Справа № 947/12257/25
Провадження № 2/947/2691/25
24.09.2025 року
Київський районний суд міста Одеси в складі:
головуючого - судді Калініченко Л.В.
при секретарі Матвієвої А.В.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Одесі в порядку спрощеного позовного провадження цивільну справу за позовною заявою
Акціонерного товариства «АКЦЕНТ-БАНК»
до ОСОБА_1
про стягнення заборгованості,
Позивач - Акціонерне товариство «АКЦЕНТ-БАНК» 03.04.2025 року звернулося до Київського районного суду міста Одеси з позовом до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором №АВН0СТ155101300284 від 08.04.2024 року у розмірі 173684 гривні 42 копійки, а також витрат по сплаті судового збору у розмірі 3028,00 грн., з посиланням на те, що відповідачем в добровільному порядку належним чином умови кредитного договору не виконуються.
Відповідно до автоматизованої системи документообігу цивільну справу було розподілено судді Калініченко Л.В.
Ухвалою судді Київського районного суду м. Одеси від 24.04.2025 року було прийнято вказану позовну заяву до розгляду, відкрито провадження по справі в порядку спрощеного позовного провадження у відкритому судовому засіданні з повідомленням сторін по справі.
У судове засідання призначене на 24.09.2025 року представник позивача не з'явився, разом з позовом надав до суду заяву, в якій підтримує заявлені вимоги, просить розгляд справи провести за його відсутності, проти ухвалення заочного рішення не заперечує.
ОСОБА_1 (надалі за текстом - Відповідач) у судове засідання призначене на 24.09.2025 року також не з'явився, про дату, час і місце проведення якого повідомлявся належним чином.
Згідно з п.2 ч.7 ст. 128 ЦПК України, у разі ненадання учасниками справи інформації щодо їх адреси судова повістка надсилається: фізичним особам, які не мають статусу підприємців, - за адресою їх місця проживання чи місця перебування, зареєстрованою у встановленому законом порядку.
Згідно з відповіддю відділу адресно-довідкової роботи ГУ ДМС України в Одеській області встановлено, що ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , зареєстрованим по місту Одесі та Одеській області не значиться.
Також судом отримано відповідь №1265097 від 04.04.2025 року з Єдиного державного демографічного реєстру, з якої вбачається, що ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , був зареєстрований за адресою: АДРЕСА_1 , однак 18.04.2024 року знятий з реєстраційного обліку за вказаною адресою.
За наслідком викладеного, повідомлення відповідача про дату, час і місце проведення судового засідання здійснювалось шляхом надання оголошення на офіційному веб-сайті судової влади України, з опублікуванням якого, відповідач у відповідності до приписів ч.11 ст. 128 ЦПК України вважається повідомленим належним чином.
Одночасно, судом здійснювалось повідомлення останнього про дату, час і місце проведення судового засідання шляхом скерування судових повісткок, разом з копією ухвали про відкриття провадження по справі за: останнім зареєстрованим місцем проживанням: АДРЕСА_1 ; зазначеною у позовній заяві позивачем адресою: АДРЕСА_2 , яка також зазначена відповідачем під час укладення кредитного договору.
Уся поштова кореспонденція, яка була скерована для вручення відповідачу за вищевказаними адресами, була повернута до суду без вручення з відміткою «адресат відсутній за вказаною адресою».
Відповідно до п.3 ч.8 ст. 128 ЦПК України днем вручення судової повістки є: день проставлення у поштовому повідомленні відмітки про відмову отримати судову повістку чи відмітки про відсутність особи за адресою місцезнаходження, місця проживання чи перебування особи, повідомленою цією особою суду.
Також, у відповідності до правового висновку Верховного Суду викладеного у постанові від 10.05.2023 року у справі №755/17944/18, довідка поштового відділення з позначкою про неможливість вручення судової повістки у зв'язку з «відсутній за вказаною адресою» вважається належним повідомленням сторони про дату судового розгляду. Зазначене свідчить про умисне неотримання судової повістки.
