Справа №567/152/25
Провадження №2/567/182/25
22 вересня 2025 року м. Острог
Острозький районний суд Рівненської області у складі:
головуючий суддя - Венгерчук А.О.
секретар - Дем'янчук Н.В.
з участю
представника позивача адвоката Божко Т.Ю.
відповідачки ОСОБА_1
представника відповідачки адвоката Луцик О.А.
представника третьої особи Баталової Т.Р.
розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду в м. Острог справу за позовом ОСОБА_2 до ОСОБА_1 , третя особа, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору: орган опіки та піклування виконавчого комітету Острозької міської ради Рівненської області про позбавлення батьківських прав
встановив:
в Острозький районний суд Рівненської області з позовом до ОСОБА_1 , третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору - орган опіки та піклування виконавчого комітету Острозької міської ради Рівненської області про позбавлення батьківських прав звернувся ОСОБА_2 .
Свою позовну заяву мотивує тим, що з відповідачем перебував в зареєстрованому шлюбі з 01.08.2001, який було розірвано рішенням Острозького районного суду Рівненської області від 02.08.2021. Від спільного шлюбу вони мають неповнолітню дитину ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 .
Вказує, що відповідач ухиляється від виконання свого обов'язку по вихованню дитини, не спілкується з ним, не проживає з ним, не цікавиться його життям, не піклується про стан його здоров'я, не піклується про його фізичний та духовний розвиток.
Зазначаючи про те, що відповідачка фактично залишається чужою людиною для дитини, що може привезти до негативних наслідків у його житті, просить позбавити ОСОБА_1 батьківських прав відносно його неповнолітньої дитини ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , та стягнути судові витрати по справі.
В судовому засіданні представник позивача позовні вимоги підтримала в повному обсязі, посилаючись на обставини, викладені в позовній заяві.
Представник відповідача в судовому засіданні позов не визнала, посилаючись на обставини викладені у відзиві на позов та в судовому засіданні підтвердила, що ОСОБА_1 утримує свого сина, періодично перераховує йому кошти. Зазначила, що відповідачка спілкується та підтримує зв'язок з дитиною та телефонує синові ОСОБА_4 , регулярно цікавиться його життям та здоров'ям. Вказує, що відповідачка бере участь у вихованні та утриманні сина настільки, наскільки це їй дозволяє робота.
Відповідачка ОСОБА_1 в судовому засіданні пояснила, що позов вона не визнає у повному обсязі. Вказала, що вона офіційно працевлаштована у іншому місті, навідує дитину по можливості, щодня спілкується телефоном. Вказала, що позивач постійно проживає з сином, оскільки вона знімає житло і проводить в ньому ремонт і не має можливості, щоб син проживав з нею.
Представник третьої особи в судовому засіданні вказала, що підтримує висновок органу опіки і піклування від 15.04.2025, яким вказаним органом вважається недоцільним позбавлення ОСОБА_1 батьківських прав, оскільки при винесенні вказаного висновку, орган вивчав ставлення батьків до виконання ними своїх батьківських обов'язків та інші обставини, що мають істотне значення, та діючи в інтересах неповнолітньої дитини, вони не вбачають невиконання ОСОБА_1 батьківських обов'язків. В своїх поясненнях від 07.04.2025 ОСОБА_3 заперечує проти позбавлення батьківських прав своєї матері ОСОБА_1 .
Свідок ОСОБА_5 в судовому засіданні пояснила, що вона давно знає ОСОБА_1 . Вказала, що відповідачка бере участь у вихованні сина, вона особисто бачила, як відповідачка пересилала йому кошти на утримання. Зазначила, що відповідачка постійно працює і по можливості відвідує сина, оскільки вони разом не проживають.
Заслухавши пояснення представника позивача, представника відповідача, відповідача, представника третьої особи, свідка, дослідивши матеріали справи, суд приходить до висновку, що у задоволенні позову слід відмовити з таких підстав.
Рішенням Острозького районного суду Рівненської області від 02.08.2021 шлюб між ОСОБА_2 та ОСОБА_1 було розірвано. Рішення набрало законної сили 02.09.2021. (а.с.18-19)
Відповідно до свідоцтва про народження, сторони по справі мають неповнолітню дитину: ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 (а.с.11)
З характеристики на ім'я ОСОБА_3 , учня 9 класу, встановлено, що ОСОБА_3 за період навчання в Вельбівненському ліцеї Острозької міської ради зарекомендував себе з позитивної сторони. Вихованням сина займається тато ОСОБА_2 . Мама ОСОБА_1 з сім'єю не проживає, участі у вихованні сина не бере, з класним керівником на зв'язок не виходить, на батьківські збори не з'являється. (а.с.17)
За витягом з реєстру територіальної громади ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 зареєстрований АДРЕСА_1 з 06.11.2009 року(а.с.12).
