02 вересня 2025 року
м. Київ
cправа № 927/601/24
Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного господарського суду:
Багай Н. О. - головуючого, Дроботової Т. Б., Чумака Ю. Я.,
секретар судового засідання - Письменна О. М.,
за участю представників:
позивача - Торбєєва М. О. (адвоката), Олексієнка О. П. (самопредставництво),
відповідача-1 - Сірого І. О. (адвоката),
відповідача-2 - Дрозд А. С. (самопредставництво),
розглянувши у відкритому судовому засіданні касаційну скаргу Приватного акціонерного товариства "Кінотехпром"
на постанову Північного апеляційного господарського суду від 19.05.2025 (колегія суддів: Буравльов С. І. - головуючий, Андрієнко В. В., Шапран В. В.) і рішення Господарського суду міста Києва від 22.01.2025 (суддя Грєхова О. А.) у справі
за позовом Приватного акціонерного товариства "Кінотехпром"
до: 1) Управління комунального майна Чернігівської обласної ради, 2) Чернігівської обласної державної адміністрації
про визнання додаткової угоди недійсною та застосування наслідків недійсності правочину,
1. Короткий зміст позовних вимог
1.1. У липні 2024 року Приватне акціонерне товариство "Кінотехпром" (далі - ПрАТ "Кінотехпром") звернулося до Господарського суду міста Києва з позовом до Управління комунального майна Чернігівської обласної ради (далі - Управління комунального майна) та Чернігівської обласної державної адміністрації (далі - Чернігівська ОДА) про визнання недійсною додаткової угоди від 31.08.2017 № 3 до договору оренди нерухомого майна, що належить до спільної власності територіальних громад сіл, селищ, міст Чернігівської області, від 01.11.2011 № 66 (далі - додаткова угода від 31.08.2017 № 3) та застосування наслідків недійсності правочину.
1.2. Обґрунтовуючи позовні вимоги, ПрАТ "Кінотехпром" зазначало, що рішення дев'ятої сесії сьомого скликання Чернігівської обласної ради від 17.05.2017 № 34-9/VІІ "Про затвердження Методики розрахунку та порядку використання плати за оренду майна спільної власності територіальних громад сіл, селищ, міст Чернігівської області в новій редакції" визнано нечинним. Тому, за твердженням позивача, орендодавцем безпідставно нараховано орендну плату на підставі зазначеної Методики, відтак наявні правові підстави для визнання недійсною додаткової угоди від 31.08.2017 № 3 та застосування наслідків недійсності такого правочину.
ПрАТ "Кінотехпром" посилалося на те, що додаткову угоду від 31.08.2017 № 3 вчинено під впливом обману. На думку ПрАТ "Кінотехпром", Управління комунального майна знало та замовчувало про наявність певних обставин, а саме про незаконність Методики. При цьому позивач зазначав, що якби ПрАТ "Кінотехпром" володіло інформацією про це, то не укладало би цю додаткову угоду від 31.08.2017 № 3.
2. Короткий зміст судових рішень
2.1. Рішенням Господарського суду м. Києва від 22.01.2025, яке залишене без змін постановою Північного апеляційного господарського суду від 19.05.2025 у справі № 927/601/24, відмовлено ПрАТ "Кінотехпром" у задоволенні позову.
2.2. Суд першої інстанції, відмовляючи у задоволенні позову ПрАТ "Кінотехпром", виходив із того, що на момент укладення оспорюваної додаткової угоди від 31.08.2017 № 3 рішення дев'ятої сесії сьомого скликання Чернігівської обласної ради від 17.05.2017 № 34-9/VІІ "Про затвердження Методики розрахунку та порядку використання плати за оренду майна спільної власності територіальних громад сіл, селищ, міст Чернігівської області в новій редакції" було чинне та втратило чинність лише 29.09.2022, тобто після закінчення строку дії договору оренди нерухомого майна, що належить до спільної власності територіальних громад сіл, селищ, міст Чернігівської області, від 01.11.2011 № 66 (далі - договір оренди нерухомого майна від 01.11.2011 № 66).
Суд першої інстанції зазначив, що орендна плата за договором оренди нерухомого майна від 01.11.2011 № 66, в тому числі розрахована на підставі оспорюваної додаткової угоди від 31.08.2017 № 3, як і неустойка за користування майном після закінчення строку дії договору оренди нерухомого майна від 01.11.2011 № 66, неодноразово була предметом розгляду спорів у суді, за результатами розгляду яких у справах № 927/748/19, № 927/1083/20, № 927/658/20, № 927/1082/20, № 927/909/23, № 927/1316/23 були ухвалені рішення. Суд першої інстанції також зазначив, що позивач не довів наявності обставин, які би свідчили про ведення його в оману згідно зі статтею 230 Цивільного кодексу України, а саме: не довів самого факту обману, наявності умислу в діях іншої сторони та істотного значення обставин, щодо яких позивача введено в оману.
Відтак суд першої інстанції дійшов висновку про те, що позивач не довів порушення закону на момент укладення додаткової угоди від 31.08.2017 № 3 та не довів наявності підстав для визнання недійсною спірної додаткової угоди від 31.08.2017 № 3 і необхідності застосування наслідків недійсності правочину.
2.3. Суд апеляційної інстанції, залишаючи без змін рішення суду першої інстанції, зазначив, що на час застосування рішення Чернігівської облради від 17.05.2017 Управлінням комунального майна як уповноваженим суб'єктом владних повноважень вказане рішення було чинним і не визнавалося судом незаконним чи протиправним, оскільки рішення Чернігівського окружного адміністративного суду від 08.09.2021 у справі № 620/6623/20, яким визнано протиправним та нечинним вказане рішення Чернігівської обласної ради, набрало законної сили 29.09.2022. Ураховуючи викладене, суд апеляційної інстанції погодився з висновком місцевого суду про відсутність правових підстав для визнання недійсною додаткової угоди від 31.08.2017 № 3 та застосування наслідків недійсності правочину.
3. Короткий зміст касаційної скарги та заперечень на неї
3.1. Не погодившись із висновками судів попередніх інстанцій, ПрАТ "Кінотехпром" звернулося до Верховного Суду з касаційною скаргою, в якій просить рішення Господарського суду міста Києва від 22.01.2025 та постанову Північного апеляційного господарського суду від 19.05.2025 у справі № 927/601/24 скасувати, ухвалити нове рішення, яким повністю задовольнити позовні вимоги ПрАТ "Кінотехпром" до Управління комунального майна, Чернігівської ОДА про визнання додаткової угоди від 31.08.2017 № 3 недійсною з моменту укладення та стягнення 103 452,78 грн нарахованої орендної плати.
3.2. ПрАТ "Кінотехпром", звертаючись із касаційною скаргою, посилається на підстави касаційного оскарження, передбачені пунктами 1, 2, 3 частини 2 статті 287 Господарського процесуального кодексу України, та зазначає про неправильне застосування судами попередніх інстанцій норм матеріального права та порушення норм процесуального права.
