16 вересня 2025 року
м. Київ
cправа № 924/899/24
Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного господарського суду:
Могил С.К. - головуючий (доповідач), Волковицька Н. О., Случ О.В.,
за участю секретаря судового засідання Амірханяна Р. К.,
та представників:
позивача - не з'явився,
відповідача - не з'явився,
розглянувши у відкритому судовому засіданні касаційну скаргу Релігійної організації "Релігійна громада Свято-Дмитрівського храму м. Хмельницького"
на постанову Північно-західного апеляційного господарського суду від 14.05.2025
та рішення Господарського суду Хмельницької області від 20.01.2025
у справі № 924/899/24
за позовом Релігійної організації "Релігійна громада Свято-Дмитрівського храму м. Хмельницького"
до Хмельницької міської ради
про визнання недійсним рішення ради,
Релігійна організація "Релігійна громада Свято-Дмитрівського храму м. Хмельницького" (далі - РО "Релігійна громада Свято-Дмитрівського храму м. Хмельницького"; Релігійна організація; позивач) звернулася до господарського суду із позовом про визнання недійсним рішення Хмельницької міської ради (далі - Хмельницька міська рада; Міськрада; відповідач) від 31.10.2022 № 7, яким припинено позивачу право постійного користування земельною ділянкою з кадастровим номером 6810100000:09:002:0109 площею 0,1610 га, розташовану на вул. Чехова, 48 (наразі вул. Юрія Руфа) в м. Хмельницькому.
Позов обґрунтований тим, що відповідач безпідставно припинив право постійного користування позивача спірною земельною ділянкою, чим порушив його права і вимоги законодавства.
Рішенням Господарського суду Хмельницької області від 20.01.2025 (суддя - Кочергіна В.О.), залишеним без змін постановою Північно-західного апеляційного господарського суду від 14.05.2025 (головуючий суддя - Олексюк Г.Є., судді - Гудак А.В., Петухов М.Г.), у задоволенні позову відмовлено.
Господарськими судами встановлено, що 15.03.2011 релігійній громаді м. Хмельницького Хмельницької Єпархії Української Православної Церкви видано Держаний акт серія ЯЯ № 333877 на право постійного користування земельною ділянкою площею 0,1610 га, розташованої в м. Хмельницькому на вул. Чехова, 48 на підставі рішення Міськради від 03.11.2010 № 18 (для будівництва та обслуговування храму Святого Великомученика Дмитрія Солунського).
З інформації з Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань вбачається, що датою державної реєстрації Релігійної організації є 27.10.2003.
Відповідно до п. 1 Статуту Релігійної організації (у новій редакції) вона є неприбутковою релігійною організацією, первинним канонічним підрозділом Української Православної Церкви (УПЦ) та знаходиться в організаційному підпорядкуванні Хмельницької Єпархії УПЦ.
Згідно з п. п. 4, 5, 6, 9 цього Статуту повна назва Релігійної організації - "Релігійна громада Свято-Дмитрівського храму м. Хмельницького Хмельницької Єпархії УПЦ". Юридична адреса парафії: 29000, Хмельницька обл., м. Хмельницький, вул. Чехова, буд. 48. Парафія здійснює свою діяльність при дотриманні чинного законодавства України, Статуту про управління УПЦ, Статуту Управління Хмельницької Єпархії УПЦ, а також цього Статуту. Парафія як юридична особа користується правами і несе обов'язки відповідно до чинного законодавства України і цього Статуту.
У висновку Управління архітектури та містобудування Департаменту архітектури, містобудування та земельних ресурсів Хмельницької міської ради від 16.11.2009 № 2141/63-0116 зазначено, що є можливим відведення земельної ділянки загальною площею 1610 м2,, розташованої за адресою: вул. Чехова, 48, м. Хмельницький, для розміщення храму Святого Великомученика Дмитрія Солунського за умови дотримання вимог чинного законодавства та доступу відповідних служб до інженерних мереж.
У витягу з рішення від 03.11.2010 № 18, прийнятого Хмельницькою міською радою, зазначено про надання земельної ділянки загальною площею 0,1610 га, розташованої за адресою: вул. Чехова, 48, м. Хмельницький у постійне користування релігійній громаді для будівництва та обслуговування храму Святого Великомученика Дмитрія Солунського.
