17 вересня 2025 року
м. Київ
справа № 697/2143/20
провадження № 61-11471св23
Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду:
судді-доповідача - Сердюка В. В.,
суддів: Ігнатенка В. М., Карпенко С. О., Ситнік О. М., Фаловської І. М.,
учасники справи:
позивач - ОСОБА_1 ,
відповідач - ОСОБА_2 ,
розглянув у порядку спрощеного позовного провадження касаційну скаргу ОСОБА_1 , в інтересах якої діє ОСОБА_3 ,
на рішення Канівського міськрайонного суду Черкаської області від 24 березня
2023 року у складі судді Євтушенко Б. В. та постанову Черкаського апеляційного суду від 20 червня 2023 року у складі колегії суддів Гончар Н. І., Сіренка Ю. В.,
Фетісової Т. Л.,
Короткий зміст позовних вимог
У листопаді 2020 року ОСОБА_1 звернулася до суду з позовом
до ОСОБА_4 про поділ у натурі будинковолодіння та земельної ділянки, що
є у спільній частковій власності, припинення права спільної часткової власності.
Позов мотивований тим, що ОСОБА_1 та ОСОБА_4 перебували у шлюбі.
Апеляційний суд Черкаської області постановою від 16 липня 2019 року у справі
№ 697/692/16-ц за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_4 про поділ спільного сумісного майна подружжя та визнання права власності здійснив поділ спільного сумісного майна подружжя та визначив право власності по 1/2 частині на будинок
АДРЕСА_1 та по 1/2 частині на земельну ділянку на АДРЕСА_1 .
Позивачка вказувала, що з 2015 року ОСОБА_4 не допускає її до житла, тому їй доводиться проживати у рідних. Між співвласниками будинку та земельної ділянки згоди щодо їх поділу не досягнуто, тому вона змушена звернутися до суду з позовом про виділ у натурі частки із майна, що є у спільній частковій власності.
Канівський міськрайонний суд Черкаської області ухвалою від 21 жовтня 2022 року залучив ОСОБА_2 як правонаступника відповідача у справі ОСОБА_4 у зв'язку з його смертю.
Збільшивши в грудні 2022 року позовні вимоги, позивачка просила суд:
- припинити право спільної часткової власності на житловий будинок та земельну ділянку, кадастровий номер 7110300000:02:001:0509, за адресою: АДРЕСА_1 ;
- поділити в натурі житловий будинок з надвірними та господарсько-побутовими будівлями спорудами за адресою: АДРЕСА_1 за другим варіантом поділу висновку експерта, виділивши ОСОБА_1 :
1. приміщення в будинку: «8» кухня, «7» кімната, «7'» санвузол, «5-6» кімната, «5» коридор, «ІІ» підвал, разом по житловому будинку 49,7 кв. м,
2. надвірні будівлі і споруди: гараж «Е», сарай «Ж», навіс «З», навіс «І», № 6 ворота, № 7 хвіртка, № 3 огорожа (54,04 м. п.), № 4 огорожа (1/2 частина),
- виділивши ОСОБА_2 :
1. приміщення в будинку: «1» кухня, «1» коридор, «2» санвузол, «3» кімната, «4» кімната, «І» підвал;
2. надвірні будівлі і споруди: літня кухня, веранда «Л.л», сарай «Б», погріб «Г», альтанка «К», ворота «№ 5», ганок, «№ 3» огорожа (35,91 м. п), «№ 4» огорожа (1/2 частина), «М» убиральня;
- стягнути з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 компенсацію в сумі
119 720,00 грн за збільшення ідеальної частки;
