15 вересня 2025 року Справа № 926/1759/25
За позовом Чернівецької міської ради
до Малого приватного підприємства "Кордо"
про стягнення безпідставно збережених коштів у розмірі орендної плати в сумі 175648,44 грн
Суддя Тинок О.С.
Секретар судових засідань Григораш М.І.
Представники:
від позивача - Смотр Д.М.
від відповідача - не з'явився
Чернівецька міська рада звернулась до Господарського суду Чернівецької області з позовною заявою до Малого приватного підприємства "Кордо" про стягнення безпідставно збережених коштів у розмірі орендної плати в сумі 175648,44 грн.
Позовні вимоги обґрунтовуються тим, що за відповідачем зареєстровано право власності нерухомого майна (незавершене будівництво будівлі охорони літ. А, 18% готовності) за адресою: м. Чернівці, вул. Січових Стрільців, 37-3.
Зазначене нежитлове приміщення розміщене на земельній ділянці площею 0,3980 га (кадастровий номер 7310136900:45:002:0002) за адресою м. Чернівці, вул. Січових Стрільців, 37-3. Власником спірної земельної ділянки є Чернівецька міська рада.
У зв'язку із не оформленням відповідачем правовстановлюючих документів на право користування земельною ділянкою на правах оренди, що потягнуло за собою фактичне безоплатне її використання у період з 07 вересня 2023 року по 30 квітня 2025 року, а з огляду на несплату відповідачем в добровільному порядку суми безпідставно збережених коштів у розмірі орендної плати в сумі 175648,44 грн позивач звернувся з відповідним позовом до суду.
Згідно з протоколом автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 28 травня 2025 року справу №926/1759/25 передано на розгляд судді Тинок О.С.
Ухвалою суду від 29 травня 2025 року прийнято позовну заяву до розгляду та відкрито провадження у справі. Постановлено здійснювати розгляд справи за правилами загального позовного провадження. Підготовче засідання призначено на 18 червня 2025 року.
Ухвалою суду від 18 червня 2025 року відкладено підготовче засідання на 07 липня 2025 року.
Ухвалою суду від 07 липня 2025 року відкладено підготовче засідання на 28 липня 2025 року.
Ухвалою суду від 28 липня 2025 року закрито підготовче провадження та призначено справу до судового розгляду по суті на 27 серпня 2025 року.
Ухвалою від 27 серпня 2025 року відкладено розгляд справи по суті на 08 вересня 2025 року.
У судовому засіданні 08 вересня 2025 року представник позивача позовні вимоги підтримала та просила суд задовольнити позов у повному обсязі.
Відповідач явку належного представника у судове засідання 08 вересня 2025 року не забезпечив, хоча був належним чином повідомлений про дату, час та місце розгляду справи, відзив на позовну заяву до суду не подано, причини неявки суду не відомі.
Ухвалою суду від 08 вересня 2025 року призначено ухвалення та проголошення судового рішення по справі №926/1759/25 на 15 вересня 2025 року.
Про розгляд справи відповідача було повідомлено ухвалами суду, які доставлялися до електронного кабінету товариства, що підтверджується наявними у матеріалах справи довідками про доставку від 29 травня 2025 року (ухвала від 29 травня 2025 року), від 18 червня 2025 року (ухвала від 18 червня 2025 року), від 08 липня 2025 року (ухвала від 07 липня 2025 року), від 29 липня 2025 року (ухвала від 28 липня 2025 року), від 28 серпня 2025 року (ухвала від 27 серпня 2025 року) та від 09 вересня 2025 року (ухвала від 08 вересня 2025 року).
Відповідно до статті 232 Господарського процесуального кодексу України видами судових рішень є: ухвали, рішення, постанови, судові накази.
Пунктом 1 частиною 6 статті 242 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що днем вручення судового рішення є: 1) день вручення судового рішення під розписку; 2) день отримання судом повідомлення про доставлення копії судового рішення до електронного кабінету особи; 3) день проставлення у поштовому повідомленні відмітки про вручення судового рішення; 4) день проставлення у поштовому повідомленні відмітки про відмову отримати копію судового рішення чи відмітки про відсутність особи за адресою місцезнаходження, місця проживання чи перебування особи, повідомленою цією особою суду; 5) день проставлення у поштовому повідомленні відмітки про відмову отримати копію судового рішення чи відмітки про відсутність особи за адресою місцезнаходження, місця проживання чи перебування особи, яка зареєстрована у встановленому законом порядку, якщо ця особа не повідомила суду іншої адреси.
Також суд вважає за необхідне зазначити наступне.
Пунктом 1 частини 3 статті 202 Господарського процесуального кодексу України визначено, що якщо учасник справи або його представник були належним чином повідомлені про судове засідання, суд розглядає справу за відсутності такого учасника справи у разі неявки в судове засідання учасника справи (його представника) без поважних причин або без повідомлення причин неявки.
Згідно з частиною 1 статті 202 Господарського процесуального кодексу України неявка у судове засідання будь-якого учасника справи за умови, що його належним чином повідомлено про дату, час і місце цього засідання, не перешкоджає розгляду справи по суті, крім випадків, визначених цією статтею.
