24 вересня 2025 р. Справа № 520/5389/25
Другий апеляційний адміністративний суд у складі колегії:
Головуючого судді: П'янової Я.В.,
Суддів: Жигилія С.П. , Присяжнюк О.В. ,
розглянувши в порядку письмового провадження у приміщенні Другого апеляційного адміністративного суду адміністративну справу за апеляційною скаргою Головного управління Пенсійного фонду України у Київській області на рішення Харківського окружного адміністративного суду від 30.05.2025, головуючий суддя І інстанції: Волошин Д.А., м. Харків, повний текст складено 30.05.25 у справі № 520/5389/25
за позовом ОСОБА_1
до Головного управління Пенсійного фонду України у Київській області
про визнання протиправним та скасування рішення, зобов'язання вчинити певні дії,
ОСОБА_1 (далі за текстом також - позивач, ОСОБА_1 ) звернувся до адміністративного суду з позовом до Головного управління Пенсійного фонду України в Київській області (далі за текстом також - відповідач, ГУ ПФУ в Київській області), в якому просив:
- зобов'язати Головне управління Пенсійного фонду України в Київській області призначити ОСОБА_1 з 02 липня 2024 року пенсію за віком, із зарахуванням до загального трудового стажу, який дає право на пенсію, таких періодів роботи: з 17.11.1981 по 16.08.1982 - в Обласному вузлі спецзв'язку Харківського ОПТУС; з 18.08.1988 по 19.10.1990 - у Будинку культури «Овочівник»; з 01.07.1997 по 22.09.1997 в Акціонерному товаристві «Харківська тютюнова фабрика», а також проводити відповідні виплати, без застосування положень Постанови Кабінету Міністрів України № 649 від 22.08.2018 та без застосування будь-яких обмежень щодо виплати заборгованості, в тому числі поетапного чи часткового;
- визнати протиправним та скасувати рішення про відмову в призначенні пенсії від 30.10.2024 № 204950022487 відділу пенсійного забезпечення управління пенсійного забезпечення, надання страхових виплат, соціальних послуг, житлових субсидій та пільг Головного управління Пенсійного фонду України у Київській області щодо відмови ОСОБА_1 в призначенні пенсії за віком.
Рішенням Харківського окружного адміністративного суду від 30 травня 2025 року адміністративний позов задоволено частково.
Визнано протиправним та скасовано рішення Головного управління Пенсійного фонду України в Київській області від 30.10.2024 за № 204950022487 про відмову в призначенні ОСОБА_1 пенсії за віком.
Зобов'язано Головне управління Пенсійного фонду України в Київській області зарахувати до страхового стажу ОСОБА_1 періоди його роботи з 17.11.1981 по 16.08.1982, з 18.08.1988 по 19.10.1990 та з 01.07.1997 по 22.09.1997 згідно з трудовою книжкою серії НОМЕР_1 від 21.07.1977.
Зобов'язано Головне управління Пенсійного фонду України в Київській області повторно розглянути заяву ОСОБА_1 про призначення пенсії за віком від 22.10.2024, з урахуванням висновків суду в цій справі.
У задоволенні іншої частини позовних вимог відмовлено.
Стягнуто на користь ОСОБА_1 за рахунок бюджетних асигнувань Головного управління Пенсійного фонду України в Київській області судові витрати зі сплати судового збору в сумі 1 211,20 грн.
Не погодившись із рішенням суду першої інстанції в частині задоволення позовних вимог, Головне управління Пенсійного фонду України в Київській області оскаржило його в апеляційному порядку, оскільки вважає, що в цій частині рішення прийняте з порушенням норм матеріального і процесуального права, з неповним з'ясуванням обставин, що мають значення для справи.
В обґрунтування вимог апеляційної скарги відповідач зазначає про неврахування судом першої інстанції того, що з огляду на документи, подані до пенсійного органу для призначення пенсії за віком, підстави для зарахування спірного періоду до стажу роботи позивача у Головного управління Пенсійного фонду України в Київській області відсутні.
За результатами апеляційного розгляду відповідач просить скасувати судове рішення в оскаржуваній частині та ухвалити нове судове рішення, яким відмовити у задоволенні позовних вимог в повному обсязі.
