П'ЯТИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД
23 вересня 2025 р.м. ОдесаСправа № 420/6818/25
Головуючий І інстанції: Завальнюк І.В.
П'ятий апеляційний адміністративний суд у складі колегії суддів:
головуючого судді - Осіпова Ю.В.,
суддів - Коваля М.П., Скрипченка В.О.,
розглянувши в порядку письмового провадження апеляційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Одеського окружного адміністративного суду від 30 квітня 2025 року (м.Одеса, дата складання повного тексту рішення суду - 30.04.2025р.) у справі за позовом ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного Фонду в Херсонській області та Головного управління Пенсійного фонду України у Київській області про визнання протиправними дій та зобов'язання вчинити певні дії, -
07.03.2025р. ОСОБА_1 звернулася до Одеського окружного адміністративного суду з позовом до ГУ ПФУ в Херсонській області та ГУ ПФУ у Київській області, в якому просила суд:
- визнати протиправними дії ГУ ПФУ в Херсонській області щодо обчислення їй пенсії за віком без застосування показника середньої заробітної плати (доходу) в Україні, з якої сплачено страхові внески за 2022р., 2023р. та 2024р.;
- зобов'язати ГУ ПФУ у Київській області здійснити з 13.01.2025р. перерахунок її пенсії та виплату пенсії за віком із застосуванням показника середньої заробітної плати (доходу) в Україні, з якої було сплачено страхові внески, за три календарні роки, що передують року звернення за призначенням пенсії, а саме за 2022р., 2023р. та 2024р., із урахуванням фактично виплачених сум та з подальшим перерахунком пенсії.
Позовні вимоги обґрунтовуються тим, що, отримуючи пенсію за вислугу років у відповідності до Закону України «Про пенсійне забезпечення», ОСОБА_1 у 2025р. призначено пенсію за віком згідно із Законом України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування». Як наслідок, відповідачем було зобов'язане призначити їй пенсію із застосуванням показника середньої заробітної плати в Україні, з якої сплачено страхові внески, за три календарні роки, що передують року звернення за призначенням пенсії, а саме за 2022р., 2023р. та 2024р. Втім, відповідач повідомив позивача про відсутність підстав для здійснення відповідного перерахунку пенсії, що, власне, і стало підставою для звернення до суду з даним позовом.
Відповідач, у свою чергу, надав до суду 1-ї інстанції письмовий відзив, в якому позовні вимоги не визнав та просив відмовити у їх задоволенні.
Рішенням Одеського окружного адміністративного суду від 30 квітня 2025 року (ухваленим в порядку спрощеного (письмового) провадження) у задоволенні адміністративного позову ОСОБА_1 - відмовлено.
Не погоджуючись із зазначеним вище рішенням суду 1-ї інстанції, позивач 08.05.2025р. подала апеляційну скаргу, в якій зазначила про те, що судом, при винесенні оскаржуваного рішення, було порушено норми матеріального і процесуального права, у зв'язку із чим просила скасувати рішення Одеського окружного адміністративного суду від 17.03.2025р. і прийняти нове, яким позовні вимоги задовольнити в повному обсязі.
Ухвалами П'ятого апеляційного адміністративного суду від 19.05.2025р. відкрито апеляційне провадження за апеляційною скаргою ОСОБА_1 та призначено справу до розгляду в порядку письмового провадження.
18.05.2025р. матеріали справи надійшли до П'ятого апеляційного адміністративного суду.
06.06.2025р. до суду апеляційної інстанції надійшов письмовий відзив на апеляційну скаргу, у якому відповідач заперечував щодо її задоволення, посилаючись на безпідставність викладених у ній доводів та просив оскаржуване рішення суду першої інстанції залишити без змін, вважаючи його законним та обґрунтованим.
Відповідно до п.3 ч.1 ст.311 КАС України апеляційні скарги на рішення суду першої інстанції, які ухвалені в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін, можуть бути розглянуті судом апеляційної інстанції в порядку письмового провадження.
Суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги (ч.1 ст.308 КАС України).
Розглянувши матеріали даної справи, заслухавши суддю-доповідача, перевіривши законність та обґрунтованість судового рішення у межах заявлених позовних вимог та доводів апеляційної скарги, колегія суддів дійшла наступних висновків.
Судом першої інстанції встановлені наступні обставини.
Позивач - ОСОБА_1 перебувала на обліку в ГУ ПФУ у Київській області та в період з 02.09.2014р. по 01.09.2016р. отримувала пенсію за вислугу років відповідно до Закону України «Про пенсійне забезпечення».
З 01.09.2016р. ОСОБА_1 відновила трудову діяльність, була призначена на посаду директора Красилівського навчально-виховного комплексу «загальноосвітня школа ІІІІ ступенів - агротехнічний ліцей» ім. М.І. Савельєва Ставищенської районної ради Київської області, у зв'язку з чим, нарахування пенсії за вислугу років згідно з Законом України «Про пенсійне забезпечення» було припинено.
