Справа № 371/57/25 Головуючий у 1 інстанції: Поліщук А.С.
Суддя-доповідач: Вівдиченко Т.Р.
23 вересня 2025 року м. Київ
Шостий апеляційний адміністративний суд у складі колегії суддів:
Судді-доповідача Вівдиченко Т.Р.
Суддів Ключковича В.Ю.
Кузьмишиної О.М.
За участю секретаря Заміхановської Д.В.
розглянувши у відкритому судовому засіданні адміністративну справу за апеляційною скаргою Державної служби України з безпеки на транспорті на рішення Миронівського районного суду Київської області від 04 липня 2025 року у справі за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Державної служби України з безпеки на транспорті про визнання протиправною та скасування постанови про адміністративне правопорушення, -
Позивач - ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до Державної служби України з безпеки на транспорті, в якому просив:
- визнати протиправною та скасувати постанову головного спеціаліста відділу впровадження систем автоматичної фіксації порушень управління автоматичної фіксації порушень у сфері безпеки на автомобільному транспорті Департаменту державного нагляду (контролю) за безпекою на наземному транспорті Головні Т.С. від 18.12.2024 серії АВ № 00003649 по справі про адміністративне правопорушення у сфері безпеки на автомобільному транспорті, зафіксоване в автоматичному режимі, стосовно особи, яка має реєстрацію місця проживання/перебування (місцезнаходження юридичної особи) на території України і закрити справу про адміністративне правопорушення.
Рішенням Миронівського районного суду Київської області від 04 липня 2025 року позов задоволено. Постанову головного спеціаліста відділу впровадження систем автоматичної фіксації порушень управління автоматичної фіксації порушень у сфері безпеки на автомобільному транспортні Департаменту державного нагляду (контролю) за безпекою на наземному транспорті Головні Тетяни Сергіївни від 18 грудня 2024 року серії АВ № 00003649 по справі про адміністративне правопорушення у сфері безпеки на автомобільному транспорті, зафіксоване в автоматичному режимі, стосовно особи, яка має реєстрацію місця проживання/перебування (місце знаходження юридичної особи) на території України, якою ОСОБА_1 визнано винуватим у вчиненні адміністративного правопорушення, передбаченого ч. 2 ст. 132-1 КУпАП та накладено адміністративне стягнення у вигляді штрафу в розмірі 17000 гривень, визнано протиправною та скасовано, закривши провадження в справі про адміністративне правопорушення.
Не погодившись з рішенням суду, відповідач - Державна служба України з безпеки на транспорті звернувся з апеляційною скаргою, в якій просить скасувати рішення суду першої інстанції та прийняти нове рішення, яким відмовити в задоволенні позовних вимог повністю, посилаючись на порушення судом норм матеріального та процесуального права.
Зокрема, апелянт посилається на Європейські стандарти EN 13044-1:2011 - Intermodal Loading Units - Marking - Part 1: Markings for identification (в редакції EN 13044-1:2011/AC:2014) та зазначає, що з системного аналізу даного стандарту вбачається, що наявність ідентифікаційного маркування згідно з EN 13044-1:2011/АС:2014 є непрямим, але суттєвим доказом сертифікації та технічної відповідності змінного кузова, його відсутність, в свою чергу, є підставою для визнання кузова таким, що не відповідає вимогам щодо допуску до експлуатації. При цьому, апелянт зазначає, що позивачем до матеріалів справи не додано будь-яких доказів, щодо здійснення вантажного перевезення саме змінним кузовом, його ідентифікації, доказів щодо придбання або використання, товарно-супровідних документів на перевезення вантажу змінним кузовом, або сертифікатів на такий змінний кузов.
26 серпня 2025 року до Шостого апеляційного адміністративного суду від позивача - ОСОБА_1 надійшли додаткові пояснення у справі, в яких підтримує позицію суду першої інстанції.
17 вересня 2025 року до Шостого апеляційного адміністративного суду від представника ОСОБА_1 - Доник Марії Миколаївни надійшла заява про розгляд справи без участі позивача та його представника.
Заслухавши у відкритому судовому засіданні суддю-доповідача, пояснення учасників процесу, які з'явилися в судове засідання, перевіривши матеріали справи та доводи апеляційної скарги, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню, з наступних підстав.
Відповідно до частини 1 статті 2 КАС України, завданням адміністративного судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб'єктів владних повноважень.