Відповідно до акту обстеження матеріально-побутових умов домогосподарства від 17.07.2024 ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_2 зареєстрований та проживає у власному будинку разом із своїми дітьми ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , ОСОБА_6 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , ОСОБА_7 ІНФОРМАЦІЯ_4 та онукою ОСОБА_8 ІНФОРМАЦІЯ_5 , ОСОБА_3 навчається у Вельбівненському ліцеї у 9 класі. Колишня дружина ОСОБА_1 зареєстрована за вищевказаною адресою, але фактично проживає окремо(а.с.15)
Відповідно до висновку від 15.04.2025 № 113, орган опіки і піклування Острозької міської ради Рівненської області вважає недоцільним позбавлення ОСОБА_1 батьківських прав, оскільки при винесенні вказаного висновку, орган вивчав ставлення батьків до виконання ними своїх батьківських обов'язків та інші обставини, що мають істотне значення, та діючи в інтересах неповнолітньої дитини. Вони не вбачають невиконання ОСОБА_1 батьківських обов'язків. В своїх поясненнях від 07.04.2025 ОСОБА_3 заперечує проти позбавлення батьківських прав своєї матері ОСОБА_1 (а.с.91-92)
З характеристики від 01.04.2025 ТОВ "ФАПОМЕД Україна" встановлено, що ОСОБА_1 працює швачкою в ТОВ "ФАПОМЕД Україна" з 07.10.2024 і позитивно характеризується за місцем роботи (а.с.64)
З характеристики старости від 24.03.2025 встановлено, що ОСОБА_1 проживає в АДРЕСА_2 у зйомному житлі з співмешканцем ОСОБА_9 , працює швачкою ПП "ФапоМед". (а.с.65)
Відповідно до акту перевірки умов заявника від 25.03.2025 ОСОБА_1 проживає в АДРЕСА_2 з співмешканцем ОСОБА_9 (а.с. 68)
Надаючи правову кваліфікацію спірним правовідносинам, суд враховує наступне.
Відповідно до ч.3 ст.51 Конституції України сім'я, дитинство, материнство і батьківство охороняються державою.
Відповідно до ст. 8 Закону України "Про охорону дитинства" від 26.04.2001 № 2402 зазначено, що кожна дитина має право на рівень життя достатній для її фізичного, інтелектуального, морального, культурного, духовного і соціального розвитку. Батьки або особи, які їх замінюють, несуть відповідальність за створення умов, необхідних для всебічного розвитку дитини, відповідно до законів України.
Статтею 11 цього ж Закону передбачено, що сім'я є природним середовищем для фізичного, духовного, інтелектуального, культурного, соціального розвитку дитини, її матеріального забезпечення і несе відповідальність за створення належних умов для цього. Кожна дитина має право на проживання в сім'ї разом з батьками або в сім'ї одного з них та на піклування батьків. Предметом основної турботи та основним обов'язком батьків є забезпечення інтересів своєї дитини.
Згідно статті 12 цього Закону виховання в сім'ї є першоосновою розвитку дитини. На кожного з батьків покладається однакова відповідальність за виховання, навчання і розвиток дитини. Батьки або особи, які їх замінюють, мають право і зобов'язані виховувати дитину, піклуватися про її здоров'я, фізичний, духовний і моральний розвиток, навчання, створювати належні умови для розвитку її природних здібностей, поважати гідність дитини, готувати її до самостійного життя та праці.
Ухилення від виконання юридичного обов'язку - виконання батьківських обов'язків по вихованню дитини - це завжди акт свідомої поведінки, оскільки особа має реальну можливість виконати його, але не вчиняє відповідних дій.
Відповідно до ст. 150 СК України, батьки зобов'язані виховувати дитину в дусі поваги до прав і свобод інших людей, любові до своєї сім'ї та родини, свого народу, своєї батьківщини. Батьки зобов'язані піклуватись про здоров'я дитини, її фізичний, духовний та моральний розвиток. Батьки зобов'язані забезпечити здобуття дитиною повної середньої освіти, готувати її до самостійного життя.
