ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА 01054, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-В, тел. (044) 334-68-95, E-mail: inbox@ki.arbitr.gov.ua
м. Київ
23.09.2025Справа № 910/7417/25
Господарський суд міста Києва в складі: головуючого судді Г.П. Бондаренко-Легких, розглянувши у спрощеному позовному провадженні без виклику сторін справу №910/7417/25.
За позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «СМАРТ ЕКСІМ» (04053, м Київ, вул. Кудрявський узвіз, буд. 3А, офіс 63)
До Акціонерного товариства «Українська залізниця» (03150, м. Київ, вул. Єжи Ґедройця, буд. 5)
про стягнення 3% річних та інфляційних втрат у розмірі 12 985, 68 грн
Товариство з обмеженою відповідальністю «СМАРТ ЕКСІМ» звернулось до Господарського суду міста Києва з позовом до Акціонерного товариства «Українська залізниця» про стягнення 3% річних та інфляційних втрат у розмірі 12 985, 68 грн.
Позовні вимоги обґрунтовані неналежним виконанням відповідачем своїх зобов'язань за договором про закупівлю №ПЗ/НХ-23861/НЮ від 18.09.2023, що встановлено рішенням Господарського суду міста Києва від 28.11.2024 у справі №910/11705/24 та яке залишено без змін постановою Північного апеляційного господарського суду від 10.02.2025.
24.06.2025 Господарський суд міста Києва дослідивши матеріали позовної заяви, дійшов висновку про наявність підстав для залишення її без руху, про що постановив відповідну ухвалу та встановив позивачу п'ятиденний строк з дня вручення ухвали від 24.06.2025 для усунення недоліків позовної заяви.
25.06.2025 через систему «Електронний суд» від позивача надійшло клопотання про усунення недоліків позовної заяви, яким позивач усунув недоліки встановлені ухвалою суду від 24.06.2025.
03.07.2025 суд постановив ухвалу про відкриття провадження у справі, в якій вирішив розгляд справи №910/7417/25 здійснювати за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) сторін.
11.07.2025 через систему «Електронний суд» від відповідача надійшов відзив на позовну заяву.
21.07.2025 через систему «Електронний суд» від позивача надійшла відповідь на відзив.
29.07.2025 через систему «Електронний суд» від відповідача надійшли заперечення на відповідь на відзив.
Згідно з частиною 2 статті 252 Господарського процесуального кодексу України розгляд справи по суті в порядку спрощеного провадження починається з відкриття першого судового засідання або через тридцять днів з дня відкриття провадження у справі, якщо судове засідання не проводиться.
Згідно частини 4 статті 240 Господарського процесуального кодексу України, у разі неявки всіх учасників справи у судове засідання, яким завершується розгляд справи, розгляду справи без повідомлення (виклику) учасників справи суд підписує рішення без його проголошення.
Відповідно до частини 5 статті 240 Господарського процесуального кодексу України, датою ухвалення рішення є дата його проголошення (незалежно від того, яке рішення проголошено - повне чи скорочене). Датою ухвалення рішення, ухваленого за відсутності учасників справи, є дата складення повного судового рішення.
Розглянувши подані документи і матеріали, всебічно і повно з'ясувавши фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об'єктивно оцінивши докази, що мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, Господарський суд міста Києва
18.09.2023 між Акціонерним товариством «Українська залізниця», як покупець (відповідач) та Товариством з обмеженою відповідальністю «Смарт Ексім», як постачальник (позивач) укладено Договір про закупівлю №ПЗ/НХ-23861/НЮ, відповідно до умов якого постачальник зобов'язується поставити та передати у власність покупця товар для завершення робіт про проекту «Реконструкція споруд залізниці з електрифікацією дільниці Васильків - Васильків ІІ регіональної філії «Південно-Західна залізниця» Акціонерного товариства «Українська залізниця» у Київській області» відповідно до Специфікації №1, що є невід'ємню частиною цього договору, а покупець зобов'язується прийняти та оплатити цей товар на умовах цього договору.
Відповідно до п. 1.3 Договору про закупівлю №ПЗ/НХ-23861/НЮ від 18.09.2023 кількість, асортимент, марка, рік виготовлення та виробник товару визначаються у Специфікації №1 (Додаток 1) до договору.
