Справа № 468/6/25
2/287/699/25
Про залишення позовної заяви без руху
"24" вересня 2025 р. м. Олевськ
Суддя Олевського районного суду Житомирської області Винар Л.В., розглянувши позовну заяву ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про розірвання шлюбу, -
До Олевського районного суду Житомирської області, за підсудністю, надійшла позовна заява ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про розірвання шлюбу.
Згідно протоколу повторного автоматизованого розподілу судової справи між суддями справа розподілена судді Винару Л.В.
На запит суду від Олевської міської ради Житомирської області надійшла інформація про зареєстроване місце проживання відповідачки ОСОБА_2 .
Дослідивши матеріали позовної заяви, суддя дійшов наступного висновку.
Згідно ст. 2 ЦПК України завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави.
Відповідно до ст. 5 ЦПК України здійснюючи правосуддя, суд захищає права, свободи та інтереси фізичних осіб, права та інтереси юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законом або договором.
При вирішенні питання про відкриття провадження у справі суддею встановлено, що позовну заяву необхідно залишити без руху, оскільки її подано без додержання вимог, викладених у ст. 175 ЦПК України.
Зокрема, у поданій позовній заяві:
- не зазначено поштового індексу місце проживання, адреси електронної пошти, відомостей про наявність або відсутність електронного кабінету позивача ОСОБА_1 ;
- не зазначено повної адреси місце проживання, реєстраційного номеру облікової картки платника податків (для фізичних осіб) за його наявності або номеру і серії паспорта для фізичних осіб - громадян України (якщо такі відомості позивачу відомі), адреси електронної пошти та відомостей про наявність або відсутність електронного кабінету відповідачки ОСОБА_2 ;
- не зазначено ціни позову, якщо позов підлягає грошовій оцінці;
- відсутні відомості про вжиття заходів досудового врегулювання спору, якщо такі проводилися, в тому числі, якщо законом визначений обов'язковий досудовий порядок урегулювання спору;
- відсутні відомості про вжиття заходів забезпечення доказів або позову до подання позовної заяви, якщо такі здійснювалися;
- не зазначено доказів, які не можуть бути подані разом із позовною заявою (за наявності);
- не зазначено щодо наявності у позивача або іншої особи оригіналів письмових або електронних доказів, копії яких додано до заяви;
- відсутній попередній (орієнтовний) розрахунок суми судових витрат, які позивач поніс і які очікує понести у зв'язку із розглядом справи;
- відсутнє підтвердження позивача про те, що ним не подано іншого позову (позовів) до цього ж відповідача (відповідачів) з тим самим предметом та з тих самих підстав.
Також, відповідно до ч. 2 ст. 175 Цивільного процесуального кодексу України позовна заява подається до суду в письмовій формі.
Складання позовної заяви - це один із найважливіших етапів підготовки справи до її розгляду у суді першої інстанції.
Слід мати на увазі, що процесуальним законом не передбачені способи і технічні засоби, які можуть бути застосовані при складанні позовної заяви. Хоча відомо, що вона може бути викладена машинописним текстом чи написана від руки. Спосіб виготовлення тексту являє собою зміст письмового волевиявлення чи повідомлення. Реквізити тексту визначають структуру його змісту. Текст письмового документу повинен повно, вірно і зрозуміло виражати волю чи певну інформацію суб'єкта даної процесуальної дії. Недоліками тексту є його неповнота, неточність і незрозумілість, до зовнішнього виду тексту теж пред'являються певні вимоги. Письмовий текст не повинен мати закреслювань, виправлень, підчисток і дописів.
Проте, позовна заява ОСОБА_1 написана від руки таким чином, що частину слів та тексту неможливо однозначно прочитати, оскільки вони написані нерозбірливо. Також, позовна заява містить виправлення в зазначенні персональних даних відповідачки.
Відповідно до ч. 5 ст. 177 ЦПК України позивач зобов'язаний додати до позовної заяви всі наявні в нього докази, що підтверджують обставини, на яких ґрунтуються позовні вимоги (якщо подаються письмові чи електронні докази позивач може додати до позовної заяви копії відповідних доказів).
Згідно з ч. 8 ст. 43 ЦПК України, якщо документи подаються учасниками справи до суду або надсилаються іншим учасникам справи в паперовій формі, такі документи скріплюються власноручним підписом учасника справи (його представника).