Відповідно до пункту 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, кожен має право на судовий розгляд своєї справи упродовж розумного строку. Строки, що встановлюються судом (наприклад, строк для усунення недоліків позовної заяви чи апеляційної скарги), повинні відповідати принципу розумності. Визначаючи (на власний розсуд) тривалість строку розгляду справи, суд враховує принципи диспозитивності та змагальності, граничні строки, встановлені законом, для розгляду справи при визначенні строків здійснення конкретних процесуальних дій, складність справи, кількість учасників процесу, можливі труднощі у витребуванні та дослідженні доказів тощо. Розумним, зокрема, вважається строк, що є об'єктивно необхідним для виконання процесуальних дій, прийняття процесуальних рішень та розгляду і вирішення справи з метою забезпечення своєчасного (без невиправданих зволікань) судового захисту.
Як нагадує Суд у справі “Осіпов проти України», стаття 6 Конвенції гарантує не право бути особисто присутнім у судовому засіданні під час розгляду цивільної справи, а більш загальне право ефективно представляти свою справу в суді та на рівність у користуванні правами з протилежною стороною, передбаченими принципом рівності сторін. Суд повинен лише встановити, чи було надано заявнику, стороні цивільного провадження, розумну можливість ознайомитися з наданими іншою стороною зауваженнями або доказами та прокоментувати їх, а також представити свою справу в умовах, що не ставлять його в явно гірше становище vis-а-vis його опонента (там само). З точки зору Конвенції заявник не має доводити, що його відсутність у судовому засіданні справді підірвала справедливість провадження або вплинула на його результат, оскільки така вимога позбавила б змісту гарантії статті 6 Конвенції.
Частиною 4 статті 13 Господарського процесуального кодексу України унормовано, що кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов'язаних з вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій.
За таких обставин, враховуючи, що судом було здійснено всі заходи, щодо належного повідомлення відповідача про дату, час та місце розгляду справи, з метою дотримання балансу прав та інтересів сторін у справі, дотримання розумності строку розгляду справи та за умови достатності наявних у справі матеріалів для розгляду справи та ухвалення законного і обґрунтованого рішення, суд дійшов висновку про те, що неявка в судове засідання представника відповідача не перешкоджає розгляду справи по суті, а тому суд вважає за можливе розглянути справу без участі повноважного представника відповідача.
Також, з огляду на те, що відповідач у строк, встановлений частиною 1 статті 251 Господарського процесуального кодексу України, не подав до суду відзив на позов, а відтак не скористався своїми процесуальними правами, суд вважає, що у матеріалах справи достатньо документів, які мають значення для правильного вирішення спору, внаслідок чого справа може бути розглянута за наявними у ній документами відповідно до частини 2 статті 178 Господарського процесуального кодексу України.
Розглянувши подані позивачем документи і матеріали, заслухавши пояснення представника позивача, з'ясувавши фактичні обставини, на яких ґрунтуються позовні вимоги, дослідивши докази, що мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд встановив наступне.
Відповідно до інформаційної довідки з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно №421929169 від 09 квітня 2025 року незавершене будівництво (будівлі охорони літ. А, 18% готовності) розміщене за адресою: м. Чернівці, вул. Січових Стрільців, 37-3 знаходиться у власності Малого приватного підприємства "Кордо" з 07 вересня 2023 року.
Згідно з Витягом з Державного земельного кадастру про земельну ділянку №НВ-7300391382023 від 19 вересня 2023 року земельна ділянка за адресою: м. Чернівці, вул. Січових Стрільців (Московської Олімпіади), 37-3, з кадастровим номером 7310136900:45:002:0002, площею 0,3980 га і цільовим призначенням: 03.07 для будівництва та обслуговування будівель торгівлі зареєстрована в реєстрі - 26 червня 2006 року. Спірна земельна ділянка містить безстрокові обмеження у її використанні.
Доказів оскарження державної реєстрації земельної ділянки відповідачем суду не подано.
11 грудня 2024 року Чернівецькою міською радою сформовано витяг із технічної документації з нормативної грошової оцінки земельних ділянок №НВ-9958773692024, відповідно до якого нормативна грошова оцінка земельної ділянки з кадастровим номером 7310136900:45:002:0002 становить 3504995,37 грн.
11 лютого 2025 року Чернівецькою міською радою сформовано витяг із технічної документації з нормативної грошової оцінки земельних ділянок №НВ-9939920472025, відповідно до якого нормативна грошова оцінка земельної ділянки з кадастровим номером 7310136900:45:002:0002 становить 3924013,61 грн.
01 листопада 2023 року Департамент урбаністики та архітектури Чернівецької міської ради направив на адресу власника нежитлового приміщення, яке розташоване на земельній ділянці з кадастровим номером 7310136900:45:002:0002, лист №24/01-08/3-04/4/1769 в якому департаментом було запропоновано у 20-денний термін подати у ЦНАП заяву щодо укладення договору оренди земельної ділянки.
17 лютого 2025 року Департамент урбаністики та архітектури міської ради направив лист №24/01-08/3-04/4/238 на адресу Малого приватного підприємства "Кордо" в якому повідомлялось про необхідність сплати безпідставно збережених коштів за користування земельною ділянкою за період з 07 вересня 2023 року до 14 лютого 2025 року у розмірі орендної плати на загальну суму 151459,29 грн.
