24 вересня 2025 рокуСправа №160/13630/25
Дніпропетровський окружний адміністративний суд у складі головуючого судді Лозицької І.О., розглянувши в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи у місті Дніпрі адміністративну справу за позовною заявою ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області, Головного управління Пенсійного фонду України в Донецькій області про визнання протиправним та скасування рішення, зобов'язання вчинити певні дії, -
До Дніпропетровського окружного адміністративного суду звернулась ОСОБА_1 з позовною заявою до Головного управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області, в якій просить суд:
- визнати протиправним та скасувати рішення Головного управління Пенсійного фонду України в Донецькій області від 24.12.2024 року №046450012080;
- зобов'язати Головне управління Пенсійного фонду України в Донецькій області зарахувати до спеціального стажу ОСОБА_1 періоди роботи в Латвії з 01.01.1991 року по 17.11.1992 року на посаді фельдшера 1 клінічної лікарні швидкої допомоги міста Риги імені Н. Бурденко - Ризької клінічної лікарні швидкої допомоги;
- зобов'язати Головне управління Пенсійного фонду України в Донецькій області прийняти рішення про призначення пенсії ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_1 ) за вислугою років з 19.12.2024 року.
В обґрунтування позовних вимог зазначено, що позивач у жовтні 2023 року звернувся до Головного управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області з заявою про призначення пенсії за вислугу років. Рішенням Головного управління Пенсійного фонду України у Київській області від 09.10.2023 року позивачу було відмовлено у призначенні пенсії, у зв'язку з відсутністю необхідного страхового стажу роботи з підстав незарахування періоду роботи в Латвії з 01.01.1991 року по 17.11.1992 року. 19.12.2024 року позивач повторно звернувся до Головного управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області із заявою щодо призначенням пенсії. Рішенням Головного управління Пенсійного фонду України в Донецькій області від 24.12.2024 року №046450012080 позивачу було відмовлено у призначенні пенсії з підстав відсутності необхідного стажу роботи. Позивач із зазначеним не погоджується, вважає його протиправним, що стало підставою для звернення до суду з цією позовною заявою.
Ухвалою суду відкрито провадження у справі та призначено справу до розгляду за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін, а також встановлено відповідачу строк для надання відзиву на позов та докази на його обґрунтування.
Цією ж ухвалою залучено у якості співвідповідача Головне управління Пенсійного фонду України в Донецькій області (код ЄДРПОУ 13486010, пл. Соборна, буд. 3, м. Слов'янськ, Донецька обл., 84121) з підстав прийняття останнім спірного рішення.
Заперечуючи проти позову, Головним управлінням Пенсійного фонду України в Донецькій області надано відзив на позов, який долучений до матеріалів справи. В обґрунтування своїх заперечень проти позову відповідач зазначив, що останній діяв у межах наданих йому повноважень, відповідно до Закону, та у спосіб і в порядку визначеному останнім, тому, просить відмовити в задоволенні позовних вимог повністю. Крім того, відповідач посилався на дискреційність повноважень органів Пенсійного фонду України з питань призначення пенсії.
Заперечуючи проти позову, Головним управлінням Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області надано відзив на позов, який долучений до матеріалів справи. В обґрунтування своїх заперечень проти позову відповідач зазначив, що останній діяв у межах наданих йому повноважень, відповідно до Закону, та у спосіб і в порядку визначеному останнім, тому, просить відмовити в задоволенні позовних вимог повністю.
Суд, дослідивши та оцінивши письмові докази, наявні в матеріалах справи, в їх сукупності, проаналізувавши норми чинного законодавства України, прийшов до таких висновків.
Судом встановлено та матеріалами справи підтверджено, що ОСОБА_1 02.10.2023 року звернулася до Головного управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області з заявою про призначення пенсії за вислугу років.
