79014, місто Львів, вулиця Личаківська, 128
18.09.2025 Справа № 914/2174/25
За позовною заявою: Товариства з обмеженою відповідальністю «Західна торгівельна компанія «Меркурій», м.Львів
до відповідача: Товариства з обмеженою відповідальністю «Росінтергаз», с.Стрілків Стрийського району Львівської області
про стягнення 1476923,84 грн заборгованості за договором поставки нафтопродуктів №01/12 від 01.12.2023
Суддя Ділай У.І.
Без участі представників сторін
Відповідно до Протоколу автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 14.07.2025 справу №914/2174/25 розподілено судді У.І.Ділай.
Ухвалою від 18.07.2025 позовну заяву прийнято до розгляду та відкрито спрощене провадження у справі. Розгляд справи призначено в порядку письмового провадження без участі представників сторін.
05.08.2025 від позивача до суду надійшов лист, до якого долучено для огляду оригінали документів, копії яких містяться в матеріалах справи.
Станом на 18.09.2025 від відповідача до суду відзив не надходив.
Конверт з ухвалою від 18.07.2025, надісланий відповідачу на адресу, яка зазначена в позові та Єдиному державному реєстрі юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань, повернутий поштовим відділенням із відміткою «за закінченням терміну зберігання».
Відповідно до п. 4 ч. 6 ст. 242 ГПК України, днем вручення судового рішення є день проставлення у поштовому повідомленні відмітки про відмову отримати копію судового рішення чи відмітки про відсутність особи за адресою місцезнаходження, місця проживання чи перебування особи, повідомленою цією особою суду.
У постанові Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 24.12.2020 у справі № 902/1025/19 cуд звернув увагу на те, що направлення листа рекомендованою кореспонденцією на дійсну адресу є достатнім для того, щоб вважати повідомлення належним, оскільки отримання зазначеного листа адресатом перебуває поза межами контролю відправника, у цьому випадку суду (аналогічний висновок викладено в постанові Великої Палати Верховного Суду від 25.04.2018 у справі № 800/547/17 (П/9901/87/18) (провадження № 11-268заі18), постановах Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 27.11.2019 у справі № 913/879/17, від 21.05.2020 у справі № 10/249-10/19, від 15.06.2020 у справі № 24/260-23/52-б).
Відповідно до п. 4 ч. 6 ст. 242 ГПК України, днем вручення судового рішення є день проставлення у поштовому повідомленні відмітки про відмову отримати копію судового рішення чи відмітки про відсутність особи за адресою місцезнаходження, місця проживання чи перебування особи, повідомленою цією особою суду.
У разі якщо ухвалу про вчинення відповідної процесуальної дії або судове рішення направлено судом рекомендованим листом за належною поштовою адресою, яка була надана суду відповідною стороною, за відсутності відомостей у суду про наявність у такої сторони інших засобів зв'язку та / або адреси електронної пошти, необхідність зазначення яких у процесуальних документах передбачена статтями 162, 165, 258, 263, 290, 295 ГПК України, і судовий акт повернуто підприємством зв'язку з посиланням на відсутність (вибуття) адресата, відмову від одержання, закінчення строку зберігання поштового відправлення тощо, то необхідно вважати, що адресат повідомлений про вчинення відповідної процесуальної дії або про прийняття певного судового рішення у справі (близький за змістом висновок викладено у постановах Верховного Суду від 12.04.2021 у справі № 910/8197/19, від 09.12.2021 у справі № 911/3113/20, від 19.12.2022 у справі №910/1730/22).
Відповідач протягом розгляду справи не скористався своїм правом подання відзиву на позовну заяву та надання доказів в порядку статті 80 Господарського процесуального кодексу України.
Отже, господарським судом виконані всі можливі заходи щодо сповіщення відповідача про час та місце судового засідання.
Стаття 43 Господарського процесуального кодексу України зобов'язує сторони добросовісно користуватись належними їм процесуальними правами.
Враховуючи те, що норми статті 81 Господарського процесуального кодексу України щодо обов'язку господарського суду витребувати у сторін документи і матеріали, необхідні для вирішення спору, кореспондуються з диспозитивним правом сторін подавати докази, а пункт 3 частини 2 статті 129 Конституції України визначає одним з принципів судочинства - свободу в наданні сторонами суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості, суд вважає, що господарським судом створені належні умови для надання сторонами доказів в обґрунтування своєї правової позиції.