08.01.2025р. позивачу виповнилося 60 років та 13.01.2025р. вона звернулась до ГУ ПФУ в Київській області із заявою про призначення пенсії за віком відповідно до Закону №1058-IV.
За результатами розгляду вказаної заяви позивача від 13.01.2025р. про переведення з пенсії за вислугу років на пенсію за віком ГУ ПФУ в Херсонській області (за принципом екстериторіальності) прийнято рішення від 17.01.2025р. №932420121601 про переведення з пенсії за вислугу років на пенсію за віком.
Розмір пенсії ОСОБА_1 після перерахунку з 13.01.2025р. склав - 5 156,35 грн., з яких: - 5043,35 грн. - основний розмір пенсії (12555,35 х 0,40167), а 113 грн. - доплата за понаднормовий стаж. Страховий стаж позивачки складає 40 років 02 місяці 13 днів.
03.02.2025р. позивачка, через веб-портал ПФУ №ВЕБ-10001-Ф-С-25-020509, звернулася із заявою щодо надання інформації, зокрема, за які саме 3 (три) роки пенсійний орган взяв середню заробітну плату (дохід) в Україні, з якої сплачено страхові внески, для визначення заробітної плати (доходу) для обчислення її пенсії за віком.
За результатами розгляду вищевказаної заяви, ГУ ПФУ у Київській області 14.02.2025р. надало позивачу інформаційний лист-роз'яснення №4189-3767/М-02/8-1000/25, в якому зазначено про те, що оскільки нею було змінено вид пенсії з вислуги років на пенсію за віком, що не є первинним призначенням пенсії, а є переведенням на інший вид пенсії, законодавчі підстави для застосування іншого показника середньої заробітної плати (доходу) в Україні, з якої сплачено страхові внески, відсутні.
Позивач, вважаючи вищезазначені дії відповідача протиправними, звернулася із даним позовом до суду.
Вирішуючи справу по суті та повністю відмовляючи у задоволенні позову, суд першої інстанції виходив із необґрунтованості і недоведеності позовних вимог та, відповідно, відсутності підстав для їх задоволення.
Однак, колегія суддів апеляційного суду, уважно дослідивши матеріали даної справи та наявні в них докази, не в повному обсязі погоджується з наведеними висновками суду першої інстанції та вважає їх частково обґрунтованими, з огляду на наступне.
Частиною 2 ст.19 Конституції України передбачено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Згідно з нормою ст.22 Конституції України, права і свободи людини і громадянина, закріплені цією Конституцією, не є вичерпними. Конституційні права і свободи гарантуються і не можуть бути скасовані. При прийнятті нових законів або внесенні змін до чинних законів не допускається звуження змісту та обсягу існуючих прав і свобод.
Відповідно до ст.46 Конституції України, громадяни мають право на соціальний захист, що включає право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, а також у старості та в інших випадках, передбачених законом.
Таким чином, право особи на отримання пенсії, як складової права на соціальний захист, є її конституційним правом.
За приписом п.6 ч.1 ст.92 Конституції України, основи соціального захисту, форми і види пенсійного забезпечення визначаються виключно законами України.
Так, принципи, засади і механізми функціонування системи загальнообов'язкового державного пенсійного страхування, особливості призначення, перерахунку і виплати пенсій визнано Законом України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» від 09.07.2003р. №1058-IV, ч.1 ст.4 якого Закону окреслено, що законодавство про пенсійне забезпечення базується на Конституції України, складається з Основ законодавства України про загальнообов'язкове державне соціальне страхування, цього Закону, законів України «Про недержавне пенсійне забезпечення», «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи», «Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб», міжнародних договорів з пенсійного забезпечення, згода на обов'язковість яких була надана Верховною Радою України, а також інших законів та нормативно-правових актів, прийнятих відповідно до законів про пенсійне забезпечення, що регулюють відносини у сфері пенсійного забезпечення в Україні.
Частиною 1 ст.9 Закону №1058-IV передбачено, що відповідно до цього закону в солідарній системі призначаються такі пенсійні виплати: 1) пенсія за віком: 2) пенсія по інвалідності; 3) пенсія у зв'язку з втратою годувальника.
Згідно з ч.1 ст.10 Закону №1058-IV, особі, яка має одночасно право на різні види пенсії (за віком, по інвалідності, у зв'язку з втратою годувальника), призначається один із цих видів пенсії за її вибором.