Рішенням Головного управління Пенсійного фонду України у Київській області від 09.10.2023 року №046450012080 відмовлено у призначенні пенсії за віком відповідно до пункту «е» статті 55 Закону України «Про пенсійне забезпечення», оскільки заявник не набув необхідного спеціального стажу, що дає право на пенсію за вислугу років. Додатково зазначено, що право на пенсію за вислугу років відсутнє.
Означене рішення мотивоване тим, що за доданими документами до страхового та спеціального стажу не зараховано період роботи згідно архівної довідки № 1.1-15/23 від 17.02.2020 року з 01.01.1991 року по 17.11.1992 року (робота в Латвії), оскільки Україна проводить зарахування страхового стажу, набутого на території держав, з якими укладено двосторонні угоди за принципом пропорційності, на підставі одержаних від інших сторін формулярів про підтвердження такого стажу. Зарахування страхового стажу лише на підставі представлених особою документів про стаж, виданих установами, організаціями, за місцем роботи на території інших держав, не проводиться.
19.12.2024 року ОСОБА_1 повторно звернулася до Головного управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області з заявою про призначення пенсії за вислугу років.
Рішенням Головного управління Пенсійного фонду України в Донецькій області від 24.12.2024 року №046450012080 відмовлено у призначенні пенсії за вислугу років відповідно до Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» від 05.11.1991 року №1788-ХІІ зі змінами в зв'язку з відсутністю необхідного спеціального стажу та на дату звернення 19.12.2024 року.
Означене рішення мотивоване тим, що страховий стаж складає 36 років 01 місяць 11 днів; спеціальний стаж особи станом на 11.10.2017 року становить 26 років 05 місяців 10 днів. До страхового стажу зараховано всі періоди роботи згідно наданих документів. До спеціального стажу не зараховано період роботи в Латвії з 01.10.1991 року по 17.11.1992 року згідно довідки № 24/1600531 від 03.06.2024 року, оскільки примітки не містять інформації про характер роботи на посаді.
Не погодившись із зазначеним рішенням про відмову у призначенні пенсії за вислугу років, позивач звернувся до суду з даною позовною заявою.
Надаючи правову оцінку спірним правовідносинам, суд зазначає наступне.
Відповідно до частини другої статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Відповідно до частини 1 статті 46 Конституції України громадяни мають право на соціальний захист, що включає право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, а також у старості та в інших випадках, передбачених законом.
Спірні правовідносини регулюються зокрема Законом України «Про пенсійне забезпечення» від 05.11.1991 року №1788-ХІІ. Громадяни України мають право на державне пенсійне забезпечення за віком, по інвалідності, у зв'язку з втратою годувальника та в інших випадках, передбачених цим Законом.
Згідно з п. «е» ст. 55 Закону України «Про пенсійне забезпечення» від 05.11.1991 року №1788-ХІІ право на пенсію за вислугу років мають працівники освіти, охорони здоров'я та соціального забезпечення після досягнення 55 років і за наявності спеціального стажу роботи за переліком, що затверджується у порядку, який визначається Кабінетом Міністрів України, станом на 1 квітня 2015 - не менше 25 років та після цієї дати: з 1 квітня 2015 року по 31 березня 2016 року - не менше 25 років 6 місяців; з 1 квітня 2016 року по 31 березня 2017 року - не менше 26 років; з 1 квітня 2017 року по 31 березня 2018 року - не менше 26 років 6 місяців; з 1 квітня 2018 року по 31 березня 2019 року - не менше 27 років; з 1 квітня 2019 року по 31 березня 2020 року - не менше 27 років 6 місяців; з 1 квітня 2020 року по 31 березня 2021 року - не менше 28 років; з 1 квітня 2021 року по 31 березня 2022 року - не менше 28 років 6 місяців; з 1 квітня 2022 року по 31 березня 2023 року - не менше 29 років; з 1 квітня 2023 року по 31 березня 2024 року - не менше 29 років 6 місяців; з 1 квітня 2024 року або після цієї дати - не менше 30 років.