Таким чином, відповідач про дату, час і місце проведення розгляду справи повідомлений належним чином, однак, у встановлений судом строк не скористався процесуальним правом на подання відзиву на позовну заяву, не було надано заперечень проти розгляду справи за правилами спрощеного позовного провадження, про причини неявки до судового засідання суд не повідомив.
Відповідно до ч.1 ст. 223 ЦПК України, неявка у судове засідання будь-якого учасника справи за умови, що його належним чином повідомлено про дату, час і місце цього засідання, не перешкоджає розгляду справи по суті, крім випадків, визначених цією статтею.
Відповідно до ст. 275 ЦПК України суд розглядає справи у порядку спрощеного позовного провадження протягом розумного строку, але не більше шістдесяти днів з дня відкриття провадження у справі.
Згідно з ч. 1 ст. 280 ЦПК України, суд може ухвалити заочне рішення на підставі наявних у справі доказів за одночасного існування таких умов: 1) відповідач належним чином повідомлений про дату, час і місце судового засідання; 2) відповідач не з'явився в судове засідання без поважних причин або без повідомлення причин; 3) відповідач не подав відзив; 4) позивач не заперечує проти такого вирішення справи.
Згідно з ч. 2 ст. 282 ЦПК України, розгляд справи і ухвалення рішення проводяться за правилами загального чи спрощеного позовного провадження з особливостями, встановленими цією главою.
З урахуванням викладеного, судом було ухвалено провести розгляд справи в судовому засіданні за відсутності сторін по справі, на підставі наявних документів в матеріалах справи та у відповідності до ст.ст. 280, 281 ЦПК України Київським районним судом м. Одеси була постановлена ухвала про заочний розгляд справи.
Дослідивши, вивчивши та проаналізувавши матеріали справи, суд вважає позов підлягаючим задоволенню, з наступних підстав.
Судом встановлено, що 27.09.2019 року ОСОБА_1 звернувся до АТ «АКЦЕНТ-БАНК» із анкетою-заявою про приєднання до Умов та Правил надання банківських послуг в А-Банку, згідно з умовами якої відповідач отримав кредитну картку, зі встановленим кредитним лімітом на платіжну картку.
У анкеті-заяві зазначено, що відповідач згоден з тим, що ця заява разом з Умовами та Правилами надання банківських послуг і тарифами, правилами користування основними умовами обслуговування і кредитування, розташованими в рекламному буклеті, складають між ним та банком договір про надання банківських послуг.
Згодом, 08.04.2024 року ОСОБА_1 звернувся до АТ «АКЦЕНТ-БАНК» з заявою про надання послуги «Швидка готівка» №АВН0СТ155101300284, у відповідності до якої просить надати йому кредит в сумі 100000,00 грн., строком на 60 місяців, тобто до 08.04.2029 року включно.
Відповідно до п. 6 заяви, процентна ставка є фіксованою - 75% на рік. Проценти за користування кредитом сплачуються у складі щомісячного платежу. Розрахунок процентів здійснюється на фактичний залишок заборгованості за кожний календарний день за відповідною формулою.
Загальна сума до повернення з урахуванням суми кредиту, відсотків та комісій становить (загальна вартість кредиту) 390309,74 грн.
Підписанням заяви, ОСОБА_1 підтвердив та погодився, що ця заява разом з Умовами та Правилами надання банківських послуг, що розміщені на сайті банку, таблицею обчислення загальної вартості кредиту становлять договір. Отримав їх примірники, які йому зрозумілі та не потребують додаткового тлумачення.
Заява підписана ОСОБА_1 , шляхом накладення кваліфікованого електронного підпису.
Позивачем надано до позову копію паспорту споживчого кредиту «Швидка готівка», який містить: інформацію та контактні дані про кредитодавця, інформацію та контактні дані посередника, основні умови кредитування з урахуванням побажань споживача, інформацію щодо орієнтовної реальної річної процентної ставки та орієнтовної загальної вартості кредиту для споживача, порядок повернення кредиту,додаткову інформацію та інші важливі правові аспекти.