У п. 4.6 Договору про закупівлю №ПЗ/НХ-23861/НЮ від 18.09.2023 сторони погодили, що датою поставки товару вважається дата підписання сторонами акту прийому-передачі товару або видаткової накладної.
Відповідно до п.4.7 Договору про закупівлю №ПЗ/НХ-23861/НЮ від 18.09.2023 акт прийому-передачі товару зі сторони покупця підписується уповноваженими особами з числа тих, які визначені п. 4.3 договору, а видаткова накладна та інші первинні документи, що стосуються виконання умов цього договору, підписуються особами, відповідальними за приймання товару.
16.11.2023 позивач поставив відповідачу товар на суму 127 440, 00 грн, що підтверджується актом прийому-передачі товару від 16.11.2023 та видатковою накладною №31 від 16.11.2023, які підписані уповноваженими представниками сторін та скріплені відбитками печаток товариств.
Однак, відповідач не здійснив оплату позивачу за поставлений товару.
Зазначені обставини спонукали позивача звернутись до Господарського суду міста Києва з позовом до відповідача про стягнення з останнього 133 207, 66 грн.
Рішенням Господарського суду міста Києва від 28.11.2024 у справі №910/11705/24, яке залишене без змін постановою Північного апеляційного господарського суду від 10.02.2025 позовні вимоги позивача задоволені. Стягнуто з відповідача 127 440, 00 грн основного боргу, 74, 17 грн 0,1% річних, 5 693, 50 грн інфляційних втрат.
Ухвалою Верховного Суду від 10.03.2025 відмовлено у відкритті касаційного провадження на рішення від 28.11.2024 та постанову від 10.02.2025.
Відповідач 21.02.2025 виконав рішення суду у справі №910/11705/24, що підтверджується платіжною інструкцією №136886.
З огляду на зазначене, позивач нарахував відповідачу 3% річних у розмірі 1 631, 02 грн з 18.09.2024 до 20.02.2025 та інфляційні втрати у розмірі 11 354, 66 грн з 01.09.2024 до 20.02.2025, які позивач просить стягнути з відповідача.
II. Предмет позову.
Предметом позову у справі є матеріально - правові вимоги позивача до відповідача про стягнення з останнього 3% річних та інфляційних втрат у загальному розмірі 12 985, 68 грн.
III. Доводи позивача щодо суті позовних вимог.
Позовні вимоги обґрунтовані наступним:
(1) між позивачем та відповідачем укладено договір про закупівлю №ПЗ/НХ-23861/НЮ від 18.09.2023;
(2) відповідач в порушення умов договору не здійснив своєчасну та повну оплату поставленого позивачем товару, у зв'язку з чим у відповідача утворилась перед позивачем заборгованість у розмірі 127 440, 00 грн.
(3) за таких обставин позивач звернувся з відповідним позовом до Господарського суду міста Києва;
(4) за підсумками розгляду справи №910/11705/24 з відповідача стягнуто основний боргу у розмірі 127 440, 00 грн, а також 0,1% річних та інфляційні втрати.
(5) позивач в порядку статті 625 Цивільного кодексу України нарахував 3% річних та інфляційні втрати на суму заборгованості за період, який не охоплювався в межах справи №910/11705/24.
IV. Заперечення відповідача у справі.
(1) право позивача було захищене у справі №910/11705/24, позивач не звертався до суду у межах зазначеної справи для застосування частини 10 статті 238 Господарського процесуального кодексу України, а тому, на думку відповідача, ініціювання нового судового процесу нівелює самі принципи здійснення правосуддя;
(2) позов є передчасним, оскільки позивачем не вживались заходи досудового врегулювання спору;
(3) заявлена вимога про стягнення інфляційних втрат в межах даної справи за період з 01.09.2024 по 17.09.2024 була предметом розгляду в межах справи №910/11705/24, а щодо відсотків річних, то сторони в умовах договору погодили, що відсоток річних становить 0,1%, натомість в межах даного позову позивач просить стягнути 3% річних.
V. Оцінка доказів судом та висновки суду.
З урахуванням предмету позовних вимог, їх юридичних та фактичних підстав, суд визначає, що перелік обставин, які є предметом доказування у справі, становлять обставини, від яких залежить відповідь на такі ключові питання:
- чи наявні підстави у позивача нараховувати відповідачу 3% річних та інфляційні втрат?
- чи обґрунтовані заперечення відповідача?
- чи вірно визначені позивачем періоди нарахування 3% річних та інфляційні втрат?