Частинами 2, 4 статті 24 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» визначено, що страховий стаж обчислюється територіальними органами Пенсійного фонду відповідно до вимог цього Закону за даними, що містяться в системі персоніфікованого обліку, а за періоди до 01.01.2004 року - на підставі документів та порядку, визначеному законодавством, що діяло раніше. Періоди трудової діяльності та інші періоди, що враховувалися до стажу роботи для призначення пенсії до набрання чинності цим Законом, зараховуються до страхового стажу в порядку і на умовах, передбачених законодавством, що діяло раніше, крім випадків, передбачених цим Законом.
Періоди, з яких складається страховий стаж, визначені в статті 24 Закону № 1058-IV, відповідно до якої, страховий стаж - період (строк), протягом якого особа підлягає загальнообов'язковому державному пенсійному страхуванню та за який щомісяця сплачені страхові внески в сумі не меншій, ніж мінімальний страховий внесок (ч. 1 ст. 24).
Страховий стаж обчислюється територіальними органами Пенсійного фонду відповідно до вимог цього Закону за даними, що містяться в системі персоніфікованого обліку, а за періоди до впровадження системи персоніфікованого обліку - на підставі документів та в порядку, визначеному законодавством, що діяло до набрання чинності цим Законом, а також даних, включених на підставі цих документів до реєстру застрахованих осіб Державного реєстру загальнообов'язкового державного соціального страхування (ч. 2 ст. 24 Закону №1058-IV).
Періоди трудової діяльності та інші періоди, що враховувалися до стажу роботи для призначення пенсії до набрання чинності цим Законом, зараховуються до страхового стажу в порядку і на умовах, передбачених законодавством, що діяло раніше, крім випадків, передбачених цим Законом (ч. 4 ст. 24 Закону № 1058-IV).
Щодо можливості зарахування до спеціального страхового стажу період роботи на території Латвійської Республіки з 01.01.1991 року по 17.11.1992 року, суд зазначає наступне.
Згідно статті 62 Закону № 1788-XII основним документом, що підтверджує стаж роботи, є трудова книжка. Порядок підтвердження наявного трудового стажу при відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній встановлюється Кабінетом Міністрів України.
Згідно постанови Кабінету Міністрів України від 12.08.1993 року № 637 «Про затвердження Порядку підтвердження наявного трудового стажу для призначення пенсій за відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній» № 637 від 12.08.1993 року (далі - Постанова № 637), основним документом, що підтверджує стаж роботи, є трудова книжка. За відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній трудовий стаж встановлюється на підставі інших документів, виданих за місцем роботи, служби, навчання, а також архівними установами. Пунктом трудової книжки або відповідних записів у ній у тих випадках, коли в трудовій книжці відсутні відомості, що визначають право на пенсії на пільгових умовах або за вислугу років, установлені для окремих категорій працівників, для підтвердження спеціального трудового стажу приймаються уточнюючі довідки підприємств, установ, організацій або їх правонаступників. У довідці має бути вказано: періоди роботи, що зараховуються до спеціального стажу; професія або посада; характер виконуваної роботи; розділ, підрозділ, пункт, найменування списків або їх номери, до якого включається цей період роботи; первинні документи за час виконання роботи, на підставі яких видана зазначена довідка.
Пунктом 3 зазначеного Порядку передбачено, що за відсутності трудової книжки, а також у тих випадках, коли в трудовій книжці відсутні необхідні записи або містяться неправильні чи неточні записи про періоди роботи, для підтвердження трудового стажу приймаються довідки, виписки із наказів, особові рахунки і відомості на видачу заробітної плати, посвідчення, характеристики, письмові трудові договори і угоди з відмітками про їх виконання та інші документи, які містять відомості про періоди роботи.
Пунктом 20 Порядку підтвердження наявного трудового стажу для призначення пенсії визначено, що у разі коли в трудовій книжці відсутні відомості, що визначають право на пенсію на пільгових умовах, установлені для окремих категорій працівників, для підтвердження спеціального трудового стажу необхідно надавати уточнюючі довідки.