Позивач правом на подання відзиву на апеляційну скаргу не скористався.
Відповідно до пункту третього частини першої статті 311 Кодексу адміністративного судочинства України (далі також - КАС України) суд апеляційної інстанції розглядає справу в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами, фіксування судового засідання за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснюється.
Колегія суддів, переглянувши справу за наявними у ній доказами, перевіривши законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги, вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню, з таких підстав.
Судом першої інстанції встановлено та підтверджено у суді апеляційної інстанції, що позивач 02.09.2024 звернувся до територіального органу Пенсійного фонду України із заявою про призначення йому пенсії за віком (а.с. 26-27).
За результатами розгляду заяви позивача за екстериторіальним принципом Головним управлінням Пенсійного фонду України в Харківській області прийнято рішення від 10.09.2024 за №204950022487, яким позивачу відмовлено в призначенні пенсії за віком відповідно до частини 3 статті 26 Закону України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування", у зв'язку з відсутністю необхідного страхового стажу (а.с. 25).
Позивач 22.10.2024 повторно звернувся до територіального органу Пенсійного фонду України із заявою про призначення йому пенсії за віком задля надання до заяви про призначення пенсії уточнюючих довідок для підтвердження страхового стажу (а.с. 23-24).
За результатіами розгляду заяви позивача від 22.10.2024 за екстериторіальним принципом Головним управлінням Пенсійного фонду України в Київській області прийнято рішення від 30.10.2024 за №204950022487, яким позивачу відмовлено в призначенні пенсії за віком відповідно до частини 3 статті 26 Закону України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування", у зв'язку з відсутністю необхідного страхового стажу. (а.с. 21-22)
Зазначене рішення оскаржується позивачем у межах цієї справи.
У рішенні вказано, що необхідний вік для призначення пенсії становить 65 років, вік заявника - 65 років; необхідний страховий стаж, визначений частиною 3 статті 26 Закону України “Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування», в період з 01.01.2024 по 31.12.2024 становить від 15 до 21 року, страховий стаж заявника - 13 років 11 місяців 10 днів.
Також в оскаржуваному рішенні відповідачем зазначено, що за доданими документами до страхового стажу за записами трудової книжки НОМЕР_1 від 21.07.1977 не зараховано період роботи з 17.11.1981 по 16.08.1982, оскільки дата наказу про звільнення зазначена некоректно. Період роботи з 18.08.1988 по 19.10.1990 не зараховано, оскільки наявне виправлення в наказі про звільнення, назва організації при звільненні не відповідає назві організації при прийнятті на роботу; у довідці № 5007 від 08.10.2024 назва організації при звільненні не відповідає назві організації при прийняття на роботу. Період роботи з 01.07.1997 по 22.09.1997 не зараховано, оскільки в записі про прийняття на роботу відсутня назва підприємства.
Вважаючи рішення відповідача про відмову в призначенні пенсії за віком протиправним, позивач звернувся до суду з цим позовом.
Ухвалюючи рішення про часткове задоволення позовних вимог, суд першої інстанції виходив з того, що відповідачем неналежним чином здійснено перевірку періодів роботи позивача з 17.11.1981 по 16.08.1982, з 18.08.1988 по 19.10.1990 та з 01.07.1997 по 22.09.1997 згідно із записами його трудової книжки серії НОМЕР_1 при вирішенні питання про зарахування таких періодів до страхового стажу позивача та дійшов висновку, що спірні періоди підлягають зарахуванню до страхового стажу позивача, а рішення Головного управління Пенсійного фонду України в Київській області від 30.10.2024 за № 204950022487 є протиправним та підлягає скасуванню.
З урахуванням обставин цієї справи суд першої інстанції також дійшов висновку, що належним способом захисту, необхідним для поновлення прав позивача, є зарахування до страхового стажу позивача спірних періодів роботи з 17.11.1981 по 16.08.1982, з 18.08.1988 по 19.10.1990 та з 01.07.1997 по 22.09.1997, та зобов'язання відповідача повторно розглянути заяву позивача від 22.10.2024 про призначення пенсії за віком, з урахуванням висновків суду в цій справі.