Обґрунтовуючи підстави касаційного оскарження, передбачені пунктом 1 частини 2 статті 287 Господарського процесуального кодексу України, скаржник посилається на неврахування судами попередніх інстанцій висновків, викладених у постановах Верховного Суду від 03.10.2019 у справі № 910/12959/18, від 26.05.2023 у справі № 905/77/21, від 03.12.2024 у справі № 914/3310/23, від 08.08.2024 у справі № 917/1024/22, від 18.05.2023 у справі № 906/743/21 (щодо застосування статей 203, 215 Цивільного кодексу України), від 18.03.2021 у справі № 902/608/19 (щодо застосування статті 75 Господарського процесуального кодексу України), від 27.01.2021 у справі № 910/17876/19 (щодо застосування статті 230 Цивільного кодексу України), від 10.03.2020 у справі № 160/1088/19, від 28.04.2020 у справі № 904/164/19, від 04.12.2018 у справі № 816/52/17 та від 03.06.2019 у справі № 817/622/16 (щодо застосування статті 265 Кодексу адміністративного судочинства України, статті 11 Господарського процесуального кодексу України ).
Обґрунтовуючи підстави касаційного оскарження, передбачені пунктом 2 частини 2 статті 287 Господарського процесуального кодексу України, скаржник зазначає, що справа № 927/601/24 містить виключну правову проблему, тому наявні обґрунтовані підстави для відступу від висновку Великої Палати Верховного Суду від 21.09.2021 у справі № 910/10374/17. На думку скаржника, Методика розрахунку орендної плати за державне майно та пропорції її розподілу від 17.05.2017 була незаконною та протиправною з моменту її прийняття, затвердження та введення в дію, тобто з 17.05.2017, а будь-який незаконний та протиправний нормативно-правовий акт взагалі не може застосовуватися та регулювати правовідносини між суб'єктами з моменту його прийняття чи затвердження, тобто без прив'язки до моменту набрання відповідним судовим рішенням законної сили.
Обґрунтовуючи підстави касаційного оскарження, передбачені пунктом 3 частини 2 статті 287 Господарського процесуального кодексу України, скаржник зазначає, що в цьому випадку підставою недійсності додаткової угоди від 31.08.2017 № 3 до договору оренди від 01.11.2011 № 66 є розрахунок орендної плати, який завідомо для орендодавця здійснюється із застосуванням незаконних та протиправних положень. На думку скаржника, судова практика про визнання недійсності правочину саме за вказаних підстав наразі відсутня. Тому, за твердженням скаржника, наявні підстави для касаційного оскарження за приписами пункту 3 частини 2 статті 287 Господарського процесуального кодексу України, оскільки відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах.
3.3. Чернігівська ОДА у відзиві на касаційну скаргу просить залишити рішення Господарського суду міста Києва від 22.01.2025 та постанову Північного апеляційного господарського суду від 19.05.2025 у справі № 927/601/24 без змін, а касаційну скаргу ПрАТ "Кінотехпром" - без задоволення. Чернігівська ОДА, посилаючись на те, що не є стороною спірного правочину, зазначає, що вимоги позивача щодо застосування наслідків недійсності правочину не можуть бути заявлені до Чернігівської ОДА.
3.4. Управління комунального майна у відзиві на касаційну скаргу просить суд залишити рішення Господарського суду міста Києва від 22.01.2025 та постанову Північного апеляційного господарського суду від 19.05.2025 у справі № 927/601/24 без змін, а касаційну скаргу ПрАТ "Кінотехпром" - без задоволення. Управління комунального майна зазначає, що посилання позивача на вчинення правочину під впливом обману є надуманим і безпідставним. Управління комунального майна також стверджує, що орендна плата за договором оренди нерухомого майна від 01.11.2011 № 66, в тому числі розрахована на підставі оспорюваної додаткової угоди від 31.08.2017 № 3, як і неустойка за користування майном після закінчення строку дії договору оренди нерухомого майна від 01.11.2011 № 66, неодноразово була предметом розгляду спорів у суді, за результатами розгляду яких у справах № 927/748/19, № 927/1083/20, № 927/658/20, № 927/1082/20, № 927/909/23, № 927/1316/23 були ухвалені рішення
3.5. ПрАТ "Кінотехпром" звернулося до Верховного Суду з клопотанням про передачу справи № 927/601/24 на розгляд Великої Палати Верховного Суду для відступу від висновку Великої Палати Верховного Суду, викладеного в постанові від 21.09.2021 у справі № 910/10374/17. Зазначене клопотання долучене до касаційної скарги ПрАТ "Кінотехпром".
3.6. ПрАТ "Кінотехпром" подало 25.08.2025 до Верховного Суду письмові пояснення.
4. Обставини справи, встановлені судами
4.1. Господарські суди попередніх інстанцій установили, що 01.11.2011 між Управлінням комунального майна (орендодавець) та ПрАТ "Кінотехпром" (орендар) укладено договір оренди нерухомого майна, що належить до спільної власності територіальних громад сіл, селищ, міст Чернігівської області № 66.
4.2. За умовами цього договору орендодавець передає, а орендар приймає в строкове платне користування нерухоме майно спільної власності територіальних громад сіл, селищ, міст Чернігівської області (надалі майно), що розташоване за адресою: м. Чернігів, вул. Любецька, 66 та перебуває на бухгалтерському обліку Управління комунального майна Чернігівської обласної ради. Приміщення, які знаходяться на 1 поверсі зазначеної будівлі, загальною площею 279,6 м2, що має окремий вхід. Приміщення, які знаходяться в підвалі зазначеної будівлі, загальною площею 81,7 м2, що має окремий вхід. Загальна площа приміщень, що передається в оренду, складає 361,3 м2. Майно передається в оренду з метою здійснення виробничої діяльності.
4.3. Згідно з пунктами 2.3, 2.4 договору оренди нерухомого майна від 01.11.2011 № 66 у разі припинення договору майно повертається орендарем орендодавцю в порядку, встановленому при передачі майна орендарю. Майно вважається повернутим орендодавцю з моменту підписання сторонами акта приймання-передачі. Обов'язок щодо складання акта приймання-передачі покладається на сторону, яка передає майно іншій стороні договору.
4.4. Відповідно до пункту 3.1 договору оренди нерухомого майна від 01.11.2011 № 66 орендна плата є платежем у грошовій формі, який орендар вносить орендодавцю та до обласного бюджету незалежно від наслідків діяльності орендаря, і сплачується за весь термін фактичного користування майном, що визначається на підставі акта приймання-передачі в оренду та акта приймання-передачі майна з орендного користування.
4.5. Пунктом 3.3 договору оренди нерухомого майна від 01.11.2011 № 66 передбачено, що розмір орендної плати визначається на підставі Методики розрахунку та порядку використання плати за оренду майна спільної власності територіальних громад сіл, селищ, міст Чернігівської області, затвердженої рішенням обласної ради від 25.03.2011, зі змінами, внесеними рішенням обласної ради від 30.09.2011.
4.6. Згідно з пунктом 3.4 договору оренди нерухомого майна від 01.11.2011 № 66 розмір та порядок розрахунку орендної плати наведено у додатку № 2 до цього договору, що є невід'ємною його частиною, і становить за базовий місяць розрахунку (останній місяць, щодо якого є інформація про індекс інфляції) 1563,02 грн. Орендна плата за перший (листопад 2011 року) місяць оренди визначається шляхом коригування орендної плати за базовий місяць розрахунку на індекс інфляції за жовтень та листопад 2011 року. Нарахування ПДВ на суму орендної плати здійснюється в порядку, визначеному чинним законодавством.
4.7. Відповідно до пункту 3.5 договору оренди нерухомого майна від 01.11.2011 № 66 розмір орендної плати за кожний наступний місяць визначається шляхом коригування розміру орендної плати за попередній місяць на індекс інфляції за наступний місяць.
