23 вересня 2025 р.Справа № 643/7117/25
Другий апеляційний адміністративний суд у складі колегії:
Головуючого судді: Перцової Т.С.,
Суддів: П'янової Я.В. , Жигилія С.П. ,
за участю секретаря судового засідання Афанасьєвої К.Р.
розглянувши у відкритому судовому засіданні у приміщенні Другого апеляційного адміністративного суду адміністративну справу за апеляційною скаргою ОСОБА_1 на рішення Салтівського районного суду міста Харкова від 10.07.2025, головуючий суддя І інстанції: Мельникова І.Д., м. Харків, повний текст складено 10.07.25 року по справі № 643/7117/25
за позовом ОСОБА_1
до ІНФОРМАЦІЯ_1
про скасування постанови у справі про адміністративне правопорушення за ч.3 ст.210-1 КУпАП та закриття провадження у справі,
ОСОБА_1 (далі по тексту - ОСОБА_1 , позивач) звернувся до Салтівського районного суду м. Харкова з позовом до ІНФОРМАЦІЯ_1 (далі по тексту - ІНФОРМАЦІЯ_2 , відповідач), в якому просив суд:
- скасувати постанову начальника ІНФОРМАЦІЯ_3 № 01/2544 від 03.04.2025 по справі про адміністративне правопорушення за ч. 3 ст. 210-1 КУпАП про накладення адміністративного стягнення відносно ОСОБА_1 за вчинення адміністративного правопорушення у виді штрафу в сумі 17000 грн та закрити провадження по справі.
В обґрунтування позовних вимог послався на протиправність та безпідставність оскаржуваної постанови № 01/2544 від 03.04.2025, якою на позивача накладено штраф у розмірі 17000 грн, за вчинення адміністративного правопорушення, передбаченого частиною 3 статті 210-1 КУпАП (неявка за повісткою), оскільки ОСОБА_1 у передбачений законодавством спосіб повістки про виклик до ІНФОРМАЦІЯ_3 не отримував, що свідчить про відсутність у його діях чи бездіяльності ознак протиправності.
Звернув увагу, що всупереч вимог Порядку проведення призову громадян на військову службу під час мобілізації, на особливий період, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 16 травня 2024 р. № 560 (далі - Порядок № 560), спірна постанова не містить конкретизації виду повістки та мети виклику позивача до відповідного ІНФОРМАЦІЯ_4 , що не може вважатись обґрунтованим.
Крім того, відповідачем допущено грубе порушення процедури розгляду адміністративної справи відносно позивача, а саме не було з'ясовано всі фактичні обставини, що мають значення для правильного вирішення справи, що є самостійною підставою для скасування спірної постанови.
Рішенням Салтівського районного суду міста Харкова від 10.07.2025 по справі № 643/7117/25 у задоволенні позову ОСОБА_1 до ІНФОРМАЦІЯ_3 про скасування постанови начальника ІНФОРМАЦІЯ_3 № 01/2544 від 03.04.2025 по справі про адміністративне правопорушення за ч.3 ст. 210-1 КУпАП - відмовлено.
Стягнуто з ОСОБА_1 на користь держави судовий збір в розмірі 605,60 грн.
Позивач, не погодившись з вказаним рішенням суду першої інстанції, подав апеляційну скаргу, у якій, посилаючись на порушення судом норм матеріального та процесуального права, просив суд апеляційної інстанції скасувати рішення Салтівського районного суду м. Харкова від 10.07.2025 по справі № 643/7117/25 та ухвалити нове рішення, яким задовольнити адміністративний позов ОСОБА_1 до ІНФОРМАЦІЯ_3 про скасування постанови у справі про адміністративне правопорушення за ч. 3 ст. 210-1 КУпАП та закриття провадження у справі.
Апеляційна скарга мотивована твердженнями про невідповідність висновків суду першої інстанції фактичним обставинам справи, неповне з'ясування всіх обставин у даній справі, порушення норм матеріального та процесуального права, що в силу статті 317 КАС України є підставою для його скасування.
Наполягав, що матеріали справи не містять будь-яких відомостей про те, що ОСОБА_1 було належним чином оповіщено про виклик до ІНФОРМАЦІЯ_3 на 06.03.2025 на 09 год 00 хв. В свою чергу, наданої відповідачем до матеріалів справи лише однієї повістки № 2623366 з вимогою з'явитись до ІНФОРМАЦІЯ_3 є недостатньо для того, щоб вважати позивача таким, що належним чином оповіщений про необхідність такої явки, а відтак, і відсутній склад адміністративного правопорушення, передбаченого ч. 3 ст. 210-1 КУпАП.
Відповідач правом подання відзиву на апеляційну скаргу не скористався.
Сторони про дату, час та місце розгляду справи повідомлені належним чином шляхом розміщення на веб-порталі "Судова влада" повідомлення про виклик у судове засідання та надсилання повісток.
Згідно з частиною 4 статті 229 КАС України фіксування судового засідання за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснюється.
Колегія суддів, вислухавши суддю-доповідача, перевіривши в межах апеляційної скарги рішення суду першої інстанції, доводи апеляційної скарги, дослідивши матеріали справи, вважає, що апеляційна скарга підлягає задоволенню з огляду на наступне.
Судом першої інстанції встановлено, що ОСОБА_1 була направлена повістка про виклик до ІНФОРМАЦІЯ_5 , з метою уточнення даних на 06.03.2025 року на 9 год 00 хв за адресою: АДРЕСА_1 засобами поштового зв'язку рекомендованим поштовим відправленням 0610233087370 АТ «Укрпошта».
