Справа № 947/18931/23
Провадження № 2-др/947/91/25
25.09.2025 року
Київський районний суд м. Одеси в складі головуючого - судді Луняченка В.О.
за участю секретаря Макаренко Г.В.,
розглянувши заяву адвоката Шалару Олексія Ілліча яка подана в інтересах ОСОБА_1 про стягнення судових витрат у вигляді сплаченого судового збору та витрат на професійну правничу допомогу понесених позивачем по цивільної справі за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про визнання права власності в порядку спадкування за законом -
Рішенням Київського районного суду м. Одеси від 02.07.2025 року були задоволені позовні вимоги ОСОБА_1 та визнано за позивачем право власності на 1/2 квартири АДРЕСА_1 в порядку спадкування за законом.
У рішенні також зазначено, що питання розподілу судових витрат буде вирішене у порядку визначеному ч.8 ст. 141 ЦПК України.
12.08.2025 року до суду надійшла заява представника відповідача про ухвалення додаткового рішення по справі задля розподілу судових витрат понесених позивачем у вигляді витрат на професійну правничу допомогу у розмірі 15 000 гривень а також стягнення судових витрат у вигляді сплаченого позивачем судового збору.
У заяві зазначено що самі вимоги про стягнення даних судових витрат та докази на підтвердження понесених витрат були заявлені представником під час підготовчого судового провадження.
Розмір судових витрат доводиться стороною відповідача: квитанцією про сплату судового збору №166063948 від 01.06.2023, на суму 4354,40 грн, доданої до позовної заяви ( т.1 а/с 13); Договором про надання правової допомоги №118 від 01.06.2023 року, укладеного між замовником ОСОБА_1 та виконавцем адвокатом Шалару О.І., у п.4.1 якого сторонами узгоджена вартість послуг Адвоката у сумі 15000 грн ( т.1 а/с 103) ; Актом прийому-передачі наданих послуг від 05 червня 2023 року, у вигляді складення позовної заяви, попереднього вивчення матеріалів, формування позиції та консультування, опрацювання законодавчої бази, представництва у суді, з визначенням вартості наданих послуг у розмірі 15 000 грн( т.1 а/с 104).
Представник відповідача під час судових дебатів заперечував проти стягнення судових витрат на правничу допомогу вважаючи їх розмір недоведеним.
Цивільний процесуальний кодекс України ( далі ЦПК України ) визначає юрисдикцію та повноваження загальних судів щодо цивільних спорів та інших визначених цим Кодексом справ, встановлює порядок здійснення цивільного судочинства.
Завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави ( ч.1 ст. 2 ЦПК України ).
Судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов'язаних з розглядом справи. До витрат, пов'язаних з розглядом справи, у відповідності до вимог ч.3 ст. 133 ЦПК України , належать витрати: 1) на професійну правничу допомогу; 2) пов'язані із залученням свідків, спеціалістів, перекладачів, експертів та проведенням експертизи; 3) пов'язані з витребуванням доказів, проведенням огляду доказів за їх місцезнаходженням, забезпеченням доказів; 4) пов'язані з вчиненням інших процесуальних дій, необхідних для розгляду справи або підготовки до її розгляду.
У статті 137 ЦПК України визначені витрати на професійну правничу допомогу: 1. Витрати, пов'язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави. 2. За результатами розгляду справи витрати на правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом із іншими судовими витратами. Для цілей розподілу судових витрат: 1) розмір витрат на правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу правничу допомогу, пов'язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката визначаються згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі відповідних доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою; 2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі відповідних доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат.
У рішенні Європейського суду з прав людини від 23.01.2014 року у справі "East/West Alliance Limited проти України", заява №19336/04 зазначено, що заявник має право на компенсацію судових та інших витрат, якщо буде доведено, що такі витрати були фактичними і неминучими, а їхній розмір обґрунтованим.