Відповідно до ч. 1 ст. 308 Кодексу адміністративного судочинства України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.
Виходячи з положень вказаної норми законодавства, колегія суддів переглядає рішення суду першої інстанції в частині задоволення позовних вимог.
Надаючи правову оцінку встановленим обставинам та доводам учасників справи у цій частині, суд апеляційної інстанції виходить з такого.
Відповідно до ч. 2 ст. 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
За приписами статті 46 Конституції України громадяни мають право на соціальний захист, що включає право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, а також у старості та в інших випадках, передбачених законом.
Правовідносини, що виникають у сфері пенсійного забезпечення громадян регулюються Законом України «Про пенсійне забезпечення» №1788-ХІІ від 05.11.1991 та Законом України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» № 1058-IV від 09.07.2003 (далі за текстом - Закон № 1058-IV).
За змістом пункту 1 частини першої статті 8 Закону № 1058-IV право на отримання пенсій та соціальних послуг із солідарної системи мають громадяни України, які застраховані згідно із цим Законом та досягли встановленого цим Законом пенсійного віку чи визнані особами з інвалідністю в установленому законодавством порядку і мають необхідний для призначення відповідного виду пенсії страховий стаж.
У силу пункту 1 частини першої статті 9 Закону №1058-IV відповідно до цього Закону в солідарній системі призначаються такі пенсійні виплати: пенсія за віком.
Частиною першою статті 24 Закону № 1058-IV визначено, що страховий стаж - період (строк), протягом якого особа підлягає загальнообов'язковому державному пенсійному страхуванню та за який щомісяця сплачені страхові внески в сумі не меншій, ніж мінімальний страховий внесок.
Страховий стаж обчислюється територіальними органами Пенсійного фонду відповідно до вимог цього Закону за даними, що містяться в системі персоніфікованого обліку, а за періоди до впровадження системи персоніфікованого обліку - на підставі документів та в порядку, визначеному законодавством, що діяло до набрання чинності цим Законом, а також даних, включених на підставі цих документів до реєстру застрахованих осіб Державного реєстру загальнообов'язкового державного соціального страхування /частина друга статті 24 Закону № 1058-IV/.
Абзацом другим частини четвертої статті 26 Закону №1058-ІV передбачено, що наявність страхового стажу, передбаченого частинами першою - третьою цієї статті, який дає право на призначення пенсії за віком, визначається на дату досягнення особою відповідного віку і не залежить від наявності страхового стажу на дату звернення за призначенням пенсії.
Статтею 44 Закону № 1058-IV передбачено, що заява про призначення (перерахунок) пенсії та необхідні документи подаються до територіального органу Пенсійного фонду або до уповноваженого ним органу чи уповноваженій особі в порядку, визначеному правлінням Пенсійного фонду за погодженням із центральним органом виконавчої влади, що забезпечує формування державної політики у сферах трудових відносин, соціального захисту населення, особисто або через представника, який діє на підставі виданої йому довіреності, посвідченої нотаріально.
Заява про призначення пенсії за віком може бути подана застрахованою особою не раніше ніж за місяць до досягнення пенсійного віку.
Органи Пенсійного фонду мають право вимагати відповідні документи від підприємств, організацій і окремих осіб, видані ними для оформлення пенсії, а також в необхідних випадках перевіряти обґрунтованість їх видачі та достовірність поданих відомостей про осіб, які підлягають загальнообов'язковому державному пенсійному страхуванню, умови їх праці та інших відомостей, передбачених законодавством для визначення права на пенсію. На такі перевірки не поширюється дія положень законодавства про здійснення державного нагляду (контролю) у сфері господарської діяльності.
Згідно з частиною першою статті 56 Закону № 1788-ХІІ до стажу роботи зараховується робота, виконувана на підставі трудового договору на підприємствах, в установах, організаціях і кооперативах, незалежно від використовуваних форм власності та господарювання, а також на підставі членства в колгоспах та інших кооперативах, незалежно від характеру й тривалості роботи і тривалості перерв.
