕСА_1 , укладений 15 жовтня 2009 року між ОСОБА_3 та ОСОБА_2 , посвідчений приватним нотаріусом Івано-Франківського міського нотаріального округу, зареєстрованого в реєстрі за № 2887.
Постанова апеляційного суду мотивована тим, що ухвалюючи рішення про відмову в задоволенні зустрічного позову банку, суд першої інстанції не надав належної оцінки доводам позивача щодо фраудаторності договору купівлі-продажу квартири. Апеляційний суд зауважив, що суду не надано доказів того, що воля сторін була спрямована на реальне настання наслідків. Покупець ОСОБА_3 протягом тривалого часу не реєстрував своє право власності на вказану квартиру, не укладав, як власник квартири, будь-яких договорів щодо надання комунальних послуг, не здійснював оплату за їх надання.
Таким чином, вказані обставини у їх сукупності дають підстави для висновку про те, що договір купівлі-продажу квартири укладений між ОСОБА_2 та ОСОБА_3 не відповідає засадам справедливості, добросовісності та розумності, натомість укладений з метою унеможливлення стягнення з боржника заборгованості за кредитним договором за рахунок належного йому нерухомого майна - квартири.
Апеляційний суд дійшов висновку про те, що про порушення свого права позивач за зустрічним позовом дізнався з часу отримання ухвали суду першої інстанції від 01 червня 2022 року про заміну належного відповідача у справі. Пред'явивши позову липні 2022 року АТ «Державний експортно-імпортний банк України» не пропустив строк звернення з позовом до суду, тому підстави для застосування наслідків спливу позовної давності - відсутні.
Постановою Верховного Суду від 31 жовтня 2024 року касаційну скаргу ОСОБА_1 , яка підписана представником Ружицьким В. М. , задоволено частково. Постанову Івано-Франківського апеляційного суду від 26 березня 2024 року скасовано та передано справу на новий розгляд до суду апеляційної інстанції.
Верховний Суд скасовуючи постанову апеляційного суду та передаючи справу на новий розгляд до суду апеляційної інстанції, виходив із того, що суд апеляційної інстанції прийнявши нові докази, надані банком, не мотивував свій висновок про їх прийняття на стадії апеляційного перегляду, не досліджував поважності причин неподання банком цих доказів до суду першої інстанції.
Постановою Івано-Франківського апеляційного суду від 10 квітня 2025 року апеляційну скаргу представника АТ «Державний експортно-імпортний банк України» задоволено частково. Рішення Івано-Франківського міського суду від 02 листопада 2023 року скасовано та ухвалено нове рішення про відмову в задоволенні первісного та зустрічного позовів.
Постанова апеляційного суду мотивована тим, що судом не було залучено до участі у справі інших спадкоємців ОСОБА_3 - ОСОБА_8., ОСОБА_5 , в інтересах якого із заявою про прийняття спадщини звернулася ОСОБА_6 . Суд апеляційної інстанції позбавлений можливості на стадії перегляду справи в апеляційному порядку вирішувати питання щодо залучення співвідповідачів та правонаступників позивача у зв'язку з обставинами, які виникли під час розгляду справи в суді першої інстанції.
Аргументи учасників справи
Узагальнені доводи вимог касаційної скарги
24 квітня 2025 року через систему «Електронний суд» представник ОСОБА_1 - адвокат Ружицький В. М. звернувся до Верховного Суду з касаційною скаргою, в якій просить скасувати постанову Івано-Франківського апеляційного суду від 10 квітня 2025 року та залишити в силі рішення Івано-Франківського міського суду Івано-Франківської області від 02 листопада 2023 року.
Підставою касаційного оскарження судових рішень заявник зазначає неправильне застосування судом норм матеріального права та порушення норм процесуального права, а саме суд застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного в постанові Великої Палати Верховного Суду від 30 червня 2020 року у справі № 264/5957/17, від 08 лютого 2022 року у справі № 2-7763/10 (пункт 1 частини другої статті 389 ЦПК України).
Також заявник вказує на необхідність відступлення від висновків щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладених у постанові Верховного Суду від 28 жовтня 2020 року у справі № 761/23904/19 (пункт 2 частини другої статті 389 ЦПК України).
Крім того, зазначає, що відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах (пункт 3 частини другої статті 389 ЦПК України).
Судові рішення в частині вирішення зустрічних позовних вимог АТ «Державний експортно-імпортний банк України» до суду касаційної інстанції не оскаржені та предметом перегляду не є (стаття 400 ЦПК України).