У листі Департаменту інформаційної діяльності, культури, національностей та релігій Хмельницької обласної державної адміністрації від 31.10.2022 № 2461-22, адресованого заступнику Хмельницького міського голови, зазначено, що станом на 07.11.2022 Релігійна організації не зверталась до Хмельницької обласної державної/військової адміністрації із заявами про внесення змін до Статуту в частині зміни свого повного найменування.
31.10.2022 Хмельницька міська рада ухвалила рішення № 7, яким вирішила припинити право постійного користування релігійній громаді м. Хмельницького Хмельницької Єпархії УПЦ (наразі - релігійна громада Свято-Дмитрівського храму м. Хмельницького) на земельну ділянку площею 0,1610 га з кадастровим номером 6810100000:09:002:0109, яка розташована за адресою: вул. Юрія Руфа (попередня назва - вул. Чехова, 48).
Суди попередніх інстанцій встановили, що позивачем було долучено до матеріалів справи такі документи: висновок від 07.12.2009 № 7743/01-15 Головного управління Держкомзему в м. Хмельницькому про можливість відведення земельної ділянки для розміщення храму Святого Великомученика Дмитрія Солунського; висновок Хмельницької міської санітарно-епідеміологічної станції Міністерства охорони здоров'я від 18.03.2010 № 22 на відведення земельної ділянки під будівництво; попередній висновок відділу охорони пам'яток історії та культури у Хмельницькій області від 07.12.2009 № 786/1467, у якому зазначено про можливість відведення земельної ділянки релігійній громаді м. Хмельницького Хмельницької Єпархії УПЦ площею 1610 м2 для розміщення храму Святого Великомученика Дмитрія Солунського, розташованого за адресою: м. Хмельницький, вул. Чехова, 48; висновок наукової археологічної експертизи від 10.03.2010 № 0330, згідно з якого земельна ділянка, загальною площею 0,1610 га, що відводиться Хмельницькій Єпархії УЦП в особі Зінькевича І.С. для будівництва храму УЦП за адресою: м. Хмельницький, вул. Чехова, 48, не належить до земель історико-культурного призначення та інші.
Також в матеріалах справи наявні: Містобудівні умови та обмеження забудови щодо земельної ділянки від 22.12.2011 № 197, видані Департаментом архітектури, містобудування та земельних ресурсів Управління архітектури та містобудування Хмельницької міської ради; Декларація про початок виконання будівельних робіт, зареєстрована в Інспекції ДАБК у Хмельницькій області 10.07.2012 (технічні показники об'єкта будівництва: загальна площа 360 кв.м (храм - 204,7 кв. м; надбрамна дзвіниця - 18 кв.м; храмової споруди - 101,3 кв.м, хрестильниці - 36 кв.м); лист Управління державної архітектурно-будівельної інспекції України, в якому зазначено, що відповідно до даних Єдиної державної електронної системи у сфері будівництва наявна інформації про реєстрацію Декларації про початок будівельних робіт за № ХМ 08312114624 від 10.07.2012 на об'єкт будівництва: "будівництво храму релігійної громади Святого Великомученика Дмитрія Солунського Хмельницької Єпархії УПЦ, м. Хмельницький, вул. Чехова, 48; лист Міністерства культури України щодо погодження будівництва храму на честь Святого Великомученика Дмитрія Солунського м. Хмельницького за адресою: м. Хмельницький вул. Чехова, 48; робочий проєкт будівництва храму релігійної громади м. Хмельницького Хмельницької Єпархії УПЦ на вул. Чехова, 48; робочий проєкт електропостачання храму Святого Великомученика Дмитрія Солунського релігійної громади Свято-Дмитрівського храму за адресою: м. Хмельницький, вул. Чехова, 48, з долученою до нього довідкою ПАТ "Хмельницькобленерго" від 13.06.2016 № 03-03-1847, зі змісту якої вбачається, що технічні умови від 03.07.2014 № 52 на приєднання до електричних мереж ПАТ "Хмельницькобленерго" електроустановки храму Святого Великомученика Дмитрія Солунського на вул. Чехова, 48 в м. Хмельницькому, власник якого релігійна громада Свято-Дмитрівського храму, виконані в повному обсязі.
Предметом цього спору є визнання недійсним рішення Хмельницької міської ради від 31.10.2022 № 7, яким припинено позивачу право постійного користування земельною ділянкою.