До стажу роботи зараховується також: будь-яка інша робота, на якій працівник підлягав державному соціальному страхуванню, або за умови сплати страхових внесків, період одержання допомоги по безробіттю, а також робота в'язнів і робота за угодами цивільно-правового характеру за умови сплати страхових внесків (пункт а частини 3 статті 56 Закону України «Про пенсійне забезпечення»).
Статтею 62 Закону №1788-ХІІ визначено, що основним документом, який підтверджує стаж роботи, є трудова книжка. Порядок підтвердження наявного трудового стажу при відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній встановлюється Кабінетом Міністрів України.
Відповідно до пункту 1 Порядку підтвердження наявного трудового стажу для призначення пенсій за відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній, затвердженого Постановою Кабінету Міністрів України від 12.08.1993 за № 637 (у редакції, чинній на момент виникнення спірних відносин; далі - Порядок № 637), основним документом, що підтверджує стаж роботи, є трудова книжка. За відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній трудовий стаж встановлюється на підставі інших документів, виданих за місцем роботи, служби, навчання, а також архівними установами.
Пунктом 2 Порядку №637 визначено, що у разі коли документи про трудовий стаж не збереглися, підтвердження трудового стажу здійснюється органами Пенсійного фонду на підставі показань свідків.
За змістом пункту 3 Порядку №637 за відсутності трудової книжки, а також у тих випадках, коли в трудовій книжці відсутні необхідні записи або містяться неправильні чи неточні записи про періоди роботи, для підтвердження трудового стажу приймаються дані, наявні в реєстрі застрахованих осіб Державного реєстру загальнообов'язкового державного соціального страхування, довідки, виписки із наказів, особові рахунки і відомості на видачу заробітної плати, посвідчення, характеристики, письмові трудові договори і угоди з відмітками про їх виконання та інші документи, які містять відомості про періоди роботи.
Відповідно до пункту 1.1 Інструкції про порядок ведення трудових книжок працівників, затвердженої Наказом Міністерства праці України, Міністерства юстиції України, Міністерства соціального захисту населення України 29.07.1993 за №58 та зареєстрованої в Міністерстві юстиції України 17 серпня 1993 р. за № 110 (далі за текстом - Інструкція № 58) трудова книжка є основним документом про трудову діяльність працівника.
Водночас, як визначено пунктом 4 Постанови Кабінету Міністрів України від 27.04.1993 за №301 "Про трудові книжки працівників", відповідальність за організацію ведення обліку, зберігання і видачу трудових книжок покладається на керівника підприємства, установи, організації.
Згідно з пунктом 2.4 Інструкції №58 усі записи в трудовій книжці про прийняття на роботу, переведення на іншу постійну роботу або звільнення, а також про нагороди та заохочення вносяться власником або уповноваженим ним органом після видання наказу (розпорядження), але не пізніше тижневого строку, а в разі звільнення - у день звільнення і повинні точно відповідати тексту наказу (розпорядження). Записи виконуються акуратно, ручкою кульковою або з пером, чорнилом чорного, синього або фіолетового кольорів, і завіряються печаткою запис про звільнення, а також відомості про нагородження та заохочення.
Після зазначення дати заповнення трудової книжки працівник своїм підписом завіряє правильність внесених відомостей. Першу сторінку (титульний аркуш) трудової книжки підписує особа, відповідальна за видачу трудових книжок, і після цього ставиться печатка підприємства (або печатка відділу кадрів), на якому вперше заповнювалася трудова книжка.
Отже, обов'язок щодо внесення достовірних та правильних записів до трудової книжки працівника покладається саме на власника або уповноважений ним орган, тобто на роботодавця.
Судом установлено, що спірними в цій справі є такі періоди трудової діяльності позивача:
- з 17.11.1981 по 16.08.1982 (не зарахований, оскільки дата наказу про звільнення зазначена некоректно);
- з 18.08.1988 по 19.10.1990 (не зарахований, оскільки наявне виправлення в наказі про звільнення, назва організації при звільненні не відповідає назві організації при прийнятті на роботу; в довідці № 5007 від 08.10.2024 назва організації при звільненні не відповідає назві організації при прийняття на роботу);
- з 01.07.1997 по 22.09.1997 (не зарахований, оскільки в записі про прийняття на роботу відсутня назва підприємства).