Як вбачається з матеріалів справи та встановлено судом першої інстанції, постановою головного спеціаліста відділу впровадження систем автоматичної фіксації порушень управління автоматичної фіксації порушень у сфері безпеки на автомобільному транспорті Департаменту державного нагляду (контролю) за безпекою на наземному транспорті Головняі Т.С. від 18 грудня 2024 року серії АВ № 00003649, ОСОБА_1 визнано винним у вчиненні адміністративного правопорушення, передбаченого ч. 2 ст. 132-1 КУпАП та накладено адміністративне стягнення у вигляді штрафу в розмірі 8500 гривень.
Не погоджуючись із даною постановою про адміністративне правопорушення, позивач звернувся до суду з вищевказаним позовом.
Надаючи правову оцінку встановленим обставинам справи та висновкам суду першої інстанції, колегія суддів зазначає наступне.
Згідно ч. 2 ст. 19 Конституції України, органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
За приписами абз. 4 пункту 1 постанови Кабінету Міністрів України «Про оптимізацію системи центральних органів виконавчої влади» від 10 вересня 2014 року № 442, утворено Державну службу України з безпеки на транспорті, реорганізувавши шляхом злиття Державну інспекцію з безпеки на морському та річковому транспорті, Державну інспекцію з безпеки на наземному транспорті.
Згідно пункту 1 Положення про Державну службу України з безпеки на транспорті, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 11 лютого 2015 року № 103 (далі - Положення № 103), Державна служба України з безпеки на транспорті (Укртрансбезпека) є центральним органом виконавчої влади, діяльність якого спрямовується і координується Кабінетом Міністрів України через Міністра інфраструктури і який реалізує державну політику з питань безпеки на наземному транспорті.
Приписами пп. 15, 27, 29 п. 5 Положення № 103 передбачено, що Укртрансбезпека відповідно до покладених на неї завдань здійснює: габаритно-ваговий контроль транспортних засобів на автомобільних дорогах загального користування; здійснює стягнення, у тому числі в судовому порядку, плати за проїзд автомобільними дорогами загального користування з транспортних засобів та інших самохідних машин і механізмів, вагові або габаритні параметри яких перевищують нормативні; у випадках, передбачених законом, складає протоколи про адміністративні правопорушення, розглядає справи про адміністративні правопорушення і накладає адміністративні стягнення.
Отже, відповідач виконує функції габаритно-вагового контролю транспортних засобів та нараховує відповідну плату за перевищення нормативів допустимої ваги транспортного засобу.
У відповідності до частини 5 статті 14 Закону України «Про дорожній рух», учасники дорожнього руху зобов'язані знати і неухильно дотримувати вимог цього Закону, Правил дорожнього руху та інших нормативних актів з питань безпеки дорожнього руху, створювати безпечні умови для дорожнього руху, не завдавати своїми діями або бездіяльністю шкоди підприємствам, установам, організаціям і громадянам, виконувати розпорядження органів державного нагляду та контролю щодо дотримання законодавства про дорожній рух.
В силу вимог частини 2 статті 29 Закону України «Про дорожній рух», з метою збереження автомобільних доріг, вулиць та залізничних переїздів участь у дорожньому русі транспортних засобів, вагові або габаритні параметри яких перевищують нормативні, допускається за наявності дозволу на участь у дорожньому русі таких транспортних засобів. Порядок видачі дозволу на участь у дорожньому русі транспортних засобів, вагові або габаритні параметри яких перевищують нормативні, та розмір плати за його отримання встановлюються Кабінетом Міністрів України.
Порядок дорожнього руху на території України, відповідно до Закону України «Про дорожній рух» встановлюють Правила дорожнього руху (ПДР), затверджені постановою Кабінету Міністрів України від 10 жовтня 2001 року №1306.
В пункті 1.3 Правил дорожнього руху України зазначено, що учасники дорожнього руху зобов'язані знати й неухильно виконувати вимоги цих Правил, а також бути взаємно ввічливими.
Пунктом 1.9. Правил дорожнього руху передбачено, що особи, які порушують ці Правила, несуть відповідальність згідно із законодавством.
Відповідно до підпункту «б» п. 22.5 Правил дорожнього руху, рух транспортних засобів та їх составів допускається у разі, коли їх параметри не перевищують фактичної маси вантажних автомобілів, зокрема:
- двовісний автомобіль (тягач) з трьохвісним напівпричепом - 40 тон;
- трьохвісний автомобіль (тягач) з двовісним або трьохвісним напівпричепом - 40 тон;
- двовісний автомобіль (тягач) з трьохвісним напівпричепом (контейнеровоз), що здійснює перевезення одного або більше контейнерів або змінних кузовів загальною максимальною довжиною 13,716 метра - 42 тони;
- трьохвісний автомобіль (тягач) з двовісним або трьохвісним напівпричепом (контейнеровоз), що здійснює перевезення одного або більше контейнерів або змінних кузовів загальною максимальною довжиною 13,716 метра - 44 тони.