- чи обґрунтовані заявлені суми до стягнення, а відтак чи підлягають позовні вимоги задоволенню та в якій частині?
Оцінюючи подані сторонами докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді у судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, та враховуючи, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, суд вважає, що вимоги позивача підлягають повному задоволенню з наступних підстав.
Позивач просить стягнути з відповідача 3% річних у загальному розмірі 1 631, 02 грн з 18.09.2024 до 20.02.2025 та інфляційні втрати у розмірі 11 354, 66 грн з 01.09.2024 до 20.02.2025, що в свою чергу зумовлено простроченням відповідачем оплати за договором про закупівлю №ПЗ/НХ-23861/НЮ від 18.09.2023 за поставлений позивачем товару згідно акту прийому-передачі товару від 16.11.2023 та видаткової накладної №31 від 16.11.2023, що було предметом розгляду у справі №910/11705/24.
Оскільки, рішення Господарського суду міста Києва від 28.11.2024 у справі №910/11705/24 набрало законної сили, тому таке рішення в силу частини 4 статті 75 Господарського процесуального кодексу України має преюдиційне значення для даної справи.
Так, судом першої інстанції з чим погодився суд апеляційної інстанції в межах справи №910/11705/24 встановлено: (1) належне виконання позивачем договору №ПЗ/НХ-23861/НЮ від 18.09.2023; (2) виникнення у відповідача обов'язку оплатити одержаний в листопаді 2023 року товару у розмірі 127 440, 00 грн; (3) порушення відповідачем зобов'язання оплатити одержаний товар.
Окрім цього, в межах справи №910/11705/24 позивачем заявлялись вимоги до стягнення з відповідача 0,1% річних з 19.01.2024 до 17.09.2024 та інфляційні втрати за січень-серпень 2024.
Зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від вчинення певної дії (негативне зобов'язання), а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку (частина 1 стаття 509 Цивільного кодексу України).
Зобов'язання виникають з підстав, встановлених статтею 11 Цивільного кодексу України (частина 2 стаття 509 Цивільного кодексу України).
Підставами виникнення цивільних прав та обов'язків є не лише договори й інші правочини, але також завдання майнової (матеріальної) і моральної шкоди іншій особі й інші юридичні факти (частина 2 стаття 11 Цивільного кодексу України).
Отже, завдання майнової (матеріальної) і моральної шкоди породжує зобов'язання між суб'єктом, який таку шкоду завдав, і потерпілим. Залежно від змісту такого зобов'язання воно може бути грошовим або негрошовим.
За змістом статей 524, 533 - 535 і 625 Цивільного кодексу України грошовим є зобов'язання, виражене у грошових одиницях, що передбачає обов'язок боржника сплатити гроші на користь кредитора, який має право вимагати від боржника виконання цього обов'язку. Тобто, грошовим є будь-яке зобов'язання, в якому праву кредитора вимагати від боржника сплати коштів кореспондує обов'язок боржника з такої сплати. Судове рішення про стягнення таких коштів є рішенням про примусове виконання обов'язку в натурі, тобто підтверджує грошове зобов'язання, зокрема те, що виникло у боржника у зв'язку із завданням ним шкоди потерпілому (кредитору).
Боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов'язання (частина 1 стаття 625 Цивільного кодексу України).
Відповідно до висновку Великої Палати Верховного Суду у постанові від 07.04.2020 у справі №910/4590/19 зобов'язання зі сплати інфляційних втрат та 3 % річних є акцесорним, додатковим до основного, залежить від основного зобов'язання і поділяє його долю. Відповідно, й вимога про їх сплату є додатковою до основної вимоги.
Боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом (частина 2 стаття 625 Цивільного кодексу України).
Передбачене частиною 2 статті 625 Цивільного кодексу України нарахування 3% річних має компенсаційний, а не штрафний характер, оскільки виступає способом захисту майнового права та інтересу, який полягає в отриманні компенсації від боржника (постанова Великої Палати Верховного Суду від 16.01.2019 у справі №464/3790/16-ц).
Нарахування інфляційних втрат на суму боргу та трьох процентів річних входять до складу грошового зобов'язання і є особливою мірою відповідальності боржника за прострочення грошового зобов'язання, оскільки виступають способом захисту майнового права та інтересу, який полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення грошових коштів унаслідок інфляційних процесів та отриманні компенсації від боржника за неналежне виконання зобов'язання (постанова Великої Палати Верховного Суду від 19.06.2019 у справі №703/2718/16-ц та від 19.06.2019 у справі №646/14523/15-ц).
