Дата документу 23.09.2025Справа № 554/7050/25
Провадження № 2-а/554/132/2025
23 вересня 2025 року м. Полтава
Шевченківський районний суд міста Полтави в складі:
головуючого судді - Материнко М.О.
за участю секретаря судових засідань - Кашуби В.А.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду у м. Полтаві адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Управління патрульної поліції в Полтавській області, третя особа Департамент патрульної поліції України про визнання неправомірними дій посадової особи та скасування постанови по справі про накладення адміністративного стягнення ,
До Шевченківського районного суду міста Полтави звернувся гр. ОСОБА_1 із позовною заявою до Управління патрульної поліції в Полтавській області, третя особа Департамент патрульної поліції України про визнання неправомірними дій посадової особи та скасування постанови по справі про накладення адміністративного стягнення.
В обгрунтування своїх позовних вимог вказував, що ОСОБА_2 19.04.2025 року рухався по трасі Решитилівка - Дніпро на власному автомобілі ДЕО ЛАНОС, реєстраційний номер НОМЕР_1 , був зупинений працівниками поліції а саме Семсько Дмитром Володимировичем до нього підійшла дівчина поліцейський та повідомила про порушення, він прохав надати йому документи на прилад та пояснити чи можна його використовувати з рук але йому відмовили. Він хоче наголосити, що не відмовлявся пред'являти документи але хотів впевнитися в законності дій поліцейського, про що йому неодноразово наголошував. В постанові зазначено два порушення правил дорожнього руху а саме перевищення швидкості руху та відмова придавити посвідчення водія, але з данним рішенням він категорично не згодний. Постанова виносилась з грубим порушенням чинного законодавства, порушена процесуальна форма винесення постанови яка,викладена в ст.ст. 268, 279 КУпАП. В постанові не вказано застосування ст. 36 КУпАП що є грубим порушенням складання данної постанови. З зазначеною постановою ЕНА № 45363380 від 19.04.2025 категорично не згоден, вважає її незаконною та такою, що грубо порушує його права та норми КУпАП, а тому підлягає скасуванню. Вважаю, що патрульний поліцейський Семсько Дмитро Володимирович не об'єктивно розглянув справу, спираючись виключно на соє бачення, свідомо не врахував клопотання про надання документів на прилад, що суперечить вимогам ст.. 215 та ст. 280 КУпАП і в порушення вимог законодавства України свідомо неправомірно склав на мене, постанову про адміністративне правопорушення діючи неправомірно та незаконно з трубим порушенням КУпАП. Тому з даних обставин поліцейський Семсько Дмитром Володимировичем не міг об'єктивно на підставі закону розглянути справу, а розглядав справу упереджено з грубим порушенням. З постановою ЕНА № 45363380 від 19.04.2025 року, вважає що така постанова не відображає дійсних обставин справи з грубим порушенням Законодавства України, містить неправдиву інформацію, є необгрунтованою, противоправною, незаконною і підлягає скасуванню.
Просив суд постанову ЕНА №45363380 від 19.04.2025 винесену відносно ОСОБА_1 скасувати.
Представник позивача подав до суду заяву про розгляд справи без його участі, просив суд скасувати постанову.
Представник відповідача в судове засідання не з'явився, направивши відзив на позовну заяву.
Судом встановлено наступне.
Відповідно до постанови серії ЕНА №4536338 від 19.04.2025 у справі про адміністративне правопорушення про притягнення гр. ОСОБА_1 до адміністративної відповідальності за вчинення адміністративного правопорушення відповідно до ст. 36 КУпАП за ч. 1 ст. 126 КУпАП та накладено стягнення у вигляді штрафу в розмірі 425,00 грн., за те, що водій ОСОБА_1 19.04.2025 року, близько 10 год. 16 хв., на автомобільній дорозі Н-31 «Дніпро- Решетилівка» з окремими проїзними частинами, що відокремлені одна від одної розділювальною смугою, 120км., керуючи транспортним засобом ДЕО ЛАНОС,, номерний знак НОМЕР_1 , перевищив встановлені обмеження руху більше як на 20 км/год., рухався зі швидкістю 133 км/год., чим порушив п.п. 12.6 «ґ» ПДР України, за що передбачена адміністративна відповідальність за ч.1 ст. 122 КУпАП (швидкість вимірювалась приладом ТRUСАМ ТС 008455) та не пред'явив на вимогу поліцейського посвідчення водія відповідної категорії, чим порушив п. 2.4 «а» ПДР України, за що передбачена адміністративна відповідальність за ч. 1 ст. 126 КУпАП. Б/К 476270.