- поділити в натурі земельну ділянку, кадастровий номер 7110300000:02:001:0509, розташовану за адресою: АДРЕСА_1 , за другим варіантом поділу висновку експерта, виділивши ОСОБА_1 : частину земельної ділянки загальною площею 0.0500 га, яка розташована в межах: від т. 3 до т. 4 - 6,49 м; від т. 4 до т. 5 - 8,56 м; від т. 5 до т. 6 - 15,17 м; від т. 6 до т. 7 - 23,82 м; від т. 7 до т. 8 - 22,50 м; від т. 8 до т. 18 - 2,72 м; від т. 17 до т. 16 - 3,94 м; від т. 16 до т. 15 - 1,50 м; від т. 15 до т. 14 - по лінії розподілу житлового будинку; від т. 14 до т. 13 - 1,50 м; від т. 13 до т. 12 - 10,06 м; від т. 12 до т. 3 - 5,00 м, виділивши ОСОБА_2 : частину земельної ділянки загальною площею 0,0500 га, яка розташована в межах: від т. 1 до т. 2 - 12,00 м; від т. 2 до т. 3 - 2,12 м; від т. 3 до т. 12 - 5,00 м; від т. 12 до т. 13 - 10,06 м; від т. 14 до т. 15 - по лінії розподілу житлового будинку; від т. 15 до т. 16 - 1,50 м; від т.16 до т. 17 - 3,94 м; від т. 8 до т. 9 - 6,56 м; від т. 9 до т. 10 - 11,86 м; від т. 10 до т. 11 - 9,04 м; від т. 11 до т. 1 - 12,74 м;
- стягнути з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 понесені нею судові витрати.
Короткий зміст рішень судів першої та апеляційної інстанцій
Канівський міськрайонний суд Черкаської області рішенням від 24 березня 2023 року, залишеним без змін постановою Черкаського апеляційного суду від 20 червня
2023 року, відмовив ОСОБА_1 у задоволенні позову.
Суд апеляційної інстанції погодився з висновком місцевого суду про те, що
виходячи з вимог частини першої статті 1297 ЦК України про необхідність отримання спадкоємцем свідоцтва про право на спадщину, у складі якої є нерухоме майно, щодо якого здійснюється державна реєстрація, поділ нерухомого майна в натурі між позивачкою та відповідачкою у справі, яка не отримала свідоцтво про право на спадщину, є неможливим.
Короткий зміст вимог касаційної скарги
31 липня 2023 року ОСОБА_1 , в інтересах якої діє ОСОБА_3 , через Єдину судову інформаційно-телекомунікаційну систему подала до Верховного Суду касаційну скаргу на рішення Канівського міськрайонного суду Черкаської області
від 24 березня 2023 року та постанову Черкаського апеляційного суду від 20 червня 2023 року, у якій, посилаючись на неправильне застосування судом апеляційної інстанції норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просить скасувати оскаржувані судові рішення та ухвалити нове судове рішення про задоволення позову.
Доводи особи, яка подала касаційну скаргу
У касаційній скарзі заявник посилається на пункт 1 частини другої статті
389 ЦПК України, зокрема зазначає, що суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновків щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладених у постановах Верховного Суду від 15 березня 2018 року у справі № 401/710/15-ц, від 21 липня
2022 року у справі № 537/4780/18, від 22 березня 2023 року у справі № 463/6829/21-ц.
Вказує, що відповідно до частини першої статті 1296 ЦК України спадкоємець, який прийняв спадщину, може одержати свідоцтво про право на спадщину. Разом із тим, незалежно від часу прийняття спадщини вона належить спадкоємцю з часу відкриття спадщини відповідно до частини п'ятої статті 1268 ЦК України. Умисне ж неотримання свідоцтва про право на спадщину з метою затягування справи не може порушувати право позивачки на виділення їй частки в натурі, а свідоме затягування вирішення цього питання перешкоджає позивачці користуватися своїм майном та збільшує ризики руйнування житлового будинку.
Провадження у суді касаційної інстанції
Верховний Суд ухвалою від 28 вересня 2023 року відкрив касаційне провадження
у справі за поданою касаційною скаргою, витребував справу із суду першої інстанції, надав строк на надання відзиву на касаційну скаргу.
