Рішення від 24.09.2025 по справі 380/10533/25

ЛЬВІВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД
РІШЕННЯ
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

24 вересня 2025 рокусправа № 380/10533/25

Львівський окружний адміністративний суд, у складі головуючої судді Братичак У.В. розглянувши в письмовому провадженні, у м.Львові, в порядку спрощеного позовного провадження адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України у м. Києві області про визнання протиправними дій, зобов'язання вчинити дії, -

ВСТАНОВИВ:

ОСОБА_1 (місце проживання: АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_1 ) звернувся до Львівського окружного адміністративного суду з позовом до Головного управління Пенсійного фонду України м. Києві (місцезнаходження: вул. Бульварно-Кудрявська, 16, м. Київ, 04053; код ЄДРПОУ 42098368), в якому просить:

- визнати протиправними дії Головного управління Пенсійного фонду України в Києві, які викладені в листі від 15.04.2025, щодо обмеження призначеної ОСОБА_1 пенсії максимальним розміром;

- зобов?язати Головне управління Пенсійного фонду в Києві здійснити перерахунок та виплату пенсії ОСОБА_1 з 01 квітня 2019 р. без обмеження її максимальним розміром, з урахуванням раніше виплачених сум.

В обґрунтування позовних вимог зазначив, що отримує пенсію відповідно до Закону України «Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб» від 09 квітня 1992 року №2262-ХІІ. Вказує, що на виконання рішення Окружного адміністративного суду м. Києва від 25.08.2021 у справі №640/2563/21, Головне управління Пенсійного фонду України м. Києві з 01 квітня 2019 року здійснило перерахунок та виплату пенсії позивачу. Проте, після такого перерахунку, відповідач здійснює виплату його пенсії із застосуванням обмеження її максимальним розміром. Вважаючи такі дії відповідача протиправними, позивач просить позов задовольнити в повному обсязі.

Ухвалою судді від 02.06.2025 прийнято позовну заяву до розгляду та відкрито провадження у справі; справу вирішено розглядати за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін за наявними у справі матеріалами.

Згідно з ухвалою про відкриття спрощеного позовного провадження, відповідачу встановлено п'ятнадцятиденний строк на подання відзиву з дати отримання ухвали про відкриття провадження. Однак, станом на момент розгляду цієї справи, жодних заяв по суті справи на адресу суду не надходило. При цьому, суд враховує, що згідно ч.4 ст.159 Кодексу адміністративного судочинства України, подання заяв по суті справи є правом учасників справи. Відповідно до ч.6 ст.162 цього ж Кодексу, у разі ненадання відповідачем відзиву у встановлений судом строк без поважних причин суд вирішує справу за наявними матеріалами.

Дослідивши подані сторонами документи, всебічно і повно з'ясувавши всі фактичні обставини справи, на яких ґрунтуються позовні вимоги, об'єктивно оцінивши докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд встановив таке.

ОСОБА_1 перебуває на обліку в Головному управлінні Пенсійного фонду України м. Києві та отримує пенсію за вислугу років відповідно до Закону України «Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб».

Рішенням Окружного адміністративного суду м. Києва від 25.08.2021 у справі №640/2563/21 визнано протиправними дії Головного управління Пенсійного фонду України в м. Києві щодо відмови ОСОБА_1 у проведенні перерахунку пенсії виходячи зі складу грошового забезпечення, визначеного частиною другою статті 9 Закону України від 20 грудня 1991 року №2011-ХІІ «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» на підставі довідок Фінансово-економічного управління Служби безпеки України від 19.05.2020 №21/3/2-9/878-118 та №21/3/2-9/878-119. Зобов'язано Головне управління Пенсійного фонду України в м. Києві на підставі довідок Фінансово - економічного управління Служби безпеки України від 19.05.2020 №21/3/2-9/878-118 та №21/3/2-9/878-119 провести ОСОБА_1 перерахунок пенсії та здійснити відповідні виплати пенсії загальною сумою починаючи з 01 квітня 2019 року з урахуванням виплаченого раніше.

