27 серпня 2025 року
м. Київ
справа № 521/7270/17
провадження № 61-10858св24
Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду:
головуючого - Фаловської І. М. (суддя-доповідач),
суддів: Ігнатенка В. М., Карпенко С. О., Сердюка В. В., Ситнік О. М.,
учасники справи:
позивачі: ОСОБА_1 , ОСОБА_2 ,
відповідач - ОСОБА_3 ,
розглянувши у порядку спрощеного позовного провадження касаційну скаргу ОСОБА_3 , в інтересах якого діє адвокат Сухецька Світлана Михайлівна, на рішення Малиновського районного суду м. Одеси від 13 червня 2023 року у складі судді Мазун І. А. та постанову Одеського апеляційного суду від 17 червня 2024 року у складі колегії суддів Коновалової В. А., Назарової М. В., Карташова О. Ю.,
Описова частина
Короткий зміст позовних вимог
У травні 2017 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до ОСОБА_3 про стягнення боргу.
На обґрунтування позову ОСОБА_1 посилався на те, що 16 квітня 2014 року надав у позику ОСОБА_3 270 000,00 дол. США, що підтверджується розпискою, які позичальник зобов'язувався повернути протягом 30 днів після складення розписки.
Відповідно до розписки від 16 квітня 2014 року виконання зобов'язання за позикою забезпечено заставою у виді автомобіля марки AUDI А7 та житлового будинку АДРЕСА_1 , проте, як виявилося, зазначене майно не належало ОСОБА_3 .
ОСОБА_1 зазначав, що оскільки строк повернення грошових коштів сплив, дотепер грошові кошти ОСОБА_3 не повернув, тому звернувся до суду для захисту своїх порушених прав.
Посилаючись на викладене, ОСОБА_1 просив суд стягнути з ОСОБА_3 на свою користь борг за позикою у розмірі 7 147 980,00 грн.
У липні 2017 року ОСОБА_2 звернулася до суду з позовом до ОСОБА_3 про стягнення боргу.
На обґрунтування позову ОСОБА_2 посилалась на те, що надала у позику ОСОБА_3 грошові кошти на загальну суму 172 500,00 дол. США, про що складено відповідні розписки, а саме: 17 грудня 2012 року в розмірі 10 000,00 дол. США без терміну повернення, 23 січня 2013 року в розмірі 12 500,00 дол. США без терміну повернення, 13 лютого 2013 року в розмірі 15 000,00 дол. США без терміну повернення, 15 лютого 2013 року в розмірі 30 000,00 дол. США без терміну повернення, 24 травня 2013 року в розмірі 15 000,00 дол. США без терміну повернення, 10 липня 2013 року в розмірі 90 000,00 дол. США без терміну повернення.
Зазначала, що відповідно до змісту розписки від 10 липня 2013 року позичальник виконання зобов'язання за позикою забезпечив заставою у виді квартири АДРЕСА_2 , однак, як виявилося, зазначене майно не належало ОСОБА_3 .
18 квітня 2017 року ОСОБА_2 направила ОСОБА_3 вимогу-претензію про повернення коштів у розмірі 172 500,00 дол. США, що еквівалентно 4 625 070,00 грн, однак відповідач проігнорував її, борг дотепер не повернув.
Посилаючись на викладене, ОСОБА_2 просила суд стягнути з ОСОБА_3 на свою користь борг за позикою у розмірі 4 625 070,00 грн.
Короткий зміст рішень судів першої та апеляційної інстанцій і мотиви їх ухвалення
Малиновський районний суд м. Одеси заочним рішенням від 05 липня 2018 року у справі № 521/7270/17 позовну заяву ОСОБА_1 до ОСОБА_3 про стягнення боргу задовольнив. Стягнув з ОСОБА_3 на користь ОСОБА_1 борг у розмірі 7 147 980,00 грн.
Малиновський районний суд м. Одеси заочним рішенням від 06 листопада 2018 року у справі № 522/10536/17 позовну заяву ОСОБА_2 до ОСОБА_3 про стягнення боргу задовольнив. Стягнув з ОСОБА_3 на користь ОСОБА_2 борг у розмірі 4 625 070,00 грн.
Малиновський районний суд м. Одеси ухвалою від 30 червня 2021 року у справі № 521/7270/17 заочне рішення Малиновського районного суду м. Одеси від 05 липня 2018 року скасував, справу призначив до розгляду в загальному порядку.
Малиновський районний суд м. Одеси ухвалою від 30 червня 2021 року у справі № 522/10536/17 заочне рішення Малиновського районного суду м. Одеси від 06 листопада 2018 року скасував, справу призначив до розгляду в загальному порядку.
Малиновський районний суд м. Одеси ухвалою від 09 березня 2023 року справу № 521/7270/17 за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_3 про стягнення боргу та справу № 521/10536/17 за позовом ОСОБА_2 до ОСОБА_3 про стягнення боргу об'єднав в одне провадження, присвоївши цивільній справі № 521/7270/17.
Малиновський районний суд м. Одеси рішенням від 13 червня 2023 року позов ОСОБА_1 до ОСОБА_3 про стягнення боргу та позов ОСОБА_2 до ОСОБА_3 про стягнення боргу задовольнив.
Стягнув з ОСОБА_3 на користь ОСОБА_1 борг у розмірі 7 147 980,00 грн.
Стягнув з ОСОБА_3 на користь ОСОБА_2 борг у розмірі 4 625 070,00 грн.
Вирішив питання розподілу судових витрат.
Суд першої інстанції керувався тим, що відповідно до змісту боргової розписки від 16 квітня 2014 року ОСОБА_1 та ОСОБА_3 погодили всі істотні умови, які є необхідними для такого виду договорів, отже, вважав доведеним факт укладення договору позики згідно з наведеними у розписці умовами та факт отримання позичальником коштів від ОСОБА_1 .
Місцевий суд вважав, що висновок експерта Одеського науково-дослідного інституту судових експертиз від 11 квітня 2022 року, виготовлений на замовлення позивача, підтверджує дійсність підпису ОСОБА_3 на розписці від 16 квітня 2014 року, не спростований належними та допустимими доказами.
Крім того, суд відхилив як безпідставні доводи відповідача про непідписання розписки від 16 квітня 2014 року та неотримання грошових коштів від ОСОБА_1 , посилаючись на те, що ОСОБА_3 звертався до суду з позовом до ОСОБА_1 про часткове виконання договору позики, в якому просив припинити договір позики грошових коштів від 16 квітня 2014 року, оформлений від його імені та від імені ОСОБА_1 , у частині повернення ОСОБА_3 грошових коштів у розмірі 20 800,00 дол. США у зв'язку з його виконанням, проведеним належним чином. Приморський районний суд м. Одеси ухвалою від 13 червня 2017 року у справі № 522/17090/16 залишив без розгляду позов ОСОБА_3 до ОСОБА_1 про часткове виконання договору позики у зв'язку з повторною неявкою позивача у судове засідання.
Також місцевий суд вважав доведеним факт укладення договорів позики між ОСОБА_3 та ОСОБА_2 на умовах, вказаних у розписках від 17 грудня 2012 року, 23 січня 2013 року, 13 лютого 2013 року, 15 лютого 2013 року, 24 травня 2013 року, 10 липня 2013 року, та факт отримання позичальником коштів від ОСОБА_2 .
Отже, оскільки відповідач свої зобов'язання за договорами позики не виконав, борг ОСОБА_1 та ОСОБА_2 не повернув, тому наявні підстави для задоволення вимог заявлених позовів.
ОСОБА_3 неодноразово заявляв клопотання про призначення судової почеркознавчої експертизи щодо належності підпису у розписці від 16 квітня 2014 року відповідачеві, які було задоволено судом першої інстанції, проте відповідні експертизи проведено не було, оскільки ОСОБА_3 не надав всіх необхідних матеріалів для їх проведення, зокрема засвідчених належним чином експериментальних зразків почерку та підписів ОСОБА_3 у зв'язку з його перебуванням за межами України.
