Справа № 420/15648/25
24 вересня 2025 року м. Одеса
Одеський окружний адміністративний суд у складі:
головуючого судді Потоцької Н.В.
розглянувши за правилами спрощеного позовного провадження (в порядку ст. 262 КАС України) адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до НОМЕР_1 прикордонного загону Державної прикордонної служби України (військова частина НОМЕР_2 ) про визнання протиправними дій та зобов'язання виплатити середній заробіток за час затримки розрахунку,
В провадженні Одеського окружного адміністративного суду перебуває адміністративна справа за позовом ОСОБА_1 до НОМЕР_1 прикордонного загону Державної прикордонної служби України (військова частина НОМЕР_2 ), в якому позивач просить:
визнати протиправною бездіяльність НОМЕР_1 прикордонного загону Державної прикордонної служби України (військової частини НОМЕР_2 ) відносно ОСОБА_1 стосовно несвоєчасного остаточного розрахунку при звільненні;
зобов'язати НОМЕР_1 прикордонний загін Державної прикордонної служби України (військова частина НОМЕР_2 ) нарахувати та виплатити на користь ОСОБА_1 середній заробіток за весь час затримки розрахунку при звільненні зі служби за період з 09.02.2022 року по 11.04.2025 року включно, у відповідності до «Порядку обчислення середньої заробітної плати», затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 08 лютого 1995 року №100.
В обґрунтування позовних вимог зазначено, що відповідно до ст. 116 Кодексу законів про працю України (далі - КЗпП України) при звільненні працівника виплата всіх сум, що належать йому від підприємства, установи, організації, провадиться в день звільнення.
Втім, у день звільнення позивача - 09.02.2022 року відповідач не виплатив йому у повному обсязі грошове забезпечення, матеріальну допомогу на оздоровлення за 2020-2022 роки, грошову компенсацію за невикористані дні щорічної відпустки за 2022 рік, грошову компенсацію за невикористану відпустку як учаснику бойових дій, одноразову грошову допомогу при звільненні з військової служби, які була в подальшому виплачені 11.04.2025, на виконання рішення суду.
Однак, середнє грошове забезпечення за весь час затримки остаточного розрахунку за період з 09.02.2022 року по 11.04.2025 року позивачу не виплачено, що є порушенням права позивача.
Процесуальні дії
Ухвалою суду від 26.05.2025 відкрито провадження по справі в порядку спрощеного позовного провадження (відповідно до ст. 262 КАСУ) без повідомлення сторін за наявними у справі матеріалами.
10.06.2025 року за вхід.№ЕС/58227/25 надійшов відзив на позов, в якому, зокрема, наголошено на необґрунтованості вимог позивача, оскільки предметом цього адміністративного спору є стягнення середнього заробітку за затримку розрахунку при звільненні, що не входить до структури заробітної плати (грошового забезпечення). Також, вказано, що відповідач під час виплати позивачу грошового забезпечення дотримувався вимог чинного законодавства, у зв'язку з чим просив відмовити у задоволенні позовних вимог.
17.09.2025 за вхід.№96794/25 надійшли додаткові пояснення, в яких позивач просить врахувати при розрахунку середнього заробітку за затримку розрахунку при звільненні оновлене грошове забезпечення та фіксований розмір індексації грошового забезпечення.
ОСОБА_1 проходив військову службу у НОМЕР_1 прикордонному загоні Державної прикордонної служби України (військова частина НОМЕР_2 ).
09.02.2020 року позивача відповідно до наказу командира військової частини НОМЕР_3 №73-ос було звільнено з військової служби.
Рішенням Одеського окружного адміністративного суду від 15.08.2024 у справі №420/18012/25 зобов'язано НОМЕР_1 прикордонний загін Державної прикордонної служби України (військова частина НОМЕР_2 ) нарахувати та виплатити ОСОБА_1 індексацію грошового забезпечення за період з 01.03.2018 року по 09.02.2022 року включно із застосуванням щомісячної фіксованої індексації 4463,15 грн., відповідно до абзаців 4, 6 пункту 5 Порядку проведення індексації грошових доходів населення, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 17.07.2003 року №1078, із одночасною компенсацією сум податку з доходів фізичних осіб відповідно до пункту 2 Порядку виплати щомісячної грошової компенсації сум податку з доходів фізичних осіб, що утримуються з грошового забезпечення, грошових винагород та інших виплат, одержаних військовослужбовцями, поліцейськими та особами рядового і начальницького складу, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 15 січня 2004 року №44.
