. 24 вересня 2025 року м. ПолтаваСправа № 440/11396/25
Полтавський окружний адміністративний суд у складі головуючого судді Чеснокової А.О., розглянувши за правилами спрощеного позовного провадження в порядку письмового провадження справу за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області про визнання дій протиправними та скасування рішення, зобов'язання вчинити певні дії,
Позивач звернувся до Полтавського окружного адміністративного суду з позовною заявою до Головного управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області, в якій просить суд:
визнати дії Головного управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області щодо прийняття рішення про відмову у призначенні пенсії від 24.06.2025 неправомірними;
скасувати рішення Головного управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області № 163950033537 від 24.06.2025;
зобов'язати Головне управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області зарахувати до пільгового стажу за Списком №2 період роботи ОСОБА_1 з 09.08.1991 по 01.06.2011;
зобов'язати Головне управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області повторно розглянути заяву ОСОБА_1 від 16.06.2025 про призначення пенсії за віком на пільгових умовах.
В обґрунтування позовних вимог позивач вказує, що у зв'язку з досягненням пенсійного віку та за наявності достатнього для цього страхового (трудового) стажу набув право на пенсію за віком. З метою реалізації права на пенсійне забезпечення, звернувся до територіального органу Пенсійного фонду із заявою про призначення відповідного виду пенсії, однак Головне управління Пенсійного фонду України у Дніпропетровській області за результатами розгляду такого звернення протиправно прийняло рішення про відмову у призначенні пенсії на пільгових умовах. В інтересах позивача було направлено до органу ПФУ адвокатський запит з метою з'ясування причин такої відмови. У відповідь пенсійний орган надіслав лист в якому зазначив, щодо пільгового стажу позивача були зараховані періоди роботи, які зазначені у пільговій довідці, виданої КП "Кременчуцьким підрядним шляховим ремонтно-будівельним управлінням", яке в свою чергу надало інформацію, що спірний період не включений до пільгової довідки, оскільки під час цього період не проводилась атестація робочого місця на посаді машиніста автогудронатора на підприємстві. Вважаючи трудову книжку основним джерелом підтвердження трудового стажу, привело до переконання позивача у протиправності відмови у призначенні пенсії за віком, що стало підставою для звернення до суду з цим позовом.
Ухвалою Полтавського окружного адміністративного суду від 25.08.2025 прийнято позовну заяву до розгляду, відкрито провадження у справі, яку призначено до розгляду за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) учасників справи.
Відповідачу було направлено копію ухвали суду від 25.08.2025 про відкриття провадження у справі в його електронний кабінет, що підтверджується довідкою відповідального працівника суду від 25.08.2025; правом на подання відзиву на позов відповідач не скористався.
Розглянувши матеріали справи, всебічно і повно з'ясувавши фактичні обставини справи, на яких ґрунтується адміністративний позов, об'єктивно оцінивши докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд приходить до наступних висновків.
Після досягнення 55-річного віку, ОСОБА_1 звернувся до головного управління Пенсійного фонду України в Полтавській області із заявою про призначення пенсії за віком на пільгових умовах як працівнику за Списком №2 виробництв, робіт, професій, посад і показників, згідно п. «б» ст.13 Закону України «Про пенсійне забезпечення».
Вказана заява відповідно до постанови правління Пенсійного фонду України від 16.12.2020 № 25-1 опрацьовувалася за принципом екстериторіальності Головним управління Пенсійного фонду України у Дніпропетровській області.
За результатами її розгляду, рішенням головного управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області № 163950033537 від 24.06.2025 відмовлено у призначенні пенсії.
Для з'ясування підстав, з яких ОСОБА_1 відмовлено у призначенні пенсії за віком на пільгових умовах, до Головного управління Пенсійного фонду України у Дніпропетровській області подано адвокатський запит із проханням зазначити підстави незарахування до пільгового стажу періоду роботи з 09.08.1991 по 01.06.2011 у повному обсязі згідно записів у трудовій книжці ОСОБА_1 та матеріалів електронної пенсійної справи.