Суд зазначає, що відомості про зазначені періоди роботи наявні в трудовій книжці позивача серії НОМЕР_2 від 21.07.1977, копія якої надана позивачем до матеріалів справи (а.с. 28-34).
Щодо спірного періоду з 17.11.1981 по 16.08.1982, то зазначений період відображений у трудовій книжці позивача: запис № 8 - 17.11.1981 - прийнятий на посаду старшого фельдшера в Обласному вузлі спецзв'язку Харківського ОПТУС; запис № 9 - 16.08.1982 - звільнений за власним бажанням. У записі № 9 про звільнення позивача дійсно вбачається некоректне написання року наказу про звільнення, однак, зважаючи на чітке написання дати звільнення позивача в трудовій книжці - 16.08.1982, а також на попередній та наступний записи трудової книжки позивача відносно спірного запису, що датовані 1982 роком, можна встановити що позивач звільнена саме 16.08.1982 на підставі Наказу № 139 від 16.08.1982.
Щодо спірного періоду з 18.08.1988 по 19.10.1990, то зазначений період також відображений у трудовій книжці позивача: запис № 18 - 18.08.1988 - прийнятий на посаду водія БК "Овочівник" (наказ № 22 § 1 від 18.08.1988), запис № 19 - 19.10.1990 - звільнений з посади водія автоклуба "Кубань" за власним бажанням (Наказ № 39 від 19.10.1990).
Щодо висновку відповідача про виправлення в наказі про звільнення, то суд зазначає, що в записі № 19 про звільнення позивача з 19.10.1990 не вбачається жодних виправлень, у тому числі в наказі про звільнення, оскільки можна чітко встановити номер наказу про звільнення - 39, та дату наказу - 19.10.1990. У номері наказу про звільнення вбачається жирне наведення цифри "9", однак зазначене не заважає зрозуміти конкретний номер наказу - 39.
Щодо доводів відповідача про те, що назва організації при звільненні не відповідає назві організації при прийнятті на роботу, суд зазначає, що зазначене твердження відповідача відповідає дійсності, однак не спростовує факту трудової діяльності позивача в спірний період з 18.08.1988 по 19.10.1990, про що містяться записи в трудовій книжці позивача, які додатково підтверджуються довідкою Мереф'янської міської ради Харківської області від 08.10.2024 за №5007 (а.с. 35).
Щодо спірного періоду з 01.07.1997 по 22.09.1997, то зазначений період також відображений у трудовій книжці: запис № 23 - 01.07.1997 - прийнятий вантажником тимчасово (Наказ № 257 від 27.06.1997), запис № 24 - 22.09.1997 - звільнений за закінченням тимчасової роботи (Наказ № 167 від 22.09.1997).
Відсутність назви підприємства не спростовує факт трудової діяльності позивача в зазначений період та не є належною підставою для позбавлення права позивача на призначення пенсії за віком, оскільки, як вже було зазначено судом, чинним законодавством не передбачено обов'язку працівника здійснювати контроль за веденням обліку та заповнення роботодавцем або іншими органами трудової книжки, а тому працівник не може нести негативних наслідків порушення порядку заповнення його трудової книжки.
Так, на особу не може перекладатись тягар доведення правдивості чи достовірності даних, що зазначені у його трудовій книжці. Посилання на неналежний порядок ведення та заповнення трудової книжки та іншої документації з вини адміністрації підприємства не може бути підставою для позбавлення позивача її конституційного права на соціальний захист щодо вирішення питань надання пенсії за віком.
Такі висновки суду апеляційної інстанції узгоджуються з правовою позицією Верховного Суду, викладеною у постановах від 25.04.2019 у справі № 593/283/17, від 30.09.2019 у справі № 638/18467/15-а, від 29.03.2019 у справі №548/2056/16-а, від 24.05.2018 у справі № 490/12392/16-а.
Окрім того, запис про звільнення позивача в спірному періоді містить печатку підприємства - Акціонерного товариства «Харківська тютюнова фабрика», в якому працював позивач, що спростовує сумніви щодо трудової діяльності позивача в спірний період.