Не погодившись із рішенням суду першої інстанції, ОСОБА_3 , в інтересах якого діє адвокат Сухецька С. М., оскаржив його до апеляційного суду.
В апеляційній скарзі відповідач зазначав, що місцевий суд установив наявність між сторонами зобов'язань з повернення позики на підставі копій розписок, водночас їх оригінали у судовому засіданні не оглядав та не досліджував. Представник відповідача неодноразово заявляв клопотання про призначення судової почеркознавчої експертизи щодо підпису ОСОБА_3 у спірних розписках, однак відповідні експертизи проведено не було, враховуючи те, що відповідач надав усі необхідні документи для їх проведення, зокрема вільні зразки підпису, а також сплатив кошти за експертизи. Звертав увагу, що згідно з повідомленням про неможливість надання висновку судово-почеркознавчої експертизи, оригінал спірної розписки експертній установі не надано. Зазначав, що суд помилково вважав ухвалу суду у справі № 522/17090/16 про залишення без розгляду позову ОСОБА_3 до ОСОБА_1 про припинення договору позики грошових коштів від 16 квітня 2014 року належним доказом отримання коштів у позику відповідачем, оскільки у вказаній справі судове рішення по суті позову не ухвалювалося. Посилався на те, що рішення суду ухвалено без встановлення фактичних обставин, які необхідні для правильного вирішення справи, не відповідає принципам законності та справедливості.
Одеський апеляційний суд постановою від 17 червня 2024 року рішення Малиновського районного суду м. Одеси від 13 червня 2023 року залишив без змін.
Апеляційний суд вважав правильними висновки суду першої інстанції про те, що наявні у матеріалах справи боргові розписки є доказом отримання грошових коштів, а тому аргументація, що договір позики не є укладеним через відсутність факту передання грошових коштів, за умови недоведеності протилежного, не відповідає нормам законодавства України.
Суд апеляційної інстанції відхилив доводи заявника про те, що місцевий суд не оглядав та не досліджував оригіналу розписки від 16 квітня 2014 року, оскільки в матеріалах справи міститься засвідчена суддею першої інстанції копія цієї розписки, що підтверджується протоколом судового засідання. ОСОБА_2 направляла до суду клопотання про приєднання до матеріалів справи оригіналів розписок, що були надані судом експертній установі для проведення почеркознавчої експертизи.
Апеляційний суд досліджував оригінали спірних розписок та зазначив, що наявність у кредитора оригіналу боргової розписки свідчить про те, боргове зобов'язання не виконане.
Доводи відповідача про те, що місцевий суд не сприяв проведенню почеркознавчих експертиз було відхилено з тих підстав, що зазначені експертизи не було проведено у зв'язку з ненаданням ОСОБА_3 експериментальних зразків почерку та підписів, посвідчених консульством країни перебування ОСОБА_3 , а також вільних зразків почерку та підписів у оригіналах документів.
Апеляційний суд вважав також необґрунтованими доводи відповідача щодо неправомірної відмови місцевого суду у призначенні експертизи, оскільки ОСОБА_3 не надав витребуваних судом документів, які необхідні для її проведення.
Короткий зміст та узагальнені доводи касаційної скарги, позиції інших учасників справи
У касаційній скарзі, поданій у липні 2024 року, ОСОБА_3 , в інтересах якого діє адвокат Сухецька О. М., просить скасувати рішення судів першої та апеляційної інстанцій та направити справу на новий розгляд до суду першої інстанції, посилаючись на неправильне застосування судами норм матеріального права та порушення норм процесуального права.
Як на підставу касаційного оскарження судових рішень заявник посилається на пункт 1 частини другої статті 389 ЦПК України, а саме, що суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновків щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладених у постановах Верховного Суду України від 18 серпня 2013 року у справі № 6-63цс13, від 02 липня 2014 року у справі № 6-79цс14, від 13 грудня 2017 року у справі № 6-996цс17 та у постановах Верховного Суду від 08 липня 2019 року у справі № 524/4946/16-ц, від 22 серпня 2019 року у справі № 369/3340/16-ц, від 25 березня 2020 року у справі № 569/1646/14-ц, від 14 квітня 2020 року у справі № 628/3909/15, від 21 липня 2021 року у справі № 758/2418/17, від 13 вересня 2023 року у справі № 754/3591/21.
Також заявник підставою касаційного оскарження зазначає те, що суд необґрунтовано відхилив клопотання про витребування, дослідження або огляд доказів або інше клопотання (заяву) учасника справи щодо встановлення обставин, які мають значення для правильного вирішення справи (пункт 3 частини третьої статті 411 ЦПК України); суд встановив обставини, що мають суттєве значення, на підставі недопустимих доказів (пункт 4 частини третьої статті 411 ЦПК України).
Відповідач вважає висновки судів помилковими, оскільки відповідно до змісту наданих до суду копій розписок взагалі не вбачається отримання ОСОБА_3 грошових коштів від ОСОБА_1 та ОСОБА_2 саме у борг, а також не встановлено обов'язку відповідача повернути кошти позивачам.
Заявник зазначає, що судову почеркознавчу експертизу спірних розписок не було проведено саме у зв'язку із ненаданням ОСОБА_1 оригіналу розписки від 16 квітня 2014 року, водночас ОСОБА_3 сплатив вартість експертизи, надав всі необхідні документи для її проведення. Вказане спростовує висновок судів, що експертизу не було проведено з вини відповідача.
Натомість суди взяли до уваги висновок судової почеркознавчої експертизи розписки від 16 квітня 2014 року, виготовлений на замовлення позивача ОСОБА_1 , для проведення якої останній надав обраний на власний розсуд порівняльний матеріал зразків підпису ОСОБА_3 . Вважав такі матеріали недостовірними, оскільки їх відібрання не було здійснено відповідно до установленої законом процедури.
На думку ОСОБА_3 , суди не сприяли відповідачу в реалізації ним своїх прав, передбачених цивільним процесуальним законодавством.
Інші учасники справи не скористалися правом на подання відзиву, заперечень щодо змісту та доводів касаційної скарги до Верховного Суду не надіслали.
Рух справи у суді касаційної інстанції
Касаційну скаргу подав до Верховного Суду ОСОБА_3 , в інтересах якого діє адвокат Сухецька С. М., у липні 2024 року.
Верховний Суд ухвалою від 13 серпня 2024 року відкрив касаційне провадження, витребував матеріали справи з Малиновського районного суду м. Одеси.
У жовтні 2024 року матеріали справи надійшли до Верховного Суду.
Верховний Суд ухвалою від 02 червня 2025 року призначив справу до розгляду колегією в складі п'яти суддів.
Фактичні обставини справи, встановлені судами
Суди встановили, що відповідно до розписки від 16 квітня 2014 року ОСОБА_3 отримав у борг від ОСОБА_1 грошові кошти в розмірі 270 000,00 дол. США під заставу автомобіля марки AUDI А7 та житлового будинку АДРЕСА_1 , які позичальник зобов'язувався повернути протягом 30 днів після складення цієї розписки.
Відповідно до розписки від 17 грудня 2012 року ОСОБА_3 отримав від ОСОБА_2 суму коштів у розмірі 10 000,00 дол. США.
Відповідно до розписки від 23 січня 2013 року ОСОБА_3 отримав від ОСОБА_2 суму коштів у розмірі 12 500,00 дол. США.
Відповідно до розписки від 13 лютого 2013 року ОСОБА_3 отримав від ОСОБА_2 суму коштів у розмірі 15 000,00 дол. США.
Відповідно до розписки від 15 лютого 2013 року ОСОБА_3 отримав від ОСОБА_2 суму коштів у розмірі 30 000,00 дол. США.