Підставами відкриття касаційного провадження є пункт 1 частини другої статті
389 ЦПК України.
У жовтні 2023 року справа надійшла до Верховного Суду.
Верховний Суд ухвалою від 11 вересня 2025 року справу призначив до судового розгляду.
Інші учасники справи не скористалися правом на подання відзиву на касаційну скаргу.
Фактичні обставини справи, встановлені судами
Суди встановили, що з інформації Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно, Державного реєстру Іпотек, Єдиного реєстру заборон відчуження об'єктів нерухомого майна № 218911543 від 04 серпня 2020 року відомо, що власником земельної ділянки з кадастровим номером 7110300000:02:001:0584, цільове призначення: для будівництва і обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд (присадибна ділянка), адреса: АДРЕСА_1 площею 0,0735 га, та земельної ділянки, кадастровий номер 7110300000:02:001:0585, цільове призначення: для будівництва і обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд (присадибна ділянка), адреса: АДРЕСА_1 , площею 0,0265 га, та житлового будинку за адресою: АДРЕСА_1 належить ОСОБА_4 на праві приватної власності.
Відповідно до технічної документації із землеустрою щодо поділу та об'єднання земельних ділянок площею 0,1000 га для будівництва і обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд (присадибна ділянка) за адресою: АДРЕСА_1 , технічна документація від 29 січня 2018 року, в результаті об'єднання земельної ділянки, кадастровий номер 7110300000:02:001:0584, земельної ділянки, кадастровий номер 7110300000:02:001:0585, які розташовані за адресою: АДРЕСА_1 , утворена земельна ділянка, кадастровий номер 7110300000:02:001:0509.
Згідно з Інформацією з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно № 107723444 від 15 грудня 2017 року, земельна ділянка, кадастровий номер 7110300000:02:001:0509, загальною площею 0,1 га, з цільовим призначенням: для будівництва і обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд (присадибна ділянка), розташована за адресою:
АДРЕСА_1 , належить на праві приватної власності ОСОБА_4 .
Відповідно до технічного паспорту на житловий будинок на АДРЕСА_1 , складеного станом на 16 серпня 2012 року, на земельній ділянці розташовані такі будівлі та споруди: житловий будинок «А-1,а»; підвал «п/д»; сарай «Б»; погріб «Г»; гараж «Е»; сарай «Ж»; навіси «З, І»; альтанка «К»; літня кухня «Л, л»; убиральня «М»; № 3, 4 - огорожа; № 5, 6 - ворота; № 7 - хвіртка.
Апеляційний суд Черкаської області постановою від 16 липня 2019 року у справі
№ 697/692/16-ц позов ОСОБА_1 до ОСОБА_4 про поділ спільного майна подружжя задовольнив частково та визнав за ОСОБА_1 право власності
на 1/2 частину житлового будинку з надвірними спорудами на АДРЕСА_1 ; визнав за ОСОБА_1 право власності на 1/2 частину земельної ділянки, розташованої за адресою: АДРЕСА_1 ; визнав за ОСОБА_4 право власності на 1/2 частину житлового будинку з надвірними спорудами, розташованого за адресою: АДРЕСА_1 ; визнав за ОСОБА_4 право власності на 1/2 частину земельної ділянки, розташованої за адресою: АДРЕСА_1 . У задоволенні інших вимог позову відмовив.
ІНФОРМАЦІЯ_1 ОСОБА_4 помер, що підтверджується копією актового запису про смерть від 29 грудня 2021 року № 4397.
З копії спадкової справи № 3/2022, заведеної після смерті ІНФОРМАЦІЯ_1
ОСОБА_4 , відомо, що спадкоємцем майна померлого є його мати ОСОБА_2 ,
ІНФОРМАЦІЯ_2 , яка звернулася із заявою до нотаріуса про прийняття спадщини. ОСОБА_2 не отримала свідоцтво про право на спадщину після померлого ОСОБА_4 .