Суд зазначає, що вищевказані недоліки оформлення трудової книжки, виявлені відповідачем, не можуть вважатися достатньою та самостійною підставою для відмови позивачу в зарахуванні зазначених періодів роботи до загального страхового стажу позивача на підставі трудової книжки, оскільки вина позивача в тому, що трудова книжка заповнена роботодавцем із порушенням встановленого порядку (некоректне зазначення дат чи номерів наказів, відсутність вписаної назви підприємства тощо), відсутня.
Водночас, ані Законом України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування», ані Порядком №637 не встановлено критерію оцінки оформлення трудової книжки при вирішенні питання щодо зарахування певного періоду до трудового стажу при призначенні пенсії. Встановлення такого критерію відповідачем у даному випадку не обумовлено жодним нормативно-правовим актом, а тому пенсійний орган діяв поза межами правового регулювання, що суперечить ст. 19 Конституції України.
Так, колегія суддів погоджується з судом першої інстанції, що ГУ ПФУ в Київській області не врахувало, що не всі недоліки записів у трудовій книжці можуть бути підставою для неврахування відповідного стажу, оскільки визначальним є підтвердження факту зайнятості особи на відповідних роботах, а не правильність записів у трудовій книжці, зокрема, якості проставленої печатки підприємства.
Вказана позиція кореспондується з нормами Постанови Кабінету Міністрів України від 27.04.1993 «Про трудові книжки працівників», згідно з якою відповідальність за організацію ведення обліку, зберігання і видачу трудових книжок покладається на керівника підприємства, установи, організації, тому власне недотримання правил ведення трудової книжки може мати негативні наслідки саме для особи, яка допустила такі порушення, а не для робітника, а отже, й не може впливати на її особисті права.
Наведені висновки узгоджуються з правовою позицією Верховного Суду, сформованою у постановах від 06.02.2018 у справі №677/277/17 та від 07.02.2018 у справі № 275/615/17.
Зазначені відомості з трудової книжки, які підтверджують, що позивач у спірні періоди (з 17.11.1981 по 16.08.1982, з 18.08.1988 по 19.10.1990 та з 01.07.1997 по 22.09.1997) працював, відповідачем не спростовані.
Інших підстав для незарахування зазначених періодів роботи до страхового стажу позивача відповідачем в оскаржуваному рішенні не зазначено.
Отже, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції, що відповідачем неналежним чином здійснено перевірку періодів роботи позивача з 17.11.1981 по 16.08.1982, з 18.08.1988 по 19.10.1990 та з 01.07.1997 по 22.09.1997 згідно із записами його трудової книжки серії НОМЕР_1 при вирішенні питання про зарахування таких періодів до страхового стажу позивача та, на підставі викладених висновків суду, спірні періоди підлягають зарахуванню до страхового стажу позивача.
Крім того колегія суддів звертає увагу, що соціальний захист державою осіб, які мають право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, а також у старості та в інших випадках, передбачених законом, охоплює комплекс заходів, які здійснює держава в межах її соціально-економічних можливостей. Позивач як громадянин України, стаж якого підтверджений трудовою книжкою, що є основним документом, який підтверджує трудовий стаж, має право на відповідний соціальний захист з боку держави. При цьому держава в особі своїх органів не може відмовляти у виконанні своїх позитивних зобов'язань, в даному випадку у наданні соціального захисту, з формальних підстав.
Згідно з ч. 3 ст. 44 Закону України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування" органи Пенсійного фонду мають право вимагати відповідні документи від підприємств, організацій і окремих осіб, видані ними для оформлення пенсії, а також в необхідних випадках перевіряти обґрунтованість їх видачі та достовірність поданих відомостей про осіб, які підлягають загальнообов'язковому державному пенсійному страхуванню, умови їх праці та інших відомостей, передбачених законодавством для визначення права на пенсію. На такі перевірки не поширюється дія положень законодавства про здійснення державного нагляду (контролю) у сфері господарської діяльності.
Водночас частиною 1 ст. 101 Закону України “Про пенсійне забезпечення» передбачено, що органи, що призначають пенсії, мають право вимагати відповідні документи від підприємств, організацій і окремих осіб, а також в необхідних випадках перевіряти обґрунтованість їх видачі.