Таким чином, у статті 625 Цивільного кодексу України визначені загальні правила відповідальності за порушення будь-якого грошового зобов'язання незалежно від підстав його виникнення (договір чи делікт). Тобто, приписи цієї статті поширюються на всі види грошових зобов'язань, якщо інше не передбачено договором або спеціальними нормами закону, який регулює, зокрема, окремі види зобов'язань.
Отже, позивач правомірно нарахував відповідачу 3% річних і інфляційні втрати за несвоєчасне виконання останнім грошового зобов'язання за отриманий листопаді 2023 від позивача товар за договором №ПЗ/НХ-23861/НЮ від 18.09.2023.
Позивачем в даній справі заявлений борговий період щодо 3% річних з 18.09.2024 до 20.02.2025, а інфляційних втрат з 01.09.2024 до 20.02.2025, які не охоплювались предметом позову в межах справи №910/11705/24, оскільки було стягнуто 3% річних та інфляційні до 17.09.2024 та до 01.09.202 відповідно
Матеріалами справи підтверджується, що відповідач виконав рішення суду у справі №910/11705/24 - 21.02.2025.
Заперечення відповідача, що право позивача захищено у справі №910/11705/24 та те, що останній не звертався до суду для застосування частини 10 статті 238 Господарського процесуального кодексу України, як підстави для відмови у задоволенні позову, судом відхиляються, виходячи з наступного.
Зі змісту частини 10 статті 238 Господарського процесуального кодексу України вбачається, що вказана норма не є імперативною для суду, а суд може її застосуватиЮ, але враховуючи принцип розгляду справи за зверненням особи, суд може її застосувати, якщо про це просить (зазначає) позивач у справі.крім того, зазначене норма не передбачає можливості нарахування інфляційних втрат до моменту виконання рішення суду.
Окрім цього, факт невиконання відповідачем рішення суду (до 21.02.2025) у справі №910/11705/24 має відношення до предмету спору у даній справі (№910/7417/25) тільки щодо визначення строків нарахування, адже стягнення у цій справі стосуються інших періодів, протягом якого позивач не мав можливості користуватися належними йому коштами.
Заперечення відповідача щодо передчасності позову, у зв'язку з невжиттям позивачем заходів досудового врегулювання спору, судом також відхиляються, оскільки у спірних між сторонами правовідносинах невстановлений обов'язковий досудовий порядок врегулювання спору.
Окрім цього, оскільки предметом розгляду даної справи є стягнення 3% річних та інфляційних втрат, які нараховані на суму боргу, яка була предметом розгляду у справі №910/11705/24, відтак, з доданих позивачем доказів, а саме позовної заяви та додатків у справі №910/11705/24 вбачається, що позивач здійснював заходи досудового врегулювання спору шляхом направлення відповідачу засобами поштового зв'язку претензії №1 від 09.08.2024.
Також судом відхиляються заперечення відповідача, що стягнення інфляційних втрат за період з 01.09.2024 по 17.09.2024 було предметом розгляду справи №910/11705/24, оскільки наявними в матеріалах справи доказами та рішенням суду від 28.11.2024 підтверджується, що позивачем у справі №910/11705/24 заявлена вимога про стягнення інфляційних втрат за період з січня по серпень 2024 року.
Щодо тверджень відповідача, що умовами договору №ПЗ/НХ-23861/НЮ від 18.09.2023 передбачено, що відповідальність за статтею 625 Цивільного кодексу України за прострочення виконання грошового зобов'язання становить 0,1% річних від простроченої суми.
Судом встановлено, що дія договору №ПЗ/НХ-23861/НЮ від 18.09.2023 припинилась 31.12.2023 (пункт 15.2.), відтак, позивач правомірно нараховує відповідачу 3% річних поза межами строку дії договору.
Таким чином, заперечення відповідача є необґрунтованими та таким, що не спростовують доводи позивача.
Суд, здійснивши перевірку правильності здійснення позивачем розрахунку 3% річних і інфляційних втрат, зазначає, що розрахунки є арифметично правильними, періоди заборгованості позивачем також визначені правильно.
Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом (частина 3 статті 13 та Господарського процесуального кодексу України).