Військовозобов'язаний за викликом не з'явився, у зв'язку з цим було створено електронне звернення 16.03.2025 № E1616913 до Харківського районного управління поліції № 2 ГУНП в Харківській області про здійснення адміністративного затримання.
31.03.2025 о 11 годині 43 хвилини громадянина було доставлено до ІНФОРМАЦІЯ_3 працівниками поліції, у зв'язку з неприбуттям за викликом до ІНФОРМАЦІЯ_3 у строк та місце зазначені в повістці, на підставі чого, було складено протокол за ст. 210-1 КУПАП.
03 квітня 2025 року на ОСОБА_1 було винесено постанову на підставі ч.3 ст.210-1 КУпАП. Другий примірник постанови отримав.
Не погодившись із постановою про накладення адміністративного стягнення № 01/2544 від 03.04.2025, позивач звернувся до суду з адміністративним позовом про визнання її протиправною та скасування.
Відмовляючи у задоволенні позовних вимог, суд першої інстанції дійшов висновку про необхідність залишення без змін постанови № 01/2544 від 03.04.2025 по справі про адміністративне правопорушення за ч. 3 ст. 210-1 КУпАП про притягнення до адміністративної відповідальності ОСОБА_1 за ч. 3 ст. 210-1 КУпАП, оскільки в діях позивача міститься склад адміністративного правопорушення, передбаченого ч. 3 ст. 210-1 КУпАП, а оскаржувана постанова прийнята із дотриманням норм законодавства.
Надаючи правову оцінку встановленим обставинам справи та доводам апеляційної скарги, а також виходячи з меж апеляційного перегляду справи, визначених статтею 308 КАС України, колегія суддів зазначає наступне.
Колегією суддів встановлено, що спірні правовідносини виникли між сторонами внаслідок притягнення ОСОБА_1 на підставі постанови начальника ІНФОРМАЦІЯ_1 майора ОСОБА_2 до адміністративної відповідальності за частиною 3 статті 210-1 КУпАП.
За приписами частини 2 статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Відповідно до статті 9 Кодексу України про адміністративні правопорушення (далі по тексту - КУпАП), адміністративним правопорушенням (проступком) визнається протиправна, винна (умисна або необережна) дія чи бездіяльність, яка посягає на громадський порядок, власність, права і свободи громадян, на встановлений порядок управління і за яку законом передбачено адміністративну відповідальність.
Згідно з пунктом 1 статті 247 КУпАП обов'язковою умовою притягнення особи до адміністративної відповідальності є наявність події і складу адміністративного правопорушення.
Відповідно до статті 210-1 КУпАП порушення законодавства про оборону, мобілізаційну підготовку та мобілізацію тягне за собою накладення штрафу на громадян від трьохсот до п'ятисот неоподатковуваних мінімумів доходів громадян і на посадових осіб органів державної влади, органів місцевого самоврядування, юридичних осіб та громадських об'єднань - від однієї тисячі до однієї тисячі п'ятисот неоподатковуваних мінімумів доходів громадян.
Повторне протягом року вчинення порушення, передбаченого частиною першою цієї статті, за яке особу вже було піддано адміністративному стягненню, тягне за собою накладення штрафу на громадян від п'ятисот до семисот неоподатковуваних мінімумів доходів громадян і на посадових осіб органів державної влади, органів місцевого самоврядування, юридичних осіб та громадських об'єднань - від однієї тисячі п'ятисот до двох тисяч неоподатковуваних мінімумів доходів громадян.
Вчинення дій, передбачених частиною першою цієї статті, в особливий період тягне за собою накладення штрафу на громадян від однієї тисячі до однієї тисячі п'ятисот неоподатковуваних мінімумів доходів громадян і на посадових осіб органів державної влади, органів місцевого самоврядування, юридичних осіб та громадських об'єднань - від двох тисяч до трьох тисяч п'ятисот неоподатковуваних мінімумів доходів громадян.
З наведеного слідує, що для кваліфікації дій за частиною 3 статті 210-1 КУпАП необхідним є встановлення кваліфікуючої ознаки правопорушення - вчинення такого порушення в особливий період.
Правове регулювання відносин між державою і громадянами України у зв'язку з виконанням ними конституційного обов'язку щодо захисту Вітчизни, незалежності та територіальної цілісності України, а також визначення загальних засад проходження в Україні військової служби здійснює Закон України «Про військовий обов'язок і військову службу» від 25 березня 1992 року № 2232-XII (далі по тексту - Закон № 2232-XII).
Так, згідно із статтею 1 Закону № 2232-XII захист Вітчизни, незалежності та територіальної цілісності України є конституційним обов'язком громадян України.
Військовий обов'язок установлюється з метою підготовки громадян України до захисту Вітчизни, забезпечення особовим складом Збройних Сил України, інших утворених відповідно до законів України військових формувань, а також правоохоронних органів спеціального призначення (далі - Збройні Сили України та інші військові формування), посади в яких комплектуються військовослужбовцями.
Військовий обов'язок включає: підготовку громадян до військової служби, приписку до призовних дільниць, прийняття в добровільному порядку (за контрактом) та призов на військову службу, проходження військової служби, виконання військового обов'язку в запасі, проходження служби у військовому резерві, дотримання правил військового обліку.
Виконання військового обов'язку громадянами України забезпечують державні органи, органи місцевого самоврядування, утворені відповідно до законів України військові формування, підприємства, установи та організації незалежно від підпорядкування і форм власності в межах їх повноважень, передбачених законом, та районні (об'єднані районні), міські (районні у містах, об'єднані міські) територіальні центри комплектування та соціальної підтримки, територіальні центри комплектування та соціальної підтримки Автономної Республіки Крим, областей, міст Києва та Севастополя (далі - територіальні центри комплектування та соціальної підтримки).