4.8. Пунктом 3.6 договору оренди нерухомого майна від 01.11.2011 № 66 у редакції, викладеній у резолютивній частині рішення Господарського суду Чернігівської області від 19.08.2015 у справі № 927/807/15, яке набрало законної сили, орендну плату орендар зобов'язаний перераховувати щомісячно не пізніше останнього числа поточного місяця згідно з виставленими орендодавцем рахунками у співвідношенні, встановленому Методикою розрахунку та порядку використання плати за оренду майна спільної власності територіальних громад сіл, селищ, міст Чернігівської області або за окремим рішенням обласної ради (на період його дії).
4.9. Згідно з пунктом 3.7 договору оренди нерухомого майна від 01.11.2011 № 66 орендна плата, перерахована несвоєчасно або в неповному обсязі, підлягає індексації і стягується відповідно до чинного законодавства України з урахуванням пені в розмірі подвійної облікової ставки Національного банку України на дату нарахування пені від суми заборгованості за кожен день прострочення платежу, включаючи день оплати.
Договір діє з 01.11.2011 до 31.10.2016 включно (пункт 10.1 договору оренди нерухомого майна від 01.11.2011 № 66).
4.10. Факт передачі позивачем та прийняття відповідачем у строкове оплатне користування об'єкта оренди за договором підтверджується двостороннім актом прийому-передачі в оренду майна комунальної власності області, розташованого за адресою: вул. Любецька, 66, м. Чернігів (додаток № 1 до договору оренди нерухомого майна від 01.11.2011 № 66).
4.11. Відповідно до пункту 5.1.12 договору оренди нерухомого майна від 01.11.2011 № 66 у разі припинення або розірвання договору орендар зобов'язаний повернути орендодавцю одержане від нього майно в належному стані, не гіршому ніж на час передачі його в оренду, з усіма зробленими в ньому поліпшеннями, та відшкодувати орендодавцю збитки в разі погіршення стану або втрати (часткової або повної) орендованого майна з вини орендаря.
4.12. За умовами пунктів 10.6, 10.8, 10.9 договору оренди нерухомого майна від 01.11.2011 № 66 після закінчення строку дії договору оренди орендоване майно має бути звільнено і передано орендодавцю за актом приймання-передачі. У разі припинення або розірвання цього договору майно протягом трьох робочих днів повертається орендарем орендодавцю. Чинність цього договору припиняється, зокрема, внаслідок закінчення строку, на який його укладено.
4.13. Додатковою угодою від 23.08.2017 № 2 до договору оренди нерухомого майна від 01.11.2011 № 66 сторони пролонгували його дію до 31.08.2017 включно.
4.14. Додатковою угодою № 3 від 31.08.2017 до договору оренди нерухомого майна від 01.11.2011 № 66 сторони пролонгували дію договору до 31.10.2021 включно.
4.15. Суди попередніх інстанцій установили, що додатковою угодою № 3 від 31.08.2017 пункти 3.3, 3.4 договору оренди нерухомого майна від 01.11.2011 № 66 викладено в новій редакції такого змісту: розмір орендної плати визначається на підставі Методики розрахунку та порядку використання плати за оренду майна спільної власності територіальних громад сіл, селищ, міст Чернігівської області, затвердженої рішенням обласної ради від 17.05.2017 № 34-9/VII у новій редакції; розмір та порядок розрахунку орендної плати наведено у додатку 1 до цієї угоди до договору, що є невід'ємною його частиною, і становить за базовий місяць розрахунку 4023,53 грн; орендна плата за перший (вересень 2017 року) місяць оренди визначається шляхом коригування орендної плати за базовий місяць на індекси інфляції за серпень та вересень 2017 року.
4.16. У подальшому Управління комунального майна звернулося з позовом до Приватного акціонерного товариства "Кінотехпром" про зобов'язання ПрАТ "Кінотехпром" повернути Управлінню нежитлові приміщення в будівлі, що розташована за адресою: вул. Любецька, 66, м. Чернігів, загальною площею 361,3 м2, шляхом підписання акта прийому-передачі у зв'язку з припиненням строку дії договору оренди нежитлових приміщень.
4.17. Рішенням Господарського суду Чернігівської області від 23.02.2022 у справі № 927/1177/21 позовні вимоги Управління комунального майна до ПрАТ "Кінотехпром" задоволено повністю та зобов'язано ПрАТ "Кінотехпром" повернути Управлінню комунального майна нежитлові приміщення в будівлі, що розташована за адресою: вул. Любецька, 66, м. Чернігів, загальною площею 361,3 м2, шляхом підписання акта приймання-передачі.
4.18. 09.06.2023 на виконання судового рішення між сторонами підписано акт приймання-передачі із орендного користування майна комунальної власності Чернігівської області, розташованого за адресою: вул. Любецька, 66, м. Чернігів.
4.19. У подальшому Управління комунального майна звернулося до суду з позовом до ПрАТ "Кінотехпром", у якому позивач просив суд стягнути з відповідача 10 974,03 грн, а саме: 5779,04 грн заборгованості з орендної плати та 123,62 грн інфляційних втрат до обласного бюджету м. Чернігова, 2476,72 грн заборгованості з орендної плати, 52,98 грн інфляційних втрат, 2325,54 грн пені та 216,13 грн процентів річних за невиконання грошового зобов'язання.
ПрАТ "Кінотехпром" подало зустрічний позов до Управління комунального майна, в якому просило визнати додаткову угоду від 31.08.2017 № 3 недійсною з моменту її вчинення.
4.20. Рішенням Господарського суду Чернігівської області від 11.03.2021 у справі № 927/1083/20 первісний позов задоволено повністю, стягнуто з ПрАТ "Кінотехпром" 5779,04 грн заборгованості з орендної плати та 123,62 грн інфляційних втрат до обласного бюджету м. Чернігова, стягнуто з ПрАТ "Кінотехпром" на користь Управління комунального майна 2476,72 грн заборгованості з орендної плати, 52,98 грн - інфляційних втрат, 2325,54 грн - пені, 216,13 грн - 3% річних; у задоволенні зустрічного позову відмовлено повністю.
4.21. Рішенням Чернігівського окружного адміністративного суду від 08.09.2021, залишеним без змін постановою Шостого апеляційного адміністративного суду від 29.09.2022 у справі № 620/6623/20, визнано протиправним та нечинним рішення дев'ятої сесії сьомого скликання Чернігівської обласної ради від 17.05.2017 № 34-9/VІІ "Про затвердження Методики розрахунку та порядку використання плати за оренду майна спільної власності територіальних громад сіл, селищ, міст Чернігівської області в новій редакції".
4.22. У подальшому Управління комунального майна звернулось до Господарського суду Чернігівської області з позовом до ПрАТ "Кінотехпром" про стягнення 336 629,60 грн заборгованості, а саме: 23 156,73 грн заборгованості (перед обласним бюджетом) за час фактичного користування об'єктом оренди за період із 01.11.2021 до 09.06.2023 та 2836,32 грн інфляційних втрат; 49 956,06 грн заборгованості (перед управлінням комунального майна) за час користування об'єктом оренди за період із 01.11.2021 до 09.06.2023 та 4760,49 грн інфляційних втрат; 1698,37 грн 3% річних за період із 01.11.2021 до 31.05.2023, 25 4221,64 грн пені.
4.23. ПрАТ "Кінотехпром" подало зустрічний позов до Управління комунального майна про визнання недійсною додаткової угоди від 31.08.2017 № 3 з моменту її вчинення.