До матеріалів справи позивачем долучено докази направлення вказаних листів на адресу Малого приватного підприємства "Кордо" та докази отримання вказаних листів відповідачем.
При цьому, у матеріалах справи відсутні будь-які належні, достовірні та достатні докази реагування відповідачем на вказані листи департаменту від 01 листопада 2023 року та від 17 лютого 2025 року.
На підставі сформованих витягів з технічної документації про нормативну грошову оцінку земельної ділянки №НВ-9958773692024 від 11 грудня 2024 року, №НВ-9939920472025 від 11 лютого 2025 року Департаментом урбаністики та архітектури Чернівецької міської ради 20 травня 2025 року проведено розрахунок безпідставно збережених коштів у розмірі орендної плати за землю, які підлягають стягненню з власника об'єкта нерухомого майна за користування без належних на те правових підстав за період з 07 вересня 2023 року до 30 квітня 2025 року на суму 175648,44 грн земельною ділянкою, розташованою за адресою вул. Січових Стрільців, 37-3, площею 0,3980 га, кадастровий номер 7310136900:45:002:0002, землекористувач: Мале приватне підприємство “Кордо».
Доказів розташування належного відповідачу нерухомого майна на іншій земельній ділянці суду не подано. Також не подано суду будь-яких заперечень/спростувань заявленої позивачем до стягнення суми безпідставно збережених коштів у розмірі орендної плати за землю.
Станом на момент вирішення даного спору у матеріалах справи відсутні будь-які належні, допустимі та достатні докази сплати відповідачем коштів в сумі 175648,44 грн.
Отже, предметом позовних вимог є стягнення безпідставно збережених коштів у розмірі орендної плати.
Положеннями статті 14 Конституції України встановлено, що земля є основним національним багатством, що перебуває під особливою охороною держави. Право власності на землю гарантується. Це право набувається і реалізується громадянами, юридичними особами та державою виключно відповідно до закону.
Використання землі в Україні є платним. Об'єктом плати за землю є земельна ділянка. Плата за землю справляється відповідно до закону (стаття 206 Земельного кодексу України).
Відповідно до частини 1 статті 79 Земельного кодексу України, земельна ділянка - це частина земної поверхні з установленими межами, певним місцем розташування, з визначеними щодо неї правами.
Статтею 79-1 Земельного кодексу України передбачено, що формування земельної ділянки полягає у визначенні земельної ділянки як об'єкта цивільних прав. Формування земельної ділянки передбачає визначення її площі, меж та внесення інформації про неї до Державного земельного кадастру. Земельна ділянка вважається сформованою з моменту присвоєння їй кадастрового номера. Сформовані земельні ділянки підлягають державній реєстрації у Державному земельному кадастрі.
Отже, земельна ділянка є сформованою з моменту присвоєння їй кадастрового номера та реєстрації її у Державному земельному кадастрі.
Аналогічну правову позицію викладено, зокрема, у постановах Верховного Суду від 16 червня 2021 року у справі № 922/1646/20 та від 04 березня 2021 року у справі № 922/3463/19.
Судом встановлено, що спірна земельна ділянка за адресою вул. Січових Стрільців ( Московської Олімпіади) 37-3, м. Чернівці зареєстрована 26 червня 2006 року з кадастровим номером 7310136900:45:002:0002, площею 0,3980.
Частиною 1 статті 93 та статтею 125 Земельного кодексу України передбачено, що право оренди земельної ділянки - це засноване на договорі строкове платне володіння і користування земельною ділянкою, необхідною орендареві для провадження підприємницької та іншої діяльності. Право оренди земельної ділянки виникає з моменту державної реєстрації цього права.
Землекористувачі зобов'язані своєчасно сплачувати орендну плату (пункт "в" частини 1 статті 96 Земельного кодексу України).
Оренда землі це засноване на договорі строкове платне володіння і користування земельною ділянкою, необхідною орендареві для проведення підприємницької та інших видів діяльності (стаття 1 Закону України “Про оренду землі»).
Орендна плата за земельні ділянки державної і комунальної власності - обов'язковий платіж, який орендар вносить орендодавцеві за користування земельною ділянкою (підпункт 14.1.136 пункту 14.1. статті 14 Податкового кодексу України).
Плата за землю - обов'язковий платіж у складі податку на майно, що справляється у формі земельного податку або орендної плати за земельні ділянки державної і комунальної власності (підпункт 14.1.147 пункту 14.1 статті 4 Податкового кодексу України).
Земельним податком є обов'язковий платіж, що справляється з власників земельних ділянок та земельних часток (паїв), а також постійних землекористувачів, а орендною платою за земельні ділянки державної і комунальної власності - обов'язковий платіж, який орендар вносить орендодавцеві за користування земельною ділянкою (підпункти 14.1.72, 14.1.136 пункту 14.1 статті 14 Податкового кодексу України).
Отже, законодавець розмежовує поняття "земельний податок" та "орендна плата за земельні ділянки державної та комунальної власності" залежно від правових підстав передання прав землекористування такими ділянками.