На виконання вищевказаного судового рішення Головне управління Пенсійного фонду України в м. Києві здійснило перерахунок пенсії позивача, однак листом від 15.04.2025 його повідомлено про те, що доплата різниці на виконання судового рішення відсутня, оскільки розмір пенсії після опрацювання не змінився, у зв'язку з врахуванням статті 43 Закону України «Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб».

Як видно з розрахунків пенсії, наданих позивачем, розмір його пенсії станом на 01.03.2025 становить - 54993,84 грн (з урахуванням надбавок), однак пенсійна виплата з врахуванням максимального розміру пенсії, становить - 23610,00 грн.

Вважаючи дії відповідача щодо обмеження розміру пенсії протиправними, позивач звернувся із цим позовом до суду.

При вирішенні спору суд керувався таким.

Відповідно до статті 19 Конституції України правовий порядок в Україні ґрунтується на засадах, відповідно до яких ніхто не може бути примушений робити те, що не передбачено законодавством. Органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Спеціальним законом, який регулює правовідносини у сфері пенсійного забезпечення громадян України із числа осіб, які перебували на військовій службі, службі в органах внутрішніх справ, є Закон України «Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб» від 09.04.1992 №2262-ХІІ (далі - Закон № 2262-ХІІ).

Згідно з частиною першою статті 43 Закону № 2262-ХІІ пенсії, які призначаються відповідно до цього Закону особам із числа військовослужбовців строкової служби та членам їх сімей, обчислюються за встановленими нормами у процентах до середньомісячного заробітку, який одержували військовослужбовці до призову на строкову військову службу чи після звільнення з військової служби до звернення за пенсією, або до середньомісячного грошового забезпечення, одержуваного військовослужбовцями в період проходження військової служби за контрактом. При цьому середньомісячний заробіток (грошове забезпечення) для обчислення їм пенсій визначається в порядку, встановленому Законом України Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування.

Норма статті 43 Закону № 2262-ХІІ про те, що максимальний розмір пенсії (з урахуванням надбавок, підвищень, додаткової пенсії, цільової грошової допомоги, пенсії за особливі заслуги перед Україною, індексації та інших доплат до пенсії, встановлених законодавством, крім доплати до надбавок окремим категоріям осіб, які мають особливі заслуги перед Батьківщиною) не може перевищувати десяти прожиткових мінімумів, установлених для осіб, які втратили працездатність, доповнена Законом України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України» від 24.12.2015 №848-VIII.

Вказана норма в цілому визнана неконституційною відповідно до рішення Конституційного Суду України від 20.12.2016 № 7-рп/2016.

Згідно з пунктом 2 резолютивної частини рішення Конституційного Суду України від 20.12.2016 № 7-рп/2016, зокрема частина сьома статті 43 Закону № 2262-ХІІ втратила чинність з дня ухвалення Конституційним Судом України цього Рішення.

Отже, з 20.12.2016 відсутня частина сьома статті 43 в Законі № 2262-ХІІ.

Відповідно до Закону України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України» від 06.12.2016 №1774-VIII, який відповідно до Прикінцевих положень цього Закону, набрав чинності з 01.01.2017, у частині сьомій статті 43 Закону № 2262-ХІІ слова і цифри у період з 1 січня 2016 року по 31 грудня 2016 року замінено словами і цифрами по 31 грудня 2017 року.

Таким чином, буквальне розуміння змін, внесених Законом України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України» від 06.12.2016 №1774-VIII з урахуванням рішення Конституційного Суду України № 7-рп/2016 від 20.12.2016, дозволяє стверджувати, що у Законі України «Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб» відсутня частина сьома статті 43, на яку покликається відповідач, а внесені до неї зміни, що полягають у зміні слів і цифр, є нереалізованими.

Це означає, що стаття 43 Закону № 2262-ХІІ не передбачала положення про те, що максимальний розмір пенсії не може перевищувати десяти прожиткових мінімумів.

