24 вересня 2025 року
м. Київ
cправа № 910/5971/24
Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного господарського суду:
Студенець В.І. - головуючий, судді: Губенко Н.М., Кібенко О.Р.,
за участю секретаря судового засідання: Натаріної О.О.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні касаційну скаргу Державного підприємства "Гарантований покупець"
на рішення Господарського суду міста Києва
(суддя - Плотницька Н.Б.)
від 01.08.2024
та постанову Північного апеляційного господарського суду
(головуючий суддя - Тарасенко К.В., судді: Коробенко Г.П., Тищенко О.В.)
від 12.02.2025
у справі № 910/5971/24
за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Розвиток Схід"
до Державного підприємства "Гарантований покупець"
про стягнення 9 615 079, 91 грн,
за участю представників учасників справи:
позивача - Савченко О.В.,
відповідача - Фартушна В.Л.,
1. Короткий зміст позовних вимог
1.1. Товариство з обмеженою відповідальністю «Розвиток Схід» (далі - ТОВ «Розвиток Схід», позивач) звернулось до суду з позовом до Державного підприємства «Гарантований покупець» (далі - ДП «Гарантований покупець», відповідач) про стягнення 6 809 949, 76 грн заборгованості за договором купівлі-продажу електричної енергії, виробленої продавцем за «зеленим тарифом».
1.2. Свої позовні вимоги позивач обґрунтовує тим, що відповідач у порушення норм чинного законодавства України та укладеного між сторонами договору не виконав взяті на себе зобов'язання щодо оплати отриманої електричної енергії, у зв'язку з чим в останнього виникла заборгованість. Крім того, у зв'язку з неналежним виконанням відповідачем зобов'язань за договором позивачем нараховано пеня, штраф, інфляційні втрати та 3 % річних.
2. Короткий зміст судових рішень, ухвалених за результатом розгляду справи по суті спору
2.1. Рішенням Господарського суду міста Києва від 01.08.2024, залишеним без змін постановою Північного апеляційного господарського суду від 12.02.2025, у справі №910/5971/24 позов задоволено частково. Закрито провадження у справі в частині стягнення 365 986,98 грн заборгованості у зв'язку з відсутністю предмета спору. Стягнуто з ДП «Гарантований покупець» на користь ТОВ «Розвиток Схід» заборгованість у розмірі 7 004 958,14 грн, 977 235,15 грн пені, 384 90,54 грн штрафу, 670 540,17 грн інфляційних втрат та 212 268,93 грн 3 % річних.
2.2. Ухвалюючи судові рішення, господарські суди з огляду на встановлення факту порушення відповідачем зобов'язань щодо повної та своєчасної оплати електричної енергії за спірним договором дійшли висновку, що вимоги позивача є обґрунтованими та такими, що підлягають задоволенню в стягненій частині.
При цьому суди зазначили, що спірні правовідносини стосуються нарахувань штрафу, пені, інфляційних втрат та 3% річних у зв'язку із простроченням відповідачем зобов'язань за період квітня - липня 2020 року, що виключає застосування до спірних правовідносин постанови Національної комісії, що здійснює державне регулювання у сферах енергетики та комунальних послуг (далі - НКРЕКП) від 25.02.2022 №332, яка стосується періоду після введення в Україні воєнного стану.
3. Короткий зміст вимог касаційної скарги та узагальнений виклад позиції інших учасників справи
3.1. Не погоджуючись із рішенням Господарського суду міста Києва від 01.08.2024 та постановою Північного апеляційного господарського суду від 12.02.2025 у справі №910/5971/24, ДП «Гарантований покупець» звернулося до Верховного Суду з касаційною скаргою, в якій просить оскаржувані судові акти скасувати, ухвалити нове рішення про відмову у задоволенні позовних вимог у повному обсязі.
3.2. Так, в обґрунтування своєї правової позиції у поданій касаційній скарзі позивач із посиланням на пункт 1 частини другої статті 287 Господарського процесуального кодексу України (далі - ГПК України) відзначає, що судами попередніх інстанцій застосовано норми права без урахування висновків щодо їх застосування, викладених у постановах Верховного Суду:
- від 26.07.2023 у справі №922/1948/22, від 19.04.2024 у справі №911/1359/22, від 06.06.2024 у справі №910/4269/22, від 14.06.2024 у справі №904/2812/22 щодо застосування підпункту 16 пункту 1 постанови НКРЕКП від 25.02.2022 №332;
- від 23.05.2024 у справі №910/2440/23, від 12.09.2024 у справі №915/1308/23, від 15.09.2020 у справі №902/417/18 від 01.10.2024 у справі №910/18091/23 щодо застосування статті 625 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України), статті 233 Господарського кодексу України (далі - ГК України).
Також підставою касаційного оскарження відповідач зазначає пункт 3 частини другої статті 287 ГПК України, оскільки вважає, що відсутній висновок Верховного Суду щодо можливості зменшення розрахунків відповідно до абзацу третього підпункту 13 пункту 1 постанови НКРЕКП від 25.02.2022 № 332 в редакції від 03.04.2024.
3.2.1. ДП «Гарантований покупець» у поданій касаційній скарзі, окрім іншого, наголошує на такому:
- на спірні правовідносини поширюються положення підпункту 16 пункту 1 постанови НКРЕКП № 332 щодо зупинення нарахування і стягнення з відповідача пені, штрафу, 3% річних та інфляційних втрат, що вказує на відсутність правових підстав для задоволення позовних вимог у спірній частині;
- відповідач неодноразово наголошував на наявності заборгованості позивача перед відповідачем за послугу з відшкодування частки відшкодування вартості небалансу електричної енергії балансуючої групи гарантованого покупця в сумі 44 143,35 грн, але суди залишили доводи ДП «Гарантований покупець» без уваги та задовольнили позовні вимоги без врахування наданих доказів та у супереч підпункту 13 пункту 1 постанови НКРЕКП від 25.02.2022 № 332 в редакції від 03.04.2024;
- висновок суду, що зобов'язання виникли за період до прийняття постанови НКРЕКП від 03.04.2024 № 652 є помилковим, адже даною постановою не обмежено Гарантованого покупця щодо періоду зменшення рівня розрахунку, а навпаки заборгованість позивача перед відповідачем має тривалий проміжок часу та існувала на момент розгляду справи в суді. В свою чергу, право на зменшення рівня розрахунку є за своєю правовою природою правом Гарантованого покупця провести розрахунки за поставлену електричну енергію в меншому розмірі;
- враховуючи заборгованість позивача перед відповідачем за послуги з відшкодування частки відшкодування вартості небалансу електричної енергії, в силу положень абзацу 3 підпункту 13 пункту 1 постанови НКРЕКП від 25.02.2022 №332, позовні вимоги в частині стягнення 44 143,35 грн не підлягають задоволенню;
- відповідач вважає, що у разі відхилення судом доводів відповідача, викладених у даному відзиві щодо відсутності підстав для стягнення залишку оплати за електричну енергію, з метою дотримання розумного та оптимального балансу інтересів як позивача так і відповідача, а також, державних інтересів, запобіганню настанню негативних наслідків для сторін, розмір заявлених до стягнення відсотків річних та інфляційних втрат має бути зменшений судом до мінімального можливого;
- судами належним чином не враховано та не надано належної оцінки доводам відповідача, що з 26.01.2024 Порядок №641 діє у новій редакції відповідно до постанови НКРЕКП від 24.01.2024 № 178, яка з урахуванням часу затвердження НКРЕКП послуги, поширюється на спірні правовідносини. Так, розрахунок платежів та порядок їх здійснення між гарантованим покупцем та продавцями за «зеленим» тарифом унормований главою 11 Порядку № 641, а не главою 10 як вказує позивач;
- оскільки за розрахункові місяці вересень-грудень 2022 року, а також за лютий-липень, вересень, жовтень 2023 року НЕК «Укренерго» не сплатило послугу в повному обсязі, зобов'язання Гарантованого покупця перед позивачем за вказані розрахункові періоди у розумінні частини першої статті 530 ЦК України не виникли;
- оскаржувані судові рішення ухвалені судами попередніх інстанцій з неповним дотриманням норм матеріального права, а саме: статей 11, 212, 509, 530 ЦК України, статей 174, 193 ГК України, частини першої статті 2 Закону України "Про судоустрій і статус суддів", статей 19, 92, 129, 129-1 Конституції України, статті 6 Конвенції про захист прав і основних свобод людини; та грубим порушенням норм процесуального права, зокрема, статей 2, 7, 13, 73, 74, 86, 202, 236 ГПК України.