Згідно довідки про розмір виплаченої індексації №65 від 31.01.2025, у грудні 2021 та у січні 2022 ОСОБА_1 виплачено 4415,60 грн. щомісячної фіксованої індексації.
Рішенням Одеського окружного адміністративного суду від 23.12.2024 у справі №420/18006/24, зокрема, зобов'язано НОМЕР_1 прикордонний загін Державної прикордонної служби України (військова частина НОМЕР_2 ) перерахувати та виплатити ОСОБА_1 грошове забезпечення за період з 29.01.2020 року по 09.02.2022 року, виходячи із розмірів посадового окладу та окладу за військове звання, визначених шляхом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня відповідного календарного року, на відповідний тарифний коефіцієнт згідно додатків 1 і 14 до постанови Кабінету Міністрів Україні «Про грошове забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу та деяких інших осіб» від 30.08.2017 №704, з урахуванням виплачених сум.
Згідно довідки про перерахунок грошового забезпечення та інших одноразових додаткових видів грошового забезпечення №278 від 06.05.2025, грошове забезпечення ОСОБА_1 за грудень 2021 - 22395,00 грн., за січень 2022 - 24471,50 грн.
Оскільки позивача було виключено зі списків особового складу 09.02.2022, а крайню виплату відповідачем здійснено 11.04.2025, то відповідачем затримано розрахунок з 09.02.2022 по 11.04.2025.
Права і свободи людини, гарантії щодо них визначають зміст та спрямованість діяльності держави. Ст. 55 Конституції України проголошує: «Права і свободи людини і громадянина захищаються судом. Кожному гарантується право на оскарження в суді рішень, дій чи бездіяльності органів державної влади, органів місцевого самоврядування, посадових і службових осіб».
Безперечно, забезпечити надійний захист прав і свобод людини та громадянина може тільки судова система, яка діє виключно на засадах законності, рівності всіх учасників судового процесу перед законом і судом, гласності судового процесу, змагальності сторін, додержання презумпції невинуватості тощо, в умовах незалежності і недоторканності суддів. Тому серед правових засобів захисту суб'єктивних прав і свобод людини та громадянина одним із найефективніших є судовий захист.
Дискреція не є довільною, вона завжди здійснюється відповідно до закону (права), оскільки, за положеннями частини 2 статті 19 Конституції України, органи державної влади, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Судовий контроль не суперечить державному контролю, ці види контролю доповнюють один одного та забезпечують збалансовану систему стримувань і противаг.
Згідно із ч. 5 ст. 242 КАС України при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування норм права, викладені в постановах Верховного Суду.
У зв'язку з цим варто зазначити, що суд касаційної інстанції неодноразово приходив до висновку, що за загальним правилом пріоритетними є норми спеціального законодавства, а трудове законодавство підлягає застосуванню у випадках, якщо нормами спеціального законодавства не врегульовані спірні правовідносини або коли про це йдеться у спеціальному законі (зокрема, постанова Верховного Суду України від 17 липня 2015 року в справі №21-8а15, постанови Верховного Суду від 01 березня 2018 року у справі №806/1899/17, від 29 березня 2018 року у справі №815/1767/17, від 31 жовтня 2019 року у справі №2340/4192/18 та ін.)
Оскільки в ситуації, що розглядається судом, спеціальне законодавство, яким врегульовано порядок проходження військової служби, порядок і строки виплати грошового забезпечення військовослужбовцям при звільненні з військової не передбачає дату проведення остаточного розрахунку та відповідальність роботодавця за невиплату або несвоєчасну виплату військовослужбовцю всіх належних сум при звільненні, що фактично визнавалось сторонами справи, тому за аналогією закону до спірних відносин необхідно застосувати норми статей 116 та 117 Кодексу законів про працю України, на які і посилається позивач в обґрунтування заявлених вимог.