За висновком експерта від 30 березня 2022 року № 661-662/21/150/380-383/22-23, складеного за результатами проведення комплексної судової будівельно-технічної та земельно-технічної експертизи у справі № 697/2143/20, реальний розподіл будинковолодіння на АДРЕСА_1 , шляхом проведення реконструкції (перепланування і переобладнання) приміщень існуючого житлового будинку з метою влаштування двох ізольованих квартир відповідно до ідеальних часток співвласників - можливий лише з відступом від ідеальних часток співвласників, варіанти розділу будинку між співвласниками розглянуто в таблицях, а також систематично зображено в додатках до висновку. Вартість кожного приміщення в житловому будинку та прибудовах до нього визначається, виходячи з вартості одного квадратного метра. Враховуючи, те що реальний розподіл по 1/2 та 1/2 частці будинковолодіння можливий, до виділу частки в натурі приймається вартість поліпшення земельної ділянки.
На розгляд суду запропоновано три варіанти розподілу житлового будинку «АІ» з прибудовою «а» та підвалом «п/д», з відступом від ідеальних часток співвласників, при виділі кожній із сторін відокремленої частини будинку з самостійним виходом з проведенням переобладнання та перепланування, та відповідно три варіанти розподілу будинковолодіння відповідно до вимог нормативних документів та з відхиленням від ідеальних часток співвласників. Також запропоновано три варіанти поділу земельної ділянки.
Позиція Верховного Суду
Відповідно до пункту 1 частини першої статті 389 ЦПК України учасники справи,
а також особи, які не брали участі у справі, якщо суд вирішив питання про їхні права, свободи, інтереси та (або) обов'язки, мають право оскаржити у касаційному порядку рішення суду першої інстанції після апеляційного перегляду справи та постанову суду апеляційної інстанції, крім судових рішень, визначених у частині третій цієї статті.
За положенням частини другої статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пункті 1 частини першої цієї статті,
є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно у таких випадках: 1) якщо суд апеляційної інстанції
в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку; 2) якщо скаржник вмотивовано обґрунтував необхідність відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду та застосованого судом апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні; 3) якщо відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах; 4) якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами першою, третьою статті 411 цього Кодексу.
Відповідно до статті 400 ЦПК України переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими. Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише
в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції.
Суд не обмежений доводами та вимогами касаційної скарги, якщо під час розгляду справи буде виявлено порушення норм процесуального права, які передбачені пунктами 1, 3, 4, 8 частини першої статті 411, частиною другою статті 414 цього Кодексу, а також у разі необхідності врахування висновку щодо застосування норм права, викладеного у постанові Верховного Суду після подання касаційної скарги.
Мотиви, якими керується Верховний Суд, та застосовані норми права
Відповідно до частин першої, другої та п'ятої статті 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.
Зазначеним критеріям оскаржувані судові рішення відповідають в повній мірі з огляду на таке.
У частині першій статті 4 ЦПК України зазначено, що кожна особа має право у порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів.
Здійснюючи правосуддя, суд захищає права, свободи та інтереси фізичних осіб, права та інтереси юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законом або договором. У випадку, якщо закон або договір не визначають ефективного способу захисту порушеного, невизнаного або оспореного права, свободи чи інтересу особи, яка звернулася до суду, суд відповідно до викладеної в позові вимоги такої особи може визначити у своєму рішенні такий спосіб захисту, який не суперечить закону (стаття 5 ЦПК України).
Статтею 15 ЦК України визначено, що кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу (частина перша статті 16 ЦК України). Таким чином, порушення, невизнання або оспорювання суб'єктивного права є підставою для звернення особи за захистом цього права із застосуванням відповідного способу захисту.
Поняття, зміст права власності та його здійснення закріплено у статтях 316, 317, 319 ЦК України, аналіз яких свідчить, що право власності має абсолютний характер, його зміст становлять правомочності власника з володіння, користування і розпорядження належним йому майном. Забезпечуючи всім власникам рівні умови здійснення своїх прав, держава гарантує власнику захист від порушень його права власності з боку будь-яких осіб.