Частиною 2 статті 132-1 КУпАП передбачено, що перевищення встановлених законодавством габаритно-вагових норм під час руху великогабаритними і великоваговими транспортними засобами автомобільними дорогами, вулицями або залізничними переїздами - тягне за собою накладення штрафу в розмірі: п'ятисот неоподатковуваних мінімумів доходів громадян - у разі перевищення встановлених законодавством габаритно-вагових норм від 5% до 10% включно; однієї тисячі неоподатковуваних мінімумів доходів громадян - у разі перевищення встановлених законодавством габаритно-вагових норм понад 10%, але не більше 20%; двох тисяч неоподатковуваних мінімумів доходів громадян - у разі перевищення встановлених законодавством габаритно-вагових норм понад 20%, але не більше 30%; трьох тисяч неоподатковуваних мінімумів доходів громадян - у разі перевищення встановлених законодавством габаритно-вагових норм понад 30%.
Положеннями п. 1 ст. 247 КУпАП визначено, що обов'язковою умовою притягнення особи до адміністративної відповідальності є наявність події адміністративного правопорушення.
Так, наявність події адміністративного правопорушення доводиться шляхом надання доказів.
У відповідності до статті 251 КУпАП, доказами в справі про адміністративне правопорушення є будь-які фактичні дані, на основі яких у визначеному законом порядку орган (посадова особа) встановлює наявність чи відсутність адміністративного правопорушення, винність даної особи в його вчиненні та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи. Ці дані встановлюються протоколом про адміністративне правопорушення, поясненнями особи, яка притягається до адміністративної відповідальності, потерпілих, свідків, висновком експерта, речовими доказами, показаннями технічних приладів та технічних засобів, що мають функції фото- і кінозйомки, відеозапису.
Нормами статті 280 КУпАП передбачено, що орган (посадова особа) при розгляді справ про адміністративне правопорушення зобов'язаний з'ясувати: чи було вчинено адміністративне правопорушення, чи винна дана особа в його вчиненні, чи підлягає вона адміністративній відповідальності, чи є обставини, що пом'якшують і обтяжують відповідальність, чи заподіяно майнову шкоду, чи є підстави для передачі матеріалів про адміністративне правопорушення на розгляд громадської організації, трудового колективу, а також з'ясувати інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи.
Згідно статті 252 КУпАП, орган (посадова особа) оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному дослідженні всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом і правосвідомістю.
Враховуючи вищезазначене, висновки про наявність чи відсутність в діях особи адміністративного правопорушення повинні ґрунтуватися на підставі всебічного, повного і об'єктивного дослідження всіх обставин справи та наданих доказів.
Відповідно до приписів статті 245 КУпАП, завданнями провадження в справах про адміністративні правопорушення є: своєчасне, всебічне, повне і об'єктивне з'ясування обставин кожної справи, вирішення її в точній відповідності із законом, забезпечення виконання винесеної постанови, а також виявлення причин та умов, що сприяють вчиненню адміністративних правопорушень, запобігання правопорушенням, виховання громадян у дусі додержання законів, зміцнення законності.
Як вбачається з матеріалів справи, постановою головного спеціаліста відділу впровадження систем автоматичної фіксації порушень управління автоматичної фіксації порушень у сфері безпеки на автомобільному транспорті Департаменту державного нагляду (контролю) за безпекою на наземному транспорті Головняі Т.С. від 18 грудня 2024 року серії АВ № 00003649, ОСОБА_1 визнано винним у вчиненні адміністративного правопорушення, передбаченого ч. 2 ст. 132-1 КУпАП та накладено адміністративне стягнення у вигляді штрафу в розмірі 8500 грн. (а.с. 13).