Частиною 5 статті 95 ЦПК України передбачено, що учасник справи, який подає письмові докази в копіях (електронних копіях), повинен зазначити про наявність у нього або іншої особи оригіналу письмового доказу.
Учасник справи підтверджує відповідність копії письмового доказу оригіналу, який знаходиться у нього, своїм підписом із зазначенням дати такого засвідчення, одночасно підтверджуючи достовірність наданої копії доказу.
Правова позиція щодо належного засвідчення висвітлена в постанові Верховного Суду України від 11 липня 2018 року у справі № 904/8549/17, а саме, що незасвідчені або неправильно засвідчені копії документів можуть бути належними, проте недопустимими доказами у справі, і є підставою для скасування судового рішення (належне засвідчення: «Згідно з оригіналом», назва посади, особистого підпису особи, яка засвідчує копію, її ініціалів та прізвища, дата засвідчення копії).
Всупереч зазначеній вимозі, позивачем копії додані до позовної заяви не засвідчені належним чином та не містять дати засвідчення.
Крім того, відповідно до ч. 4 ст.177 ЦПК України до позовної заяви додаються документи, що підтверджують сплату судового збору у встановлених порядку і розмірі, або документи, що підтверджують підстави звільнення від сплати судового збору відповідно до закону.
Відповідно до ст. 1 Закону України «Про судовий збір» судовий збір - збір, що справляється на всій території України за подання заяв, скарг до суду, за видачу судами документів, а також у разі ухвалення окремих судових рішень, передбачених цим Законом.
Відповідно до ч. 1 ст.4 Закону України «Про судовий збір», судовий збір справляється у відповідному розмірі від прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня календарного року, в якому відповідна заява або скарга подається до суду, - у відсотковому співвідношенні до ціни позову та у фіксованому розмірі.
Відповідно до п. 1, 2 ч. 1 ст. 4 Закону України «Про судовий збір», ставка судового збору за подання до суду позовної заяви не майнового характеру, яка подана фізичною особою, становить 0,4 розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб (1211,20 грн.).
Проте, в порушення вищевказаних норм, позивачем при зверненні до суду не додано документи, що підтверджують сплату судового збору у встановлених порядку і розмірі.
Закон України «Про судовий збір» містить вичерпний перелік підстав для звільнення від сплати судового збору, проте у позові не зазначено підстав для звільнення від сплати судового збору передбачених ст. 5 Закону України «Про судовий збір».
До позову про розірвання шлюбу позивачем додано копію посвідчення учасника бойових дій.
Відповідно до п. 13 ч.1, ст. 5 Закону України «Про судовий збір» від сплати судового збору під час розгляду справи в усіх судових інстанціях звільняються учасники бойових дій, постраждалі учасники Революції Гідності, Герої України - у справах, пов'язаних з порушенням їхніх прав.
У постанові Великої Палати Верховного Суду від 12 лютого 2020 року у справі №545/1149/17 (провадження №14-730цс19) зазначено, що відповідно до пункту 13 частини першої статті 5 Закону України «Про судовий збір» учасники бойових дій під час розгляду справи в усіх судових інстанціях звільняються від сплати судового збору у справах, пов'язаних з порушенням їхніх прав. Разом з тим, зазначена норма має відсильний характер та не містить вичерпного переліку справ, в яких учасники бойових дій та прирівняні до них особи звільняються від сплати судового збору. Правовий статус ветеранів війни, забезпечення створення належних умов для їх життєзабезпечення та членів їх сімей, встановлені Законом України від 22 жовтня 1993 року «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту». У статті 22 цього ж Закону передбачено, що особи, на яких поширюється дія цього нормативного акта, отримують безоплатну правову допомогу щодо питань, пов'язаних з їх соціальним захистом, а також звільняються від судових витрат, пов'язаних з розглядом цих питань. Перелік пільг учасникам бойових дій та особам, прирівняним до них, визначені у статті 12 цього Закону. Отже, вирішуючи питання про стягнення судового збору з особи, яка має статус учасника бойових дій (прирівняної до нього особи), для правильного застосування норм пункту 13 частини першої статті 5 Закону України «Про судовий збір» суд має враховувати предмет та підстави позову; перевіряти чи стосується така справа захисту прав цих осіб з урахуванням положень статей 12, 22 Закону України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту».