Відповідно до п. 12.6 «ґ» ПДР України поза населеними пунктами, на автомобільній дорозі з окремими проїзними частинами, що відокремлені одна від одної розділювальною смугою дозволяється рух зі швидкістю- не більше 110 км/год.
У відповідності до ПДР України, розділювальна смуга- це виділений конструктивноабо за допомогою суцільних ліній дорожньої розмітки 1.2 елемент автомобільної дороги, який розділяє суміжні проїзні частини. Розділювальна смуга не призначена для руху або стоянки транспортних засобів. При наявності на розділювальній смузі тротуару по ньому дозволяється рух пішоходів.
Термін «розділювальна смуга» використовується для усвідомлення водіями того, що даний елемент призначений для відокремлення транспортних потоків, що рухаються на великих швидкостях.
Відповідальність за вчинення правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 122 КУпАП настає в разі перевищення встановлених обмежень швидкості руху транспортних засобів більш як на двадцять кілометрів на годину - тягне за собою накладення штрафу в розмірі двадцяти неоподатковуваних мінімумів доходів громадян.
В п.п. 8.1 ПДР України встановлено, що регулювання дорожнього руху здійснюється за допомогою дорожніх знаків, дорожньої розмітки, дорожнього обладнання, світлофорів, а також регулювальниками.
Відповідно до п.п. 8.4 дорожні знаки поділяються на групи, в тому числі:
Ґ) інформаційно-вказівні знаки. Запроваджують або скасовують певний режим руху, а також інформують учасників дорожнього руху про розташування населених пунктів, різних об'єктів, територій, де діють спеціальні правила.
Знак 5.76 розділу 33 ПДР України позначає ділянки доріг, де можливе здійснення контролю за порушенням Правил дорожнього руху за допомогою спеціальних технічних та/або електронних засобів.
Пунктом 8.2.1 ПДР України передбачено, що дорожні знаки застосовуються відповідно до цих Правил і повинні відповідати вимогам національного стандарту. Дорожні знаки повинні розміщуватися таким чином, щоб їх було добре видно учасникам дорожнього руху як у світлу, так і в темну пору доби. При цьому дорожні знаки не повинні бути закриті повністю або частково від учасників дорожнього руху будь-якими перешкодами.
Дорожні знаки 5.76 з табличкою 7.2.1 розділу 33 ПДР України на автомобільній дорозі Н-31 (Дніпро-Царичанка-Кобеляки-Решетилівка на відрізку дороги з 107км. по 126км.) відповідають вимогам Національного стандарту України «Знаки дорожні. Загальні технічні вимоги. Правила застосування» ДСТУ 4100:2014 не закриті сторонніми предметами та є видимим учасникам дорожнього руху, що підтверджується фото дорожніх знаків.
При цьому колегія суддів Другого апеляційного адміністративного суду у своїй постанові від 24.12.2024 року по справі №632/1582/24 прийшла до висновку, що «Доводи апелянта про відсутність на зазначеній ділянці дороги дорожнього знаку 5.76 колегією суддів не приймаються, оскільки згідно розділу 33 Дорожні знаки Правил дорожнього руху, до інформаційно вказівних знаків відносяться: 5.76 Автоматична відеофіксація порушень Правил дорожнього руху. Позначає ділянки доріг, де можливе здійснення контролю за порушенням Правил дорожнього руху за допомогою спеціальних технічних та/або електронних засобів.
Разом з тим, пршад ТгuСаm ТС 001146 не є автоматичним засобом вимірювальної техніки, а дорожній знак 5.76 ПДР України інформує про можливість здійснення контролю за порушеннями ПДР за допомогою спеціальних технічних та (або) технічних засобів фіксації саме щодо змонтованої техніки автоматичному режимі.
При цьому, колегія суддів звертає увагу, що навіть за відсутності такого знаку в населеному пункті водій зобов'язаний у будь-якому випадку стежити за безпекою та дорожньою обстановкою, особливо в межах населеного пункту.
Відповідно до п.п. 2.4 «а» ПДР України на вимогу працівника поліції водій повинен зупинитися з дотриманням вимог цих правил та пред'явити для перевірки документи, зазначені в п.п. 2.1, зокрема, посвідчення водія на право керування ТЗ відповідної категорії, реєстраційний документ на транспортний засіб.