Відповідно до вимог ч.3 ст.45 Закону №1058-ІV, переведення з одного виду пенсії на інший здійснюється з дня подання заяви на підставі документів про страховий стаж, заробітну плату (дохід) та інших документів, що знаходяться на час переведення з одного виду пенсії на інший в пенсійній справі, а також додаткових документів, одержаних органами Пенсійного фонду. При переведенні з одного виду пенсії на інший за бажанням особи може враховуватися заробітна плата (дохід) за періоди страхового стажу, зазначені в ч.1 ст.40 цього Закону, із застосуванням показника середньої заробітної плати (доходу), який враховувався під час призначення (попереднього перерахунку) попереднього виду пенсії.
Зазначені вище норми законодавства дають підстави вважати, що ч.3 ст.45 Закону №1058-IV установлюється порядок переведення з одного виду пенсії, призначеної саме за цим Законом, на інший. Отже, показник середньої заробітної плати при переведенні на інший вид пенсії має бути незмінним, тобто таким, яким він був на час призначення пенсії, передбаченої Законом №1058-ІV.
Подібного висновку дійшов Верховний Суд у постанові від 16.06.2020р. у справі №127/7522/17, де зазначив, що за змістом ч.3 ст.45 Закону №1058-ІV переведення з одного виду пенсії на інший здійснюється з дня подання заяви, на підставі документів про страховий стаж, заробітну плату (дохід) та інших документів, що знаходяться на час переведення з одного виду пенсії на інший в пенсійній справі, а також додаткових документів, одержаних органами Пенсійного фонду. При переведенні з одного виду пенсії на інший за бажанням особи може враховуватися заробітна плата (дохід) за періоди страхового стажу, зазначені в ч.1 ст.40 цього Закону, із застосуванням показника середньої заробітної плати (доходу), який враховувався під час призначення (попереднього перерахунку) попереднього виду пенсії.
У справі, яка розглядається, позивачу з 2014р. призначено пенсію за вислугу років відповідно до Закону України «Про пенсійне забезпечення», а за призначенням пенсії за віком відповідно до Закону №1058-ІV вона звернулася вперше у 2025р.
Верховний Суд України вже аналізував подібні правовідносини у постанові від 29.11.2016р. у справі №133/476/15-а (№21-6331а15) та обґрунтовано зазначив, що у випадку призначення особі пенсії за вислугу років відповідно до Закону України «Про пенсійне забезпечення», який передбачає інші підстави та порядок призначення пенсії, а в подальшому при виявленні такою особою бажання отримувати пенсію за віком відповідно до Закону №1058-IV, має місце саме призначення пенсії за віком, а не переведення згідно із ч.3 ст.45 Закону №1058-IV.
Отже, за обставинами справи має місце призначення іншого виду пенсії за іншим законом, а не переведення з одного виду на інший вид пенсії в межах одного Закону відповідно до ч.3 ст.45 Закону №1058-IV.
Аналогічного висновку дійшов Верховний Суд, зокрема, у постановах від 27.11.2024р. у справі №560/11681/23, від 16.01.2025р. у справі №580/4901/22 та від 25.03.2025р. у справі №380/3740/24.
Доказів протилежного матеріали справи не містять.
Враховуючи викладене вище, колегія суддів погоджується з доводами апеляційної скарги про наявність у позивача права на обчислення пенсії за віком у відповідності до Закону №1058-IV із застосуванням показника середньої заробітної плати (доходу) в Україні, з якої сплачено страхові внески, за три календарні роки, що передують року звернення за призначенням такої пенсії, а саме: за 2022-2024р.р.
Відмовляючи в задоволенні позову, суд першої інстанції помилково застосував висновки Верховного Суду, викладені в постанові від 16.12.2024р. у справі №500/4386/22 при вирішенні цієї справи, оскільки обставини справ не є тотожними.
Так, за обставинами справи №500/4386/22 відбулось автоматичне переведення особи з пенсії, призначеної відповідно до спеціальних законів, зокрема Закону України «Про державну службу», на пенсію, призначену згідно із Законом України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування», в той час як в даному випадку переведення відбулось за особистої заяви з пенсії, призначеної відповідно до Закону України «Про пенсійне забезпечення» на пенсію, відповідно до Закону №1058-IV.
Отже, суд першої інстанції застосував нерелевантну до обставин цієї справи правову позицію Верховного Суду, у зв'язку із чим дійшов помилкового та безпідставного висновку про відсутність підстав для задоволення позову.
Слід також зазначити про те, що за правилами ст.ст.9,77 КАС України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, а суд, згідно зі ст.90 цього ж Кодексу, оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об'єктивному дослідженні.
За правилами ч.2 ст.77 КАС України, в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти позову.
Ухвалюючи дане судове рішення, колегія суддів керується ст.322 КАС України, ст.6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, практикою Європейського суду з прав людини та Висновком №11 (2008) Консультативної ради європейських суддів (п.41) щодо якості судових рішень.
Згідно з усталеною практикою Європейського суду з прав людини, яка відображає принцип, пов'язаний із належним здійсненням правосуддя, у рішенні судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча п.1 ст.6 Конвенції зобов'язує суди обґрунтувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожний аргумент.