Частиною восьмою статті 141 ЦПК України зазначено, що розмір витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв'язку з розглядом справи, встановлюється судом на підставі поданих сторонами доказів (договорів, рахунків тощо). Такі докази подаються до закінчення судових дебатів у справі або протягом п'яти днів після ухвалення рішення суду за умови, що до закінчення судових дебатів у справі сторона зробила про це відповідну заяву. У разі неподання відповідних доказів протягом встановленого строку така заява залишається без розгляду.
Таким чином однією з основних засад (принципів) цивільного судочинства є відшкодування судових витрат сторони, на користь якої ухвалене судове рішення (пункт 12 частини третьої статті 2 ЦПК України).
Метою впровадження цього принципу є забезпечення особі можливості ефективно захистити свої права в суді, ефективно захиститись у разі подання до неї необґрунтованого позову, а також стимулювання сторін до досудового вирішення спору.
Практична реалізація згаданого принципу в частині відшкодування витрат на професійну правничу допомогу відбувається в такі етапи:
1) попереднє визначення суми судових витрат (стаття 134 ЦПК України);
2) визначення розміру судових витрат на професійну правничу допомогу, що підлягають розподілу між сторонами (стаття 137 ЦПК України);
3) Розподіл судових витрат між сторонами (стаття 141 ЦПК України).
Відповідно до статті 137 ЦПК України витрати, пов'язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави.
Водночас зі змісту частини четвертої статті 137 ЦПК України розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із: 1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); 2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); 3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; 4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи.
У разі недотримання вимог частини четвертої цієї статті суд може, за клопотанням іншої сторони, зменшити розмір витрат на правничу допомогу, які підлягають розподілу між сторонами (частина п'ята статті 137 ЦПК України).
Обов'язок доведення неспівмірності витрат покладається на сторону, яка заявляє клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката, які підлягають розподілу між сторонами.
У частині третій статті 141 ЦПК України передбачено, що при вирішенні питання про розподіл судових витрат суд враховує: 1) чи пов'язані ці витрати з розглядом справи; 2) чи є розмір таких витрат обґрунтованим та пропорційним до предмета спору з урахуванням ціни позову, значення справи для сторін, в тому числі чи міг результат її вирішення вплинути на репутацію сторони або чи викликала справа публічний інтерес; 3) поведінку сторони під час розгляду справи, що призвела до затягування розгляду справи, зокрема подання стороною явно необґрунтованих заяв і клопотань, безпідставне твердження або заперечення стороною певних обставин, які мають значення для справи, безпідставне завищення позивачем позовних вимог тощо; 4) дії сторони щодо досудового вирішення спору та щодо врегулювання спору мирним шляхом під час розгляду справи, стадію розгляду справи, на якій такі дії вчинялися.
Тобто ЦПК України передбачено критерії визначення та розподілу судових витрат: 1) їх дійсність; 2) необхідність; 3) розумність їх розміру з урахуванням складності справи та фінансового стану учасників справи.
Вирішуючи питання про відшкодування витрат на професійну правничу допомогу, суд має пересвідчитись, що заявлені витрати є співмірними зі складністю справи, а наданий адвокатом обсяг послуг і витрачений час на надання таких послуг відповідають критерію реальності таких витрат. Також суд має врахувати розумність розміру витрат на професійну правничу допомогу та чи не буде їх стягнення становити надмірний тягар для іншої сторони.
Таким чином, суд може зменшити розмір судових витрат, якщо: заявлені судові витрати завищені, враховуючи обставини справи (ціна позову, тривалість справи, виклик свідків, призначення експертизи тощо); суду не було надано достатніх доказів фактичного здійснення витрат (відсутні акт прийому-передачі юридичних послуг, платіжне доручення та квитанції про сплату за надані послуги тощо); заявлені судові витрати були недоцільні або не обов'язкові (не підтверджена нагальна потреба у вивченні додаткових джерел права, завищений обсяг часу на технічну підготовку документів тощо).
Відповідно до статті 1 Закону України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність» договір про надання правової допомоги - це домовленість, за якою одна сторона (адвокат, адвокатське бюро, адвокатське об'єднання) зобов'язується здійснити захист, представництво або надати інші види правової допомоги другій стороні (клієнту) на умовах і в порядку, що визначені договором, а клієнт зобов'язується оплатити надання правової допомоги та фактичні витрати, необхідні для виконання договору.