У відповідь на вказаний запит Головним управлінням Пенсійного фонду України у Дніпропетровській області 01.07.2025 зазначено, що ОСОБА_1 не перебуваєте на обліку в Головному управлінні Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області. Оскільки його відмовна пенсійна справа сформована за місцем реєстрації, для отримання детального роз'яснення з порушеного у запиті питання, рекомендуємо Вам звернутися до органів Пенсійного фонду України за місцем проживання (реєстрації) заявника.
У зв'язку з цим, аналогічний адвокатський запит подано до Головного управління Пенсійного фонду України у Полтавській області. Згідно відповіді управління ПФУ від 16.07.2025, встановлено, що до розрахунку пільгового стажу ОСОБА_1 враховано лише ті періоди роботи, які зазначені у пільговій довідці, виданої Комунальним підприємством «Кременчуцьким підрядним спеціалізованим шляховим ремонтно-будівельним управлінням» Кременчуцької міської ради Кременчуцького району Полтавської області.
У свою чергу, Комунальне підприємство «Кременчуцьке підрядне спеціалізоване шляхове ремонтно-будівельне управління» Кременчуцької міської ради Кременчуцького району Полтавської області на адвокатський запит надало відповідь, що правові підстави для видачі довідки за період з 31.07.1992 по 12.07.2000 відсутні, так як не була проведена атестація робочого місця по посаді машиніста автогудронатора на підприємстві.
Позивач не погодився з позицією відповідачів, у зв'язку з чим звернувся до суду з цим позовом.
Надаючи оцінку спірним правовідносинам, суд дійшов такого висновку.
Відповідно до частини другої статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Статтею 46 Конституції України визначено, що громадяни мають право на соціальний захист, що включає право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, а також у старості та в інших випадках, передбачених законом.
Отже, конституційне право на соціальний захист включає і право громадян на забезпечення їх у старості. Пенсія за віком, за вислугу років та інші її види, що призначаються у зв'язку з трудовою діяльністю, заслужені попередньою працею і є однією з форм соціального захисту. Цим визначається зміст і характер обов'язку держави стосовно тих громадян, які набули право на одержання пенсії. Пенсії, інші види соціальних виплат та допомоги, що є основним джерелом існування, мають забезпечувати рівень життя, не нижчий від прожиткового мінімуму, встановленого законом.
Призначення і виплата пенсії в Україні здійснюється згідно із Законом України № 1058-ІV "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування" (надалі - Закон № 1058-ІV), іншими законами і нормативно-правовими актами та міжнародними договорами (угодами), що регулюють відносини у сфері пенсійного забезпечення.
03.10.2017 Верховною Радою України прийнято Закон № 2148-VIII, що доповнив Закон № 1058-ІV розділом XIV-1, який містить пункт 2 частини другої статті 114 такого змісту: "На пільгових умовах пенсія за віком призначається працівникам, зайнятим повний робочий день на інших роботах із шкідливими і важкими умовами праці за списком № 2 виробництв, робіт, професій, посад і показників, затвердженим Кабінетом Міністрів України, та за результатами атестації робочих місць, - після досягнення 55 років і за наявності страхового стажу не менше 30 років у чоловіків, з них не менше 12 років 6 місяців на зазначених роботах, і не менше 25 років у жінок, з них не менше 10 років на зазначених роботах".
За приписами статті 12 Закону № 1788-XII право на пенсію за віком мають чоловіки - після досягнення 60 років і при стажі роботи не менше 25 років, жінки - після досягнення 55 років і при стажі роботи не менше 20 років.
Натомість згідно з пунктом "б" статті 13 Закону № 1788-XII в редакції, чинній до внесення змін Законом № 213-VІІІ було передбачено, що на пільгових умовах мають право на пенсію за віком, незалежно від місця останньої роботи: працівники, зайняті повний робочий день на інших роботах із шкідливими і важкими умовами праці, - за списком № 2 виробництв, робіт, професій, посад і показників, що затверджений Кабінетом Міністрів України, і за результатами атестації робочих місць: чоловіки - після досягнення 55 років і при стажі роботи не менше 25 років, з них не менше 12 років 6 місяців на зазначених роботах; жінки - після досягнення 50 років і при стажі роботи не менше 20 років, з них не менше 10 років на зазначених роботах.