З копії паспорту споживчого кредиту «Швидка готівка» вбачається, що він підписаний позичальником - ОСОБА_1 шляхом накладення електронного підпису.
У відповідності до меморіального ордеру №TR.36163011.37251.5419 від 08.04.2024 року судом встановлено, що банком переховано на ім'я ОСОБА_1 грошові кошти в сумі 100000,00 грн. на виконання умов кредитного договору №АВН0СТ155101300284 від 08.04.2024 року.
У відповідності до наданого представника позивача до позову розрахунку заборгованості за договором №АВН0СТ155101300284 від 08.04.2024 року, у відповідача станом на 03.04.2025 року наявна заборгованість за кредитом, яка складається з: 99744,81 грн. - заборгованість за тілом кредиту, 67992,37 грн. - заборгованість за відсотками, 5947,24 грн. - заборгованість за пенею, що в загальному розмірі складає 173684 гривні 37 копійок.
Вказана сума заборгованості також відповідає балансу по картковому рахунку відкритому на ім'я відповідача, що підтверджуєтсья наданою до суду випискою за договором №АВН0СТ155101300284 від 08.04.2024 року за період 08.04.2024-02.04.2025 р.р.
Невиконання відповідачем своїх зобов'язань по вищезазначеному договору щодо своєчасного погашення кредиту, зумовило звернення АТ «АКЦЕНТ-БАНК» до суду із відповідним позовом.
Частиною 2 статті 11 ЦК України визначено, що підставами виникнення цивільних прав і обов'язків є у тому числі договори та інші правочини.
За правилом ч. 1 ст. 205 ЦК України, правочин може вчинятися усно або в письмовій (електронній) формі. Сторони мають право обирати форму правочину, якщо інше не встановлено законом.
Відповідно до ч. 1, ч. 2 ст. 207 ЦК України, в редакції станом на момент укладення договору, правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо його зміст зафіксований в одному або кількох документах (у тому числі електронних), у листах, телеграмах, якими обмінялися сторони, або надсилалися ними до інформаційно-комунікаційної системи, що використовується сторонами. У разі якщо зміст правочину зафіксований у кількох документах, зміст такого правочину також може бути зафіксовано шляхом посилання в одному з цих документів на інші документи, якщо інше не передбачено законом. Правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо воля сторін виражена за допомогою телетайпного, електронного або іншого технічного засобу зв'язку. Правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо він підписаний його стороною (сторонами). Правочин, який вчиняє юридична особа, підписується особами, уповноваженими на це її установчими документами, довіреністю, законом або іншими актами цивільного законодавства.
Згідно положень ст.626 ЦК України, договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.
Зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов'язковими відповідно до актів цивільного законодавства, а сам договір є обов'язковим для виконання сторонами (ст.ст.628, 629 ЦК України).
Договір є укладеним, якщо сторони досягли згоди з усіх істотних умов договору. Істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди( ч.1 ст.638 ЦК України).
Згідно зі ст. 634 ЦК України, договір приєднання, умови якого встановлені однією із сторін у формулярах або інших стандартних формах, може бути укладений лише шляхом приєднання другої сторони до запропонованого договору в цілому. Друга сторона не може запропонувати свої умови договору.
Відповідно до ч. 1, 2 ст. 1054 ЦК України, за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов'язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов'язується повернути кредит та сплатити проценти. До відносин за кредитним договором застосовуються положення параграфа 1 цієї глави, якщо інше не встановлено цим параграфом і не випливає із суті кредитного договору.
Згідно зі ст. ст. 1046, 1047 ЦК України, за договором позики одна сторона (позикодавець) передає у власність другій стороні (позичальникові) грошові кошти або інші речі, визначені родовими ознаками, а позичальник зобов'язується повернути позикодавцеві таку ж суму грошових коштів (суму позики) або таку ж кількість речей того ж роду та такої ж якості.