Указом Президента України від 24 лютого 2022 року № 64/2022 в Україні було введено воєнний стан строком на 30 діб, який неодноразово продовжувався Указами Президента України та діє станом по сьогоднішній день.
Згідно із Указом Президента України від 24 лютого 2022 року № 65/2022, було оголошено проведення загальної мобілізації.
Відповідно до статті 1 Закону України "Про оборону України" від 06 грудня 1991 року № 1932-ХІІ, особливий період - період, що настає з моменту оголошення рішення про мобілізацію (крім цільової) або доведення його до виконавців стосовно прихованої мобілізації чи з моменту введення воєнного стану в Україні або в окремих її місцевостях та охоплює час мобілізації, воєнний час і частково відбудовний період після закінчення воєнних дій.
Враховуючи те, що Указом Президента України від 24 лютого 2022 року № 65/2022, було оголошено проведення загальної мобілізації, колегія суддів зазначає, що на момент притягнення позивача до адміністративного правопорушення (03.04.2025) діяв особливий період.
Правові основи мобілізаційної підготовки та мобілізації в Україні, визначення засад організації цієї роботи, повноваження органів державної влади, інших державних органів, органів місцевого самоврядування, а також обов'язки підприємств, установ і організацій незалежно від форми власності (далі - підприємства, установи і організації), повноваження і відповідальність посадових осіб та обов'язки громадян щодо здійснення мобілізаційних заходів регулює Закон України «Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію» від 21 жовтня 1993 року № 3543-XII (далі по тексту - Закон № 3543-XII).
Відповідно до абзацу 1 частини 1 та частини 3 статті 22 Закону № 3543-XII громадяни зобов'язані з'являтися за викликом до територіального центру комплектування та соціальної підтримки у строк та місце, зазначені в повістці (військовозобов'язані, резервісти Служби безпеки України - за викликом Центрального управління або регіонального органу Служби безпеки України, військовозобов'язані, резервісти розвідувальних органів України - за викликом відповідного підрозділу розвідувальних органів України), для взяття на військовий облік військовозобов'язаних чи резервістів, визначення їх призначення на особливий період, направлення для проходження медичного огляду. Під час мобілізації громадяни зобов'язані з'явитися:
військовозобов'язані та резервісти, які приписані до військових частин для проходження військової служби у воєнний час або до інших підрозділів чи формувань для виконання обов'язків за посадами, передбаченими штатами воєнного часу, - на збірні пункти територіальних центрів комплектування та соціальної підтримки у строки, зазначені в отриманих ними повістках або мобілізаційних розпорядженнях;
резервісти, які проходять службу у військовому резерві, - до військових частин у строки, визначені командирами військових частин;
військовозобов'язані, резервісти Служби безпеки України - за викликом керівників органів, в яких вони перебувають на військовому обліку;
військовозобов'язані, резервісти розвідувальних органів України - за викликом керівників відповідних підрозділів;
особи, які уклали контракти про перебування у резерві служби цивільного захисту, - за викликом керівників відповідних органів управління центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері цивільного захисту.
Інші військовозобов'язані протягом 60 днів з дня набрання чинності указом Президента України про оголошення мобілізації, затвердженим Верховною Радою України, зобов'язані уточнити свої облікові дані через центри надання адміністративних послуг або електронний кабінет призовника, військовозобов'язаного, резервіста, або у територіальному центрі комплектування та соціальної підтримки за місцем свого перебування або знаходження.
У разі отримання повістки про виклик до територіального центру комплектування та соціальної підтримки громадянин зобов'язаний з'явитися у зазначені у ній місце та строк.
Аналіз вищенаведеної норми права дозволяє дійти висновку, що у розумінні частини 1 та частини 3 статті 22 Закону № 3543-XII обов'язок з'явитися за викликом до територіального центру комплектування та соціальної підтримки у строк та місце, зазначені в повістці, виникає у громадянина України у разі: взяття його, як військовозобов'язаного чи резервіста, на військовий облік, визначення його призначення на особливий період, направлення для проходження медичного огляду.
Відповідно до абзацу 2 пункту 56 «Положення про підготовку і проведення призову громадян України на строкову військову службу та прийняття призовників на військову службу за контрактом», затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 21 березня 2002 р. № 352 (далі по тексту - Положення № 352) оповіщення громадян про призов на строкову військову службу та їх прибуття на призовні дільниці здійснюється за розпорядженнями керівників районних (міських) територіальних центрів комплектування та соціальної підтримки за формою згідно з додатком 17. Конкретні строки явки до призовних дільниць установлюються районними (міськими) територіальними центрами комплектування та соціальної підтримки в повістках за формою згідно з додатком 18, вручення яких проводиться через відповідні органи місцевого самоврядування, керівників підприємств, установ, організацій, у тому числі закладів освіти, незалежно від підпорядкування і форми власності. Повістки громадянам можуть також вручатися безпосередньо посадовими особами районного (міського) територіального центру комплектування та соціальної підтримки.
Розпорядження керівника районного (міського) територіального центру комплектування та соціальної підтримки розсилається відповідним органам місцевого самоврядування, керівникам підприємств, установ, організацій, у тому числі закладів освіти.
Згідно з абзацом 3 частини 9 статті 29 Закону № 2232-XII поважними причинами неприбуття чи несвоєчасного прибуття військовозобов'язаного чи резервіста до відповідного територіального центру комплектування та соціальної підтримки (Центрального управління або регіонального органу Служби безпеки України, відповідних підрозділів розвідувальних органів України) для призову на збори в пункт і в строк, установлені його керівником, які підтверджені відповідними документами, визнаються перешкоди стихійного характеру, сімейні обставини та інші поважні причини, перелік яких встановлюється Кабінетом Міністрів України.