Зі змісту листа-відповіді ГУ ПФУ в Полтавській області від 16.07.2025 № 1600-0210-8/53390 на адвокатський запит встановлено, що до пільгового стажу позивача зараховано виключно періоди роботи зазначені в пільговій довідці, виданої КП "Кременчуцьким підрядним шляховим ремонтно-будівельним управлінням" від 29.04.2025 №53-05/461, відповідно не зарахувавши до пільгового стажу період роботи на посаді машиніста автогудронатора з 31.07.1992 по 12.07.2000, що в подальшому стало підставою для прийнятт оскаржуваного рішення.
Визначаючись щодо правомірності не зарахування до пільгового стажу позивача такого періоду роботи, суд виходить з такого.
У відповідності до статті 24 Закону України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування" страховий стаж - період (строк), протягом якого особа підлягає загальнообов'язковому державному пенсійному страхуванню та за який щомісяця сплачені страхові внески в сумі не меншій, ніж мінімальний страховий внесок. Страховий стаж обчислюється територіальними органами Пенсійного фонду відповідно до вимог цього Закону за даними, що містяться в системі персоніфікованого обліку, а за періоди до впровадження системи персоніфікованого обліку - на підставі документів та в порядку, визначеному законодавством, що діяло до набрання чинності цим Законом, а також даних, включених на підставі цих документів до реєстру застрахованих осіб Державного реєстру загальнообов'язкового державного соціального страхування.
Згідно з положеннями частини першої статті 56 Закону України "Про пенсійне забезпечення" до стажу роботи зараховується робота, виконувана на підставі трудового договору на підприємствах, в установах, організаціях і кооперативах, незалежно від використовуваних форм власності та господарювання, а також на підставі членства в колгоспах та інших кооперативах, незалежно від характеру й тривалості роботи і тривалості перерв. При обчисленні стажу роботи в колгоспі за період після 1965 року, якщо член колгоспу не виконував без поважних причин встановленого мінімуму трудової участі в громадському господарстві, враховується час роботи за фактичною тривалістю.
Статтею 62 Закону України "Про пенсійне забезпечення" встановлено, що основним документом, що підтверджує стаж роботи, є трудова книжка. Порядок підтвердження наявного трудового стажу при відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній встановлюється Кабінетом Міністрів України.
Постановою Кабінету Міністрів України від 12.08.1993 № 637 затверджено "Порядок підтвердження наявного трудового стажу для призначення пенсій за відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній" (далі - Порядок № 637).
Пунктом 1 Порядку № 637 передбачено, що основним документом, який підтверджує стаж роботи, є трудова книжка. За відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній трудовий стаж встановлюється на підставі інших документів, виданих за місцем роботи, служби, навчання, а також архівними установами.
Відповідно до пункту 3 цього Порядку за відсутності трудової книжки, а також у тих випадках, коли в трудовій книжці відсутні необхідні записи або містяться неправильні чи неточні записи про періоди роботи, для підтвердження трудового стажу приймаються дані, наявні в реєстрі застрахованих осіб Державного реєстру загальнообов'язкового державного соціального страхування, довідки, виписки із наказів, особові рахунки і відомості на видачу заробітної плати, посвідчення, характеристики, письмові трудові договори і угоди з відмітками про їх виконання та інші документи, які містять відомості про періоди роботи.
Аналіз наведених норм свідчить про те, що основним документом, що підтверджує стаж роботи, є трудова книжка, а за відсутності останньої або відповідних записів у ній трудовий стаж встановлюється на підставі інших документів, виданих за місцем роботи, служби, навчання, а також архівними установами.
Відповідно до пункту 2.4. Інструкції про порядок ведення трудових книжок № 58 від 29 липня 1993 року, затвердженої Міністерством праці України, Міністерством юстиції України і Міністерством соціального захисту населення України (далі по тексту - Інструкція № 58) усі записи в трудовій книжці про прийняття на роботу, переведення на іншу постійну роботу або звільнення, а також про нагороди та заохочення вносяться власником або уповноваженим ним органом після видання наказу (розпорядження), але не пізніше тижневого строку, а в разі звільнення - у день звільнення і повинні точно відповідати тексту наказу (розпорядження); записи виконуються арабськими цифрами; записи виконуються акуратно, ручкою кульковою або з пером, чорнилом чорного, синього або фіолетового кольорів, і завіряються печаткою запис про звільнення, а також відомості про нагородження та заохочення.
