Справа № 509/2161/25
25 вересня 2025 року Овідіопольський районний суд Одеської області в складі:
головуючого судді Гандзій Д.М.
при секретарі Задеряка Г.М.
розглянувши у відкритому судовому засіданні, в залі суду, в с.-щі Овідіополь, в прядку спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) сторін цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , 3-тя особа без самостійних вимог на предмет спору: Відділ примусового виконання рішень Управління забезпечення примусового виконання рішень в Одеській області Південного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Одеса) про звільнення майна з-під арешту, -
29 квітня 2025 року, представник ОСОБА_1 адвокат Ноздрін О.М. звернувся до суду з позовом, в якому просив суд, зняти арешт за реєстраційним номером обтяження 12562107 від 30.05.2012 року, накладений відповідно до постанови про арешт майна боржника та оголошення заборони на його відчуження в рамках виконавчого провадження № 31897991 від 29.05.2012 р., відділом примусового виконання рішень управління державної виконавчої служби Головного управління юстиції в Одеській області, на нерухоме майно - земельну ділянку площа 0,0640 га, адреса: АДРЕСА_1 , кадастровий номер: 5123755800:01:003:1196, мотивуючи це тим, що позивач ОСОБА_1 є власником земельної ділянки кадастровий номер 5123755800:01:003:1196, площею 0,0640 га, розміщеної на території Таїровської с/ради Овідіопольського району Одеської області, за адресою смт. Таїрове, масив № НОМЕР_1 , ділянка № НОМЕР_2 , цільове призначення для будівництва і обслуговування жилого будинку, господарських будівель і споруд (присадибна ділянка), що підтверджується Державним актом на право власності на земельну ділянку серії ЯЕ № 109437, виданим 29 березня 2007 року, та зареєстрованим в книзі записів реєстрації державних актів на право власності на землю за № 010752901017 (Додаток № 4), згідно відомостей з Державного земельного кадастру (витяг НВ-5105693922017 від 22.12.2017 р., Додаток № 5) та згідно Інформації Державного земельного кадастру про право власності та речові права на земельну ділянку від 12.01.2024 р., яку він придбав у відповідача кравченка на підставі договору купівлі-продажу земельної ділянки від 28.02.2007 р., посвідченого приватним нотаріусом Овідіопольського районного нотаріального округу Одеської області Панченко Оленою Олександрівною (бланк сер. ВЕМ № 951711). Однак, згодом, під час здійснення своїх законних прав щодо володіння та розпорядження об?єктом нерухомого майна згідно даних Опендатабот з?ясувалось, що на вказану земельну ділянку накладений арешт на підставі постанови про арешт майна боржника та оголошення заборони на його відчуження, в рамках виконавчого провадження № 31897991 від 29.05.2012, видавник: Відділ примусового виконання рішень управління державної виконавчої служби Головного управління юстиції в Одеській області, де власником зазначений відповідач кравченко. Реєстраційний номер обтяження: 12562107, зареєстровано 30.05.2012 17:19:56 реєстратором: Одеська філія державного підприємства «Інформаційний центр» Міністерства юстиції України. Вказані обставини підтверджуються згідно інформаційної довідки Опендатабот № 6588545 від 03.04.2025 р. з Єдиного реєстру заборон відчуження об'єктів нерухомого майна (до 2013 року). Вказаний арешт заважає позивачу, як власнику нерухомого майна вільно ним розпоряджатись та користуватись.
У визначений ухвалою суду від 02.05.2025 р., згідно з якою, розгляд справи проводиться в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) сторін, 15-ти денний строк з дня вручення даної ухвали та матеріалів позову з додатками в порядку ст. 178 ЦПК України, відповідач та представник 3-ої особи без самостійних вимог на предмет спору відзиву на позов, письмових пояснень, заперечень чи зустрічного позову не надали, хоча вказані матеріали позову та ухвалу суду у відповідності до вимог ст.ст. 130,131 ЦПК України, направлялись за останньою відомою позивачеві, його представнику та судові адресою місця проживання відповідача, що підтверджується зворотним поштовим повідомленням, яке повернулося до суду з відміткою листоноші «адресат відсутній за вказаною адресою», беручи до уваги належне сповіщення представника 3-ої особи згідно поштового повідомлення з відміткою про вручення ухвали суду та матеріалів справи (а.с. 34-37,41).