Відповідно до розписки від 24 травня 2013 року ОСОБА_3 отримав від ОСОБА_2 суму коштів у розмірі 15 000,00 дол. США.
Відповідно до розписки від 10 липня 2013 року ОСОБА_3 отримав від ОСОБА_2 суму коштів у розмірі: 65 000,00 дол. США - 17 червня 2013 року; 25 000,00 дол. США - 10 липня 2013 року. Загальна сума становить 90 000,00 дол. США. Заставою є квартира АДРЕСА_2 .
18 квітня 2017 року ОСОБА_2 направила ОСОБА_3 вимогу-претензію про повернення боргу в розмірі 172 500,00 дол. США, що еквівалентно 4 625 070,00 грн.
Згідно з висновком експерта від 11 квітня 2022 року № 21-7036, виготовленим на замовлення ОСОБА_1 Одеським науково-дослідним інститутом судових експертиз, рукописний текст розписки від 16 квітня 2014 року від імені ОСОБА_3 про взяття в борг 270 000,00 дол. США у ОСОБА_1 виконаний ОСОБА_3 ; підпис від імені ОСОБА_3 у розписці від 16 квітня 2014 року про взяття в борг 270 000,00 дол. США у ОСОБА_1 виконаний самим ОСОБА_3 .
Згідно з описовою частиною експертного висновку від 11 квітня 2022 року для проведення експертизи ОСОБА_1 надав, зокрема, оригінал розписки від 16 квітня 2014 року, оригінал паспорта громадянина ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , серія та номер НОМЕР_1 , оригінал заяви до суду про перегляд заочного рішення від 03 червня 2021 року у справі № 521/7270/17.
Мотивувальна частина
Позиція Верховного Суду
Відповідно до частини третьої статті 3 ЦПК України провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.
Підстави касаційного оскарження судових рішень визначені у частині другій статті 389 ЦПК України.
У частині другій статті 389 ЦПК України передбачено, що підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пункті 1 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно у таких випадках: якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку; якщо скаржник вмотивовано обґрунтував необхідність відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду та застосованого судом апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні; якщо відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах; якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами першою, третьою статті 411 цього Кодексу.
Підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пунктах 2, 3 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.
Згідно з частинами першою та другою статті 400 ЦПК України, переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.
Відповідно до частини третьої статті 401 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а рішення без змін, якщо відсутні підстави для скасування судового рішення.
Касаційна скарга підлягає частковому задоволенню з огляду на таке.
Мотиви, якими керується Верховний Суд, та застосовані норми права
Відповідно до статті 6 Конвенції про захист прав людини та основоположних свобод (далі - Конвенція) кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом, який вирішить спір щодо його прав та обов'язків цивільного характеру.
Права і свободи людини і громадянина захищаються судом (стаття 55 Конституції України).
Згідно зі статтею 8 Конституції України в Україні визнається і діє принцип верховенства права.
Статтею 129 Конституції України визначено, що суддя, здійснюючи правосуддя, є незалежним та керується верховенством права. Основними засадами судочинства є, зокрема, забезпечення права на апеляційний перегляд справи та у визначених законом випадках - на касаційне оскарження судового рішення.
Ці засади є конституційними гарантіями права на судовий захист.
Процесуальний порядок провадження у цивільних справах визначається ЦПК України та іншими законами України, якими встановлюється зміст, форма, умови виконання процесуальних дій, сукупність цивільних процесуальних прав і обов'язків суб'єктів цивільних процесуальних правовідносин та гарантій їх реалізації.
Відповідно до частин першої, другої статті 2 ЦПК України завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави. Суд та учасники судового процесу зобов'язані керуватися завданням цивільного судочинства, яке превалює над будь-якими іншими міркуваннями в судовому процесі.
За змістом статей 526, 530, 610, частини першої статті 612 ЦК України зобов'язання має виконуватися належним чином, у встановлений термін, відповідно до умов договору та вимог чинного законодавства. Порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).
Відповідно до частини першої статті 1046 ЦК України за договором позики одна сторона (позикодавець) передає у власність другій стороні (позичальникові) грошові кошти або інші речі, визначені родовими ознаками, а позичальник зобов'язується повернути позикодавцеві таку ж суму грошових коштів (суму позики) або таку ж кількість речей того ж роду та такої ж якості.
На підтвердження укладення договору позики та його умов може бути представлена розписка позичальника або інший документ, який посвідчує передання йому позикодавцем визначеної грошової суми або визначеної кількості речей (частина друга статті 1047 ЦК України).
Отже, за своїми правовими ознаками договір позики є реальним, одностороннім (оскільки, укладаючи договір, лише одна сторона - позичальник зобов'язується до здійснення дії (до повернення позики), а інша сторона - позикодавець стає кредитором, набуваючи тільки право вимоги), оплатним або безоплатним правочином, на підтвердження якого може бути надана розписка позичальника, яка є доказом не лише укладення договору, але й посвідчує факт передання грошової суми позичальнику.
За своєю суттю договір та розписка про отримання в борг грошових коштів є документами, що підтверджують укладення договору, його умови, а також засвідчують отримання від кредитора певної грошової суми або речей.
Отже, грошовим необхідно вважати зобов'язання, що складається, зокрема з правовідношення, в якому праву кредитора вимагати від боржника виконання певних дій відповідає кореспондуючий обов'язок боржника сплатити кошти на користь кредитора.
Досліджуючи боргові розписки чи договори позики, суди повинні виявляти справжню правову природу укладеного договору, а також надавати оцінку всім наявним доказам і залежно від установлених результатів - робити відповідні правові висновки.
Такого правового висновку дійшла Велика Палата Верховного Суду у постанові від 16 січня 2019 року у справі № 464/3790/16-ц (провадження № 14-465цс18).
У разі пред'явлення позову про стягнення боргу за позикою кредитор повинен підтвердити своє право вимагати від боржника виконання боргового зобов'язання. Для цього, з метою правильного застосування статей 1046, 1047 ЦК України, суд повинен установити наявність між позивачем і відповідачем правовідносин за договором позики з урахуванням дійсного змісту та достовірності документа, на підставі якого доказується факт укладення договору позики і його умови.
Такі правові висновки про застосування статей 1046,1047 ЦК України викладені у постановах Верховного Суду України від 18 вересня 2013 року у справі № 6-63цс13, від 02 липня 2014 року у справі № 6-79цс14, від 24 лютого 2016 року у справі № 6?50цс16, від 13 грудня 2017 року у справі № 6-996цс17 та постановах Верховного Суду від 21 липня 2021 року у справі № 758/2418/17, від 28 квітня 2025 року у справі № 585/1947/22, а також у постановах Верховного Суду, на які посилається заявник у касаційній скарзі.
Відповідно до висновку, викладеного у постанові Верховного Суду України від 11 листопада 2015 року у справі № 6-1967цс15, досліджуючи боргові розписки чи договори позики, суди повинні виявляти їх справжню правову природу, незважаючи на найменування документа, і залежно від установлених результатів робити відповідні правові висновки. Розписка як документ, що підтверджує боргове зобов'язання, має містити умови отримання її позичальником у борг із зобов'язанням повернення та дати отримання коштів. Тому у справах про стягнення боргу за договором позики позивач повинен підтвердити своє право вимагати від відповідача виконання боргового зобов'язання, а суд повинен встановити наявність між позивачем і відповідачем правовідносин за договором позики з огляду на дійсний зміст та достовірність документа, на підставі якого доказується факт укладення договору позики і його умови.
Заперечуючи проти позовних вимог ОСОБА_1 та ОСОБА_2 , відповідач зазначав, що розписок про отримання позики від позивачів не підписував, грошових коштів від них не отримував.