Зі змісту записів № 3 трудової книжки позивача серії НОМЕР_1 від 02.03.1989 встановлено, що 09.08.1991 позивач прийнятий машиністом автогудронатора на підставі наказу 102-к від 08.08.1991.
Судом встановлено, що в трудовій книжці позивача серії НОМЕР_1 від 02.03.1989 наявний запис №4 від 02.07.2001 про звільнення у зв'язку з переведенням в ДП "Шляховик" на підставі наказу 50-к від 02.07.2001.
Відповідно записами в трудовій книжці позивача підтверджується працевлаштування ОСОБА_1 на посаді машиніста автогудронатора.
Згідно з пунктом 4.3 Порядку № 383 у разі підтвердження права на пенсію за віком на пільгових умовах за результатами атестації, вперше проведеної до 21 серпня 1997 року (впродовж 5 років після введення в дію Порядку проведення атестації робочих місць) до стажу, який дає право на пенсію за віком на пільгових умовах, зараховується весь період роботи на даному підприємстві у виробництвах, передбачених Списками, тобто період роботи зі шкідливими умовами праці, до дати видання наказу на підприємстві про результати проведення атестації та період роботи впродовж наступних 5 років з урахуванням пункту 4.2 цього Порядку.
Відповідно до пункту 10 Порядку № 383 для підтвердження стажу роботи зі шкідливими і важкими умовами праці необхідно подати трудову книжку із оформленими належним чином записами про займану посаду і період виконуваної роботи, виписку із наказу по підприємству про проведення атестації на відповідному робочому місці та, у разі відсутності в трудовій книжці відомостей, що визначають право на пенсію на пільгових умовах, уточнюючу довідку, передбачену пунктом 20 Порядку підтвердження наявного трудового стажу для призначення пенсій за відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній, затвердженого постановою КМУ від 12.08.1993 р. № 637(далі - Порядок № 637).
Атестація робочих місць здійснюється на підприємствах, в організаціях та установах незалежно від форм власності і господарювання згідно з Порядком № 442 та Методичними рекомендаціями.
При цьому особа, яка працює на посаді, віднесеній до Списку № 1 або № 2, робоче місце по якій підлягає атестації, відповідно до Порядку № 442, не наділена жодними правами (повноваженнями, обов'язками), які б могли вплинути на своєчасність проведення атестації робочих місць.
Отже, особи, які зайняті на роботах із шкідливими і важкими умовами праці за Списком №1 або №2, але з вини власника на таких підприємствах не було проведено атестацію робочого місця, мають право на зарахування стажу роботи на таких посадах до спеціального стажу, необхідного для призначення пенсії за віком на пільгових умовах за Списком №1 або №2.
Суд вважає за необхідне зазначити, що відповідно до позиції Великої Палати ВС, яка викладена в постанові від 19 лютого 2020 року у справі № 520/15025/16-а (провадження № 11-1207апп19) проведення атестації робочих місць за умовами праці та її своєчасність не залежить від працівників і не може позбавити громадян їх конституційного права на соціальний захист щодо вирішення питань надання пенсій за віком на пільгових умовах.
Крім того, як слідує з матеріалів справи, наказом Полтавського заводу медичного скла Державного комітету України медичної та мікробіологічної промисловості №99 від 23.05.1994, встановлено, а саме в пункті 1 - підтвердити пенсію по віку на пільгових умовах по списку №1 працівникам наступних професій: засипальники шихти.
Зі змісту наведених норм слідує, що трудова книжка, у якій містяться всі необхідні, правильні та точні записи про періоди роботи, в тому числі у важких та шкідливих умовах, є основним документом, що підтверджує стаж роботи. За наявності такої трудової книжки підтверджувати пільговий стаж іншими документами законодавством не вимагається. А відтак суд ставиться критично до позиції відповідача щодо не зарахування до пільгового стажу позивача періоду роботи, який не був зазначений у пільговій довідці від 29.04.2025 №53-05/461.