Згідно з пп.2 п.6 Положення про головні управління Пенсійного фонду України в Автономній Республіці Крим, областях, містах Києві та Севастополі, затвердженого Постановою правління Пенсійного фонду України від 22.12.2014 за №28-2, зареєстрованого в Міністерстві юстиції України 15.0.12015 за №40/26485, Головне управління Фонду має право отримувати безоплатно в установленому законодавством порядку від державних органів та органів місцевого самоврядування, підприємств, установ, організацій усіх форм власності і від фізичних осіб підприємців відомості про нарахування, обчислення і сплату страхових внесків, а також інші відомості, необхідні для здійснення покладених на головне управління Фонду завдань.
Отже, законодавець не тільки наділив відповідача правом на перевірку відомостей про осіб, які підлягають загальнообов'язковому державному пенсійному страхуванню, а й зобов'язав витребовувати в установленому законодавством порядку відомості, необхідні для здійснення покладених на Головне управління Фонду завдань та сприяти особам, що звернулись за призначенням пенсії, в одержанні відсутніх у них документів для призначення пенсії.
Тобто відповідачу слід врахувати, що у випадку, якщо поданих позивачем документів про призначення пенсії було не достатньо, то орган пенсійного фонду мав всі правові підстави для того, щоб самостійно витребувати документи, необхідні для перевірки трудового стажу позивача.
Однак матеріали справи не містять, а відповідачем в обґрунтування правомірності прийняття спірного рішення не надано до суду доказів самостійного звернення до архівних установ з метою отримання додаткових документів для підтвердження трудового стажу позивача.
Отже, суб'єктом владних повноважень, у разі наявності обґрунтованих сумнівів щодо записів у трудовій книжці позивача на момент їх внесення, не вжито заходи з метою перевірки відповідних відомостей.
Натомість відповідачем покладено тягар негативних наслідків із необґрунтованих підстав виключно на позивача.
З огляду на зазначене колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції, що рішення Головного управління Пенсійного фонду України в Київській області від 30.10.2024 за № 204950022487 є протиправним та підлягає скасуванню.
Відповідно до статті 2 КАС України метою адміністративного судочинства є ефективний захист прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб'єктів владних повноважень.
Ця мета перекликається зі статтею 13 Конвенції про захист прав людини та основоположних свобод. Відповідно до неї кожен, чиї права та свободи, визнані в цій Конвенції, було порушено, має право на ефективний засіб юридичного захисту в національному органі, навіть якщо таке порушення було вчинене особами, які здійснювали свої офіційні повноваження.
Європейський суд з прав людини у своїх численних рішеннях сформував сталу практику оцінки ефективності засобу юридичного захисту. Засіб юридичного захисту, якого вимагає стаття 13, має бути «ефективним» як з практичної, так і з правової точки зору, тобто таким, що запобігає стверджуваному порушенню чи його повторенню в подальшому, або забезпечує адекватне відшкодування за те чи інше порушення, яке вже відбулося. Навіть якщо якийсь окремий засіб юридичного захисту сам по собі не задовольняє вимоги статті 13, задоволення її вимог може забезпечуватися за допомогою сукупності засобів юридичного захисту, передбачених національним законодавством (рішення у справі «Юрій Миколайович Іванов проти України", №40450/04, пункт 64).
Засіб юридичного захисту має бути «ефективним» в теорії права та на практиці, зокрема, в тому сенсі, що можливість його використання не може бути невиправдано ускладнена діями або бездіяльністю органів влади держави-відповідача (рішення у справі «Аксой проти Туреччини» (Aksoy v. Turkey), №21987/93, пункт 95).
При оцінці ефективності необхідно враховувати не тільки формальні засоби правового захисту, а й загальний правовий і політичний контекст, в якому вони діють, й особисті обставини заявника (рішення у справі «Джорджевич проти Хорватії» (Djordjevic v Croatia), № 41526/10, пункт 101; рішення у справі «Ван Остервійк проти Бельгії» (Van Oosterwijck v Belgium), №7654/76 пункти 36-40). Отже, ефективність засобу захисту оцінюється не абстрактно, а з урахуванням обставин конкретної справи та ситуації, в якій опинився позивач після порушення.