Оскільки відповідач не є власником або постійним землекористувачем спірної земельної ділянки, а тому не є суб'єктом плати за землю у формі земельного податку, при цьому, єдиною можливою формою здійснення плати за землю для нього як землекористувача є орендна плата (підпункт 14.1.72 пункту 14.1 статті 14 Податкового кодексу України).
Аналогічна правова позиція викладена в постанові Верховного Суду від 07 липня 2020 року у справі №922/3208/19.
Відповідно до статті 80 Земельного кодексу України, суб'єктами права власності на землі комунальної власності є територіальні громади, які реалізують це право безпосередньо або через органи місцевого самоврядування.
Статтею 12 Земельного кодексу України визначено повноваження сільських, селищних, міських рад у галузі земельних відносин, до яких, зокрема, належить розпорядження землями територіальних громад.
Відповідно до частини 1 статті 10 Закону України “Про місцеве самоврядування в Україні» сільські, селищні, міські ради є органами місцевого самоврядування, що представляють відповідні територіальні громади та здійснюють від їх імені та в їх інтересах функції і повноваження місцевого самоврядування, визначені Конституцією України, цим та іншими законами.
Матеріальною і фінансовою основою місцевого самоврядування, як це передбачено статтею 16 Закону України “Про місцеве самоврядування в Україні», є рухоме і нерухоме майно, доходи місцевих бюджетів, інші кошти, земля, природні ресурси, що є у комунальній власності територіальних громад сіл, селищ, міст, районів у містах.
Реалізація права власника комунального майна, у тому числі землі, передбачає право на отримання доходів від користування нею іншими особами, у розмірах та в порядку визначеними чинним законодавством та відповідними правовстановлюючими документами, до яких відноситься договір оренди землі. Не отримання доходів від використання земельної ділянки, яка перебуває у комунальній власності, у зв'язку із не укладенням договору оренди землі, порушує інтереси відповідної територіальної громади та інтереси держави, а тому вимагає від органу місцевого самоврядування, який зобов'язаний їх захищати, вжиття заходів щодо стягнення вказаних коштів.
Предметом регулювання глави 83 Цивільного кодексу України є відносини, що виникають у зв'язку з безпідставним отриманням чи збереженням майна, і не врегульовані спеціальними інститутами цивільного права.
За змістом статті 152 Земельного кодексу України, держава забезпечує громадянам та юридичним особам рівні умови захисту прав власності на землю. Власник земельної ділянки або землекористувач може вимагати усунення будь-яких порушень його прав на землю, навіть якщо ці порушення не пов'язані з позбавленням права володіння земельною ділянкою, і відшкодування завданих збитків.
Статтею 22 Цивільного кодексу України передбачено, що особа, якій завдано збитків у результаті порушення її цивільного права, має право на їх відшкодування. Збитками є втрати, яких особа зазнала у зв'язку зі знищенням або пошкодженням речі, а також витрати, які особа зробила або мусить зробити для відновлення свого порушеного права (реальні збитки); доходи, які особа могла б реально одержати за звичайних обставин, якби її право не було порушене (упущена вигода).
Імперативними приписами статті 1166 Цивільного кодексу передбачено, що майнова шкода, завдана неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю особистим немайновим правам фізичної або юридичної особи, а також шкода, завдана майну фізичної або юридичної особи, відшкодовується в повному обсязі особою, яка її завдала. Особа, яка завдала шкоди, звільняється від її відшкодування, якщо вона доведе, що шкоди завдано не з її вини.
Пунктом “д» частини 1 статті 156 Земельного кодексу України визначено, що власникам землі та землекористувачам відшкодовуються збитки, заподіяні внаслідок неодержання доходів за час тимчасового невикористання земельної ділянки.
Згідно з приписами статті 157 Земельного кодексу України відшкодування збитків власникам землі та землекористувачам здійснюють органи виконавчої влади, органи місцевого самоврядування, громадяни та юридичні особи, які використовують земельні ділянки, а також органи виконавчої влади, органи місцевого самоврядування, громадяни та юридичні особи, діяльність яких обмежує права власників і землекористувачів або погіршує якість земель, розташованих у зоні їх впливу, в тому числі внаслідок хімічного і радіоактивного забруднення території, засмічення промисловими, побутовими та іншими відходами і стічними водами.
Верховний Суд у постановах від 12 червня 2019 року у справі № 922/902/18, від 08 серпня 2019 року у справі № 922/1276/18, від 01 жовтня 2019 у справі № 922/2082/18, від 06 листопада 2019 року у справі № 922/3607/18 неодноразово зазначав, що при стягненні безпідставно збережених коштів у розмірі орендної плати нарахування мають здійснюватися позивачем не самостійно (шляхом арифметичного розрахунку без проведення нормативної грошової оцінки землі), а виключно на підставі витягу з технічної документації з нормативної грошової оцінки земель.
Велика Палата Верховного Суду у справі № 629/4628/16-ц (провадження № 14-77цс18) зазначила, що фактичний користувач земельної ділянки, який без достатньої правової підстави за рахунок власника цієї ділянки зберіг у себе кошти, які мав заплатити за користування нею, зобов'язаний повернути ці кошти власнику земельної ділянки на підставі частини 1 статті 1212 Цивільного кодексу України.