Узагальнені доводи відзиву на касаційну скаргу
16 травня 2025 року через систему «Електронний суд» АТ «Державний експортно-імпортний банк України» подав до Верховного Суду відзив на касаційну скаргу ОСОБА_1 , у якому просить зазначену касаційну скаргу задовольнити частково, постанову Івано-Франківського апеляційного суду від 15 квітня 2025 року скасувати та передати справу на новий розгляд до суду першої інстанції. Зазначає про те, що при наявності заяв спадкоємців про прийняття спадщини, відсутність їх заяв про залучення у справу не спростовує обов'язку саме суду першої інстанції замінити позивача на всіх спадкоємців, забезпечивши таким чином принципу змагальності при розгляді справи.
Надходження касаційної скарги до суду касаційної інстанції
Згідно зі статтею 388 ЦПК України судом касаційної інстанції у цивільних справах є Верховний Суд.
Ухвалою Верховного Суду від 08 травня 2025 року відкрито касаційне провадження в указаній справі та витребувано цивільну справу № 344/7040/18 з Івано-Франківського міського суду Івано-Франківської області.
Зазначена справа надійшла до Верховного Суду.
Ухвалою Верховного Суду від 11 серпня 2025 року зазначену справу призначено до судового розгляду.
Фактичні обставини справи, встановлені судом
Суд установив, що згідно із договором купівлі-продажу квартири від 15 жовтня 2009 року, посвідченим приватним нотаріусом Івано-Франківського міського нотаріального округу Слободян Л. А., зареєстрованим в реєстрі за № 2887, ОСОБА_2 продав ОСОБА_3 квартиру АДРЕСА_1 . Продаж квартири вчинено за ціною 60 590,00 грн, які покупець оплатив продавцю під час оформлення договору, сторони підтвердили факт повного розрахунку за придбану квартиру та відсутність одна до другої претензій.
З інформації з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно, Державного реєстру Іпотек, Єдиного реєстру заборон відчуження об'єктів нерухомого майна № 124917918 від 23 травня 2018 року щодо суб'єкта ОСОБА_2 встановлено, що 04 серпня 2015 року державним реєстратором реєстраційної служби Івано-Франківського міського управління юстиції Івано-Франківської області Барчуком В. В., на підставі постанови у ВП НОМЕР_1 від 02 липня 2013 року головним державним виконавцем ВДВС Івано-Франківського МУЮ Сердюком В. Ю. винесено постанову про арешт майна боржника та оголошення заборони на його відчуження. Об'єкт нерухомого майна: квартира, що за адресою: АДРЕСА_1 .
12 липня 2007 року між ВАТ «Державний експортно-імпортний банк» та ОСОБА_2 було укладено кредитний договір № 5407018, згідно умов якого останньому надано кредитні кошти в сумі 292 000,00 швейцарських франків з кінцевою датою погашення 11 липня 2014 року.
Забезпеченням зобов'язань позичальника за цим договором є іпотека - нерухомість нежитлового призначення, ресторан « ІНФОРМАЦІЯ_1 », загальною площею 542,8 кв.м., який знаходиться за адресою: АДРЕСА_3 .
За виконання зобов'язань за договором позичальник несе повну відповідальність перед банком усім належним йому майном, у тому числі коштами, на яке може звертатися стягнення у порядку, визначеному чинним законодавством України.
27 січня 2009 року у зв'язку з невиконанням боржником ОСОБА_2 кредитних зобов'язань, ВАТ «Укрексімбанк» надіслано останньому вимогу про дострокове погашення боргу, який станом на 26 січня 2009 року становив 254 298,37 швейцарських франків. Указану вимогу ОСОБА_2 отримав 19 лютого 2009 року.
23 березня 2009 року приватним нотаріусом Івано-Франківського міського нотаріального округу вчинено виконавчий напис на підставі іпотечного договору № 5407261 від 20 липня 2007 року, укладеного між банком та ТОВ «Свіча», від імені якого діяв ОСОБА_2 про звернення стягнення на нерухоме майно (ресторан « ІНФОРМАЦІЯ_1 »), зареєстрованого в реєстрі за № 433.
Відповідно до виконавчого напису запропоновано звернути стягнення на нерухоме майно - рестран «Водоспад», загальною площею 542,8 кв.м., що за адресою: АДРЕСА_3 , що належить на праві власності ТОВ «Свіча».
За рахунок коштів, отриманих від реалізації вказаного нерухомого майна нотаріус пропонує задовольнити вимоги ВАТ «Державний експортно-імпортний банк України» у розмірі заборгованості по основній сум кредиту станом на 23 березня 2009 року - 246 89,53 швейцарських франків, заборгованість по прострочених відсотках 12 036,24 швейцарських франків, заборгованість по комісії - 100 грн та 3 700 грн - витрати по вчиненні виконавчого напису.