Згідно зі статтею 30 Закону України «Про адвокатуру і адвокатську діяльність» гонорар є формою винагороди адвоката за здійснення захисту, представництва та надання інших видів правової допомоги клієнту. Порядок обчислення гонорару (фіксований розмір, погодинна оплата), підстави для зміни розміру гонорару, порядок його сплати, умови повернення тощо визначаються в договорі про надання правової допомоги. При встановленні розміру гонорару враховуються складність справи, кваліфікація і досвід адвоката, фінансовий стан клієнта та інші істотні обставини. Гонорар має бути розумним та враховувати витрачений адвокатом час.
Системний аналіз наведених вище норм законодавства дозволяє зробити такі висновки:
(1) договір про надання правової допомоги є підставою для надання адвокатських послуг та, зазвичай, укладається в письмовій формі (виключення щодо останнього наведені у частині другій статті 27 Закону України "Про адвокатуру і адвокатську діяльність");
(2) за своєю правовою природою договір про надання правової допомоги є договором про надання послуг, крім цього, на такий договір поширюються загальні норми та принципи договірного права, включаючи, але не обмежуючись главою 52 Цивільного кодексу України;
(3) як будь-який договір про надання послуг, договір про надання правової допомоги може бути оплатним або безоплатним. Ціна в договорі про надання правової допомоги встановлюється сторонами шляхом зазначення розміру та порядку обчислення адвокатського гонорару;
(4) адвокатський гонорар може існувати в двох формах - фіксований розмір та погодинна оплата. Вказані форми відрізняються порядком обчислення - при зазначенні фіксованого розміру для виплати адвокатського гонорару не обчислюється фактична кількість часу, витраченого адвокатом при наданні послуг клієнту, і навпаки, підставою для виплату гонорару, який зазначено як погодинну оплату, є кількість годин помножена на вартість такої години того чи іншого адвоката в залежності від його кваліфікації, досвіду, складності справи та інших критеріїв;
(5) адвокатський гонорар (ціна договору про надання правової допомоги) зазначається сторонами як одна із умов договору при його укладенні. Вказане передбачено як положеннями цивільного права, так і Законом України "Про адвокатуру та адвокатську діяльність";
(6) відсутність в договорі про надання правової допомоги розміру та/або порядку обчислення адвокатського гонорару (як погодинної оплати або фіксованого розміру) не дає як суду, так і іншій стороні спору, можливості пересвідчитись у дійсній домовленості сторін щодо розміру адвокатського гонорару;
Тобто, визначаючи розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації гонорару адвоката іншою стороною, суди мають виходити із встановленого у самому договорі розміру та/або порядку обчислення таких витрат, що узгоджується з положеннями статті 30 Закону України "Про адвокатуру і адвокатську діяльність".
У разі відсутності у тексті договору таких умов (пунктів) щодо порядку обчислення, форми та ціни послуг, що надаються адвокатом, суди, в залежності від конкретних обставин справи, інших доказів, наданих адвокатом, використовуючи свої дискреційні повноваження, мають право відмовити у задоволенні заяви про компенсацію судових витрат, задовольнити її повністю або частково.
Аналогічні правові висновки Верховного Суду викладені у постановах від 06 березня 2019 року у справі № 922/1163/18, від 07 вересня 2020 року у справі № 910/4201/19.
У додатковій постанові Великої Палати Верховного Суду від 19 лютого 2020 в справі № 755/9215/15-ц (провадження № 14-382цс19) зазначено, що:
«Із запровадженням з 15 грудня 2017 року змін до ЦПК України законодавцем принципово по новому визначено роль суду у позовному провадженні, а саме: як арбітра, що надає оцінку тим доказам та доводам, що наводяться сторонами у справі, та не може діяти на користь будь-якої із сторін, що не відповідатиме основним принципам цивільного судочинства.