Принагідно суд зазначає, що частиною третьою статті 44 Закону № 1058-IV передбачено, що органи Пенсійного фонду мають право вимагати відповідні документи від підприємств, організацій і окремих осіб, видані ними для оформлення пенсії, а також в необхідних випадках перевіряти обґрунтованість їх видачі та достовірність поданих відомостей про осіб, які підлягають загальнообов'язковому державному пенсійному страхуванню, умови їх праці та інших відомостей, передбачених законодавством для визначення права на пенсію. На такі перевірки не поширюється дія положень законодавства про здійснення державного нагляду (контролю) у сфері господарської діяльності.
Отже, органи Пенсійного фонду України уповноважені самостійно витребовувати у підприємств, установ/ організацій) усі необхідні для вирішення питання про призначення пенсії особі документи, при цьому така вимога передує винесенню рішення щодо призначення пенсії, а не висувається у вже прийнятому рішенні про відмову у призначенні пенсії.
Матеріалами справи підтверджено, що в дослідженому випадку відповідач не скористався правом на збір додаткових документів, на перевірку чи уточнення необхідних обставин.
Статтями 72, 73 КАС України передбачено, що доказами в адміністративному судочинстві є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи. Ці дані встановлюються такими засобами: 1) письмовими, речовими і електронними доказами; 2) висновками експертів; 3) показаннями свідків. Належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування. Предметом доказування є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування.
Принцип обґрунтованості рішення суб'єкта владних повноважень має на увазі, що рішення повинне бути прийнято з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії), на оцінці усіх фактів та обставин, що мають значення. Європейський Суд з прав людини у рішенні по справі "Суомінен проти Фінляндії" (Suominen V. Finland), № 37801/97, п. 36, від 1 липня 2003 року, вказує, що орган влади зобов'язаний виправдати свої дії, навівши обґрунтування своїх рішень.
Серед критеріїв, принципів, які повинні застосовуватись суб'єктом владних повноважень при прийнятті ними рішень та вчиненні дій та якими керується адміністративний суд у разі оскарження таких рішень, дій (ст. 2 КАС України), є, зокрема, принцип законності, відповідно до якого суб'єкт владних повноважень зобов'язаний діяти на виконання закону, за умов та обставин, визначених ним, а рішення суб'єкта владних повноважень має прийматися обґрунтовано, тобто, з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення.
Встановлення невідповідності діяльності суб'єкта владних повноважень вказаному критерію для оцінювання рішення, (дій) є достатньою підставою для задоволення адміністративного позову, за умови, що встановлено порушення прав та інтересів позивача.
Крім того, суд вважає за можливе зазначити, що позивач у своїй позовній заяві просить зарахувати до пільгового стажу період роботи з 09.08.1991 по 01.06.2011. Судом встановлено, що відповідачем зараховано до пільгового стажу всі періоди роботи окрім періоду з 31.07.1992 по 12.07.2000.
Приписами частини першої статті 6 Кодексу адміністративного судочинства України визначено, що кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до адміністративного суду, якщо вважає, що рішенням, дією чи бездіяльністю суб'єкта владних повноважень порушені її права, свободи або інтерес.
Згідно з частини першої статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України завданням адміністративного судочинства є захист прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку органів державної влади, органів місцевого самоврядування, їхніх посадових і службових осіб, інших суб'єктів при здійсненні ними владних управлінських функцій на основі законодавства, в тому числі на виконання делегованих повноважень.
Суд наголошує, що захист прав здійснюється у разі їх порушення. З цього випливає, що під час розгляду кожної справи суд повинен встановити чи має місце порушення прав позивача, адже без цього не можна виконати завдання судочинства. Якщо позивач не довів факту порушення особисто своїх прав, то навіть у разі, якщо дії суб'єкта владних повноважень є протиправними, підстав для задоволення позову немає. Звернення до суду є способом захисту порушених суб'єктивних прав, а не способом відновлення законності та правопорядку у публічних правовідносинах.