Відповідно до оскаржуваної постанови, 18.12.2024 о 07 год 25 хв., за адресою Н-31, км 122+000, Полтавська обл., відповідальна особа - ОСОБА_1 допустив рух транспортного DAF FTP CF 85, ДНЗ НОМЕР_1 із перевищенням нормативних параметрів зазначених пунктом 22.5 ПДР України: перевищення загальної маси транспортного засобу на 5.975% (2.39 тон), при дозволеній максимальній фактичній масі 40 тон. відповідальність за яке передбачена частиною 2 статті 132-1 Кодексу України про адміністративні правопорушення
Слід зазначити, що участь у дорожньому русі транспортних засобів, вагові параметри яких перевищують хоча б один з параметрів, зазначених у пункті 22.5 Правил дорожнього руху, зокрема, навантаження на вісі транспортного засобу, допускається за наявності дозволу на участь у дорожньому русі таких транспортних засобів, а при перевезенні вантажу без відповідного дозволу настає адміністративно-господарська відповідальність, яка залежить від відсоткового перевищення встановлених законодавством габаритно-вагових норм.
Аналіз конструкції положень підпункту «б» пункту 22.5 Правил дорожнього руху свідчить про те, що застосування гранично допустимої фактичної маси транспортного засобу більше за 40 тон, а саме 44 тони можливе за одночасного дотримання трьох умов:
1) транспортний засіб - трьохвісний автомобіль (тягач) з трьохвісним напівпричепом;
2) можливість перевезення транспортним засобом контейнерів ( ТЗ - контейнеровоз);
3) перевезення транспортним засобом-контейнеровозом одного або більше контейнерів або змінних кузовів загальною максимальною довжиною 13,716 метра.
Наголошуючи на протиправності оскаржуваної постанови, позивач зазначив, що перевезення вантажу здійснювалось з використанням комбінованого транспортного засобу у складі: трьохвісного автомобіля (тягача) та трьохвісного напівпричепа-контейнеровоза з установленим на ньому змінним кузовом довжиною 12,192 м. А тому, максимальне значення фактичної маси такого комбінованого транспортного засобу для автомобільних доріг державного значення, згідно з підпунктом «б» пункту 22.1 Правил дорожнього руху, становить 44 тони.
В свою чергу, апелянт стверджує, що позивачем до матеріалів справи не додано будь-яких доказів, щодо здійснення вантажного перевезення саме змінним кузовом, його ідентифікації, доказів щодо придбання або використання, товарно-супровідних документів на перевезення вантажу змінним кузовом, або сертифікатів на такий змінний кузов.
З даного приводу, колегія суддів зазначає наступне.
Згідно оскаржуваної постанови, трьохвісний автомобіль (тягач) DAF FTP CF 85, державний номерний знак НОМЕР_1 , з трьохвісним напівпричепом контейнеровозом, державний номерний знак НОМЕР_2 , мали сукупну масу 42 тони 390 кілограм.
Відповідно до свідоцтва про реєстрацію транспортного засобу НОМЕР_3 , напівпричеп KOEGEL S 24-1, державний номерний знак НОМЕР_4 , є спеціалізованим напівпричепом-контейнеровозом, переобладнаним для перевезення контейнерів одного типу - 1А.
Згідно висновку науково-технічної експертизи № 589818 від 09.06.2023, наданого згідно з рішенням експертної групи ДП «ДЕРЖАВТОТРАНСНДІПРОЕКТ», напівпричіп переобладнано для перевезення контейнерів типу 1А довжиною 12192 мм (12,192 м).
Відповідач в апеляційній скарзі, посилаючись на ДСТУ EN 12410:2019 (EN 12410:1999, IDT) «Знімні кузови. Термообмінні кузови класу A. Розміри та загальні вимоги», вказує, що змінний кузов класу «А» позначає всі змінні кузови, які обладнані нижніми фітингами, розташованими у відповідності до специфікації, визначеної для контейнерів типу 1А (40') відповідно до міжнародного стандарту ISO 668:1995 (див. розділ 1, EN12410:1999, IDT).
Матеріал справи свідчать, що позивачем разом із позовною заявою надані фотографії напівпричепа KOEGEL S 24-1, державний номерний знак НОМЕР_4 , з яких вбачається, що змінний кузов був установлений на нижні фітинги (передні та задні), які й забезпечують його кріплення на напівпричепі-контейнеровозі.
Отже, сідловий тягач DAF FTP CF 85, державний номерний знак НОМЕР_1 з напівпричепом KOEGEL S 24-1, державний номерний знак НОМЕР_4 , здійснював перевезення змінного кузова, що відповідає вимогам до змінного кузова класу «А», які наведені відповідачем в апеляційній скарзі, а саме: обладнаний нижніми фітингами; фітинги розташовані у спосіб, визначений для контейнерів типу 1А.