4.24. Постановою Північного апеляційного господарського суду від 04.09.2024 у справі №927/1316/23 апеляційну скаргу ПрАТ "Кінотехпром" на рішення Господарського суду Чернігівської області від 17.04.2024 у справі № 927/1316/23 залишено без задоволення, рішення Господарського суду Чернігівської області від 17.04.2024 у справі № 927/1316/23 змінено; позов Управління комунального майна до ПрАТ "Кінотехпром" задоволено частково; стягнуто з ПрАТ "Кінотехпром" на користь Управління комунального майна 96 804,84 грн пені; в іншій частині позову відмовлено; у задоволенні зустрічного позову ПрАТ "Кінотехпром" до Управління комунального майна про визнання недійсною додаткової угоди від 31.08.2017 № 3 відмовлено.
4.25. Спір у справі виник у зв'язку з наявністю чи відсутністю підстав для визнання додаткової угоди від 31.08.2017 № 3 недійсною та застосування наслідків недійсності правочину.
5. Позиція Верховного Суду
5.1. Згідно зі статтею 300 Господарського процесуального кодексу України, переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, та на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіряє правильність застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права. Суд касаційної інстанції не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати чи приймати до розгляду нові докази або додатково перевіряти докази. У суді касаційної інстанції не приймаються і не розглядаються вимоги, що не були предметом розгляду в суді першої інстанції. Зміна предмета та підстав позову у суді касаційної інстанції не допускається. Суд не обмежений доводами та вимогами касаційної скарги, якщо під час розгляду справи буде виявлено порушення норм процесуального права, передбачені пунктами 1, 3, 4, 8 частини 1 статті 310, частиною 2 статті 313 цього Кодексу, а також у разі необхідності врахування висновку щодо застосування норм права, викладеного у постанові Верховного Суду після подання касаційної скарги.
5.2. Заслухавши суддю-доповідача, пояснення представників учасників справи, дослідивши наведені в касаційній скарзі та відзивах доводи, перевіривши на підставі встановлених фактичних обставин справи правильність застосування судами попередніх інстанцій норм матеріального та процесуального права, Верховний Суд зазначає таке.
5.3. Предметом позову в цій справі є матеріально-правові вимоги ПрАТ "Кінотехпром" про визнання недійсною додаткової угоди від 31.08.2017 № 3 та застосування наслідків недійсності правочину.
Обґрунтовуючи позовні вимоги, ПрАТ "Кінотехпром" зазначало, що рішення дев'ятої сесії сьомого скликання Чернігівської обласної ради від 17.05.2017 № 34-9/VІІ "Про затвердження Методики розрахунку та порядку використання плати за оренду майна спільної власності територіальних громад сіл, селищ, міст Чернігівської області в новій редакції" визнано нечинним. Тому, за твердженням позивача, орендодавцем безпідставно нараховано орендну плату на підставі зазначеної Методики, відтак наявні правові підстави для визнання недійсною додаткової угоди від 31.08.2017 № 3 та застосування наслідків недійсності такого правочину. ПрАТ "Кінотехпром" посилалося на те, що додаткову угоду від 31.08.2017 № 3 вчинено під впливом обману. На думку ПрАТ "Кінотехпром", Управління комунального майна знало та замовчувало про наявність певних обставин, а саме про незаконність Методики. При цьому позивач зазначав, що якби ПрАТ "Кінотехпром" володіло інформацією про це, то не укладало би цю додаткову угоду від 31.08.2017 № 3.
5.4. Верховний Суд зазначає, що відповідно до частини 2 статті 11 Цивільного кодексу України підставами виникнення цивільних прав та обов'язків, зокрема, є договори та інші правочини.
5.5. Частинами 1, 2 статті 202 Цивільного кодексу України встановлено, що правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків. Правочини можуть бути односторонніми та дво- чи багатосторонніми (договори).
5.6. Колегія суддів зазначає, що, звертаючись із позовом про визнання недійсним правочину, позивач згідно з вимогами статей 13, 74 Господарського процесуального кодексу України повинен довести наявність фактичних обставин, з якими закон пов'язує визнання таких правочинів недійсними на момент їх вчинення. Без доведення позивачем обставин недодержання сторонами в момент вчинення оспорюваного правочину конкретних вимог законодавства суд не має підстав для задоволення відповідного позову. Подібний висновок викладений у постанові Верховного Суду у складі судової палати для розгляду справ щодо земельних відносин та права власності Касаційного господарського суду від 18.05.2023 у справі № 910/7975/21.
5.7. Статтею 203 Цивільного кодексу України визначено загальні вимоги, додержання яких є необхідним для чинності правочину, зокрема, зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам (частина 1); особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності (частина 2) тощо.
5.8. Частиною 1 статті 215 Цивільного кодексу України передбачено, що підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами 1- 3, 5 та 6 статті 203 цього Кодексу.
5.9. Отже, наведеними правовими положеннями визначені загальні вимоги, додержання яких є необхідним для чинності правочину, та загальні підстави недійсності правочину, за яких цей правочин може бути визнаний недійсним, якщо недійсність правочину прямо не встановлена законом, але одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність (оспорюваний правочин) (частина 3 статті 215 Цивільного кодексу України).
5.10. При вирішенні позову про визнання недійсним оспорюваного правочину враховуються загальні положення статей 3, 15, 16 Цивільного кодексу України. За результатами розгляду такого спору вирішується питання про спростування презумпції правомірності правочину й має бути встановлено не лише наявність підстав для визнання недійсності правочину, передбачених законом, але й визначено, чи було порушене цивільне право особи, за захистом якого позивач звернувся до суду, яке саме право порушене та в чому полягає його порушення, оскільки залежно від цього визначається необхідний спосіб захисту порушеного права, якщо таке порушення відбулося. Подібні висновки викладені в постановах Верховного Суду від 20.02.2024 у справі № 903/1037/22, від 19.03.2024 у справі № 910/4293/22, від 31.10.2023 у справі № 908/722/20.
5.11. Крім того, вирішуючи спори про визнання правочинів (господарських договорів) недійсними, господарський суд повинен встановити наявність фактичних обставин, з якими закон пов'язує визнання таких правочинів недійсними на момент їх вчинення (укладення) і настання відповідних наслідків та, у разі задоволення позовних вимог, зазначати в судовому рішенні, в чому конкретно полягає неправомірність дій сторони та яким нормам законодавства не відповідає оспорюваний правочин. Подібний висновок викладений у постановах Верховного Суду від 18.05.2023 у справі № 906/743/21, від 03.08.2023 у справі № 909/654/19, від 19.10.2022 у справі № 912/278/21.
5.12. Таким чином, для визнання недійсним у судовому порядку правочину необхідно встановити, що правочин не відповідає вимогам закону або ж його сторонами (стороною) при укладенні було порушено господарську компетенцію. Подібний висновок викладений у постановах Верховного Суду від 20.02.2024 у справі № 903/1037/22, від 19.03.2024 у справі № 910/4293/22.
5.13. Відповідно до статті 230 Цивільного кодексу України у разі, якщо одна із сторін правочину навмисно ввела другу сторону в оману щодо обставин, які мають істотне значення (частина 1 статті 229 цього Кодексу), такий правочин визнається судом недійсним. Обман має місце, якщо сторона заперечує наявність обставин, які можуть перешкодити вчиненню правочину, або якщо вона замовчує їх існування.
Сторона, яка застосувала обман, зобов'язана відшкодувати другій стороні збитки у подвійному розмірі та моральну шкоду, що завдані у зв'язку з вчиненням цього правочину.