Об'єктом судового захисту є права, свободи та інтереси фізичних осіб, права та інтереси юридичних осіб. Для розкриття цих категорій необхідно звернути увагу на Рішення Конституційного Суду України у справі за конституційним поданням 50 народних депутатів України щодо офіційного тлумачення окремих положень частини першої статті 4 ЦПК України (справа про охоронюваний законом інтерес) від 01 грудня 2004 року № 18-рп/2004 (справа № 1-10/2004). Системний аналіз, який провів Конституційний Суд України, свідчить, що поняття "охоронюваний законом інтерес" у всіх випадках вживання його у законах України у логічно-смисловому зв'язку з поняттям "права" має один і той же зміст.
З урахуванням наведених вище міркувань Конституційний Суд України вирішив, що поняття "охоронюваний законом інтерес" треба розуміти як прагнення до користування конкретним матеріальним та/або нематеріальним благом, як зумовлений загальним змістом об'єктивного і прямо не опосередкований у суб'єктивному праві простий легітимний дозвіл, що є самостійним об'єктом судового захисту та інших засобів правової охорони з метою задоволення індивідуальних і колективних потреб, які не суперечать Конституції і законам України, суспільним інтересам, справедливості, добросовісності, розумності та іншим загальноправовим засадам.
Суд захищає лише порушені, невизнані або оспорювані права, свободи та інтереси учасників адміністративних правовідносин. Визнання протиправним рішення, дії чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень можливе лише за позовом особи, право або охоронюваний законом інтерес якої порушені такою діяльністю.
Проаналізувавши викладене, суд не вбачає підстав для задоволення позову в частині вищевказаних позовних вимог, а саме зарахування до пільгового стажу за Списком №2 періоду роботи з 09.08.1991 по 30.07.1992 та з 13.07.2000 по 01.06.2011, оскільки дане питання не ставилося під сумнів в оскаржуваному рішенні відповідача та відповідно зараховано до пільгового стажу позивача, а відтак права позивача в цій частині не були порушені діями Головного управління Пенсійного фонду України у Дніпропетровській області.
Проаналізувавши викладене, судом визнано за необхідне визнати протиправним та скасувати рішення відповідача № 163950033537 від 24.06.2025 про відмову у призначенні пенсії за віком на пільгових умовах в порядку Закону України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування", зобов'язати відповідача зарахувати до пільгового стажу за Списком № 2 період роботи позивача з 31.07.1992 по 12.07.2000 на підставі записів трудової книжки серії НОМЕР_1 та відповідно зобов'язати відповідача повторно розглянути заяву позивача від 16.06.2025 про призначення пенсії за віком на пільгових умовах.
Враховуючи вищевикладене, суд вважає позовні вимоги обґрунтованими та такими, що підлягають частковому задоволенню.
Відповідно до частини третьої статті 139 Кодексу адміністративного судочинства України при частковому задоволенні позову судові витрати покладаються на обидві сторони пропорційно до розміру задоволених позовних вимог.
Отже, суд вважає за необхідне стягнути на користь позивача судові витрати зі сплати судового збору в розмірі 493,48 грн за рахунок бюджетних асигнувань Головного управління Пенсійного фонду України у Вінницькій області, оскільки спірне рішення було прийнято саме цим органом.
Крім того представником позивача у позовній заяві заявлено клопотання про стягнення з відповідача на користь позивача судових витрат на професійну правничу допомогу у розмірі 10000,00 грн, щодо цього суд зазначає наступне.
Відповідно до статті 134 Кодексу адміністративного судочинства України витрати, пов'язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави. За результатами розгляду справи витрати на правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом з іншими судовими витратами, за винятком витрат суб'єкта владних повноважень на правничу допомогу адвоката. Для визначення розміру витрат на правничу допомогу та з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги. Розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із: 1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); 2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); 3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; 4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи.
Відтак, документально підтверджені судові витрати підлягають компенсації стороні, яка не є суб'єктом владних повноважень та на користь якої ухвалене рішення, за рахунок бюджетних асигнувань суб'єкта владних повноважень. При цьому, склад та розміри витрат, пов'язаних з оплатою правової допомоги, входить до предмета доказування у справі.