Відмовляючи у задоволенні позову, суд першої інстанції, з яким погодився апеляційний господарський суд, виходили з того, що позивач у встановлений строк не вніс змін, передбачених чинним законодавством, до своєї офіційної назви і не подав відповідні зміни до Статуту (положення) для державної реєстрації. Зазначили, що за таких обставин позивач не є релігійною організацією в розумінні п. "в" ч. 2 ст. 92 Земельного кодексу України (далі - ЗК України) і не може вважатися суб'єктом права постійного користування спірною земельною ділянкою, а тому відсутні підстави для визнання незаконним і скасування оспорюваного рішення Міськради.
Не погоджуючись із ухваленими у справі рішеннями, РО "Релігійна громада Свято-Дмитрівського храму м. Хмельницького" звернулася до Верховного Суду із касаційною скаргою, в якій просить їх скасувати та прийняти нове рішення, яким позов задовольнити.
У касаційній скарзі скаржник посилається на п. 1 ч. 2 ст. 287 Господарського процесуального кодексу України (далі - ГПК України) і зазначає, що оскаржувані рішення ухвалено без урахування висновків Верховного Суду щодо застосування ст. ст. 141, 142 ЗК України, викладених у постановах Верховного Суду від 20.02.2020 у справі № 909/108/19, від 15.01.2020 у справі № 925/361/19.
Посилається у касаційній скарзі на таке: позивачем отримано документи, необхідні для відведення земельної ділянки та надання її в постійне користування позивачу; судом не встановлено жодної із обставин, визначеної ст. 141 ЗК України, яка могла б бути підставою для припинення права постійного користування позивачу; предметом судового розгляду було визнання протиправним рішення Хмельницької міської ради, а не вирішувалося питання відповідності Статуту приписам Закону України "Про свободу совісті та релігійні організації". Тобто, оцінюючи положення Статуту скаржника, що не входило до предмету доказування, суд першої інстанції, з яким погодився апеляційний господарський суд, вийшли за межі позовних вимог, чим порушили ст. 14 ГПК України.
Ухвалою Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 04.08.2025 відкрито касаційне провадження за касаційною скаргою РО "Релігійна громада Свято-Дмитрівського храму м. Хмельницького" на вказані судові рішення з підстави, передбаченої п. 1 ч. 2 ст. 287 ГПК України та надано строк для подання відзиву на касаційну скаргу до 21.08.2025.
У відзиві відповідач просить відмовити у задоволенні касаційної скарги, а оскаржувані судові рішення залишити без змін як такі, що ухвалено відповідно до ст. 236 ГПК України.
Заслухавши доповідь головуючого судді, перевіривши наявність зазначеної у касаційній скарзі підстави касаційного оскарження судового рішення (п. 1 ч. 2 ст. 287 ГПК України), дослідивши наведені у касаційній скарзі доводи, колегія суддів Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду дійшла висновку про відсутність підстав для задоволення касаційної скарги з огляду на таке.
Найменування юридичної особи регулює ст. 90 ЦК України. Так, згідно з ч. ч. 1, 3 цієї статті юридична особа повинна мати своє найменування, яке містить інформацію про її організаційно-правову форму та назву. Найменування установи має містити інформацію про характер її діяльності. Юридична особа може мати крім повного найменування скорочене найменування. Найменування юридичної особи вказується в її установчих документах і вноситься до Єдиного державного реєстру.
Правове регулювання найменування юридичних осіб також міститься і в Законі України "Про державну реєстрацію юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань" (тут і далі - у відповідній редакції).
Найменування юридичної особи повинно містити інформацію про її організаційно-правову форму (крім державних органів, органів місцевого самоврядування, органів влади Автономної Республіки Крим, державних, комунальних організацій, закладів, установ, а також випадку, передбаченого абз. 2 цієї частини) та назву. Найменування релігійної організації може містити інформацію про її організаційно-правову форму виключно за бажанням такої юридичної особи (ч. 1 ст. 16 Закону України "Про державну реєстрацію юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань" (тут і далі - у відповідній редакції).
За змістом ст. 9 Закону України "Про державну реєстрацію юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань" в Єдиному державному реєстрі містяться такі відомості про юридичну особу, крім державних органів і органів місцевого самоврядування як юридичних осіб: найменування юридичної особи, у тому числі скорочене (за наявності); вид релігійної організації; віросповідна приналежність релігійної організації.