ІНФОРМАЦІЯ_2 ОСОБА_3 помер.
Апеляційним судом з матеріалів витребуваної спадкової справи встановлено, що ОСОБА_1 - син ОСОБА_3 із заявою про прийняття спадщини за законом після смерті батька до приватного нотаріуса Косівського районного нотаріального округу Тонюк М. М. звернувся 05 травня 2020 року.
ОСОБА_7 - син ОСОБА_3 відмовився від прийняття спадщини після смерті батька на користь сина померлого (його брата) - ОСОБА_1 , що підтверджується відповідною заявою від 02 червня 2020 року, адресованому приватному нотаріусу Косівського районного нотаріального округу Тонюк М. М.
05 червня 2020 року до приватного нотаріуса Косівського районного нотаріального округу Тонюк М.М. із заявою про прийняття спадщини за заповітом після смерті за заповітом після смерті ОСОБА_3 звернулася ОСОБА_8
ОСОБА_9 у заяві, поданій 19 червня 2020 року приватному нотаріусу Косівського районного нотаріального округу Тонюк М. М. вказала, що ІНФОРМАЦІЯ_2 помер її чоловік - ОСОБА_3 . На день його смерті залишилось спадкове майно. Їй відомо, що вона має право звертатися до нотаріуса із заявою про видачу свідоцтва про право власності на частку майна у зв'язку із смертю чоловіка. Однак вона заявила, що майно є особистою приватною власністю її чоловіка, тобто належить йому вцілому, звертатися із заявою і отримувати свідоцтво на частку майна після смерті чоловіка вона не буде. Крім того, вона відмовляється від прийняття спадщини на користь сина померлого - ОСОБА_1 .
19 червня 2020 року ОСОБА_10 звернулася до приватного нотаріуса Косівського районного нотаріального округу Тонюк М. М. із заявою про відмову від прийняття спадщини після смерті батька - ОСОБА_3 на користь сина померлого (її брата) - ОСОБА_1 .
08 липня 2020 року ОСОБА_6 , в інтересах малолітнього сина ОСОБА_5 звернулася до приватного нотаріуса Косівського районного нотаріального округу Тонюк М. М. із заявою про прийняття спадщини ОСОБА_5 за законом після смерті батька ОСОБА_3 .
Отже, згідно із довідкою приватного нотаріуса Косівського районного нотаріального округу Тонюк М.М. від 10 грудня 2021 року, спадкоємцями, які прийняли спадщину після ОСОБА_3 , є:
за заповітом, посвідченим Ромовською О.В., приватним нотаріусом Косівського районного нотаріального округу 10 серпня 2006 року за реєстром № 2833 (дублікат видано ОСОБА_11 , державним нотаріусом Івано-Франківського обласного державного нотаріального архіву 29 квітня 2020 року за реєстром № 1-28) ОСОБА_8 , ІНФОРМАЦІЯ_3 ;
за законом діти померлого:
ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_4 (до 4/6 часток);
ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_5 (до 1/6 частки);
ОСОБА_8 , ІНФОРМАЦІЯ_3 (до 1/6 частки).
2.Мотивувальна частина
Позиція Верховного Суду
Частиною третьою статті 3 ЦПК України передбачено, що провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.
Згідно з положеннями частини другої статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пункті 1 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно у таких випадках: якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку; якщо скаржник вмотивовано обґрунтував необхідність відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду та застосованого судом апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні; якщо відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах; якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами першою, третьою статті 411 цього Кодексу.
Касаційна скарга підлягає частковому задоволенню з огляду на таке.
Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, та застосовані норми права
Відповідно до статті 400 ЦПК України, переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими. Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції. Суд не обмежений доводами та вимогами касаційної скарги, якщо під час розгляду справи буде виявлено порушення норм процесуального права, які передбачені пунктами 1, 3, 4, 8 частини першої статті 411, частиною другою статті 414 цього Кодексу, а також у разі необхідності врахування висновку щодо застосування норм права, викладеного у постанові Верховного Суду після подання касаційної скарги.
Кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу (частина перша статті 15 ЦК України, частина перша статті 16 ЦК України).
Частинами першою, третьою статті 13 ЦПК України передбачено, що суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках. Учасник справи розпоряджається своїми правами щодо предмета спору на власний розсуд. Таке право мають також особи, в інтересах яких заявлено вимоги, за винятком тих осіб, які не мають процесуальної дієздатності.
Відповідно до статті 48 ЦПК України, сторонами в цивільному процесі є позивач і відповідач. Позивачем і відповідачем можуть бути фізичні і юридичні особи, а також держава.
Основною ознакою сторін цивільного процесу є їхня матеріальна і процесуальна заінтересованість у справі. Саме сторони є суб'єктами правовідношення, з приводу якого виник спір.