Принцип змагальності знайшов свої втілення, зокрема, у положеннях частин п'ятої та шостої статті 137 ЦПК України, відповідно до яких саме на іншу сторону покладено обов'язок обґрунтування наявність підстав для зменшення розміру витрат на правничу допомогу, які підлягають розподілу між сторонами, а також обов'язок доведення їх неспівмірності.
Тобто саме зацікавлена сторона має вчинити певні дії, спрямовані на відшкодування з іншої сторони витрат на професійну правничу допомогу, а інша сторона має право на відповідні заперечення проти таких вимог, що виключає ініціативу суду з приводу відшкодування витрат на професійну правничу допомогу одній із сторін без відповідних дій з боку такої сторони».
На вказаний правовий висновок звернув увагу Верховний Суд і у постанові від 13.03.2025 у справі №275/150/22.
У даному випадку, при розгляді питання про стягнення судових витрат, суд звертає увагу на наступне:
Рішенням Київського районного суду м. Одеси від 02.07.2025 року позовні вимоги ОСОБА_1 задоволені у повному обсязі.
Судові витрати , про стягнення яких заявляє представник позивача, розподілені на витрати пов'язані зі сплатою судового збору а також витрати на професійну правничу допомогу.
Стосовно витрат на сплату судового збору у розмірі 4354,40 грн., понесення яких доведено квитанцію , поданою при подачі позовної заяви, то факт задоволення позову у повному обсязі є підставою для стягнення вказаних витрат на користь позивача з відповідачки.
Розмір витрат на професійну правничу допомогу у розмірі 15 000 грн., доведено належними та допустимими доказами та, на думку суду, їх розмір відповідає як складності справи так і наданим послугам адвоката.
Незгода з їх розміром без обґрунтування невідповідності складності справи або розміру послуг, не можуть прийматись судом як доведеність наявності підстав для зменшення розміру заявлених вимог про стягнення судових витрат на професійну правничу допомогу.
Зазначені обставини дозволяють суду прийти до висновку що вимоги про стягнення судових витрат , у даному випадку, є доведеними та обґрунтованими а тому підлягають задоволенню у повному обсязі.
При розгляді даного питання судом, з урахуванням що заява про винесення додаткового рішення подана із порушенням терміну визначеному ч. 8 ст. 141 ЦПК України, однак з дотриманням загального терміну надання заяви про винесення додаткового рішенням, визначеному ч.2 ст. 270 ЦПК України , зазначає наступне.
Строк , встановлений абзацом третім частини восьмою статті 141 ЦПК України визначає право сторони на подання додаткових доказів підтвердження понесених судових витрат , що у даному випадку не було використано стороною позивача, а тому у даному випадку судом застосовується саме вимоги ст. 270 ЦПК України , згідно якої сторона має право до закінчення строку на виконання рішення звернутись до суду із заявою про винесення додаткового рішення, якщо в ухваленому ( проголошеному) рішенні судом не вирішені питання про судові витрати.
Керуючись ст. ст. 137,141, 270, 354 ЦПК України, суд, -
Задовольнити заяву адвоката Шалару Олексія Ілліча яка подана в інтересах ОСОБА_1 про стягнення судових витрат у вигляді сплаченого судового збору та витрат на професійну правничу допомогу понесених позивачем по цивільної справі за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про визнання права власності в порядку спадкування за законом .
Стягнути з ОСОБА_2 ( РНОКПП НОМЕР_1 , місце проживання: АДРЕСА_2 ) на користь ОСОБА_1 ( РНОКПП НОМЕР_2 ) судові витрати у вигляді судового збору у розмірі 4354,40 грн а також витрати на професійну правничу допомогу у розмірі 15 000 грн, а всього на суму 19 354 ( дев'ятнадцять тисяч триста п'ятдесят чотири) гривень 40 копійок.
Повний текст додаткового рішення складено 25 вересня 2025 року.
Додаткове рішення може бути оскаржене до Одеського апеляційного суду шляхом подання апеляційної скарги протягом тридцяти днів з дня складення повного тексту судового рішення.
Учасник справи, якому повне рішення не було вручені у день його проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.
Суддя В. О. Луняченко