З аналізу наведених норм слідує, що громадянин за умови призову його на строкову військову службу повинен прибути за викликом до територіального центру комплектування та соціальної підтримки у строки, вказані у повістці, а у разі неможливості прибуття, повідомити ІНФОРМАЦІЯ_4 про поважність причин не прибуття за повісткою.
Відповідно до пункту 1 «Положення про територіальні центри комплектування та соціальної підтримки», затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 23 лютого 2022 року № 154 (далі по тексту - Положення № 154) територіальні центри комплектування та соціальної підтримки є органами військового управління, що забезпечують виконання законодавства з питань військового обов'язку і військової служби, мобілізаційної підготовки та мобілізації.
Згідно із пунктом 8 Положення № 154 завданнями територіальних центрів комплектування та соціальної підтримки є виконання законодавства з питань військового обов'язку і військової служби, мобілізаційної підготовки та мобілізації, керівництво військовим обліком призовників, військовозобов'язаних та резервістів на території відповідної адміністративно-територіальної одиниці, здійснення контролю за його станом, зокрема в місцевих держадміністраціях, органах місцевого самоврядування та в органах, що забезпечують функціонування системи військового обліку призовників, військовозобов'язаних та резервістів на території відповідної адміністративно-територіальної одиниці (крім СБУ та розвідувальних органів України), забезпечення в межах своїх повноважень адміністрування (територіальні центри комплектування та соціальної підтримки Автономної Республіки Крим, областей, мм. Києва та Севастополя) та ведення Єдиного державного реєстру призовників, військовозобов'язаних та резервістів (далі - Реєстр) (районні територіальні центри комплектування та соціальної підтримки), проведення заходів з приписки громадян до призовних дільниць, призову громадян на військову службу, проведення відбору кандидатів для прийняття на військову службу за контрактом, участь у відборі громадян для проходження служби у військовому резерві Збройних Сил, підготовка та проведення в особливий період мобілізації людських і транспортних ресурсів, забезпечення організації соціального і правового захисту військовослужбовців, військовозобов'язаних і резервістів, призваних на навчальні (або перевірочні) та спеціальні збори до Збройних Сил (далі - збори), ветеранів війни та військової служби, пенсіонерів з числа військовослужбовців Збройних Сил (далі - пенсіонери) та членів їх сімей, участь у військово-патріотичному вихованні громадян, здійснення інших заходів з питань оборони відповідно до законодавства.
Згідно із пунктом 9 Положення № 154 територіальні центри комплектування та соціальної підтримки відповідно до покладених на них завдань, зокрема, ведуть військовий облік призовників, військовозобов'язаних та резервістів, а також облік громадян України, які уклали контракт добровольця територіальної оборони, ветеранів війни та військової служби, та інших осіб, які мають право на пенсійне забезпечення відповідно до Закону України "Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб", здійснюють ознайомлення громадян України з їх правами та обов'язками під час взяття на військовий облік, направлення для проходження базової військової служби, призову на військову службу та проходження зборів, а Центральне управління та регіональні органи СБУ, відповідні підрозділи розвідувальних органів України - під час призову на військову службу та проходження зборів; оформлюють та видають військово-облікові документи призовникам, військовозобов'язаним та резервістам; здійснюють заходи оповіщення та призову громадян (крім військовозобов'язаних та резервістів СБУ та розвідувальних органів): на військову службу за призовом осіб офіцерського складу; на військову службу за призовом осіб із числа резервістів в особливий період (зарахованих до військового оперативного резерву); на військову службу за призовом під час мобілізації, на особливий період (незалежно від місця їх перебування на військовому обліку); здійснюють фото- і відеофіксацію процесу пред'явлення та перевірки документів із застосуванням технічних приладів та засобів фото- та відеофіксації, а також можуть використовувати технічні прилади, засоби та спеціалізоване програмне забезпечення з доступом до Реєстру (крім співробітників СБУ та розвідувальних органів України, військовозобов'язаних та резервістів, які перебувають у них на військовому обліку); ведуть на відповідній території облік підприємств, які залучаються до виконання мобілізаційних завдань, а також облік людських і транспортних ресурсів, призначених для задоволення потреб оборони держави.
Відповідно до частини 1, 2 статті 72 КАС України доказами в адміністративному судочинстві є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи.
Ці дані встановлюються такими засобами:
1) письмовими, речовими і електронними доказами;
2) висновками експертів;
3) показаннями свідків.
Положеннями статті 254 КУпАП визначено, що про вчинення адміністративного правопорушення складається протокол уповноваженими на те посадовою особою або представником громадської організації чи органу громадської самодіяльності.
Протокол про адміністративне правопорушення, у разі його оформлення, складається не пізніше двадцяти чотирьох годин з моменту виявлення особи, яка вчинила правопорушення, у двох примірниках, один із яких під розписку вручається особі, яка притягається до адміністративної відповідальності.
Протокол не складається у випадках, передбачених статтею 258 цього Кодексу.
Згідно зі статтею 256 КУпАП у протоколі про адміністративне правопорушення зазначаються: дата і місце його складення, посада, прізвище, ім'я, по батькові особи, яка склала протокол; відомості про особу, яка притягається до адміністративної відповідальності (у разі її виявлення); місце, час вчинення і суть адміністративного правопорушення; нормативний акт, який передбачає відповідальність за дане правопорушення; прізвища, адреси свідків і потерпілих, прізвище викривача (за його письмовою згодою), якщо вони є; пояснення особи, яка притягається до адміністративної відповідальності; інші відомості, необхідні для вирішення справи. Якщо правопорушенням заподіяно матеріальну шкоду, про це також зазначається в протоколі.