За загальним правилом власник самостійно користується, володіє та розпоряджається своїм майном. При цьому володіння та розпорядження об'єктом спільної власності (часткової чи сумісної) має свої особливості.
Статтею 355 ЦК України встановлено, що майно, яке є у власності двох або більше осіб (співвласників), належить їм на праві спільної власності (спільне майно). Майно може належати особам на праві спільної часткової або на праві спільної сумісної власності.
Відповідно до частини четвертої статті 355 та частини першої статті 356 ЦК України спільна власність вважається частковою, якщо договором або законом не встановлена спільна сумісна власність на майно. Власність двох чи більше осіб із визначенням часток кожного з них у праві власності є спільною частковою власністю.
У постанові від 30 липня 2025 року у справі № 521/4550/20 (провадження № 61-14613св24) Верховний Суд виснував, що спільна часткова власність є специфічною конструкцією, оскільки існує: (а) множинність суб'єктів. Для права власності характерна наявність одного суб'єкта, якому належить відповідне майно (наприклад, один будинок - один власник). Навпаки, спільна часткова власність завжди відзначається множинністю суб'єктів (наприклад, один будинок - два співвласники); (б) єдність об'єкта. Декільком учасникам спільної часткової власності завжди належить певна сукупність майна. Причому право спільної часткової власності може стосуватися як подільних / неподільних речей, так і майнових прав та обов'язків.
Відповідно до частин першої, другої статті 358 ЦК України право спільної часткової власності здійснюється співвласниками за їхньою згодою. Співвласники можуть домовитися про порядок володіння та користування майном, що є їхньою спільною частковою власністю.
Частиною третьою статті 358 ЦК України встановлено, що кожен із співвласників має право на надання йому у володіння та користування тієї частини спільного майна в натурі, яка відповідає його частці у праві спільної часткової власності. У разі неможливості цього він має право вимагати від інших співвласників, які володіють і користуються спільним майном, відповідної матеріальної компенсації.
Порядок поділу спільного майна встановлено у статтях 367 та 372 ЦК України. Зокрема, статтею 367 ЦК України визначено, що майно, яке є у спільній частковій власності, може бути поділене в натурі між співвласниками за домовленістю між ними. У разі поділу спільного майна між співвласниками право спільної часткової власності на нього припиняється. Отже, за наявності лише двох співвласників майна між ними проводиться поділ, оскільки при визначенні частки одного зі співвласників у натурі частка іншого визначається також і зміні в подальшому не підлягає. У такому випадку суд має зазначити розмір виокремлених частин колишнього спільного майна для обох сторін та визначити конкретні окремі об'єкти нерухомого майна, що утворилися у результаті його поділу та належать позивачеві та відповідачеві (постанова Великої Палати Верховного Суду у справі № 357/3145/20, провадження № 14-36цс25).
Оскільки учасники спільної частикової власності мають рівні права щодо спільного майна пропорційно своїй частці в ньому, то здійснюючи поділ майна в натурі, суд повинен передати співвласнику частину нерухомого майна, яка відповідає розміру й вартості його частки, якщо це можливо, без завдання неспівмірної шкоди господарському призначенню майна. Якщо в результаті поділу співвласнику передається частина нерухомого майна, яка перевищує його частку, суд стягує з нього відповідну грошову компенсацію і зазначає в рішенні про зміну часток у праві власності на це майно (постанова Верховного Суду від 09 серпня 2024 року у справі № 442/8542/19, провадження № 61-6570св24).
За змістом частини третьої статті 14 Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень» у разі поділу об'єкта нерухомого майна або виділу з нього частки формується нова реєстраційна справа з відкриттям відповідного розділу в Державному реєстрі прав.
