65119, м. Одеса, просп. Шевченка, 29, тел.: (0482) 307-983, e-mail: inbox@od.arbitr.gov.ua
веб-адреса: http://od.arbitr.gov.ua
"18" вересня 2025 р.м. Одеса Справа № 916/2362/25
Господарський суд Одеської області у складі судді Сулімовської М.Б., за участю секретаря судового засідання Толкунової М.Г., розглянувши у відкритому судовому засіданні справу
за позовом: Одеського національного медичного університету (код ЄДРПОУ 02010801, 65082, м. Одеса, пров. Валіховський, буд. 2)
до відповідача: Товариства з обмеженою відповідальністю "Агентство безпеки "Зевс" (код ЄДРПОУ 40770370, 74303, Херсонська обл., Бериславський р-н, м. Берислав, вул. Скіфська, буд. 94)
за участю третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, на стороні позивача: Південний офіс Держаудитслужби (код ЄДРПОУ 40477150, 65012, м. Одеса, вул. Канатна, буд. 83)
про стягнення 421609,00 грн.
за участю представників сторін:
від позивача: Ілона Каплун
від відповідача: не з'явився
від третьої особи: Катерина Бойко
Позивач Одеський національний медичний університет звернувся до Господарського суду Одеської області із позовною заявою до відповідача Товариства з обмеженою відповідальністю "Агентство безпеки "Зевс" про стягнення 421609,00 грн.
Ухвалою Господарського суду Одеської області від 23.06.2025 позовну заяву залишено без руху, встановлено позивачу строк на усунення недоліків.
У встановлений господарським судом строк позивачем усунуто недоліки позовної заяви, про що подано відповідні докази.
Ухвалою суду від 26.06.2025 позовну заяву Одеського національного медичного університету прийнято до розгляду та відкрито провадження у справі; постановлено здійснювати розгляд справи за правилами спрощеного позовного провадження; залучено Південний офіс Держаудитслужби до участі у справі в якості третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, на стороні позивача; призначено судове засідання та вирішено інші процесуальні питання.
22.07.2025 від третьої особи надійшли пояснення.
Ухвалою суду від 23.07.2025, з урахуванням Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод та практики Європейського суду з прав людини, постановлено розглянути справу у розумні строки; задоволено клопотання Південного офісу Держаудитслужби про поновлення строку на подання пояснення; поновлено Південному офісу Держаудитслужби строк на подання пояснення та прийнято пояснення до розгляду; відкладено розгляд справи на 18.09.2025.
В судове засідання 18.09.2025 з'явились представники позивача та третьої особи.
Представник позивача підтримала позов, просила суд задовольнити його у повному обсязі.
Представник третьої особи позовні вимоги вважає обґрунтованими та такими, що підлягають задоволенню.
Відповідач явку уповноваженого представника в судове засідання не забезпечив.
Згідно з ч. 1, 2 ст.161 Господарського процесуального кодексу України, при розгляді справи судом в порядку позовного провадження учасники справи викладають письмово свої вимоги, заперечення, аргументи, пояснення та міркування щодо предмета спору виключно у заявах по суті справи, визначених цим Кодексом. Заявами по суті справи є: позовна заява; відзив на позовну заяву (відзив); відповідь на відзив; заперечення; пояснення третьої особи щодо позову або відзиву.
Частиною 3 ст.161 Господарського процесуального кодексу України визначено, що підстави, час та черговість подання заяв по суті справи визначаються цим Кодексом або судом у передбачених цим Кодексом випадках.
За приписами ч.1 ст.165 Господарського процесуального кодексу України, у відзиві відповідач викладає заперечення проти позову.
Водночас, відповідач відзив на позовну заяву не надав, в жодне судове засідання явку уповноваженого представника не забезпечив, про причини неявки суд не повідомив.
При цьому судом враховано, що ухвали господарського суду від 26.06.2025 та 23.07.2025 направлені та доставлені відповідачу до його Електронного кабінету.
Згідно з ч.ч.4 та 5 ст.6 ГПК України, Єдина судова інформаційно-комунікаційна система відповідно до закону забезпечує обмін документами (надсилання та отримання документів) в електронній формі між судами, між судом та учасниками судового процесу, між учасниками судового процесу, а також фіксування судового процесу і участь учасників судового процесу у судовому засіданні в режимі відеоконференції. Суд направляє судові рішення та інші процесуальні документи учасникам судового процесу до їхніх електронних кабінетів, вчиняє інші процесуальні дії в електронній формі із застосуванням Єдиної судової інформаційно-комунікаційної системи або її окремої підсистеми (модуля), що забезпечує обмін документами, в порядку, визначеному цим Кодексом, Положенням про Єдину судову інформаційно-комунікаційну систему та/або положеннями, що визначають порядок функціонування її окремих підсистем (модулів).