Відповідач, в свою чергу, контррозрахунок 3% річних і інфляційних втрат до суду не надав та доводи, аргументи позивача не спростував.
Суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках (частина 1 стаття 14 Господарського процесуального кодексу України).
Суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також вірогідність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності (стаття 86 Господарського процесуального кодексу України).
Підсумовуючи викладені вище фактичні обставини, виходячи з системного аналізу положень чинного законодавства та матеріалів справи в цілому, суд задовольняє позовні вимоги повністю.
VI. Розподіл судових витрат.
(1) Щодо судового збору.
Судовий збір покладається, у спорах, що виникають при виконанні договорів та з інших підстав, - на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог (пункт 2 частини 1 статті 129 Господарського процесуального кодексу України).
За таких обставин, у зв'язку з повним задоволенням позовних вимог, суд покладає судовий збір за подання позовної заяви на відповідача.
(2) Щодо витрат на професійну правничу допомогу позивача.
Позивач на виконання вимог частини 1 статті 124 та пункту 9 частини 3 статті 162 Господарського процесуального кодексу України в позовній заяві зазначив орієнтовані витрати на професійну правничу допомогу у розмірі 5 000, 00 грн.
09.09.2025 позивач подав до суду докази понесення витрат на професійну правничу допомогу, а відповідач 15.09.2025 подав до суду клопотання про зменшення розміру таких витрат.
Судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов'язаних з розглядом справи. До витрат, пов'язаних з розглядом справи, належать, зокрема, витрати на професійну правничу допомогу (стаття 123 Господарського процесуального кодексу України).
Згідно з частинами 2-5 статті 126 Господарського процесуального кодексу України витрати, пов'язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави. За результатами розгляду справи витрати на професійну правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом із іншими судовими витратами.
Для цілей розподілу судових витрат:
1) розмір витрат на професійну правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу професійну правничу допомогу, пов'язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката, визначається згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі відповідних доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою;
2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі відповідних доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат (частина 2).
Для визначення розміру витрат на професійну правничу допомогу з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги (частина 3).
Розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із:
1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг);
2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг);
3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт;
4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи (частина 4).
У разі недотримання вимог частини четвертої цієї статті суд може, за клопотанням іншої сторони, зменшити розмір витрат на професійну правничу допомогу адвоката, які підлягають розподілу між сторонами (частина 5).
Разом із тим, розмір судових витрат, які сторона сплатила або має сплатити, у зв'язку з розглядом справи, встановлюється судом на підставі поданих сторонами доказів (договорів, рахунків тощо). Такі докази подаються до закінчення судових дебатів у справі або протягом п'яти днів після ухвалення рішення суду, за умови, що до закінчення судових дебатів у справі сторона зробила про це відповідну заяву (частина 8 статті 129 Господарського процесуального кодексу України).
Склад та розмір витрат, пов'язаних з оплатою правової допомоги, входить до предмета доказування у справі. На підтвердження цих обставин суду повинні бути надані договір про надання правової допомоги (договір доручення, договір про надання юридичних послуг та ін.), документи, що свідчать про оплату гонорару та інших витрат, пов'язаних із наданням правової допомоги, оформлені у встановленому законом порядку (квитанція до прибуткового касового ордера, платіжне доручення з відміткою банку або інший банківський документ, касові чеки, посвідчення про відрядження). Зазначені витрати мають бути документально підтверджені та доведені. Відсутність документального підтвердження витрат на правову допомогу, а також розрахунку таких витрат є підставою для відмови у задоволенні вимог про відшкодування таких витрат (правова позиція викладена у постанові Великої Палати Верховного Суду від 27.06.2018 у справі №826/1216/16).
З метою відшкодування витрат на професійну правничу допомогу відповідач надав:
- копію договору про надання правової допомоги №06/09-2024-1 від 06.09.2024;
- ордер серії АА №1590073 від 12.06.2025;
- копію додаткової угоди №2 від 25.12.2024 до договору №06/09-2024-1 від 06.09.2024;
- копію додаткової угоди №4 від 12.06.2025 до договору №06/09-2024-1 від 06.09.2024;
- копію рахунку на оплату №16 від 31.07.2025;
- копію платіжної інструкції №1678 від 31.07.2025;
- копію акта наданих послуг №3 від 25.08.2025 до договору №06/09-2024-1 від 06.09.2024.