Отже, внесені Законом України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України» від 06.12.2016 №1774 до частини сьомої зазначеної статті, яка визнана неконституційною і втратила чинність, зміни (щодо періоду, протягом якого діють обмеження пенсії), самі по собі не створюють підстав для такого обмеження.

Саме такий правовий висновок у подібних правовідносинах викладений у постанові Верховного Суду від 12.03.2019 у справі № 522/3049/17, який відповідності до вимог частини п'ятої статті 242 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України) суд враховує до спірних правовідносин при вирішенні даної справи.

Водночас, Законом України «Про заходи щодо законодавчого забезпечення реформування пенсійної системи» від 08.07.2011 № 3668-VI (далі - Закон № 3668-VI) частину п'яту статті 43 Закону № 2262-ХІІ викладено у такій редакції: «Максимальний розмір пенсії (з урахуванням надбавок, підвищень, додаткової пенсії, цільової грошової допомоги, пенсії за особливі заслуги перед Україною, індексації та інших доплат до пенсії, встановлених законодавством, крім доплати до надбавок окремим категоріям осіб, які мають особливі заслуги перед Батьківщиною) не може перевищувати десяти прожиткових мінімумів, установлених для осіб, які втратили працездатність». Крім того, за змістом статті 2 Закону № 3668-VI максимальний розмір пенсії (крім пенсійних виплат, що здійснюються з Накопичувального пенсійного фонду) або щомісячного довічного грошового утримання (з урахуванням надбавок, підвищень, додаткової пенсії, цільової грошової допомоги, пенсії за особливі заслуги перед Україною, індексації та інших доплат до пенсії, встановлених законодавством, крім доплати до надбавок окремим категоріям осіб, які мають особливі заслуги перед Батьківщиною), призначених (перерахованих) відповідно до, зокрема, Закону «Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб», не може перевищувати десяти прожиткових мінімумів, установлених для осіб, які втратили працездатність.

Конституційний Суд України у рішенні від 20.12.2016 №7-рп/2016, яким визнав таким, якими, що не відповідають статті 17 Конституції України, положення частини сьомої статті 43 Закону № 2262-ХІІ, виходив із того, що норми-принципи частини п'ятої статті 17 Конституції України щодо забезпечення державою соціального захисту громадян України, які перебувають на службі у Збройних Силах України та в інших військових формуваннях, а також членів їхніх сімей є пріоритетними та мають безумовний характер. Тобто заходи, спрямовані на забезпечення державою соціального захисту вказаної категорії осіб, зокрема у зв'язку з економічною доцільністю, соціально-економічними обставинами не можуть бути скасовані чи звужені. При цьому Конституційний Суд України стверджує, що обмеження максимального розміру пенсії, призначеної особам, яким право на пенсійне забезпечення встановлене Законом № 2262-ХІІ, порушує суть конституційних гарантій щодо безумовного забезпечення соціального захисту осіб, передбачених частиною п'ятою статті 17 Конституції України, які зобов'язані захищати суверенітет, територіальну цілісність і недоторканність України.

Обмеження граничного розміру пенсії, призначеної на підставі Закону № 2262-ХІІ, десятьма прожитковими мінімумами, установленими для осіб, які втратили працездатність, введено в дію Законом № 3668-VI, яким внесено зміни у статтю 43 Закону № 2262-ХІІ, шляхом викладення її в редакції Закону № 3668-VI.

Тобто, положення частини сьомої статті 43 Закону № 2262-ХІІ та положення частини першої статті 2 Закону № 3668-VI (у частині поширення її дії на Закон № 2262-ХІІ), прийняті одночасно для регулювання одних і тих самих правовідносин (обмеження максимальним розміром пенсій, призначених відповідно до Закону № 2262-ХІІ) та є однаковими за змістом.

Конституційним Судом України у рішенні від 20.12.2016 № 7-рп/2016 надано оцінку правовому регулюванню спірних правовідносин (обмеження максимальним розміром пенсії військовослужбовців) та визнано таким, що не відповідає статті 17 Конституції України положення частини сьомої статті 43 Закону № 2262-ХІІ.