Правовий висновок з цього питання висловила і Велика Палата Верховного Суду в ухвалі ВП ВС від 11.09.2024 року у справі № 567/79/23.
Отже, враховуючи постанову Великої Палати Верховного Суду від 12 лютого 2020 року у справі №545/1149/17 та ухвалу Великої Палати Верховного Суду від 11.09.2024 року у справі № 567/79/23, останній не звільняється від сплати судового збору, оскільки позовні вимоги про розірвання шлюбу не відносяться до таких, які пов'язані з порушенням прав позивача ОСОБА_1 , як учасника бойових дій.
Таким чином, позивачу необхідно сплати судовий збір у розмірі 1211,20 грн. за вимогу немайнового характеру та додати документ, що підтверджує його сплату, або надати суду документи, що підтверджують підстави звільнення від сплати судового збору відповідно до закону.
Європейський суд з прав людини, юрисдикція якого поширюється на всі питання тлумачення і застосування Конвенції (пункт 1 статті 32 Конвенції) наголошує, що пункт 1 статті 6 Конвенції гарантує кожному право на подання до суду скарги, пов'язаної з його або її правами та обов'язками цивільного характеру (рішення від 21 лютого 1975 року у справі "Голдер проти Сполученого Королівства" (п.36).
На це "право на суд", в якому право на доступ до суду є одним з його аспектів, може посилатися кожен, хто небезпідставно вважає, що втручання у реалізацію його або її прав цивільного характеру є неправомірним (рішення від 13 жовтня 2009 року у справі "Салонтаджі-Дробняк проти Сербії" (п. 132).
Поряд із цим, як зазначає Європейський суд з прав людини, право на суд не є абсолютним і воно може бути піддане обмеженням, дозволеним за змістом, тому що право на доступ до суду за своєю природою потребує регулювання з боку держави. Разом з тим, такі обмеження не повинні впливати на доступ до суду чи ускладнювати цей доступ таким чином і такою мірою, щоб завдати шкоди суті цього права, та мають переслідувати законну мету. Також Європейський суд з прав людини зазначає, що не повинно бути занадто формального ставлення до передбачених законом вимог, так як доступ до правосуддя повинен бути не лише фактичним, але й реальним (Рішення Суду у справі «Жоффре де ля Прадель проти Франції» від 16.12.1992 року).
З практики Європейського суду з прав людини випливає, що Конвенція про захист прав людини і основоположних свобод не гарантує захист теоретичних та ілюзорних прав, а гарантує захист прав конкретних та ефективних (Рішення Суду у справі «Артіко проти Італії» (Artico c. Italie) від 13 травня 1980 року).
Таким чином, слід зазначити, що саме звернення особи до суду з заявою не спричиняє безумовне відкриття провадження у справі. Адже суддя, відкриваючи провадження, перевіряє, зокрема, чи дотрималася особа, яка подала позовну заяву, порядку здійснення права на звернення до суду. Процесуальним наслідком недотримання заявником умов реалізації права на звернення до цього суду з заявою є залишення її без руху або її повернення в разі не усунення недоліків.
Відповідно до ч.ч. 1, 2 ст. 185 ЦПК України, суддя, встановивши, що позовну заяву подано без додержання вимог, викладених у статтях 175 і 177 цього Кодексу, постановляє ухвалу, в якій зазначаються недоліки позовної заяви, спосіб і строк їх усунення, який не може перевищувати десяти днів з дня вручення ухвали про залишення позовної заяви без руху.
Враховуючи викладене, суддя дійшов висновку, про залишення позовної заяви без руху із наданням строку на усунення недоліків протягом десяти днів з дня отримання копії ухвали.
Керуючись ст.ст. 175, 177, 185, 258, 260 ЦПК України, суддя, -
Позовну заяву ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про розірвання шлюбу - залишити без руху.
Надати позивачу строк для усунення недоліків, який не може перевищувати десяти днів з дня вручення ухвали про залишення позовної заяви без руху, роз'яснивши, що в іншому випадку позовна заява буде вважатись неподаною і буде повернута позивачу.
Ухвала оскарженню не підлягає.
Суддя: Л.В.Винар