Частиною 7 статті 6 ГПК України передбачено, що особі, яка зареєструвала електронний кабінет в Єдиній судовій інформаційно-комунікаційній системі або її окремій підсистемі (модулі), що забезпечує обмін документами, суд вручає будь-які документи у справах, в яких така особа бере участь, виключно в електронній формі шляхом їх направлення до електронного кабінету такої особи, що не позбавляє її права отримати копію судового рішення у паперовій формі за окремою заявою.
Згідно з ч.5 ст. 242 ГПК України, учасникам справи, які не були присутні в судовому засіданні, або якщо судове рішення було ухвалено поза межами судового засідання чи без повідомлення (виклику) учасників справи, копія судового рішення надсилається протягом двох днів з дня його складення у повному обсязі в електронній формі шляхом надсилання до електронного кабінету у порядку, визначеному законом, а в разі відсутності електронного кабінету - рекомендованим листом з повідомленням про вручення.
Згідно з ч. 6 ст. 242 ГПК України, днем вручення судового рішення є, в тому числі, день отримання судом повідомлення про доставлення копії судового рішення до електронного кабінету особи та день отримання судом повідомлення про доставлення копії судового рішення до електронного кабінету особи.
Також, відповідача було повідомлено про розгляд даної справи шляхом направлення ухвали суду на адресу, відомості щодо якої містяться в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань (ухвала повернулись до суду з відмітками поштового відділення "адресат відсутній за вказаною адресою"), та розміщення оголошення на офіційному вебсайті Судової влади України.
За наведеного суд констатує, що відповідач є належним чином повідомленим про розгляд даної справи.
Разом з тим, стаття 43 Господарського процесуального кодексу України зобов'язує учасників судового процесу та їх представників добросовісно користуватись процесуальними правами; зловживання процесуальними правами не допускається.
Відповідно до ст.13 Господарського процесуального кодексу України, кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов'язаних з вчиненням чи не вчиненням нею процесуальних дій.
Відповідно до ст.233 Господарського процесуального кодексу України, рішення у даній справі прийнято за результатами оцінки доказів, наявних в матеріалах справи.
В судовому засіданні 18.09.2025, на підставі ст.240 Господарського процесуального кодексу України, постановлено скорочене (вступну та резолютивну частини) рішення.
Розглянувши подані документи і матеріали, з'ясувавши фактичні обставини, на яких ґрунтується позовна заява, об'єктивно оцінивши докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд, -
Як слідує з матеріалів справи та встановлено судом, 22.03.2021 між Одеським національним медичним університетом (далі - замовник) та Товариством з обмеженою відповідальністю "Агентство безпеки "Зевс" (далі-виконавець) було укладено договір про закупівлю послуг, пов'язаних з охороною.
За умовами п.п. 1.1.-1.2. договору, виконавець зобов'язується надати послуги замовникові, зазначені в пункті 1.2. даного договору, а замовник прийняти і оплатити надані послуги. Найменування послуг: 79710000-4 Охоронні послуги Єдиний закупівельний словник ДК 021:2015 (щоденна охорона приміщень ОНМедУ).
Згідно з п. 1.3. договору, кількісна характеристика наданих послуг з забезпечення безпеки - 1 послуга (28 постів фізичної охорони, 52 об'єкти з технічної охорони за допомогою пульта централізованого спостереження, внутрішнього відео спостереження, зовнішнього відео спостереження), що зазначені у дислокації об'єктів (додаток №1, додаток №2, додаток №3, додаток 4).
Відповідно до до п. 1.4. договору, кількість, перелік послуг з охорони об'єктів визначено у специфікації (додаток № 5), яка розроблена на підставі прийнятої тендерної пропозиції та є невід'ємною частиною даного договору.
Пунктом 1.6. договору передбачено, що умови договору про закупівлю не повинні відрізнятися від змісту тендерної пропозиції (у тому числі ціни за одиницю товару) переможця процедури закупівлі. Істотні умови договору не можуть змінюватися після його підписання до виконання зобов'язань сторонами в повному обсязі, крім випадків, передбачених частиною 5 статті 41 Закону України "Про публічні закупівлі" у редакції від 19.04.2020.