Згідно із ст. 141 СК України, мати, батько мають рівні права та обов'язки щодо дитини, незалежно від того, чи перебували вони у шлюбі між собою. Розірвання шлюбу між батьками, проживання їх окремо від дитини не впливає на обсяг їхніх прав і не звільняє від обов'язків щодо дитини.
Відповідно до ст. 180 СК України, батьки зобов'язані утримувати дитину до досягнення нею повноліття.
Відповідно до п.п. 15,16 постанови Пленуму Верховного Суду України від 30.03.2007 № 3 "Про практику застосування судами законодавства при розгляді справ про усиновлення і про позбавлення та поновлення батьківських прав" позбавлення батьківських прав (тобто прав на виховання дитини, захист її інтересів, на відібрання дитини в інших осіб, які незаконно її утримують, та ін.), що надані батькам до досягнення дитиною повноліття і ґрунтуються на факті спорідненості з нею, є крайнім заходом впливу на осіб, які не виконують батьківських обов'язків, а тому питання про його застосування слід вирішувати лише після повного, всебічного, об'єктивного з'ясування обставин справи, зокрема ставлення батьків до дітей. Особи можуть бути позбавлені батьківських прав лише щодо дитини, яка не досягла вісімнадцяти років, і тільки з підстав, передбачених ст.164 СК України. Ухилення батьків від виконання своїх обов'язків має місце, коли вони не піклуються про фізичний і духовний розвиток дитини, її навчання, підготовку до самостійного життя, зокрема: не забезпечують необхідного харчування, медичного догляду, лікування дитини, що негативно впливає на її фізичний розвиток як складову виховання; не спілкуються з дитиною в обсязі, необхідному для її нормального самоусвідомлення; не надають дитині доступу до культурних та інших духовних цінностей; не сприяють засвоєнню нею загальновизнаних норм моралі; не виявляють інтересу до її внутрішнього світу; не створюють умов для отримання нею освіти.
Зважаючи на те, що позбавлення батьківських прав є крайнім заходом, суд може у виняткових випадках при доведеності винної поведінки когось із батьків, з урахуванням її характеру, особи батька, а також інших конкретних обставин справи відмовити у задоволенні позову про позбавлення батьківських прав, попередивши відповідача про необхідність змінити ставлення до виховання дитини і поклавши на орган опіки та піклування контроль за виконанням ним батьківських обов'язків.
Відповідно до статті 17 Закону України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини", суди застосовують при розгляді справ Конвенцію та практику Європейського Суду як джерело права.
Відповідно до пункту 49 рішення Європейського Суду з прав людини у справі "Савіни проти України", хоча національним органам надається певна свобода розсуду у вирішенні питань щодо встановлення державної опіки над дитиною, вони повинні враховувати що розірвання сімейних зв'язків означає позбавлення дитини її коріння, а це можна виправдати лише за виняткових обставин.
Європейський суд з прав людини (рішення у справі "Хант проти України" від 07.12.2006, рішення у справі Olsson V. Sweden (№2) від 27.11.1992) нагадує, що між інтересами дитини та інтересами батьків повинна існувати справедлива рівновага і, дотримуючись такої рівноваги, особлива увага має бути до найважливіших інтересів дитини, які за своєю природою та важливістю мають переважати над інтересами батьків.
Відповідно до пункту 50 рішення Європейського Суду у справі "Хант проти України" втручання у право на повагу до сімейного життя не становить порушення статті 8 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, якщо воно здійснене "згідно із законом", відповідає одній чи кільком законним цілям, про які йдеться в пункті 2, і до того ж є "необхідним у демократичному суспільстві" для забезпечення цих цілей.
В рішенні Європейського суду з прав людини від 18.12.2008 у справі «Савіни проти України» зазначено, що вирішуючи справи про позбавлення батьківських прав, суд зобов'язаний дотримуватися вимог ст. 8 Конвенції про захист прав людини та основоположних свобод у частині права заявників на повагу до сімейного життя, зокрема, судове рішення має бути побудоване на з'ясованих обставинах: чи були мотиви для позбавлення батьківських прав доречними і достатніми, чи здатне рішення про позбавлення батьківських прав забезпечити належний захист дитини, чи було проведено ретельний аналіз можливих наслідків пропонованого заходу з опіки для батьків і дитини, чи ґрунтується висновок органу опіки на достатній доказовій базі, чи мали батьки достатні можливості брати участь у вирішенні такого питання.