Відповідно до ст. 16 Закону України «Про дорожній рух» водій зобов'язаний мати при собі посвідчення водія, реєстраційний документ на транспортний засіб (у разі найму (оренди)/лізингу транспортного засобу замість реєстраційного документа на транспортний засіб водій може мати при собі та пред'являти його копію, вірність якої засвідчено нотаріально, разом з оригіналом або копією договору про найм (оренду)/лізинг транспортного засобу, вірність якої засвідчено нотаріально);
виконувати передбачені законом вимоги поліцейського, а водії військових транспортних засобів - поліцейського або посадових осіб військової інспекції безпеки дорожнього руху Військової служби правопорядку у Збройних Силах України, що даються в межах їх компетенції, передбаченої чинним законодавством, Правилами дорожнього руху та іншими нормативними актами. У випадку подання сигналу про зупинку водій зобов'язаний, зокрема, зупинити транспортний засіб з дотриманням вимог Правил дорожнього руху;
пред'явити у спосіб, який дає можливість поліцейському прочитати та зафіксувати дані, що містяться в посвідченні водія відповідної категорії, реєстраційний документ на транспортний засіб або пред'явити електронне посвідчення водія та електронне свідоцтво про реєстрацію транспортного засобу.
За ч. 1,2 ст. 62 ЗУ «Про Національну поліцію» поліцейський під час виконання покладених на поліцію повноважень є представником держави. Законні вимоги поліцейського є обов'язковими для виконання всіма фізичними та юридичними особами.
Відповідно до п. 6 ст. 62 ЗУ «Про національну поліцію» втручання в діяльність поліцейського, перешкоджання виконанню ним відповідних повноважень, невиконання законних вимог поліцейського, будь-які інші протиправні дії стосовно поліцейського мають наслідком відповідальність відповідно до закону.
«Отже. право органів Національної поліції перевіряти наявність зазначених у п. 2.1 ПДР України документів кореспондується із обов 'язком водія мати при собі та на вимогу працівника поліції пред'явити такі документи. На вимогу поліцейського, зокрема на місці здійснення спеціального поліцейського контролю, водій транспортного засобу зобов 'язаний пред 'являти для перевірки посвідчення водія, реєстраційний документ на транспортний засіб та чинний страховий поліс, оскільки жодною нормою законодавства не надано право водію відмовитися від виконання згаданих обов 'язків, в тому числі з підстав безпідставної зупинки його транспортного засобу. За загальним правилом водій мас спочатку виконати відповідні вимоги, а потім не позбавлений права оскаржити дії працівника поліції» (постанова ДААС від19.06.2024 у справі 536/164/24).
До аналогічних висновків дійшов Верховний Суд у постанові від 10.09.2019 року по справі №537/2324/17.
Відповідальність за вчинення правопорушення, передбаченого ч.1 ст.126 КУпАП, настає в разі керування транспортним засобом особою, яка не має при собі або не пред 'явила у спосіб, який дає можливість поліцейському прочитати та зафіксувати дані, що містяться в посвідченні водія відповідної категорії, реєстраційному документі на транспортний засіб, а також полісі (договорі) обов'язкового страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів (страхового сертифіката "Зелена картка"), або не пред'явила електронне посвідчення водія та електронне свідоцтво про реєстрацію транспортного засобу, чинний внутрішній електронний договір зазначеного виду обов'язкового страхування у візуальній формі страхового поліса, а також інших документів, передбачених законодавством тягне за собою накладення штрафу в розмірі двадцяти п'яти неоподаткованих мінімумів доходів громадян.
Відповідно до ч. 2 ст. 36 КУпАП якщо особа вчинила кілька адміністративних правопорушень, справи про які одночасно розглядаються одним і тим же органом (посадовою особою), стягнення накладається в межах санкції, встановленої за більш серйозне правопорушення з числа вчинених.
Крім того, позивач не заперечує, що в місці, час та дату, вказані в оскаржуваній постанові, він керував транспортним засобом LANOS, номерний знак НОМЕР_1 та був зупинений працівниками поліції, які повідомили водієві про порушення ним швидкісного режиму. Не заперечує, що швидкість руху його транспортного засобу вимірювалась працівниками патрульної поліції приладом ТRUСАМ ТС 008455. Також не заперечується позивачем, що на місці зупинки його транспортного засобу навимогу працівників поліції він не пред'явив для перевірки посвідчення водія відповідноїкатегорії.