Протокол підписується особою, яка його склала, і особою, яка притягається до адміністративної відповідальності; при наявності свідків і потерпілих протокол може бути підписано також і цими особами.
У разі відмови особи, яка притягається до адміністративної відповідальності, від підписання протоколу, в ньому робиться запис про це. Особа, яка притягається до адміністративної відповідальності, має право подати пояснення і зауваження щодо змісту протоколу, які додаються до протоколу, а також викласти мотиви свого відмовлення від його підписання.
При складенні протоколу особі, яка притягається до адміністративної відповідальності, роз'яснюються його права і обов'язки, передбачені статтею 268 цього Кодексу, про що робиться відмітка у протоколі.
Обов'язковою умовою притягнення особи до адміністративної відповідальності є наявність події та складу адміністративного правопорушення. Наявність події правопорушення доводиться шляхом надання доказів.
Згідно зі статтею 280 КУпАП орган (посадова особа) при розгляді справи про адміністративне правопорушення зобов'язаний з'ясувати: чи було вчинено адміністративне правопорушення, чи винна дана особа в його вчиненні, чи підлягає вона адміністративній відповідальності, чи є обставини, що пом'якшують і обтяжують відповідальність, чи заподіяно майнову шкоду, чи є підстави для передачі матеріалів про адміністративне правопорушення на розгляд громадської організації, трудового колективу, а також з'ясувати інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи. Особливості розгляду справ про адміністративні правопорушення, передбачені статтями 210 і 210-1 цього Кодексу, а також про адміністративне правопорушення у сфері забезпечення безпеки дорожнього руху, зафіксоване в автоматичному режимі, безпеки на автомобільному транспорті та про порушення правил зупинки, стоянки, паркування транспортних засобів, зафіксоване в режимі фотозйомки (відеозапису), встановлюються статтями 279-1-279-9 цього Кодексу.
Відповідно до статті 251 КУпАП доказами в справі про адміністративне правопорушення, є будь-які фактичні дані, на основі яких у визначеному законом порядку орган (посадова особа) встановлює наявність чи відсутність адміністративного правопорушення, винність даної особи в його вчиненні та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи. Ці дані встановлюються протоколом про адміністративне правопорушення, поясненнями особи, яка притягається до адміністративної відповідальності, потерпілих, свідків, висновком експерта, речовими доказами, показаннями технічних приладів та технічних засобів, що мають функції фото- і кінозйомки, відеозапису, у тому числі тими, що використовуються особою, яка притягається до адміністративної відповідальності, або свідками, а також працюючими в автоматичному режимі, чи засобів фото- і кінозйомки, відеозапису, у тому числі тими, що використовуються особою, яка притягається до адміністративної відповідальності, або свідками, а також працюючими в автоматичному режимі або в режимі фотозйомки (відеозапису), які використовуються при нагляді за виконанням правил, норм і стандартів, що стосуються забезпечення безпеки дорожнього руху, безпеки на автомобільному транспорті та паркування транспортних засобів, актом огляду та тимчасового затримання транспортного засобу, протоколом про вилучення речей і документів, а також іншими документами.
Обов'язок щодо збирання доказів покладається на осіб, уповноважених на складання протоколів про адміністративні правопорушення, визначених статтею 255 цього Кодексу.
На виконання вимог частини 1 статті 9 КАС України розгляд і вирішення справ в адміністративних судах здійснюються на засадах змагальності сторін та свободи в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.
Згідно з частиною 1 статті 72 КАС України доказами в адміністративному судочинстві є будь-які фактичні дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин, що обґрунтовують вимоги і заперечення осіб, які беруть участь у справі, та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи.
За змістом норм частини 1 та 2 статті 77 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.
В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.
У таких справах суб'єкт владних повноважень не може посилатися на докази, які не були покладені в основу оскаржуваного рішення, за винятком випадків, коли він доведе, що ним було вжито всіх можливих заходів для їх отримання до прийняття оскаржуваного рішення, але вони не були отримані з незалежних від нього причин.
Положеннями статті 245 КУпАП встановлено, що завданнями провадження у справах про адміністративні правопорушення є: своєчасне, всебічне, повне і об'єктивне з'ясування обставин кожної справи, вирішення її в точній відповідності з законом, забезпечення виконання винесеної постанови, а також виявлення причин та умов, що сприяють вчиненню адміністративних правопорушень, запобігання правопорушенням, виховання громадян у дусі додержання законів, зміцнення законності.
Як вбачається зі змісту спірної постанови, в якості нормативної підстави порушення позивачем законодавства про оборону, мобілізаційну підготовку та мобілізацію відповідачем зазначено абзац 3 частини 10 статті 1 Закону № 2232-XII, пункти 1 та 3 частини 1 статті 22 Закону № 3543-XII, якими встановлено обов'язок громадянина України з'являтися за викликом до територіального центру комплектування та соціальної підтримки для взяття на військовий облік військовозобов'язаних чи резервістів, визначення їх призначення на особливий період, направлення для проходження медичного огляду.
При цьому, в якості фактичної обставини вказано, що громадянин ОСОБА_1 , який перебуває на військовому обліку в ІНФОРМАЦІЯ_6 06.03.2025 не з'явився за повісткою до ІНФОРМАЦІЯ_3 , надісланою засобами поштового зв'язку рекомендованим поштовим відправленням № 0610233087370 від 22.05.2025, яке повернулось до ІНФОРМАЦІЯ_3 з відміткою «адресат відсутній за вказаною адресою» та відповідно до пункту 41 Порядку № 560 вважається належним чином врученою.
Надаючи оцінку твердженню відповідача про належне інформування позивача за вказаним поштовим відправленням, колегія суддів вважає за необхідне з'ясувати факт належного інформування позивача про обов'язок з'явитись до ІНФОРМАЦІЯ_3 06.03.2025.
