20 серпня 2025 року
м. Київ
справа № 953/2563/22
провадження № 61-1168св24
Верховний Суд у складі колегії суддів Третьоїсудової палати Касаційного цивільного суду:
судді-доповідача - Петрова Є. В.,
суддів: Грушицького А. І., Карпенко С. О., Литвиненко І. В., Пророка В. В.,
учасники справи:
позивач - ОСОБА_1 ,
відповідачі: ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , Міністерство розвитку економіки, торгівлі та сільського господарства України, Державна організація «Український національний офіс інтелектуальної власності та інновацій»,
третя особа - Товариство з обмеженою відповідальністю Фірма «Модуль»,
розглянув у порядку письмового провадження касаційну скаргу ОСОБА_2 , в інтересах якого діє адвокат Кучер Юлія Юріївна, на рішення Київського районного суду міста Харкова від 28 липня 2023 року у складі судді Зуб Г. А. та постанову Харківського апеляційного суду від 21 грудня 2023 року у складі колегії суддів Мальованого Ю. М., Бурлака І. В., Яцини В. Б. у справі за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , Міністерства розвитку економіки, торгівлі та сільського господарства України, Державної організації «Український національний офіс інтелектуальної власності та інновацій», третя особа - Товариство з обмеженою відповідальністю Фірма «Модуль», про визнання недійсним патенту,
Описова частина
Короткий зміст позовних вимог
У лютому 2022 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , Міністерства розвитку економіки, торгівлі та сільського господарства України, Державної організації «Український національний офіс інтелектуальної власності та інновацій» (далі - УКРНОІВІ), третя особа - Товариство з обмеженою відповідальністю Фірма «Модуль» (далі - ТОВ «Модуль»), про визнання недійсним патенту.
Свої вимоги ОСОБА_1 мотивував тим, що він є засновником і керівником ТОВ «Модуль». Позивач разом із ОСОБА_4 створили у співавторстві та з часом удосконалили виріб під назвою «хомут» для його подальшої реалізації з метою одержання прибутку, чим ТОВ «Модуль» успішно займалося впродовж двадцяти років.
ТОВ «Модуль» випускало хомут задовго до того, як відповідачі 10 серпня 2020 року запатентували «Комплект з'єднання для двох труб». Зокрема, перший експорт цього товару ТОВ «Модуль» здійснило ще в 1997 році, а актуальний зразок хомута було випущено ще у 2002 році.
Спір між сторонами виник у 2020 році, коли всупереч авторським правам позивача та ОСОБА_4 відповідачі ОСОБА_2 і ОСОБА_3 зареєстрували патент № НОМЕР_1 на вказаний виріб.
Одразу після отримання патенту відповідачі подали до правоохоронних органів заяву про вчинення кримінального правопорушення, у якій стверджували про порушення позивачем їх авторських прав та завдання матеріальної шкоди.
Наявність зареєстрованого за відповідачами патенту порушує авторські права саме позивача та фактично спрямовано на завдання йому матеріальної шкоди в майбутньому.
Відповідач ОСОБА_3 працював у ТОВ «Модуль» на посаді менеджера з питань комерційної діяльності та управління з 01 червня 2016 року до 01 вересня 2018 року, а тому останній саме у період трудових відносин, з метою незаконного збагачення у майбутньому, неправомірно заволодів технічною документацією на спірний виріб.
Довготривала реалізація товару до укладення трудового договору з ОСОБА_3 спростовує правомірність реєстрації за відповідачами патенту та позбавляє виріб такої якості, як новизна. При цьому у листуванні з ТОВ «Модуль» за 2019 рік відповідач ОСОБА_2 визнав, що не має авторських прав на спірний виріб.
Водночас, ретельно ознайомившись із матеріалами кримінального провадження про обвинувачення позивача у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого частиною третьою статті 177 Кримінального кодексу України (далі - КК України), останній виявив, що відповідачі ОСОБА_2 і ОСОБА_3 , окрім оскаржуваного патенту № НОМЕР_1 , також одержали свідоцтво на промисловий зразок « ІНФОРМАЦІЯ_1 », зареєстрований 10 листопада 2020 року.
З огляду на викладене ОСОБА_1 , з урахуванням заяви про зміну предмета позову, остаточно просив суд:
- визнати недійсним патент України від 10 серпня 2020 року за № НОМЕР_2 на корисну модель «ІНФОРМАЦІЯ_3», зареєстрований у Державному реєстрі патентів України на корисні моделі, в якому винахідником зазначено ОСОБА_3 , а власниками - ОСОБА_3 і ОСОБА_2 (дата подання заявки 07 травня 2020 року);
- встановити право попереднього користування промисловим зразком «ІНФОРМАЦІЯ_1» за патентом № НОМЕР_3 до дати подання заяви № s202001171 на промисловий зразок «ІНФОРМАЦІЯ_1», тобто до 06 серпня 2020 року, та визнати недійсним свідоцтво від 10 листопада 2020 року за № НОМЕР_3 на промисловий зразок «ІНФОРМАЦІЯ_1», зареєстрований у Державному реєстрі промислових зразків, у якому зазначено автора ОСОБА_3 та власників ОСОБА_3 і ОСОБА_2 (дата подання заявки 06 серпня 2020 року);
- зобов'язати УКРНОІВІ внести зміни до Державного реєстру патентів України на корисні моделі «ІНФОРМАЦІЯ_3» та до Державного реєстру промислових зразків щодо визнання недійсним свідоцтва від 10 листопада 2020 року за № НОМЕР_3 на промисловий зразок «ІНФОРМАЦІЯ_1».
Короткий зміст рішень судів першої та апеляційної інстанцій
Київський районний суд міста Харкова рішенням від 28 липня 2023 року позов задовольнив частково.
Встановив право попереднього користування промисловим зразком «ІНФОРМАЦІЯ_1» за патентом № НОМЕР_3 до дати подання заявки № s202001171 на промисловий зразок «ІНФОРМАЦІЯ_1», тобто до 06 серпня 2020 року.