Суди встановили, що від імені ОСОБА_3 написано розписку від 16 квітня 2014 року, відповідно до якої позичальник отримав від ОСОБА_1 грошові кошти у розмірі 270 000,00 дол. США, які зобов'язувався повернути протягом 30 днів після її підписання. У розписці також зазначено, що заставою є автомобіль марки AUDI А7 та житловий будинок АДРЕСА_1 .
Також установили, що ОСОБА_2 надала ОСОБА_3 грошові кошти на загальну суму 172 500,00 дол. США, про що складено відповідні розписки, а саме: 17 грудня 2012 року в розмірі 10 000,00 дол. США, 23 січня 2013 року в розмірі 12 500,00 дол. США, 13 лютого 2013 року в розмірі 15 000,00 дол. США, 15 лютого 2013 року в розмірі ЗО 000,00 дол. США, 24 травня 2013 року в розмірі 15 000,00 дол. США, 10 липня 2013 року в розмірі 90 000,00 дол. США.
Зазначені вище грошові кошти за розписками надавалися без вказівки про їх повернення.
18 квітня 2017 року ОСОБА_2 направила ОСОБА_3 вимогу-претензію про повернення боргу в розмірі 172 500,00 дол. США, що еквівалентно 4 625 070,00 грн.
Оцінивши надані сторонами докази, суди першої та апеляційної інстанцій дійшли висновків, що між сторонами виникли правовідносини з договорів позики, позичальник ОСОБА_3 кошти не повернув, не сприяв проведенню почеркознавчої експертизи, тому наявні підстави для стягнення з нього на користь ОСОБА_1 та ОСОБА_2 грошових коштів, отриманих у розмірі та на умовах, зазначених у спірних розписках.
Зі змісту заперечень ОСОБА_3 на позов, доводів його апеляційної скарги убачається, що безпідставність позовних вимог відповідач обґрунтовував тим, що усі боргові документи місцевий суд прийняв як достовірний доказ і не піддавав їх перевірці та дослідженню на предмет належності підпису в них ОСОБА_3 .
Щодо вирішення позовних вимог ОСОБА_2 відповідач вважав, що суди не виявили справжню правову природу розписок, складених від імені ОСОБА_3 про отримання коштів від ОСОБА_2 , які не є борговими, оскільки не містять умови про повернення коштів.
Зазначені обставини встановлюються висновоком експерта, проте суди не виконали основного завдання цивільного судочинства - не встановили фактичних обставин справи та дійшли передчасних висновків про задоволення позовних вимог.
Колегія суддів частково не погоджується з висновками судів першої та апеляційної інстанцій з огляду на таке.
Щодо заявлених вимог позову ОСОБА_1 .
У травні 2017 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до ОСОБА_3 про стягнення боргу за розпискою від 16 квітня 2014 року.
Як установили суди, відповідно до розписки від 16 квітня 2014 року ОСОБА_3 отримав у борг від ОСОБА_1 грошові кошти в розмірі 270 000,00 дол. США під заставу автомобіля марки AUDI А7 та житлового будинку АДРЕСА_1 , які позичальник зобов'язувався повернути протягом 30 днів після складення цієї розписки.
Заперечуючи проти позовних вимог ОСОБА_1 , відповідач неодноразово заявляв клопотання про призначення почеркознавчої експертизи розписки від 16 квітня 2014 року, які суди задовольнили частково, однак експертизу проведено не було у зв'язку з ненаданням експертній установі усіх матеріалів, необхідних для її проведення.
У касаційній скарзі відповідач зазначає, що суди необґрунтовано відхилили клопотання про призначення експертизи щодо встановлення обставин, які мають значення для правильного вирішення справи (пункт 3 частини третьої статті 411 ЦПК України).
Колегія суддів зазначений довід заявника відхиляє як необґрунтований з таких підстав.
З матеріалів справи убачається, що ОСОБА_3 26 липня 2021 року заявив клопотання про витребування у ОСОБА_1 оригіналу розписки від 16 квітня 2014 року, а також клопотання про призначення судової почеркознавчої експертизи цієї розписки.
Місцевий суд ухвалою від 26 липня 2021 року клопотання ОСОБА_3 задовольнив. Витребував у ОСОБА_1 оригінал розписки від 16 квітня 2014 року, складеної від імені ОСОБА_3 .
Місцевий суд ухвалою від 03 листопада 2021 року клопотання ОСОБА_3 про призначення судової почеркознавчої експертизи задовольнив. Призначив у справі судову почеркознавчу експертизу, виконання якої доручив Одеському науково-дослідному інституту судових експертиз. Зобов'язав ОСОБА_3 надати оригінали документів у кількості не менше 10 шт. з його підписами з датами складення, максимально наближеними до дати складення розписки. Зобов'язав ОСОБА_1 надати оригінал розписки від 16 квітня 2014 року. Провадження у справі зупинив на час проведення експертизи.
У грудні 2021 року від Одеського науково-дослідного інституту судових експертиз до суду надійшов лист на виконання ухвали суду від 03 листопада 2021 року про призначення судової почеркознавчої експертизи, відповідно до якого експертизу буде проведено після надання додаткових матеріалів, а саме оригіналу розписки від 16 квітня 2014 року, вільних та експериментальних зразків підпису ОСОБА_3
ОСОБА_1 не виконав вимог ухвал суду від 26 липня 2021 року, 03 листопада 2021 року, оригіналу розписки від 16 квітня 2014 року не надав.
У грудні 2021 року ОСОБА_1 надіслав до суду заяву, якою повідомив, що позбавлений можливості надати оригінал розписки від 16 квітня 2014 року з тих підстав, що відповідно до вимог статті 106 ЦПК України самостійно звернувся до експертної установи з метою проведення почеркознавчої експертизи цієї розписки. Також просив суд витребувати від ОСОБА_3 експериментальні та умовно-вільні зразки його підпису та почерку, які необхідні для проведення зазначеної експертизи.
Малиновський районний суд м. Одеси ухвалою від 04 січня 2022 року поновив провадження у справі у зв'язку неможливістю проведення експертизи та поверненням матеріалів справи разом з клопотанням експерта до суду.
Малиновський районний суд м. Одеси ухвалою від 01 лютого 2022 року заяву ОСОБА_1 про витребування доказів задовольнив. Витребував у ОСОБА_3 оригінали документів у кількості 10 шт., які містять його підписи, максимально наближені за датою до 2014 року.
Малиновський районний суд м. Одеси ухвалою від 01 лютого 2022 року визнав обов'язковою явку ОСОБА_3 у підготовче судове засідання.
25 лютого 2022 року від Одеського науково-дослідного інституту судових експертиз до суду надійшов лист про залишення без виконання ухвали суду від 03 листопада 2021 року з тих підстав, що не надано додаткових матеріалів для проведення експертизи, а саме оригіналу досліджуваного документа, вільних та експериментальних зразків підписів ОСОБА_3 , не повернено матеріали справи, а також не сплачено вартість проведення експертизи.
У квітні 2022 року ОСОБА_1 надіслав до суду висновок експерта від 11 квітня 2022 року № 21-7036, виготовлений Одеським науково-дослідним інститутом судових експертиз на замовлення позивача ОСОБА_1 , відповідно до якого рукописний текст розписки від 16 квітня 2014 року від імені ОСОБА_3 про взяття в борг 270 000,00 дол. США у ОСОБА_1 виконаний ОСОБА_3 ; підпис від імені ОСОБА_3 у розписці від 16 квітня 2014 року про взяття в борг 270 000,00 дол. США у ОСОБА_1 виконаний самим ОСОБА_3 .
Як убачається з описової частини експертного висновку від 11 квітня 2022 року, для проведення експертизи ОСОБА_1 самостійно зібрав та надав експертній установі, зокрема, такі документи: оригінал розписки від 16 квітня 2014 року, оригінал паспорта громадянина ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , серія та номер НОМЕР_1 , оригінал заяви до суду про перегляд заочного рішення від 03 червня 2021 року у справі № 521/7270/17.