В свою чергу, відповідач, як суб'єкт владних повноважень, не надав суду належних та допустимих доказів того, що кузов, який знаходився 18.12.2024 за адресою Н-1, км 122+000 Полтавської області на трьохвісному напівпричепі контейнеровозі, державний номерний знак НОМЕР_2 , не є змінним кузовом, загальна максимальною довжиною якого разом із тягачем перевищує 13,716 метра.
Щодо доводів апелянта про відсутність на змінному кузові маркування, колегія суддів зазначає, що Правилами перевезень вантажів автомобільним транспортом в Україні, затвердженими наказом Міністерства транспорту України від 14.10.1997 № 363, чи іншими актами національного законодавства нанесення маркування на змінні кузови не перебачено.
Також, необґрунтованим є посилання апелянта на Європейські стандарти, оскільки, вони не є джерелом права, що регулюють спірні правовідносини.
Посилання апелянта на постанови Великої Палати Верховного Суду від 12.03.2019 у справі № 9901/636/18 та від 03.08.2022 у справі № 910/9627/20 колегія суддів вважає необґрунтованими, оскільки, дані судові рішення прийнято Верховним Судом за інших обставин справи та правовідносин, а тому, викладені в них висновки не підлягають застосуванню при вирішенні спору у даній справі.
В силу ч. 2 ст. 2 КАС України, у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: 1) на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією та законами України; 2) з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; 3) обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); 4) безсторонньо (неупереджено); 5) добросовісно; 6) розсудливо; 7) з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи всім формам дискримінації; 8) пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); 9) з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; 10) своєчасно, тобто протягом розумного строку.
Водночас, оскаржувана постанова відповідача не відповідає вказаним критеріям процесуального Закону, а тому, доводи апелянта про правомірність оскаржуваної постанови, колегія суддів вважає необґрунтованими.
Враховуючи вищевикладене, судом першої інстанції обґрунтовано скасовано спірну постанову по справі про адміністративне правопорушення від 18 грудня 2024 року серії АВ № 00003649 про притягнення ОСОБА_1 до адміністративної відповідальності за вчинення адміністративного правопорушення, передбаченого ч. 2 ст. 132-1 КУпАП, а також, закрито провадження в справі про адміністративне правопорушення.
Решта доводів та заперечень апелянта висновків суду першої інстанції не спростовують.
Згідно п.41 висновку №11 (2008) Консультативної ради європейських суддів до уваги Комітету Європи щодо якості судових рішень, обов'язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент захисту на підтримку кожної підстави захисту. Обсяг цього обов'язку може змінюватися залежно від характеру рішення. Слід зазначити, що згідно практики Європейського суду з прав людини та зокрема, рішення у справі "Серявін та інші проти України" від 10 лютого 2010 року, заява 4909/04, відповідно до п.58 якого суд повторює, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов'язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов'язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (рішення у справі "Руїс Торіха проти Іспанії" від 9 грудня 1994 року, серія A, N 303-A, п.29).
Аналізуючи обставини справи та норми чинного законодавства, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції про обґрунтованість позовних ОСОБА_1 та наявність правових підстав для їх задоволення.
Відповідно до ч. 1 ст. 77 КАС України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.
В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача (ч. 2 ст. 77 КАС України).
При цьому, доводи апеляційної скарги зазначених вище висновків суду попередньої інстанції не спростовують і не дають підстав для висновку, що судом першої інстанції при розгляді справи неповно з'ясовано обставини, що мають значення для справи, неправильно застосовано норми матеріального права, які регулюють спірні правовідносини, чи порушено норми процесуального права.
Відповідно до ч. 3 ст. 242 КАС України, обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин в адміністративній справі, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи.
З підстав вищенаведеного, колегія суддів дійшла висновку, що суд першої інстанції вірно встановив фактичні обставини справи, дослідив наявні докази, надав їм належну оцінку та прийняв рішення, з дотриманням норм матеріального і процесуального права, а тому підстав для його скасування не вбачається.
Відповідно до ст. 316 КАС України, суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а рішення або ухвалу суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.
Керуючись ст. ст. 243, 250, 286, 315, 316, 321, 322, 325, 329 КАС України, колегія суддів,-
Апеляційну скаргу Державної служби України з безпеки на транспорті залишити без задоволення.
Рішення Миронівського районного суду Київської області від 04 липня 2025 року залишити без змін.
Постанова набирає законної сили з дати її ухвалення та оскарженню не підлягає.
Суддя-доповідач Вівдиченко Т.Р.
Судді Ключкович В.Ю.
Кузьмишина О.М.