У задоволенні решти позовних вимог відмовив.
Стягнув із ОСОБА_2 та ОСОБА_3 на користь ОСОБА_1 витрати з оплати судового збору в розмірі 992,40 грн, тобто по 496,20 грн із кожного.
Суд першої інстанції мотивував рішення тим, що у провадженні іншого суду перебуває обвинувальний акт щодо вчинення ОСОБА_1 кримінального правопорушення, передбаченого частиною третьою статті 177 КК України, тобто останній обвинувачується у незаконному використанні корисної моделі, що є предметом спору у цій справі, а тому позовні вимоги про визнання патенту недійсним є передчасними та такими, що не підлягають задоволенню, оскільки спрямовані на оцінку доказів, що стосуються кримінального провадження, що є неприпустимим, та свідчить про обрання позивачем неефективного способу захисту порушеного права.
Водночас, оскільки за результатами проведення експертизи об'єктів інтелектуальної власності експерт дійшов висновку, що на дату подання заявки на винахід за патентом України від 10 серпня 2020 року за № НОМЕР_2 були відомі всі ознаки формули корисної моделі «ІНФОРМАЦІЯ_3», тобто цей висновок стосується патенту, а не оспорюваного свідоцтва від 10 листопада 2020 року за № НОМЕР_3 на промисловий зразок, то у задоволенні вимоги про визнання такого свідоцтва недійсним слід відмовити.
Вимоги позивача про зобов'язання УКРНОІВІ внести зміни до Державного реєстру патентів України на корисні моделі «ІНФОРМАЦІЯ_3» та до Державного реєстру промислових зразків щодо визнання недійсним свідоцтва від 10 листопада 2020 року за № НОМЕР_3 на промисловий зразок «ІНФОРМАЦІЯ_1» також не підлягають задоволенню, оскільки є похідними від позовних вимог про визнання недійсними патенту та свідоцтва.
Задовольняючи вимогу про встановлення права попереднього користування промисловим зразком, суд першої інстанції керувався тим, що на момент подання відповідачами заявки на винахід позивач уже здійснював виробництво і реалізацію промислового зразка «ІНФОРМАЦІЯ_1», тому зареєстрована ОСОБА_2 і ОСОБА_3 корисна модель не відповідає такій умові патентоздатності, як новизна.
На законодавчому рівні визначено випадки добросовісного використання промислового зразка: фактичний користувач того чи іншого незареєстрованого промислового зразка має право в подальшому продовжувати використання його і після реєстрації такого промислового зразка іншою особою, без її дозволу і безоплатно. Вказане нормативне правило охороняє права попереднього користувача на всіх стадіях: від дати подання заявки на реєстрацію, заявлення пріоритету -першості у поданні заявки, до видачі патенту та після його видачі.
Київський районний суд міста Харкова додатковим рішенням від 04 серпня 2023 рокустягнув з ОСОБА_1 на користь ОСОБА_2 витрати на професійну правничу допомогу в розмірі 7 000,00 грн.
Вирішуючи питання про відшкодування відповідачу ОСОБА_2 понесених ним судових витрат на професійну правничу допомогу, суд першої інстанції керувався тим, що позов задоволено частково, а ОСОБА_2 надав належні докази на підтвердження понесених витрат. Проте визначений стороною відповідача розмір витрат на правничу допомогу в сумі 50 000,00 грнне відповідає обсягу наданих послуг і критеріям реальності, розумності та співмірності, а тому підлягає зменшенню до 7 000,00 грн.
Харківський апеляційний суд постановою від 21 грудня 2023 року апеляційну скаргу ОСОБА_2 залишив без задоволення, а апеляційні скарги ОСОБА_1 і ТОВ «Модуль» задовольнив.
Рішення Київського районного суду міста Харкова від 28 липня 2023 року та додаткове рішення Київського районного суду міста Харкова від 04 серпня 2023 року скасував і ухвалив нове рішення, яким позов ОСОБА_1 задовольнив.
Визнав недійсним патент України від 10 серпня 2020 року за № НОМЕР_2 на корисну модель «ІНФОРМАЦІЯ_3», зареєстрований у Державному реєстрі патентів України на корисні моделі, в якому зазначено винахідником ОСОБА_3 та власників ОСОБА_3 і ОСОБА_2 (дата подання заявки 07 травня 2020 року).
Встановив право попереднього користування промисловим зразком «ІНФОРМАЦІЯ_1» за патентом № НОМЕР_3 до дати подання заяви № s202001171 на промисловий зразок «ІНФОРМАЦІЯ_1», тобто до 06 серпня 2020 року, та визнав недійсним свідоцтво від 10 листопада 2020 року за № НОМЕР_3 на промисловий зразок «ІНФОРМАЦІЯ_1», зареєстрований у Державному реєстрі промислових зразків, у якому зазначено автора ОСОБА_3 та власників ОСОБА_3 і ОСОБА_2 (дата подання заявки 06 серпня 2020 року).
Зобов'язав УКРНОІВІ внести зміни до Державного реєстру патентів України на корисні моделі «ІНФОРМАЦІЯ_3» та до Державного реєстру промислових зразків щодо визнання недійсним свідоцтва від 10 листопада 2020 року за № НОМЕР_3 на промисловий зразок «ІНФОРМАЦІЯ_1».
Заяву ОСОБА_2 про ухвалення додаткового рішення залишив без задоволення.
Вирішив питання про розподіл судових витрат.
Задовольняючи позов у повному обсязі, суд апеляційної інстанції мотивував постанову тим, що належним та допустимим доказом у справах, пов'язаних з вирішенням спорів про визнання недійсним патенту на промисловий зразок, є експертиза, оскільки питання, пов'язані з віднесенням ознак промислового зразка до суттєвих, використанням сукупності суттєвих ознак промислового зразка у виробі чи в іншому зареєстрованому промисловому зразку з більш пізнім пріоритетом, потребують спеціальних знань.