5.14. Обман має місце, якщо сторона заперечує наявність обставин, які можуть перешкоджати вчиненню правочину, або якщо вона замовчує їх існування.
5.15. Виходячи зі змісту зазначеної норми, правочин визнається вчиненим внаслідок обману у разі навмисного введення іншої сторони в оману щодо обставин, які впливають на вчинення правочину.
Наявність умислу в діях відповідача, істотність значення обставин, щодо яких особу введено в оману, і сам факт обману повинна довести особа, яка діяла під впливом обману. Обман щодо мотивів правочину не має істотного значення. Суб'єктом введення в оману є сторона правочину як безпосередньо, так і через інших осіб за домовленістю.
Подібний висновок викладений у постанові Верховного Суду України від 29.04.2014 у справі № 3-11гс14, постанові Верховного Суду від 11.12.2019 у справі № 911/1382/18.
5.16. У справі, яка розглядається, суди попередніх інстанцій установили, що рішенням дев'ятої сесії сьомого скликання Чернігівської обласної ради від 17.05.2017 № 34-9/VII затверджено Методику розрахунку та порядок використання плати за оренду майна спільної власності територіальних громад сіл, селищ, міст Чернігівської області в новій редакції.
31.08.2017 між сторонами укладено спірну додаткову угоду № 3 до договору, згідно з якою розмір орендної плати визначається на підставі Методики розрахунку та порядку використання плати за оренду майна спільної власності територіальних громад сіл, селищ, міст Чернігівської області, затвердженої рішенням обласної ради від 17.05.2017 № 34-9/VII у новій редакції.
У подальшому рішенням Чернігівського окружного адміністративного суду від 08.09.2021, залишеним без змін постановою Шостого апеляційного адміністративного суду від 29.09.2022 у справі № 620/6623/20, визнано протиправним та нечинним рішення дев'ятої сесії сьомого скликання Чернігівської обласної ради від 17.05.2017 № 34-9/VІІ "Про затвердження Методики розрахунку та порядку використання плати за оренду майна спільної власності територіальних громад сіл, селищ, міст Чернігівської області в новій редакції".
5.17. Суди попередніх інстанцій, відмовляючи у задоволенні позову ПрАТ "Кінотехпром" виходили із того, що з моменту укладення спірної додаткової угоди 31.08.2017 № 3 та до моменту закінчення строку дії договору оренди (31.10.2021), а отже й строку дії вказаної додаткової угоди, рішення дев'ятої сесії сьомого скликання Чернігівської обласної ради від 17.05.2017 № 34-9/VІІ "Про затвердження Методики розрахунку та порядку використання плати за оренду майна спільної власності територіальних громад сіл, селищ, міст Чернігівської області в новій редакції" було чинним, обов'язковим та таким, що підлягало застосуванню. Тому суди виснували про відсутність правових підстав для визнання недійсною додаткової угоди від 31.08.2017 № 3 та застосування наслідків недійсності правочину.
Суд першої інстанції також зазначив, що позивачем не доведено наявності обставин, які би свідчили про ведення його в оману згідно зі статтею 230 Цивільного кодексу України, а саме: не доведено самого факту обману, наявності умислу в діях іншої сторони та істотного значення обставин, щодо яких позивача введено в оману.
5.18. Не погодившись із висновками судів попередніх інстанцій, ПрАТ "Кінотехпром" звернулося до Верховного Суду з касаційною скаргою.
ПрАТ "Кінотехпром", звертаючись із касаційною скаргою, посилається на підстави касаційного оскарження, передбачені пунктами 1, 2, 3 частини 2 статті 287 Господарського процесуального кодексу України та зазначає про неправильне застосування судами попередніх інстанцій норм матеріального права та порушення норм процесуального права.
5.19. Пунктами 1, 2, 3 частини 2 статті 287 Господарського процесуального кодексу України встановлено, що підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пунктах 1, 4 частини 1 цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права у випадках: якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку; якщо скаржник вмотивовано обґрунтував необхідність відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду та застосованого судом апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні; якщо відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах.
Щодо підстав касаційного оскарження, передбачених пунктом 1 частини 2 статті 287 Господарського процесуального кодексу України
5.20. Касаційна скарга з посиланням на положення пункту 1 частини 2 статті 287 Господарського процесуального кодексу України мотивована тим, що господарські суди попередніх інстанцій, ухвалюючи оскаржувані судові рішення, не врахували висновки, викладені в постановах Верховного Суду від 03.10.2019 у справі № 910/12959/18, від 26.05.2023 у справі № 905/77/21, від 03.12.2024 у справі № 914/3310/23, від 08.08.2024 у справі № 917/1024/22, від 18.05.2023 у справі № 906/743/21 (щодо застосування статей 203, 215 Цивільного кодексу України), від 18.03.2021 у справі № 902/608/19 (щодо застосування статті 75 Господарського процесуального кодексу України), від 27.01.2021 у справі № 910/17876/19 (щодо застосування статті 230 Цивільного кодексу України), від 10.03.2020 у справі № 160/1088/19, від 28.04.2020 у справі № 904/164/19, від 04.12.2018 у справі № 816/52/17 та від 03.06.2019 у справі № 817/622/16 (щодо застосування статті 265 Кодексу адміністративного судочинства України, статті 11 Господарського процесуального кодексу України ).
5.21. Розглянувши доводи касаційної скарги ПрАТ "Кінотехпром", колегія суддів установила, що в постанові Верховного Суду від 03.10.2019 у справі № 910/12959/18, в постанові об'єднаної палати Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 26.05.2023 у справі № 905/77/21, у постановах Верховного Суду від 03.12.2024 у справі № 914/3310/23, від 18.05.2023 у справі № 906/743/21 сформульовано такі висновки:
"При вирішенні спорів про визнання правочинів (господарських договорів) недійсними, підлягає встановленню наявність фактичних обставин, з якими закон пов'язує визнання таких правочинів (господарських договорів) недійсними на момент їх вчинення (укладення) і настання відповідних наслідків, за результатами вирішення спору в судовому рішенні вказується в чому конкретно полягає неправомірність дій сторони та яким нормам законодавства не відповідає оспорюваний правочин".
Подібний висновок викладений у постанові Верховного Суду від 08.08.2024 у справі № 917/1024/22, на яку посилається скаржник.
5.22. У постанові Верховного Суду від 18.03.2021 у справі № 902/608/19, на яку посилається скаржник, викладено такий висновок:
"Преюдиціальні факти є обов'язковими при вирішенні інших справ та не підлягають доказуванню, оскільки є встановленими у рішенні, немає необхідності встановлювати їх знову, піддаючи сумніву законність судового акта, який набрав законної сили. Преюдиціальність - обов'язковість фактів, установлених судовим рішенням, що набрало законної сили в одній справі для суду при розгляді інших справ. Преюдиціально встановлені факти не підлягають доказуванню, оскільки вони вже встановлені у рішенні чи вироку і немає необхідності встановлювати їх знову, тобто піддавати сумніву істинність і стабільність судового акта, який вступив в законну силу".
5.23. У постанові Верховного Суду від 27.01.2021 у справі № 910/17876/19, на яку посилається скаржник, викладено такі висновки:
"36. Кожна сторона при укладенні правочину має поводити себе добросовісно, обачливо і розумно, об'єктивно оцінювати ситуацію. При встановленні наявності обману суд має враховувати стандарт поведінки розумного учасника обороту, який наділений схожими характеристиками зі стороною, яку ввели в оману.