Так, відповідно до ст. 116 Кодексу законів про працю України при звільненні працівника виплата всіх сум, що належать йому від підприємства, установи, організації, провадиться в день звільнення. Якщо працівник в день звільнення не працював, то зазначені суми мають бути виплачені не пізніше наступного дня після пред'явлення звільненим працівником вимоги про розрахунок. Про нараховані суми, належні працівникові при звільненні, власник або уповноважений ним орган повинен письмово повідомити працівника перед виплатою зазначених сум. В разі спору про розмір сум, належних працівникові при звільненні, власник або уповноважений ним орган в усякому випадку повинен в зазначений у цій статті строк виплатити не оспорювану нею суму.
Відповідальність за затримку розрахунку при звільненні встановлено ст. 117 Кодексу законів про працю України, згідно якої у разі невиплати з вини роботодавця належних звільненому працівникові сум у строки, визначені ст. 116 цього Кодексу, при відсутності спору про їх розмір підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку, але не більш як за шість місяців.
При наявності спору про розміри належних звільненому працівникові сум роботодавець повинен сплатити зазначене в цій статті відшкодування у разі, якщо спір вирішено на користь працівника. Якщо спір вирішено на користь працівника частково, розмір відшкодування за час затримки визначає орган, який виносить рішення по суті спору, але не більш як за період, встановлений частиною першою цієї статті.
При наявності спору про розміри належних звільненому працівникові сум власник або уповноважений ним орган повинен сплатити зазначене в цій статті відшкодування в тому разі, коли спір вирішено на користь працівника. Якщо спір вирішено на користь працівника частково, то розмір відшкодування за час затримки визначає орган, який виносить рішення по суті спору.
Отже, наведеними нормами на підприємство, установу, організацію покладено обов'язок провести зі звільненим працівником повний розрахунок, виплатити всі суми, що йому належать. У разі невиконання такого обов'язку наступає передбачена ст. 117 КЗпП України відповідальність. Обов'язок роботодавця перед колишнім працівником щодо своєчасного розрахунку при звільненні припиняється проведенням фактичного розрахунку, тобто, реальним виконанням цього обов'язку. І саме з цією обставиною пов'язаний період, протягом до якого до роботодавця є можливим застосування відповідальності. Відшкодування, передбачене ст. 117 КЗпП України, спрямоване на компенсацію працівнику майнових втрат, яких він зазнає внаслідок несвоєчасного здійснення з ним розрахунку з боку роботодавця, у спосіб, спеціально передбачений для трудових відносин, за весь період такого невиконання, в тому числі й після прийняття судового рішення.
26.02.2020 року Велика Палата Верховного Суду ухвалила у справі №821/1083/17 постанову, якою касаційну скаргу Комісії з ліквідації Управління Державної пенітенціарної служби України в Херсонській області, Автономній Республіці Крим та м. Севастополі залишила без задоволення, а постанову Одеського апеляційного адміністративного суду від 19 жовтня 2017 року у справі №821/1083/17 залишила без змін.
В цьому рішенні Велика Палата Верховного Суду дійшла висновку про те, що немає жодних підстав вважати, що Європейський суд з прав людини (далі - ЄСПЛ) (у рішенні від 8 квітня 2010 року у справі "Меньшакова проти України") надав для застосування на національному рівні тлумачення приписів статті 117 КЗпП всупереч практиці Верховного Суду України (постанова від 15 вересня 2015 року провадження №21-1765а15). Вказане рішення ЄСПЛ не може розглядатися як підстава для відступу від правового висновку, викладеного у постанові Верховного Суду України від 15 вересня 2015 року у справі №21-1765а15.
Разом з тим, як зазначила Велика Палата Верховного Суду у постанові від 26 лютого 2020 року, статтею 116 КЗпП на підприємство, установу, організацію покладено обов'язок провести зі звільненим працівником повний розрахунок, виплатити всі суми, що йому належать. Невиконання цього обов'язку спричиняє наслідки, передбачені статтею 117 КЗпП України, якою передбачено, що в разі невиплати з вини власника або уповноваженого ним органу належних звільненому працівникові сум у строки, зазначені в статті 116 цього Кодексу, при відсутності спору про їх розмір підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку. При наявності спору про розміри належних звільненому працівникові сум власник або уповноважений ним орган повинен сплатити зазначене в цій статті відшкодування в тому разі, коли спір вирішено на користь працівника. Якщо спір вирішено на користь працівника частково, то розмір відшкодування за час затримки визначає орган, який виносить рішення по суті спору.