Розділом 3 договору передбачено, що загальна сума договору становить 6986158,92 грн. з ПДВ. Загальний обсяг закупівлі за даним договором може бути зменшено в залежності від реального фінансування видатків з державного бюджету на зазначені цілі покупця та виключно у межах кошторисних призначень. Замовник в такому випадку приймає рішення про зменшення суми договору самостійно, не проводить розрахунки та не несе відповідальності за наслідки, пов'язані із зменшенням суми договору. Бюджетні зобов'язання замовника за договором виникають у разі наявності та в межах відповідних бюджетних асигнувань.
Згідно з п. 10.1 договору, цей поговір набирає чинності з моменту його підписання та діє до 31 грудня 2021 року, але в будь-якому випадку до повного виконання сторонами своїх зобов'язань.
Договір підписано між сторонами без будь-яких зауважень.
Додатком №2 до договору передбачена дислокація об'єктів з охорони за допомогою пульта централізованого спостереження.
Додатком №3 до договору передбачена дислокація об'єктів, на яких встановлено кнопки термінового виклику.
Додатком №4 до договору передбачена дислокація об'єктів для зовнішнього відеоспостереження.
Додатком №5 до договору передбачена специфікація по наданню послуг з щоденної охорони приміщень, в якій зазначено, що послуги з щоденної охорони складаються з: послуги з фізичної охорони вартістю 6433558,56 грн. (вартість роботи 1 люд./год 28,60 грн. без ПДВ); послуги з охорони за допомогою пульта централізованого спостереження вартістю 239976,36 грн.; послуги зовнішнього відеоспостереження вартістю 100039,68 грн.; послуги з реагування на сигнал кнопки термінового виклику вартістю 212584,32 грн. Ціна договору становить 6986158,92 грн. з ПДВ.
31.03.2021 між Одеським національним медичним університетом та Товариством з обмеженою відповідальністю "Агентство безпеки "Зевс" було укладено додаткову угоду № 1 до договору.
За умовами п.1 додаткової угоди сторони дійшли згоди зменшити суму договору на суму 1029044,64 грн., та викласти пункт 3.1. у наступній редакції: "3.1.Загальна сума договору становить 5957114,28 грн…".
Також сторони у додатковій угоді домовились викласти додатки №1, №2, №5 до договору у новій редакції.
Зокрема, згідно з додатком №5 до договору, послуги з щоденної охорони складаються з: послуги з фізичної охорони вартістю 5485537,20 грн. (вартість роботи 1 люд./год 28,60 грн. без ПДВ); послуги з охорони за допомогою пульта централізованого спостереження вартістю 204817,08 грн.; послуги зовнішнього відеоспостереження вартістю 85363,20 грн.; послуги з реагування на сигнал кнопки термінового виклику вартістю 181396,80 грн. Ціна договору становить 5957114,28 грн. з ПДВ.
17.12.2021 між Одеським національним медичним університетом та Товариством з обмеженою відповідальністю "Агентство безпеки "Зевс" було укладено додаткову угоду № 2 до договору, в якій сторони погодили внести зміни до п 10.1 та викласти його у наступній редакції "Цей договір набирає чинності з моменту його підписання та діє до 25.02.2022, але в будь якому випадку до повного виконання сторонами своїх зобов'язань".
01.02.2022 між Одеським національним медичним університетом та Товариством з обмеженою відповідальністю "Агентство безпеки "Зевс" було укладено додаткову угоду № 3 до договору, в якій сторони виклали пункт 3.1. у наступній редакції: "3.1. Загальна сума договору становить 7101921,48 грн. з урахуванням 20% ПДВ, в тому числі: на 2021 рік 5957114,28 грн. з урахуванням 20% ПДВ; на 01.01.2022 - 25.02.2022 - 1144807,20 грн. з ПДВ".
Також сторони домовились викласти додатки №1, №2, №3, №4 до договору у новій редакції.
Окрім цього, у додатковій угоді №3 сторони дійшли згоди про кількість послуг з щоденної охорони у січні-лютому 2022 року та визначили обсяги відповідно до специфікації (додаток №5).
Зокрема, згідно з додатком №5 до договору, послуги з щоденної охорони складаються з: послуги з фізичної охорони вартістю 1048979,52 грн. (вартість роботи 1 люд./год 47,82 грн. без ПДВ); послуги з охорони за допомогою пульта централізованого спостереження вартістю 43411,58 грн.; послуги зовнішнього відеоспостереження вартістю 16773,12 грн.; послуги з реагування на сигнал кнопки термінового виклику вартістю 356642,88 грн. Ціна цієї додаткової угоди становить 1144807,20 грн. з ПДВ.
На підтвердження обставин належного виконання умов договору щодо повної та своєчасної оплати за надані відповідачем послуги позивачем долучено відповідні платіжні інструкції та виписки.