Аналіз наведених норм свідчить про те, що основним документом, що підтверджує стаж роботи є трудова книжка. Лише за відсутності трудової книжки або відсутності записів у ній, наявності неправильних чи неточних записів у трудовій книжці відповідач вправі вимагати від заявника подання додаткових документів на підтвердження страхового стажу.
Як встановлено судом з матеріалів справи, трудова книжка ОСОБА_1 серії НОМЕР_2 від 31.03.1988 року, містить наступні записи щодо спірного періоду роботи позивача:
- 01.04.1988 року - прийнята до 1 клінічної лікарні швидкої допомоги міста Риги імені Н. Бурденко - Ризької клінічної лікарні швидкої допомоги фельдшером ССМП згідно наказу №170к від 31.03.1988 року (запис №1);
- 27.11.1992 року - звільнена за власним бажанням у зв'язку зі зміною місця проживання згідно наказу №721к від 27.11.1992 року (запис №2).
Разом з тим, до матеріалів справи позивачем додано копію архівної довідки №1.1-15/23 від 17.02.2020 «Щодо трудового стажу», видану 1 Ризькою лікарнею, з нотаріально засвідченим перекладом останньої, згідно якої підтверджено період роботи позивача з 01.04.1988 року по 17.11.1992 року.
Відповідно до частини 4 статті 1 Закону України «Про пенсійне забезпечення» у тих випадках, коли договорами (угодами) між Україною та іншими державами передбачені інші правила призначення пенсії, ніж ті, які містяться в цьому законі, то застосовуються правила за цими договорами (угодами).
Статтею 9 Конституції України встановлено, що чинні міжнародні договори, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України, є частиною національного законодавства України.
Соціальне забезпечення осіб, а також членів їхніх сімей, на яких поширювалось або поширюється законодавство України чи Латвійської Республіки в галузі соціального забезпечення регулює Договір між Україною і Латвійською Республікою про співробітництво в галузі соціального забезпечення, який ратифіковано Законом №525-XIV (525-14) від 19.03.1999 року) та який набрав чинності 11.06.1999 року.
Частиною 2 статті 16 означеного Договору передбачено, що при призначенні пенсій, зумовлених наявністю періодів роботи за певною професією або на певній роботі, зараховуються тільки періоди, накопичені згідно із законодавством обох Сторін у відповідній системі, професії або роботі. Якщо підсумовані таким чином періоди не відповідають умовам, які дають право на зазначені пенсії згідно із законодавством обох Сторін, то ці періоди зараховуються для призначення пенсій на загальних підставах.
Як вбачається із матеріалів справи, не зараховуючи позивачу до спеціального страхового стажу періоду роботи в Латвійській Республіці з 01.01.1991 року по 17.11.1992 року при визначенні права на пенсію за вислугу років, відповідач посилався на те, що згідно довідки № 24/1600531 від 03.06.2024 року примітки не містять інформації про характер роботи на посаді.
В даному аспекті суд вказує на таке.
Статтею 2 Договору між Україною і Латвійською Республікою про співробітництво в галузі соціального забезпечення встановлено, що останній регулює соціальне забезпечення осіб, а також членів їхніх сімей, на яких поширювалось або поширюється законодавство України чи Латвійської Республіки в галузі соціального забезпечення.
Підпункт 5 пункту 1.1 частини 1 статті 3 Договору визначено, що цей Договір поширюється на вказані нижче сфери соціального забезпечення, які регулюються законодавством в Україні, зокрема, пенсії за вислугу років.
Згідно з підпунктом 5 пункту 1.2 частини 1 статті 3 Договору цей Договір поширюється на вказані нижче сфери соціального забезпечення, які регулюються законодавством в Латвійській Республіці, зокрема, пенсії за вислугу років.