Відповідно до ст.248 Господарського процесуального кодексу України - суд розглядає справи у порядку спрощеного позовного провадження протягом розумного строку, але не більше шістдесяти днів з дня відкриття провадження у справі. Строк вирішення спору завершився 18.09.2025. Відтак, в суду відсутні підстави для подальшого відкладення розгляду справи поза межами строку, встановленого для вирішення спору у спрощеному позовному провадженні.
У зв'язку з тим, що відповідач не використав наданого законом права на подання відзиву на позов та доказів, а матеріали справи в достатній мірі характеризують взаємовідносини сторін і неявка відповідача не перешкоджає вирішенню спору, суд вважає за можливе розглянути справу в порядку ч. 9 статті 165 Господарського процесуального кодексу України - за наявними у ній матеріалами.
В процесі розгляду матеріалів справи суд
встановив:
Між Товариством з обмеженою відповідальністю «Західна торгівельна компанія «Меркурій» (надалі - постачальник, позивач) та Товариством з обмеженою відповідальністю «Росінтергаз» (надалі - покупець, відповідач) укладено договір № 01/12 поставки нафтопродуктів від 01.12.2023, відповідно до п.1.1 якого позивач зобов'язався передати у власність відповідача паливно-мастильні матеріали (надалі- товар), а відповідач зобов'язався прийняти та своєчасно оплатити цей товар.
Згідно з п. 4.3.,4.4. договору, покупець зобов'язується оплатити повну вартість (в розмірі 100%) товару (в тому числі ПДВ), відображену в рахунку-фактурі по факту прибуття та прийняття (по кількості а якості) товару в пункт відвантаження. Товар відвантажується після отримання постачальником коштів на рахунок у розмірі 100% вартості товару (у тому числі і ПДВ). Ціна товару зазначена у рахунку-фактурі є остаточною і є дійсною виключно протягом 1 (одного) банківського дня з момент виставлення рахунку-фактури. У разі прострочення строку оплати рахунку-фактури, ціна на товар визначається за поточними цінами діючими на день оплати, що встановлені постачальником. Якщо сторони досягли згоди про передачу нафтопродуктів покупцю без попередньої оплати, оплата здійснюється протягом 5 банківських днів з дня поставки нафтопродуктів.
На виконання умов договору ТОВ «Західна торгівельна компанія «Меркурій» передало ТОВ «Росінтергаз» товар, на підтвердження долучено копії: видаткову накладну № 326 від 19.11.2024 на суму 534 309,60 грн (поставка дизельного палива об'ємом 12034л) та товарно-транспортну накладну на відпуск нафтопродуктів № 326 від 20.11.2024; видаткову накладну № 298 від 22.10.2024 на суму 521400,00 грн (поставка дизельного палива об'ємом 12000л) та товарно-транспортну накладну на відпуск нафтопродуктів (нафти) № 298 від 22.10.2024. Також позивач подав копії податкових накладних.
Як зазначено в позові постачальник належним чином виконував умови договору по поставці товару покупцю. Натомість ТОВ «Росінтергаз» порушило умови договору, оплату за поставлений товар здійснило частково. Заборгованість за поставлений товар становить 973 414,95 грн.
У порядку досудового врегулювання спору 20 грудня 2024 року позивач направив відповідачу вимогу про сплату заборгованості, яка залишена останнім без відповіді та задоволення.
Спір виник внаслідок того, що відповідач не оплатив позивачу повної вартості поставленого товару. Відтак, ТОВ «Західна торгівельна компанія «Меркурій» подало позов до Господарського суду Львівської області про стягнення з відповідача 973 414,95 грн основного боргу.
Крім того, в порядку ст. 625 Цивільного кодексу України (надалі - ЦК України) позивач нарахував 68139,05 грн інфляційних втрат за період грудень 2024 року - травень 2025 року та 192016,10 грн 36% річних, а також, керуючись п. 7.2 договору, 243353,74грн 25% штрафу.
Відповідач відзиву на позов не подав.
При прийнятті рішення суд виходив з такого.
Підставами виникнення цивільних прав та обов'язків, зокрема, є договори та інші правочини (ст. 11 ЦК України).
Як підтверджено матеріалами справи, позивач та відповідач уклали договір № 01/12 поставки нафтопродуктів від 01.12.2023, у зв'язку з чим набули взаємних прав і обов'язків.
У матеріалах справи відсутні та сторонами не надані докази визнання недійсним спірного договору чи визнання неукладеним в певній частині. Також відсутні докази про розірвання спірного договору.