Відповідно до Постанови КЦС ВС від 10.05.2023 р. № 755/17944/18 (61-185св23) - довідка поштового відділення з позначкою про неможливість вручення судової повістки у зв?язку «відсутній за вказаною адресою» - вважається належним повідомленням сторони про дату судового розгляду, так як зазначене свідчить про умисне неотримання судової повістки.
На підставі ст. 280 ЦПК України, якщо відповідач не подав відзив на позов, суд вважає можливим розглянути справу на підставі даних, які є в матеріалах справи та зі згоди позивача, який не заперечує проти вирішення справи в заочному порядку, ухвалити рішення при заочному розгляді справи в порядку спрощеного позовного провадження, що відповідає положенням ст.ст. 191 ч. 2, 281 ЦПК України.
Дослідивши матеріали справи, суд вважає що позов підлягає задоволенню з наступних підстав.
Відповідно до ч. 1 ст. 4 ЦПК України - кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів.
Відповідно до ст. 5 ЦПК України, здійснюючи правосуддя, суд захищає права, свободи та інтереси фізичних осіб, права та інтереси юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законом або договором. У випадку, якщо закон або договір не визначають ефективного способу захисту порушеного, невизнаного або оспореного права, свободи чи інтересу особи, яка звернулася до суду, суд відповідно до викладеної в позові вимоги такої особи може визначити у своєму рішенні такий спосіб захисту, який не суперечить закону.
Згідно ст. 10-13 ЦПК України - суд при розгляді справи керується принципом верховенства права. Суд розглядає справи відповідно до Конституції України, законів України, міжнародних договорів, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України. Суд застосовує інші правові акти, прийняті відповідним органом на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що встановлені Конституцією та законами України. Суд застосовує при розгляді справ Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року і протоколи до неї, згоду на обов'язковість яких надано Верховною Радою України, та практику Європейського суду з прав людини як джерело права. Суд застосовує норми права інших держав у разі, коли це передбачено законом України чи міжнародним договором, згода на обов'язковість якого надана Верховною Радою України. Суд визначає в межах, встановлених цим Кодексом, порядок здійснення провадження у справі відповідно до принципу пропорційності, враховуючи: завдання цивільного судочинства; забезпечення розумного балансу між приватними й публічними інтересами; особливості предмета спору; ціну позову; складність справи; значення розгляду справи для сторін, час, необхідний для вчинення тих чи інших дій, розмір судових витрат, пов'язаних із відповідними процесуальними діями, тощо.
Цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов'язків, передбачених законом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов'язаних із вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій. Суд, зберігаючи об'єктивність і неупередженість: 1) керує ходом судового процесу; 2) сприяє врегулюванню спору шляхом досягнення угоди між сторонами; 3) роз'яснює у випадку необхідності учасникам судового процесу їхні процесуальні права та обов'язки, наслідки вчинення або невчинення процесуальних дій; 4) сприяє учасникам судового процесу в реалізації ними прав, передбачених цим Кодексом; 5) запобігає зловживанню учасниками судового процесу їхніми правами та вживає заходів для виконання ними їхніх обов'язків.
Суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках. Збирання доказів у цивільних справах - не є обов'язком суду, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Суд має право збирати докази, що стосуються предмета спору, з власної ініціативи лише у випадках, коли це необхідно для захисту малолітніх чи неповнолітніх осіб або осіб, які визнані судом недієздатними чи дієздатність яких обмежена, а також в інших випадках, передбачених цим Кодексом. Учасник справи розпоряджається своїми правами щодо предмета спору на власний розсуд. Таке право мають також особи, в інтересах яких заявлено вимоги, за винятком тих осіб, які не мають процесуальної дієздатності.
Статтею 18 ЦПК України встановлено - судові рішення, що набрали законної сили, обов'язкові для всіх органів державної влади і органів місцевого самоврядування, підприємств, установ, організацій, посадових чи службових осіб та громадян і підлягають виконанню на всій території України, а у випадках, встановлених міжнародними договорами, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України, - і за її межами. Невиконання судового рішення є підставою для відповідальності, встановленої законом. Обов'язковість судового рішення не позбавляє осіб, які не брали участі у справі, можливості звернутися до суду, якщо ухваленим судовим рішенням вирішено питання про їхні права, свободи чи інтереси.
У відповідності до ст.ст. 76-83 ЦПК України - доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Ці дані встановлюються такими засобами : 1) письмовими, речовими і електронними доказами; 2) висновками експертів; 3) показаннями свідків.
Належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування. Предметом доказування є обставини, що підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення. Сторони мають право обґрунтовувати належність конкретного доказу для підтвердження їхніх вимог або заперечень.
Суд не бере до розгляду докази, що не стосуються предмета доказування.
Суд не бере до уваги докази, що одержані з порушенням порядку, встановленого законом. Обставини справи, які за законом мають бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.
Достовірними є докази, на підставі яких можна встановити дійсні обставини справи.
Достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування. Питання про достатність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання. Кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. У разі посилання учасника справи на невчинення іншим учасником справи певних дій або відсутність певної події суд може зобов'язати такого іншого учасника справи надати відповідні докази вчинення цих дій або наявності певної події. У разі ненадання таких доказів суд може визнати обставину невчинення відповідних дій або відсутності події встановленою.
Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи.
Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.
Суд - не може збирати докази, що стосуються предмета спору, з власної ініціативи, крім витребування доказів судом у випадку, коли він має сумніви у добросовісному здійсненні учасниками справи їхніх процесуальних прав або виконанні обов'язків щодо доказів, а також інших випадків, передбачених цим Кодексом.
Обставини, які визнаються учасниками справи, не підлягають доказуванню, якщо суд не має обґрунтованого сумніву щодо достовірності цих обставин або добровільності їх визнання. Обставини, які визнаються учасниками справи, зазначаються в заявах по суті справи, поясненнях учасників справи, їхніх представників. Відмова від визнання обставин приймається судом, якщо сторона, яка відмовляється, доведе, що вона визнала ці обставини внаслідок помилки, що має істотне значення, обману, насильства, погрози чи тяжкої обставини, або що обставини визнано у результаті зловмисної домовленості її представника з другою стороною. Про прийняття відмови сторони від визнання обставин суд постановляє ухвалу. У разі прийняття судом відмови сторони від визнання обставин вони доводяться в загальному порядку.
Обставини, визнані судом загальновідомими, не потребують доказування.
Обставини, встановлені рішенням суду у господарській, цивільній або адміністративній справі, що набрало законної сили - не доказуються при розгляді іншої справи, у якій беруть участь ті самі особи або особа, щодо якої встановлено ці обставини, якщо інше не встановлено законом. Обставини, встановлені стосовно певної особи рішенням суду у господарській, цивільній або адміністративній справі, що набрало законної сили - не доказуються при розгляді іншої справи, проте можуть бути у загальному порядку спростовані особою, яка не брала участі у справі, в якій такі обставини були встановлені.
Правова оцінка, надана судом певному факту при розгляді іншої справи, не є обов'язковою для суду.
Сторони та інші учасники справи подають докази у справі безпосередньо до суду.
Позивач, особи, яким законом надано право звертатися до суду в інтересах інших осіб, повинні подати докази разом з поданням позовної заяви.
Відповідач, третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, повинні подати суду докази разом з поданням відзиву або письмових пояснень третьої особи
Відповідно до ст. 1 Протоколу до «Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод» - кожна фізична або юридична особа має право мирно володіти своїм майном. Ніхто не може бути позбавлений своєї власності інакше як в інтересах суспільства і на умовах, передбачених законом і загальними принципами міжнародного права.
Стаття 41 Конституції України наголошує - кожен має право володіти, користуватися і розпоряджатися своєю власністю. Право приватної власності набувається в порядку, визначеному Законом. Ніхто не може бути протиправно позбавлений права власності.
Право приватної власності - є непорушним.
Статтями 316-320,321,328 ЦК України передбачено, що правом власності є право особи на річ (майно), яке вона здійснює відповідно до закону за своєю волею, незалежно від волі інших осіб. Власникові належать права володіння, користування та розпоряджання своїм майном. На зміст права власності не впливають місце проживання власника та місцезнаходження майна. Власник володіє, користується, розпоряджається своїм майном на власний розсуд. Держава - не втручається у здійснення власником права власності.
Право власності є непорушним. Ніхто не може бути протиправно позбавлений цього права чи обмежений у його здійсненні.
Право власності набувається на підставах, що не заборонені Законом, зокрема із правочинів і вважається набутим правомірно, якщо інше прямо не випливає із Закону або незаконність набуття права власності не встановлена судом.