Відповідно до частини 1 статті 16 Договору для встановлення права на пенсію, зумовлену накопиченням періодів страхування, в цілях підсумовування періодів зараховуються періоди страхування, накопичені згідно із законодавством обох Сторін за умови, що вони не збігаються повністю або частково у часі.
Частиною 3 статті 16 Договору визначено, що трудовий стаж (періоди) і прирівняні до них періоди, набуті на території України або Латвійської Республіки до 1 січня 1991 року особами, які проживають на території обох Сторін, складає страховий стаж, незалежно від сплати внесків соціального страхування, і враховується при призначені і нарахуванні пенсії на території обох Сторін за умови, що одна із Сторін вже не здійснює виплату пенсій за вказані періоди.
Згідно зі статтею 17 Договору якщо право на пенсію згідно із законодавством Сторін виникає тільки в результаті підсумовування періодів страхування, набутих згідно із законодавством обох Сторін, розмір пенсії кожна Сторона обчислює і виплачує відповідно до страхового стажу, набутого на її території.
Зі змісту наведеного слідує, що помилковими є висновки відповідача щодо незарахування спірного періоду роботи в Латвійській Республіці до спеціального страхового стажу позивача.
Разом з тим, суд враховує, що трудовою книжкою позивача підтверджено спірний період роботи в Латвійській Республіці з 01.01.1991 року по 17.11.1992 року.
Таким чином, суд дійшов висновку про наявність підстав для зарахування до спеціального страхового стажу позивача періоду роботи в Латвійській Республіці з 01.01.1991 року по 17.11.1992 року.
Відсутність інших документів на підтвердження трудового стажу не може нівелювати відомості трудової книжки та позбавляти особу права на належне пенсійне забезпечення з урахуванням набутого ним страхового стажу.
З огляду на викладене, суд дійшов висновку про те, що рішення Головного управління Пенсійного фонду України в Донецькій області від 24.12.2024 року №046450012080 підлягає скасуванню як протиправне.
Водночас, суд зазначає, що призначення, перерахунок, нарахування та виплата пенсій відноситься до дискреційних повноважень органів Пенсійного фонду України.
Відповідно до ч. 1 ст. 58 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» Пенсійний фонд є органом, який здійснює керівництво та управління солідарною системою, провадить збір, акумуляцію та облік страхових внесків, призначає пенсії та підготовляє документи для її виплати, забезпечує своєчасне і в повному обсязі фінансування та виплату пенсій, допомоги на поховання, здійснює контроль за цільовим використанням коштів Пенсійного фонду, вирішує питання, пов'язані з веденням обліку пенсійних активів застрахованих осіб на накопичувальних пенсійних рахунках, здійснює адміністративне управління Накопичувальним фондом та інші функції, передбачені цим Законом і статутом Пенсійного фонду.
Згідно з пп. 3 п. 4 Положення про управління Пенсійного фонду України в районах, містах, районах у містах, а також про об'єднані управління, яке затверджене постановою правління Пенсійного фонду України від 22.12.2014 року №28-2 та зареєстроване в Міністерстві юстиції України 15.01.2015 року за №40/26485, Управління Фонду відповідно до покладених на нього завдань, зокрема, призначає (здійснює перерахунок) і виплачує пенсії, щомісячне довічне грошове утримання суддям у відставці, допомогу на поховання та інші виплати відповідно до законодавства.
З аналізу наведеного вбачається, що на цей час органи Пенсійного фонду України, відповідно до покладених на них завдань, зокрема, призначають (здійснюють перерахунок) і виплачують пенсії, щомісячне довічне грошове утримання суддям у відставці, допомогу на поховання та інші виплати відповідно до законодавства.
Так, питання призначення пенсії є дискреційним повноваженням та виключною компетенцією уповноваженого органу.
Дискреційні повноваження - це сукупність прав та обов'язків органів державної влади та місцевого самоврядування, осіб, уповноважених на виконання функцій держави або місцевого самоврядування, що надають можливість на власний розсуд визначити повністю або частково вид і зміст управлінського рішення, яке приймається, або можливість вибору на власний розсуд одного з декількох варіантів управлінських рішень, передбачених проектом нормативно-правового акта.