3.3. ТОВ «Розвиток Схід» 05.05.2025 через «Електронний суд» подало до Суду відзив на касаційну скаргу, в якому просить у задоволенні касаційної скарги відмовити у повному обсязі, оскаржувані судові рішення залишити без змін.
4. Фактичні обставини справи, встановлені судами попередніх інстанцій, та мотиви, з яких виходили суди при ухваленні оскаржуваних судових рішень
4.1. Між ДП "Гарантований покупець" (гарантований покупець за договором) та ТОВ "Розвиток Схід" (виробник за "зеленим" тарифом за договором) 31.08.20218 укладено договір № 15539/01 (далі - Договір).
В подальшому між сторонами укладено ряд додаткових угод, відповідно до яких внесено зміни та доповнення до Договору.
Відповідно до умов 1.1 Договору виробник за "зеленим" тарифом зобов'язується продавати, а гарантований покупець зобов'язується купувати всю відпущену електричну енергію, вироблену виробником за "зеленим" тарифом, та здійснювати її оплату відповідно до умов цього договору та законодавства України, у тому числі Порядку купівлі електричної енергії за "зеленим" тарифом, затвердженого постановою НКРЕКП від 26.04.2019 №641 (далі - Порядок №641).
Відповідно до пункту 2.1 Договору сторони визнають свої зобов'язання згідно з Законом України "Про ринок електричної енергії", Порядком №641, Правилами ринку, затвердженими постановою НКРЕКП від 14.03.2018 №307, та керуються їх положеннями, а також положеннями законодавства України при виконанні цього договору.
Пунктом 2.3 Договору визначено, що виробник за "зеленим" тарифом зобов'язується продавати, а гарантований покупець - купувати всю відпущену електричну енергію виробника в точках комерційного обліку електричної енергії генеруючих одиниць виробника за встановленим йому "зеленим" тарифом з урахуванням надбавки до тарифу.
Умовами пункту 2.4, 2.5 Договору сторонами погоджено, що виробник за "зеленим" тарифом продає гарантованому покупцеві електричну енергію відповідно до Порядку №641 за тарифами, величини яких для кожної генеруючої одиниці за "зеленим" тарифом встановлені НКРЕКП у національній валюті України. Вартість електричної енергії, купленої гарантованим покупцем у виробників за "зеленим" тарифом у розрахунковому місяці, визначається відповідно до глави 10 Порядку №641 на підставі тарифів, встановлених НКРЕКП для кожної генеруючої одиниці за "зеленим" тарифом.
Обсяг фактично проданої та купленої електричної енергії визначається відповідно до положень глави 8 Порядку №641 на підставі даних обліку, наданих гарантованому покупцю адміністратором комерційного обліку відповідно до глави 7 Порядку №641 або глави 4 Порядку продажу електричної енергії споживача (пункт 3.1 Договору).
Відповідно до пунктів 3.2, 3.3 Договору розрахунок за куплену гарантованим покупцем електроенергію здійснюється грошовими коштами, що перераховуються на поточний рахунок виробника за "зеленим" тарифом, з урахуванням ПДВ. Оплата електричної енергії, купленої гарантованим покупцем у продавців за "зеленим" тарифом у розрахунковому місяці, оплата продавцем за «зеленим» тарифом частки відшкодування вартості врегулювання небалансу електричної енергії гарантованого покупця, формування актів купівлі-продажу електричної енергії та актів приймання-передачі частки відшкодування вартості врегулювання небалансу електричної енергії гарантованого покупця здійснюються згідно з главою 10 Порядку №641 або главою 6 Порядку продажу електричної енергії споживачами.
Згідно з пунктом 4.1 Договору продавець за "зеленим" тарифом має право вимагати від гарантованого покупця повну та своєчасну оплату товарної продукції відповідно до глави 3 цього договору.
Пунктом 4.5 Договору визначено, що гарантований покупець зобов'язаний: купувати у продавця за "зеленим" тарифом вироблену електричну енергію, за винятком обсягів електричної енергії, необхідних для власних потреб; у повному обсязі здійснювати своєчасні розрахунки за куплену у продавця за "зеленим" тарифом електричну енергію; розраховувати розмір частки відшкодування вартості врегулювання небалансу електричної енергії продавця за "зеленим" тарифом відповідно до глави 9 Порядку.
Гарантований покупець несе відповідальність за порушення порядку оплати продавцю за "зеленим" тарифом, що визначений у главі 10 Порядку або главі 6 Порядку продажу електричної енергії споживачами. Гарантованому покупцю нараховується пеня в розмірі 0,1 % від неоплаченої згідно з Порядком №641 або Порядком продажу електричної енергії споживачами суми (але не більше подвійної облікової ставки НБУ, що діє на день розрахунку) за кожен день прострочення оплати. З гарантованого покупця може стягуватися додатково штраф у розмірі 7 % від неоплаченої згідно з Порядком №641 або Порядком продажу електричної енергії споживачами суми за ненадходження понад 30 днів на рахунок продавця за "зеленим" тарифом належних коштів відповідно до порядку оплати. Сплата гарантованим покупцем пені та штрафу здійснюється з поточних рахунків гарантованого покупця на поточні рахунки продавців за "зеленим" тарифом (пункт 4.6 Договору).
4.2. Як вбачається з матеріалів справи на виконання умов Договору позивач за загальний період з квітня 2020 року по грудень 2023 року продав, а відповідач купив всю відпущену електричну енергію, вироблену продавцем за "зеленим" тарифом, що підтверджується актами купівлі - продажу електроенергії:
- за квітень 2020 року від 30.04.2020 на суму 1 920 867, 92 грн;
- за травень 2020 року від 31.05.2020 на суму 1 622 142, 69 грн;
- за червень 2020 року від 30.06.2020 на суму 1 953 770, 35 грн;
- за липень 2020 року від 31.07.2020 на суму 2 063 963, 87 грн;
- за жовтень 2021 року від 31.10.2021 на суму 1 155 872, 04 грн;
- за лютий 2022 року від 28.02.2022 на суму 660 186,63 грн;
- за березень 2022 року від 31.03.2022 на суму 1 236 167,39 грн;
- за квітень 2022 року від 30.04.2022 на суму 1 123 224,72 грн;
- за травень 2022 року від 31.05.2022 на суму 1 770 403, 63 грн;
- за червень 2022 року від 30.06.2022 на суму 1 857 609,14 грн;
- за липень 2022 року від 31.07.2022 на суму 1 824 071,09 грн;
- за серпень 2022 року від 31.08.2022 на суму 1 585 593,08 грн, а також актом коригування до акта купівлі-продажу електроенергії:
- за червень 2022 року від 20.03.2023 на суму (- 2 282, 72 грн);
- за липень 2022 року від 16.05.2024, серпень 2022 року від 17.05.2024, лютий 2023 року від 28.02.2023 на суму 829 786,13 грн;
- за липень 2023 року від 31.07.2023 на суму 2 325 904,90 грн;
- за вересень 2023 року від 30.09.2023 на суму 1 989 685,52 грн;
- за вересень 2022 року від 30.09.2022 на суму 1 055 460,05 грн;
- за жовтень 2022 року від 31.10.2022 на суму 1 035 537,24 грн;
- за листопад 2022 року від 30.11.2022 на суму 444 095,30 грн;
- за грудень 2022 року від 31.12.2022 на суму 350 821, 42 грн;
- за березень 2023 року від 31.03.2023 на суму 1 240 810, 27 грн;
- за квітень 2023 року від 30.04.2023 на суму 1 072 075, 33 грн;
- за травень 2023 року від 31.05.2023 на суму 2 081 613, 70 грн;
- за червень 2023 року від 30.06.2023 на суму 2 267 112, 14 грн;
- за жовтень 2023 року від 31.10.2023 на суму 1 231 625, 30 грн;
- за вересень 2022 року від 30.04.2024 на суму 6 901, 60 грн.