Також до матеріалів справи позивачем додано акти наданих послуг.
28.03.2025 Південним офісом Держаудитслужби було складено акт ревізії окремих питань фінансово-господарської діяльності Одеського національного медичного університету за період з 01.01.2021 по 30.11.2024.
У вказаному вище акті аудитслужбою, окрім іншого, встановлено, що додатковою угодою № 3 від 01.02.2022 сторони внесли зміни до істотних умов договору у спосіб, що не передбачений ч. 5 ст.41 Закону України "Про публічні закупівлі", ст. 629 ЦК України, ч. 2 ст. 632 ЦК України, ч.1 ст.180 Господарського кодексу України та п. 1.6. договору, а саме шляхом підвищення вартості роботи 1 люд./год. без ПДВ з 28,60 грн. до 47,82 грн., внаслідок чого позивачем у 2022 році було зайво сплачено відповідачу 421609,92 грн. з ПДВ за послуги з фізичної охорони приміщень.
11.04.2025 Південний офіс Держаудитслужби звернувся до Одеського національного медичного університету з вимогою про усунення виявлених порушень, вказаних у акті, шляхом стягнення з відповідача зайво сплачених грошових коштів у сумі 421609,92 грн.
30.04.2025 позивач звернувся до відповідача з претензією, в якій повідомив про виявлені Південним офісом Держаудитслужби порушення та просив у 10 денний строк перерахувати на користь позивача зайво сплачені грошові кошти у розмірі 421609,92 грн.
Означена претензія залишена відповідачем без відповіді та належного реагування, що і зумовило звернення позивача до суду із даним позовом.
Оцінивши подані докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді всіх обставин справи в їх сукупності, та враховуючи, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, суд дійшов висновку про наступне.
Згідно з п.1 ч.2 ст.11 ЦК України, підставами виникнення цивільних прав та обов'язків, зокрема, є: договори та інші правочини.
Договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків. Договір є двостороннім, якщо правами та обов'язками наділені обидві сторони договору. Договір є відплатним, якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає із суті договору (ч.ч.1, 3, 5 ст.626 ЦК України).
Договір є обов'язковим для виконання сторонами (ст.629 ЦК України).
Відповідно до ч.1ст.509 ЦК України, зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку.
Частиною 1 ст.526 ЦК України передбачено, що зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться. Одностороння відмова від виконання зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом (ст.525 ЦК України).
Зобов'язання припиняється виконанням, проведеним належним чином (ст.599 ЦК України).
Правовідносини між сторонами у справі виникли на підставі договору про закупівлю послуг, пов'язаних з охороною.
Відповідно до частини 1 статті 901 ЦК України, за договором про надання послуг одна сторона (виконавець) зобов'язується за завданням другої сторони (замовника) надати послугу, яка споживається в процесі вчинення певної дії або здійснення певної діяльності, а замовник зобов'язується оплатити виконавцеві зазначену послугу, якщо інше не встановлено договором.
За умовами частини 1 статті 903 ЦК України, якщо договором передбачено надання послуг за плату, замовник зобов'язаний оплатити надану йому послугу в розмірі, у строки та в порядку, що встановлені договором.
Згідно з нормами статті 978 ЦК України, за договором охорони охоронець, який є суб'єктом підприємницької діяльності, зобов'язується забезпечити недоторканність особи чи майна, які охороняються. Володілець такого майна або особа, яку охороняють, зобов'язані виконувати передбачені договором правила особистої та майнової безпеки і щомісячно сплачувати охоронцю встановлену плату.
Відносини суб'єктів господарювання під час організації та здійснення ними охоронної діяльності врегульовано Законом України "Про охоронну діяльність".
Частиною 1 статті 8 Закону України "Про охоронну діяльність" визначено, що суб'єкт охоронної діяльності надає послуги з охорони на підставі договору, укладеного із замовником у письмовій формі відповідно до законодавства.
За приписами ч.1 ст.628, ч.1 ст.638 ЦК України, зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов'язковими відповідно до актів цивільного законодавства. Договір є укладеним, якщо сторони досягли згоди з усіх істотних умов договору. Істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди.
Відповідно до ч.ч.1-3ст.632 ЦК України, ціна в договорі встановлюється за домовленістю сторін. У випадках, встановлених законом, застосовуються ціни (тарифи, ставки тощо), які встановлюються або регулюються уповноваженими органами державної влади або органами місцевого самоврядування. Зміна ціни після укладення договору допускається лише у випадках і на умовах, встановлених договором або законом. Зміна ціни в договорі після його виконання не допускається.