Із матеріалів справи відомо, що ОСОБА_1 надав до суду три висновки судових експертиз у сфері інтелектуальної власності, якими встановлено, що промислові зразки за патентом України № НОМЕР_1 «ІНФОРМАЦІЯ_3» та за патентом України від 10 листопада 2020 року № НОМЕР_4 «ІНФОРМАЦІЯ_1» не відповідають такій умові патентоздатності та охороноздатності, як новизна, відповідно до наданих матеріалів. Крім того, зазначено, що суттєві ознаки промислового зразка « ІНФОРМАЦІЯ_2 із патрубками для з'єднання труб вихлопної системи транспортного засобу» за патентом України від 10 листопада 2020 року № НОМЕР_4 збігаються з ознаками зовнішнього вигляду виробів виробництва ТОВ «Модуль», відображених у наданих матеріалах.
Також про реалізацію промислового зразка саме позивачем свідчать надані до суду копії видаткових накладних за 2014-2019 роки.
Отже, на момент подання відповідачами ОСОБА_3 і ОСОБА_2 заявки № s202001171 позивач уже здійснював виробництво і реалізацію промислового зразка « ІНФОРМАЦІЯ_2 із патрубками для з'єднання труб вихлопної системи транспортного засобу», схожого за сукупністю зовнішніх ознак із промисловим зразком за оспорюваним патентом № НОМЕР_4 .
Таким чином, під час реєстрації відповідачами патенту були порушені права ОСОБА_1 , оскільки спірний промисловий зразок був загальновідомим на території України до моменту подання ОСОБА_2 та ОСОБА_3 заявки на реєстрацію промислового зразка до УКРНОІВІта використовувався, зокрема, ТОВ «Модуль».
Промисловий зразок відповідачів не є патентоспроможним, а отже, не може отримати правової охорони та не є придатним для набуття прав інтелектуальної власності на нього і, як наслідок, відповідний патент підлягає визнанню недійсним на підставі пункту «а» частини першої статті 25 Закону України «Про захист прав на промислові зразки».
Відповідачі не навели об'єктивної неможливості розгляду цієї справи до вирішення іншої справи, що розглядається у порядку кримінального судочинства. Зібрані у справі докази дають змогу суду встановити та оцінити обставини, які є предметом судового розгляду.
Доводи апеляційної скарги ОСОБА_2 про те, що вирішення цього спору віднесено до юрисдикції господарського суду, колегія суддів відхилила, зазначивши, що Господарський суд міста Києва ухвалою від 01 листопада 2021 року у справі № 922/4051/21 відмовив у прийнятті позовної заяви ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , Міністерства розвитку економіки, торгівлі та сільського господарства України про визнання недійсним патенту України від 10 серпня 2020 року за № НОМЕР_5 на корисну модель «ІНФОРМАЦІЯ_3» із тих підстав, що заява підлягає розгляду в порядку цивільного судочинства.
Відмова у прийнятті позовної заяви у господарському судочинстві за аналогічними вимогами позивача поставить під загрозу сутність прав позивача на доступ до суду та на ефективний засіб юридичного захисту, оскільки непослідовність національних судів створює позивачеві перешкоди у реалізації права на судовий захист. З огляду на пріоритет забезпечення принципу правової визначеності є підстави для висновку, що розгляд цього спору має завершитися за правилами цивільного судочинства.
Посилання сторони відповідача на те, що ОСОБА_1 є неналежним позивачем у справі, оскільки його права не порушені, суд апеляційної інстанції не взяв до уваги, зазначивши, що позов про визнання патенту недійсним може подати будь-яка особа, яка вважає, що відповідний патент порушує її права та охоронювані законом інтереси.
Крім того, сам факт відкриття кримінального провадження № 12020220490002993 за частиною третьою статті 177 КК України стосовно ТОВ «Модуль» порушує права ОСОБА_1 як засновника цього товариства.
Оскільки основне рішення Київського районного суду міста Харкова від 28 липня 2023 року підлягає скасуванню з ухваленням нового рішення про задоволення позову, то додаткове рішення цього суду, яким стягнуто з позивача на користь відповідача ОСОБА_2 витрати на правничу допомогу, також підлягає скасуванню.
Короткий зміст вимог та доводів касаційної скарги
У січні 2024 року ОСОБА_2 через представника Кучер Ю. Ю. подав до Верховного Суду касаційну скаргу, в якій з урахуванням подальших уточнень просить скасувати рішення Київського районного суду міста Харкова від 28 липня 2023 року та постанову Харківського апеляційного суду від 21 грудня 2023 року і ухвалити нове рішення, яким у задоволенні позову відмовити у повному обсязі.
На обґрунтування підстав касаційного оскарження судових рішень, передбачених пунктами 1, 3 частини другої статті 389 Цивільного процесуального кодексу України (далі - ЦПК України), заявник зазначив, що суди попередніх інстанцій не врахували правових висновків, викладених у постановах Великої Палати Верховного Суду від 08 жовтня 2019 року у справі № 916/2084/17, від 30 червня 2020 року у справі № 333/6816/17, від 03 листопада 2020 року у справі № 916/3146/17, від 17 серпня 2022 року у справі № 910/10006/19 (пункт 1 частини другої статті 389 ЦПК України). Крім того, відсутні висновки Верховного Суду щодо питання застосування норм права у подібних правовідносинах, а саме щодо розуміння та визначення сутності порушеного права позивача у категорії спорів про визнання патентів недійсними (пункт 3 частини другої статті 389 ЦПК України).
Уточнену касаційну скаргу ОСОБА_2 мотивував тим, що оскільки саме ТОВ «Модуль» здійснювало виробництво та реалізацію деталей до транспортних засобів, то ця юридична особа повинна здійснювати захист своїх прав самостійно. За таких обставин ОСОБА_1 як фізична особа не має цивільного права, за захистом якого він звернувся до суду, тобто є неналежними позивачем.
Відсутність порушення прав та інтересів позивача є самостійною підставою для відмови в позові.