Відповідно до ч. 1 ст. 1048 ЦК України, позикодавець має право на одержання від позичальника процентів від суми позики, якщо інше не встановлено договором або законом. Розмір і порядок одержання процентів встановлюються договором. Якщо договором не встановлений розмір процентів, їх розмір визначається на рівні облікової ставки Національного банку України.
Частиною 1 ст. 1049 ЦК України встановлено, що позичальник зобов'язаний повернути позикодавцеві позику (грошові кошти у такій самій сумі або речі, визначені родовими ознаками, у такій самій кількості, такого самого роду та такої самої якості, що були передані йому позикодавцем) у строк та в порядку, що встановлені договором.
Статтею 526 ЦК України встановлено, що зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.
Відповідно до ст. 525 ЦК України, одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.
Відповідно до ч. 1 ст. 530 ЦК України, якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).
Згідно з ч.1 ст. 610 ЦК України, порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).
Частинами 1, 2 ст. 612 ЦК України встановлено, що боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов'язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом. Боржник, який прострочив виконання зобов'язання, відповідає перед кредитором за завдані простроченням збитки і за неможливість виконання, що випадково настала після прострочення.
Згідно з ч. 1, 2 ст. 1050 ЦК України, якщо позичальник своєчасно не повернув суму позики, він зобов'язаний сплатити грошову суму відповідно до статті 625 цього Кодексу. Якщо договором встановлений обов'язок позичальника повернути позику частинами (з розстроченням), то в разі прострочення повернення чергової частини позикодавець має право вимагати дострокового повернення частини позики, що залишилася, та сплати процентів, належних йому відповідно до статті 1048 цього Кодексу.
Відповідно до ст. 625 ЦК України, боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов'язання. Боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.
Відповідно до п. 3 ч. 1 ст. 611 ЦК України, у разі порушення зобов'язання настають наслідки, встановлені договором або законом, зокрема сплата неустойки грошової суми, яку боржник повинен сплатити кредиторові у разі порушення ним зобов'язання.
Згідно з ч. 1, 2 ст. 549 Цивільного кодексу України, неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов'язання. Штрафом є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми невиконаного або неналежно виконаного зобов'язання.
Згідно з ч.3 ст. 12, ч.1 ст. 81 ЦПК України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.
Відповідно до статті 89 ЦПК України, суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).
Приймаючи викладене та досліджуючи подані до суду докази, судом встановлено, що між банком та відповідачем належним чином укладено договір №АВН0СТ155101300284 від 08.04.2024 року, у відповідності до умов якого з ОСОБА_1 отримав у кредит грошові кошти в сумі 100000,00 грн., які виплачені останньому належним чином.
Під час розгляду справи відповідачем не спростовувалось підписання вищевказаної заяви від 08.04.2024 року.
Разом з тим, як вбачається з вищевказаного поданого представником позивача до позову розрахунку заборгованості за договором №АВН0СТ155101300284 від 08.04.2024 року, у відповідача станом на 03.04.2025 року наявна заборгованість за кредитом в загальному розмірі 173684,42 грн.
Вказаний розрахунок боргу є зрозумілим та доступним, в тому числі містить усю необхідну інформації щодо періоду та розміру виникнення боргу.
Зазначена сума заборгованості підтверджується відомостями наявними у поданій позивачем до позову виписці з карткових рахунків (за договором №АВН0СТ155101300284).
Крім того, із вказаного розрахунку заборгованості вбачається, що відповідачем використовувались кредитні кошти, з одночасною сплатою відсотків за наданим ОСОБА_1 до банку та отримання ним кредитних коштів, що у свою чергу свідчить про виникнення між сторонами прав і обов'язків, які ґрунтуються на кредитних правовідносинах, врегульованих параграфом 2 глави 71 ЦК України «Кредит».
Відповідачем не надано до суду жодних доказів на підтвердження пред'явлення АТ «АКЦЕНТ-БАНК» жодних претензій щодо умов взятих в кредит грошових коштів.