Статтею 1212 Цивільного кодексу України передбачено, що особа, яка набула майно або зберегла його у себе за рахунок іншої особи (потерпілого) без достатньої правової підстави (безпідставно набуте майно), зобов'язана повернути потерпілому це майно. Особа зобов'язана повернути майно і тоді, коли підстава, на якій воно було набуте, згодом відпала. Положення цієї глави застосовуються незалежно від того, чи безпідставне набуття або збереження майна було результатом поведінки набувача майна, потерпілого, інших осіб, чи наслідком події. Положення цієї глави застосовуються також до вимог про: 1) повернення виконаного за недійсним правочином; 2) витребування майна власником із чужого незаконного володіння; 3) повернення виконаного однією із сторін у зобов'язанні; 4) відшкодування шкоди особою, яка незаконно набула майно або зберегла його у себе за рахунок іншої особи.
Відповідно до частини 1 статті 1214 Цивільного кодексу України особа, яка набула майно або зберегла його у себе без достатньої правової підстави, зобов'язана відшкодувати всі доходи, які вона одержала або могла одержати від цього майна з часу, коли ця особа дізналася або могла дізнатися про володіння цим майном без достатньої правової підстави. З цього часу вона відповідає також за допущене нею погіршення майна. Особа, яка набула майно або зберегла його у себе без достатньої правової підстави, має право вимагати відшкодування зроблених нею необхідних витрат на майно від часу, з якого вона зобов'язана повернути доходи.
Кондикційні зобов'язання виникають за наявності одночасно таких умов: набуття чи збереження майна однією особою (набувачем) за рахунок іншої (потерпілого); набуття чи збереження майна відбулося за відсутності правової підстави або підстава, на якій майно набувалося, згодом відпала.
Верховний Суд у складі судової палати для розгляду справ щодо земельних відносин та права власності Касаційного господарського суду у постанові від 05 серпня 2022 року у справі № 922/2060/20 дійшов висновку, що із дня набуття права власності на об'єкт нерухомого майна власник цього майна стає фактичним користувачем земельної ділянки, на якій розташований цей об'єкт, а тому саме з цієї дати у власника об'єкта нерухомого майна виникає обов'язок сплачувати за користування земельною ділянкою, на якій таке майно розташовано. При цьому до моменту оформлення власником об'єкта нерухомого майна права на земельну ділянку, на якій розташований цей об'єкт, такі кошти є безпідставно збереженими.
Фактичний користувач земельної ділянки, який без достатньої правової підстави за рахунок власника земельної ділянки зберіг у себе кошти, які мав заплатити за користування нею, зобов'язаний повернути ці кошти власнику земельної ділянки на підставі частини першої статті 1212 Цивільного кодексу України (аналогічний правовий висновок викладений у постановах Великої Палати Верховного Суду від 23 травня 2018 року у справі № 629/4628/16-ц (провадження № 14-77цс18) та від 20 вересня 2018 року у справі № 925/230/17 (провадження № 12-188гс18).
Судом встановлено, що відповідач у період з 07 вересня 2023 року до 30 квітня 2025 року використовував спірну земельну ділянку без належних правових підстав та без укладення договору оренди землі.
Факт користування відповідачем спірною земельною ділянкою не заперечується сторонами та не спростований будь-якими належними, допустимими та достатніми доказами, тому зазначені обставини не підлягають доказуванню в силу положень частини 1 статті 75 Господарського процесуального кодексу України.
Таким чином, Чернівецька міська рада мала обґрунтовані сподівання на отримання орендної плати за використання спірної земельної ділянки, однак не змогла їх реалізувати внаслідок відсутності між сторонами відносин щодо її використання в порядку, встановленому законом.
Стягнення безпідставно збережених коштів у вигляді орендної плати можливе виключно з моменту формування земельних ділянок як об'єктів цивільного права, а саме після проведення державної реєстрації права власності.
Верховний Суд наголошував, що об'єктом цивільних прав може бути земельна ділянка з моменту її формування та державної реєстрації права власності. Відповідні висновки викладені у постановах Верховного Суду від 09 березня 2021 року у справі №922/1453/20, від 02 червня 2020 року у справі № 922/2417/19, від 29 січня 2019 року у справах № 922/3780/17 та № 922/536/18, від 11 лютого 2019 року у справі № 922/391/18, від 12 квітня 2019 року у справі № 922/981/18 та від 12 червня 2019 року у справі № 922/902/18, від 29 травня 2020 року у справі № 922/2843/19 у яких міститься висновок про те, що для вирішення спору щодо фактичного користування земельною ділянкою без укладення правовстановлюючих документів та без державної реєстрації прав на неї встановленню підлягають обставини, зокрема, чи є земельна ділянка, за фактичне користування якою позивач просить стягнути безпідставно збережені кошти, сформованим об'єктом цивільних прав протягом усього періоду, зазначеного у позові.