Отже, дискреційне право органу виконавчої влади та місцевого самоврядування, осіб, уповноважених на виконання функцій держави або місцевого самоврядування обумовлене певною свободою (тобто вільним, або адміністративним, розсудом) в оцінюванні та діях, у виборі одного з варіантів рішень та правових наслідків.
Наділивши державні органи та осіб, уповноважених на виконання функцій держави дискреційними повноваженнями, законодавець надав відповідному органу держави та особам уповноважених на виконання функцій держави певну свободу розсуду при прийнятті управлінського рішення.
За таких обставин, адміністративний суд не може підміняти інший орган державної влади та перебирати на себе повноваження щодо вирішення питань, які законодавством віднесені до компетенції цього органу державної влади.
Поряд з цим, відповідно до п.1.1 розділу І постанови Пенсійного фонду України від 25.11.2002 року №22-1 «Про затвердження Порядку подання та оформлення документів для призначення (перерахунку) пенсій відповідно до Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування», серед інших заяв, заява про призначення пенсії подається заявником до територіального органу Пенсійного фонду України (далі - орган, що призначає пенсію) через структурний підрозділ, який здійснює прийом та обслуговування осіб (далі - сервісний центр).
Заяви, що подаються особами відповідно до цього Порядку, реєструються в електронному журналі звернень органу, що призначає пенсію (п. 4.1. Порядку №22-1).
Після реєстрації заяви та сканування копій документів засобами програмного забезпечення за принципом екстериторіальності визначається структурний підрозділ органу, що призначає пенсію, який формує атрибути сканованих документів (із зазначенням часу їх створення), електронну пенсійну справу (п. 4.2. Порядку №22-1).
Згідно з п.4.10. Порядку №22-1 після призначення пенсії, поновлення виплати раніше призначеної пенсії, переведення з одного виду пенсії на інший електронна пенсійна справа засобами програмного забезпечення передається до органу, що призначає пенсію, за місцем проживання (реєстрації)/фактичного місця проживання особи для здійснення виплати пенсії.
Таким чином, заява про призначення пенсії подається особою до територіального органу Пенсійного фонду України (органу, що призначає пенсію), після сканування якої та сканування копій доданих до неї документів (формування електронної пенсійної справи), за принципом екстериторіальності визначається структурний підрозділ органу, що призначає пенсію.
Отже, заява про призначення пенсії може бути розглянута як територіальним органом Пенсійного фонду, до якого заява була подана, так і іншим територіальним органом Пенсійного фонду.
А вже після призначення пенсії електронна пенсійна справа засобами програмного забезпечення передається до органу, що призначає пенсію, за місцем проживання (реєстрації)/фактичного місця проживання особи для здійснення виплати пенсії.
Частиною 1 статті 5 КАС України визначено, що кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до адміністративного суду, якщо вважає, що рішенням, дією чи бездіяльністю суб'єкта владних повноважень порушені її права, свободи або законні інтереси, і просити про їх захист шляхом визнання протиправним та скасування індивідуального акта чи окремих його положень; визнання дій суб'єкта владних повноважень протиправними та зобов'язання утриматися від вчинення певних дій; визнання бездіяльності суб'єкта владних повноважень протиправною та зобов'язання вчинити певні дії.
Згідно з частиною 2 статті 5 КАС України, захист порушених прав, свобод чи інтересів особи, яка звернулася до суду, може здійснюватися судом також в інший спосіб, який не суперечить закону і забезпечує ефективний захист прав, свобод, інтересів людини і громадянина, інших суб'єктів у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку суб'єктів владних повноважень.
Стаття 13 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (право на ефективний засіб юридичного захисту) гарантує, що кожен, чиї права та свободи, визнані в цій Конвенції, було порушено, має право на ефективний засіб юридичного захисту в національному органі, навіть якщо таке порушення було вчинене особами, які здійснювали свої офіційні повноваження.
