майдан Путятинський, 3/65, м. Житомир, 10002, тел. (0412) 48 16 20,
e-mail: inbox@zt.arbitr.gov.ua, web: https://zt.arbitr.gov.ua,
код ЄДРПОУ 03499916
"24" вересня 2025 р. м. Житомир Справа № 906/892/25
Господарський суд Житомирської області у складі судді Машевської О.П.
за участю секретаря судового засідання: Андрощук О.М.
за участю представників сторін:
від позивача: не прибув,
від відповідача: не прибув
розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Житомирі справу
за позовом Фізичної особи - підприємця Павленка Сергія Олександровича
до фізичної особи Міщука Дмитра Миколайовича
про стягнення 636 272, 87 грн
Процесуальні дії по справі.
Господарський суд Житомирської області ухвалою від 15.07.2025 відкрив провадження у справі за позовом фізичної особи-підприємця Павленка Сергія Олександровича до відповідача фізичної особи Міщука Дмитра Миколайовича про стягнення 636 272, 87 грн, перше підготовче засідання призначив на 01 вересня 2025 р. о 12:00.
Судом перевірено та встановлено, що ухвалу про відкриття провадження у справі від 15 липня 2025 було надіслано в електронний кабінет Позивачу та отримано ним 15.07.25, та засобами поштового зв'язку направлено Відповідачу та отримано ним 05.08.25 (вх. г/с №9855/25).
Відповідач не скористався правом подати відзив на позовну заяву.
До Суду надійшла 22.08.2025 заява представника Позивача про розгляд справи без участі сторони (вх. г/с №10540 від 25.08.2025).
Суд ухвалою від 01.09.2025 закрив підготовче провадження та призначив справу до судового розгляду по суті на 18.09.2025 р. о 14:30год.
Щодо вирішення спору за наявними матеріалами за відсутності Відповідача.
В частині одинадцятій статті 242 ГПК України визначено, що у випадку розгляду справи за матеріалами в паперовій формі судові рішення надсилаються в паперовій формі рекомендованим листом з повідомленням про вручення.
Правила вручення судового рішення регламентовані положеннями статті 242 ГПК України.
Згідно з ч. 11 цієї статті Кодексу якщо учасник справи має електронний кабінет, суд надсилає всі судові рішення такому учаснику в електронній формі виключно за допомогою Єдиної судової інформаційно-комунікаційної системи чи її окремої підсистеми (модуля), що забезпечує обмін документами.
Суд, який комунікує з учасником справи з допомогою повідомлених ним засобів комунікації, діє правомірно і добросовісно. Тому слід виходити з "презумпції обізнаності": особа, якій адресовано повідомлення суду через такі засоби комунікації, знає або принаймні повинна була дізнатися про повідомлення. Самого лише заперечення учасника про неотримання повідомлення недостатньо, щоб спростувати цю презумпцію.
Суд, який добросовісно інформує учасника справи з наміром забезпечити здійснення правосуддя, не повинен нести "ризик незнання" учасника, який надав суду свої адреси, але не користується чи не стежить за ними.
Попри те, що конституційне право на суд є правом, його реалізація покладає на учасників справи певні обов'язки. Практика ЄСПЛ визначає, що сторона, яка задіяна у ході судового розгляду справи, зобов'язана з розумним інтервалом часу сама цікавитися провадженням у її справі, добросовісно користуватися належними їй процесуальними правами та неухильно виконувати процесуальні обов'язки. Як зазначено у рішенні ЄСПЛ у справі "Пономарьов проти України" від 03.04.2008, сторони мають вживати заходи, щоб дізнатись про стан відомого їм судового провадження.
Витративши значні ресурси, Україна створила інформаційне поле, де зацікавлена особа може знайти інформацію про судову справу. Функціонує Єдиний державний реєстр судових рішень. На сайті судової влади доступні персоналізовані відомості про автоматичний розподіл справ та розклад засідань. Працює підсистема "Електронний кабінет" ЄСІТС.
Використання цих інструментів та технологій забезпечує добросовісній особі можливість звертатися до суду, брати участь у розгляді справи у зручній формі.
Тобто держава Україна забезпечила можливість доступу до правосуддя і право знати про суд.