ОСОБА_1 ініціював позовне провадження не для ефективного захисту своїх прав, а з метою руйнування кримінального провадження № 12020220490002993 від 12 жовтня 2020 року.
Аргументи інших учасників справи
У березні 2024 року УКРНОІВІ подала до Верховного Суду відзив на касаційну скаргу, у якому просить задовольнити цю скаргу, а оскаржувані судові рішення скасувати і ухвалити нове рішення, яким у задоволенні позову відмовити у повному обсязі.
У березні 2024 року ОСОБА_1 та ТОВ «Модуль» також подали до Верховного Суду відзиви на касаційну скаргу, у яких просять залишити цю скаргу без задоволення, посилаючись на те, що оскаржувана постанова апеляційного суду є законною та обґрунтованою, ухваленою відповідно до вимог чинного законодавства України, з урахуванням всіх фактичних обставин справи. Наведені у касаційній скарзі доводи були предметом дослідження й оцінки судом апеляційної інстанції, який перевірив їх та спростував відповідними висновками.
Рух справи в суді касаційної інстанції
Верховний Суд ухвалою від 19 лютого 2024 року відкрив касаційне провадження у цій справі та витребував її матеріали із Київського районного суду міста Харкова.
09 липня 2024 року матеріали справи № 953/2563/22 надійшли до Верховного Суду.
Верховний Суд ухвалою від 01 серпня 2025 року призначив справу до судового розгляду.
Фактичні обставини, з'ясовані судами
ОСОБА_1 є керівником ТОВ «Модуль», яке здійснює діяльність щодо реалізації деталей вихлопної системи транспортного засобу, в тому числі комплектів для з'єднання двох труб та розтрубних хомутів із патрубками для з'єднання труб вихлопної системи транспортного засобу. За позивачем не зареєстровано авторські права на зазначені моделі деталей.
10 серпня 2020 року на підставі заяви ОСОБА_3 і ОСОБА_2 від 07 травня 2020 року № u202002745 зареєстровано патент України на корисну модель «ІНФОРМАЦІЯ_3», згідно з яким відповідачі стали власниками патенту № НОМЕР_1 на корисну модель «ІНФОРМАЦІЯ_3» (том 1, а. с. 17).
02 жовтня 2020 року до Київського відділу поліції Головного управління Національної поліції в Харківській області надійшла заява від фізичних осіб - підприємців ОСОБА_3 і ОСОБА_2 про те, що ТОВ «Модуль» без відповідних прав і дозволів здійснює виготовлення та реалізацію корисної моделі «ІНФОРМАЦІЯ_3», чим порушується їх право на винахід та завдається шкода в особливо великому розмірі. За цією заявою до Єдиного реєстру досудових розслідувань внесені відомості про кримінальне провадження № 12020220490002993 за ознаками вчинення кримінального правопорушення, передбаченого частиною третьою статті 177 КК України (том 1, а. с. 172).
Під час досудового розслідування кримінального провадження № 12020220490002993 ОСОБА_1 повідомлено підозру у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого частиною третьою статті 177 КК України, тобто у незаконному використанні службовою особою корисної моделі, яке завдало матеріальної шкоди в особливо великих розмірах (том 1, а. с. 191-198).
Кримінальне провадження № 12020220490002993 про обвинувачення ОСОБА_1 у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого частиною третьою статті 177 КК України, наразі перебуває у провадженні Слобідського районного суду міста Харкова. Вирок суду у справі № 641/580/23 не ухвалено.
Згідно з висновком експертизи щодо умов патентоздатності від 09 серпня 2021 року № 10450/ЗУ/21, складеним Державним підприємством «Український інститут інтелектуальної власності» (Укрпатент), запатентована корисна модель за патентом України на корисну модель № НОМЕР_2 не відповідає умовам патентоздатності корисної моделі, визначеним для неї частиною другою статті 7 Закону України «Про охорону прав на винаходи і корисні моделі», а саме за незалежним пунктом 1 формули не є новою (том 1, а. с. 19-23).
Висновком комісійної експертизи об'єктів інтелектуальної власності від 28 травня 2021 року № 6, складеним судовими експертами у сфері інтелектуальної власності ОСОБА_6 та ОСОБА_7 , підтверджується, що корисна модель «ІНФОРМАЦІЯ_3» за патентом від 10 серпня 2020 року № НОМЕР_1, бюл. № 15, не відповідає умовам надання правової охорони, а саме критерію «новизна» (том 1, а. с. 33-49).
Згідно з висновком експерта № G-002-TTM/23 у сфері інтелектуальної власності від 17 березня 2023 року, складеним судовим експертом Ткачук Т. М., промисловий зразок «ІНФОРМАЦІЯ_1» за патентом України від 10 листопада 2020 року № НОМЕР_4 не відповідає такій умові охороноздатності, як новизна, відповідно до наданих матеріалів. Крім того, суттєві ознаки промислового зразка «ІНФОРМАЦІЯ_1» збігаються з ознаками зовнішнього вигляду виробів, які виготовляє ТОВ «Модуль» (том 1, а. с. 157-171).
Про реалізацію промислового зразка саме позивачем свідчать надані до суду копії видаткових накладних за 2014-2019 роки (том 2, а. с. 211-233).
У жовтні 2021 року ОСОБА_1 звертався до господарського суду з позовом до ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , Міністерства розвитку економіки, торгівлі та сільського господарства України про визнання недійсним патенту України від 10 серпня 2020 року за № НОМЕР_5 на корисну модель «ІНФОРМАЦІЯ_3» та зобов'язання вчинити певні дії, однак Господарський суд міста Києва ухвалою від 01 листопада 2021 року у справі № 922/4051/21, яка набрала законної сили, відмовив ОСОБА_1 у прийнятті позовної заяви у зв'язку з тим, що заява підлягає розгляду в порядку цивільного, а не господарського судочинства (том 1, а. с. 30-32).
Мотивувальна частина
Позиція Верховного Суду
Згідно з частиною третьою статті 3 ЦПК України провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.