4.3. Відповідачем після відкриття провадження у справі в рахунок погашення заборгованості за Договором на рахунок позивача сплачено 365 986,98 грн відповідно до платіжних інструкцій: від 28.06.2024 № 377670 на суму 207 369,14 грн; від 11.07.2024 № 382290 на суму 19 844,94 грн; від 11.07.2024 № 383090 на суму 25 603,68 грн; від 11.07.2024 № 380663 на суму 39 138,80 грн; від 11.07.52024 № 379345 на суму 12 802,44 грн; від 30.07.2024 № 387558 на суму 61 227,98 грн.
4.4. У зв'язку з неналежним виконанням відповідачем зобов'язань за Договором щодо своєчасної оплати отриманої електроенергії за квітень - липень 2020 року позивачем за загальний період прострочення 02.06.2020 - 12.11.2021 нараховано 977 235,15 грн пені, 384 090, 54 грн штрафу, 670 540, 17 грн інфляційних втрат та 212 268, 93 грн 3 % річних.
4.5. Суди попередніх інстанцій, ухвалюючи оскаржувані судові рішення, виходили з такого:
- відповідач повинен був здійснити остаточний розрахунок з ТОВ "Розвиток Схід" із забезпеченням товариству 100 % оплати відпущеної електричної енергії попереднього розрахункового періоду (місяця) з урахуванням авансових платежів протягом трьох/п'яти робочих днів з дати оприлюднення рішення Регулятора щодо затвердження розміру вартості послуги із забезпечення збільшення частки виробництва електричної енергії з альтернативних джерел, наданої гарантованим покупцем у розрахунковому місяці;
- відповідач в порушення умов Договору та норм чинного законодавства належним чином не виконав взяті на себе зобов'язання щодо повної та своєчасної оплати поставленої позивачем електричної енергії, у зв'язку з чим в останнього виникла заборгованість перед позивачем;
- положення Наказів № 140 та № 206 (на які посилається відповідач) не змінюють порядок та строки розрахунків за придбану електричну енергію за Договором, укладеним з виробником електричної енергії за "зеленим" тарифом на час дії особливого періоду, тому для визначення строку виконання грошового зобов'язання гарантованого покупця у розмірі 100 % оплати за поставлену електричну енергію виробника за "зеленим" тарифом у період дії воєнного стану не має значення та не потребує доведення обставина наявності / відсутності на рахунках ДП "Гарантований покупець" коштів, необхідних для розрахунку з виробниками електричної енергії з альтернативних джерел, позаяк визначення строків розрахунків наведено у пункті 10.4 Порядку № 641;
- наразі відсутні будь-які законодавчі обмеження щодо розміру виплат, які передбачені пунктом 10.1 Порядку № 641;
- оскільки в процесі розгляду справи судом встановлено, що відповідачем сплачено на рахунок позивача 365 986,98 грн, отже, на момент розгляду справи по суті предмет спору в частині стягнення 365 986,98 грн основного боргу відсутній;
- розмір пені, інфляційних втрат та 3 % річних, перерахований судом у відповідності до приписів чинного законодавства та в межах визначеного позивачем періоду прострочення, відповідає вимогам зазначених законодавства, умовам Договору та є арифметично вірним, тому вказані вимоги позивача підлягають задоволенню;
- спірні правовідносини стосуються нарахувань штрафу, пені, інфляційних втрат та 3% річних за період прострочення відповідачем зобов'язань у квітні - липні 2020 року, що виключає застосування до спірних правовідносин постанови НКРЕКП від 25.02.2022 №332, яка стосується періоду після введення в Україні воєнного стану.
5. Порядок та межі розгляду справи судом касаційної інстанції. Розгляд клопотань
5.1. Відповідно до протоколу автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 24.03.2025 для розгляду касаційної скарги у справі №910/5971/24 визначено колегію суддів у складі: Студенець В.І. (головуючий), Бакуліна С.В., Кібенко О.Р.
Відповідно до протоколу повторного автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 21.04.2025 для розгляду касаційної скарги у справі №910/5971/24 визначено колегію суддів у складі: Студенець В.І. (головуючий), Губенко Н.М., Кібенко О.Р.
Ухвалою Верховного Суду від 23.04.2025 відкрито касаційне провадження у справі №910/5971/24 за касаційною скаргою ДП «Гарантований покупець» на рішення Господарського суду міста Києва від 01.08.2024 та постанову Північного апеляційного господарського суду від 12.02.2025; справу призначено до судового розгляду.
Відповідно до протоколу повторного автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 05.06.2025 для розгляду касаційної скарги у справі №910/5971/24 визначено колегію суддів у складі: Студенець В.І. (головуючий), Бакуліна С.В., Губенко Н.М.
Відповідно до протоколу повторного автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 24.07.2025 для розгляду касаційної скарги у справі №910/5971/24 визначено колегію суддів у складі: Студенець В.І. (головуючий), Губенко Н.М., Кібенко О.Р.
5.2. Об'єктом касаційного оскарження є рішення Господарського суду міста Києва від 01.08.2024 та постанова Північного апеляційного господарського суду від 12.02.2025 у справі №910/5971/24 у задоволеній частині позову.
5.3. ТОВ «Розвиток Схід» подало до Суду 16.07.2025 через «Електронний суд» додаткові пояснення у справі.
5.4. Відповідно до частини першої статті 300 ГПК України, переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, та на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіряє правильність застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права.
Суд касаційної інстанції не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати чи приймати до розгляду нові докази або додатково перевіряти докази (частина друга статті 300 ГПК України).
6. Оцінка аргументів учасників справи і висновків судів попередніх інстанцій з посиланням на норми права, якими керувався Суд
6.1. Дослідивши наведене у касаційній скарзі, у межах доводів та підстав касаційного оскарження, Верховний Суд відзначає таке.
6.2. Касаційне провадження у справах залежить виключно від доводів та вимог касаційної скарги, наведених скаржником і які стали підставою для відкриття касаційного провадження.
При цьому самим скаржником у касаційній скарзі з огляду на принцип диспозитивності визначається підстава, вимоги та межі касаційного оскарження, а тому тягар доказування наявності підстав для касаційного оскарження, передбачених, зокрема, пунктами 1, 3 частини другої статті 287 ГПК України (що визначено самим скаржником), покладається на скаржника.
Суд, забезпечуючи реалізацію основних засад господарського судочинства, закріплених у частині третій статті 2 ГПК України, зокрема, ураховуючи принцип рівності всіх учасників судового процесу перед законом і судом, змагальності сторін, та дотримуючись принципу верховенства права, на підставі встановлених фактичних обставин здійснює перевірку застосування судом апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження.
6.3. Так, касаційне провадження у цій справі відкрито, зокрема, на підставі пункту 1 частини другої статті 287 ГПК України, за змістом якої підставою касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пунктах 1, 4 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права, якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку.
Отже, відповідно до положень норм ГПК України (пункт 1 частини другої статті 287 ГПК України) касаційний перегляд з указаних мотивів може відбутися за наявності таких складових: (1) суд апеляційної інстанції застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права, викладеного у постанові Верховного Суду; (2) спірні питання виникли у подібних правовідносинах.
Скаржник відзначає, що судами попередніх інстанції застосовано норми права без урахування висновків щодо їх застосування, викладених у постановах Верховного Суду:
- від 26.07.2023 у справі №922/1948/22, від 19.04.2024 у справі №911/1359/22, від 06.06.2024 у справі №910/4269/22, від 14.06.2024 у справі №904/2812/22 щодо застосування підпункту 16 пункту 1 постанови НКРЕКП від 25.02.2022 №332;
- від 23.05.2024 у справі №910/2440/23, від 12.09.2024 у справі №915/1308/23, від 15.09.2020 у справі №902/417/18 від 01.10.2024 у справі №910/18091/23 щодо застосування статті 625 ЦК України, статті 233 ГК України.
Що ж до визначення «подібності правовідносин», то в силу приписів статті 13 Закону України "Про судоустрій і статус суддів" Верховний Суд звертається до правової позиції Великої Палати Верховного Суду, викладеної у постанові від 12.10.2021 у справі №233/2021/19, в якій визначено критерій подібності правовідносин.
