22 вересня 2025 року
м. Київ
справа № 470/720/24
провадження № 51-3346 ск 25
Верховний Суд колегією суддів Третьої судової палати Касаційного кримінального суду у складі:
головуючої ОСОБА_1 ,
суддів ОСОБА_2 , ОСОБА_3 ,
розглянувши касаційну скаргу захисника ОСОБА_4 , яка діє в інтересах засудженого ОСОБА_5 , на вирок Березнегуватського районного суду Миколаївської області від 20 січня 2025 року та ухвалу Миколаївського апеляційного суду від 10 липня 2025 року,
Короткий зміст оскаржуваних судових рішень та встановлені обставини
За вироком Березнегуватського районного суду Миколаївської області від 20 січня 2025 року, залишеним без змін ухвалою Миколаївського апеляційного суду від 10 липня 2025 року, ОСОБА_5 засуджено за ч. 5 ст. 407 Кримінального кодексу України (далі - КК) із застосуванням ч. 1 ст. 69 цього Кодексу до покарання у виді позбавлення волі на строк 2 роки.
Суд визнав ОСОБА_5 винуватим у самовільному залишенні місця служби військовослужбовцем, вчинене в умовах воєнного стану.
За вироком місцевого суду, 15 вересня 2022 року ОСОБА_5 , будучи військовослужбовцем військової служби за призовом під час мобілізації та проходячи військову службу на посаді старшого стрільця 1 кулеметного відділення кулеметного взводу 2 стрілецького батальйону військової частини НОМЕР_1 , у військовому званні «старший солдат», за наказом командира військової частини НОМЕР_2 від 07 травня 2022 року № 50-РС, з метою тимчасового ухилення від виконання обов'язків військової служби, в умовах воєнного стану, запровадженого Указом Президента України №64/2022 від 24 лютого 2022 року «Про введення воєнного стану в Україні», у порушення вимог статей 9, 11, 16, 49, 127, 128 Статуту внутрішньої служби Збройних Сил України, статей 1-4 Дисциплінарного статуту Збройних Сил України, пунктів 1, 2, 3 ч. 4 ст. 24 Закону України «Про військовий обов'язок і військову службу», усвідомлюючи суспільно-небезпечний характер своїх дій, передбачаючи їх суспільно-небезпечні наслідки та бажаючи їх настання, самовільно залишив базовий табір кулеметного взводу 2 стрілецького батальйону військової частини НОМЕР_1 в межах АДРЕСА_1 , та незаконно перебував поза його межами, проводячи час на власний розсуд, не пов'язуючи його з виконанням обов'язків військової служби, не повідомляючи про себе органи військового управління та правоохоронні органи як про військовослужбовця, що самовільно залишив місце служби, до 09 жовтня 2022 року.
Вимоги касаційної скарги та узагальнені доводи особи, яка її подала
У касаційній скарзі захисник, посилаючись на пункти 1-3 ч. 1 ст. 438 Кримінального процесуального кодексу України (далі - КПК), просить скасувати судові рішення та призначити новий розгляд у суді першої інстанції.
Обґрунтовуючи свої вимоги захисник вказує, що судами не було враховано фактичні підстави для застосування до засудженого положень ст. 75 КК, зокрема те, що ОСОБА_6 добровільно призваний на військову службу за мобілізацією на початку повномасштабного вторгнення російських військ в Україну; кримінальне правопорушення вчинене ним з непрямим умислом; мотивом його вчинення було те, що засуджений був тяжко хворий, погано себе почував; після закінчення лікування 09 жовтня 2022 року він фактично повернувся на військову службу; був відсутнім за місцем несення служби не значний проміжок часу - 30 діб; після повернення на військову службу на законних підставах був звільнений у відставку у зв'язку із здійсненням догляду за особою з інвалідністю І групи - дядьком; щиро розкаявся у вчиненому кримінальному правопорушенні; з 23 січня 2023 року працює водієм ТОВ «ТЕП «Транспорт-експедиція», характеризується позитивно; є учасником бойових дій; протиправне діяння вчинив вперше; воно не потягнуло тяжких наслідків; за даними досудової доповіді, наданої центром пробації ризик вчинення повторного кримінального правопорушення оцінюється як середній, ризик небезпеки для суспільства також оцінюється як середній, а його виправлення можливе без ізоляції від суспільства. Вказує, що місцевим судом не враховано правову позицію прокурора, який просив призначити ОСОБА_5 покарання з іспитовим строком.
Також сторона захисту звертає увагу на те, що судом апеляційної інстанції істотно порушено вимоги кримінального процесуального закону, оскільки стороною захисту разом із апеляційною скаргою на підтвердження її доводів подано докази, які не були надані суду першої інстанції, при цьому, суд не прийняв будь-якого рішення про задоволення або відмову у задоволенні клопотання про їх дослідження. Крім того, хоча доводи сторони захисту і були відображені в рішенні, проте суд, відмовляючи в задоволенні апеляційної скарги, не надав їм жодної оцінки.