При цьому, ОСОБА_1 не надано до суду жодних доказів на спростування вищенаведених обставин, на які посилається банк як на підставу своїх вимог про стягнення заборгованості, надавши на підтвердження цих обставин належні, допустимі та достовірні докази.
На підставі вищевикладеного, суд вважає достатніми докази, що підтверджують укладення між позивачем та відповідачем кредитного договору №АВН0СТ155101300284 від 08.04.2024 року, умови якого належним чином виконані Банком з надання ОСОБА_1 у кредит грошові кошти.
Ухвалюючи рішення суду по даній справі, судом враховується, що відповідно до ч.6 ст.81 ЦПК України, доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.
Згідно з ч.1 ст. 76 ЦПК України, доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.
Статтею 77 ЦПК України, належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування. Предметом доказування є обставини, що підтверджують заявлені вимоги чи заперечення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення. Сторони мають право обґрунтовувати належність конкретного доказу для підтвердження їхніх вимог або заперечень.
Згідно ст. 80 ЦПК України достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування. Питання про достатність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання.
Відповідно до п. 27 Постанови Пленуму ВСУ № 14 від 18.12.2009 року «Про судове рішення у цивільній справі» під час судового розгляду предметом доказування є факти, якими обґрунтовують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше юридичне значення для вирішення справи і підлягають встановленню при ухваленні рішення.
Відповідно до п. 6 постанови Пленуму Верховного Суду України від 18.12.2009 №14 «Про судове рішення у цивільній справі», враховуючи принцип безпосередності судового розгляду, рішення може бути обґрунтоване лише доказами, одержаними у визначеному законом порядку та дослідженими в судовому засіданні.
У відповідності до ч. ч. 1-3 ст. 13 ЦПК України, суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках. Збирання доказів у цивільних справах не є обов'язком суду, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Суд має право збирати докази, що стосуються предмета спору, з власної ініціативи лише у випадках, коли це необхідно для захисту малолітніх чи неповнолітніх осіб або осіб, які визнані судом недієздатними чи дієздатність яких обмежена, а також в інших випадках, передбачених цим Кодексом. Учасник справи розпоряджається своїми правами щодо предмета спору на власний розсуд. Таке право мають також особи, в інтересах яких заявлено вимоги, за винятком тих осіб, які не мають процесуальної дієздатності.
Відповідно до рішення Європейського суду з прав людини в справі «Ващенко проти України» (Заява № 26864/03) від 26 червня 2008 року зазначено, що принцип змагальності полягає в тому, що суд уважно досліджує зауваження заявника, виходячи з сукупності наявних матеріалів в тій мірі, в якій він є повноважним вивчати заявлені скарги. Отже, у суду відсутні повноваження на вихід за межі принципу диспозитивності і змагальності та збирання доказів на користь однієї із зацікавлених сторін.
Згідно з практикою ЄСПЛ змагальність судочинства засновується на диференціації процесуальних функцій і, відповідно, правомочностей головних суб'єктів процесуальної діяльності цивільного судочинства - суду та сторін (позивача та відповідача). Диференціація процесуальних функцій об'єктивно приводить до того, що принцип змагальності відбиває властивості цивільного судочинства у площині лише прав та обов'язків сторін. Це дає можливість констатувати, що принцип змагальності у такому розумінні урівноважується з принципом диспозитивності та, що необхідно особливо підкреслити, із принципом незалежності суду. Він знівельовує можливість суду втручатися у взаємовідносини сторін завдяки збору доказів самим судом. У процесі, побудованому за принципом змагальності, збір і підготовка усього фактичного матеріалу для вирішення спору між сторонами покладається законом на сторони. Суд тільки оцінює надані сторонами матеріали, але сам жодних фактичних матеріалів і доказів не збирає.
Відповідно до ст. 263 ЦПК України, судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Судове рішення має відповідати завданню цивільного судочинства, визначеному цим Кодексом. При виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.
Європейський суд з прав людини вказав, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов'язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов'язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (Серявін та інші проти України, № 4909/04, § 58, ЄСПЛ, від 10 лютого 2010 року).