Цими нормами на підприємство, установу, організацію покладено обов'язок провести зі звільненим працівником повний розрахунок, виплатити всі суми, що йому належать. У разі невиконання такого обов'язку наступає передбачена статтею 117 КЗпП України відповідальність.
Метою такого законодавчого регулювання є захист майнових прав працівника у зв'язку з його звільненням з роботи, зокрема захист права працівника на своєчасне одержання заробітної плати за виконану роботу, яка є основним засобом до існування працівника, необхідним для забезпечення його життя.
З метою захисту інтересів постраждалої сторони, законодавець може встановлювати правила, спрямовані на те, щоб така сторона не була позбавлена компенсації своїх майнових втрат. Такі правила мають на меті компенсацію постраждалій стороні за рахунок правопорушника у певному заздалегідь визначеному розмірі (встановленому законом або договором) майнових втрат у спрощеному порівняно зі стягненням збитків порядку. Така спрощеність полягає в тому, що кредитор (постраждала сторона) не повинен доводити розмір його втрат, на відміну від доведення розміру збитків.
Звертаючись із вимогою про стягнення відшкодування, визначеного, виходячи з середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні відповідно до статті 117 КЗпП, позивач не повинен доводити розмір майнових втрат, яких він зазнав. Тому оцінка таких втрат працівника, пов'язаних із затримкою розрахунку при звільненні, не має на меті встановлення точного їх розміру. Суд має орієнтовно оцінити розмір майнових втрат, яких, як можна було б розумно передбачити, міг зазнати позивач.
За змістом ч. 1 ст. 117 КЗпП України обов'язок роботодавця перед колишнім працівником щодо своєчасного розрахунку при звільненні припиняється проведенням фактичного розрахунку, тобто, реальним виконанням цього обов'язку. І саме з цією обставиною пов'язаний період, протягом до якого до роботодавця є можливим застосування відповідальності.
Частина 1 ст. 117 КЗпП України переважно стосується випадків, коли роботодавець за відсутності спору свідомо та умисно не проводить остаточний розрахунок з колишнім працівником.
Частина 2 ст. 117 КЗпП України стосується тих випадків, коли наявний спір між роботодавцем та колишнім працівником про належні до виплати суми та фактично охоплює два випадки вирішення такого спору.
Так, якщо між роботодавцем та колишнім працівником виник спір про розміри належних звільненому працівникові сум, то в тому разі, коли спір вирішено на користь працівника, власник або уповноважений ним орган повинен сплатити зазначене в цій статті відшкодування (тобто, зазначене в частині першій статті 117 КЗпП України). Відтак, у цьому випадку законодавець не вважає факт вирішення спору фактом виконання роботодавцем обов'язку провести повний розрахунок із колишнім працівником, що зумовлює можливість відповідальність роботодавця протягом усього періоду прострочення.
Натомість, якщо спір вирішено на користь працівника частково, то розмір відшкодування за час затримки визначає орган, який виносить рішення по суті спору.
Таке правове регулювання є способом досягти балансу між захистом прав працівника та додержанням принципів справедливості і співмірності у трудових відносинах, враховуючи фактичні обставини, за яких стався несвоєчасний розрахунок та міру добросовісної поведінки роботодавця.
Відтак, Велика Палата Верховного Суду підсумувала, що оскільки ухвалення судового рішення про стягнення з роботодавця виплат, які передбачені після звільнення, за загальними правилами, встановленими Цивільним кодексом України, не припиняє відповідний обов'язок роботодавця, то відшкодування, передбачене статтею 117 КЗпП України, спрямоване на компенсацію працівнику майнових втрат, яких він зазнає внаслідок несвоєчасного здійснення з ним розрахунку з боку роботодавця, у спосіб, спеціально передбачений для трудових відносин, за весь період такого невиконання, в тому числі й після прийняття судового рішення.