Також, апеляційний суд застосував закон, який не підлягав застосуванню, оскільки, заперечуючи можливість застосування до засудженого ст. 75 КК послався на редакцію закону, якою заборонено застосування положень цієї статті, зокрема до осіб, які вчинили кримінальне правопорушення, передбачене ст. 407 КК, водночас, на час вчинення ОСОБА_5 кримінального правопорушення, вказані зміни внесені ще не були.
Вважає, що судові рішення не відповідають вимогам статей 370, 419 КПК.
Мотиви Суду
Висновки суду щодо винуватості ОСОБА_5 у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 5 ст. 407 КК та правильності кваліфікації його дій в касаційному порядку не оспорюються.
Відповідно до вимог статей 50, 65 КК особі, яка вчинила кримінальне правопорушення, має бути призначено покарання, необхідне й достатнє для її виправлення та попередження вчинення нових злочинів.
Визначені у ст. 65 КК загальні засади призначення покарання наділяють суд правом вибору виду та міри покарання, ця функція за своєю правовою природою є дискреційною. Питання призначення покарання визначають форму реалізації кримінальної відповідальності в кожному конкретному випадку, з огляду на суспільну небезпечність і характер злочину, обставини справи, особу винного, а також обставини, що пом'якшують або обтяжують покарання.
Вирішення цих питань належить до дискреційних повноважень суду, що розглядає кримінальне провадження по суті, який і повинен з їх урахуванням визначити вид і розмір покарання та ухвалити рішення.
Виходячи зі змісту ст. 75 КК застосування закріплених у ній правил допустиме лише за наявності обґрунтованих підстав для висновку, що з урахуванням тяжкості злочину, особи винного та інших обставин кримінального провадження виправлення засудженого є можливим без ізоляції від суспільства.
Місцевий суд керувався наведеними законодавчими положеннями при виборі засудженому заходу примусу та порядку його відбування.
Як убачається з вироку, призначаючи ОСОБА_5 покарання, місцевий суд врахував ступінь тяжкості вчиненого кримінального правопорушення, яке відповідно до ст. 12 КК, відноситься до категорії тяжких злочинів, його суспільну небезпечність та обставини вчинення кримінального правопорушення, особу винного, який раніше не судимий, за місцем несення служби характеризувався негативно через недостатній рівень професійної підготовки, не прислуховувався до пропозицій командирів та схильність до порушень військової дисципліни, одружений, утриманців не має, військовозобов'язаний, на обліку у лікаря нарколога та лікаря психіатра не перебуває, придатний до військової служби.
Обставинами, які пом'якшують покарання, суд визнав з'явлення із зізнанням, щире каяття та активне сприяння розкриттю кримінального правопорушення. Обставин, які обтяжують покарання, суд не встановив.
Також суд взяв до уваги досудову доповідь, надану Голованівським районним сектором філії Державної установи «Центр пробації» в Кіровоградській області щодо ризику вчинення обвинуваченим повторного кримінального правопорушення.
Урахувавши вказані обставини у сукупності, місцевий суд дійшов висновку про необхідність призначення ОСОБА_5 покарання у виді позбавлення волі. Водночас, зазначив, що обставини, які пом'якшують покарання, істотно знижують ступінь тяжкості вчиненого кримінального правопорушення, а дані про особу обвинуваченого, зокрема його відсутність за місцем несення служби не значний проміжок часу та добровільне повернення після вчиненого до служби, дають можливість призначити йому покарання нижче від найнижчої межі, встановленої санкцією частини статті, а саме 2 роки позбавлення волі.
При цьому суд урахував й те, що ОСОБА_5 після повернення на військову службу через місяць був звільнений у відставку по догляду за хворим дядьком, який у 2023 році помер, є військовозобов'язаним та відстрочки від призову за мобілізацією не має.
Разом із тим, підстав для застосування до ОСОБА_5 положень статей 75, 76 КК, суд не знайшов, при цьому зазначив, що призначення покарання ОСОБА_7 з подальшим звільненням особи від його відбування на певний строк, не сприятиме досягненню цілей покарання, визначених у статті 50 КК, а саме запобіганню вчиненню нових кримінальних правопорушень як обвинуваченим, так і іншими особами, зокрема військовозобов'язаними та військовослужбовцями.
Із позицією місцевого суду щодо виду та розміру призначеного ОСОБА_5 покарання із застосуванням положень ст. 69 КК, погодився й апеляційний суд, переглядаючи вирок за апеляційною скаргою сторони захисту, зазначивши, що місцевий суд у повній мірі дотримався загальних засад призначення покарання, врахувавши у тому числі, й ті обставини, на які посилається захисник в апеляційній скарзі.
Також цей суд, з огляду на тяжкість вчиненого кримінального правопорушення, його суспільну небезпечність, період відсутності ОСОБА_5 на військовій службі під час дії воєнного стану, погодився із позицією місцевого суду щодо неможливості застосування до нього положень ст. 75 КК, зазначивши, зокрема, що ряд обставин, на які посилається захисник в апеляційній скарзі вже були враховані місцевим судом при застосуванні положень ст. 69 КК.