Гонорар є формою винагороди адвоката за здійснення захисту, представництва та надання інших видів правничої допомоги клієнту. Порядок обчислення гонорару (фіксований розмір, погодинна оплата), підстави для зміни розміру гонорару, порядок його сплати, умови повернення тощо визначаються в договорі про надання правничої допомоги. При встановленні розміру гонорару враховуються складність справи, кваліфікація і досвід адвоката, фінансовий стан клієнта та інші істотні обставини. Гонорар має бути розумним та враховувати витрачений адвокатом час (стаття 30 Закону України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність»).
06.09.2024 між ТОВ «СМАРТ ЕКСІМ», як клієнтом та адвокатом Терезою Юлією Олександрівною укладено договір про надання правової допомоги №06/09-2024-1, за умовами якого адвокат бере на себе зобов'язання надавати правову допомогу в обсязі та на умовах, передбачених цим договором, а клієнт зобов'язаний сплатити винагороду (гонорар) та витрати, необхідні для виконання його доручень, у порядку та строки обумовлені сторонами у договорі.
Згідно пунктів 5.1., 6.1., 6.2. договору №06/09-2024-1 від 06.09.2024, за надання правової допомоги клієнт сплачує адвокату гонорар в розмірі, що визначається окремою додатковою угодою, яка є невід'ємною частиною цього договору. Клієнт здійснює оплату за цим договором в безготівковому порядку платіжним дорученням на розрахунковий рахунок адвоката або інший способом, погодженим сторонами. Гонорар, сплачується у момент підписання актів виконаних робіт, що складаються та підписуються на підтвердження надання послуг.
12.06.2025 між сторонами підписана додаткова угода №4 до договору №06/09-2024-1 від 06.09.2024, відповідно до пунктів 5 та 6 якої, сторони домовились, що гонорар адвоката за надання послуг становить 5 000, 00 грн. Гонорар виплачується клієнтом адвокату у безготівковій формі протягом 5-ти банківських днів з моменту одержання рахунку про оплату послуг або, за бажанням клієнта, до виставлення рахунку.
Адвокатський гонорар може існувати в двох формах - фіксований розмір та погодинна оплата. Вказані форми відрізняються порядком обчислення - при зазначенні фіксованого розміру для виплати адвокатського гонорару не обчислюється фактична кількість часу, витраченого адвокатом при наданні послуг клієнту, і навпаки, підставою для виплату гонорару, який зазначено як погодинну оплату, є кількість годин помножена на вартість такої години того чи іншого адвоката у залежності від його кваліфікації, досвіду, складності справи та інших критеріїв (аналогічну правову позицію викладено у постанові Верховного Суду від 07.09.2020 у справі № 910/4201/19).
Отже, сторони в договорі №06/09-2024-1 від 06.09.2024 узгодили фіксований розмір гонорару.
Адвокат виставив клієнту рахунок №16 від 31.07.2025 на оплату професійної правничої допомоги у справі №910/7417/25 у розмірі 5 000, 00 грн.
Позивач в свою чергу здійснив оплату, що підтверджується платіжною інструкцією №1678 від 31.07.2025.
28.09.2025 сторони підписали акт наданих послуг №3 до договору №06/09-2024-1 від 06.09.2024.
Суд звертає увагу, що платіжна інструкція про оплату наданих послуг та акт виконаних робіт, не є безумовною підставою для відшкодування судом витрат на професійну правничу допомогу в зазначеному розмірі за рахунок іншої сторони, адже їх розмір має бути доведений, документально обґрунтований та відповідати критерію розумної необхідності таких витрат.
Суд не зобов'язаний присуджувати стороні, на користь якої відбулося рішення, всі його витрати на адвоката, якщо, керуючись принципами справедливості та верховенства права, встановить, що розмір гонорару, визначений стороною та його адвокатом, є завищеним щодо іншої сторони спору, зважаючи на складність справи, витрачений адвокатом час, та неспіврозмірним у порівнянні з ринковими цінами адвокатських послуг. Наведена правова позиція викладена у постанові Верховного Суду від 23.01.2020 у справі № 910/16322/18.
Таким чином, при визначенні суми відшкодування суд має виходити з критерію реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерію розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи.