Відповідно до частини першої статті 124 Конституції України правосуддя в Україні здійснюють виключно суди. При цьому, за своєю суттю правосуддя визнається таким лише за умови, що воно відповідає вимогам справедливості і забезпечує ефективне поновлення в правах (абзац 10 пункту 9 мотивувальної частини Рішення Конституційного Суду України від 30 січня 2003 року № 3-рп/2003).
Питання ефективності правового захисту аналізувалося у рішеннях українських судів. Зокрема, у постанові від 16 вересня 2015 року у справі № 21-1465а15 Верховний Суд України дійшов висновку, що рішення суду, у випадку задоволення позову, має бути таким, яке б гарантувало дотримання і захист прав, свобод, інтересів позивача від порушень з боку відповідача, забезпечувало його виконання та унеможливлювало необхідність наступних звернень до суду. Спосіб відновлення порушеного права має бути ефективним та таким, який виключає подальші протиправні рішення, дії чи бездіяльність суб'єкта владних повноважень, а у випадку невиконання, або неналежного виконання рішення не виникала б необхідність повторного звернення до суду, а здійснювалося примусове виконання рішення.
За обставин цієї справи колегія суддів, зважаючи на відсутність достатніх підстав для відмови у зарахуванні до стажу роботи позивача періодів його трудової діяльності з 17.11.1981 по 16.08.1982, з 18.08.1988 по 19.10.1990 та з 01.07.1997 по 22.09.1997, погоджується з висновком суду першої інстанції про необхідність покладення на відповідача обов'язку зарахувати цей період до стажу роботи ОСОБА_1 , що дає право на призначення пенсії за віком, та повторно розглянути заяву позивача від 22.10.2024 про призначення пенсії за віком, з урахуванням висновків суду в цій справі.
Обраний судом у конкретному випадку спосіб захисту порушеного права ОСОБА_1 відповідає завданням адміністративного судочинства, вимогам справедливості й забезпечить ефективне поновлення позивача в правах.
Апеляційна скарга не містить належних та обґрунтованих доводів, які б спростовували наведені висновки суду. У ній також не зазначено інших міркувань, які б не були предметом перевірки суду першої інстанції та щодо яких не наведено мотивів відхилення таких аргументів.
Судом апеляційної інстанції критично оцінюються доводи відповідача, що стосуються обставин справи та містять посилання на загальні норми законодавства, які жодним чином не спростовують обґрунтування суду першої інстанції.
Отже, доводи апеляційної скарги не спростовують правильності висновків, якими мотивоване рішення суду першої інстанції, та не дають підстав вважати висновки суду першої інстанції помилковими, а застосування судом норм матеріального права - неправильним.
Відповідно до пункту першого частини першої статті 315 КАС України за наслідками розгляду апеляційної скарги на судове рішення суду першої інстанції суд апеляційної інстанції має право залишити апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення - без змін.
Згідно зі статтею 316 КАС України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а рішення або ухвалу суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення із додержанням норм матеріального і процесуального права.
Оскільки доводи апеляційної скарги не знайшли свого підтвердження та спростовуються висновками суду першої інстанції, які зроблені на підставі повного, всебічного та об'єктивного аналізу відповідних правових норм та фактичних обставин справи, колегія суддів дійшла висновку, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права, а тому оскаржуване рішення слід залишити без змін.
Зважаючи на результати апеляційного розгляду оскарженого судового рішення та положення статті 139 КАС України, у справі відсутні підстави для зміни розподілу судових витрат.
Керуючись статтями 139, 242, 243, 250, 308, 311, 315, 316, 321, 322, 325, 328 Кодексу адміністративного судочинства України, суд
Апеляційну скаргу Головного управління Пенсійного фонду України у Київській області залишити без задоволення.
Рішення Харківського окружного адміністративного суду від 30.05.2025 у справі № 520/5389/25 залишити без змін.
Постанова набирає законної сили з дати її ухвалення та не підлягає касаційному оскарженню, крім випадків, передбачених п. 2 ч. 5 ст. 328 КАС України.
Головуючий суддя Я.В. П'янова
Судді С.П. Жигилій О.В. Присяжнюк