Відповідно до ч. 1, ч. 2 ст. 78 КАС України обставини, які визнаються учасниками справи, не підлягають доказуванню,якщо суд не має обгрунтованого сумніву щодо достовірності цих обставин або добровільності їх визнання. Обставини, які визнаються учасниками справи, зазначаються в заявах по суті справи, поясненнях учасників справи, їх представників.
У разі прийняття відмови сторони від визнання обставин суд постановляє ухвалу.
Відповідно до ч.1 ст. 72 КАС України доказами в адміністративному судочинстві є будь-які фактичні дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин, що обгрунтовують вимогиі заперечення осіб, які беруть участь у справі, та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи.
Водночас, пояснення позивача в адміністративному позові, щодо відсутності в його діях складу адміністративного правопорушення є безпідставними та необгрунтованими, жодним чином факту вчиненого правопорушення не спростовують, свідчать про хибне тлумачення останнім вимог Правил дорожнього руху та неусвідомлення позивачем протиправності своїх дій в сфері безпеки дорожнього руху під час керування ТЗ.
Учасники справи зобов'язані добросовісно користуватися належними їм процесуальними правами і неухильно виконувати процесуальні обов'язки. За введення суду в оману щодо фактичних обставин справи винні особи несуть відповідальність, встановлену законом (ч.ч. 2,6 ст. 44 КАС України).
Відповідно до ч. 4 ст. 161 КАС України позивач зобов'язаний додати до позовної заявивсі наявні в нього докази, що підтверджують обставини, на яких ґрунтуються позовні вимоги.
Позивач в порушення вимог ч. 4 ст. 161 КАС України не додає до позовної заявиналежних і допустимих доказів в підтвердження доводів, наведених в адміністративномупозові.
Отже, доводи позивача мають оцінюватись судом критично, як єдиний спосіб водія уникнути адміністративної відповідальності за вчинене правопорушення.
Згідно з ч. 1 ст. 9 КУпАП адміністративним правопорушенням (проступком) визнається протиправна, винна (умисна або необережна) дія чи бездіяльність, яка посягає на громадський порядок, власність, права і свободи громадян, на встановлений порядок управління і за яку законом передбачено адміністративну відповідальність.
Інші пояснення позивача, зокрема, щодо неправомірного здійснення поліцейськими вимірювання швидкості руху транспортного засобу, тримаючи прилад ТRUСАМ в руках, не заслуговують на увагу, факту вчиненого правопорушення не спростовують, свідчать про хибне тлумачення позивачем норм законодавства.
Разом з тим, в постанові Третього апеляційного адміністративного суду від 06 червня 2024 року по справі 390/298/24 зазначено, що « Надані документи підтверджують що лазерний вимірювач швидкості транспортних засобів ТRUСАМ LТІ 20/20 серійний номер ТС008365, за допомогою якого зафіксовано перевищення швидкості позивачем, пройшов повірку, є сертифікований, внесений до реєстру затверджених типів засобів вимірювальної техніки, конструктивно створений для утримання в руці під час вимірювань, основним режимом роботи є ручний. Технічні характеристики та програмне забезпечення дозволяють з високою точністю вимірювати швидкість руху транспортних засобів, фіксувати, зберігати, передавати інформацію про швидкість руху транспортних засобів.
Відповідно до статті 40 Закону України «Про національну поліцію», допускається розміщення технічних засобів, технічних приладів по зовнішньому периметру доріг та відсутні будь-які заборони поліцейським фіксувати порушення правил дорожнього руху за допомогою технічних приладів, технічних засобів, конструктивно виготовлених для тримання в руці. Більш того, законодавець дозволив використовувати інформацію, отриману за допомогою фото, відеотехніки, технічних приладів, технічних засобів інших осіб без будь-яких обмежень щодо способу отримання такої інформації. Отже, фіксування порушень правил дорожнього руху може здійснюватись як в автоматичному, так і в ручному режимі та дії поліцейських у цій справі не протирічать вказаній нормі.