В розумінні положень згаданих норм законодавства (зокрема, частини 5 статті 126 Господарського процесуального кодексу України), зменшення суми судових витрат на професійну правничу допомогу, що підлягають розподілу, можливе виключно на підставі клопотання іншої сторони у разі, якщо на її думку, недотримання вимог стосовно співмірності витрат із складністю відповідної роботи, її обсягом та часом, витраченим ним на виконання робіт.
Суд, враховуючи принципи диспозитивності та змагальності, не має права вирішувати питання про зменшення суми судових витрат на професійну правову допомогу, що підлягають розподілу, з власної ініціативи.
Скориставшись своїм правом, наданим господарським процесуальним законом, відповідач 15.09.2025 подав до суду клопотання про зменшення витрат на професійну правничу допомогу позивача до 1 500, 00 грн.
Так, відповідач мотивував свої заперечення неспівмірністю зі складністю даної справи, часом витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт та обсягом наданих послуг.
У застосуванні критерію співмірності витрат на оплату послуг адвоката суд користується досить широким розсудом, який, тим не менш, повинен ґрунтуватися на більш чітких критеріях, визначених у вищенаведеній нормі.
Слід зауважити, що при визначенні суми відшкодування суд має виходити з критерію реальності понесення адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерію розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи та фінансового стану обох сторін.
Згідно з практикою Європейського суду з прав людини заявник має право на компенсацію судових та інших витрат, лише якщо буде доведено, що такі витрати були фактичними і неминучими, а їхній розмір - обґрунтованим (рішення у справі «East/West Alliance Limited» проти України», заява №19336/04).
У рішенні Європейського суду з прав людини у справі «Лавентс проти Латвії» зазначено, що відшкодовуються лише витрати, які мають розумний розмір.
Визначивши розмір судових витрат на професійну правничу допомогу, що підлягають розподілу між сторонами, суд здійснює розподіл таких витрат.
Частиною 5 статті 129 Господарського процесуального кодексу України визначено критерії, керуючись якими, суд (за клопотанням сторони або з власної ініціативи) може відступити від вказаного загального правила при вирішенні питання про розподіл витрат на правову допомогу та не розподіляти такі витрати повністю або частково на сторону, не на користь якої ухвалено рішення, а натомість покласти їх на сторону, на користь якої ухвалено рішення.
Під час вирішення питання про розподіл судових витрат господарський суд за наявності заперечення сторони проти розподілу витрат на адвоката або з власної ініціативи, керуючись критеріями, що визначені частинами 5 - 7 та 9 статті 129 Господарського процесуального кодексу України, може не присуджувати стороні, на користь якої ухвалено судове рішення, всі її витрати на професійну правову допомогу.
Відповідно до частини 5 статті 129 Господарського процесуального кодексу України під час вирішення питання про розподіл судових витрат суд враховує:
1) чи пов'язані ці витрати з розглядом справи;
2) чи є розмір таких витрат обґрунтованим та пропорційним до предмета спору, з урахуванням ціни позову, значення справи для сторін, у тому числі чи міг результат її вирішення вплинути на репутацію сторони або чи викликала справа публічний інтерес;
3) поведінку сторони під час розгляду справи, що призвела до затягування розгляду справи, зокрема, подання стороною явно необґрунтованих заяв і клопотань, безпідставне твердження або заперечення стороною певних обставин, які мають значення для справи, безпідставне завищення позивачем позовних вимог тощо;
4) дії сторони щодо досудового вирішення спору та щодо врегулювання спору мирним шляхом під час розгляду справи, стадію розгляду справи, на якій такі дії вчинялись.
Висновки, аналогічні відображеним вище, викладені в постанові Верховного Суду у складі Об'єднаної палати Касаційного господарського суду від 03.10.2019 у справі №922/445/19 та постанові Великої Палати Верховного Суду від 16.11.2022 у справі №922/1964/21.
Позивачем у справі підтверджено понесення витрат на правничу допомогу у розмірі 5 000, 00 грн.
Однак, вивчивши надані позивача докази понесених ним судових витрат на правничу допомогу, застосувавши критерії частини 4 статті 126 та на підставі частини 5 статті 126 Господарського процесуального кодексу України, з урахуванням заперечень відповідача, суд дійшов висновку про наявність підстав для їх зменшення.
Суд констатує, що дана справа є не складною, адже вимоги зводяться щодо стягнення 3% річних та інфляційних втрат, які нараховані на суму заборгованості, яка стягнута в межах розгляду іншої господарської справи.