Так, у постанові Великої Палати Верховного Суду від 12.10.2021 у справі №233/2021/19 Велика Палата конкретизувала свої висновки щодо тлумачення змісту поняття "подібні правовідносини", що полягає у тому, що на предмет подібності слід оцінювати саме ті правовідносини, які є спірними у порівнюваних ситуаціях. Встановивши учасників спірних правовідносин, об'єкт спору (які можуть не відповідати складу сторін справи та предмету позову) і зміст цих відносин (права й обов'язки сторін спору), суд має визначити, чи є певні спільні риси між спірними правовідносинами насамперед за їхнім змістом. А якщо правове регулювання цих відносин залежить від складу їх учасників або об'єкта, з приводу якого вони вступають у правовідносини, то у такому разі подібність слід також визначати за суб'єктним і об'єктним критеріями відповідно. Для встановлення подібності спірних правовідносин у порівнюваних ситуаціях суб'єктний склад цих відносин, предмети, підстави позовів і відповідне правове регулювання не обов'язково мають бути тотожними, тобто однаковими.
При цьому Велика Палата Верховного Суду зазначила, що термін "подібні правовідносини" може означати як ті, що мають лише певні спільні риси з іншими, так і ті, що є тотожними з ними, тобто такими самими, як інші. Таку спільність або тотожність рис слід визначати відповідно до елементів правовідносин. Із загальної теорії права відомо, що цими елементами є їх суб'єкти, об'єкти та юридичний зміст, яким є взаємні права й обов'язки цих суб'єктів. Отже, для цілей застосування приписів процесуального закону, в яких вжитий термін «подібні правовідносини», зокрема пункту 1 частини другої статті 287 ГПК України та пункту 5 частини першої статті 296 ГПК України таку подібність слід оцінювати за змістовим, суб'єктним та об'єктним критеріями.
З-поміж цих критеріїв змістовий (оцінювання спірних правовідносин за характером урегульованих нормами права та договорами прав і обов'язків учасників) є основним, а два інші - додатковими.
У кожному випадку порівняння правовідносин і їхнього оцінювання на предмет подібності слід насамперед визначити, які правовідносини є спірними. А тоді порівнювати права й обов'язки сторін саме цих відносин згідно з відповідним правовим регулюванням (змістовий критерій) і у разі необхідності, зумовленої цим регулюванням, - суб'єктний склад спірних правовідносин (види суб'єктів, які є сторонами спору) й об'єкти спорів.
Отже, для касаційного перегляду з підстави, передбаченої пунктом 1 частини другої статті 287 ГПК України, наявності самих лише висновків Верховного Суду щодо застосування норми права у певній справі не достатньо, обов'язковою умовою для касаційного перегляду судового рішення є незастосування правових висновків, які мали бути застосовані у подібних правовідносинах у справі, в якій Верховних Суд зробив висновки щодо застосування норми права, з правовідносинами у справі, яка переглядається.
Велика Палата Верховного Суду у постанові від 22.03.2023 у справі №154/3029/14-ц зазначила, що правові висновки Верховного Суду не мають універсального характеру для всіх без винятку справ. З огляду на різноманітність суспільних правовідносин та обставин, які стають підставою для виникнення спорів у судах, з урахуванням фактичних обставин, які встановлюються судами на підставі наданих сторонами доказів у кожній конкретній справі, суди повинні самостійно здійснювати аналіз правовідносин та оцінку релевантності та необхідності застосування правових висновків Великої Палати Верховного Суду в кожній конкретній справі.
6.4. Також касаційне провадження у цій справі відкрито і на підставі пункту 3 частини другої статті 287 ГПК України, відповідно до якого підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пунктах 1, 4 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права у випадку, якщо відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах.
Отже, у разі оскарження судових рішень на підставі пункту 3 частини другої статті 287 ГПК України, по-перше, слід з'ясувати відсутність висновку Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах, а по-друге, наявність/відсутність подібності правовідносин та наявність/відсутність неправильного застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.
ДП «Гарантований покупець» відзначає, що на даний час відсутній висновок Верховного Суду щодо можливості зменшення розрахунків відповідно до абзацу третього підпункту 13 пункту 1 постанови НКРЕКП від 25.02.2022 № 332 в редакції від 03.04.2024.
Тобто фактично скаржник порушує питання щодо необхідності застосування до спірних правовідносин постанови НКРЕКП від 25.02.2022 № 332 в редакції від 03.04.2024.
6.5. Оцінюючи доводи та мотиви касаційної скарги у контексті наведених скаржником підстав касаційного оскарження, колегія суддів відзначає, що фактично підставами для звернення до Верховного Суду стали питання:
- щодо наявності/відсутності прострочення зобов'язання відповідачем;
- щодо наявності/відсутності правових підстав для застосування до спірних правовідносин постанови НКРЕКП від 25.02.2022 № 332 в редакції від 03.04.2024;
- щодо наявності/відсутності правових підстав для зменшення відсотків річних та інфляційних втрат до мінімально можливого розміру.
Ураховуючи наведене, Суд відзначає таке.
6.6. Щодо суті спору
6.6.1. Відповідно до частини першої статті 11 ЦК України цивільні права та обов'язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов'язки.
Підставами виникнення цивільних прав та обов'язків, зокрема, є договори та інші правочини (пункт 1 частини другої статті 11 ЦК України).
У силу приписів статті 202 ЦК України під правочином розуміють дії, спрямовані на набуття, зміну або припинення цивільних прав і обов'язків.
Дії як юридичні факти мають вольовий характер і можуть бути правомірними та неправомірними. Правочини належать до правомірних дій, спрямованих на досягнення правового результату.
Правочин - це основна підстава виникнення цивільних прав і обов'язків.
Згідно зі статтею 509 ЦК України зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку.
Частиною першою статті 173 ГК України установлено, що господарським визнається зобов'язання, що виникає між суб'єктом господарювання та іншим учасником (учасниками) відносин у сфері господарювання з підстав, передбачених цим Кодексом, в силу якого один суб'єкт (зобов'язана сторона, у тому числі боржник) зобов'язаний вчинити певну дію господарського чи управлінсько-господарського характеру на користь іншого суб'єкта (виконати роботу, передати майно, сплатити гроші, надати інформацію тощо), або утриматися від певних дій, а інший суб'єкт (управнена сторона, у тому числі кредитор) має право вимагати від зобов'язаної сторони виконання її обов'язку.
Згідно зі статтею 628 ЦК України зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов'язковими відповідно до актів цивільного законодавства.
Господарські суди з огляду на зміст та умови договору мають встановити, який саме правочин вчинено сторонами та вирішити спір із застосуванням норм, які регулюють цей правочин.
6.6.2. Як встановлено судами попередніх інстанцій спірні правовідносини виникли між сторонами на підставі Договору купівлі-продажу електричної енергії, виробленої продавцем за «зеленим тарифом».
Дослідивши зміст укладених між позивачем та відповідачем договорів, суди попередніх інстанцій дійшли обґрунтованого висновку, що спірний правочин за своєю правовою природою є договорами поставки.
Так, відповідно до частини першої статті 265 ГК України за договором поставки одна сторона - постачальник зобов'язується передати (поставити) у зумовлені строки (строк) другій стороні - покупцеві товар (товари), а покупець зобов'язується прийняти вказаний товар (товари) і сплатити за нього певну грошову суму.
Згідно з частинами першою, другою статті 712 ЦК України за договором поставки продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобов'язується передати у встановлений строк (строки) товар у власність покупця для використання його у підприємницькій діяльності або в інших цілях, не пов'язаних з особистим, сімейним, домашнім або іншим подібним використанням, а покупець зобов'язується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму. До договору поставки застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає з характеру відносин сторін.
Тлумачення наведених норм свідчить, що договір поставки товару за своєю правовою природою відноситься до двосторонніх, консенсуальних, оплатних договорів, укладення якого зумовлює взаємне виникнення у кожної зі сторін прав та обов'язків. У даних правовідносинах обов'язку продавця (постачальника) з передачі у власність (поставки) покупцю товару корелює обов'язок покупця з прийняття та оплати цього товару.
Згідно з частиною першою статті 530 ЦК України якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).
За приписами статті 692 ЦК України покупець зобов'язаний оплатити товар після його прийняття або прийняття товаророзпорядчих документів на нього, якщо договором або актами цивільного законодавства не встановлений інший строк оплати товару.