З урахуванням викладеного, суд вважає, що позовні вимоги Акціонерного товариства «АКЦЕНТ-БАНК» підлягають задоволенню, стягненню з відповідача, у зв'язку з невиконанням умов кредитного договору №АВН0СТ155101300284 від 08.04.2024 року, підлягає на користь позивача заборгованість за вказаним кредитним договором, яка станом на 03.04.2025 року становить у загальному розмірі 173684 гривні 43 копійки.
Відповідно до ч. 1, 2 ст. 141 ЦПК України, судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог. Інші судові витрати, пов'язані з розглядом справи, покладаються: у разі задоволення позову - на відповідача; у разі відмови в позові - на позивача; у разі часткового задоволення позову - на обидві сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.
Приймаючи задоволення позовних вимог, у відповідності до ст. 141 ЦПК України стягненню з відповідача на користь позивача підлягають у відшкодування витрат зі сплати останнім судового збору - 2422,40 грн.
На підставі викладеного, керуючись ст. 10, 12, 19, 81, 141, 258-260, 263-265, 274-279, 280-282, 352-354 ЦПК України, ст. 509, 525, 526, 530, 536, 599, 1048, 1049, 1050, 1054 ЦК України, суд,
Позов Акціонерного товариства «АКЦЕНТ-БАНК» (місцезнаходження: 49074, м. Дніпро, вул. Батумська, буд. 11) до ОСОБА_1 (місце проживання: АДРЕСА_3 )про стягнення заборгованості - задовольнити.
Стягнути з ОСОБА_1 ( ІНФОРМАЦІЯ_1 , РНОКПП: НОМЕР_1 ) на користь Акціонерного товариства «АКЦЕНТ-БАНК» (місцезнаходження: 49074, м. Дніпро, вул. Батумська, буд. 11, код ЄДРПОУ 14360080) заборгованість за кредитним договором №АВН0СТ155101300284 від 08.04.2024 року, станом на 03.04.2025 року, у загальному розмірі 173684 (сто сімдесят три тисячі шістсот вісімдесят чотири) гривні 42 (сорок дві) копійки, з яких: 99744 (дев'яносто дев'ять тисяч сімсот сорок чотири) гривні 81 (вісімдесят одна) копійка - заборгованість за тілом кредиту; 67992 (шістдесят сім тисяч дев'ятсот дев'яносто дві) гривні 37 (тридцять сім) копійок - заборгованість за відсотками, 5947 (п'ять тисяч дев'ятсот сорок сім) гривень 24 (двадцять чотири) копійки - заборгованість за пенею.
Стягнути з ОСОБА_1 ( ІНФОРМАЦІЯ_1 , РНОКПП: НОМЕР_1 ) на користь Акціонерного товариства «АКЦЕНТ-БАНК» (місцезнаходження: 49074, м. Дніпро, вул. Батумська, буд. 11, код ЄДРПОУ 14360080) у відшкодування витрат зі сплати судового збору - 2422 (дві тисячі чотириста двадцять дві) гривні 40 (сорок) копійок.
Заочне рішення може бути переглянуте судом, що його ухвалив, за письмовою заявою відповідача.
Заяву про перегляд заочного рішення може бути подано протягом тридцяти днів з дня його проголошення.
Учасник справи, якому повне заочне рішення суду не було вручене у день його проголошення, має право на поновлення пропущеного строку на подання заяви про його перегляд - якщо така заява подана протягом двадцяти днів з дня вручення йому повного заочного рішення суду.
Строк на подання заяви про перегляд заочного рішення може бути також поновлений в разі пропуску з інших поважних причин.
Рішення може бути оскаржено позивачем шляхом подання апеляційної скарги на рішення суду протягом тридцяти днів з дня його проголошення.
Учасник справи, якому повне рішення або ухвала суду не були вручені у день його (її) проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження рішення суду - якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.
У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Головуючий Л. В. Калініченко