За договором поставки, відповідно до ст. 712 Цивільного кодексу України, продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобов'язується передати у встановлений строк (строки) товар у власність покупця для використання його у підприємницькій діяльності або в інших цілях, не пов'язаних з особистим, сімейним, домашнім або іншим подібним використанням, а покупець зобов'язується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму.
У частині 2 ст. 712 Цивільного кодексу України зазначено, що до договору поставки застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає з характеру відносин сторін.
Згідно із ч. 2 ст. 692 ЦК України, покупець зобов'язаний оплатити товар після його прийняття або прийняття товаророзпорядчих документів на нього, якщо договором або актами цивільного законодавства не встановлений інший строк оплати товару.
Продавець зобов'язаний передати товар покупцеві у строк, встановлений договором купівлі-продажу (ст. 663 Цивільного кодексу України).
Як встановлено судом на виконання умов договору позивачем поставлено, а відповідачем прийнято товар на загальну суму 1055709,60грн за видатковими накладними, копії яких долучено до позову.
Згідно із матеріалами справи, жодних зауважень зі сторони відповідача у видаткових накладних не зазначено.
Підписання відповідачем видаткових накладних, які є первинними обліковими документами у розумінні Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» і які відповідають вимогам, зокрема, статті 9 названого Закону і Положення про документальне забезпечення записів у бухгалтерському обліку та фіксують факт здійснення господарської операції і встановлення договірних відносин, є підставою виникнення обов'язку щодо здійснення розрахунків за отриманий товар.
Згідно з п. 4.3.,4.4. договору, покупець зобов'язується оплатити повну вартість (в розмірі 100%) товару (в тому числі ПДВ), відображену в рахунку-фактурі по факту прибуття та прийняття (по кількості а якості) товару в пункт відвантаження. Товар відвантажується після отримання постачальником коштів на рахунок у розмірі 100% вартості товару (у тому числі і ПДВ). Ціна товару зазначена у рахунку-фактурі є остаточною і є дійсною виключно протягом 1 (одного) банківського дня з момент виставлення рахунку-фактури. У разі прострочення строку оплати рахунку-фактури, ціна на товар визначається за поточними цінами діючими на день оплати, що встановлені постачальником. Якщо сторони досягли згоди про передачу нафтопродуктів покупцю без попередньої оплати, оплата здійснюється протягом 5 банківських днів з дня поставки нафтопродуктів.
У порядку досудового врегулювання спору 20 грудня 2024 року позивач направив відповідачу вимогу про сплату заборгованості в розмірі 973414,95грн, яка залишена останнім без відповіді та задоволення.
За обставинами цієї справи, відповідач про дійсність отриманого товару не заперечив, доказів повної оплати за товар не надав, доводів позовної заяви не спростував, не надав суду належних та допустимих доказів про наявність інших обставин ніж ті, що досліджені в ході судового розгляду.
Відповідно до положень ст. 538 ЦК України, виконання свого обов'язку однією із сторін, яке відповідно до договору обумовлене виконанням другою стороною свого обов'язку, є зустрічним виконанням зобов'язання. При зустрічному виконанні зобов'язання сторони повинні виконувати свої обов'язки одночасно, якщо інше не встановлено договором, актами цивільного законодавства, не випливає із суті зобов'язання або звичаїв ділового обороту.
Відповідно до вимог ч. 1 ст. 96 Цивільного кодексу України, юридична особа самостійно відповідає за своїми зобов'язаннями.
Відповідач самостійно відповідає за своїми зобов'язаннями і така відповідальність не може ставитися у залежність від дій чи бездіяльності будь-яких третіх осіб.
Згідно із ст. 617 Цивільного кодексу України, особа, яка порушила зобов'язання, звільняється від відповідальності за порушення зобов'язання, якщо вона доведе, що це порушення сталося внаслідок випадку або непереборної сили. Не вважається випадком, зокрема, недодержання своїх обов'язків контрагентом боржника, відсутність на ринку товарів, потрібних для виконання зобов'язання, відсутність у боржника необхідних коштів.
Доказів наявності обставин зазначених у ст. 617 ЦК України, які є підставами звільнення від відповідальності за порушення зобов'язання відповідачем не подано.
Підсумовуючи викладене, Господарський суд Львівської області дійшов висновку про недоведеність відповідачем обставин, які звільняють його від відповідальності.
Беручи до уваги, що строк виконання обов'язку сплати за поставлений товар є таким, що настав, а відповідачем не надано суду належних та допустимих доказів у розумінні статей 76, 77 ГПК України наявності обставин, які б у своїй сукупності дали б змогу дійти протилежного висновку, то за таких підстав позовні вимоги про стягнення 973414,95грн основного боргу є підставними та підлягають задоволенню.