Відповідно до ст. 251 КУпАП України доказами в справі про адміністративне правопорушення, є будь-які фактичні дані, на основі яких у визначеному законом порядку орган (посадова особа) встановлює наявність чи відсутність адміністративного правопорушення, винність даної особи в його вчиненні та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи.Ці дані встановлюються протоколом про адміністративне правопорушення, поясненнями особи, яка притягається до адміністративної відповідальності,потерпілих, свідків, висновком експерта, речовими доказами, показаннями технічних приладів та технічних засобів, що мають функції фото- і кінозйомки, відеозапису,у тому числі тими, що використовуються особою, яка притягається до адміністративної відповідальності, або свідками, а також працюючими в автоматичному режимі, чи засобів фото- і кінозйомки, відеозапису, у тому числі тими, що використовуються особою, яка притягається до адміністративної відповідальності, або свідками, а також працюючими в автоматичному режимі, які використовуються при нагляді за виконанням правил, норм і стандартів, що стосуються забезпечення безпеки дорожнього руху, протоколом про вилучення речей і документів, а також іншими документами.
Згідно частин першої-другої статті 72, частини першої статті 73, частини першої статті 75 КАС доказами в адміністративному судочинстві є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обгрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи.
Ці дані встановлюються такими засобами: 1) письмовими, речовими і електронними доказами; 2) висновками експертів; 3) показаннями свідків.
Належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування. Достовірними є докази, на підставі яких можна встановити дійсні обставини справи.
Згідно ч. 2 ст. 77 КАС України в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача. У таких справах суб'єкт владних повноважень не може посилатися на докази, які не були покладені в основу оскаржуваного рішення, за винятком випадків, коли він доведе, що ним було вжито всіх можливих заходів для їх отримання до прийняття оскаржуваного рішення, але вони не були отримані з незалежних від нього причин. Якщо учасник справи без поважних причин не надасть докази на пропозицію суду для підтвердження обставин, на які він посилається, суд вирішує справу на підставі наявних доказів (ч. 5 ст. 77 КАС України).
Статтею 31 ЗУ «Про Національну поліцію» зазначено, що поліція може застосовувати превентивні заходи, серед яких: перевірка документів особи; опитування особи; зупинення транспортного засобу; застосування технічних приладів і технічних засобів, що мають функції фото- і кінозйомки, відеозапису, засобів фото- і кінозйомки, відеозапису.
Згідно Закону України «Про Національну поліцію» до повноважень Національної поліції відповідно до покладених на неї обов'язків належать: виявляти причини та умови, вживати заходів щодо попередження та усунення виявлених адміністративних правопорушень; патрульні поліцейські уповноважені перевіряти документи, що посвідчують особу, чи документи, що підтверджують певне право особи; складати протоколи про адміністративні правопорушення, застосовувати інші передбачені законом заходи забезпечення провадження у справах про адміністративні правопорушення; у випадках, передбачених Кодексом України про адміністративні правопорушення, здійснювати провадження у справах про адміністративні правопорушення, приймати рішення про застосування адміністративних стягнень та забезпечувати їх виконання.
З метою всебічного та об'єктивного дослідження обставин у справі на прилад ТRUСАМ ТС 008455 зафіксовано порушення позивачем п. 12.6 «ґ» ГІДР України. Фото та відео записані на dvd-диск та додані до відзиву на адміністративний позов як докази по справі.
Відповідно до висновків Верховного Суду викладених в п.36, п. 37, п. 38 постанові від 24.04.2019 року по справі №524/4247/17, що наданий Відповідачем до суду відеозапис, в якому зафіксований момент правопорушення є належним та допустимим доказом згідно статті 73-74 КАС України. Враховуючи те, що наданий відповідачем відеозапис містить інформацію про обставини події, підтверджує скоєння позивачем адміністративного правопорушення, він має розглядатись судом як речовий доказ і оцінюватись у визначений процесуальним законом спосіб. Зазначений речовий доказ відповідає критеріям належності та допустимості, оскільки одержаний з дотриманням закону та, як зазначалось вище, містить інформацію про обставини, які мають значення для справи.
Під час патрулювання 19.04.2025 року на автомобільній дорозі з окремими проїзними частинами що відокремлені одна від одної розділювальною смугою (конструктивно виділений елемент) Н-31 Дніпро-Решетилівка, 120км., інспекторами було виявлено транспортній засіб LANOS, номерний знак НОМЕР_1 , водій якого рухався зі швидкістю 133 км/год., перевищуючи обмеження швидкості руху більше ніж на 20 км/год, що є порушенням п. 12.6 «ґ» ПДР України.