…39. Сторони мають інформувати одна одну про важливі обставини, які можуть вплинути на рішення укласти правочин, тому замовчування важливої для сторони інформації, яка могла вплинути на її намір укласти договір може бути кваліфіковане як обман".
5.24. У постанові Верховного Суду у складі палати для розгляду справ щодо земельних відносин та права власності Касаційного господарського суду від 28.04.2020 у справі № 904/164/19 сформульовано такий висновок:
"60. Разом з цим, частинами 1-3 статті 11 ГПК України передбачено, що суд при розгляді справи керується принципом верховенства права; суд розглядає справи відповідно до Конституції України, законів України, міжнародних договорів, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України; суд застосовує інші (крім Конституції України, законів України, міжнародних договорів, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України) правові акти, прийняті відповідним органом на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що встановлені Конституцією та законами України. Відтак, Суд вважає, що не відповідатиме вимогам частин 1-3 статті 11 ГПК України застосування нормативно-правового акта, який не відповідає принципу верховенства права (є протиправним), прийнятий суб'єктом владних повноважень поза межами його повноважень та всупереч встановленому законом порядку, що вже встановлено судовими рішеннями, які набрали законної сили".
Аналогічні висновки викладені в постановах Касаційного адміністративного суду у складі Верховного Суду від 04.12.2018 у справі № 816/52/17 та від 03.06.2019 у справі № 817/622/16, на які посилається скаржник.
5.25. Колегія суддів зазначає, що, ухвалюючи судові рішення про відмову в задоволенні позову ПрАТ "Кінотехпром", суди встановили відсутність фактичних обставин, з якими закон пов'язує визнання оспорюваного правочину недійсним на момент його вчинення (укладення) та відсутність підстав для застосування наслідків недійсності правочину. Як вже зазначалося, суди попередніх інстанцій установили, що з моменту укладення спірної додаткової угоди № 3 (31.08.2017) та до закінчення строку дії договору оренди нерухомого майна (31.10.2021) рішення дев'ятої сесії сьомого скликання Чернігівської обласної ради від 17.05.2017 № 34-9/VІІ "Про затвердження Методики розрахунку та порядку використання плати за оренду майна спільної власності територіальних громад сіл, селищ, міст Чернігівської області в новій редакції" було чинним, обов'язковим та таким, що підлягало застосуванню. Рішення Чернігівського окружного адміністративного суду від 08.09.2021 у справі № 620/6623/20, яким визнано протиправним та нечинним вказане рішення Чернігівської обласної ради від 17.05.2017 № 34-9/VІІ, набрало законної сили 29.09.2022.
Наведене свідчить про те, що оскаржувані судові рішення не суперечать висновкам, викладеним у постановах Верховного Суду від 03.10.2019 у справі № 910/12959/18, від 26.05.2023 у справі № 905/77/21, від 03.12.2024 у справі № 914/3310/23, від 08.08.2024 у справі № 917/1024/22, від 18.05.2023 у справі № 906/743/21 (щодо застосування статей 203, 215 Цивільного кодексу України), від 18.03.2021 у справі № 902/608/19 (щодо застосування статті 75 Господарського процесуального кодексу України), від 27.01.2021 у справі № 910/17876/19 (щодо застосування статті 230 Цивільного кодексу України).
При цьому суди попередніх інстанцій врахували, що нормативно-правовий акт втрачає чинність повністю або в окремій його частині з моменту набрання законної сили відповідним рішенням суду.
Крім того, колегія суддів зазначає, що у справі № 927/1082/20 Верховний Суд вирішував питання щодо правомірності стягнення Управлінням комунального майна Чернігівської обласної ради орендної плати з ПрАТ "Кінотехпром" за договором оренди нерухомого майна від 01.11.2011 № 66 у розмірі, погодженому сторонами в додатковій угоді від 31.08.2017 № 3 до нього, з урахуванням Методики розрахунку та порядку використання плати за оренду майна спільної власності територіальних громад сіл, селищ, міст Чернігівської області, затвердженої рішенням Чернігівської облради від 17.05.2017. У наведеній постанові від 06.06.2023 у справі № 927/1082/20 Верховний Суд погодився з висновками судів про наявність підстав для стягнення з орендаря (ПрАТ "Кінотехпром") заборгованості.
5.26. Оскільки відповідно до частини 1 статті 215 Цивільного кодексу України наявність підстав для визнання договору недійсним має встановлюватися судом на момент його укладення, то висновок судів попередніх інстанцій про відсутність фактичних обставин, з якими закон пов'язує визнання оспорюваного правочину недійсним на момент його вчинення (укладення) та про відсутність підстав для застосування відповідних наслідків недійсності правочину не суперечить висновкам, викладеним у постановах Верховного Суду від 28.04.2020 у справі № 904/164/19, від 04.12.2018 у справі № 816/52/17 та від 03.06.2019 у справі № 817/622/16 (щодо застосування статті 265 Кодексу адміністративного судочинства України, статті 11 Господарського процесуального кодексу України).
5.27. Водночас колегія суддів зазначає, що посилання скаржника на неврахування судами попередніх інстанцій викладеного в пункті 84 постанови Касаційного адміністративного суду у складі Верховного Суду від 10.03.2020 у справі № 160/1088/19 висновку щодо застосування частини 2 статті 265 Кодексу адміністративного судочинства України, є необгрунтованим.
За змістовим, суб'єктним і об'єктним критеріями правовідносини в справі та справі № 927/601/24, що розглядається, не є подібними із правовідносинами у справі № 160/1088/19, оскільки відмінним є зміст спірних правовідносин та їх нормативно-правове регулювання. Крім того, постанова Касаційного адміністративного суду у складі Верховного Суду від 10.03.2020 у справі № 160/1088/19 взагалі не містить висновків щодо застосування статей 203, 215, 230 Цивільного кодексу України, які регулюють спірні правовідносини у цій справі.
5.28. Отже, обставини, які стали підставами для відкриття касаційного провадження відповідно до пункту 1 частини 2 статті 287 Господарського процесуального кодексу України, у цьому випадку не можуть слугувати підставами для скасування оскаржуваних судових рішень господарських судів попередніх інстанцій.
Щодо підстав касаційного оскарження, передбачених пунктом 2 частини 2 статті 287 Господарського процесуального кодексу України
5.29. Касаційна скарга з посиланням на положення пункту 2 частини 2 статті 287 Господарського процесуального кодексу України обґрунтована тим, що справа № 927/601/24 містить виключну правову проблему, тому наявні підстави для відступу від висновку Великої Палати Верховного Суду від 21.09.2021 у справі № 910/10374/17.
5.30. Колегія суддів зазначає, що згідно з абзацом 3 пункту 5 частини 2 статті 290 Господарського процесуального кодексу України у разі подання касаційної скарги на підставі пункту 2 частини 2 статті 287 цього Кодексу в касаційній скарзі зазначається обґрунтування необхідності відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду. З огляду на зміст наведених вимог процесуального закону при касаційному оскарженні судових рішень із зазначених підстав касаційна скарга має містити обґрунтування необхідності відступлення від висновку щодо застосування норми права, викладеного у постанові Верховного Суду та застосованого судом апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні, із чіткою вказівкою на норму права (абзац, пункт, частину статті), а також зазначенням такого правового висновку, описом правовідносин та змістовного обґрунтування мотивів такого відступлення. Подібний висновок викладений у постановах Верховного Суду від 05.10.2023 у справі № 910/2171/20, від 29.08.2023 у справі № 909/635/22, від 13.12.2022 у справі № 911/1186/20, від 05.07.2022 у справі № 904/3860/19.