У травні 2022 року від представника ОСОБА_3 адвоката Сухецької С. М. до суду першої інстанції надійшла заява, в якій зазначено про неналежність наданого позивачем висновку експерта як доказу, оскільки почеркознавче дослідження проведено без відібрання у ОСОБА_3 експериментальних зразків підпису відповідно до положень Інструкції про призначення та проведення судових експертних та експертних досліджень, просила повернути матеріали справи до експертної установи.
Також у травні 2022 року від представника ОСОБА_3 адвоката Маркарова І. Р. до суду першої інстанції надійшла заява про надання додаткового строку для виконання ухвали суду від 01 лютого 2022 року про витребування доказів у зв'язку з проходженням ним військової служби у Збройних Силах України, а також у зв'язку з перебуванням ОСОБА_3 за межами країни.
Малиновський районний суд м. Одеси ухвалою від 27 липня 2022 року клопотання представника ОСОБА_3 адвоката Сухецької С. М. задовольнив. Матеріали справи повернув до Одеського науково-дослідного інституту судових експертиз для виконання ухвали суду від 03 листопада 2021 року про призначення у справі судової почеркознавчої експертизи розписки від 16 квітня 2014 року.
У серпні 2022 року представник ОСОБА_3 адвокат Сухецька С. М. надіслала до суду клопотання про призначення судової почеркознавчої експертизи розписки від 16 квітня 2014 року. Клопотання мотивовано тим, що ухвалу суду від 03 листопада 2021 року про призначення у справі судової почеркознавчої експертизи розписки від 16 квітня 2014 року дотепер не виконано, фактичних обставин, які необхідні для правильного вирішення цієї справи, зокрема належності у спірній розписці підпису ОСОБА_3 , не встановлено.
Малиновський районний суд м. Одеси ухвалою від 06 вересня 2022 року задовольнив клопотання адвоката Сухецької С. М., яка діє в інтересах ОСОБА_3 . Призначив у справі судову почеркознавчу експертизу, виконання якої доручив Одеському науково-дослідному інституту судових експертиз. Зобов'язав ОСОБА_3 надати оригінали документів у кількості не менше 10 шт. з його підписами та з датами складення, максимально наближеними до дати складення розписки. Зобов'язав ОСОБА_1 надати оригінал розписки від 16 квітня 2014 року. Для проведення експертизи надав матеріали справи. Провадження у справі зупинив на час проведення експертизи.
21 жовтня 2022 року від Одеського науково-дослідного інституту судових експертиз до суду надійшло клопотання про надання додаткових матеріалів, необхідних для проведення судово-почеркознавчої експертизи, проведення якої призначено ухвалою суду від 06 вересня 2022 року, а саме оригіналу розписки від 16 квітня 2014 року; вільних зразків підпису ОСОБА_3 в оригіналах різних документів, максимально наближених за часом виконання до досліджуваного об'єкта, достовірно виконані ним; експериментальні зразки його підписів, виконані на 10 арк.
У листопаді 2022 року представник ОСОБА_3 адвокат Сухецька С. М. надіслала до суду клопотання про направлення запитуваних документів до Одеського науково-дослідного інституту судових експертиз, а саме: договір від 10 жовтня 2016 року № Т134-013051944 щодо обслуговування на умовах пакета продуктів та послуг у межах договору щодо банківського обслуговування; договір № ОДТ від 13 вересня 2017 року, звітність - звіт про суми нарахованого доходу застрахованих осіб та суми нарахованого єдиного внеску за 2012-2013 роки; договір від 17 листопада 2016 року № 77; зразки підпису на 5 арк. та почерку на 5 арк; а також копію квитанції про сплату рахунку за проведення експертизи від 14 листопада 2022 року на суму 10 843,20 грн.
У клопотанні також зазначено, що ОСОБА_3 перебуває за межами України, тому інші документи надати не має можливості.
26 грудня 2022 року Одеський науково-дослідний інститут судових експертиз повернув до суду матеріали справи разом із повідомленням про неможливість надання висновку судово-почеркознавчої експертизи розписки від 16 квітня 2014 року, оскільки матеріали, запитувані у клопотанні про надання додаткових матеріалів, а саме: оригінал розписки від 16 квітня 2014 року; вільні зразки підпису ОСОБА_3 в оригіналах різних документів, максимально наближені за часом виконання до досліджуваного об'єкта, достовірно виконані ним; експериментальні зразки його підписів, виконані на 10 арк., у встановлений термін не надійшли.
Малиновський районний суд м. Одеси ухвалою від 02 січня 2023 року поновив провадження у справі у зв'язку з поверненням матеріалів справи без виконання ухвали суду від 06 вересня 2022 року та з клопотанням експерта.
У квітні 2023 року представник ОСОБА_3 адвокат Сухецька С. М. надіслала до суду клопотання про призначення судової почеркознавчої експертизи, зокрема розписки від 16 квітня 2014 року. Клопотання мотивовано тим, що судову почеркознавчу експертизу розписки дотепер не проведено, фактичних обставин, які необхідні для правильного вирішення цієї справи, зокрема належності у спірній розписці підпису ОСОБА_3 , не встановлено.
У судовому засіданні 01 травня 2023 року суд зобов'язав адвоката Сухецьку С. М. надати суду експериментальні зразки почерку та підписів ОСОБА_3 , які б були відповідним чином засвідчені консульством країни перебування ОСОБА_3 , у зв'язку з чим оголосив перерву у судовому засіданні.
Малиновський районний суд м. Одеси ухвалою від 03 червня 2023 року у задоволенні клопотання представника ОСОБА_3 адвоката Сухецької С. М. про призначення судової почеркознавчої експертизи відмовив.
Відмовляючи у задоволенні клопотання про призначення експертизи, місцевий суд керувався тим, що відповідач не виконав ухвали суду щодо надання експериментальних зразків підпису та почерку, засвідчених належних чином у країні перебування ОСОБА_3 .
Під час розгляду справи у суді апеляційної інстанції представник ОСОБА_3 адвокат Сухецька С. М. заявляла клопотання про витребування, зокрема, у ОСОБА_1 оригіналу розписки від 16 квітня 2014 року, а також клопотання про призначення судової почеркознавчої експертизи цієї розписки.
Одеський апеляційний суд ухвалою від 15 квітня 2024 року у задоволенні клопотання ОСОБА_3 , від імені якого діє представник Сухецька С. М. , про призначення судової почеркознавчої експертизи розписки від 16 квітня 2014 року відмовив.
Відмовляючи у задоволенні клопотання про призначення експертизи розписки від 16 квітня 2014 року, апеляційний суд вважав, що відповідач, враховуючи його перебування за межами України, не надав експериментальних зразків почерку та підписів, посвідчених консульством країни, в якій перебуває ОСОБА_3 , під час розгляду справи судом першої інстанції. Отже, відповідач не виконав вимог ухвали суду, що було правовою підставою для відмови у задоволенні клопотання про призначення експертизи судом першої інстанції.
Під час звернення з цим клопотанням до апеляційного суду ОСОБА_3 також не надав експериментальних зразків почерку та підписів, посвідчених консульством країни перебування ОСОБА_3 , тому апеляційний суд відмовив у його задоволенні.
У судах першої та апеляційної інстанцій ОСОБА_1 надавав на огляд суду оригінал розписки від 16 квітня 2014 року, що підтверджується протоколами судових засідань.
У касаційній скарзі представник ОСОБА_3 адвокат Сухецька С. М. посилалась на порушення судами норм процесуального права, зазначала, зокрема, про недостатній строк для виконання вимог суду щодо надання експериментальних зразків почерку та підписів, посвідчених консульством країни перебування ОСОБА_3 .