Під ефективним засобом (способом) необхідно розуміти такий, що призводить до потрібних результатів, наслідків, дає найбільший ефект. Тобто ефективний спосіб захисту повинен забезпечити поновлення порушеного права, бути адекватним наявним обставинам.
Отже, обираючи спосіб захисту порушеного права, слід зважати й на його ефективність з точки зору статті 13 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод.
Згідно з ч. 2 ст. 9 КАС України, суд може вийти за межі позовних вимог, якщо це необхідно для ефективного захисту прав, свобод, інтересів людини і громадянина, інших суб'єктів у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку суб'єктів владних повноважень.
Таким чином, суд дійшов висновку, що ефективним способом відновлення прав позивача у цій справі є зобов'язання Головного управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області повторно розглянути заяву позивача від 19.12.2024 року про призначення пенсії, з урахуванням висновків суду, наведених у цьому рішенні.
Зазначений вище спосіб захисту буде сприяти позивачу в ефективному виконанні судового рішення зобов'язального характеру саме за зареєстрованим місцем проживання позивача.
Відповідно до ч. 2 ст. 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Згідно ч. ч. 1, 2 ст. 77 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу. В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.
Суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об'єктивному дослідженні (ч. 1 ст. 90 КАС України).
З огляду на викладене, позовні вимоги у цій справі підлягають частковому задоволенню.
Вирішуючи питання щодо розподілу судових витрат, суд виходить з наступного.
Відповідно до ч. 3 ст. 139 КАС України при частковому задоволенні позову судові витрати покладаються на обидві сторони пропорційно до розміру задоволених позовних вимог. При цьому суд не включає до складу судових витрат, які підлягають розподілу між сторонами, витрати суб'єкта владних повноважень на правничу допомогу адвоката та сплату судового збору.
Відповідно до ч. 1 ст. 143 КАС України суд вирішує питання щодо судових витрат у рішенні, постанові або ухвалі.
Судом встановлено, що позивачем при зверненні до адміністративного суду із позовною заявою сплачено документально підтверджену суму судового збору у розмірі 1211,20 грн.
Відтак, суд приходить до висновку про стягнення на користь позивача за рахунок бюджетних асигнувань відповідачів судових витрат зі сплати судового збору у розмірі по 302,80 грн з кожного.
Керуючись ст. ст. 9, 72-77, 139, 242-243, 245-246, 255, 262, 295 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -
Позовну заяву ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області, Головного управління Пенсійного фонду України в Донецькій області, про визнання протиправним та скасування рішення, зобов'язання вчинити певні дії - задовольнити частково.
Визнати протиправним та скасувати рішення Головного управління Пенсійного фонду України в Донецькій області від 24.12.2024 року №046450012080.
Зобов'язати Головне управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області зарахувати до спеціального стажу ОСОБА_1 період роботи на території Латвійської Республіки з 01.01.1991 року по 17.11.1992 року.
Зобов'язати Головне управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області повторно розглянути заяву ОСОБА_1 від 19.12.2024 року про призначення пенсії з урахуванням висновків суду, наведених у цьому рішенні.
У задоволенні іншої частини позовних вимог - відмовити.
Стягнути за рахунок бюджетних асигнувань Головного управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області (код ЄДРПОУ 21910427) на користь ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_1 ) судові витрати зі сплати судового збору у розмірі 302 (триста дві гривні) 80 копійок.
Стягнути за рахунок бюджетних асигнувань Головного управління Пенсійного фонду України в Донецькій області (код ЄДРПОУ 13486010) на користь ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_1 ) судові витрати зі сплати судового збору у розмірі 302 (триста дві гривні) 80 копійок.
Рішення суду набирає законної сили відповідно до вимог статті 255 Кодексу адміністративного судочинства України та може бути оскаржене в строки, передбачені статтею 295 Кодексу адміністративного судочинства України.
Суддя І.О. Лозицька