Зазначено також, що з огляду на наведені мотиви про компенсаційний характер заходів відповідальності у цивільному праві, виходячи з принципів розумності, справедливості та пропорційності, суд за певних умов може зменшити розмір відшкодування, передбаченого статтею 117 КЗпП України, враховуючи: розмір простроченої заборгованості роботодавця щодо виплати працівнику при звільненні всіх належних сум, передбачених на день звільнення трудовим законодавством, колективним договором, угодою чи трудовим договором, період затримки (прострочення) виплати такої заборгованості, а також те, з чим була пов'язана тривалість такого періоду з моменту порушення права працівника і до моменту його звернення з вимогою про стягнення відповідних сум; ймовірний розмір пов'язаних із затримкою розрахунку при звільненні майнових втрат працівника, інші обставини справи, встановлені судом, зокрема, дії працівника та роботодавця у спірних правовідносинах, співмірність ймовірного розміру пов'язаних із затримкою розрахунку при звільненні майнових втрат працівника та заявлених позивачем до стягнення сум середнього заробітку за несвоєчасний розрахунок при звільненні.
Відповідні висновки викладені Великою Палатою Верховного Суду у постанові від 26 червня 2019 року у справі №761/9584/15-ц.
Водночас судом враховано, що відповідно до ст. 117 КЗпП України (у редакції, викладеній відповідно до Закону України від 1 липня 2022 року №2352-ІХ "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо оптимізації трудових відносин", далі - "Закон №2352-ІХ") у разі невиплати з вини роботодавця належних звільненому працівникові сум у строки, визначені статтею 116 цього Кодексу, при відсутності спору про їх розмір підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку, але не більш як за шість місяців.
При наявності спору про розміри належних звільненому працівникові сум роботодавець повинен сплатити зазначене в цій статті відшкодування у разі, якщо спір вирішено на користь працівника. Якщо спір вирішено на користь працівника частково, розмір відшкодування за час затримки визначає орган, який виносить рішення по суті спору, але не більш як за період, встановлений частиною першою цієї статті.
Наведена редакція ст.117 КЗпП України набрала законної сили з 19.07.2022 року.
Отже, відповідно до ст. 117 КЗпП України, у чинній її редакції, час затримки розрахунку при звільненні, який підлягає компенсації середнім заробітком, обмежений шістьма місяцями.
Верховним Судом у постановах від 30 листопада 2023 року у справі №380/19103/22, від 29 січня 2024 року у справі №560/9586/22, від 22 лютого 2024 року у справі №560/831/23 наведено правовий висновок, що у разі звільнення позивача до 19.07.2022 року при умові виплати коштів на виконання рішення суду після 19.07.2022 року спірний період стягнення середнього заробітку варто ділити на 2 частини:
до періоду для виплати середнього заробітку, який передує 19.07.2022 року застосовується період розрахунку середнього заробітку не обмежений 6 місяцями з урахуванням частки заборгованості розрахованої за формулою наведеною у постанові Верховного суду від 30.11.2020 року у справі №480/3105/19;
до періоду який починається з 19.07.2022 року застосовується період розрахунку середнього заробітку обмежений 6 місяцями без зменшення суми компенсації на частку заборгованості.
Отже, сума компенсації розраховується шляхом додавання двох сум розрахованих за два періоди.
Так Верховним Судом у постанові від 29 січня 2024 року у справі №560/9586/22 зазначено: «…спірний період стягнення середнього заробітку у цій справі умовно варто поділити на 2 частини: до набрання чинності 19 липня2022 року і після цього…».
У постанові Верховного Суду від 30 листопада 2023 року у справі №380/19103/22 досліджено питання застосування редакції статті 117 Кодексу законів про працю України (далі - КЗпП України) та зазначено, що до військовослужбовців, які були звільнені з військової служби або переведені до іншої військової частини до 19.07.2022 року застосуванню підлягає редакція КЗпП України до 19.07.2022 року, тобто стягненню підлягає середній заробіток за весь період затримки розрахунку (з дати звільнення до дати розрахунку) не обмежений шістьма місяцями, проте із урахуванням частки виплачених коштів після звільнення.