Колегія суддів не вважає, що суди допустили порушення норм процесуального права під час вирішення клопотання відповідача щодо проведення експертизи розписки від 16 квітня 2014 року з огляду на таке.
Відповідно до статті 103 ЦПК України суд призначає експертизу у справі за сукупності таких умов: для з'ясування обставин, що мають значення для справи, необхідні спеціальні знання у сфері іншій, ніж право, без яких встановити відповідні обставини неможливо; сторонами (стороною) не надані відповідні висновки експертів із цих самих питань або висновки експертів викликають сумніви щодо їх правильності.
У частинах першій, третій статті 107 ЦПК України зазначено, що матеріали, необхідні для проведення експертизи, експерту надає суд, якщо експертиза призначена судом, або учасник справи, якщо експертиза проводиться за його замовленням. При призначенні експертизи суд з урахуванням думки учасників справи визначає, які саме матеріали необхідні для проведення експертизи.
При визначенні матеріалів, що надаються експерту чи експертній установі, суд у необхідних випадках вирішує питання про витребування відповідних матеріалів за правилами, передбаченими цим Кодексом для витребування доказів.
Відповідно до статті 109 ЦПК України у разі ухилення учасника справи від подання експертам необхідних матеріалів, документів або від іншої участі в експертизі, якщо без цього провести експертизу неможливо, суд залежно від того, хто із цих осіб ухиляється, а також яке для них ця експертиза має значення, може визнати факт, для з'ясування якого експертиза була призначена, або відмовити у його визнанні.
Згідно з пунктом 1.1 Інструкції про призначення та проведення судових експертних та експертних досліджень, затвердженої наказом Міністерства юстиції України від 08 жовтня 1998 року № 53/5 (далі - Інструкція № 53/5 у редакції, чинній на час призначення у справі експертизи), основним завданням почеркознавчої експертизи є ідентифікація виконавця рукописного тексту, обмежених за обсягом рукописних записів (літерних та цифрових) і підпису.
У пункті 1.7 Інструкції зазначено, що експериментальні зразки посвідчуються органом (особою), який (яка) призначив(ла) експертизу (залучив(ла) експерта). У посвідчувальному написі зазначаються прізвище, ім'я та по батькові виконавця, а також особливості зразка (написані лівою рукою, спеціальним шрифтом тощо).
У статті 3 Гаазької конвенції, що скасовує вимогу легалізації іноземних офіційних документів, до якої Україна приєдналася 10 січня 2002 року, передбачено, що єдиною формальною процедурою, яка може вимагатися для посвідчення автентичності підпису, якості, в якій виступала особа, що підписала документ, та, у відповідному випадку, автентичності відбитку печатки або штампу, якими скріплений документ, є проставлення апостилю компетентним органом держави, в якій документ був складений.
Верховний Суд у постанові від 18 вересня 2024 року у справі № 2-6470/11, відхиляючи доводи касаційної скарги щодо неналежності висновку експерта як доказу у справі зазначив: «Вільні зразки підпису позивача та її почерку відібрані в країні США, яка приєдналася до зазначеної Конвенції (Конвенції, що скасовує вимогу легалізації іноземних офіційних документів). Надані позивачем документи містять штамп «Апостиль». Тому на підставі частини другої статті 1 Гаазької конвенції надані стороною позивача для проведення почеркознавчої експертизи апостильовані документи є офіційними документами, на них поширюються вимоги цієї Конвенції та не розповсюджується вимога легалізації іноземних офіційних документів. Крім того, надані стороною позивача для проведення почеркознавчої експертизи вільні та умовно-вільні зразки почерку та підпису достовірно виконані особою, щодо якої ставиться питання з ідентифікації її як виконавця досліджуваного рукопису, що засвідчено нотаріусом міста Маямі штату Флорида США, і відповідно на цих офіційних документах наявний штамп «Апостиль.».
У справі, що переглядається, Малиновський районний суд м. Одеси ухвалою від 01 лютого 2022 року визнав обов'язковою явку ОСОБА_3 у підготовче судове засідання.
Представник ОСОБА_3 адвокат Сухецька С. М. повідомляла суд, що відповідач ОСОБА_3 перебуває за межами України.
З матеріалів справи убачається, що Одеський науково-дослідний інститут судових експертиз у клопотаннях до суду неодноразово зазначав про необхідність надання додаткових матеріалів справи, зокрема експериментальних зразків підпису та почерку ОСОБА_3 .
У судовому засіданні, призначеному 01 травня 2023 року, суд першої інстанції, вирішуючи питання щодо вкотре заявленого клопотання про призначення судової почеркознавчої експертизи розписки від 16 квітня 2014 року, зобов'язав адвоката Сухецьку С. М. надати суду експериментальні зразки почерку та підписів ОСОБА_3 , відповідним чином засвідчені консульством країни, в якій наразі перебуває відповідач ОСОБА_3 , що підтвердило б достовірність наданого об'єкта експертного дослідження.
Наявні у матеріалах справи зразки підпису ОСОБА_3 , які надані суду представником відповідача, не були відібрані у судовому засіданні, не відповідають вимогам, що до них пред'являються, тому правомірно не визначені судом як матеріал для проведення експертизи.
Як під час розгляду справи у суді першої інстанції, так і в апеляційному суді, де представник ОСОБА_3 адвокат Сухецька С. М. також заявляла клопотання про призначення судової почеркознавчої експертизи розписки від 16 квітня 2014 року, експериментальних зразків почерку та підписів ОСОБА_3 , засвідчених консульством країни перебування ОСОБА_3 , надано не було.
При цьому посилання заявника на відсутність оригіналу розписки від 16 квітня 2014 року та, як наслідок, неможливість проведення експертизи, не впливає на обов'язок ОСОБА_3 надати визначені судом додаткові матеріали, необхідні для проведення експертизи, зокрема зразки підпису та почерку, що не було виконано ним під час розгляду справи.
У зв'язку з наведеним колегія суддів погоджується з висновками судів першої та апеляційної інстанцій про те, що ОСОБА_3 не сприяв проведенню призначеної судом за його клопотанням експертизи розписки від 16 квітня 2014 року, доведенню факту неотримання ним коштів, непідписання розписки тощо з метою спростування заявлених вимог позову ОСОБА_1 .
Відповідач не міг не усвідомлювати значення висновку експерта у цій справі та неможливість проведення експертизи без відібраних у визначеному законом порядку зразків його підпису та почерку, враховуючи також те, що ОСОБА_3 оспорював договір позики за розпискою від 16 квітня 2014 року, а саме просив припинити договір позики в частині повернення ним грошових коштів у розмірі 20 800,00 дол. США у зв'язку з виконанням, проведеним належним чином, однак Приморський районний суд м. Одеси ухвалою від 13 червня 2017 року у справі № 522/17090/16 залишив без розгляду позов ОСОБА_3 до ОСОБА_1 про часткове виконання договору позики у зв'язку з повторною неявкою позивача у судове засідання.
Верховний Суд враховує, що недотримання порядку призначення та проведення судової експертизи має наслідком затягування судового процесу і призводить до порушення вимог статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року, учасником якої є Україна, стосовно права кожного на розгляд його справи упродовж розумного строку.
Відповідно до статей 12, 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях. Кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов'язаних із вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій.
Суди першої та апеляційної інстанцій, встановивши характер спірних правовідносин, що склалися між ОСОБА_1 і ОСОБА_3 , оцінивши надані сторонами докази, зокрема наданий позивачем висновок почеркознавчої експертизи розписки від 16 квітня 2014 року, який не спростований відповідачем, у сукупності з іншими дослідженими доказами, що впливають на правильне вирішення справи, установивши, що між ОСОБА_1 і ОСОБА_3 укладено договір позики від 16 квітня 2014 року, згідно з якими ОСОБА_3 отримав від ОСОБА_1 суму позики у розмірі 270 000,00 дол. США, на підтвердження чого написав розписку із зазначенням строку повернення коштів, однак у визначений строк коштів, одержаних у позику, не повернув, дійшли правильних висновків про стягнення неповерненої суми боргу з позичальника.