Здійснюючи аналіз вказаних норм права, Верховний Суд висновував, що така юридична особа як релігійна організація саме "повинна" мати своє найменування, а не "може" мати таке найменування, оскільки без найменування юридична особа взагалі не може існувати як суб'єкт права - учасник цивільних, господарських та інших відносин. Найменування юридичної особи ідентифікує її у вказаних правовідносинах та є засобом її індивідуалізації. Водночас, організаційно-правова форма в найменуванні релігійної організації може зазначатися лише за її бажанням (див. постанову Верховного Суду від 22.10.2024 у справі № 921/290/23).
Відповідно до ч. ч. 7, 8 ст. 12 Закону України від 23.04.1991 № 987-ХІІ "Про свободу совісті та релігійні організації" (далі - Закон № 987-ХІІ (в редакції Закону України від 20.12.2018 № 2662-VІІІ "Про внесення зміни до ст. 12 Закону України "Про свободу совісті та релігійні організації" щодо назви релігійних організацій (об'єднань), які входять до структури (є частиною) релігійної організації (об'єднання), керівний центр (управління) якої знаходиться за межами України в державі, яка законом визнана такою, що здійснила військову агресію проти України та/або тимчасово окупувала частину території України" (далі - Закон № 2662-VІІІ) релігійна організація (об'єднання), яка безпосередньо або як складова частина іншої релігійної організації (об'єднання) входить до структури (є частиною) релігійної організації (об'єднання), керівний центр (управління) якої знаходиться за межами України в державі, яка законом визнана такою, що здійснила військову агресію проти України та/або тимчасово окупувала частину території України, зобов'язана у своїй повній назві, зазначеній у її статуті (положенні), відображати належність до релігійної організації (об'єднання) за межами України, до якої вона входить (частиною якої вона є), шляхом обов'язкового відтворення у своїй назві повної статутної назви такої релігійної організації (об'єднання) з можливим додаванням слів "в Україні" та/або позначення свого місця в структурі іноземної релігійної організації. Входження релігійної організації (об'єднання) до релігійної організації (об'єднання), зазначеної в ч. 7 цієї статті, визначається у разі наявності однієї з таких ознак: 1) у статуті (положенні) релігійної організації, що діє в Україні, містяться вказівки на входження до структури релігійної організації (об'єднання), керівний центр (управління) якої знаходиться за межами України; 2) у статуті (положенні) закордонної релігійної організації (об'єднання), керівний центр (управління) якої знаходиться за межами України в державі, яка законом визнана такою, що здійснила військову агресію проти України та/або тимчасово окупувала частину території України, містяться вказівки на входження до її структури релігійної організації (об'єднання), що діє на території України, а також на право прийняття статутними органами управління зазначеної закордонної релігійної організації (об'єднання) рішень з канонічних і організаційних питань, які є зобов'язуючими для релігійної організації (об'єднання), що діє на території України; 3) статутом (положенням) релігійної організації (об'єднання), керівний центр (управління) якої знаходиться за межами України в державі, яка законом визнана такою, що здійснила військову агресію проти України та/або тимчасово окупувала частину території України, передбачене обов'язкове входження керівників (повноважних представників) релігійної організації (об'єднання), що діє на території України, до статутних органів управління зазначеної закордонної релігійної організації (об'єднання) з правом вирішального голосу.
Імперативною нормою п. 4 "Перехідні та прикінцеві положення" Закону № 2662-VІІІ передбачено, що у разі якщо протягом чотирьох місяців (для релігійних громад - дев'яти місяців) з дня набрання чинності цим Законом та/або набрання чинності законом, яким іноземна держава визнається такою, що здійснила військову агресію проти України та/або тимчасово окупувала частину території України, релігійна організація (об'єднання) не внесла передбачених законом змін до своєї офіційної назви та не подала відповідні зміни до свого статуту (положення) на реєстрацію, її статут (положення) втрачає чинність у частині, якою визначається повна офіційна назва релігійної організації (об'єднання).
Частиною 5 ст. 12 Закону № 987-ХІІ (в редакції, чинній з 26.12.2018) унормовано, що статут (положення) релігійної організації не повинен суперечити чинному законодавству. Наведене положення кореспондується як із нормою п. 8 ч. 1 ст. 28 Закону України "Про державну реєстрацію юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань", за змістом якої підставою для відмови в державній реєстрації є невідповідність найменування юридичної особи вимогам закону, так із вимогами ч. 1 ст. 15 Закону № 987-ХІІ, відповідно до яких у реєстрації статуту (положення) релігійної організації може бути відмовлено, якщо її статут (положення) або діяльність суперечать чинному законодавству.