У вказаній постанові також зазначено: « 58. Таким чином, в межах даної справи підлягають врахуванню норми статті 117 КЗпП України у редакції що діяла до 19.07.2022 року та відповідно врахуванню висновки Верховного Суду викладені у постанові від 28 червня 2023 року у справі №560/11489/22, які безпосередньо стосуються норм статті 117 КЗпП України у редакції що діяла до 19.07.2022 року, а на їх виконання підлягає встановленню: розмір середнього заробітку за весь час затримки розрахунку при звільненні; загальний розмір належних позивачеві при звільненні виплат; частка коштів, яка була виплачена позивачу при звільненні у порівнянні з загальним розміром належних позивачеві при звільненні виплат; частка коштів, яка не була виплачена позивачу при звільненні у порівнянні з загальним розміром належних позивачеві при звільненні виплат…».
Аналогічна правова позиція наведена у постановах Верховного Суду від 26 січня 2024 року у справі №160/14384/22; від 13 лютого 2024 року у справі №380/10080/22; від 15 лютого 2024 року у справі №420/11416/23; від 09 березня 2023 року у справі №520/899/21; від 14 березня 2024 року у справі №560/6960/23; від 10 квітня 2024 року у справі №360/380/23; від 18 квітня 2024 року у справі №380/4205/23; від 25 квітня 2024 року у справі №440/8467/23; від 25 квітня 2024 року у справі №460/49364/22; від 30 квітня 2024 року у справі №560/6962/23; від 01 травня 2024 року у справі №140/16184/23.
Враховуючи висновки Верховного Суду у постанові від 29 січня 2024 року у справі №560/9586/22 перший період затримки розрахунку при звільненні за період 09.02.2022 року по 18.07.2022 року складає 160 днів, з 19.07.2022 року по 18.01.2023 року 184 дні.
Відповідно до пункту 2 Постанови Кабінету Міністрів України «Про затвердження Порядку обчислення середньої заробітної плати» від 08 лютого 1995 року №100, обчислення середньої заробітної плати для оплати часу щорічної відпустки, додаткових відпусток у зв'язку з навчанням, творчої відпустки, додаткової відпустки працівникам, які мають дітей, або для виплати компенсації за невикористані відпустки провадиться виходячи з виплат за останні 12 календарних місяців роботи, що передують місяцю надання відпустки або виплати компенсації за невикористані відпустки. У всіх інших випадках збереження середньої заробітної плати середньомісячна заробітна плата обчислюється виходячи з виплат за останні 2 календарні місяці роботи, що передують події, з якою пов'язана відповідна виплата. Працівникам, які пропрацювали на підприємстві, в установі, організації менше двох календарних місяців, середня заробітна плата обчислюється виходячи з виплат за фактично відпрацьований час.
Як вбачається із довідки про грошове забезпечення:
у грудні 2021 року виплати позивачу складають 22395,00 грн.
у січні 2022 року виплати позивачу складають 24471,50 грн.
Відповідно до Постанови Кабінету Міністрів України №100 від 08.02.1995 року «Про затвердження Порядку обчислення середньої заробітної плати», середньоденне грошове забезпечення позивача складає:
(22395,00 грн. + 24471,50 грн.) / 62 = 755,90 грн.
Середній заробіток за період з 09.02.2022 року по 18.07.2022 року складає:
755,90 грн. х 160 днів = 120944,00 грн.
Верховний Суд у постанові від 30.11.2020 року у справі №480/3105/19 навів єдиний механізм розрахунку істотності частки середнього заробітку, а саме: розмір середнього заробітку прямо пропорційно залежить від розміру невиплачених належних звільненому працівникові сум з урахуванням того, що всі належні при звільненні суми становлять сто відсотків, стільки ж відсотків становить розмір середнього заробітку.
У цій справі загальний розмір виплат нарахованих позивачеві при виключенні зі списків особового складу складав 350474,70 гривень:
з яких: 188617,75 грн. - виплачено у добровільному порядку при звільненні відповідно до архівної відомості за 2022 рік;
161856,95 грн. грошове забезпечення та виплати, на виконання рішення суду, відповідно до довідки №278 від 06.05.2025.