Інші доводи касаційної скарги в частині вирішення судами позовних вимог ОСОБА_1 до ОСОБА_3 зводяться до незгоди заявника з висновками судів щодо встановлених обставин справи та необхідності переоцінки доказів, що виходить за межі касаційного перегляду судових рішень, передбачені у частині першій статті 400 ЦПК України.
Отже, касаційна скарга в частині вирішення судами позовних вимог ОСОБА_1 до ОСОБА_3 задоволенню не підлягає, тому рішення судів першої та апеляційної інстанцій у цій частині слід залишити без змін.
Щодо заявлених вимог позову ОСОБА_2 .
У липні 2017 року ОСОБА_2 звернулася до суду з позовом до ОСОБА_3 про стягнення боргу.
Як встановили суди, відповідно до розписки від 17 грудня 2012 року ОСОБА_3 отримав від ОСОБА_2 суму коштів у розмірі 10 000,00 дол. США.
Відповідно до розписки від 23 січня 2013 року ОСОБА_3 отримав від ОСОБА_2 суму коштів у розмірі 12 500,00 дол. США.
Відповідно до розписки від 13 лютого 2013 року ОСОБА_3 отримав від ОСОБА_2 суму коштів у розмірі 15 000,00 дол. США.
Відповідно до розписки від 15 лютого 2013 року ОСОБА_3 отримав від ОСОБА_2 суму коштів у розмірі 30 000,00 дол. США.
Відповідно до розписки від 24 травня 2013 року ОСОБА_3 отримав від ОСОБА_2 суму коштів у розмірі 15 000,00 дол. США.
Відповідно до розписки від 10 липня 2013 року ОСОБА_3 отримав від ОСОБА_2 суму коштів у розмірі: 65 000,00 дол. США - 17 червня 2013 року; 25 000,00 дол. США - 10 липня 2013 року. Загальна сума становить 90 000,00 дол. США. Заставою є квартира АДРЕСА_2 .
18 квітня 2017 року ОСОБА_2 направила ОСОБА_3 вимогу-претензію про повернення боргу в розмірі 172 500,00 дол. США, що еквівалентно 4 625 070,00 грн.
Заперечуючи проти позову ОСОБА_2 , ОСОБА_3 зазначав, що будь-яких коштів від ОСОБА_2 не отримував, ОСОБА_2 коштів йому не передавала, жодних договорів позики з ОСОБА_2 не укладав ані в усній, ані в письмовій формах, жодних істотних умов не узгоджував.
Задовольняючи вимоги позову ОСОБА_2 про стягнення боргу з ОСОБА_3 за договорами позики, місцевий суд, з висновками якого погодився й суд апеляційної інстанції, вважав доведеним факт укладення договорів позики між ОСОБА_3 та ОСОБА_2 на умовах, вказаних у розписках від 17 грудня 2012 року, 23 січня 2013 року, 13 лютого 2013 року, 15 лютого 2013 року, 24 травня 2013 року, 10 липня 2013 року, та факт отримання позичальником коштів від ОСОБА_2 . Оскільки відповідач свої зобов'язання за договорами позики не виконав, борг ОСОБА_2 не повернув, тому наявні підстави для задоволення вимог позову.
При цьому доказів проведення експертизи розписок про отримання коштів ОСОБА_3 від ОСОБА_2 , з метою підтвердження підпису в них ОСОБА_3 , матеріали справи не містять.
Колегія суддів вважає такі висновки судів передчасними з огляду на таке.
За своєю суттю розписка про отримання у борг грошових коштів є документом, який видається боржником кредитору за договором позики, підтверджуючи як його укладення, так і умови договору, а також засвідчуючи отримання боржником від кредитора певної грошової суми або речей.
Отже, досліджуючи боргові розписки чи договори позики, суди повинні виявляти справжню правову природу укладеного договору, незалежно від найменування документа, і залежно від установлених результатів робити відповідні правові висновки.
Відповідний правовий висновок викладено у постанові Великої Палати Верховного Суду від 16 січня 2019 року у справі № 464/3790/16-ц (провадження № 14-465цс18) та у постановах Верховного Суду від 22 серпня 2019 року у справі № 369/3340/16-ц (провадження № 61-7418св18), від 06 квітня 2020 року у справі № 464/5314/17 (провадження № 61-10789св18), на які містяться посилання у касаційній скарзі.
У разі пред'явлення позову про стягнення боргу за позикою кредитор повинен підтвердити своє право вимагати від боржника виконання боргового зобов'язання. Для цього з метою правильного застосування статей 1046, 1047 ЦК України суд повинен установити наявність між позивачем і відповідачем правовідносин за договором позики, керуючись дійсним змістом та достовірністю документа, на підставі якого доказується факт укладення договору позики і його умови.
Такі правові висновки викладені у постановах Верховного Суду України від 18 вересня 2013 року у справі № 6-63цс13 та від 13 грудня 2017 року у справі № 6-996цс17, у постановах Верховного Суду від 25 березня 2020 року у справі № 569/1646/14-ц (провадження № 61-5020св18), від 14 квітня 2020 року у справі № 628/3909/15 (провадження № 61-42915св18), від 21 липня 2021 року у справі № 758/2418/17 (провадження № 61-9694св20).
Якщо наявний факт існування розписки, у якій позичальник чітко зазначає про отримання коштів, скріплює її своїм підписом, це свідчить про реальний характер договору позики. У назві боргової розписки не обов'язково зазначати слово «позика», адже ключовим є зміст цього документа. Отже, письмове застереження, яке складено окремо чи міститься у тексті договору, про завершену дію щодо передання коштів позичальнику не тільки засвідчує факт такого передання, а і є моментом виникнення зобов'язання за реальним договором позики. Розписка є підтвердженням укладення договору позики, якщо засвідчує факт отримання позики і містить умови щодо її повернення (постанови Верховного Суду від 05 вересня 2018 року у справі № 756/8630/14-ц (провадження № 61-8792св18), від 05 жовтня 2022 року у справі № 463/9914/20 (провадження № 61-1664св22), від 15 лютого 2023 року у справі № 518/275/18 (провадження № 61-11237св22), від 21 червня 2023 року у справі № 161/20763/21 (провадження № 61-2633св23), від 01 листопада 2023 року у справі № 450/2311/21 (провадження № 61-8363св23)).
Суди першої та апеляційної інстанцій передчасно вважали, що розписки від 17 грудня 2012 року, 23 січня 2013 року, 13 лютого 2013 року, 15 лютого 2013 року, 24 травня 2013 року, 10 липня 2013 року підтверджують факти укладення між сторонами договорів позики та отримання ОСОБА_3 від ОСОБА_2 грошових коштів із зобов'язанням повернути їх, яке позичальник не виконав.
Убачається, що зазначені розписки не містять вказівки про отримання ОСОБА_3 грошових коштів від ОСОБА_2 саме у борг, а також не встановлено обов'язку відповідача повернути кошти.
Отже, суди не встановили характеру спірних правовідносин, які виникли між ОСОБА_2 та ОСОБА_3 на підставі зазначених розписок, не навели мотивів, відповідно до яких виснували про наявність правових підстав для задоволення позову у частині вирішення позовних вимог ОСОБА_2 до ОСОБА_3 .
У частині другій статті 78 ЦПК України передбачено, що обставини справи, які за законом мають бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.
Відповідно до частини першої статті 80 ЦПК України достатніми є докази, які в своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування.
Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях (частина шоста статті 81 ЦПК України).
Згідно з частинами першою, другою статті 89 ЦПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності.