З матеріалів справи судом апеляційної інстанції встановлено, що в якості підтвердження належним чином інформування позивача про необхідність явки до РТЦК, ІНФОРМАЦІЯ_2 надано копії : повістки № 2623366 та опису вкладення до рекомендованого поштового відправлення.
Колегія суддів зауважує, що у розумінні пункту 41 Порядку № 560 належним підтвердженням оповіщення резервіста або військовозобов'язаного про виклик до районного (міського) територіального центру комплектування та соціальної підтримки або його відділу чи відповідного підрозділу розвідувальних органів, Центрального управління або регіональних органів СБУ є:
1) у разі вручення повістки - особистий підпис про отримання повістки, відеозапис вручення повістки або ознайомлення з її змістом, у тому числі відеозапис доведення акта відмови від отримання повістки (додаток 2), а також відеозапис відмови резервіста або військовозобов'язаного у спілкуванні з особою, уповноваженою вручати повістки;
2) у разі надсилання повістки засобами поштового зв'язку:
день отримання такого поштового відправлення особою, що підтверджується інформацією та/або документами від поштового оператора;
день проставлення у поштовому повідомленні відмітки про відмову отримати поштове відправлення чи день проставлення відмітки про відсутність особи за адресою місця проживання особи, повідомленою цією особою територіальному центру комплектування та соціальної підтримки під час уточнення своїх облікових даних;
день проставлення у поштовому повідомленні відмітки про відмову отримати поштове відправлення чи день проставлення відмітки про відсутність особи за адресою задекларованого/зареєстрованого місця проживання в установленому законом порядку, якщо ця особа не повідомила територіальному центру комплектування та соціальної підтримки іншої адреси місця проживання.
З аналізу наведених норм вбачається, що належним доказом оповіщення військовозобов'язаного у разі надсилання повістки засобами поштового зв'язку є, зокрема, поштове повідомлення із відміткою про вручення, або про відмову отримати поштове відправлення або про відсутність особи за адресою задекларованого/зареєстрованого місця проживання в установленому законом порядку.
Дослідивши наявну в матеріалах справи копію опису вкладення до рекомендованого поштового відправлення колегією суддів встановлено, що останній взагалі не містить будь-яких відомостей про направлення саме повістки ОСОБА_1 . При цьому, відтиску календарного штемпеля установи поштового зв'язку про прийняття такого поштового відправлення опису вкладення не містить.
Не надано до матеріалів справи і поштового повідомлення із відміткою або про отримання позивачем повістки, або про відмову отримати поштове відправлення чи про день проставлення відмітки або про відсутність особи за адресою задекларованого/зареєстрованого місця проживання.
А відтак, твердження відповідача про належне повідомлення позивача про необхідність явки до ІНФОРМАЦІЯ_3 з метою уточнення даних на 06.03.2025 о 9 год 00 хв за адресою: АДРЕСА_1 , що підтверджується рекомендованим поштовим відправленням, яке повернулось до ІНФОРМАЦІЯ_3 з відміткою "адресат відсутній за вказаною адресою", є таким, що не відповідає дійсності та спростовано дослідженими матеріалами справи.
Колегія суддів зауважує, що державні органи, маючи однаковий обсяг процесуальних прав та обов'язків разом з іншими учасниками справи, мають діяти вчасно та в належний спосіб дотримуватись відповідних правил та процедур, установлених, у тому числі, нормами матеріального та процесуального закону, не можуть і не повинні отримувати вигоду від їхнього порушення, уникати або відтермінувати виконання своїх обов'язків.
У пунктах 70-71 рішення по справі "Рисовський проти України" (заява № 29979/04) Європейський Суд з прав людини підкреслює особливу важливість принципу "належного урядування", зазначивши, що цей принцип передбачає, що у разі, коли йдеться про питання загального інтересу, зокрема, якщо справа впливає на такі основоположні права людини, як майнові права, державні органи повинні діяти вчасно та в належний і якомога послідовніший спосіб (рішення у справах "Беєлер проти Італії" (Beyeler v. Italy), заява № 33202/96, пункт 120, "Онер'їлдіз проти Туреччини" (Oneryildiz v. Turkey), заява № 48939/99, пункт 128, "Megadat.com S.r.l. проти Молдови" (Megadat.com S.r.l. v. Moldova), № 21151/04, пункт 72, "Москаль проти Польщі" (Moskal v. Poland), заява № 10373/05, пункту 51). Зокрема, на державні органи покладено обов'язок запровадити внутрішні процедури, які посилять прозорість і ясність їхніх дій, мінімізують ризик помилок (див., наприклад, рішення у справах "Лелас проти Хорватії" (Lelas v. Croatia), заява № 55555/08, пункт 74, "Тошкуца та інші проти Румунії" (Toscuta and Others v. Romania), заява № 36900/03, пункт 37) і сприятимуть юридичній визначеності у цивільних правовідносинах, які зачіпають майнові інтереси (див. зазначені вище рішення у справах "Онер'їлдіз проти Туреччини" (Oneryildiz v. Turkey), пункт 128, та "Беєлер проти Італії" (Beyeler v. Italy), пункт 119).