Суд зазначає, що відповідно до ст.ст.6, 627 ЦК України, сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.
Свобода договору полягає передусім у вільному виявленні волі сторін на вступ у договірні відносини. Волевиявлення учасників договору передбачає відсутність жодного тиску з боку контрагента або інших осіб. Свобода договору включає й вільне визначення сторонами його умов, де фіксуються взаємні права та обов'язки учасників. Зміст договору сторони визначають на основі вільного волевиявлення та мають право погоджувати на свій розсуд будь-які умови договору, що не суперечать законодавству. До того ж цивільне законодавство базується на принципі обов'язкового виконання сторонами зобов'язань за договором.
Так, у договорі сторони погодили загальну суму договору, а також вартість охорони виходячи із її виду (послуги з фізичної охорони, послуги з охорони за допомогою пульта централізованого спостереження, послуги з зовнішнього спостереження та послуги з реагування на сигнал КТВ), в тому числі вартість роботи однієї людини в годину та вартість охорони за годину.
01.02.2022 між Одеським національним медичним університетом та Товариством з обмеженою відповідальністю "Агентство безпеки "Зевс" було укладено додаткову угоду № 3 до договору, в якій сторони виклали пункт 3.1. у наступній редакції: "3.1. Загальна сума договору становить 7101921,48 грн. з урахуванням 20% ПДВ, в тому числі: на 2021 рік 5957114,28 грн. з урахуванням 20% ПДВ; на 01.01.2022 - 25.02.2022 - 1144807,20 грн. з ПДВ".
Також сторони домовились викласти додатки №1, №2, №3, №4 до договору у новій редакції.
Окрім цього, у додатковій угоді №3 сторони дійшли згоди про кількість послуг з щоденної охорони у січні-лютому 2022 року та визначили обсяги відповідно до специфікації (додаток №5).
Зокрема, згідно з додатком №5 до договору, послуги з щоденної охорони складаються з: послуги з фізичної охорони вартістю 1048979,52 грн. (вартість роботи 1 люд./год 47,82 грн. без ПДВ); послуги з охорони за допомогою пульта централізованого спостереження вартістю 43411,58 грн.; послуги зовнішнього відеоспостереження вартістю 16773,12 грн.; послуги з реагування на сигнал кнопки термінового виклику вартістю 356642,88 грн. Ціна цієї додаткової угоди становить 1144807,20 грн. з ПДВ.
Як вбачається зі змісту укладеної додаткової угоди №3 від 01.02.2022 до договору, волевиявлення сторін було спрямовано на зміну ціни (вартості) послуг з охорони.
Матеріали справи, зокрема акти надання послуг за спірний період, платіжні доручення та банківські виписки з рахунку позивача свідчать про те, що позивач отримав від відповідача послуги з охорони за ціною, яка була погоджена сторонами у договорі і додатковій угоді, без будь-яких зауважень, та оплатив їх у повному обсязі.
В свою чергу, звертаючись до суду із вимогою про стягнення з відповідача зайво сплачених за спірним договором коштів позивач зазначає, що за результатами проведеної Південним офісом Держаудитслужби ревізії окремих питань фінансово-господарської діяльності Одеського національного медичного університету за період з 01.01.2021 по 30.11.2024 встановлено, що додатковою угодою № 3 від 01.02.2022 сторони внесли зміни до істотних умов договору у спосіб, що не передбачений ч. 5 ст.41 Закону України "Про публічні закупівлі", ст. 629 ЦК України, ч. 2 ст. 632 ЦК України, ч.1 ст.180 Господарського кодексу України та п. 1.6. договору, а саме шляхом підвищення вартості роботи 1 люд./год. без ПДВ з 28,60 грн. до 47,82 грн., внаслідок чого позивачем у 2022 році було зайво сплачено відповідачу 421609,92 грн. з ПДВ за послуги з фізичної охорони приміщень.
Отже, предметом даного спору є стягнення з відповідача 421609,92 грн., сплачених позивачем на підставі договору про закупівлю послуг, пов'язаних з охороною №30 від 22.03.2021 в редакції додаткової угоди №3 від 01.02.2022.
Відповідно до статті 15 ЦК України, кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.
Об'єктом захисту є порушене, невизнане або оспорюване право чи цивільний інтерес. Порушення права пов'язане з позбавленням його володільця можливості здійснити (реалізувати) своє право повністю або частково. При оспорюванні або невизнанні права виникає невизначеність у праві, спричинена поведінкою іншої особи.
Порушення, невизнання або оспорювання суб'єктивного права є підставою для звернення особи за захистом цього права із застосуванням відповідного способу захисту.