Одним із прав, які надаються учасникам справи, є право брати участь в судовому засіданні, якщо інше не визначено законом (пункт 2 частини першої статті 42 ГПК України). Однак, це право не є абсолютним, оскільки учасники зобов'язані з'являтися в судове засідання за викликом суду, якщо їх явка визнана судом обов'язковою (пункт 3 частини другої статті 42 ГПК України).
Оскільки Суд не визнавав явку учасників справи в судове засідання обов'язковою, справу розглянуто за наявними у ній матеріалами.
Виклад позицій учасників судового процесу, заяви, клопотання.
Фізична особа - підприємець Павленко С.О. доводить, що на підставі укладеного з Фізичною особою - підприємцем Міщуком Д. М. договору купівлі-продажу будівельних матеріалів, інструментів та сукупних товарів № 0309.24 від 19.09.2024, здійснив попередню оплату за товар в сумі 500 488,00грн, що підтверджується платіжною інструкцією № 03 від 25.09.2024. Фінансування на придбання товару здійснювалось за основним договором оборонного призначення № 24-149 від 08.08.2024, що був укладений Позивачем та державною установою, за державні кошти через та під контролем Державної казначейської служби України. Відповідно до п.5.1 Договору поставка товару мала бути здійснена Відповідачем протягом 14 календарних днів з моменту підписання договору, тобто до 04.10.2024. Однак всупереч договірному зобов'язанню , поставку не здійснено, попередню оплату не повернуто. Відповідно до п.10.2 Договору, строк його дії визначено до 31.12.2024, в частині взаєморозрахунків - до повного їх виконання. Оскільки Відповідачем не виконані зобов'язання з поставки товару за договором, Позивач має право вимагати у Відповідача повернення сплаченої попередньої оплати на підставі ч.2 ст. 693 ЦК України. Позивач доводить, що має право вимагати у Відповідача штрафні санкції, річні та інфляційні нарахування. Так, за на підставі ст. 536 ЦК України на суму попередньої оплати нараховуються проценти від дня, коли товар мав бути переданий, до дня фактичного передання товару покупцеві або повернення йому суми попередньої оплати. Ч.2 ст. 625 ЦК України встановлює право кредитора вимагати сплати боргу з врахуванням встановленого індексу інфляції та 3% річних. За розрахунками Позивача штрафні санкції за користування чужими коштами за період з 04.10.2024-02.07.2025 (182дні) складають 69 021,08грн, 3% річних - 11 220,12грн та інфляційні нарахування - 55 543,75 грн.
Фізична особа ОСОБА_1 правом участі у розгляді справи не скористався.
Справу розглянуто за відсутності відзиву на позов на підставі ст.ст. 165, 178 ГПК України.
Фактичні обставини, встановлені судом, та зміст спірних правовідносин.
1. 19.09.2024 між Фізичною особою-підприємцем Міщуком Дмитром Миколайовичем (як постачальник) та Фізичною особою-підприємцем Павленком Сергієм Олександровичем (як покупець) був укладений Договір №0309/24 купівлі-продажу будівельних товарів, інструментів та супутних товарів (тут і далі за текстом - Договір №0309/24) відповідно до якого, постачальник зобов'язався поставити та передати у власність покупця за предметом придбання матеріалів, будівельних матеріалів, інвентарю та інструментів (далі - товар) згідно видаткової накладної для проведення будівельних, ремонтних робіт на об'єкті, а покупець - прийняти товар та сплатити його вартість (п. 1.1. Договору №0309/24).
Придбання товару здійснюється для забезпечення робіт за Договором із замовником на виконання капітального ремонту №24-149 від 08.08.2024 (далі - Основний договір) (п. 1.2. Договору №0309/24).
Асортимент товару вказується в специфікації, яка є невід'ємною частиною цього договору (Додаток №1) (п. 1.3. Договору №0309/24).
У п. 2.1. Договору №0309/24 сторони погодили, що постачальник повинен передати (постачити) товар, якість якого відповідає державним стандартам та технічним умовам визначеним Основним договором.
Ціна договору становить 500 488, 00 грн (п'ятсот тисяч чотириста вісімдесят вісім гривень 00 копійок) без ПДВ + ціна товару формується з урахуванням вартості доставки товару.