Практика Європейського суду з прав людини свідчить про те, що питання позбавлення батьківських прав мають ґрунтуватись на оцінці особистості відповідача та його поведінці.
Позбавлення батьківських прав (тобто прав на виховання дитини, захист її інтересів, на відібрання дитини в інших осіб, які незаконно її утримують та ін.), що надані батькам до досягнення дитиною повноліття і ґрунтуються на факті спорідненості з нею, є крайнім заходом впливу на осіб, які не виконують батьківських обов'язків, а тому питання про його застосування слід вирішувати лише після повного, всебічного, об'єктивного з'ясування обставин, зокрема ставлення батьків до дітей.
Практика Європейського суду з прав людини свідчить про те, що питання позбавлення батьківських прав мають ґрунтуватися на оцінці особистості відповідача та його поведінці. Суд неодноразово в своїх рішеннях акцентував увагу, що між інтересами дитини та інтересами батьків повинна існувати справедлива рівновага і дотримуючись такої рівноваги, особлива увага має бути до найважливіших інтересів дитини, які за своєю природою та важливістю мають переважати над інтересами батьків. Зокрема, стаття 8 Конвенції не надає батькам права вживати заходів, які можуть зашкодити здоров'ю чи розвитку дитини.
Положеннями норм Сімейного кодексу України встановлено, що кожний із батьків зобов'язаний піклуватися про здоров'я дитини, її фізичний, духовний та моральний розвиток, проявляти у відношенні неї батьківське піклування, зобов'язаний виховувати та утримувати дитину до її повноліття. Здійснення батьками своїх прав та виконання обов'язків мають ґрунтуватися на повазі до прав дитини та її людської гідності. Ухилення батьків від виконання батьківських обов'язків є підставою для покладення на них відповідальності, встановленої законом (ст.ст. 150, 151, 152, 155 СК України).
Відповідно до ч. 1 ст. 164 СК України мати, батько можуть бути позбавлені судом батьківських прав, якщо вона, він: 1) не забрали дитину з пологового будинку або з іншого закладу охорони здоров'я без поважної причини і протягом шести місяців не виявляли щодо неї батьківського піклування; 2) ухиляються від виконання своїх обов'язків по вихованню дитини; 3) жорстоко поводяться з дитиною; 4) є хронічними алкоголіками або наркоманами; 5) вдаються до будь-яких видів експлуатації дитини, примушують її до жебракування та бродяжництва; 6) засуджені за вчинення умисного злочину щодо дитини.
Згідно ч. 4 ст. 155 СК України ухилення батьків від виконання батьківських обов'язків є підставою для покладення на них відповідальності, встановленої законом.
Така ж підстава позбавлення батьківських прав як ухилення від виконання своїх обов'язків по вихованню дитини характеризується лише винною поведінкою батьків та свідомим нехтування ними своїми обов'язками.
Питання про позбавлення батьківських прав ОСОБА_1 було предметом розгляду Острозькою міською радою Рівненської області, як органу опіки та піклування.
Вирішуючи даний спір, враховуючи пояснення представника органу опіки та піклування у судовому засіданні, суд приймає до уваги висновок органу піки та піклування Острозької міської ради Рівненської області від 15.04.2025 щодо недоцільності позбавлення відповідачки ОСОБА_1 батьківських прав відносно її неповнолітнього сина. Як вбачається зі змісту даного висновку, такий висновок органу опіки і піклування, не містить доведеності тривалої винної поведінки матері та доцільності позбавлення відповідача батьківських прав.
Вирішуючи даний спір, суд враховує і те, що до відповідачки раніше не застосовувались попередження про необхідність змінити ставлення до виховання дітей.
У поданій позовній заяві позивач зазначив, що мати дитини ОСОБА_1 не цікавилася життям сина, не відвідувала його, проте вказані обставини спростовуються дослідженими в судовому засіданні матеріалами справи та поясненнями сторін по справі і свідка.
З вказаних обставин слід розуміти, що ухилення від виконання батьківських обов'язків та їх невиконання не є тотожними поняттями.
У ст. 164 СК України наведені лише підстави і ознаки ухилення від виконання батьківських обов'язків. Утім, чіткого визначення самого поняття «ухилення» не визначено.
У сучасній українській мові слово "ухилення" тлумачиться так: 1) відступати, відхилятися, вивертатися; 2) намагатися не робити чого-небудь, не брати участі в чомусь; уникати; 3) навмисно не давати відповіді на запитання або говорити про щось інше.