При цьому, положення статті 2 Закону № 3668-VI (у частині поширення її дії на Закон № 2262-ХІІ), які дублюють зміст частини сьомої статті 43 Закону № 2262-ХІІ, тобто є однопредметними правовими нормами, які прийняті одночасно для регулювання спірних правовідносин - змін не зазнали та передбачали обмеження максимальним розміром пенсії військовослужбовців. Тобто, на момент виникнення спірних правовідносин була наявна колізія між Законом № 2262-ХІІ з урахуванням рішення Конституційного Суду України від 20.12.2016 № 7-рп/2016 та Законом № 3668-VI - у частині обмеження максимальним розміром пенсії військовослужбовців. Суб'єктом владних повноважень у спірних правовідносинах надано перевагу найменш сприятливому для позивача підходу та застосовано положення статті 2 Закону № 3668-VI. Оскільки норми вказаних законів неоднаково регулюють правовідносини щодо пенсійного забезпечення військовослужбовців у частині обмеження їх пенсії максимальним розміром, тому необхідно дійти висновку, що вони суперечать одна одній.

Таким чином, у випадку існування неоднозначного або множинного тлумачення прав та обов'язків особи в національному законодавстві, органи державної влади зобов'язані застосувати підхід, який був би найбільш сприятливим для особи.

Водночас, положеннями статті 6 КАС України встановлено, що суд при вирішенні справи керується принципом верховенства права, відповідно до якого зокрема людина, її права та свободи визнаються найвищими цінностями та визначають зміст і спрямованість діяльності держави. Суд застосовує принцип верховенства права з урахуванням судової практики ЄСПЛ. Звернення до адміністративного суду для захисту прав і свобод людини і громадянина безпосередньо на підставі Конституції України гарантується.

Велика Палата Верховного Суду в постанові від 06.11.2018 у справі № 812/292/18 зазначила, що норми законодавства, які допускають неоднозначне або множинне тлумачення, завжди трактуються на користь особи. У постанові від 13.02.2019, що винесена Великою Палатою Верховного Суду у зразковій справі № 822/524/18, із посиланням на положення статей 1, 8, 92 Конституції України, а також на статтю 9 Міжнародного пакту про економічні, соціальні і культурні права зроблено висновок, що у випадку існування неоднозначного або множинного тлумачення прав та обов'язків особи в національному законодавстві, наявність у національному законодавстві правових «прогалин» щодо захисту прав людини та основних свобод, зокрема, у сфері пенсійного забезпечення, органи державної влади зобов'язані застосувати підхід, який був би найбільш сприятливим для особи.

Зважаючи на викладене, у цій справі застосуванню підлягають норми Закону № 2262-ХІІ з урахуванням рішення Конституційного Суду України від 20.12.2016 № 7-рп/2016, а не норми Закону № 3668-VI. Тому обмеження відповідачем максимального розміру пенсії позивача з 01.04.2019, право на пенсійне забезпечення якого встановлене Законом № 2262-ХІІ, є протиправним.

Вказані висновки щодо застосування норм права викладені, зокрема, у постановах Верховного Суду від 16.12.2021 у справі № 400/2085/19, від 27.01.2022 у справі № 240/7087/20, та в силу приписів частини п'ятої статті 242 КАС України враховуються судом при вирішенні даної справи.

Відповідно до частини другої статті 2 КАС України у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: 1) на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України; 2) з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; 3) обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); 4) безсторонньо (неупереджено); 5) добросовісно; 6) розсудливо; 7) з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи несправедливій дискримінації; 8) пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); 9) з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; 10) своєчасно, тобто протягом розумного строку.

Даючи оцінку поведінці відповідача, яка зумовила звернення позивача до суду з даним позовом, суд дійшов висновку, що дії відповідача щодо застосування обмежень при виплаті позивачу нарахованої суми пенсії (з урахуванням надбавок, цільової грошової допомоги та інших доплат до пенсії, встановлених законодавством) максимальним розміром, не відповідають визначеним частиною другою статті 2 КАС України критеріям поведінки відповідача у спірних правовідносинах, тому такі дії слід визнати протиправними, задовольнивши першу позовну вимогу.