Так, договори, укладені між сторонами, як цивільно-правові правочини, є правомірними на час розгляду справи, якщо їх недійсність прямо не встановлено законом, та вони не визнані судом недійсними, тому зобов'язання за цими договорами мають виконуватися належним чином. Наведене вбачається з положень статті 204 ЦК України, у якій зазначено, що правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він не визнаний судом недійсним.
Презумпція правомірності правочину означає те, що вчинений правочин вважається правомірним, тобто таким, що зумовлює набуття, зміну чи припинення цивільних прав та обов'язків, доки ця презумпція не буде спростована. Таким чином, до спростування презумпції правомірності правочину всі права, набуті сторонами за ним, можуть безперешкодно здійснюватися, а створені обов'язки підлягають виконанню. Спростування презумпції правомірності правочину відбувається тоді: коли недійсність правочину прямо встановлена законом (тобто має місце його нікчемність); якщо він визнаний судом недійсним, тобто існує рішення суду, яке набрало законної сили (тобто оспорюваний правочин визнаний судом недійсним) (такий правовий висновок викладено Верховним Судом у постанові від 11.08.2021 у справі №344/2483/18).
У постанові Великої Палати Верховного Суду від 14 листопада 2018 року у справі № 2-383/2010 (провадження № 14-308цс18) зроблено висновок, що стаття 204 ЦК України закріплює презумпцію правомірності правочину. Ця презумпція означає, що вчинений правочин вважається правомірним, тобто таким, що породжує, змінює або припиняє цивільні права й обов'язки, доки ця презумпція не буде спростована, зокрема, на підставі рішення суду, яке набрало законної сили. У разі неспростування презумпції правомірності договору всі права, набуті сторонами правочину за ним, повинні безперешкодно здійснюватися, а обов'язки, що виникли внаслідок укладення договору, підлягають виконанню.
Якщо недійсність правочину прямо не встановлена законом, але одна із сторін або інша заінтересована сторона заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом, такий правочин може бути визнаний судом недійсним (оспорюваний правочин) (частина третя стаття 215 ЦК України).
За правилом частини першої статті 215 ЦК України, підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою-третьою, п'ятою та шостою статті 203 цього Кодексу, відповідно до яких зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам. Особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності. Волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі. Правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним. Правочин, що вчиняється батьками (усиновлювачами), не може суперечити правам та інтересам їхніх малолітніх, неповнолітніх чи непрацездатних дітей.
Суд зазначає, що на час звернення позивача з цим позовом до суду як договір від 22.03.2021 №30, так і додаткові угоди до нього, в тому числі додаткова угода №3 від 01.02.2022, є дійсними, не оскаржувались, не визнані недійсними в установленому порядку, зокрема в частині визначеної ціни (вартості) послуг з охорони, і не є такими в силу закону, не розірвані та виконані сторонами, а відтак підстави для розрахунку за надані відповідачем позивачу послуги з охорони у спірний період за іншою ціною, аніж узгоджено сторонами, відсутні.
За наведеного, доводи позивача про необхідність повернення на його користь надмірно сплаченої суми коштів за надані послуги з охорони не приймаються судом до уваги як необґрунтовані.
При цьому суд звертає увагу на те, що належним доказом у даній справі, на думку позивача, є акт ревізії Південного офісу Держаудитслужби №151504-11/48 від 28.03.2025, яким безпосередньо встановлена сума зайво сплачених коштів.
Разом з тим, посилання позивача на акт ревізії Південного офісу Держаудитслужби №151504-11/48 від 28.03.2025, як на беззаперечну підставу для задоволення позовних вимог, є необґрунтованим, оскільки акт ревізії Державної аудиторської служби України є документом, складеним з приводу наявності або відсутності відповідних порушень, та містить лише думку органу, який його склав. Викладені в ньому висновки не мають заздалегідь обумовленої сили, тобто акт ревізії не є підставою для стягнення з відповідача коштів, одержаних відповідно до умов договору.
Положенням "Про державну аудиторську службу", яке затверджено постановою КМУ №43 від 03.02.2016, визначено, що Державна аудиторська служба України (Держаудитслужба) є центральним органом виконавчої влади, діяльність якого спрямовується і координується Кабінетом Міністрів України через Міністра фінансів та який реалізує державну політику у сфері державного фінансового контролю.
Суд враховує, що акт ревізії - це документ про результати проведеної перевірки (аудиту), який є носієм дій з фінансового контролю та інформації про виявлені недоліки саме позивача, а не відповідача.