За змістом пункту 1 частини першої статті 389 ЦПК України учасники справи, а також особи, які не брали участі у справі, якщо суд вирішив питання про їхні права, свободи, інтереси та (або) обов'язки, мають право оскаржити у касаційному порядку рішення суду першої інстанції після апеляційного перегляду справи та постанову суду апеляційної інстанції, крім судових рішень, визначених у частині третій цієї статті.
Відповідно до пунктів 1, 3 абзацу 1 частини другої статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пункті 1 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно у випадках: якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку; якщо відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах.
Переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими (частина перша статті 400 ЦПК України).
Вивчивши матеріали справи, перевіривши доводи касаційної скарги у межах, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду дійшов висновку, що касаційна скарга не підлягає задоволенню з таких підстав.
Мотиви, якими керується Верховний Суд, та застосовані норми права
Відповідно до статті 15 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України) кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.
Об'єктом захисту є порушене, невизнане або оспорюване право чи цивільний інтерес. Порушення права пов'язане з позбавленням його володільця можливості здійснити (реалізувати) своє право повністю або частково. При оспорюванні або невизнанні права виникає невизначеність у праві, спричинена поведінкою іншої особи.
Кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу (частина перша статті 16 ЦК України).
Згідно з частиною першою статті 432 ЦК України кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого права інтелектуальної власності відповідно до статті 16 цього Кодексу.
Таким чином, порушення, невизнання або оспорювання суб'єктивного права є підставою для звернення особи за захистом цього права із застосуванням відповідного способу захисту.
Відповідно до частини першої статті 418 ЦК України право інтелектуальної власності - це право особи на результат інтелектуальної, творчої діяльності або на інший об'єкт права інтелектуальної власності, визначений цим Кодексом та іншим законом.
До об'єктів права інтелектуальної власності належать, зокрема,винаходи, корисні моделі та промислові зразки (частина перша статті 420 ЦК України).
Згідно з абзацом четвертим статті 1 Закону України від 15 грудня 1993 року № 3687-XII «Про охорону прав на винаходи і корисні моделі» (далі - Закон № 3687-XII) винахід (корисна модель) - результат інтелектуальної, творчої діяльності людини в будь-якій сфері технології.
Відповідно до статті 462 ЦК України право інтелектуальної власності на винахід, корисну модель, промисловий зразок підлягає державній реєстрації, якщо інше не встановлено законом або міжнародним договором, згода на обов'язковість якого надана Верховною Радою України. Набуття права інтелектуальної власності на винахід і корисну модель засвідчується патентом, на промисловий зразок - свідоцтвом. Обсяг правової охорони визначається формулою винаходу, корисної моделі, зображенням промислового зразка. Умови та порядок державної реєстрації права інтелектуальної власності на винахід, корисну модель, промисловий зразок, а також умови та порядок видачі патенту, свідоцтва встановлюються законом.
Згідно зі статтею 464 ЦК України майновими правами інтелектуальної власності на винахід, корисну модель, промисловий зразок є: 1) право на використання винаходу, корисної моделі, промислового зразка; 2) виключне право дозволяти використання винаходу, корисної моделі, промислового зразка (видавати ліцензії); 3) виключне право перешкоджати неправомірному використанню винаходу, корисної моделі, промислового зразка, в тому числі забороняти таке використання; 4) інші майнові права інтелектуальної власності, встановлені законом. Майнові права інтелектуальної власності на винахід, корисну модель, промисловий зразок належать володільцю відповідного патенту (свідоцтва), якщо інше не встановлено договором чи законом.
Відповідно до статті 470 ЦК України будь-яка особа, яка до дати подання заявки на винахід, корисну модель, промисловий зразок або, якщо було заявлено пріоритет, до дати пріоритету заявки в інтересах своєї діяльності добросовісно використала винахід, корисну модель, промисловий зразок в Україні або здійснила значну і серйозну підготовку для такого використання, має право на безоплатне продовження такого використання або використання, яке передбачалося зазначеною підготовкою (право попереднього користувача). Право попереднього користувача може передаватися або переходити до іншої особи тільки разом із підприємством чи діловою практикою або з тією частиною підприємства чи ділової практики, в яких було використано винахід, корисну модель, промисловий зразок або здійснено значну і серйозну підготовку для такого використання.
Права інтелектуальної власності на винахід, корисну модель, промисловий зразок визнаються недійсними з підстав та в порядку, встановлених законом (стаття 469 ЦК України).
Згідно з частинами першою та другою статті 7 Закону № 3687-XII винахід відповідає умовам патентоздатності, якщо він є новим, має винахідницький рівень і є промислово придатним. Корисна модель відповідає умовам патентоздатності, якщо вона є новою і промислово придатною.
Відповідно до частини першої статті 33 Закону № 3687-XII права на винахід (корисну модель) можуть бути визнані в судовому порядку недійсними повністю або частково у разі: а) невідповідності запатентованого винаходу (корисної моделі) умовам патентоздатності, що визначені статтею 7 цього Закону; б) наявності у формулі винаходу (корисної моделі) ознак, яких не було у поданій заявці; в) порушення вимог частини другої статті 37 цього Закону; г) державної реєстрації винаходу (корисної моделі) внаслідок подання заявки з порушенням прав інших осіб.
Згідно з абзацом першим статті 33-1 Закону № 3687-XII будь-яка особа може подати до Апеляційної палати обґрунтовану заяву про визнання прав на винахід (корисну модель) недійсними повністю або частково з підстав невідповідності винаходу (корисної моделі) умовам патентоздатності, визначеним цим Законом. Заяву може бути подано через представника у справах інтелектуальної власності (патентного повіреного), який діє на підставі довіреності.
Будь-яка особа може подати до НОІВ мотивоване клопотання про проведення експертизи корисної моделі на відповідність умовам патентоздатності. За подання клопотання сплачується збір (частина перша статті 33-2 Закону № 3687-XII).