Центральний орган виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері земельних відносин за індексом споживчих цін за попередній рік щороку розраховує величину коефіцієнта індексації нормативної грошової оцінки земель, на який індексується нормативна грошова оцінка сільськогосподарських угідь, земель населених пунктів та інших земель несільськогосподарського призначення станом на 1 січня поточного року, за певною формулою (пункт 289.2 статті 289 Податкового кодексу України).
Статтею 12 Закону України “Про оцінку земель» у редакції, чинній на час вирішення спору судом, регламентовано, що нормативно-правові акти з проведення оцінки земель затверджуються Кабінетом Міністрів України. Для визначення розміру орендної плати за земельні ділянки державної та комунальної власності нормативна грошова оцінка земель проводиться обов'язково (стаття 13 цього Закону); нормативно-грошова оцінка земельних ділянок у межах населених пунктів проводиться не рідше ніж на 5-7 років (стаття 18 Закону України “Про оцінку земель»).
Відповідно до статті 20 Закону України “Про оцінку земель» за результатами бонітування ґрунтів, економічної оцінки земель та нормативної грошової оцінки земельних ділянок складається технічна документація, а за результатами проведення експертної грошової оцінки земельних ділянок складається звіт.
Частиною другою статті 20 Закону України “Про оцінку земель» передбачено, що дані про нормативну грошову оцінку окремої земельної ділянки оформляються як витяг з технічної документації з нормативної грошової оцінки земель.
Відповідно до частини 2 статті 20 та частини 3 статті 23 Закону України "Про оцінку земель" дані про нормативну грошову оцінку окремої земельної ділянки оформляються як витяг з технічної документації з нормативної грошової оцінки земель. Витяг з технічної документації про нормативну грошову оцінку окремої земельної ділянки видається органами, що здійснюють ведення Державного земельного кадастру.
Витяг з технічної документації про нормативну грошову оцінку земельної ділянки - це роздруковані за допомогою програмного забезпечення актуальні дані про земельну ділянку, які є у Державному земельному кадастрі та технічній документації з нормативної грошової оцінки земель станом на певну дату. Витяг з нормативної грошової оцінки земельної ділянки може бути доказом проведення такої оцінки та визначати дані про таку оцінку як на момент його видачі, так за попередній період за умови, що нормативно-грошова оцінка земельної ділянки була сталою та не зазнала змін у цей період.
Нормативна грошова оцінка земель є основою для визначення розміру орендної плати для земель державної і комунальної власності, а зміна нормативної грошової оцінки земельної ділянки є підставою для перегляду розміру орендної плати, який у будь-якому разі не може бути меншим, ніж встановлено положеннями підпункту 288.5.1. пункту 288.5. статті 288 Податкового кодексу України.
При цьому статтею 12 Закону України "Про оцінку земель" у редакції, чинній на час вирішення спору судом, регламентовано, що нормативно-правові акти з проведення оцінки земель затверджуються Кабінетом Міністрів України. Для визначення розміру орендної плати за земельні ділянки державної та комунальної власності нормативна грошова оцінка земель проводиться обов'язково (стаття 13 цього Закону); нормативно-грошова оцінка земельних ділянок у межах населених пунктів проводиться не рідше ніж на 5 - 7 років (стаття 18 Закону України "Про оцінку земель").
Відповідно до статті 20 Закону України "Про оцінку земель" за результатами бонітування ґрунтів, економічної оцінки земель та нормативної грошової оцінки земельних ділянок складається технічна документація, а за результатами проведення експертної грошової оцінки земельних ділянок складається звіт. Дані про нормативну грошову оцінку окремої земельної ділянки оформляються як витяг з технічної документації з нормативної грошової оцінки земель.
З огляду на те, що чинним законодавством не обмежується можливість подання доказів щодо нормативної грошової оцінки земельної ділянки державної (комунальної) власності для цілей сплати орендної плати виключно витягом з Державного земельного кадастру, належними доказами на обґрунтування нормативної грошової оцінки земельної ділянки можуть бути: технічна документація на спірну земельну ділянку, виготовлена компетентним органом для оформлення договору оренди, довідка з Державного земельного кадастру, витяг з Державного земельного кадастру, а також висновок судової експертизи про встановлення нормативної грошової оцінки спірної земельної ділянки, наданий відповідно до статей 98 - 103 Господарського процесуального кодексу України, які містять інформацію щодо предмета спору в цій справі (аналогічна правова позиція викладена у постанові Великої Палати Верховного Суду від 09 листопада 2021 року у справі № 905/1680/20).
Обчислення розміру орендної плати за землю здійснюється з урахуванням індексів інфляції (стаття 21 Закону України “Про оренду землі»).
Згідно із статтею 289 Податкового кодексу України центральний орган виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері земельних відносин, за індексом споживчих цін за попередній рік щороку розраховує величину коефіцієнта індексації нормативної грошової оцінки земель (Кі), на який індексується нормативна грошова оцінка земель і земельних ділянок, у тому числі право на які фізичні особи мають як власники земельних часток (паїв), на 1 січня поточного року, що визначається за формулою: Кi = І:100, де І - індекс споживчих цін за попередній рік. У разі якщо індекс споживчих цін перевищує 115 відсотків, такий індекс застосовується із значенням 115. Коефіцієнт індексації нормативної грошової оцінки земель застосовується кумулятивно залежно від дати проведення нормативної грошової оцінки земель, зазначеної в технічній документації з нормативної грошової оцінки земель та земельних ділянок.