За ч. 7 ст. 17 Закону № 987-ХІІ користування землею релігійні організації здійснюють у порядку, встановленому ЗК України та іншими законодавчими актами України. Земельні ділянки, що надаються релігійним організаціям у постійне користування для будівництва і обслуговування культових та інших будівель, необхідних для забезпечення їх діяльності, забороняється використовувати для здійснення підприємницької діяльності.
Верховний Суд неодноразово зазначав:
"з урахуванням системного аналізу змісту положень п. 6 ст. 3, ч. ч. 1, 3 ст. 90 ЦК України, п. "в" ч. 2 ст. 92 ЗК України, ст. ст. 12-14, 17 Закону України "Про свободу совісті та релігійні організації", п. 4 роз. II "Перехідні та прикінцеві положення" Закону України "Про внесення зміни до ст. 12 Закону України "Про свободу совісті та релігійні організації", ст. ст. 9, 16, 28 Закону України "Про державну реєстрацію юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань", Верховний Суд дійшов висновку, що в разі очевидної недобросовісної поведінки позивача, яка полягає в порушенні релігійною організацією обов'язку, покладеного на неї Законом України "Про внесення зміни до ст. 12 Закону України "Про свободу совісті та релігійні організації" (щодо внесення відповідних змін до статуту в установлений цим Законом строк), який визнано конституційним, право постійного землекористування такої організації може бути припинено органом місцевого самоврядування в зв'язку із втратою постійним землекористувачем статусу релігійної організації, який (статус) на підставі п. "в" ч. 2 ст. 92 ЗК України надається виключно тим суб'єктам, чий статут (положення) зареєстровано у встановленому законом порядку, оскільки зумовлена невиконанням імперативних вимог Закону України "Про внесення зміни до ст. 12 Закону України "Про свободу совісті та релігійні організації" втрата чинності статутом релігійної організації в частині, в якій визначається повна офіційна назва такої організації, призводить до припинення господарської та інших видів діяльності релігійної організації. Отже, у разі порушення вимог спеціального закону, який безпосередньо регулює статус і діяльність релігійних організацій, відповідна релігійна організація в розумінні п. "в" ч. 2 ст. 92 ЗК України не може вважатися такою, статут (положення) якої зареєстровано у встановленому законом порядку, тобто припиняє свою діяльність як учасник цивільних, господарських та інших відносин (без найменування юридична особа взагалі не може існувати як суб'єкт права), а тому втрачає як статус релігійної організації, так і статус суб'єкта права постійного користування земельною ділянкою із земель державної та комунальної власності" (див. також постанови Верховного Суду від 11.09.2024 у справі № 911/1476/23, від 11.09.2024 у справі № 917/1061/23, від 17.09.2024 у справі № 911/1472/23, від 17.09.2024 у справі № 911/1474/23).
Також, Верховний Суд у постанові від 04.02.2025 у справі № 902/834/23, яка враховується при перегляді цієї справи з огляду на ч. 4 ст. 300 ГПК України, виснував: "що судами попередніх інстанцій достовірно встановлено той факт, що позивач у встановлений строк не вніс передбачених Законом України "Про свободу совісті та релігійні організації" змін до своєї офіційної назви і не подав відповідні зміни до свого статуту (положення) на державну реєстрацію, та ураховуючи правові висновки, викладені Верховним Судом у постановах від 11.09.2024 у справі № 911/1476/23 та від 11.09.2024 у справі № 917/1061/23, від 17.09.2024 у справі № 911/1474/23 та у подальшому застосовані, зокрема в постановах Верховного Суду від 17.09.2024 у справі № 911/1472/23, від 22.10.2024 у справі № 911/1406/23, від 22.10.2024 у справі № 911/1477/23, від 22.10.2024 у справі № 911/1473/23, від 14.01.2025 у справі № 902/924/23 про те, що статут релігійної організації втрачає чинність у частині, яка визначає повну офіційну назву релігійної організації, а тому в розумінні п. "в" ч. 2 ст. 92 ЗК України позивач не є релігійною організацією, статут якої зареєстровано у встановленому законом порядку, отже, наразі не може вважатися набувачем права постійного користування спірною земельною ділянкою. Наголосив на тому, що предметом розгляду судами в цьому випадку