При цьому акти ревізії та документальних перевірок не мають обов'язкового характеру та не можуть оспорюватися в суді.
Крім того, акт перевірки не є рішенням суб'єкта владних повноважень, не зумовлює виникнення будь-яких прав і обов'язків для осіб, робота (діяльність) яких перевірялися. Акт перевірки є носієм доказової інформації про виявлені контролюючим органом порушення вимог податкового, валютного та іншого законодавства суб'єктами господарювання, документом, на підставі якого приймається відповідне рішення контролюючого органу.
За умови існування між сторонами договірних правовідносин виявлені контролюючим органом порушення не впливають на умови укладених між сторонами договорів і не можуть їх змінювати.
Аналогічна правова позиція викладена у постанові Верховного Суду від 21.05.2018 у справі № 922/2310/17 та у постанові Верховного Суду від 22.10.2019 у справі № 922/59/19.
Окрім того, у постанові від 18.10.2018 у справі № 917/1064/17 Верховний Суд зауважив, що акт перевірки є носієм доказової інформації про виявлені контролюючим органом порушення вимог податкового, валютного та іншого законодавства суб'єктами господарювання, документом, на підставі якого приймається відповідне рішення контролюючого органу. Виявлені контролюючим органом порушення не впливають на умови укладеного між сторонами договору і не можуть їх змінювати, оскільки за своїми правовими наслідками акт ревізії у даному випадку фіксує порушення фінансової дисципліни учасника правовідносин, фінансово-господарська діяльність якого перевірялась. Акт ревізії не може змінювати, припиняти частково або повністю договірні правовідносини сторін, зобов'язання, визначені договором та підтверджені відповідними актами виконаних робіт.
Відповідно до висновку, викладеного у постанові Верховного Суду від 18.02.2020 у справі № 910/17984/16, акт ревізії Державної фінансової інспекції України не є беззаперечною підставою для задоволення позовних вимог про стягнення збитків, оскільки виявлені таким органом порушення не можуть впливати на умови укладених між сторонами договорів і не можуть їх змінювати. Акт ревізії не може змінювати, припиняти договірні правовідносини сторін, зобов'язання, визначені укладеними договорами та які підтверджені відповідним актами здачі-приймання наданих послуг. Акт ревізії Державної фінансової інспекції України є документом, складеним з приводу наявності або відсутності відповідних порушень, та містить лише думку органу, який його склав. Викладені в ньому висновки не мають заздалегідь обумовленої сили, тобто акт ревізії не є підставою для стягнення з відповідача коштів, одержаних відповідно до умов договору. Акт ревізії не є рішенням суб'єкта владних повноважень, не зумовлює виникнення будь-яких прав і обов'язків для осіб, робота (діяльність) яких перевірялася. Акт ревізії є носієм доказової інформації про виявлені контролюючим органом порушення вимог законодавства суб'єктами господарювання, документом, на підставі якого приймається відповідне рішення контролюючого органу.
Таким чином, акт ревізії не може змінювати, припиняти договірні правовідносини сторін, зобов'язання, визначені укладеними договорами. Даний акт ревізії не є рішенням суб'єкта владних повноважень, не зумовлює виникнення будь-яких прав і обов'язків для осіб, робота (діяльність) яких перевірялися. Акт ревізії є носієм доказової інформації про виявлені контролюючим органом порушення вимог законодавства суб'єктами господарювання, документом, на підставі якого приймається відповідне рішення контролюючого органу (постанови Верховного Суду від 16.10.2018 у справі № 910/23357/17, від 06.07.2018 у справі № 904/7287/17, від 21.05.2018 у справі № 922/2310/17 та від 13.02.2018 у справі № 910/12793/17).
Суд також зазначає, що акт ревізії не може встановлювати обов'язкових правил для сторін за господарсько-правовим договором в силу статті 19 Господарського кодексу України (чинний на момент виникнення спірних правовідносин), яка прямо забороняє втручання та перешкоджання господарській діяльності з боку контролюючих органів державної влади, а тому акт ревізії окремих питань фінансово-господарської діяльності підприємства не може розглядатись як підстава виникнення господарсько-правового зобов'язання відповідача повернути сплачені йому позивачем кошти.
У той же час, виявлення вказаних порушень може бути підставою для притягнення до відповідальності посадових осіб у встановленому чинним законодавством України порядку.
Відповідно до пункту 3 частини першої статті 3 Цивільного кодексу України, однією із загальних засад цивільного законодавства є свобода договору.