При цьому, суд апеляційної інстанції слушно зазначив, що відсутність належного реагування держави, зокрема суду, під час призначення покарання за вчинення військовослужбовцями кримінальних правопорушень проти встановленого порядку несення військової служби під час дій військового стану (збройної агресії та повномасштабного вторгнення збройних сил російської федерації на територію України) нівелює визначену статтями 50, 65 КК мету призначення покарання та може призвести до збільшення рівня злочинності у військах, зниження рівня дисципліни та підриву боєготовності військових підрозділів, неспроможності забезпечення командуванням військових частин належного виконання завдань з оборони держави, захисту незалежності та територіальної цілісності України, що призводить до порушення прав та інтересів суспільства в цілому та держави.
З такими висновками погоджується й суд касаційної інстанції.
Щодо доводів захисника про неправильне посилання апеляційного суду на редакцію ст. 75 КК, якою заборонено застосування положень цієї статті, зокрема до осіб, які вчинили кримінальне правопорушення, передбачене ст. 407 КК, оскільки, на час вчинення ОСОБА_5 кримінального правопорушення, вказані зміни внесені ще не були, то колегія суддів вважає, що таке посилання загалом не впливає на законність прийнятого рішення, оскільки спростовуючи можливість застосування до ОСОБА_5 положень ст. 75 КК, суди, як убачається із судових рішень, не обмежились формальним посиланням на заборону встановлену в ст. 75 КК (в редакції Закону № 2839-IX від 13 грудня 2022 року), а оцінили усі обставини у сукупності, зокрема тяжкість кримінального правопорушення, особу винного та інші обставини справи, як це передбачено диспозицією вказаною норми права.
Як убачається з касаційної скарги та копії ухвали апеляційного суду, захисник разом із апеляційною скаргою, в якій порушувалось лише питання суворості призначеного покарання, надав суду копії довідок КНП «Голованівська ЦРЛ» від 09 вересня та 12 жовтня 2022 року, копію витягу з наказу командира ВЧ НОМЕР_1 від 09 листопада 2022 року № 313, копію акта про здійснення ОСОБА_5 постійного догляду за ОСОБА_8 , копію протоколу Голованівської селищної ради Кіровоградської області від 04 грудня 2020 року, копію посвідчення ОСОБА_8 про інвалідність І групи, копію свідоцтва про смерть ОСОБА_8 , копію характеристики ОСОБА_5 з місця роботи.
Копіями цим документів захисник обґрунтовував позицію про те, що військову частину ОСОБА_5 покинув з непрямим умислом, оскільки був тяжко хворий та 09 вересня 2022 року по 12 жовтня 2022 року перебував на стаціонарному лікуванні, після закінчення якого повернувся до військової частини, а згодом був звільнений з військової служби у відставку, у зв'язку з необхідністю здійснення постійного догляду за особою з інвалідністю І групи - дядьком ОСОБА_8 , який помер ІНФОРМАЦІЯ_1 . Вказані обставини, захисник вважав такими, що дають підстави для застосування до ОСОБА_5 положень ст. 75 КК.
Разом із тим, як убачається із судових рішень, таким обставинам була надана оцінка, як місцевим судом, у тій частині, яка стала відомо суду із пояснень засудженого, так і апеляційним судом, з огляду на доводи апеляційної скарги та долучені документи, а тому доводи касаційної скарги про істотне порушення апеляційним судом вимог кримінального процесуального закону в частині не вирішення клопотання про дослідження доказів, та не зазначення в ухвалі мотивів прийнятого рішення, колегія суддів вважає неприйнятними.
Рішення судів першої та апеляційної інстанцій є обґрунтованими, відповідають вимогам статей 370, 419 КПК та не викликають сумнівів у їх правильності.
Обраний засудженому захід примусу є необхідним і достатнім для його виправлення та попередження вчинення нових злочинів. Підстав вважати призначене покарання явно несправедливим через суворість Суд не вбачає.
Відповідно до вимог п. 2 ч. 2 ст. 428 КПК суд касаційної інстанції постановляє ухвалу про відмову у відкритті касаційного провадження, якщо з касаційної скарги, наданих до неї копій судових рішень та інших документів убачається, що підстав для задоволення скарги немає.
Керуючись п. 2 ч. 2 ст. 428 КПК, Суд
постановив:
Відмовити у відкритті касаційного провадження за касаційною скаргою захисника ОСОБА_4 , яка діє в інтересах засудженого ОСОБА_5 , на вирок Березнегуватського районного суду Миколаївської області від 20 січня 2025 року та ухвалу Миколаївського апеляційного суду від 10 липня 2025 року.
Ухвала є остаточною і оскарженню не підлягає.
Судді:
ОСОБА_1 ОСОБА_2 ОСОБА_3