є не питання функціонування релігійної організації в цілому, а право на користування нею земельною ділянкою, яка була надана на певному юридичному титулі (праві постійного користування). Оспорюваним рішенням відповідача жодного втручання у зазначені аспекти діяльності позивача не здійснюється, релігійна організація продовжує своє існування без обмежень на що, зокрема і звертав увагу Конституційний Суд України у рішенні від 27.12.2022 № 4-р/2022 у справі № 1-13/2019(374/19), зазначаючи, що запроваджені зміни не стосуються внутрішнього аспекту права на свободу світогляду і віросповідання (релігії). Обмеження цього права в частині уточнення назви певних релігійних організацій (об'єднань) стосуються виключно його зовнішнього аспекту (forum externum). Приписи Закону України "Про внесення зміни до ст. 12 Закону України "Про свободу совісті та релігійні організації" щодо назви релігійних організацій (об'єднань), які входять до структури (є частиною) релігійної організації (об'єднання), керівний центр (управління) якої знаходиться за межами України в державі, яка за законом визнана такою, що здійснила військову агресію проти України та/або тимчасово окупувала частину території України" є чіткими й однозначними, вони є передбачуваними за своїми наслідками, їх сформульовано з достатньою чіткістю та зрозумілістю, а саме так, що в релігійних організацій (об'єднань) немає перешкод, щоб відповідно до них упорядкувати свою поведінку. Зазначений висновок робився із врахуванням і позиції Європейського суду з прав людини, який зазначив, що сам факт того, що держава вимагає від релігійної організації, що бажає бути зареєстрованою, узяти назву, яка унеможливлює введення в оману вірян та суспільство загалом і завдяки якій є можливим її відрізняти від уже наявних організацій, у принципі, можна вважати виправданим обмеженням її права вільно обирати свою назву ("Ільїн та інші проти України" (Ilyin and Others v. Ukraine). У свою чергу позивач, ухилившись від виконання вимог закону, повинен був передбачити питання юридичної відповідальності організації (об'єднання) за відмову виконати свій обов'язок та уточнити у своїй повній офіційній назві свою належність до іноземної організації як її структурної частини та спрогнозувати наслідки у вигляді втрати права користування земельною ділянкою на праві постійного користування з мотивів, які вже наводилися судом. При цьому позивач не позбавлений права звернутись за оформленням права користування земельною ділянкою для використання та обслуговування належного йому майна на іншому доступному йому юридичному титулі (праві власності або оренди) у встановленому законодавством порядку".
Частиною 1 ст. 8 Конституції України встановлено, що в Україні визнається і діє принцип верховенства права, складовою якого є "правова передбачуваність" та "правова визначеність". Принцип "правової визначеності" вимагає чіткості, зрозумілості й однозначності як самих правових норм, так і того, як ці норми мають будуть застосовано судами у подібних правовідносинах. Верховний Суд неодноразово зазначав, що забезпечення єдності судової практики є реалізацією принципу правової визначеності, що є одним із фундаментальних аспектів верховенства права та гарантує розумну передбачуваність судового рішення.
Надавши оцінку наявним у матеріалах справи документам відповідно до ст. 86 ГПК України, встановивши, відсутність будь-яких належних та допустимих доказів на підтвердження зміни та подання на реєстрацію змін до свого статуту; що відповідно до ст. 92 ЗК України позивач втратив статус релігійної організації, статут якої зареєстровано у встановленому законом порядку, а тому не може вважатися суб'єктом права постійного користування спірною земельною ділянкою, що, в свою чергу, свідчить про законність та обґрунтованість оспорюваного рішення від 31.10.2022 № 7, прийнятого відповідачем на виконання положень Закону України "Про внесення зміни до ст. 12 Закону України "Про свободу совісті та релігійні організації" та рішення Конституційного Суду України від 27.12.2022 № 4-р/2022 у справі № 1-13/2019(374/19 (справа щодо повної назви релігійних організацій), суди попередніх інстанцій підставно відмовили у задоволенні цього позову.