Відповідно до положень статей 525, 526 ЦК України, статті 193 ГК України зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутністю таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться. Одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.
Згідно зі статті 610 ЦК України порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).
Боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов'язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом (частина перша статті 612 ЦК України).
6.6.3. Так, у справі, що переглядається, позивач, звертаючись з позовом, наголошував, що відповідач порушив умови Договору (пункт 3.2) щодо своєчасної та повної оплати вартості електричної енергії з альтернативних джерел за «зеленим» тарифом відповідно до умов Договору.
У свою чергу, ДП «Гарантований покупець» заперечував факт прострочення зобов'язання з огляду на те, що спірні правовідносини за Договором виникли у особливий період дії воєнного стану, на які розповсюджується дія Наказів Міністерства енергетики України №140 і №206 та постанови НКРЕКП № 332 (в редакції постанови НКРЕКП від 03.04.2024 №652), відповідно до яких строк оплати за Договором не настав.
Отже, причиною виникнення спору у справі стало питання щодо правової підстави нарахування та стягнення коштів за Договором купівлі-продажу електричної енергії з альтернативних джерел за «зеленим» тарифом у період дії особливого періоду (воєнного стану) та, відповідно, питання застосування/незастосування до спірних правовідносин положень пункту 10.4 Порядку №641, Наказів Міністерства енергетики України №140 і №206 та постанови НКРЕКП №332 (в редакції від 03.04.2024), що здійснюють правове регулювання розрахунків між позивачем та відповідачем.
Суди попередніх інстанцій, встановивши, що відповідач в порушення умов Договору та норм чинного законодавства належним чином не виконав взяті на себе зобов'язання щодо повної та своєчасної оплати поставленої позивачем електричної енергії, дійшли висновку про обґрунтованість позовних вимог. При цьому, надаючи оцінку доводам відповідача, вказали на те, що наказ Міністерства енергетики України від 15.06.2022 № 206 «Про розрахунок з виробниками за «зеленим тарифом, як і попередній наказ від 28.03.2022 № 140 "Про розрахунки з виробниками за "зеленим" тарифом", ніяким чином не змінюють порядок та строки розрахунків за придбану електричну енергію за Договором, укладеним з виробником електричної енергії за "зеленим" тарифом на час дії особливого періоду, тому для визначення строку виконання грошового зобов'язання гарантованого покупця у розмірі 100 % оплати за поставлену електричну енергію виробника за "зеленим" тарифом у період дії воєнного стану не має значення та не потребує доведення обставина наявності / відсутності на рахунках ДП "Гарантований покупець" коштів, необхідних для розрахунку з виробниками електричної енергії з альтернативних джерел, позаяк визначення строків розрахунків наведено у пункті 10.4 Порядку № 641 (пункти 1.1, 2.4, 2.5, 3.1 Договору).
З огляду на наведене колегія суддів відзначає таке.
6.6.4. Відповідно до статті 4 Закону України "Про ринок електричної енергії" (далі - Закон, чинний на момент виникнення спірних правовідносин) учасники ринку електричної енергії провадять свою діяльність на ринку електричної енергії на договірних засадах. Для забезпечення функціонування ринку електричної енергії укладаються, зокрема, договори про купівлю-продаж електричної енергії за «зеленим» тарифом.
Учасники ринку мають право вільно обирати контрагентів за двосторонніми договорами, укладати ці договори у довільній формі та на умовах, що визначаються за домовленістю сторін з урахуванням обмежень, встановлених Законом (стаття 66 Закону).
Закон України «Про ринок електричної енергії», наділяючи виробника електричної енергії правом на своєчасне та у повному обсязі отримання коштів за продану ним електричну енергію (пункт 2 частини третьої статті 30 Закону), водночас містить припис, що порядок купівлі гарантованим покупцем електричної енергії за «зеленим» тарифом, порядок визначення вартості та сплати послуги за механізмом ринкової премії, що надається гарантованому покупцю суб'єктами господарювання, яким встановлено «зелений» тариф або які за результатами аукціону набули право на підтримку, визначається порядком купівлі гарантованим покупцем електричної енергії, виробленої з альтернативних джерел енергії, що затверджується Регулятором (частина шоста статті 65 Закону).
Порядок купівлі електричної енергії за «зеленим» тарифом затверджено постановою НКРЕКП від 26.04.2019 № 641, відповідно до пункту 10.1 якого (зараз і надалі - в редакції, чинній на момент існування спірних правовідносин) до 15 числа (включно) розрахункового місяця гарантований покупець здійснює оплату платежу продавцям із забезпеченням їм пропорційної оплати відповідно до оперативних даних щодо обсягу товарної продукції, наданої АКО, підписаної КЕП уповноваженої особи, за перші 10 днів розрахункового місяця, що визначається відповідно до обсягів відпуску електричної енергії генеруючими одиницями продавця, що визначені відповідно до пунктів 8.7 та 8.8 глави 8 цього Порядку, з урахуванням авансових платежів та заборгованості продавця перед гарантованим покупцем за спожиту електричну енергію. До 25 числа (включно) розрахункового місяця гарантований покупець здійснює оплату платежу продавцям із забезпеченням їм пропорційної оплати відповідно до оперативних даних щодо обсягу товарної продукції, наданої АКО, підписаної КЕП уповноваженої особи, за перші 20 днів розрахункового місяця, що визначається відповідно до обсягів відпуску електричної енергії генеруючими одиницями продавця, що визначені відповідно до пунктів 8.7 та 8.8 глави 8 цього Порядку, з урахуванням авансових платежів та заборгованості продавця перед гарантованим покупцем за спожиту електричну енергію.
Згідно з пунктом 10.4 Порядку № 641 після отримання від продавця акта купівлі-продажу протягом трьох робочих днів з дати оприлюднення рішення Регулятора щодо затвердження розміру вартості послуги із забезпечення збільшення частки виробництва електричної енергії з альтернативних джерел, наданої гарантованим покупцем у розрахунковому місяці, гарантований покупець здійснює остаточний розрахунок з продавцем із забезпеченням йому 100 % оплати відпущеної електричної енергії попереднього розрахункового періоду (місяця) з урахуванням авансових платежів.
У разі необхідності оплати продавцем спожитої електричної енергії продавець здійснює таку оплату протягом двох робочих днів з дати отримання від гарантованого покупця підписаного КЕП уповноваженою особою акта купівлі-продажу.
Джерелом коштів, якими гарантований покупець здійснює оплати виробникам електричної енергії за «зеленим» тарифом, є кошти, які ОСП (НЕК «Укренерго») сплачує гарантованому покупцю за послугу із забезпечення збільшення частки виробництва електричної енергії з альтернативних джерел за розрахунковий місяць. Зазначений механізм розрахунку відображений в главі 12 Порядку № 641.
Так, у пункті 12.5 Порядку № 641 вказується, що ОСП протягом двох робочих днів з дати оприлюднення рішення Регулятора щодо затвердження розміру вартості послуги із забезпечення збільшення частки виробництва електричної енергії з альтернативних джерел, наданої гарантованим покупцем у розрахунковому місяці, здійснює остаточний розрахунок із гарантованим покупцем із забезпеченням йому 100 % оплати фактично наданої послуги із забезпечення збільшення частки виробництва електричної енергії з альтернативних джерел за розрахунковий місяць відповідно до розміру вартості послуги із забезпечення збільшення частки виробництва електричної енергії з альтернативних джерел, затвердженої Регулятором, з урахуванням попередньо сплачених авансових платежів.
Тобто, за загальним правилом, гарантований покупець здійснює оплати виробникам електричної енергії за «зеленим» тарифом, в тому числі й позивачу, в 3 етапи, попередньо отримавши кошти від ОСП (НЕК «Укренерго»):
- до 15 числа розрахункового місяця (абз. 1 пункту 10.1 Порядку №641),
- до 25 числа розрахункового місяця (абз. 2 пункту 10.1 Порядку №641),
- протягом трьох робочих днів з дати оприлюднення рішення Регулятора (Національна комісія, що здійснює державне регулювання у сферах енергетики та комунальних послуг) щодо затвердження розміру вартості послуги із забезпечення збільшення частки виробництва електричної енергії з альтернативних джерел, наданої гарантованим покупцем у розрахунковому місяці (пункту 10.4 Порядку №641).