Міра, до якої суд має виконати обов'язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (п.58 рішення у справі «Серявін та інші проти України»).
Пунктом 41 Висновку №11 (2008) Консультативної ради європейських суддів зазначено, що обов'язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент захисту на підтримку кожної підстави захисту. Обсяг цього обов'язку може змінюватися залежно від характеру рішення. Згідно з практикою Європейського суду з прав людини очікуваний обсяг обґрунтування залежить від різних доводів, що їх може наводити кожна зі сторін, а також від різних правових положень, звичаїв та доктринальних принципів, а крім того, ще й від різних практик підготовки та представлення рішень у різних країнах.
З тим, щоб дотриматися принципу справедливого суду, обґрунтування рішення має засвідчити, що суддя справді дослідив усі основні питання, винесені на його розгляд.
Враховуючи вищезазначені положення, дослідивши фактичні обставини та питання права, що лежать в основі спору у даній справі, колегія суддів дійшла висновку про відсутність необхідності надання відповіді на інші зазначені в апеляційній скарзі аргументи позивача, оскільки судом були досліджені усі основні питання, які є важливими для прийняття даного судового рішення.
У силу вимог ч.1 ст.317 КАС України, підставами для скасування судового рішення суду 1-ї інстанції повністю або частково та ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни рішення є: 1) неповне з'ясування судом обставин, що мають значення для справи; 2) недоведеність обставин, що мають значення для справи, які суд першої інстанції визнав встановленими; 3) невідповідність висновків, викладених у рішенні суду першої інстанції, обставинам справи; 4) неправильне застосування норм матеріального права або порушення норм процесуального права.
Отже, в обсязі встановлених обставин та враховуючи, що судом першої інстанції порушено норми матеріального та процесуального права, що призвело до неправильного вирішення справи, а також у зв'язку із тим, що деякі висновки суду не відповідають обставинам справи, судова колегія, діючи виключно в межах заявлених позовних вимог та доводів апеляційної скарги позивача, у відповідності до ч.1 ст.317 КАС України, вважає за необхідне скасувати рішення суду 1-ї інстанції та прийняти нове - про задоволення заявлених позовних вимог.
Також, ч.6 ст.139 КАС України визначено, що якщо суд апеляційної чи касаційної інстанції, не повертаючи адміністративної справи на новий розгляд, змінить судове рішення або ухвалить нове, він відповідно змінює розподіл судових витрат.
З огляду на результат розгляду справи, на користь позивача слід відшкодувати судові витрати за рахунок бюджетних асигнувань відповідачів, а саме: судовий збір за подання позовної заяви на суму 968,96 грн. та апеляційної скарги - 1453,44 грн. (всього - 2422,40 грн.).
Керуючись ст.ст.308,311,315,317,321,322,325,329 КАС України, апеляційний суд, -
Апеляційну скаргу ОСОБА_1 - задовольнити.
Рішення Одеського окружного адміністративного суду від 30 квітня 2025 року - скасувати та ухвалити нове, яким позов ОСОБА_1 - задовольнити повністю.
Визнати протиправними дії Головного управління Пенсійного фонду України в Херсонській області відносно обчислення ОСОБА_1 пенсії за віком без застосування показника середньої заробітної плати (доходу) в Україні, з якої сплачено страхові внески за останні 3 роки, що передують року звернення за призначенням пенсії за віком (за 2022, 2023, 2024 роки).
Зобов'язати Головне управління Пенсійного фонду України у Київській області здійснити з 13.01.2025 року перерахунок та виплату ОСОБА_1 пенсії за віком, яка призначена на підставі Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування», із застосуванням показника середньої заробітної плати (доходу) в Україні, з якої сплачено страхові внески за останні 3 роки, що передують року звернення за призначенням пенсії за віком, тобто за 2022, 2023 та 2024 роки, з урахуванням вже виплачених сум пенсії.
Стягнути з Головного управління Пенсійного Фонду в Херсонській області (код ЄДРПОУ 21295057) за рахунок бюджетних асигнувань на користь ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_1 ) судові витрати зі сплати судового збору у розмірі 1211,20 грн. (одна тисяча двісті одинадцять гривень 20 копійок).
Стягнути з Головного управління Пенсійного фонду України у Київській області (код ЄДРПОУ 22933548) за рахунок бюджетних асигнувань на користь ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_1 ) судові витрати зі сплати судового збору у розмірі 1211,20 грн. (одна тисяча двісті одинадцять гривень 20 копійок).
Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дати її прийняття, але може бути оскаржена в касаційному порядку до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.
Повний текст постанови виготовлено: 23.09.2025р.
Головуючий у справі
суддя-доповідач: Ю.В. Осіпов
Судді: М.П. Коваль
В.О. Скрипченко