Принцип "належного урядування", як правило, не повинен перешкоджати державним органам виправляти випадкові помилки, навіть ті, причиною яких є їхня власна недбалість (див. зазначене вище рішення у справі "Москаль проти Польщі" (Moskal v. Poland), заява № 10373/05, пункт 73). Будь-яка інша позиція була б рівнозначною, inter alia, санкціонуванню неналежного розподілу обмежених державних ресурсів, що саме по собі суперечило б загальним інтересам (там само). З іншого боку, потреба виправити минулу "помилку" не повинна непропорційним чином втручатися в нове право, набуте особою, яка покладалася на легітимність добросовісних дій державного органу (рішення у справі "Пінкова та Пінк проти Чеської Республіки" (Pincova and Pine v. the Czech Republic), заява № 36548/97, пункт 58). Іншими словами, державні органи, які не впроваджують або не дотримуються своїх власних процедур, не повинні мати можливість отримувати вигоду від своїх протиправних дій або уникати виконання своїх обов'язків (див. зазначене вище рішення у справі "Лелас проти Хорватії" (Lelas v. Croatia), заява № 55555/08, пункт 74). Ризик будь-якої помилки державного органу повинен покладатися на саму державу, а помилки не можуть виправлятися за рахунок осіб, яких вони стосуються (рішення у справах "Пінкова та Пінк проти Чеської Республіки" (Pincova and Pine v. the Czech Republic), заява № 36548/97, пункт 58, "Ґаші проти Хорватії" (Gashi v. Croatia), заява № 32457/05, пункт 40, "Трґо проти Хорватії" (Trgo v. Croatia), заява № 35298/04, пункт 67).
Разом з цим, як встановлено колегією суддів, у порушення вищенаведеного принципу відповідачем при прийнятті спірної постанови не враховано відсутність доказів про належне оповіщення ОСОБА_1 прибути 06.03.2025 на 9 год 00 хв до ІНФОРМАЦІЯ_3 для уточнення даних, незважаючи на те, що при розгляді справи про адміністративне правопорушення та складення протоколу № 01/2479 від 31.03.2025 позивач інформував уповноважених осіб РТЦК про те, що не отримував повістки та не знав про необхідність явки до ІНФОРМАЦІЯ_4 , про що свідчить наявність відповідних текстових пояснень у протоколі.
Відтак, відповідач, як під час складення протоколу про адміністративне правопорушення, так і при винесенні оскаржуваної постанови мав можливість перевірити обставини оповіщення та/або вручення повістки ОСОБА_1 , а також підтвердити або спростувати викладені ним пояснення у протоколі, однак таких дій не здійснив.
У свою чергу, не здійснення ІНФОРМАЦІЯ_2 перевірки належного оповіщення військовозобов'язаного про необхідність з'явитись до РТЦК, не може покладати на ОСОБА_1 , в діях якого відсутні ознаки протиправності, негативних наслідків.
В контексті наведеного, колегія суддів вважає за доречне звернути увагу на суттєвий розмір штрафу внаслідок не з'явлення військовозобов'язаного за викликом до територіального центру комплектування та соціальної підтримки з метою або взяття на військовий облік військовозобов'язаних чи резервістів, або визначення їх призначення на особливий період, або направлення для проходження медичного огляду, що покладає на ІНФОРМАЦІЯ_4 обов'язок належним чином пересвідчитись у сповіщенні особи про необхідність прибути за викликом. Підставою для накладення адміністративного стягнення може бути визнана виключно умисна поведінка направлена на ухилення від обов'язку прибути по повістці. Відсутність ж доказів обізнаності особи про існування повістки, за умови її добросовісної поведінки, не може бути підставою для накладення адміністративного стягнення.
Крім того, слід зауважити, що відповідно до наявної в матеріалах справи копії повістки № 2623366 на ім'я ОСОБА_1 останній викликався до ІНФОРМАЦІЯ_3 06.03.2025 на 09 год 00 хв з метою «для уточнення даних», однак така мета не передбачена абзацом 3 частини 10 статті 1 Закону № 2232-XII, пункти 1 та 3 частини 1 статті 22 Закону № 3543-XII.
Колегія суддів зауважує, що за змістом вказаних норм права обов'язку з'являтися за викликом до територіального центру комплектування та соціальної підтримки "для звірки військово-облікових даних" або "для уточнення даних" у громадянина України не виникає, а обставин неприбуття позивача за викликом до територіального центру комплектування та соціальної підтримки для взяття на військовий облік військовозобов'язаних чи резервістів, визначення призначення на особливий період, направлення для проходження медичного огляду відповідачем у повістці не вказано. Не зазначено таких обставин і у протоколі і у спірній постанові. Отже, висновок відповідача про порушення позивачем частини 3 статті 22 Закону № 3543-XII є хибним.
Доречно також врахувати, що за приписами примітки до статті 210 КУпАП слідує, що положення статей 210, 210-1 цього кодексу не застосовуються у разі можливості отримання держателем Єдиного державного реєстру призовників, військовозобов'язаних та резервістів персональних даних призовника, військовозобов'язаного, резервіста шляхом електронної інформаційної взаємодії з іншими інформаційно-комунікаційними системами, реєстрами (у тому числі публічними), базами (банками) даних, держателями (розпорядниками, адміністраторами) яких є державні органи.
Таким чином, відповідальність, передбачена статтею 210-1 КУпАП не застосовується у разі можливості отримання даних особи шляхом електронної інформаційної взаємодії з іншими базами/системами/реєстрами.
Судом апеляційної інстанції відповідно до наявних в матеріалах справи скрін-шотів із системи «Резерв+» встановлено, що ОСОБА_1 вчасно уточнив свої дані.
У той же час, у надісланій позивачу повістці зазначено мету виклику до ІНФОРМАЦІЯ_4 ».
Разом з цим, ані в оскаржуваній постанові, ані у надісланій повістці ІНФОРМАЦІЯ_2 не конкретизовано, яких саме даних позивача недостатньо, що зумовило необхідність його виклику для уточнення таких, що не може вважатись обґрунтованим.