Особа, яка вважає, що майно, на яке накладено арешт, належить їй, а не боржникові, може звернутися до суду з позовом про визнання права власності на це майно і про зняття з нього арешту (частина перша статті 59 Закону України «Про виконавче провадження»).
З матеріалів справи встановлено, що під час розгляду справи у суді першої інстанції помер ОСОБА_3 , який був позивачем у справі за його позовом до ОСОБА_13 , ПАТ «Райффайзен Банк Аваль», третя особа - Івано-Франківський міський відділ державної виконавчої служби Головного територіального управління юстиції в Івано-Франківській області, про звільнення майна з-під арешту та визнання права власності.
Відмовляючи в позові, апеляційний суд виходив із того, що місцевим судом не було залучено до участі у справі інших спадкоємців, які прийняли спадщину за законом (заповітом вся спадщина не охоплена) після смерті ОСОБА_3 - ОСОБА_8 та ОСОБА_5 .
Відповідно до статті 55 ЦПК України у разі смерті фізичної особи, припинення юридичної особи, заміни кредитора чи боржника у зобов'язанні, а також в інших випадках заміни особи у відносинах, щодо яких виник спір, суд залучає до участі у справі правонаступника відповідної сторони або третьої особи на будь-якій стадії судового процесу.
Процесуальне правонаступництво - це заміна сторони або третьої особи (правопопередника) іншою особою (правонаступником) у зв'язку з вибуттям із процесу суб'єкта спірного або встановленого рішенням суду правовідношення, за якої до правонаступника переходять усі процесуальні права та обов'язки правопопередника і він продовжує в цивільному судочинстві участь останнього.
Підставою процесуального правонаступництва є наступництво в матеріальних правовідносинах, унаслідок якого відбувається вибуття сторони, зокрема, внаслідок смерті, зі спірних чи встановлених судом правовідносин майнового характеру. При процесуальному правонаступництві всі процесуальні дії, виконані попередником, є обов'язковими для правонаступника.
Колегія суддів суду касаційної інстанції не погоджується з висновками апеляційного суду про необхідність залучення до участі у справі за позовом про звільнення майна з під-арешту інших спадкоємців ОСОБА_3 - ОСОБА_8 , ОСОБА_5 з огляду на те, що звільнення майна з-під арешту не впливає на спадкові права та обов'язки спадкоємців, обсяг спадкової маси, оскільки арешт є тимчасовим обмеженням права власності, а не скасуванням самого права, і після зняття арешту, за наявності підстав для цього, майно повертається у володіння власника.
Законодавство не вимагає обов'язкового залучення спадкоємців до участі у справі за позовом про звільнення майна з під-арешту. Якщо власник майна, на яке накладений арешт, помирає, процес зняття арешту може бути продовжений спадкоємцями, як кожним окремо із них, так і всіма разом.
За таких обставин колегія суддів вважає, що суд апеляційної інстанції порушив норми процесуального права дійшовши висновку про відмову в задоволенні позову з огляду на незалучення всіх спадкоємців позивача за позовом про звільнення майна з-під арешту.
Висновки за результатами розгляду касаційної скарги
Згідно з частиною шостою статті 411 ЦПК України підставою для скасування судових рішень суду першої та апеляційної інстанцій і направлення справи для продовження розгляду є порушення норм матеріального чи процесуального права, що призвели до постановлення незаконної ухвали суду першої інстанції та (або) постанови суду апеляційної інстанції, що перешкоджають подальшому провадженню у справі.
Враховуючи наведене, Верховний Суд вважає, що оскаржувана ухвала апеляційного суду підлягає скасуванню з передачею справи на розгляд до суду апеляційної інстанції.
Керуючись статтями 400, 406, 409, 411, 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду
Касаційну скаргу ОСОБА_1 , подану адвокатом Ружицьким Віталієм Миколайовичем, задовольнити частково.
Постанову Івано-Франківського апеляційного суду від 10 квітня 2025 року в частині відмови в задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 , як правонаступника ОСОБА_3 , до ОСОБА_2 , Акціонерного товариства «Державний експортно-імпортний банк», третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору - Івано-Франківський міський відділ державної виконавчої служби Головного територіального управління юстиції в Івано-Франківській області, про звільнення нерухомого майна з-під решту, визнання права власності на нерухоме майно скасувати, справу в цій частині передати на розгляд до суду апеляційної інстанції.
Постанова суду касаційної інстанції є остаточною і оскарженню не підлягає.
ГоловуючийМ. Є. Червинська
Судді:А. Ю. Зайцев
Є. В. Коротенко
В.М. Коротун
М. Ю. Тітов