Частка заборгованості відповідно до алгоритму виведеного Верховним Судом складає:
161856,95 грн. / 350474,70 грн. * 100% = 46,2%
Отже, виходячи з принципу пропорційності, сума середнього заробітку за час затримки розрахунку щодо виплати індексації грошового забезпечення належна позивачу має складати:
120944,00 грн. / 100% * 46,2% = 55876,13 грн.
Середній заробіток за період з 19.07.2022 року по 18.01.2023 року складає:
755,90 грн. х 184 дні = 139085,60 грн.
Загальна сума середнього заробітку відповідно до правової позиції Верховного Суду наведеної у постановах від 29 січня 2024 року у справі №560/9586/22, від 22 лютого 2024 року у справі №560/831/23 складає:
55876,13 грн. + 139085,60 грн. = 194961,73 грн.
За наведеного правового регулювання та встановлених обставин, суд дійшов висновку про задоволення позовних вимог частково.
Решта доводів та заперечень сторін висновків суду по суті заявлених позовних вимог не спростовують.
За практикою Європейського суду з прав людини пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов'язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов'язку можуть бути різними в залежності від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги, між іншим, різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов'язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи (див. «Руїз Торіха проти Іспанії» (Ruiz Toriya v. Spaine), рішення від 09.12.1994, Серія A, № 303-A, параграф 29). Водночас, відповідь суду повинна бути достатньо детальною для відповіді на основні (суттєві) аргументи сторін.
Сторонами суду не наведено інших специфічних, доречних та важливих аргументів, які суд зобов'язаний оцінити, виконуючи свої зобов'язання щодо пункту 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод.
При розв'язанні спору, суд зважає на практику Європейського суду з прав людини щодо застосування ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року (далі за текстом - Конвенція; рішення від 21.01.1999 року у справі "Гарсія Руїз проти Іспанії", від 22.02.2007 року у справі "Красуля проти Росії", від 05.05.2011 року у справі "Ільяді проти Росії", від 28.10.2010 року у справі "Трофимчук проти України", від 09.12.1994 року у справі "Хіро Балані проти Іспанії", від 01.07.2003 року у справі "Суомінен проти Фінляндії", від 07.06.2008 року у справі "Мелтекс ЛТД (MELTEX LTD) та Месроп Мовсесян (MESROP MOVSESYAN) проти Вірменії") і тому надав оцінку усім обставинам справи, котрі мають юридичне значення для правильного вирішення спору, та дослухався до усіх аргументів сторін, які ясно і чітко сформульовані та здатні вплинути на результат вирішення спору.
Керуючись ст.ст.2-9, 242, 246, 250, 251, 255, 262, 293-297 КАС України, суд,
Адміністративний позов ОСОБА_1 до НОМЕР_1 прикордонного загону Державної прикордонної служби України (військова частина НОМЕР_2 ) про визнання протиправними дій та зобов'язання виплатити середній заробіток за час затримки розрахунку - задовольнити частково.
Визнати протиправною бездіяльність НОМЕР_1 прикордонного загону Державної прикордонної служби України (військової частини НОМЕР_2 ) відносно ОСОБА_1 стосовно несвоєчасного остаточного розрахунку при звільненні за період з 09.02.2022 по 18.01.2023 року.
Зобов'язати НОМЕР_1 прикордонний загін Державної прикордонної служби України (військова частина НОМЕР_2 ) нарахувати та виплатити на користь ОСОБА_1 середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні зі служби за період з 09.02.2022 року по 18.07.2022 у сумі 55876,13 грн. та за період з 19.07.2022 по 18.01.2023 у сумі 139085,60 грн., відповідно до «Порядку обчислення середньої заробітної плати», затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 08 лютого 1995 року №100.
У задоволенні решти позовних вимог - відмовити.
Рішення набирає законної сили згідно ст. 255 Кодексу адміністративного судочинства України та може бути оскаржене до суду апеляційної інстанції за правилами, встановленими ст.ст. 293-297 Кодексу адміністративного судочинства України.
ОСОБА_1 (адреса: АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_4 )
НОМЕР_1 прикордонний загін Державної прикордонної служби України (військова частина НОМЕР_2 ) (адреса: АДРЕСА_2 , ЄДРПОУ НОМЕР_5 )
Головуючий суддя Нінель ПОТОЦЬКА