Згідно зі статтею 25 Закону України «Про охорону прав на промислові зразки» патент може бути визнано у судовому порядку недійсним повністю або частково у разі: а) невідповідності запатентованого промислового зразка умовам патентоспроможності, визначеним цим Законом; б) наявності у сукупності суттєвих ознак промислового зразка ознак, яких не було у поданій заявці; в) видачі патенту внаслідок подання заявки з порушенням прав інших осіб.
За змістом частини третьої статті 12, частини першої статті 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.
Доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи (частина перша статті 76 ЦПК України).
Згідно з частиною першою статті 80 ЦПК України достатніми є докази, які в своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування.
Відповідно до частин першої, другої статті 89 ЦПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності.
Належним та допустимим доказом у справах, пов'язаних із вирішенням спорів про визнання недійсним патенту на промисловий зразок, є експертиза, оскільки питання, пов'язані з віднесенням ознак промислового зразка до суттєвих, використанням сукупності суттєвих ознак промислового зразка у виробі чи в іншому зареєстрованому промисловому зразку з більш пізнім пріоритетом, потребують спеціальних знань.
Подібні висновки викладено у постановах Верховного Суду від 04 листопада 2019 року у справі № 760/6508/16-ц (провадження № 61-21899св18), від 13 листопада 2019 року у справі № 760/20341/16-ц (провадження № 61-29381св18), від 24 червня 2020 року у справі № 760/4123/16-ц (провадження № 61-13947св18).
Велика Палата Верховного Суду у постанові від 18 березня 2020 року у справі № 129/1033/13 (провадження № 14-400цс19) сформулювала висновки про те, що принцип змагальності забезпечує повноту дослідження обставин справи та покладає тягар доказування на сторони. Водночас цей принцип не створює для суду обов'язок вважати доведеною та встановленою обставину, про яку стверджує сторона. Таку обставину потрібно доказувати так, аби реалізувати стандарт більшої переконливості, за яким висновок про існування стверджувальної обставини з урахуванням поданих доказів видається вірогіднішим, ніж протилежний.
Встановивши, що сукупність суттєвих ознак корисної моделі «ІНФОРМАЦІЯ_3» за патентом України від 10 серпня 2020 року № НОМЕР_1 та промислового зразка «ІНФОРМАЦІЯ_1» за патентом України від 10 листопада 2020 року № НОМЕР_4 стала загальнодоступною у світі до дати подання відповідачами ОСОБА_2 та ОСОБА_3 заявки від 07 травня 2020 року № u202002745 на видачу цих патентів, і запатентовані об'єкти не відповідають умовам патентоздатності, що підтверджується наявними у матеріалах справи висновками судових експертів, зробленими за результатами проведення експертизи об'єктів інтелектуальної власності, суд апеляційної інстанції дійшов правильного висновку про наявність підстав для задоволення позову.
Розглядаючи спір, що виник між сторонами у справі, апеляційний суд правильно визначив характер спірних правовідносин та норми матеріального права, які підлягають застосуванню, повно та всебічно дослідив наявні у справі докази і надав їм належну оцінку згідно зі статтями 76-78, 81, 89, 368 ЦПК України, правильно встановив обставини справи, внаслідок чого ухвалив законне й обґрунтоване судове рішення, яке відповідає вимогам матеріального та процесуального права.
Доводи касаційної скарги про те, що ОСОБА_1 не має цивільного права, за захистом якого він звернулися до суду, тобто є неналежними позивачем, не заслуговують на увагу з огляду на таке.
Як роз'яснив Конституційний Суд України у Рішенні від 01 грудня 2004 року № 18-рп/2004 у справі за конституційним поданням п'ятдесяти народних депутатів України щодо офіційного тлумачення окремих положень частини першої статті 4 ЦПК України (справа про охоронюваний законом інтерес), поняття «охоронюваний законом інтерес», що вживається у частині першій статті 4 ЦПК України та інших законах України у логічно-смисловому зв'язку з поняттям «права» (інтерес у вузькому розумінні цього слова), означає правовий феномен, який: а) виходить за межі змісту суб'єктивного права; б) є самостійним об'єктом судового захисту та інших засобів правової охорони; в) має на меті задоволення усвідомлених індивідуальних і колективних потреб; г) не може суперечити Конституції і законам України, суспільним інтересам, загальновизнаним принципам права; д) означає прагнення (не юридичну можливість) до користування у межах правового регулювання конкретним матеріальним та/або нематеріальним благом; є) розглядається як простий легітимний дозвіл, тобто такий, що не заборонений законом. Охоронюваний законом інтерес регулює ту сферу відносин, заглиблення в яку для суб'єктивного права законодавець вважає неможливим або недоцільним. Поняття «охоронюваний законом інтерес» у всіх випадках вживання його у законах України у логічно-смисловому зв'язку з поняттям «права» має один і той же зміст.
У цьому Рішенні Конституційного Суду України надано офіційне тлумачення поняття «охоронюваний законом інтерес», як прагнення до користування конкретним матеріальним та/або нематеріальним благом, як зумовлений загальним змістом об'єктивного і прямо не опосередкований у суб'єктивному праві простий легітимний дозвіл, що є самостійним об'єктом судового захисту та інших засобів правової охорони з метою задоволення індивідуальних і колективних потреб, які не суперечать Конституції і законам України, суспільним інтересам, справедливості, добросовісності, розумності та іншим загальноправовим засадам.
У справі, яка переглядається, суди встановили, що ОСОБА_1 є керівником та одним із засновників ТОВ «Модуль», яке здійснює діяльність щодо реалізації деталей вихлопної системи транспортного засобу, в тому числі комплектів для з'єднання двох труб та розтрубних хомутів із патрубками для з'єднання труб вихлопної системи транспортного засобу. За позивачем не зареєстровано авторські права на зазначені моделі деталей.