При цьому, суд враховує, що спосіб відновлення порушеного права позивача має бути ефективним та таким, який виключає подальші протиправні рішення, дії чи бездіяльність суб'єкта владних повноважень, а у випадку невиконання, або неналежного виконання рішення не виникала б необхідність повторного звернення до суду, а здійснювалося примусове виконання рішення.

За таких обставин, обираючи належний спосіб захисту порушеного права позивача, суд вважає за необхідне визнати протиправними дії Головного управління Пенсійного фонду України в Києві щодо обмеження призначеної ОСОБА_1 пенсії максимальним розміром, а також зобов?язати Головне управління Пенсійного фонду в Києві здійснити перерахунок та виплату пенсії ОСОБА_1 з 01 квітня 2019 року без обмеження її максимальним розміром, з урахуванням раніше виплачених сум.

Відповідно до ч.ч.1, 2 ст.77 КАС України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу. В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.

Згідно з ч.1 ст.90 КАС України, суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об'єктивному дослідженні.

Таким чином, виходячи з системного аналізу положень чинного законодавства України, оцінки поданих сторонами доказів, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді всіх обставин справи в їх сукупності, суд дійшов висновку про обґрунтованість позовних вимог та вважає їх такими, що підлягають задоволенню.

Щодо судового збору, то відповідно до вимог ч.1 ст.139 Кодексу адміністративного судочинства України такий відшкодовуються позивачу в повному обсязі.

Керуючись ст.ст.6-10, 14, 72-77, 90, 132, 159, 241-246, 262 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -

ВИРІШИВ:

позов задовольнити.

Визнати протиправними дії Головного управління Пенсійного фонду України в Києві щодо обмеження призначеної ОСОБА_1 пенсії максимальним розміром.

Зобов?язати Головне управління Пенсійного фонду в Києві (місцезнаходження: вул. Бульварно-Кудрявська, 16, м. Київ, 04053; код ЄДРПОУ 42098368) здійснити перерахунок та виплату пенсії ОСОБА_1 (місце проживання: АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_1 ) з 01 квітня 2019 року без обмеження її максимальним розміром, з урахуванням раніше виплачених сум.

Стягнути на користь ОСОБА_1 (місце проживання: АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_1 ) за рахунок бюджетних асигнувань Головного управління Пенсійного фонду України м. Києві (місцезнаходження: вул. Бульварно-Кудрявська, 16, м. Київ, 04053; код ЄДРПОУ 42098368) сплачений судовий збір в сумі 1211 (одна тисяча двісті одинадцять) грн 20 коп.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги, рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Апеляційна скарга на рішення суду може бути подана протягом тридцяти днів з дня складення повного тексту судового рішення до Восьмого апеляційного адміністративного суду.

СуддяБратичак Уляна Володимирівна

Попередній документ
130472737
Наступний документ
130472739
Інформація про рішення:
№ рішення: 130472738
№ справи: 380/10533/25
Дата рішення: 24.09.2025
Дата публікації: 26.09.2025
Форма документу: Рішення
Форма судочинства: Адміністративне
Суд: Львівський окружний адміністративний суд
Категорія справи: Адміністративні справи (з 01.01.2019); Справи зі спорів з приводу реалізації публічної політики у сферах праці, зайнятості населення та соціального захисту громадян та публічної житлової політики, зокрема зі спорів щодо; управління, нагляду, контролю та інших владних управлінських функцій (призначення, перерахунку та здійснення страхових виплат) у сфері відповідних видів загальнообов’язкового державного соціального страхування, з них; загальнообов’язкового державного пенсійного страхування, з них; осіб, звільнених з публічної служби
Стан розгляду справи:
Стадія розгляду: Виконання рішення (07.11.2025)
Дата надходження: 27.05.2025
Предмет позову: про визнання бездіяльності протиправною та зобов'язання вчинити дії