Також судом взято до уваги, що розгляд справи здійснювався в спрощеному позовному провадженні без виклику сторін, а сама справа є малозначною.
Щодо аналізу судової практики з подібних питань, суд зазначає, що зміст позовних вимог свідчить про те, що правова позиція щодо спору, який виник між сторонами є сталою, нормативно-правове регулювання спірних правовідносин не змінювалось, нових висновків Верховного Суду, які б кардинально змінили правову позицію щодо даного спору в період розгляду справи прийнято не було.
Загалом справа містить ознаки типовості; у справі немає складних правових позиції та врегульована чіткими приписами чинного законодавства; справа не потребувала дослідження складних за своєю суттю доказів та не потребувала залучення до справи інших учасників.
За таких обставин, з огляду на вищезазначені обставини та з урахуванням ціни позову (12 985, 68 грн), складністю справи (малозначна), розмір витрат на надання професійної правничої допомоги, які просить стягнути позивач у розмірі 5 000, 00 грн в межах даної справи на переконання суду не відповідає критерію розумної необхідності таких витрат та є неспівмірним з предметом спору, складністю справи та ціною позову.
Крім того, суд враховує поведінку позивача, який з огляду на принцип диспозитивності господарського судочинства, а також раціонального використання державних ресурсів щодо захисту прав та інтересів позивача судом, а також ресурсів держави щодо примусового виконання рішення суду, з метою усунення необхідності подання нових позовів, міг заявити про застосування судом ч. 10 ст. 238 ГПК України, та просити нарахувати проценти та пеню по момент виконання рішення суду, однак не зробив цього при розгляді справи №910/11705/24, чим зумовив для себе передумови для подання нового позову, який не був би необхідним, якщо б позивач використав вся можливості, передбачені законодавцем для ефективного захисту прав та інтересів позивача, в межах одного провадження.
За таких обставин, суд дійшов висновку, що витрати позивача на професійну правничу допомогу у розмірі 5 000, 00 грн не відповідають критеріям, що визначені в частині 5 статті 129 Господарського процесуального кодексу України, дії позивача не мінімізували витрати на професійну правничу допомогу, яку він поніс, а навпаки збільшували навантаження на судову систему та органи примусового виконання рішення суду, а отже дії позивача не сприяли врегулюванню спору з опонентом, а тому понесений розмір витрат на професійну правничу допомогу не є розумним та необхідним для захисту прав та інтересів позивача у справі.
Відтак, суд, з огляду на вище встановлені обставини, а також з врахуванням клопотання відповідача про зменшення витрат позивача на професійну правничу допомогу, а також оцінюючи розмір витрат за власною ініціативою щодо критерію розумності та необхідності таких витрат, враховуючи ціну позову та малозначність (нескладність) справи, вважає справедливим зменшити розмір витрат на правову допомогу позивача та покласти на відповідача витрати на професійну правничу допомогу позивача у розмірі 1 500, 00 грн.
На підставі викладеного, керуючись статтями 13, 73-77, 86, 129, 236-238 Господарського процесуального кодексу України, суд -
1. Позов Товариства з обмеженою відповідальністю «СМАРТ ЕКСІМ» до Акціонерного товариства «Українська залізниця» про стягнення 3% річних та інфляційних втрат у розмірі 12 985, 68 грн - задовольнити.
2. Стягнути з Акціонерного товариства «Українська залізниця» (03150, м. Київ, вул. Єжи Ґедройця, буд. 5; ідентифікаційний код: 40075815) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «СМАРТ ЕКСІМ» (04053, м Київ, вул. Кудрявський узвіз, буд. 3А, офіс 63; ідентифікаційний код: 41104270) 3% річних у розмірі 1 631 (одна тисяча шістсот тридцять одна) грн 02 коп., інфляційні втрати у розмірі 11 354 (одинадцять тисяч триста п'ятдесят чотири) грн 66 коп., судовий збір у розмірі 2 422 (дві тисячі чотириста двадцять дві) грн 40 коп. та витрати на професійну правничу допомогу у розмірі 1 500 (одна тисяча п'ятсот) грн 00 коп.
3. Видати наказ після набрання рішенням законної сили.
Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом двадцяти днів з дня його проголошення безпосередньо до суду апеляційної інстанції. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.
Суддя Г.П. Бондаренко - Легких