Інформація щодо здійснення патрульними поліцейськими вимірювання швидкості рухутранспортних засобів за допомогою технічного приладу ТгиСат на вказаному вище відрізкушляху знаходиться у вільному доступі, оскільки публікувалася на офіційному сайті Департаментупатрульної поліції за посиланням «https://patrolpolice.gov.ua/2024/12/20/zbilshuyemo-kilkist-pryladiv-trucam-ta-dilyanok-na-уакуh-раtrulni-vymiryuvatymut-shvydkist-4/».
Швидкість руху транспортного засобу вимірювалась приладом ТRUСАМ ТС 008455,про що зазначено відомості про технічні засоби, в порядку ст. 283 КУпАП, у постанові.
На місці зупинки ТЗ позивача, в порядку ст. 279 КУпАП, поліцейський представився, водію було повідомлено про порушення ним п. 12.6 «ґ» ПДР України. Під час з'ясування фактичних обставин справи усні пояснення водія факту вчиненого правопорушення не спростовували, свідчили про те, що водій під час руху на транспортному засобі, в порушення п.п. 2.3 «б» Правил, не був уважним, не стежив за дорожньою обстановкою, що в свою чергу, створює підвищену суспільну небезпеку таких дій як для самого себе, так і інших учасників дорожнього руху.Водій довгий час намагався затягувати процес розгляду справи, поведінка була направлена на уникнення адміністративної відповідальності за вчинене ним правопорушення, не вірно трактував норми чинного законодавства.
Будя яких доказів на спростування факту порушення позивачем до суду не надано.
Згідно з рішенням Європейського суду з прав людини у справі "О'Галлоран та Франціє проти Сполученого Королівства" від 29.06.2007 року, будь-хто, хто вирішив володіти чи керувати автомобілем, знав, що таким чином він піддає себе режиму регулювання, котрий застосовується, оскільки визнавалося, що володіння і користування автомобілем може потенційно завдати серйозної шкоди. Можна вважати, що ті, хто вирішив володіти та керувати автомобілями, погодилися на певну відповідальність та обов'язки.
Отже, водій при керуванні автомобілем зобов'язаний в першу чергу дотримуватись вимог ПДР України.
На неодноразову законну вимогу інспектора поліції пред'явити для перевірки, документи, визначені п.п. 2.1 Правил, водій не надав посвідчення водія на право керування транспортним засобом відповідної категорії, чим порушив п.п. 2.4 «а» ПДР України, та за що передбачена адміністративна відповідальність за ч. 1 ст. 126 КУпАП.
Позивачеві поліцейськими було повідомлено про розгляд справи а також роз'яснено вимоги ст. 63 Конституції України, ст. 268 КУпАП, право знайомитися з матеріалами справи, надавати докази, клопотання, пояснення, користуватися юридичною допомогою, порядок оскарження постанови про адміністративне правопорушення, строки та порядок сплати адміністративного штрафу та надано можливість і достатньо часу скористатися правами, визначеними законодавством.
Письмові пояснення під час розгляду справи водій не надавав, жодних клопотань не заявляв, користувався правовою допомогою засобами мобільного зв'язк, що підтверджується відеозаписом.
Будь-яких доказів, в порядку ст. 268 КУпАП, на підтвердження дотримання Правил дорожнього руху позивач на місці розгляду справи не надав.
Таким чином, під час розгляду справи про адміністративне правопорушення поліцейськими було з'ясовано всі фактичні обставини, враховано пояснення особи, покази технічного засобу, які відповідно до ст. 251 КУпАП є належними та допустимими доказами у справі про адміністративне правопорушення, встановлено наявність в діях позивача складу адміністративного правопорушення, дотримано порядок розгляду справи про адміністративне правопорушення та винесено постанове за ч. 1 ст. 122, ч. 1 ст. 126 КУпАП.
Також суд враховує висновки Верховного Суду, викладені у постанові від 10.09.2019 року по справі №537/2324/17: «Виходячи з наведених вище правових норм право органів Національної поліції перевіряти наявність посвідчення водія, реєстраційний документ на транспортний засіб кореспондується із обов'язком водія мати при собі та на вимогу працівника поліції пред'явити такі документи.
Статтею 46 КАС України зазначено, що сторонами в адміністративному процесі є позивач та відповідач.
Позивачем в адміністративній справі можуть бути громадяни України, іноземці чи особи без громадянства, підприємства, установи, організації (юридичні особи), суб'єкти владних повноважень. Відповідачем в адміністративній справі є суб'єкт владних повноважень, якщо інше не встановлено цим Кодексом.