Згідно з пунктом 4.3 Положення про оренду та порядок розрахунку орендної плати за земельні ділянки у м. Чернівцях, затвердженого рішенням Чернівецької міської ради від 23 жовтня 2008 року №715 (зі змінами, внесеними рішенням Чернівецької міської ради від 14 грудня 2023 року №1579), підставою для визначення розміру орендної плати є це Положення та витяг з технічної документації про нормативну грошову оцінку окремої земельної ділянки, виданий уповноваженим органом Державного комітету України по земельних ресурсах у м. Чернівці.
Відповідно до пункту 6.2 Положення про оренду та порядок розрахунку орендної плати за земельні ділянки у м. Чернівцях, затвердженого рішенням Чернівецької міської ради від 23 жовтня 2008 року № 715 (зі змінами, внесеними рішеннями Чернівецької міської ради від 28 липня 2011 року № 221, від 29 березня 2012 року №467), розмір орендної плати переглядається у разі затвердження нової нормативної грошової оцінки земель міста Чернівці та в інших випадках, передбачених законодавчими актами України, в тому числі рішеннями Чернівецької міської ради, що набрали чинності, у порядку, визначеному законодавством, або умовами договору оренди землі.
Рішенням Чернівецької міської ради від 26 лютого 2021 року № 118 “Про затвердження технічної документації з нормативної грошової оцінки земель міста Чернівців та визнання такими, що втратили чинність, окремих пунктів рішення міської ради V скликання від 12 лютого 2008 року № 510», затверджено технічну документацію з нормативної грошової оцінки земель міста Чернівців, розроблену Українським державним науково-дослідним інститутом проектування міст “Дніпромісто» імені Ю.М. Білоконя». Згідно з пунктом 2 рішення нормативна грошова оцінка земель м. Чернівці вводиться в дію з 01 січня 2022 року.
Вказане рішення, як нормативний акт, доведено до відома населення серед іншого і шляхом опублікування на офіційному веб-сайті Чернівецької міської ради http://chernivtsy.eu/portal/1154.
З огляду на зазначене, наявні у матеріалах справи витяги з технічної документації про нормативну грошову оцінку земельної ділянки №НВ-9958773692024 від 11 грудня 2024 року, №НВ-9939920472025 від 11 лютого 2025 року є належними, допустимими та достовірними.
Починаючи з 2022 року річний розмір орендної плати визначається за нормами Податкового кодексу України та обчислюється відповідно до рішення міської ради від 23 жовтня 2008 року № 715 (зі змінами) “Про затвердження Положення про оренду та порядок розрахунку орендної плати за земельні ділянки у м. Чернівцях" за ставкою 3.0 % від нормативної грошової оцінки земельної ділянки, визначеної згідно рішення міської ради від 26 лютого 2021 року № 118 “Про затвердження технічної документації з нормативної грошової оцінки земель міста Чернівці».
Дослідивши наявний у матеріалах справи розрахунок заявлених до стягнення безпідставно збережених коштів в розмірі орендної плати у сумі 175648,44 грн, суд вважає його обґрунтованим.
Враховуючи викладене вище, суд дійшов висновку, що відповідач не сплачуючи орендну плату за користування земельною ділянкою за відсутності укладеного договору, фактично збільшив свої доходи, а позивач втратив належне йому майно (кошти від орендної плати).
Отже, вимога позивача про стягнення з відповідача безпідставно збережених коштів у розмірі орендної плати у сумі 175648,44 грн за користування спірною земельною ділянкою з кадастровим номером 7310136900:45:002:0002 за адресою м. Чернівці, вул. Січових Стрільців, 37-3 у період з 07 вересня 2023 року до 30 квітня 2025 року підлягає задоволенню.
Стаття 129 Конституції України встановлює, що судді при здійсненні правосуддя незалежні і підкоряються лише закону. Змагальність сторін та свобода в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості - є однією із основних засад судочинства.
Згідно з статтею 13 Господарського процесуального кодексу України, судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов'язків, передбачених цим Кодексом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом.
Принцип рівності сторін у процесі вимагає, щоб кожній стороні надавалася розумна можливість представляти справу в таких умовах, які не ставлять цю сторону у суттєво невигідне становище відносно другої сторони (пункт 87 Рішення Європейського суду з прав людини у справі "Салов проти України" від 06 вересня 2005 року).
У Рішенні Європейського суду з прав людини у справі "Надточий проти України" від 15 травня 2008 року зазначено, що принцип рівності сторін передбачає, що кожна сторона повинна мати розумну можливість представляти свою сторону в умовах, які не ставлять її в суттєво менш сприятливе становище в порівнянні з опонентом.
Змагальність означає таку побудову судового процесу, яка дозволяє всім особам учасникам певної справи відстоювати свої права та законні інтереси, свою позицію у справі.
Принцип змагальності є процесуальною гарантією всебічного, повного та об'єктивного з'ясування судом обставин справи, ухвалення законного, обґрунтованого і справедливого рішення у справі.