ОСОБА_1 звернувся до суду із цим позовом після того, як відповідачі ОСОБА_2 і ОСОБА_3 , отримавши патент на промисловий зразок «ІНФОРМАЦІЯ_1», який збігався за ознаками із зовнішнім виглядом виробів, які виготовляє ТОВ «Модуль», подали до правоохоронних органів заяву про вчинення кримінального правопорушення, у якій стверджували про порушення позивачем їх авторських прав та завдання матеріальної шкоди.
Верховний Суд у постанові від 29 квітня 2022 року у справі № 760/3580/17-ц (провадження № 61-2907св20) зазначив, що позов про визнання патенту недійсним може подати будь-яка особа, яка вважає, що відповідний патент порушує її права та охоронювані законом інтереси. Коло таких осіб (крім сторін договору) з'ясовується в кожному окремому випадку з урахуванням обставин справи та норм права, які підлягають застосуванню до спірних правовідносин. З урахуванням наведеного та положень статті 33 Закону № 3687-XII, положень статті 25 Закону України «Про охорону прав на промислові зразки», якими установлено підстави визнання недійсними патентів на винаходи, корисні моделі та промислові зразки, позов про визнання патенту недійсним може подати будь-яка особа, яка вважає, що відповідний патент порушує її права та охоронювані законом інтереси.
Верховний Суд у постанові від 04 листопада 2019 року у справі № 760/6508/16 (провадження № 61-21899св18) зробив висновок, що з метою визнання деклараційного патенту недійсним будь-яка особа може подати до установи клопотання про проведення експертизи запатентованого винаходу (корисної моделі) на відповідність умовам патентоздатності. За подання клопотання сплачується збір. У разі визнання патенту чи його частини недійсними Установа повідомляє про це у своєму офіційному бюлетені. Патент або його частина, визнані недійсними, вважаються такими, що не набрали чинності, від дати публікації відомостей про видачу патенту. Тлумачення статті 33 Закону № 3687-XII свідчить, що суб'єктом, який може звертатися із позовом про визнання недійсним патенту, може бути будь-яка заінтересована особа, оскільки цією правовою нормою не передбачено певних кваліфікуючих вимог до особи, що звертається із відповідною вимогою.
Враховуючи викладене, доводи касаційної скарги про те, що ОСОБА_1 не має права на звернення до суду з цим позовом, є безпідставними, оскільки позов про визнання патенту недійсним може подати будь-яка заінтересована особа, яка вважає, що відповідний патент порушує її права та охоронювані законом інтереси. У справі, яка переглядається, суд апеляційної інстанції з'ясував, у чому полягає порушене право позивача у зв'язку з реєстрацією за відповідачами корисної моделі та промислового зразка, і, як наслідок, дійшов обґрунтованого висновку, що у сторін виник реальний спір, патент та свідоцтво стосуються прав та законних інтересів ОСОБА_1 , у зв'язку з чим у нього виникло право на їх оспорення відповідно до статті 33 Закону № 3687-XII, статті 25 Закону України «Про охорону прав на промислові зразки».
Аргументи касаційної скарги про те, що ОСОБА_1 ініціював позовне провадження не для ефективного захисту своїх прав, а з метою руйнування кримінального провадження № 12020220490002993 від 12 жовтня 2020 року про обвинувачення ОСОБА_1 у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого частиною третьою статті 177 КК України, не заслуговують на увагу, оскільки відповідно до положень статті 90 КПК України рішення національного суду має преюдиціальне значення лише, якщо воно набрало законної сили і ним встановлено порушення прав людини і основоположних свобод, гарантованих Конституцією України і міжнародними договорами, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України. Як наслідок, судове рішення суду іншої юрисдикції має преюдиціальне значення для суду, який розглядає кримінальне провадження лише у визначених цією статтею випадках. Таким чином, рішення суду іншої юрисдикції не є доказом відповідно до положень кримінального процесуального законодавства і не має безпосереднього впливу на доказову базу у кримінальному провадженні, яке розглядається судом, оскільки завдання кримінального судочинства є відмінним від тих завдань, які вирішують національні суди в цивільній, господарській чи адміністративній юрисдикціях. Здійснюючи кримінальне судочинство, суди не вирішують спору, а розглядають пред'явлене особі обвинувачення і за допомогою доказів встановлюють, чи винна конкретна особа у його вчиненні. Усі докази винуватості або невинуватості особи підлягають дослідженню в змагальному кримінальному процесі (постанова Верховного Суду від 13 квітня 2021 року у справі № 554/10204/15-к (провадження № 51-492км21)).
Доводи ОСОБА_2 у касаційній скарзі про відсутність висновку Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах не заслуговують на увагу з огляду на те, що заявник, вказуючи зазначені підстави касаційного оскарження постанови апеляційного суду, виконуючи вимоги пункту 3 частини другої статті 389 ЦПК України, не навів обґрунтування щодо застосування якої саме норми права Верховному Суду потрібно сформулювати висновок із конкретизацією змісту правовідносин, у яких цей висновок відсутній.
У свою чергу, наведені у касаційній скарзі доводи про те, що суд апеляційної інстанції не врахував правових висновків, викладених у постановах Великої Палати Верховного Суду від 08 жовтня 2019 року у справі № 916/2084/17, від 30 червня 2020 року у справі № 333/6816/17, від 03 листопада 2020 року у справі № 916/3146/17, від 17 серпня 2022 року у справі № 910/10006/19 (пункт 1 частини другої статті 389 ЦПК України), суд касаційної інстанції відхиляє з таких підстав.
Для цілей застосування приписів процесуальних законів щодо подібності правовідносин важливо встановити критерії її визначення.
Посилання на загальні висновки у постановах Верховного Суду щодо застосування норм права не підтверджують доводів касаційної скарги про те, що апеляційний суд неправильно застосував норми матеріального права чи порушив норми процесуального права під час ухвалення оскаржуваного рішення, оскільки фактичні обставини у наведених як приклад справах відрізняються від тих, що установлені судами у розглядуваній справі.