Перевіривши поданий позивачем розрахунок позовних вимог, підстави та правильність нарахування суми інфляційних втрат, відповідно до вимог ч. 2 ст. 625 Цивільного кодексу України, за якою боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом судом встановлено, що позивачем допущені помилки у нарахуванні суми інфляційних втрат, які не зменшують суму, що підлягає до стягнення, оскільки за розрахунками суду загальна сума таких проведених нарахувань є більшою, ніж просить стягнути позивач. Враховуючи, що суд при прийнятті рішення не може вийти за межі позовних вимог, а позивач не подавав такої заяви, відтак, позовні вимоги про стягнення з відповідача 68139,05грн інфляційних втрат (за період грудень 2024 року - травень 2025 року) слід задоволити.
Щодо позовної вимоги про стягнення 192016,10грн 36% річних суд зазначає наступне.
Пунктом 7.3. договору передбачено, що за прострочення виконання грошового зобов'язання згідно умов даного договору, покупець зобов'язаний сплатити суму боргу, а також 36% річних від простроченої суми за кожен день прострочення, за весь час прострочення, згідно зі ст. 625 Цивільного кодексу України.
Боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом (ч. 2 ст. 625 ЦК України).
Виходячи із положень вказаної статті, сторони договору можуть зменшити або збільшити передбачений законом розмір процентів річних.
Якщо укладеним сторонами договором передбачено збільшення розміру процентів у зв'язку з простроченням сплати боргу, розмір ставки, на яку збільшено проценти, слід вважати іншим розміром процентів.
Відтак, перевіривши поданий позивачем розрахунок 36% річних за прострочення виконання, судом встановлено, що позивач допустив арифметичні помилки. За розрахунком суду на суму 973414,95грн за період з 10.12.2024 по 27.06.2025 підлягає до стягнення 191958,39грн. В задоволенні решти вимог слід відмовити.
Щодо позовної вимоги про стягнення з відповідача 243353,74грн 25% штрафу суд зазначає наступне.
Одним із способів забезпечення виконання зобов'язань згідно з частиною другою статті 549 ЦК України є неустойка, до якої віднесено штраф та пеню.
Неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов'язання (ч.1 ст. 549 ЦК України).
У п. 7.2. договору сторони погодили, що за несвоєчасне виконання своїх зобов'язань щодо оплати товару покупець сплачує постачальнику, зокрема, у випадку якщо термін прострочення покупцем проведення взаєморозрахунків перевищує 15 календарних днів, покупець зобов'язаний сплатити штраф в розмірі 25% від суми заборгованості.
У випадку порушення виконання господарських зобов'язань чинне законодавство не встановлює для учасників господарських відносин обмежень передбачати в договорі стягнення штрафу, що узгоджується із свободою договору, встановленою статтею 627 ЦК України, коли сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.
Оскільки, п. 7.2 договору сторонами узгоджено умову про забезпечення виконання зобов'язання у вигляді неустойки (штрафу), суд прийшов до висновку задоволити вимогу позивача про стягнення з відповідача 243353,74грн 25% штрафу.
Судовий збір покладається на відповідача пропорційно задоволеним вимогам.
Керуючись статтями 4, 7, 8, 73, 76-79, 129, 233, 236, 238, 240, 241, 327 Господарського процесуального кодексу України, суд
1.Позов задоволити частково.
2.Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю «Росінтергаз» (82460, Львівська область, Стрийський район, Стрийський район, село Стрілків, вулиця Фіцика, 13 офіс 201, ідентифікаційний код 36742619) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Західна торгівельна компанія «Меркурій» (79034, Львівська область, місто Львів, вулиця Тернопільська, 21-К, ідентифікаційний код 39586861) 973414,95грн основного боргу, 68139,05грн інфляційних втрат, 191958,39грн 36% річних, 243353,74грн 25% штрафу та 22152,99грн судового збору.
3.У задоволенні решти вимог відмовити.
4.Наказ видати після набрання судовим рішенням законної сили.
Рішення суду набирає законної сили в порядку та строки передбачені ст.ст. 241, 256, 257 ГПК України та може бути оскаржено в порядку, визначеному розділом IV Господарського процесуального кодексу України.
Інформацію по справі, яка розглядається можна отримати за наступною веб-адресою: http://lv.arbitr.gov.ua/sud5015.
Повне рішення складено 23.09.2025.
Суддя Уляна ДІЛАЙ