Таким чином, суд дійшов висновку, що укладання сторонами у справі договору про закупівлю послуг, пов'язаних з охороною №30 від 22.03.2021, а також додаткових угод до нього, в тому числі додаткової угоди №3 від 01.02.2022, дії сторін по виконанню їх умов, у тому числі надання відповідних послуг та їх оплата, є підтвердженням того, що сторони перебували у договірних відносинах.
Отже, виявлені контролюючим органом порушення не впливають на умови укладеного між сторонами договору та додаткової угоди до нього, і не можуть їх змінювати, оскільки за своїми правовими наслідками акт ревізії у даному випадку фіксує порушення фінансової дисципліни учасника правовідносин, фінансово-господарська діяльність якого перевірялась, тобто, позивача у справі.
Зазначений акт ревізії не може змінювати, припиняти частково або повністю договірні правовідносини сторін, зобов'язання, визначені договором та підтверджені відповідними актами наданих послуг.
Статтею 129 Конституції України встановлено, що основними засадами судочинства є змагальність сторін та свобода в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.
Статтею 13 ГПК України встановлено, що судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов'язків, передбачених цим Кодексом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом.
Принцип змагальності є процесуальною гарантією всебічного, повного та об'єктивного з'ясування судом обставин справи, ухвалення законного, обґрунтованого і справедливого рішення у справі.
У постанові від 18.03.2020 у справі №129/1033/13-ц Велика Палата Верховного Суду сформулювала висновок, що принцип змагальності забезпечує повноту дослідження обставин справи та покладає тягар доказування на сторони. Водночас цей принцип не створює для суду обов'язок вважати доведеною та встановленою обставину, про яку стверджує сторона. Таку обставину треба доказувати таким чином, аби реалізувати стандарт більшої переконливості, за яким висновок про існування стверджуваної обставини з урахуванням поданих доказів видається вірогіднішим, ніж протилежний (аналогічна позиція викладена у постановах Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 02.10.2018 у справі №910/18036/17, від 23.10.2019 у справі №917/1307/18).
За загальним правилом доказування тягар доведення обґрунтованості вимог пред'явленого позову покладається на позивача, за таких умов доведення не може бути належним чином реалізоване шляхом спростування позивачем обґрунтованості заперечень відповідача. Пріоритет у доказуванні надається не тому, хто надав більшу кількість доказів, а в першу чергу їх достовірності, допустимості для реалізації стандарту більшої переконливості (такі висновки містяться у постанові Верховного Суду від 21.09.2022 у справі №645/5557/16ц).
Верховний Суд у постанові від 29.01.2021 у справі №922/51/20 зазначив про те, що реалізація принципу змагальності сторін в процесі та доведення перед судом обґрунтованості своїх вимог є конституційною гарантією, передбаченою у ст.129 Конституції України.
Відповідно до ч.3 ст.13, ч.1 ст.74 ГПК України, кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом.
Положеннями ст.ст.76-79 ГПК України передбачено, що належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування. Достовірними є докази, створені (отримані) за відсутності впливу, спрямованого на формування хибного уявлення про обставини справи, які мають значення для справи. Наявність обставини, на яку сторона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, вважається доведеною, якщо докази, надані на підтвердження такої обставини, є більш вірогідними, ніж докази, надані на її спростування. Питання про вірогідність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання.
Статтею 86 ГПК України визначено, що суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також вірогідність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).
Враховуючи викладене вище, з урахуванням принципу презумпції правомірності правочину, відсутності факту визнання договору та додаткових угод недійсними, прийняття та оплату позивачем послуг з охорони за узгодженими сторонами цінами, суд приходить до висновку, що вимоги позивача про стягнення з відповідача зайво сплачених коштів у розмірі 421609,92 грн. є необґрунтованими, оскільки кошти сплачені за наявності на те відповідної підстави, а саме договору та укладених до нього додаткових угод, у зв'язку з чим у позові слід відмовити у повному обсязі.
У зв'язку із відмовою у задоволенні позову витрати по сплаті судового збору за розгляд позову, відповідно до вимог ст.129 Господарського процесуального кодексу України, покладаються на позивача.
Керуючись ст.ст. 13, 73, 74, 76-79, 86, 129, 232, 233, 236-241 Господарського процесуального кодексу України, суд, -
1. У задоволенні позову відмовити.
2. Судові витрати зі сплати судового збору покласти на позивача.
Суддя М.Б. Сулімовська
Згідно з ч.ч.1, 2 ст.241 ГПК України, рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано.
У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Рішення може бути оскаржене протягом двадцяти днів з дня складання повного тексту рішення у порядку, передбаченому ст.257 ГПК України.
Повне рішення складено і підписано 23.09.2025.