У справі, яка переглядається, суди встановили, що з інформації Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно, Державного реєстру Іпотек, Єдиного реєстру заборон відчуження об'єктів нерухомого майна № 218911543 від 04 серпня 2020 року відомо, що земельна ділянка, кадастровий номер 7110300000:02:001:0584, цільове призначення: для будівництва і обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд (присадибна ділянка), за адресою: АДРЕСА_1 площею 0,0735 га, земельна ділянка, кадастровий номер 7110300000:02:001:0585, цільове призначення: для будівництва і обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд (присадибна ділянка), за адресою: АДРЕСА_1 , площею 0,0265 га, та житловий будинок за адресою: АДРЕСА_1 належить ОСОБА_4 на праві приватної власності.
Апеляційний суд Черкаської області постановою від 16 липня 2019 року у справі
№ 697/692/16-ц позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_4 про поділ спільного майна подружжя задовольнив частково. Визнав за ОСОБА_1 право власності
на 1/2 частину житлового будинку з надвірними спорудами на АДРЕСА_1 ; визнав за ОСОБА_1 право власності на 1/2 частину земельної ділянки, розташованої за адресою АДРЕСА_1 ; визнав за ОСОБА_4 право власності на 1/2 частину житлового будинку з надвірними спорудами на АДРЕСА_1 , визнав за ОСОБА_4 право власності на 1/2 частину земельної ділянки, розташованої за адресою АДРЕСА_1 . В решті позову відмовив.
ІНФОРМАЦІЯ_1 ОСОБА_4 помер, що підтверджується копією актового запису про смерть від 29 грудня 2021 року № 4397. З копії спадкової справи № 3/2022, заведеної після смерті ІНФОРМАЦІЯ_1 ОСОБА_4 відомо, що спадкоємцем майна померлого є його мати ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , яка звернулася із заявою до нотаріуса про прийняття спадщини. На цій підставі ОСОБА_2 залучено правонаступником прав та обов'язків померлого сина у цій справі.
Відповідно до статті 1217 ЦК України спадкування здійснюється за заповітом або за законом.
До складу спадщини входять усі права та обов'язки, що належали спадкодавцеві на момент відкриття спадщини і не припинилися внаслідок його смерті (стаття 1218 ЦК України).
Відповідно до частин першої, другої статті 1220 ЦК України спадщина відкривається внаслідок смерті особи або оголошення її померлою.
Часом відкриття спадщини є день смерті особи або день, з якого вона оголошується померлою (частина третя статті 46 ЦК України).
Згідно зі статтею 1261 ЦК України у першу чергу право на спадкування за законом мають діти спадкодавця, у тому числі зачаті за життя спадкодавця та народжені після його смерті, той з подружжя, який його пережив, та батьки.
За частиною першою статті 1268 ЦК України спадкоємець за заповітом чи за законом має право прийняти спадщину або не прийняти її.
Згідно з частинами першою, другою, п'ятою статті 1269 ЦК України спадкоємець, який бажає прийняти спадщину, але на час відкриття спадщини не проживав постійно із спадкодавцем, має подати нотаріусу або в сільських населених пунктах - уповноваженій на це посадовій особі відповідного органу місцевого самоврядування заяву про прийняття спадщини. Заява про прийняття спадщини подається спадкоємцем особисто. Особа, яка подала заяву про прийняття спадщини, може відкликати її протягом строку, встановленого для прийняття спадщини.
Відповідно до статті 1297 ЦК України спадкоємець, який прийняв спадщину, у складі якої є майно та/або майнові права, які обтяжені, та/або нерухоме майно та інше майно, щодо якого здійснюється державна реєстрація, зобов'язаний звернутися до нотаріуса або в сільських населених пунктах - до уповноваженої на це посадової особи відповідного органу місцевого самоврядування за видачею йому свідоцтва про право на спадщину на таке майно.
Згідно з частинами першою, третьою статті 1298 ЦК України, свідоцтво про право на спадщину видається спадкоємцям після закінчення шести місяців з часу відкриття спадщини. До закінчення строку на прийняття спадщини нотаріус може видати спадкоємцеві дозвіл на одержання частини вкладу спадкодавця у банку (фінансовій установі), якщо це викликано обставинами, які мають істотне значення.