З приписів пункту 2.5 спірного Договору вбачається, що вартість електричної енергії, купленої гарантованим покупцем у продавця за «зеленим» тарифом у розрахунковому місяці, визначається відповідно до глави 10 вказаного Порядку №641.
Згідно з Указом Президента України від 24.02.2022 № 64/2022 «Про введення воєнного стану в Україні» в Україні із 05 години 30 хвилин 24 лютого 2022 року та станом на момент розгляду даної справи діє воєнний стан.
У зв'язку із введенням воєнного стану в Україні, з урахуванням вимог частини восьмої статті 16 Закону України «Про ринок електричної енергії», Міністерством енергетики України в межах повноважень, передбачених пунктом 8 Положення №507, видано накази від 28.03.2022 № 140 (втратив чинність на підставі наказу від 05.07.2022 № 221) та від 15.06.2022 № 206 (втратив чинність на підставі наказу від 01.04.2024 № 136).
Так, відповідно до Наказу № 140 ДП «Гарантований покупець» з дати набрання чинності цим наказом на період дії воєнного стану в Україні з коштів, що наявні на поточному рахунку та надходять від продажу електричної енергії, виробленої з альтернативних джерел енергії, забезпечує перерахування коштів на сплату авансових платежів за придбану електричну енергію, вироблену з альтернативних джерел енергії, виробникам електричної енергії з альтернативних джерел енергії, що мають договірні відносини з ДП «Гарантований покупець», із дотриманням Порядку № 641.
Наказом № 206 встановлено, що ДП «Гарантований покупець» на період дії воєнного стану в Україні з коштів, що наявні на поточному рахунку та надходять від продажу електричної енергії, виробленої з альтернативних джерел енергії, забезпечує перерахування коштів на сплату платежів за придбану електричну енергію, вироблену з альтернативних джерел енергії, виробникам електричної енергії з альтернативних джерел енергії, що мають договірні відносини з ДП «Гарантований покупець», із дотриманням вимог Порядку № 641.
Верховний Суд у постановах від 21.03.2024 у справі № 910/6185/23, від 11.04.2024 у справі № 910/9100/22 тощо, здійснивши аналіз змісту Наказів №140 та №206, вказав таке:
- мова йде про розподіл грошових коштів на оплату авансових платежів виробникам з альтернативних джерел енергії, що мають договірні відносини з ДП «Гарантований покупець»;
- Накази не звільняють ДП «Гарантований покупець» від повної оплати придбаного товару;
- Накази не змінюють обов'язку ДП «Гарантований покупець» здійснити остаточний розрахунок з продавцем із забезпеченням йому 100 % оплати відпущеної електричної енергії попереднього розрахункового періоду (місяця) з урахуванням авансових платежів протягом трьох робочих днів з дати оприлюднення рішення НКРЕКП щодо затвердження розміру вартості послуги із забезпечення збільшення частки виробництва електричної енергії з альтернативних джерел, наданої гарантованим покупцем у розрахунковому місяці;
- на час воєнного стану на ДП «Гарантований покупець» було покладено обов'язок пропорційного розрахунку з виробниками електричної енергії з альтернативних джерел з урахуванням коштів, що наявні на його поточному рахунку, та надходять від продажу електричної енергії, виробленої з альтернативних джерел енергії.
Слід відзначити і те, що об'єднана палата Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду у постанові від 21.06.2024 у справі № 910/4439/23 погодилась із наведеними висновками суду касаційної інстанції і додатково зазначила, що:
«Метою Наказів №140 та № 206 визначено забезпечення безпеки постачання електричної енергії споживачам та уникнення ризиків призупинення діяльності виробників електричної енергії з альтернативних джерел енергії в умовах воєнного стану.
Отже, Міністерство енергетики України змінило відсоткове співвідношення розподілу коштів між виробниками за "зеленим" тарифом з метою збереження можливості для всіх виробників здійснювати виробництво електричної енергії з альтернативних джерел. Обов'язок розподілу було покладено на ДП "Гарантований покупець" у залежності від коштів, що наявні на його поточному рахунку, та надходять від продажу електричної енергії, виробленої з альтернативних джерел енергії.
В свою чергу, надаючи правову оцінку змісту вказаних наказів, об'єднана палата висновує, що наказ Міністерства енергетики України від 15.06.2022 "Про розрахунок з виробниками за "зеленим тарифом" № 206, як і попередній наказ Міністерства енергетики України від 28.03.2022 "Про розрахунки на ринку електричної енергії" № 140 ніяким чином не обмежує право позивача як виробника електричної енергії за "зеленим" тарифом на отримання повної вартості проданої електричної енергії, встановленої укладеним сторонами в справі договором, а також не змінює терміни виникнення та виконання грошових зобов'язань гарантованого покупця щодо проведення остаточних розрахунків за договором та згідно з пунктом 10.4 Порядку №641.
Разом з цим об'єднана палата наголошує на тому, що у відносинах між гарантованим покупцем та виробниками електричної енергії за "зеленим" тарифом, які виникли у період до введення воєнного стану в України та до прийняття Міністерством енергетики України Наказів №140 та №206, а також у правовідносинах, які виникли під час дії воєнного стану в Україні (особливого періоду у розумінні положень статті 16 Закону України "Про ринок електричної енергії") строк виконання грошового зобов'язання гарантованого покупця у розмірі 100 % оплати за поставлену електричну енергію за "зеленим" тарифом визначається виключно згідно з умовами двостороннього договору та Порядку №641, при цьому розмір коштів, що підлягають сплаті за поставлену електричну енергії, має обраховуватися з урахуванням положень, викладених у Наказах № 140 та № 206».
6.6.5. Отже, з огляду на наведене вище у своїй сукупності, ураховуючи, що положення Наказів № 140 та № 206 не змінюють порядок та строки розрахунків за придбану електричну енергію відповідно до умов спірного Договору та Порядку №641, колегія суддів вважає висновки судів попередніх інстанцій про наявність у відповідача обов'язку з повного виконання грошового зобов'язання - оплати у розмірі 100 % вартості за поставлену електроенергію за «зеленим» тарифом, такими, що засновані на правильному застосуванні норм права.
Доводи касаційної скарги наведених висновків не спростовують.
6.7. Щодо наявності/відсутності правових підстав для застосування до спірних правовідносин постанови НКРЕКП №332
6.7.1. Так, відповідач вважає, що на спірні правовідносин розповсюджується дія постанови НКРЕКП від 25.02.2022 №332 в редакції постанови від 03.04.2024 №652, якою абзац третій підпункту 13 пункту 1 викладеного такого змісту:
«Гарантований покупець має право зменшити рівень розрахунків із продавцем за «зеленим» тарифом на суму неоплаченої частки відшкодування вартості врегулювання небалансу електричної енергії та вартості відхилення».
Скаржник відзначає, що оскільки у позивача наявна заборгованість перед відповідачем за послугу з відшкодування вартості небалансу електричної енергії балансуючої групи гарантованого покупця в сумі 44 143,35 грн, суди попередніх інстанцій мали у відповідності до вимог підпункту 13 пункту 1 постанови НКРЕКП від 25.02.2022 № 332 в редакції від 03.04.2024 зменшити розмір основного зобов'язання на суму 44 143,35 грн.
У контексті наведеного колегія суддів відзначає, що з правової конструкції підпункту 13 пункту 1 постанови НКРЕКП від 25.02.2022 №332 в редакції постанови від 03.04.2024 №652 вбачається, що законодавець наділив Гарантованого покупця саме правом на зменшення рівня розрахунків із продавцем за «зеленим» тарифом, для реалізації якого Гарантований покупець мав вчинити певні дії.
Разом з тим, скаржником не доведено, а судами попередніх інстанцій не встановлено, що відповідач звертався до позивача із відповідною заявою про припинення зобов'язання відповідача з оплати боргу за договором у спірні періоди на суму 44 143,35 грн у відповідності до підпункту 13 пункту 1 постанови НКРЕКП від 25.02.2022 №332.