Згідно правової позиції Верховного Суду, викладеної у постановах від 21 березня 2018 року у справі № 815/4300/17, від 11 квітня 2018 року у справі № 814/698/160 від 18 жовтня 2018 року у справі № 813/4989/17, склад та розміри витрат, пов'язаних з оплатою правової допомоги, входить до предмета доказування у справі; на підтвердження цих обставин суду повинні бути надані договір про надання правової допомоги, документи, що свідчать про оплату обґрунтованого гонорару та інших витрат, пов'язаних із наданням правової допомоги, оформлені у встановленому законом порядку.
На підтвердження наявності підстав для відшкодування витрат на професійну правничу допомогу адвоката Дятлової Марини В'ячеславівни надано до суду ордер на надання правничої (правової) допомоги серії ВІ №1324662, копія свідоцтва про право на заняття адвокатською діяльністю серії ПТ№2643 від 26.03.2019 інших документів не надано.
На підтвердження фактичного здійснення позивачем оплати послуг адвоката та витрат на професійну правничу допомогу суду має бути надана квитанція, ордер, платіжне доручення (тощо).
Разом із тим, належних доказів здійснення позивачем оплати послуг, наданих адвокатом (квитанції банку, платіжні доручення, квитанції до прибуткового касового ордера, тощо), матеріали справи не містять. Так само, суду не надано акта прийому-передачі виконаних робіт/наданих послуг та детального розрахунку здійснених робіт адвокатом.
Отже, доказів фактичного понесення позивачем вищевказаних витрат суду не надано.
Відтак, не підтверджені належними, достатніми та допустимими доказами витрати позивача на правничу допомогу розподілу не підлягають.
Такий висновок суду узгоджується з правовою позицією Верховного Суду, викладеною в постанові від 04 лютого 2020 року у справі № 280/1765/19.
На підставі викладеного та керуючись статтями 241-246 Кодексу адміністративного судочинства України, суд
Адміністративний позов ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , рнокпп НОМЕР_2 ) до Головного управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області (вул. Набережна Перемоги, 26, м. Дніпро, Дніпропетровська область, 49094, код ЄДРПОУ 21910427) про визнання дій протиправними та скасування рішення, зобов'язання вчинити певні дії задовольнити частково.
Визнати протиправним та скасувати рішення Головного управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області № 163950033537 від 24.06.2025.
Зобов'язати Головне управління Пенсійного фонду України у Дніпропетровській області зарахувати до пільгового стажу ОСОБА_1 за Списком № 2 період роботи з 31.07.1992 по 12.07.2000 на підставі записів трудової книжки серії НОМЕР_1 .
Зобов'язати Головне управління Пенсійного фонду України у Дніпропетровській області повторно розглянути заяву ОСОБА_1 про призначення пенсії за віком на пільгових умовах за Списком № 2 від 16.06.2025 з урахуванням висновків суду.
В іншій частині позовних вимог відмовити.
Стягнути на користь ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , рнокпп НОМЕР_2 ) судові витрати зі сплати судового збору в розмірі 493 (чотириста дев'яносто три) гривні 48 (сорок вісім) копійок за рахунок бюджетних асигнувань Головного управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області (вул. Набережна Перемоги, 26, м. Дніпро, Дніпропетровська область, 49094, код ЄДРПОУ 21910427 ).
У стягненні судових витрат на професійну правничу допомогу відмовити
Рішення набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо таку скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Рішення може бути оскаржене шляхом подання апеляційної скарги безпосередньо до Другого апеляційного адміністративного суду в порядку, визначеному частиною 8 статті 18, частинами 7-8 статті 44 та статтею 297 Кодексу адміністративного судочинства України, а також з урахуванням особливостей подання апеляційних скарг, встановлених підпунктом 15.5 підпункту 15 пункту 1 розділу VII "Перехідні положення" Кодексу адміністративного судочинства України.
Апеляційна скарга на це рішення може бути подана протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.
Головуючий суддя А.О. Чеснокова