У постанові Верховного Суду від 11 березня 2020 року у справі № 210/1609/15-ц (провадження № 61-40313св18) зазначено, що право на спадщину виникає з моменту її відкриття, і закон зобов'язує спадкоємця, який постійно не проживав із спадкодавцем, у шестимісячний строк подати нотаріусу заяву про прийняття спадщини. Відсутність свідоцтва про право на спадщину не позбавляє спадкоємця права на спадщину.
У постанові від 22 березня 2023 року у справі № 463/6829/21 (провадження № 61-12264св22) Верховний Суд скасував постанову апеляційного суду, якою скасовано рішення суду першої інстанції та відмовлено у задоволенні вимог про зобов'язання ОСОБА_2 усунути перешкоди ОСОБА_1 у користуванні 1/4 частини спірного житлового будинку, апеляційний суд виходив з того, що позивач не є власником спірного майна, оскільки у нього відсутнє свідоцтво про право на спадщину, а тому в ОСОБА_1 не виникло право користування 1/4 частини будинку. У цій справі Верховний Суд досліджував питання впливу відсутності реєстрації права власності на право володіння та користування спадковим майном, та дійшов висновку, що «спадкоємець, який у встановленому порядку прийняв спадщину, є її власником із часу її відкриття, а документом на підтвердження права на спадкове майно є свідоцтво про право на спадщину, отримане в установленому законом порядку. Відсутність реєстрації права власності відповідно до Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень» не зумовлює позбавлення особи прав користування чи володіння належним їй на праві власності майном».
У постанові від 04 червня 2025 року у справі № 592/1741/22 (провадження № 61-13015св24) Верховний Суд, скасовуючи рішення суду першої інстанції та постанову апеляційного суду та передаючи справу на новий розгляд до суду першої інстанції, не погодився зв висновками судів про те, що позовна вимога про стягнення з відповідачів грошової компенсації за 1/2 частки автомобіля є передчасною, оскільки ОСОБА_1 не отримала свідоцтво про право на спадщину за законом на свою частку автомобіля, та вказав, що вирішення спору щодо поділу спадкового майна не залежить від отримання спадкоємцями свідоцтва про право на спадщину.
Відповідно до статті 66 Закону України «Про нотаріат» на майно, що переходить у порядку спадкування до спадкоємців або держави, нотаріусом або в сільських населених пунктах - посадовою особою органу місцевого самоврядування, яка вчиняє нотаріальні дії, видається свідоцтво про право на спадщину. Видача свідоцтва провадиться у строки, встановлені цивільним законодавством України.
Згідно з частинами першою, одинадцятою статті 67 Закону України «Про нотаріат» свідоцтво про право на спадщину видається за письмовою заявою спадкоємців, які прийняли спадщину в порядку, встановленому цивільним законодавством, на ім'я всіх спадкоємців або за їх бажанням кожному з них окремо.
Видача свідоцтва про право на спадщину спадкоємцям, які прийняли спадщину, строком не обмежена. Видача свідоцтва про право на спадщину на майно, право власності на яке підлягає державній реєстрації, проводиться нотаріусом після подання документів, що посвідчують право власності спадкодавця на таке майно, крім випадків, передбачених пунктом 3 глави 7 розділу І цього Порядку, та перевірки відсутності заборони або арешту цього майна (пункт 4.12 глави 10 Порядку вчинення нотаріальних дій нотаріусами України, затвердженого наказом Міністерства юстиції України від 22 лютого 2012 року № 296/5).
Суди першої та апеляційної інстанцій, відмовляючи ОСОБА_1 в задоволенні позовних вимог, керувалися тим, що виходячи з вимог частини першої статті 1297 ЦК України про необхідність отримання спадкоємцем свідоцтва про право на спадщину, у складі якої є нерухоме майно, щодо якого здійснюється державна реєстрація, поділ нерухомого майна в натурі з відповідачем у справі, яка не отримала свідоцтво про право на спадщину, є неможливим.