З огляду на наведене право відповідача на зменшення рівня розрахунків із продавцем за "зеленим" тарифом на суму неоплаченої частки відшкодування вартості врегулювання небалансу електричної енергії та вартості відхилення, передбачені підпунктом 13 пункту 1 постанови НКРЕКП від 25.02.2022 №332 в редакції постанови від 03.04.2024 №652, не звільняє відповідача від обов'язку здійснити повну оплату придбаної електричної енергії за спірним Договором. Крім того, слід врахувати і те, що стягнення заборгованості позивача перед відповідачем не є предметом розгляду у даній справі.
Отже, суд касаційної інстанції відхиляє доводи касаційної скарги щодо необхідності застосування до спірних правовідносин підпункту 13 пункту 1 постанови НКРЕКП № 332 в редакції постанови від 03.04.2024 №652, з огляду на що підстава касаційного оскарження, передбачена пунктом 3 частини другої статті 287 ГПК України не знайшла свого підтвердження.
6.7.2. Також скаржник вважає, що до спірних правовідносин підлягають застосуванню положення підпункту 16 пункту 1 постанови НКРЕКП від 25.02.2022 №332 (у редакції постанови НКРЕКП від 26.04.2022 №413), відповідно до якого на період дії в Україні воєнного стану та протягом 30 днів після його припинення або скасування надаються такі настанови: зупинити нарахування та стягнення штрафних санкцій, передбачених договорами, що укладені відповідно до Закону "Про ринок електричної енергії", між учасниками ринку електричної енергії.
Тобто, за твердженнями відповідача, правових підстав для нарахування та стягнення штрафних санкцій, ураховуючи положення підпункту 16 пункту 1 постанови НКРЕКП від 25.02.2022 №332, у позивача та суду не було.
Колегія суддів відзначає, що як встановлено судами попередніх інстанцій та не заперечується сторонами спору спірні правовідносини стосуються нарахувань штрафу, пені за період прострочення відповідачем зобов'язань у квітні - липні 2020 року.
Отже, такі правовідносини, зокрема щодо стягнення штрафних санкцій, виникли до прийняття НКРЕКП постанови №332.
У контексті наведеного, через призму доводів касаційної скарги та з огляду на положення частини четвертої статті 300 ГПК України колегія суддів звертається до правових висновків об'єднаної палати Касаційного господарського суду, викладених у постанові від 04.07.2025 у справі №908/948/23, де об'єднана палата висловила правову позицію щодо застосування підпункту 16 пункту 1 постанови НКРЕКП від 25.02.2022 №332 у питанні стягнення штрафних санкцій, нарахованих на зобов'язання, які виникли до введення в Україні воєнного стану.
Така, об'єднана палата вказала, що положення постанови НКРЕКП від 25.02.2022 № 332 щодо зупинення на період дії в Україні воєнного стану і протягом 30 днів після його припинення або скасування нарахування та стягнення штрафних санкцій стосуються виключно штрафних санкцій за цей період і не можуть бути поширені на штрафні санкції, право на нарахування яких виникло до введення воєнного стану. Норма щодо зупинення нарахування та стягнення штрафних санкцій не містить вказівки про надання їй зворотної дії в часі, що дозволило б застосовувати її до порушень чи прострочень, що сталися в попередні періоди.
Отже, з огляду на специфіку та спрямованість постанови НКРЕКП № 332 колегія суддів вважає, що суди попередніх інстанцій дійшли правомірного висновку, що до спірних правовідносин постанова НКРЕКП від 25.02.2022 №332, яка стосується періоду після введення в Україні воєнного стану, застосуванню не підлягає.
Враховуючи наведене, доводи скаржника у цій частині не знайшли свого підтвердження.
З огляду на наведене, ураховуючи актуальну практику Верховного Суду щодо застосування підпункту 16 пункту 1 постанови НКРЕКП від 25.02.2022 №332, викладену у постанові від 04.07.2025 у справі №908/948/23, Суд відхиляє посилання ДП «Гарантований покупець» про неврахування судами попередніх інстанції висновків Верховного Суду, викладених у постановах від 26.07.2023 у справі №922/1948/22, від 19.04.2024 у справі №911/1359/22, від 06.06.2024 у справі №910/4269/22, від 14.06.2024 у справі №904/2812/22.
6.8. Щодо застосування статті 625 ЦК України та наявності/відсутності підстав для зменшення розміру заявлених до стягнення відсотків річних та інфляційних втрат
6.8.1. Так, у справі, що переглядається, як уже зазначалось позивач, окрім іншого, просив Суд стягнути також інфляційні втрати та 3% річних за період прострочення відповідачем основного зобов'язання (квітень - липень 2020 року).
Суди попередніх інстанцій, ухвалюючи оскаржувані судові рішення у відповідній частині, дійшли висновку про наявність правових підстав для стягнення з відповідача інфляційних втрат та 3% річних на підставі статті 625 ЦК України. Крім того, суд апеляційної інстанції вказав на відсутність правових підстав для зменшення розміру 3% річних та інфляційних втрат.
ДП «Гарантований покупець», не погоджуючись із вказаним висновком суду, вважає, що відсутні підстави для стягнення відповідних сум, оскільки відсутні підстави для стягнення основної суми заборгованості. Разом з тим, відзначає і те, що розмір заявлених до стягнення відсотків річних та інфляційних втрат має бути зменшений судом до мінімального можливого.
6.8.2. Колегія суддів з огляду на наведене відзначає, що у разі порушення зобов'язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом (стаття 611 ЦК України).
Частина друга статті 625 ЦК України визначає, що боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також 3 % річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.
Отже, у разі несвоєчасного виконання боржником грошового зобов'язання у нього в силу закону (частини друга статті 625 ЦК України) виникає обов'язок сплатити кредитору разом із сумою основного боргу суму інфляційних втрат як компенсацію знецінення грошових коштів за основним зобов'язанням внаслідок інфляційних процесів у період прострочення їх оплати та 3 % річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором.
При цьому положення вказаної норми стосовно 3 % річних, що підлягають стягненню за порушення грошового зобов'язання, є диспозитивними та застосовуються у разі, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.
Велика Палата Верховного Суду вже звертала увагу на те, що нарахування інфляційних втрат на суму боргу та 3 % річних відповідно до статті 625 ЦК України є мірою відповідальності боржника за прострочення грошового зобов'язання, оскільки виступає способом захисту майнового права та інтересу, який полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення грошових коштів унаслідок інфляційних процесів та отриманні компенсації боржника за неналежне виконання зобов'язання. Ці кошти нараховуються незалежно від вини боржника, зупинення виконавчого провадження чи виконання рішення суду про стягнення грошової суми. Подібні правові висновки сформульовані, зокрема, у постановах Великої Палати Верховного Суду від 19.06.2019 у справах № 703/2718/16-ц (провадження № 14-241цс19) та № 646/14523/15-ц (провадження № 14-591цс18), від 13.11.2019 у справі № 922/3095/18 (провадження № 12-105гс19), від 18.03.2020 у справі № 902/417/18 (провадження № 12-79гс19).
У постанові від 07.04.2020 у справі № 910/4590/19 (провадження № 12-189гс19) Велика Палата Верховного Суду, аналізуючи правову природу правовідносин, які виникають на підставі положень статті 625 ЦК України, зробила висновок про те, що зобов'язання зі сплати інфляційних втрат та 3 % річних є акцесорним, додатковим до основного, залежить від основного зобов'язання і поділяє його долю.
Велика Палата Верховного Суду також неодноразово зазначала, що у статті 625 ЦК України визначено загальні правила відповідальності за порушення будь-якого грошового зобов'язання незалежно від підстав його виникнення. Приписи цієї статті поширюються на всі види грошових зобов'язань, якщо інше не передбачено договором або спеціальними нормами закону, який регулює, зокрема, окремі види зобов'язань. Такий правовий висновок викладений у постановах Великої Палати Верховного Суду від 16.05.2018 у справі № 686/21962/15-ц, від 31.10.2018 у справі № 161/12771/15-ц, від 19.06.2019 у справі № 646/14523/15-ц, від 18.03.2020 у справі № 711/4010/13, від 23.06.2020 у справі № 536/1841/15-ц, від 07.07.2020 у справі № 712/8916/17, від 22.09.2020 у справі № 918/631/19, від 09.11.2021 у справі № 320/5115/17.