Як визначено статтею 73 Господарського процесуального кодексу України, доказами у справі є будь - які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.
Відповідно до статті 74 Господарського процесуального Кодексу України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень.
Частиною 1 статті 75 Господарського процесуального Кодексу України встановлено, що обставини, які визнаються учасниками справи, не підлягають доказуванню, якщо суд не має обґрунтованих підстав вважати їх недостовірними або визнаними у зв'язку з примусом. Обставини, які визнаються учасниками справи, можуть бути зазначені в заявах по суті справи, поясненнях учасників справи, їх представників.
Відповідно до статті 76 Господарського процесуального кодексу України, належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування. Предметом доказування є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення.
Як слідує з положень статей 77, 78 Господарського процесуального кодексу України, обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування. Достовірними є докази, створені (отримані) за відсутності впливу, спрямованого на формування хибного уявлення про обставини справи, які мають значення для справи.
Відповідно до пунктів 1, 2 статті 86 Господарського процесуального Кодексу України, суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також вірогідність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності.
Згідно з частиною 1 статті 5 Господарського процесуального кодексу України, здійснюючи правосуддя, господарський суд захищає права та інтереси фізичних і юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законом або договором.
Суд зазначає, що законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права з урахуванням юридичної сили правового акта в ієрархії національного законодавства та з урахуванням судової практики Європейського суду з прав людини при дотриманні норм процесуального права.
Згідно з статтею 17 Закону України Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини суди застосовують при розгляді справ практику Європейського суду з прав людини як джерело права.
Суд вважає за необхідне вказати, що Європейський суд з прав людини у рішенні в справі "Серявін та інші проти України" наголосив на тому, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов'язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях, зокрема, судів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. У справі Руїз Торіха проти Іспанії Європейський суд з прав людини вказав, що відповідно до практики, яка відображає принцип належного здійснення правосуддя, судові рішення мають в достатній мірі висвітлювати мотиви, на яких вони базуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Межі такого обов'язку можуть різнитися залежно від природи рішення та мають оцінюватися у світлі обставин кожної справи. Міра, до якої суд має виконати обов'язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною залежно від характеру рішення.
Названий Суд зазначив, що, хоча пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, це не може розумітись як вимога детально відповідати на кожен довод (рішення Європейського суду з прав людини у справі Трофимчук проти України).
Отже, приймаючи до уваги наведене вище у сукупності, оцінивши подані докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на повному, всебічному і об'єктивному розгляді в судовому засіданні всіх обставин в їх сукупності, та враховуючи, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається, як на підставу своїх вимог і заперечень, суд дійшов висновку, що позивачем належним чином доведено обставину позову, а відповідачем не спростовано належними, допустимим та достатніми доказами заявлені до стягнення безпідставно збережені кошти у розмірі орендної плати за користування спірною земельною ділянкою за період з 07 вересня 2023 року до 30 квітня 2025 року у сумі 175648,44 грн, а тому вимоги позивача є обґрунтованими та такими, що підлягають задоволенню.
Відповідно до норм статті 123 Господарського процесуального кодексу України, судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов'язаних з розглядом справ.
Як вбачається з матеріалів справи, позивачем при зверненні з позовною заявою до суду сплачено судовий збір у розмірі 3028,00 грн, що підтверджується платіжною інструкцією №710 від 27 травня 2025 року.
Відшкодування витрат, пов'язаних зі сплатою судового збору, відповідно до статті 129 Господарського процесуального кодексу України, покладається у повному обсязі на відповідача, з вини якого виник спір.
Керуючись статтями 2, 4, 12, 13, 73, 74, 86, 129, 232, 233, 236-241 Господарського процесуального кодексу України, суд
1. Позовні вимоги Чернівецької міської ради до Малого приватного підприємства "Кордо" про стягнення безпідставно збережених коштів у розмірі орендної плати в сумі 175648,44 грн - задовольнити у повному обсязі.
2. Стягнути з Малого приватного підприємства “Кордо» (58017, Україна, Чернівецька область, м. Чернівці, вул. Калинівська, 13-Б, код 31561366) на користь Чернівецької міської ради (58002, Україна, Чернівецька обл., м. Чернівці, Центральна площа, буд. 1, код 36068147) суму безпідставно збережених коштів у розмірі орендної плати за період з 07 вересня 2023 року до 30 квітня 2025 року в сумі 175648,44 грн та витрати зі сплати судового збору у сумі 3028,00 грн.
У судовому засіданні 15 вересня 2025 року було проголошено вступну та резолютивну частини рішення.
Відповідно до пункту 6 частини 1 статті 233 ГПК України, повне рішення складено та підписано 24 вересня 2025 року.
Строк і порядок набрання рішенням законної сили та його оскарження.
Відповідно до ст. 241 ГПК України рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано.
У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Відповідно до ст. 256 ГПК України апеляційна скарга на рішення суду подається протягом двадцяти днів з дня його проголошення.
Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.
Апеляційна скарга подається безпосередньо до суду апеляційної інстанції (ст. 257 ГПК України).
Суддя Олександр ТИНОК