Отже, з огляду значення словосполучення "ухилення від виконання своїх обов'язків по вихованню дитини», з об'єктивної сторони слід розуміти такі дії чи бездіяльність особи, які полягають у навмисному чи іншому свідомому невиконанні нею зазначених обов'язків.
Отож, особа, яка має невиконані зобов'язання, не може вважатися винною в ухиленні, поки не буде доведено протилежне.
Таким чином, ухилення від виконання батьківських обов'язків не знаходить свого відображення, оскільки в даному випадку мали місце обставини, які слугували лише інструментом для задоволення амбіцій позивача, що насамперед порушувало права і інтереси дітей.
За таких обставин, суд прийшов до висновку, що позбавлення батьківських прав відповідача відносно його дітей не забезпечуватиме інтересів самих дітей.
Позивач не довела та не надала суду доказів, в чому полягає захист інтересів дітей шляхом позбавлення їхнього батька по відношенню до них батьківських прав та доказів, які б безспірно свідчили про умисне ухилення відповідачем від виконання батьківських обов'язків відносно дітей.
Виходячи з цього, суд приходить до висновку, що відповідач намагається налагодити стосунки з синами, а позбавлення батьківських прав допускається лише тоді, коли змінити поведінку батьків в кращу сторону неможливо.
Позбавлення батьківських прав слід розглядати як виключний і надзвичайний спосіб впливу на недобросовісних матір та батька. Виходячи з характеру такого засобу, його не можна застосовувати тоді, коли це не викликано необхідністю.
У відповідності до приписів ч.1 ст.81 ЦПК України, кожна сторона зобов'язана довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.
Проаналізувавши встановлені обставини у справі та матеріали справи у їх сукупності, суд вважає, що позивачем та його представником не надані безспірні та достатні докази винної поведінки та свідомого нехтування батьківськими обов'язками відповідачкою, які б свідчили про ухилення від виховання сина і як наслідок, необхідність застосування крайнього заходу у вигляді позбавлення батьківських прав відповідно до ст.164 СК України, тому позбавлення батьківських прав не буде відповідати меті цього заходу: захист інтересів дітей та стимулювання матері до належного виконання своїх обов'язків.
Враховуючи вищевикладене, суд дійшов висновку, що позбавлення батьківських прав у даному випадку є не доцільним, оскільки матір дитини виявляє стійке бажання у виконанні батьківських обов'язків, а позбавлення батьківських прав є крайнім заходом впливу на осіб, які не виконують батьківських обов'язків, у зв'язку з чим вбачається безпідставність та необґрунтованість вимог позивача про позбавлення батьківських прав ОСОБА_1 відносно її сина ОСОБА_3 .
Зважаючи на те, що позбавлення батьківських прав є крайнім заходом, суд може у виняткових випадках при доведенні винної поведінки когось з батьків або їх обох з врахуванням її характеру, особи батька і матері, а також інших конкретних обставин справи відмовити у задоволенні позову про позбавлення цих прав, попередивши відповідача про необхідність змінити ставлення до виховання дитини і поклавши на органи опіки та піклування контроль за виконанням ним батьківських обов'язків.
Згідно ст. 141 ЦПК України у разі відмови позивачу в позові, судовий збір покладається на позивача.
Керуючись ст. 12 Закону України «Про охорону дитинства», п.п. 15, 16 постанови Пленуму Верховного Суду України «Про практику застосування судами законодавства при розгляді справ про усиновлення і про позбавлення та поновлення батьківських прав» від 30.03.2007 №3, ст.ст. 19, 150, 164 СК України, ст.ст. 4, 5, 76, 77, 79, 80, 83, 95, 141, 223, 259, 263-265, 268, 273 ЦПК України, суд,
в задоволенні позову ОСОБА_2 до ОСОБА_1 , третя особа, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору: орган опіки та піклування виконавчого комітету Острозької міської ради Рівненської області про позбавлення батьківських прав - відмовити.
Апеляційна скарга на рішення суду подається до Рівненського апеляційного суду протягом тридцяти днів з дня його проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини судового рішення або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.
Учасник справи, якому повне рішення суду не було вручене у день його складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду. Строк на апеляційне оскарження може бути також поновлений в разі пропуску з інших поважних причин, крім випадків, зазначених у частині другій статті 358 ЦПК України.
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.
У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Повний текст рішення складено 24.09.2025.
Суддя Острозького районного судуВенгерчук А.О.