З урахуванням вищевикладеного, колегія суддів дійшла висновку, що у спірних правовідносинах відповідач діяв не на підставі та не у спосіб, встановлений законом, що є підставою для скасування постанови начальника ІНФОРМАЦІЯ_3 № 01/2544 від 03.04.2025 по справі про адміністративне правопорушення за ч. 3 ст. 210-1 КУпАП про накладення адміністративного стягнення відносно ОСОБА_1 за вчинення адміністративного правопорушення у виді штрафу в сумі 17000 грн.
Згідно з пунктом 1 частини 1 статті 247 КУпАП провадження в справі про адміністративне правопорушення не може бути розпочато, а розпочате підлягає закриттю за відсутності події і складу адміністративного правопорушення.
Відповідно до пункту 3 частини 3 статті 286 КАС України, за наслідками розгляду справи з приводу рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень у справах про притягнення до адміністративної відповідальності місцевий загальний суд як адміністративний має право скасувати рішення суб'єкта владних повноважень і закрити справу про адміністративне правопорушення.
Наведеним положенням кореспондують норми статті 293 КУпАП, якими регламентовано повноваження органу, який розглядає скарги на постанову по справі про адміністративне правопорушення.
Так, орган (посадова особа) при розгляді скарги на постанову по справі про адміністративне правопорушення перевіряє законність і обґрунтованість винесеної постанови і приймає одне з таких рішень:
1) залишає постанову без зміни, а скаргу без задоволення;
2) скасовує постанову і надсилає справу на новий розгляд;
3) скасовує постанову і закриває справу;
4) змінює захід стягнення в межах, передбачених нормативним актом про відповідальність за адміністративне правопорушення, з тим, однак, щоб стягнення не було посилено.
Враховуючи, що відповідачем не доведено наявності у діях позивача складу адміністративного правопорушення, передбаченого частиною 3 статті 210-1 КУпАП, провадження у справі про адміністративне правопорушення відносно ОСОБА_1 підлягає закриттю, що зумовлює прийняття рішення про задоволення вимог апеляційної скарги.
Ухвалюючи судове рішення, колегія суддів керується ст. 322 КАС України, ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, практикою Європейського суду з прав людини (рішення Серявін та інші проти України) та Висновком №11 (2008) Консультативної ради європейських суддів (п.41) щодо якості судових рішень.
Як зазначено в п. 58 рішення Європейського суду з прав людини у справі Серявін та інші проти України суд повторює, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов'язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішенні судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча п. 1 ст.6 Конвенції зобов'язує суди обґрунтувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожний аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов'язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення.
Пунктом 41 Висновку № 11 (2008) Консультативної ради європейських суддів зазначено, що обов'язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент захисту на підтримку кожної підстави захисту. Обсяг цього обов'язку може змінюватися залежно від характеру рішення. Згідно з практикою Європейського суду з прав людини очікуваний обсяг обґрунтування залежить від різних доводів, що їх може наводити кожна зі сторін, а також від різних правових положень, звичаїв та доктринальних принципів, а крім того, ще й від різних практик підготовки та представлення рішень у різних країнах. З тим, щоб дотриматися принципу справедливого суду, обґрунтування рішення повинно засвідчити, що суддя справді дослідив усі основні питання, винесені на його розгляд.
Враховуючи вищезазначені положення, дослідивши фактичні обставини та питання права, що лежать в основі спору у справі, колегія суддів дійшла висновку про відсутність необхідності надання відповіді на інші аргументи сторін, оскільки судом були досліджені усі основні питання, які є важливими для прийняття судового рішення.
Відповідно до пунктів 1, 4 частини 1 статті 317 КАС України неповне з'ясування судом обставин, що мають значення для справи, неправильне застосування норм матеріального права є підставами для скасування судового рішення суду першої інстанції повністю або частково та ухвалення нового рішення.
З огляду на викладене, враховуючи, що порушення відповідачем порядку розгляду справи про адміністративне правопорушення та не доведення факту вчинення адміністративного правопорушення, на яке послався апелянт знайшло підтвердження під час апеляційного перегляду справи, колегія суддів вважає, що рішення Салтівського районного суду міста Харкова від 10.07.2025 по справі № 643/7117/25 підлягає скасуванню з прийняттям постанови про задоволення позовних вимог.
З огляду на звільнення позивача від сплати судового збору, підстави для розподілу судових витрат - відсутні.
Керуючись ч. 4 ст. 229, ч. 4 ст. 241, ст. ст. 243, 250, 272, 286, 308, 310, 315, 317, 321, 322, 325, 328 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -
Апеляційну скаргу ОСОБА_1 - задовольнити.
Рішення Салтівського районного суду міста Харкова від 10.07.2025 по справі № 643/7117/25 - скасувати.
Прийняти нову постанову, якою позов ОСОБА_1 до ІНФОРМАЦІЯ_1 про скасування постанови начальника ІНФОРМАЦІЯ_3 № 01/2544 від 03.04.2025 по справі про адміністративне правопорушення за ч. 3 ст. 210-1 КУпАП - задовольнити.
Визнати протиправною та скасувати постанову начальника ІНФОРМАЦІЯ_3 № 01/2544 від 03.04.2025 по справі про адміністративне правопорушення за ч. 3 ст. 210-1 КУпАП.
Провадження у справі про адміністративне правопорушення відносно ОСОБА_1 про притягнення до адміністративної відповідальності за ч. 3 ст. 210-1 КУпАП - закрити.
Постанова набирає законної сили з дати її проголошення та не підлягає касаційному оскарженню в силу ч. 3 ст. 272 Кодексу адміністративного судочинства України.
Головуючий суддя Т.С. Перцова
Судді Я.В. П'янова С.П. Жигилій