Зі змісту наведених положень процесуального законодавства вбачається, що належним є відповідач, який дійсно є суб'єктом порушеного, оспорюваного чи невизнаного матеріального право відношення. Належність відповідача визначається, перш за все, за нормами матеріального права. Відтак, неналежним відповідачем є особа, яка не має відповідати за пред'явленим позовом.
Тобто у разі, якщо норма матеріального права, яка підлягає застосуванню за вимогою позивача, вказує на те, що відповідальність повинна нести інша особа, а не та, до якої пред'явлено позов, оскільки не є учасником спірних правовідносин, то підстави для задоволення такого позову відсутні (Постанова ВСКАС від 21 грудня 2018 року у справі N 803/1252/17, адміністративне провадження N К/9901/50685/18).
Відповідач - це особа, яка, на думку позивача, або відповідного правоуповноваженого суб'єкта, порушила, не визнала чи оспорила суб'єктивні права, свободи чи інтереси позивача. Відповідач притягається до справи у зв'язку з позовною вимогою, яка пред'являється до нього.
Найчастіше під неналежними відповідачами розуміють таких відповідачів, щодо яких судом під час розгляду справи встановлено, що вони не є зобов'язаними за вимогою особами.
Верховний Суд підкреслив, що для правильного вирішення питання щодо визнання відповідача неналежним недостатньо встановити у нього обов'язку відповідати за даним позовом. Установлення цієї умови підстава для ухвалення судового рішення про відмову впозові. Щоб визнати відповідача неналежним, крім названої умови, суд повинен мати дані про те, що обов'язок відповідати за позовом покладено на іншу особу. Про неналежного відповідача можна говорити тільки в тому випадку, коли суд може вказати особу, що повинна виконати вимогу позивача, - належного відповідача.
Таким чином, неналежний відповідач - це особа, притягнута позивачем як відповідач, стосовно якої встановлено, що вона не повинна відповідати за пред'явленим позовом за наявності даних про те, що обов'язок виконати вимоги позивача лежить на іншій особі - належному відповідачеві.
При розгляді справ про адміністративні правопорушення, зокрема, передбачених ч.І ст.122 КУпАП, поліцейські відповідного органу діють не як самостійний суб'єкт владних повноважень, а від імені центрального органу виконавчої влади, який реалізує державну політику у сферах забезпечення охорони прав і свобод людини, інтересів суспільства і держави, протидії злочинності, підтримання публічної безпеки і порядку - Національної поліції, а отже, самостійним відповідачем у таких справах є саме відповідний орган, на який, зокрема положеннями статті 222 Кодексу України про адміністративні правопорушення покладено функціональний обов'язок розглядати справи про адміністративні правопорушення щодо порушення правил дорожнього руху.
Використання у зазначених вище нормах формулювань «від імені органів Національної поліції розглядати справи про адміністративні правопорушення і накладати адміністративні стягнення», «розгляд яких віднесено до відання органів, зазначених у ст.222 - 244-20 КУпАП» вказує на те, що відповідачем у таких справах, які розглядаються судом в порядку, визначеному КАС України, є саме орган державної влади - суб'єкт владних повноважень, а не особа, яка перебуває з цим органом у трудових відносинах та від його імені здійснює розгляд справ про адміністративні правопорушення та накладає адміністративні стягнення.
Аналогічна правова позиція викладена у постановах Верховного Суду від 17.09.2020 року у справі №742/2298/17 та від 26.12.2019 року у справі за №724/716/16-а.
Органом Національної поліції у даній справі є Департамент патрульної поліції, як суб'єкт владних повноважень.
Відповідно до Положення про Департамент патрульної поліції, затвердженого Наказом Національної поліції № 73 від 06.11.2015 року Департамент патрульної поліції складається із структурних підрозділів апарату Департаменту, його територіальних (відокремлених) підрозділів та інших підрозділів патрульної поліції, організовує діяльність своїх підрозділів, здійснює контроль за їх діяльністю.
Відповідно до «Положення про батальйон патрульної поліції в місті Кременчук управління патрульної поліції в Полтавській області Департаменту патрульної поліції», затвердженого наказом Департаменту патрульної поліції Національної поліції України від 26.06.2018 року №2925, батальйон патрульної поліції в місті Кременчук управління патрульної поліції в Полтавській області Департаменту патрульної поліції є структурним підрозділом управління патрульної поліції в Полтавській області Департаменту патрульної поліції та згідно із законодавством України реалізовує свої повноваження на території міста Кременчука.