Водночас, скаржник у касаційній скарзі посилається на те, що ухвалені у справі рішення не відповідають висновкам Верховного Суду, викладеним у постановах від 20.02.2020 у справі № 909/108/19, від 15.01.2020 у справі № 925/361/19. Проаналізувавши висновки, викладені у наведених скаржником постановах Верховного Суду (справа № 909/108/19, в якій предметом спору було припинення права постійного користування земельною ділянкою та визнання недійсним і скасування державного акта на право постійного користування землею; справа № 925/361/19, в якій предметом спору було визнання незаконними та скасування рішень), колегія суддів дійшла висновку, що постановлені у справі судові рішення їм не суперечать. Так, вказані скаржником постанови було прийнято судом касаційної інстанції з огляду на іншу фактично-доказову базу, за інших обставин, встановлених у справах, і за інших поданих сторонами й оцінених судами доказів, у залежності від яких (обставин і доказів) було застосовано, зокрема ст. 141 ЗК України і прийнято відповідні судові рішення, а доводи скаржника про їх неврахування зводяться лише до неправильного розуміння цих висновків Верховного Суду, на свою користь та до переоцінки встановлених судами обставин справи. Крім того, у справі № 909/108/19 судами попередніх інстанції було відмовлено у задоволенні позову і Верховний Суд не встановив обставин для скасування судових рішень попередніх інстанції, зазначивши, що їх ухвалено із додержанням норм матеріального та процесуального права.
При цьому, Верховний Суд звертає увагу на те, що вказаною підставою для касаційного оскарження - п. 1 ч. 2 ст. 287 ГПК України є неврахування висновку Верховного Суду саме щодо застосування норми права, а не будь-якого висновку, зробленого судом касаційної інстанції в обґрунтування мотивувальної частини постанови. Саме лише зазначення у постанові Верховного Суду норми права також не є його правовим висновком про те, як саме повинна застосовуватися норма права у подібних правовідносинах. Цитування скаржником окремих висновків, наведених у постановах Верховного Суду, не є належним правовим обґрунтуванням підстави касаційного оскарження судових рішень, передбаченої п. 1 ч. 2 ст. 287 ГПК України (див., зокрема ухвалу Верховного Суду від 08.10.2024 у справі № 274/1477/20).
З огляду на вищевикладене, Верховний Суд дійшов висновку, що відсутні підстави для скасування постанови апеляційного господарського суду та рішення суду першої інстанції з підстави, передбаченої п. 1 ч. 2 ст. 287 ГПК України.
Щодо доводів касаційної скарги про порушення судами ст. 14 ГПК України, яка регулює диспозитивність господарського судочинства, то вони є безпідставними. Верховний Суд зазначає, що оскаржувані рішення ухвалено з правильним застосуванням норм матеріального і процесуального права, які підлягали застосуванню до цих правовідносин. Незгода скаржника із рішенням і постановою апеляційного господарського суду, ухвалених відповідно до норм ст. 236 ГПК України, не є доказом неправильного застосування цими судами вказаних скаржниками норм права.
Інші доводи касаційної скарги підставами касаційного оскарження не обґрунтовані і, відповідно, Верховним Судом не розглядаються (див. постанову Верховного Суду від 29.05.2024 у справі № 910/2491/23).
За змістом п. 1 ч. 1 ст. 308 ГПК України суд касаційної інстанції за результатами розгляду касаційної скарги має право залишити судові рішення судів першої інстанції та апеляційної інстанції без змін, а скаргу без задоволення.
Відповідно до ст. 309 ГПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо судове рішення, переглянуте в передбачених ст. 300 цього Кодексу межах, ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права. Не може бути скасоване правильне по суті і законне рішення з одних лише формальних міркувань.
Верховний Суд, переглянувши судові рішення в межах наведених у касаційній скарзі доводів, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, вважає, що оскаржувані судові рішення ухвалені з додержанням норм матеріального і процесуального права, а тому підстав для їх зміни чи скасування немає.
Згідно з ст. 129 ГПК України судовий збір за подання касаційної скарги покладається на скаржника.
Керуючись ст. ст. 300, 301, 308, 309, 314, 315, 317 ГПК України, Верховний Суд, -
Касаційну скаргу Релігійної організації "Релігійна громада Свято-Дмитрівського храму м. Хмельницького" залишити без задоволення.
Постанову Північно-західного апеляційного господарського суду від 14.05.2025 та рішення Господарського суду Хмельницької області від 20.01.2025 у справі № 924/899/24 залишити без змін.
Постанова набирає законної сили з моменту її ухвалення, є остаточною та оскарженню не підлягає.
Головуючий суддя Могил С. К.
Судді: Волковицька Н. О.
Случ О.В.