Відступленням від висновку слід розуміти або повну відмову Верховного Суду від свого попереднього висновку на користь іншого або ж конкретизацію попереднього висновку із застосуванням відповідних способів тлумачення юридичних норм (пункт 45 постанови Великої Палати Верховного Суду від 04.09.2018 у справі № 823/2042/16).
5.31. Причинами для відступу можуть бути вади попереднього рішення чи групи рішень (їх неефективність, неясність, неузгодженість, необґрунтованість, незбалансованість, помилковість); зміни суспільного контексту.
З метою забезпечення єдності та сталості судової практики для відступу від висловлених раніше правових позицій Верховного Суду суд повинен мати ґрунтовні підстави: попередні рішення мають бути помилковими, неефективними чи застосований у цих рішеннях підхід повинен очевидно застаріти внаслідок розвитку в певній сфері суспільних відносин або їх правового регулювання. Аналогічний висновок викладено в постанові Великої Палати Верховного Суду від 04.09.2018 у справі № 823/2042/16.
5.32. Основним завданням Верховного Суду відповідно до частини 1 статті 36 Закону "Про судоустрій і статус суддів" є забезпечення сталості та єдності судової практики.
Отже, для відступу від правової позиції, раніше сформованої Верховним Судом, необхідно встановити, що існує об'єктивна необхідність такого відступу саме у конкретній справі.
5.33. Розглянувши доводи скаржника, колегія суддів зазначає, що в Україні визнається і діє принцип верховенства права, одним із елементів якого є принцип правової визначеності.
5.34. Ключовим елементом принципу правової визначеності є однозначність та передбачуваність правозастосування, а отже, системність і послідовність у діяльності відповідних органів, насамперед судів. Суб'єкти (учасники спору) завжди повинні мати можливість орієнтувати свою поведінку таким чином, щоб вона відповідала вимогам норми на момент вчинення дії. Отже, правові норми та судова практика підлягають застосуванню таким чином, яким вони є найбільш очевидними та передбачуваними для учасників цивільного обороту в Україні.
5.35. Згідно із частиною 1 статті 302 Господарського процесуального кодексу України суд, який розглядає справу в касаційному порядку у складі колегії суддів, передає справу на розгляд палати, до якої входить колегія, якщо ця колегія вважає за необхідне відступити від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного в раніше ухваленому рішенні Верховного Суду у складі колегії суддів з цієї ж палати.
5.36. За сформованим та усталеним підходом, задля гарантування юридичної визначеності Верховний Суд має відступати від попередніх своїх висновків лише за наявності для цього належної підстави. Так, Суд може повністю відмовитися від певного висновку на користь іншого або конкретизувати попередній висновок, застосувавши відповідні способи тлумачення юридичних норм. Подібні правові висновки викладені в постановах Великої Палати Верховного Суду від 04.09.2018 у справі № 823/2042/16, від 15.05.2019 у справі № 227/1506/18, від 26.05.2020 у справі № 638/13683/15, від 09.02.2021 у справі № 381/622/17, від 08.06.2022 у справі № 362/643/21, від 04.07.2023 у справі № 373/626/17, від 02.08.2023 у справі № 925/1741/21, від 03.10.2023 у справі № 686/7081/21, від 22.11.2023 у справі № 712/4126/22, від 12.03.2024 у справі № 927/1206/21, від 10.04.2024 у справі № 760/20948/16, від 12.06.2024 у справі № 756/11081/20, від 10.07.2024 у справі № 573/1020/22, від 28.08.2024 у справі № 761/38813/21.
5.37. Відступаючи від висновку щодо застосування юридичної норми, Верховний Суд може шляхом буквального, звужувального чи розширювального тлумачення відповідної норми або повністю відмовитися від свого висновку на користь іншого, або конкретизувати попередній висновок, застосувавши належні способи тлумачення юридичних норм.
5.38. Колегія суддів також зазначає, що обґрунтованими підставами для відступу від уже сформованої правової позиції Верховного Суду є, зокрема: зміна законодавства; ухвалення рішення Конституційним Судом України або ж прийняття рішення Європейським судом з прав людини, висновки якого мають бути враховані національними судами; зміни у правозастосуванні, зумовлені розширенням сфери застосування певного принципу права або ж зміною доктринальних підходів до вирішення питань тощо.
5.39. Отже, зміст частини 4 статті 302 Господарського процесуального кодексу України вказує на те, що має існувати необхідність для відступу, яка виникає з певних об'єктивних причин, які повинні бути чітко визначені та аргументовані. До того ж відступ від правової позиції повинен мати тільки вагомі підстави, реальне підґрунтя, а метою відступу може слугувати виправлення лише тих суперечностей (помилок), що мають фундаментальне значення для правозастосування. Відступ від правових позицій Верховного Суду, які були сформовані нещодавно, з одного і того ж питання є небажаним та юридично необґрунтованим, якщо відсутні вагомі зміни у правовому регулюванні чи суспільних відносинах, якщо такий відступ не пов'язаний із суперечливістю, неповнотою, невизначеністю (нечіткістю чи неясністю) та неефективністю правового регулювання охоронюваних прав, свобод та інтересів.
5.40. Колегія суддів установила, що в постанові Великої Палати Верховного Суду від 21.09.2021 у справі № 910/10374/17, від висновків у якій просить відступити скаржник, сформульовано такий висновок:
"87. Судове рішення про визнання протиправним (незаконним) та нечинним нормативно-правового акта чи окремих його положень має ті ж наслідки, що і визнання такого акта чи окремих його положень такими, що втратили чинність (скасовані) органом, уповноваженим приймати або скасовувати такий акт. Отже, нормативно-правовий акт втрачає чинність повністю або в окремій його частині з моменту набрання законної сили відповідним рішенням суду".
Подібні висновки Верховного Суду викладені в постановах від 23.07.2025 у справі № 461/3407/24, від 28.04.2025 у справі № 953/24156/21, від 19.06.2024 у справі № 712/11552/23.
5.41. Необхідність відступу від висновку Верховного Суду, яку обґрунтовує скаржник у касаційній скарзі, наводячи власні міркування стосовно вирішення цієї справи по суті, не пов'язана з відсутністю, суперечливістю, неповнотою, невизначеністю (неясністю, нечіткістю) та неефективністю правового регулювання охоронюваних прав, свобод та інтересів, а фактично зводиться до незгоди з правовими висновками Верховного Суду, викладеними в постанові. На думку скаржника, оскільки Методика розрахунку орендної плати за державне майно та пропорції її розподілу від 17.05.2017 була незаконною та протиправною з моменту її прийняття, затвердження та введення в дію, тобто з 17.05.2017, то будь-який незаконний та протиправний нормативно-правовий акт взагалі не може застосовуватися та регулювати правовідносини між суб'єктами із моменту його прийняття чи затвердження, тобто не може бути застосований без прив'язки до моменту набрання відповідним судовим рішенням законної сили.
5.42. Проте колегія суддів вважає, що скаржник не навів вмотивованого обґрунтування щодо необхідності відступлення від висновків Великої Палати Верховного Суду від 21.09.2021 у справі № 910/10374/17, зокрема, не довів наявності причин для відступу (неефективність, помилковість, неясність, неузгодженість, необґрунтованість, незбалансованість судового рішення).