Статями 386-393 ЦК України передбачено - держава забезпечує рівний захист усіх суб'єктів права власності. Власник, який має підстави передбачати можливість порушення свого права власності іншою особою, може звернутися до суду з вимогою про заборону вчинення нею дій, які можуть порушити його право, або з вимогою про вчинення певних дій для запобігання такому порушенню.
Статтею 59 Закону України «Про виконавче провадження» визначено випадки зняття арешту з майна боржника державним виконавцем, а у всіх інших випадках відповідно до ч. 5 ст. 59 цього ж Закону арешт може бути знятий з усього майна боржника або його частини за рішенням суду.
Відповідно до положень Закону України «Про виконавче провадження» усі дії в рамках виконавчого провадження здійснюються виключно стосовно майна, яке належить боржнику.
Особа, яка вважає, що майно, на яке накладено арешт, належить їй, а не боржникові, може звернутися до суду з позовом про визнання права власності на це майно і про зняття з нього арешту.
У разі набрання законної сили судовим рішенням про зняття арешту з майна боржника арешт з такого майна знімається згідно з постановою виконавця не пізніше наступного дня, коли йому стало відомо про такі обставини.
Позов про зняття арешту з майна може бути пред?явлений власником, а також особою, яка володіє на підставі закону чи договору або іншій законній підставі майном, що не належить боржнику (речове право на чуже майно).
Відповідачами у справі є боржник, особа, в інтересах якої накладено арешт на майно, а в окремих випадках - особа, якій передано майно, якщо воно було реалізоване. Як третю особу, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, має бути залучено відповідний орган державної виконавчої служби, а також відповідний орган доходів і зборів (орган фіскальної служби), банк та іншу фінансову установу, які у випадках, передбачених законом, виконують судові рішення (правова позиція Верховного Суду, викладена у постанові від 06.05.2024 р. у справі № 725/3352/23).
Треті особи, які не заявляють самостійних вимог щодо предмета спору, можуть вступити у справу на стороні позивача або відповідача до закінчення підготовчого провадження у справі або до початку першого судового засідання, якщо справа розглядається в порядку спрощеного позовного провадження, у разі коли рішення у справі може вплинути на їхні права або обов'язки щодо однієї зі сторін. Їх може бути залучено до участі у справі також за заявою учасників справи (ч. 1 ст. 53 ЦПК України).
Відповідно до Постанови КМУ «Деякі питання територіальних органів Міністерства юстиції» від 9 жовтня 2019 р. № 870 Головне територіальне управління юстиції в Одеській області (ЄДРПОУ 34929741), що видало постанову про арешт майна, - було ліквідоване, і його правонаступником є Південне міжрегіональне управління Міністерства юстиції (м. Одеса) (ЄДРПОУ 43315529).
В рішенні Європейського суду з прав людини у справі «Ісмаїлов проти росії» від 06 листопада 2008 року, де вказувалися порушення ст. 1 Першого протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, зазначено, що кожна фізична та юридична особа має право мирно володіти своїм майном. Ніхто не може бути позбавлений своєї власності інакше, як в інтересах суспільства на умовах, передбачених законом і загальними принципами міжнародного права.
Судом встановлено, що позивач ОСОБА_1 є власником земельної ділянки кадастровий номер 5123755800:01:003:1196, площею 0,0640 га, розміщеної на території Таїровської с/ради Овідіопольського району Одеської області, за адресою смт. Таїрове, масив № НОМЕР_1 , ділянка АДРЕСА_2 , цільове призначення для будівництва і обслуговування жилого будинку, господарських будівель і споруд (присадибна ділянка), що підтверджується Державним актом на право власності на земельну ділянку серії ЯЕ № 109437, виданим 29 березня 2007 року, та зареєстрованим в книзі записів реєстрації державних актів на право власності на землю за № 010752901017 (Додаток № 4), згідно відомостей з Державного земельного кадастру (витяг НВ-5105693922017 від 22.12.2017 р., Додаток № 5) та згідно Інформації Державного земельного кадастру про право власності та речові права на земельну ділянку від 12.01.2024 р., яку він придбав у відповідача кравченка на підставі договору купівлі-продажу земельної ділянки від 28.02.2007 р., посвідченого приватним нотаріусом Овідіопольського районного нотаріального округу Одеської області Панченко Оленою Олександрівною (бланк сер. ВЕМ № 951711) (а.с. 11-21).