Верховний Суд висловлює правові висновки у справах з огляду на встановлення судами певних фактичних обставин справи, і такі висновки не є універсальними та типовими до всіх справ і фактичних обставин, які можуть бути встановлені судами. З огляду на різноманітність суспільних правовідносин та обставин, які стають підставою для виникнення спорів у судах, з урахуванням фактичних обставин, які встановлюються судами на підставі наданих сторонами доказів у кожній конкретній справі, суди повинні самостійно здійснювати аналіз правовідносин та оцінку релевантності і необхідності застосування правових висновків Верховного Суду в кожній конкретній справі (постанова Великої Палати Верховного Суду від 22 березня 2023 року в справі № 154/3029/14 (провадження № 14-43цс22)).
На предмет подібності належить оцінювати саме ті правовідносини, які є спірними у порівнюваних ситуаціях. Установивши учасників спірних правовідносин, об'єкт спору (які можуть не відповідати складу сторін справи та предмету позову) і зміст цих відносин (права й обов'язки сторін спору), суд має визначити, чи є певні спільні риси між спірними правовідносинами насамперед за їхнім змістом. Для встановлення подібності спірних правовідносин у порівнюваних ситуаціях суб'єктний склад цих відносин, предмети, підстави позовів і відповідне правове регулювання не обов'язково мають бути тотожними, тобто однаковими (пункт 39 постанови Великої Палати Верховного Суду від 12 жовтня 2021 року у справі № 233/2021/19).
Обставини у наведених у касаційній скарзі постановах Верховного Суду відрізняються від обставин у цій справі, що переглядається у касаційному порядку, тому немає підстав вважати, що суд апеляційної інстанції ухвалив рішення без урахування правових висновків Верховного Суду у подібних правовідносинах. У кожній із наведених справ суди керувалися конкретними обставинами справи та фактично-доказовою базою з урахуванням наданих сторонами доказів, оцінюючи їх у сукупності. Крім того, висновки, зроблені Верховним Судом у зазначених справах, не суперечать висновкам, зробленим судом апеляційної інстанції під час розгляду цієї справи.
Доводи касаційної скарги не спростовують встановлені у справі фактичні обставини та висновки, які обґрунтовано викладені у мотивувальній частині постанови суду апеляційної інстанції, та зводяться до переоцінки доказів, незгоди заявника з висновками щодо їх оцінки та містять посилання на факти, що були предметом дослідження апеляційного суду.
Верховний Суд враховує, що, як неодноразово зазначав Європейський суд з прав людини,право на вмотивованість судового рішення сягає своїм корінням більш загального принципу, втіленого у Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, який захищає особу від сваволі; рішення національного суду повинно містити мотиви, які достатні для того, щоб відповісти на істотні аспекти доводів сторони (пункти 29, 30 рішення від 09 грудня 1994 року у справі «Руїз Торіха проти Іспанії» («Ruiz Torija v. Spain»), заява № 18390/91). Це право не вимагає детальної відповіді на кожен аргумент, використаний стороною; більше того, воно дозволяє судам вищих інстанцій просто підтримати мотиви, наведені судами нижчих інстанцій, без того, щоб повторювати їх (пункт 2 рішення від 27 вересня 2001 року у справі «Гірвісаарі проти Фінляндії» («Hirvisaari v. Finland»), заява № 49684/99).
Обставини справи встановлені судом апеляційної інстанції на підставі оцінки зібраних доказів, проведеної з дотриманням вимог процесуального закону. Тобто суд дотримався принципу оцінки доказів, згідно з яким на підставі всебічного, повного й об'єктивного розгляду справи суди аналізують і оцінюють докази як кожен окремо, так і в їх сукупності, у взаємозв'язку, в єдності і протиріччі, і ця оцінка повинна спрямовуватися на встановлення достовірності чи відсутності обставин, які обґрунтовують доводи і заперечення сторін.
Аналізуючи питання обсягу дослідження доводів заявника та їх відображення в оскаржуваному судовому рішенні, питання обґрунтованості висновків апеляційного суду, Верховний Суд керується тим, що у справі, яка переглядається, було надано вичерпну відповідь на всі істотні питання, що виникають при кваліфікації спірних відносин, як у матеріально-правовому, так і у процесуальному сенсах, а доводи, викладені у касаційній скарзі, не спростовують висновків суду апеляційної інстанції, а за своїм змістом зводяться до необхідності переоцінки доказів і встановлення обставин, що за приписами статті 400 ЦПК України не належить до повноважень суду касаційної інстанції.
Висновки Верховного Суду за результатами розгляду касаційної скарги
Згідно з частиною першою статті 410 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо рішення, переглянуте в передбачених статтею 400 цього Кодексу межах, ухвалено з додержанням норм матеріального та процесуального права і відсутні підстави для його скасування.
Викладене дає підстави для висновку, що касаційна скарга є необґрунтованою, а тому підлягає залишенню без задоволення, а оскаржувана постанова апеляційного суду - без змін із підстав, передбачених статтею 410 ЦПК України.
При цьому наведена у касаційній скарзі вимога заявника про скасування рішення суду першої інстанції не підлягає задоволенню, оскільки це рішення повністю скасоване апеляційним судом.
Щодо судових витрат
Відповідно до підпункту «в» пункту 4 частини першої статті 416 ЦПК України суд касаційної інстанції повинен вирішити питання про розподіл судових витрат, понесених у зв'язку з переглядом справи у суді касаційної інстанції.
Оскільки касаційну скаргу залишено без задоволення, то судові витрати, понесені у зв'язку з переглядом цієї справи в суді касаційної інстанції, покладаються на заявника.
Керуючись статтями 400, 409, 410, 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду
Касаційну скаргу ОСОБА_2 , в інтересах якого діє адвокат Кучер Юлія Юріївна, залишити без задоволення.
Постанову Харківського апеляційного суду від 21 грудня 2023 року залишити без змін.
Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її ухвалення, є остаточною і оскарженню не підлягає.
Суддя-доповідач Є. В. Петров
СуддіА. І. Грушицький
С. О. Карпенко
І. В. Литвиненко
В. В. Пророк