5.43. Крім того, Верховний Суд звертає увагу на положення пункту 2 частини 2 статті 287 Господарського процесуального кодексу України, яким передбачено, що підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пунктах 1, 4 частини 1 цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права у випадку якщо скаржник вмотивовано обґрунтував необхідність відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду та застосованого судом апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні. Проте у цьому випадку скаржник не довів неправильного застосування судами норм матеріального права або порушення судами норм процесуального права.
5.44. Отже, колегія суддів зазначає, що відсутні правові підстави для відступлення від висновків Великої Палати Верховного Суду від 21.09.2021 у справі № 910/10374/17. Тому наведені скаржником підстави касаційного оскарження, передбачені пунктом 2 частини 2 статті 287 Господарського процесуального кодексу України, не підтвердилися під час касаційного провадження, що виключає скасування оскаржуваних судових рішень господарських судів попередніх інстанцій з цих підстав.
З огляду на викладене Верховний Суд зазначає про відсутність правових підстав для задоволення клопотання ПрАТ "Кінотехпром" про передачу справи № 927/601/24 на розгляд Великої Палати Верховного Суду для відступу від висновку Великої Палати Верховного Суду, викладеного в постанові від 21.09.2021 у справі № 910/10374/17.
Щодо підстав касаційного оскарження, передбачених пунктом 3 частини 2 статті 287 Господарського процесуального кодексу України
5.45. Обґрунтовуючи підстави касаційного оскарження, передбачені пунктом 3 частини 2 статті 287 Господарського процесуального кодексу України, скаржник зазначає, що в цьому випадку підставою недійсності додаткової угоди від 31.08.2017 № 3 є розрахунок орендної плати, який проведено, на думку скаржника, із застосуванням незаконних та протиправних положень. На думку скаржника, судова практика про визнання недійсності правочину саме за вказаних підстав наразі відсутня. Тому, за твердженням скаржника, наявні підстави для касаційного оскарження за приписами пункту 3 частини 2 статті 287 Господарського процесуального кодексу України, оскільки відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах.
5.46. Колегія суддів зазначає, що при касаційному оскарженні судових рішень з підстав, передбачених пунктом 3 частини 2 статті 287 Господарського процесуального кодексу України, крім посилання на неправильне застосування судом норм матеріального права та порушення норм процесуального права, касаційна скарга має містити, зокрема, зазначення норми права, щодо якої відсутній висновок про її застосування, із конкретизацією змісту правовідносин, в яких цей висновок відсутній, та обґрунтування необхідності формування єдиної правозастосовчої практики щодо цієї норми для правильного вирішення справи. Подібний висновок викладений у постанові Верховного Суду у складі суддів об'єднаної палати Касаційного господарського суду від 19.08.2022 у справі № 908/2287/17 та постановах Верховного Суду від 12.09.2023 у справі № 916/1828/22, від 30.05.2023 у справі № 918/707/22, від 23.05.2023 у справі № 910/10442/21, від 12.11.2020 у справі № 904/3807/19.
5.47. Водночас у разі подання касаційної скарги на підставі пункту 3 частини 2 статті 287 Господарського процесуального кодексу України, крім встановлення відсутності висновку Верховного Суду щодо застосування норм права у подібних правовідносинах, обов'язковому дослідженню підлягає також питання щодо необхідності застосування таких правових норм для вирішення спору з огляду на встановлені фактичні обставини справи. Подібний висновок викладений у постановах Верховного Суду від 12.09.2023 у справі № 916/1828/22, від 30.05.2023 у справі № 918/707/22, від 18.05.2023 у справі № 927/1177/21, від 04.04.2023 у справі № 902/311/22.
5.48. Колегія суддів зазначає, що під час касаційного перегляду Верховний Суд установив правильність кваліфікації спірних правовідносин судами попередніх інстанцій із правильним застосуванням норм матеріального права, зокрема, статей 203, 215, 230 Цивільного кодексу України.
5.49. Зазначені обставини відповідно до пункту 3 частини 2 статті 287 Господарського процесуального кодексу України свідчать про відсутність у Верховного Суду підстав для формування висновку у цій справі щодо питання застосування наведених положень чинного законодавства. З огляду на викладене обставини, які стали підставами для відкриття касаційного провадження відповідно до пункту 3 частини 2 статті 287 Господарського процесуального кодексу України, не підтвердилися.
5.50. За таких обставин колегія суддів вважає, що визначені скаржником підстави касаційного оскарження, передбачені пунктами 1, 2, 3 частини 2 статті 287 Господарського процесуального кодексу України, під час касаційного провадження у справі № 927/601/24 не підтвердилися, що виключає скасування оскаржуваних судових рішень із цих підстав.
5.51. Інші доводи, викладені в касаційній скарзі, стосуються з'ясування обставин, уже встановлених господарськими судами попередніх інстанцій, та переоцінки вже оцінених ними доказів у справі, тому суд касаційної інстанції не може взяти їх до уваги згідно з положеннями частини 2 статті 300 Господарського процесуального кодексу України.
5.52. З огляду на викладене колегія суддів погоджується з висновками господарських судів попередніх інстанцій про відсутність правових підстав для задоволення позовних вимог ПрАТ "Кінотехпром" про визнання недійсною додаткової угоди від 31.08.2017 № 3 та застосування наслідків недійсності правочину.
6. Висновки Верховного Суду
6.1. Відповідно до частин 1- 5 статті 236 Господарського процесуального кодексу України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.
Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права.
Судове рішення має відповідати завданню господарського судочинства, визначеному цим Кодексом. При виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування норм права, викладені в постановах Верховного Суду.
Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи.
6.2. Відповідно до пункту 1 частини 1 статті 308 Господарського процесуального кодексу України суд касаційної інстанції за результатами розгляду касаційної скарги має право залишити судові рішення судів першої та апеляційної інстанцій без змін, а скаргу - без задоволення.
6.3. За змістом статті 309 Господарського процесуального кодексу України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо визнає, що рішення ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права.
6.4. Оскільки наведені скаржником підстави касаційного оскарження не підтвердилися під час касаційного провадження, Верховний Суд вважає, що касаційну скаргу необхідно залишити без задоволення, а оскаржувані судові рішення - без змін.
6.5. Ураховуючи межі перегляду справи в суді касаційної інстанції, передбачені статтею 300 Господарського процесуального кодексу України, колегія суддів вважає, що доводи, викладені в касаційній скарзі, не підтвердилися під час касаційного провадження, не спростовують висновків судів першої та апеляційної інстанцій, тому підстав для задоволення касаційної скарги і скасування чи зміни оскаржуваних судових рішень немає.
7. Судові витрати
Судовий збір за подання касаційної скарги у порядку, передбаченому статтею 129 Господарського процесуального кодексу України, необхідно покласти на скаржника.
Керуючись статтями 300, 301, 308, 309, 314, 315, 317 Господарського процесуального кодексу України, Верховний Суд
1. Касаційну скаргу Приватного акціонерного товариства "Кінотехпром" залишити без задоволення.
2. Постанову Північного апеляційного господарського суду від 19.05.2025 та рішення Господарського суду міста Києва від 22.01.2025 у справі № 927/601/24 залишити без змін.
Постанова набирає законної сили з моменту її ухвалення, є остаточною і оскарженню не підлягає.
Головуючий Н. О. Багай
Судді Т. Б. Дроботова
Ю. Я. Чумак