Таким чином, зобов'язання зі сплати 3 % річних та інфляційних втрат є акцесорним, додатковим до основного, залежить від основного зобов'язання і поділяє його долю та входить до складу грошового зобов'язання і право кредитора на нарахування та стягнення з боржника 3 % річних та інфляційних втрат закріплено у частині другій статті 625 ЦК України.
Аналогічний висновок викладений у постанові Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 17.12.2024 у справі № 910/20091/23 у подібних правовідносинах.
Верховний Суд у постановах від 31.07.2019 у справі № 910/3692/18, від 27.04.2018 у справі № 908/1394/17 та від 22.01.2019 у справі № 905/305/18 вказав, що з аналізу положень статті 233 ГК України та статті 551 ЦК України вбачається, що ними передбачено право суду на зменшення штрафних санкцій (штрафу, пені), в той час як стягнення 3% річних та інфляційних витрат не є штрафними санкціями, зокрема неустойкою, а є особливою мірою відповідальності боржника за прострочення грошового зобов'язання, оскільки виступають способом захисту майнового права та інтересу, який полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення грошових коштів унаслідок інфляційних процесів та отриманні компенсації (плати) від боржника за користування утримуваними ним грошовими коштами, належними до сплати кредиторові, а тому ці кошти нараховуються незалежно від вини боржника, зупинення виконавчого провадження чи виконання рішення суду про стягнення грошової суми.
Колегія суддів також звертається до правових висновків Великої Палати Верховного Суду, викладених у постанові від 02.07.2025 у справі №903/602/24, де Велика Палата Верховного Суду вказала, що розмір процентів річних, який становить три проценти річних (якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом), - це законодавчо встановлений та мінімальний розмір процентів річних, на які може розраховувати кредитор у разі неналежного виконання зобов'язання боржником, не підлягає зменшенню судом. Інфляційні втрати не є штрафними санкціями чи платою боржника за користування коштами кредитора, вони входять до складу грошового зобов'язання і виступають способом захисту майнового права та інтересу. Тому, на відміну від процентів річних, суд не може зменшити розмір інфляційних втрат.
6.8.3. Ураховуючи наведене вище нормативно-правове регулювання спірних правовідносин, з огляду на встановлені судами попередніх інстанцій обставин справи (прострочення відповідачем основного зобов'язання), колегія суддів вважає, що суди попередніх інстанцій дійшли заснованого на правильному застосуванні статті 625 ЦК України висновку про наявність правових підстав для стягнення 3 % річних та інфляційних втрат у спірних правовідносинах.
Доводи касаційної скарги наведених висновків не спростовують, відтак відхиляються Судом як необґрунтовані.
Крім того, Суд відхиляє посилання скаржника на неврахування висновків Верховного Суду у справах №910/2440/23, №915/1308/23, №902/417/18, №910/18091/23 щодо застосування статті 625 ЦК України та статті 233 ГК України, адже оскаржувані судові рішення ним не суперечать.
Колегія суддів відзначає, що справи, на які посилається скаржник, визначально різниться зі справою, що переглядається, встановленими господарськими судами фактичними обставинами справи, що формують зміст правовідносин, тобто рішення у справі ухвалене за інших обставин, встановлених попередніми судовими інстанціями, та за іншими поданими сторонами та оціненими судами доказами, у залежності від яких (обставин і доказів) і прийнято судове рішення.
Верховний Суд виходить з того, що неврахуванням висновку Верховного Суду є саме неврахування висновку щодо застосування норми права, а не будь-якого висновку, зробленого судом касаційної інстанції для обґрунтування мотивувальної частини постанови. Неврахування висновку Верховного Суду щодо застосування норми права, зокрема, має місце тоді, коли суд апеляційної інстанції, посилаючись на норму права, застосував її інакше (не так, в іншій спосіб витлумачив тощо), ніж це зробив Верховний Суд в іншій справі.
Саме лише цитування у постанові Верховного Суду норми права також не є його правовим висновком про те, як саме повинна застосовуватися норма права у подібних правовідносинах.
Так, вирішуючи питання про зменшення розміру процентів річних, Верховний Суд у наведених скаржником справах виходив з конкретних встановлених обставин у кожній справі окремо, які мали юридичне значення для такого зменшення.
Водночас судові рішення у даній справі ухвалені за наслідками аналізу, оцінки та дослідження конкретних обставин справи з огляду на предмет, підстави позову, а також фактично-доказову базу (подані сторонами докази), які не є аналогічними як у наведених скаржником справах. Доводи скаржника про їх неврахування зводяться до власного трактування таких висновків (без урахування змісту спірних правовідносин, конкретних обставин справи та наявних доказів у справі), що вочевидь не може бути підставою для скасування оскаржуваних судових рішень у відповідності до приписів статей 236, 310 ГПК України.
Верховний Суд зауважує, що суд касаційної інстанції не вправі здійснювати переоцінку обставин, з яких виходив суд попередньої інстанції при вирішенні справи, а повноваження суду касаційної інстанції обмежуються виключно перевіркою дотримання судами норм матеріального та процесуального права на підставі встановлених фактичних обставин справи та виключно в межах доводів касаційної скарги (аналогічний висновок викладено у постанові Великої Палати Верховного Суду від 10.12.2019 у справі № 925/698/16).
Аналізуючи питання обсягу дослідження доводів скаржника та їх відображення у судових рішеннях, питання вмотивованості висновків місцевого господарського суду та суду апеляційної інстанції, Верховний Суд виходить з того, що у справі, що розглядається, суд апеляційної інстанції відповідно до статей 74, 86 ГПК України належним чином оцінив доводи відповідача про можливість зменшення 3 % річних та інфляційних втрат у даній справі, і з достатньою повнотою навів у тексті судового рішення мотиви свого рішення.
З огляду на наведене доводи касаційної скарги у наведеній частині відхиляються Судом.
6.9. З урахуванням вищенаведеного доводи касаційної скарги у своїй сукупності не отримали свого підтвердження під час касаційного провадження, що виключає можливість скасування оскаржуваних судових рішень, ухвалених по суті позовних вимог, з цих підстав.
Враховуючи спірний характер правовідносин сторін, наведена міра обґрунтування даного судового рішення є достатньою у світлі конкретних обставин справи, щоб продемонструвати сторонам, що вони були почуті.
Колегія суддів касаційної інстанції з огляду на викладене зазначає, що надано вичерпну відповідь на всі істотні, вагомі питання, що виникають при кваліфікації спірних відносин як у матеріально-правовому, так і у процесуальному сенсах, а інші доводи, викладені у касаційній скарзі, не спростовують вказаного висновку.
7. Висновки за результатами розгляду касаційної скарги
7.1. Доводи скаржника про порушення судами попередніх інстанцій норм права при ухваленні оскаржуваних судових рішень за результатами перегляду справи в касаційному порядку не знайшли свого підтвердження з мотивів, викладених у розділі 6 цієї Постанови.
7.2. Відповідно до пункту 1 частини першої статті 308 ГПК України суд касаційної інстанції за результатами розгляду касаційної скарги має право залишити судові рішення судів першої та апеляційної інстанцій без змін, а скаргу - без задоволення.
За змістом частини першої статті 309 ГПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо судове рішення, переглянуте в передбачених статтею 300 цього Кодексу межах, ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права.
7.3. Верховний Суд, переглянувши оскаржувані судові рішення в межах наведених у касаційній скарзі доводів, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, дійшов висновку про необхідність залишити касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, як таких, що ухвалені із додержанням норм права.
8. Судові витрати
8.1. Судовий збір, сплачений у зв'язку з переглядом справи в суді касаційної інстанції, покладається на скаржника, оскільки Суд касаційну скаргу залишає без задоволення, а рішення судів попередніх інстанцій - без змін.
Керуючись статтями 129, 300, 308, 309, 315 Господарського процесуального кодексу України, Верховний Суд
1. Касаційну скаргу Державного підприємства "Гарантований покупець" залишити без задоволення, а рішення Господарського суду міста Києва від 01.08.2024 та постанову Північного апеляційного господарського суду від 12.02.2025 у справі №910/5971/24 - без змін.
Постанова набирає законної сили з моменту її ухвалення, є остаточною і оскарженню не підлягає.
Головуючий В. Студенець
Судді Н. Губенко
О. Кібенко