Зазначений висновок судів не можна вважати обґрунтованими та таким, що відповідає завданням цивільного судочинства щодо справедливого та неупередженого вирішення справ із метою ефективного захисту порушених прав.
Відмовляючи у задоволенні позовних вимог з тих підстав, що відповідачка ОСОБА_2 не отримала свідоцтво про право на спадщину, суди фактично ухилилися від вирішення спору по суті заявлених позовних вимог і залишили права ОСОБА_1 незахищеними, фактично поставивши сторони в нерівні умови, оскільки ОСОБА_2 прийняла спадщину, звернувшись до нотаріуса з відповідною заявою, але матеріали справи не містять доказів того, що ОСОБА_2 отримала свідоцтво про право на спадщину після померлого ОСОБА_4 . Водночас видача свідоцтва про право на спадщину спадкоємцю, який прийняв спадщину, строком не обмежена та залежить лише від його волевиявлення.
Крім того, у матеріалах справи відсутні відомості про те, що спірне нерухоме майно зареєстровано за позивачкою або за відповідачкою. Клопотань про витребування доказів з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно матеріали справи не містять. За умови нез'явлення відповідачки ОСОБА_2 у судове засідання суду першої інстанції без поважних причин, суд, ураховуючи вимоги пропорційності у цивільному судочинстві (стаття 11 ЦПК України) та змагальності сторін (стаття 12 ЦПК України), мав відповідно до вимог пунктів 3, 4 частини п'ятої статті 12 ЦПК України сприяти позивачці та роз'яснити їй право на звернення до суду з клопотанням щодо отримання відповідної інформації з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно, та переконатися у відсутності у відповідачки, яка не була присутня у судовому засіданні, правоустановчих документів на спірне нерухоме майно.
За наведених обставин та з урахуванням того, що суди попередніх інстанцій спір по суті не вирішили, а такожіз метою забезпечення завдання цивільного судочинства, а саме щодо забезпечення справедливого розгляду справи, колегія суддів доходить висновку, що касаційна скарга підлягає частковому задоволенню, рішення суду першої інстанції та постанова апеляційного суду підлягають скасуванню, а справа направленню на новий розгляд до суду першої інстанції.
Висновки за результатами розгляду касаційної скарги
Згідно із частиною четвертою статті 411 ЦПК України справа направляється на новий розгляд до суду апеляційної інстанції, якщо порушення норм процесуального права допущені тільки цим судом. У всіх інших випадках справа направляється до суду першої інстанції.
Враховуючи що суди попередніх інстанцій спір по суті вирішили, колегія суддів дійшла висновку що касаційна скарга підлягає частковому задоволенню, рішення суду першої інстанції та постанова апеляційного суду скасуванню, а справа направленню на новий розгляд до суду першої інстанції.
Щодо судових витрат
Відповідно до частини першої статті 141 ЦПК України судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог. У разі, якщо суд апеляційної чи касаційної інстанції, не передаючи справи на новий розгляд, змінює рішення або ухвалює нове, цей суд відповідно змінює розподіл судових витрат.
Оскільки колегія суддів дійшла висновку про направлення справи на новий розгляд до суду першої інстанції, питання про розподіл судових витрат не вирішується.
Керуючись статтями 400, 409, 410, 411, 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду
Касаційну скаргу ОСОБА_1 , в інтересах якої діє ОСОБА_3 , задовольнити частково.
Рішення Канівського міськрайонного суду Черкаської області від 24 березня 2023 року та постанову Черкаського апеляційного суду від 20 червня 2023 року скасувати, справу передати на новий розгляд до суду першої інстанції.
Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.
Суддя-доповідач В. В. Сердюк
Судді В. М. Ігнатенко
С. О. Карпенко
О. М. Ситнік
І. М. Фаловська