Велика Палата Верховного Суду у постанові від 18 березня 2020 року у справі № 129/1033/13 (провадження № 14-400цс19) сформулювала висновки про те, що принцип змагальності забезпечує повноту дослідження обставин справи та покладає тягар доказування на сторони. Водночас цей принцип не створює для суду обов'язок вважати доведеною та встановленою обставину, про яку стверджує сторона. Таку обставину потрібно доказувати так, аби реалізувати стандарт більшої переконливості, за яким висновок про існування стверджуваної обставини з урахуванням поданих доказів видається вірогіднішим, ніж протилежний.
Суди залишили поза увагою те, що розписка як документ, що підтверджує боргове зобов'язання, має містити умови отримання позичальником у борг із зобов'язанням повернення позики та дати отримання коштів.
Усупереч вимогам процесуального законодавства, визначеним статтями 77-80, 89, 367 ЦПК України, суди не здійснили належного дослідження та оцінки спірних розписок, передчасно дійшли висновків про існування між ОСОБА_3 та ОСОБА_2 правовідносин за договорами позики, а також, відповідно, про право ОСОБА_2 вимагати від ОСОБА_3 виконання боргових зобов'язань, які виникли на підставі цих розписок.
Під час вирішення позовних вимог ОСОБА_2 до ОСОБА_3 суди ототожнили правомірність підстав позову в цій частині з аналогічними підставами для задоволення позовних вимог ОСОБА_1 до ОСОБА_3 , проте не встановили характеру спірних правовідносин у справі в цій частині та не дослідили усіх фактичних обставин справи.
Задовольняючи позовні вимоги ОСОБА_2 , суди не навели обґрунтованих мотивів на спростування заперечень ОСОБА_3 щодо відсутності у нього обов'язку повернення коштів за вказаними розписками, водночас зазначені обставини впливають на встановлення характеру спірних правовідносин та мають важливе правове значення для визначення передумов застосування до спірних правовідносин положень статей 1046, 1047 ЦК України.
Доводи заявника щодо порушення судами норм процесуального права під час вирішення судами клопотання про призначення експертизи та необґрунтовану, на його думку, відмову у його задоволенні Верховний Суд не оцінює, оскільки суди не встановили характеру правовідносин, які виникли між ОСОБА_2 та ОСОБА_3 на підставі зазначених розписок, не навели мотивів, відповідно до яких виснували про наявність правових підстав для задоволення позову у цій частині.
Верховний Суд як суд касаційної інстанції обмежений у повноваженнях щодо переоцінки фактичних обставин справи на підставі вимог статті 400 ЦПК України.
Верховний Суд є судом права, а не факту. Встановлення фактичних обставин справи та надання оцінки доказам належить до повноважень судів першої та апеляційної інстанцій як судів факту. Водночас до повноважень суду касаційної інстанції належить перевірка правильності застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм права.
Обов'язком суду під час розгляду справи є дотримання вимог щодо всебічності, повноти та об'єктивності з'ясування обставин справи та оцінки доказів. Всебічність та повнота розгляду передбачає з'ясування усіх юридично значущих обставин та наданих доказів і забезпечує, як наслідок, постановлення законного і обґрунтованого рішення.
Отже, належним чином дослідити поданий стороною доказ, перевірити його, оцінити в сукупності та взаємозв'язку з іншими наявними у справі доказами, а у випадку незгоди з ним повністю чи частково - зазначити правові аргументи на його спростування - це процесуальний обов'язок суду, що є обов'язковим елементом справедливого судового розгляду (стаття 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод).
Створення судом необґрунтованих переваг у поданні та оцінці доказів на етапі розгляду справи в судах першої та апеляційної інстанцій може порушувати принцип рівності прав сторін у процесі. Вибіркова оцінка окремих доказів та залишення поза увагою інших доказів, що мають суттєве значення для встановлення фактичних обставин справи, можуть мати наслідком порушення зазначеного принципу.
Враховуючи викладене, доводи касаційної скарги в частині вирішення позовних вимог ОСОБА_2 до ОСОБА_3 підтвердилися, рішення судів першої та апеляційної інстанцій у цій частині ухвалені без всебічного з'ясування усіх обставин справи, зокрема встановлення справжньої правової природи розписок, складених від імені ОСОБА_3 , про отримання коштів від ОСОБА_2 , що необхідні для правильного вирішення справи.
За таких обставин рішення суду першої інстанції та постанова апеляційного суду в частині вирішення позовних вимог ОСОБА_2 до ОСОБА_3 про стягнення боргу підлягають скасуванню із направленням справи в цій частині на новий розгляд до суду першої інстанції.
Щодо судових витрат
Порядок розподілу судових витрат вирішується за правилами, встановленими у статтях 141, 142 ЦПК України.
У частинах першій, тринадцятій статті 141 ЦПК України визначено, що судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог. Якщо суд апеляційної чи касаційної інстанції, не передаючи справи на новий розгляд, змінює рішення або ухвалює нове, цей суд відповідно змінює розподіл судових витрат.
Отже, розподіл судових витрат здійснює той суд, який ухвалює (ухвалив) остаточне рішення у справі, керуючись загальними правилами розподілу судових витрат (постанова Верховного Суду в складі Об'єднаної палати Касаційного цивільного суду від 18 травня 2020 року в справі № 530/1731/16-ц).
Висновки за результатами розгляду касаційної скарги
Відповідно до частини першої статті 410 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо рішення, переглянуте в передбачених статтею 400 цього Кодексу межах, ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права.
Згідно з частиною третьою статті 411 ЦПК України підставою для скасування судового рішення та направлення справи на новий розгляд є також порушення норм процесуального права, що унеможливило встановлення фактичних обставин, які мають значення для правильного вирішення справи, якщо: суд не дослідив зібрані у справі докази; або суд необґрунтовано відхилив клопотання про витребування, дослідження або огляд доказів, або інше клопотання (заяву) учасника справи щодо встановлення обставин, які мають значення для правильного вирішення справи; або суд встановив обставини, що мають суттєве значення, на підставі недопустимих доказів.
Згідно із частиною четвертою статті 411 ЦПК України справа направляється на новий розгляд до суду апеляційної інстанції, якщо порушення норм процесуального права допущені тільки цим судом. У всіх інших випадках справа направляється до суду першої інстанції.
Перевіривши правильність застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального і процесуального права, Верховний Суд дійшов висновку про часткове задоволення касаційної скарги, скасування оскаржуваних судових рішень в частині вирішення позовних вимог ОСОБА_2 до ОСОБА_3 про стягнення боргу та в частині розподілу судових витрат із направленням справи в цій частині на новий розгляд до суду першої інстанції, а в частині вирішення позовних вимог ОСОБА_1 до ОСОБА_3 - залишенню без змін.
Керуючись статтями 400, 409, 410, 411, 416, 419 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду
Касаційну скаргу ОСОБА_3 , в інтересах якого діє адвокат Сухецька Світлана Михайлівна, задовольнити частково.
Рішення Малиновського районного суду м. Одеси від 13 червня 2023 року та постанову Одеського апеляційного суду від 17 червня 2024 року в частині вирішення позовних вимог ОСОБА_2 до ОСОБА_3 про стягнення боргу та в частині розподілу судових витрат скасувати, справу в цій частині направити на новий розгляд до суду першої інстанції.
Рішення Малиновського районного суду м. Одеси від 13 червня 2023 року та постанову Одеського апеляційного суду від 17 червня 2024 року в частині вирішення позовних вимог ОСОБА_1 до ОСОБА_3 про стягнення боргу залишити без змін.
Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її ухвалення, є остаточною і оскарженню не підлягає.
Головуючий І. М. Фаловська
Судді В. М. Ігнатенко
С. О. Карпенко
В. В. Сердюк
О. М. Ситнік