Однак, згодом, під час здійснення своїх законних прав щодо володіння та розпорядження об?єктом нерухомого майна згідно даних Опендатабот з?ясувалось, що на вказану земельну ділянку накладений арешт на підставі постанови про арешт майна боржника та оголошення заборони на його відчуження, в рамках виконавчого провадження № 31897991 від 29.05.2012, видавник: Відділ примусового виконання рішень управління державної виконавчої служби Головного управління юстиції в Одеській області, де власником зазначений відповідач кравченко. Реєстраційний номер обтяження: 12562107, зареєстровано 30.05.2012 17:19:56 реєстратором: Одеська філія державного підприємства «Інформаційний центр» Міністерства юстиції України, що підтверджується інформаційною довідкою Опендатабот № 6588545 від 03.04.2025 р. з Єдиного реєстру заборон відчуження об'єктів нерухомого майна (до 2013 року) (а.с. 22).
18.04.2025 р. в інтересах позивача було направлено адвокатський запит до Третьої особи, на який, 23.04.2025 р. було отримано у відповідь на запит лист за вих. №22475, згідно якого підтверджується наявність виконавчого провадження № 31897991 від 29.05.2012 року, в рамках якого було винесено постанову про арешт майна боржника та оголошення заборони на його відчуження. Разом з цим повідомлено, що Позивач не є стороною за виконавчим провадженням. Документи відсутні, оскільки провадження завершено та за спливом 3-х років вже знищено. (а.с. 23-35).
23.04.2025 р., за заявою позивача, приватним нотаріусом Дімітровою Т.А., Одеський міський нотаріальний округ, Одеська обл. була сформована інформаційна довідка №423884484, згідно якої за параметром запиту земельної ділянки, що належить Позивачу кадастровий номер 5123755800:01:003:1196 у відомостях з Єдиного реєстру заборон відчуження об'єктів нерухомого майна значиться обтяження - арешт нерухомого майна за даними аналогічними з Опендатабот, що вказані вище (а.с. 36).
Як вбачається з наявних документів, станом на дату відкриття виконавчого провадження 29.05.2012 р. та накладення арешту на земельну ділянку - відповідач кравченко не був власником вказаної земельної ділянки, право власності на неї вже належало позивачеві, так як право власності на арештовану земельну ділянку перейшло до позивача 28.02.2007 р. на підставі договору купівлі-продажу земельної ділянки, тобто ще задовго до відкриття виконавчого провадження.
При чому, позивач - не є боржником в рамках виконавчого провадження № 31897991 від29.05.2012 р., а боржником є відповідач.
Таким чином, накладений на земельну ділянку позивача арешт перешкоджає та унеможливлює здійснення останнім своїх законних прав власника, тому підлягає скасуванню, у зв?язку з чим, позов є обґрунтованим та підлягає задоволенню.
Керуючись ст.ст. 3-7,10-13,18,11,76-83,95,133,141,174,200, 213,228,229,241-246,258,259,263-268,272,273,280-283 ЦПК України, ст.ст. 316-320,321,328,386-393,722 ЦК України, суд -
1. ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , 3-тя особа без самостійних вимог на предмет спору: Відділ примусового виконання рішень Управління забезпечення примусового виконання рішень в Одеській області Південного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Одеса) про звільнення майна з-під арешту- задовольнити ;
2.Зняти арешт за реєстраційним номером обтяження 12562107 від 30.05.2012 року, накладений відповідно до постанови про арешт майна боржника та оголошення заборони на його відчуження в рамках виконавчого провадження № 31897991 від 29.05.2012 р., відділом примусового виконання рішень управління державної виконавчої служби Головного управління юстиції в Одеській області, на нерухоме майно - земельну ділянку площа 0,0640 га, адреса: АДРЕСА_1 , кадастровий номер: 5123755800:01:003:1196, яка на праві власності належить ОСОБА_1 (РНОКПП : НОМЕР_3 ).
Заочне рішення може бути переглянуте судом, що його ухвалив, за письмовою заявою відповідача, поданою протягом 30-ти днів з дня його проголошення.
Учасник справи, якому повне заочне рішення суду не було вручене у день його проголошення, має право на поновлення пропущеного строку на подання заяви про його перегляд - якщо така заява подана протягом двадцяти днів з дня вручення йому повного заочного рішення суду.
Повний текст судового рішення складено та підписано 25.09.2025 р.
Суддя Гандзій Д.М.