Позивач фактично звернувся з позовом, до Управління патрульної поліції в Полтавській області (вул. Кременчуцька 2 В, с. Розсошенці, Полтавської області, 38751).
Таким чином, позивачем заявлено позов до неналежного відповідача, тоді як належним відповідачем у даній справі є Департамент патрульної поліції, тобто відповідний суб'єкт владних повноважень від імені якого винесена оскаржувана постанова.
Визначення відповідачів, предмета та підстав спору є правом позивача, з цього слідує відсутність підстав для задоволення адміністративного позову, який заявлений до неналежного відповідача.
Частиною 2 ст. 77 КАС України передбачено, що в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дій чи бездіяльності покладається на відповідача.
Разом з тим, вказане не можна розуміти таким чином, що позивач взагалі звільнений від обов'язку доказування своїх вимог, тому обов'язок доказування розподіляється таким чином, що позивач повинен довести обставини, якими він обґрунтовує позовні вимоги, тобто підставу позову,а відповідач повинен довести обставини, якими він обґрунтовує заперечення проти позову.
Вищевикладене узгоджується з висновками, викладеними у постановах Верховного суду від 14.02.2018 року по справі №536/583/17 та від 14.03.2018 року по справі №760/2846/17.
Відповідно до висновків Верховного суду, викладених в постанові від 25.06.2020 року по справі 520/2261/19: «Доводи скаржниці про те, що суд першої інстанції всупереч вимогам частини другої статті 77 КАС поклав обов'язок доказування на позивачку, не заслуговують на увагу, оскільки визначений цією правовою нормою обов'язок відповідача - суб'єкта владних повноважень довести правомірність рішення, дії чи бездіячьності не виключає визначеного частиною першою цієї ж статті обов'язку позивача довести ті обставини, на яких ґрунтуються його вимоги».
Позивачем по справі до адміністративного позову не надано належних та допустимих доказів, які б свідчили про обґрунтованість заявлених позовних вимог.Між іншим, незгода позивача з його притягненням до адміністративної відповідальності за ч. 1 ст. 122, ч.1 ст.126 КУпАП не є підставою для скасування постанови у справі про адміністративне правопорушення та звільнення правопорушника від адміністративної відповідальності.
Адміністративне стягнення є мірою відповідальності і застосовується з метою виховання особи, яка вчинила адміністративне правопорушення, в дусі додержання законів України, поваги до правил співжиття, а також запобігання вчиненню нових правопорушень як самим правопорушником, так і іншими особами (ст.23 КУпАП). 2. Відповідно до ст. 72 КАС України, доказами в адміністративному судочинстві є будь-які фактичні дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин, що обгрунтовують вимоги і заперечення осіб, які беруть участь у справі, та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи.
Згідно з частинами 6, 7 ст. 48 КАС України після заміни сторони, залучення другого відповідача розгляд адміністративної справи починається спочатку. Заміна позивача допускається до початку судового розгляду справи по суті. Заміна відповідача допускається до ухвалення рішення судом першої інстанції.
Визначення відповідачів, предмета та підстав спору є правом позивача. Натомість, встановлення належності відповідачів й обґрунтованості позову - обов'язком суду, який виконується під час розгляду справи.
Суд також враховує той факт, що позивач під час розгляду справи в суді, не заявляв клопотання про заміну належного відповідача або залучення співвідповідача.
За вказаних обставин, в задоволенні позову до Управління патрульної поліції в Полтавській області Департаменту патрульної поліції слід відмовити.
Виходячи з вищевикладеного, суд приходить до висновку, що позивачем заявлено позов до неналежного відповідача, тому необхідно відмовити у задоволенні позову в повному обсязі.
На підставі викладеного, керуючись ст. ст. 3, 8, 19, 41, 55, 124 Конституції України, ст.9, 44,47, 77,162,286 КАС України, суддя
В задоволенні позовної заяви ОСОБА_1 до Управління патрульної поліції в Полтавській області, третя особа Департамент патрульної поліції України про визнання неправомірними дій посадової особи та скасування постанови по справі про накладення адміністративного стягнення , - відмовити в повному обсязі.
Рішення суду може бути оскаржено до Другого апеляційного адміністративного суду шляхом подачі апеляційної скарги протягом 10 днів з дня проголошення.
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після розгляду справи апеляційним судом.
Суддя Материнко М.О.