Обсяги закупок можуть бути зменшені, в залежності від реального фінансування видатків замовника, що оформлюється додатковою угодою сторін (п. 3.2. Договору №0309/24).
Покупець здійснює оплату протягом 10 днів на підставі рахунку на оплату товару (п. 4.1. Договору №0309/24).
За фактом поставки товару складається видаткова накладна (п. 4.2. Договору №0309/24).
Ціни вказуються в українській національній валюті (п. 4.3. Договору №0309/24).
Поставка товару здійснюється постачальником у термін чотирнадцяти днів з моменту підписання даного Договору за рахунок постачальника (п. 5.1. Договору №0309/24).
Місце поставки (передачі) товарів: об'єкт замовника за Основним договором (п. 5.2. Договору №0309/24).
Права та обов'язки сторін сторони обумовили у розділі 6 Договору №0309/24.
У разі невиконання або неналежного виконання зобов'язань при закупівлі товарів постачальник сплачує покупцю штрафні санкції у розмірі подвійної облікової ставки НБУ від вартості ненаданого товару за Договором збитки за втрачені вигоду покупця (п. 7.2. Договору №0309/24).
Строк дії Договору №0309/24, згідно п. 10.2. якого, з дати його підписання і діє до 31.12.2024 або до повного виконання зобов'язань сторонами в частині взаєморозрахунків.
Закінчення строку цього Договору не звільняє сторони від відповідальності за його порушення, яке мало місце (п. 10.3. Договору №0309/24) (а.с. 13-14).
У додатку №1 до Договору №0309/24 сторони визначили Специфікацію, відповідно до якої сторони визначили товари (роботи, послуги), а саме:
1) блоки дверні в комплекті; кількість 14 шт; ціна 28.918,00 грн; сума 404.852, 00 грн;
2) блоки дверні в комплекті, з обрамленням дверного пройому; кількість 2 шт; ціна 47.818, 00 грн; сума 95.636, 00 грн.
19.09.2024 ФОП Міщук Д.М. виписав ФОП Павленку С.О. рахунок на оплату №3 на суму 500 488, 00 грн.
ФОП Павленко С.О. згідно платіжної інструкції №3 від 25.09.2024 перерахував ФОП Міщуку Д.М. кошти в сумі 500 488, 00 грн, в призначенні платежу якого вказав "опл. за товар зг. рах. №3 від 19.09.2024 договір №0309/24 від 19.09.2024 кош. отрим. від ***11998 згідно дог №24-149 від 08.08.2024, безвикористання електронної системи закупівель, без ПДВ".
Позивач звернувся з позовом до Суду про повернення коштів попередньої оплати з Відповідача в сумі 500 488, 00 грн.
Додатково Позивач заявив до стягнення з Відповідача 69 021, 08 грн пені, 11 220, 12 грн 3% річних та 55 543, 75 грн інфляційних втрат.
Як зазначав Суд, Відповідачем за позовом є фізична особа Міщук Дмитро Миколайович, який припинив підприємницьку діяльність 31.03.2025 за власним рішенням ( номер запису в ЄДР: 2010350060003493220).
Норми права, застосовані судом, оцінка доказів, аргументів, наведених учасниками справи, та висновки щодо порушення, не визнання або оспорення прав чи інтересів, за захистом яких мало місце звернення до суду.
Згідно зі встановленими судом обставинами і визначеними відповідно до них правовідносинами вбачається, що предметом позову є вимога покупця спрямована до продавця про повернення попередньої оплати в сумі 500 488,00грн за укладеним договором купівлі-продажу будівельних матеріалів, інструментів та сукупних товарів № 0309.24 від 19.09.2024.
Згідно зі ст. 655 ЦК України за договором купівлі-продажу одна сторона (продавець) передає або зобов'язується передати майно (товар) у власність другій стороні (покупцеві), а покупець приймає або зобов'язується прийняти майно (товар) і сплатити за нього певну грошову суму.
Суд у розгляді даного спору виходить з того, що двосторонній характер договору купівлі-продажу зумовлює взаємне виникнення у кожної зі сторін прав та обов'язків. Так, з укладенням такого договору продавець приймає на себе обов'язок передати покупцеві певну річ і водночас набуває права вимагати її оплати, а покупець у свою чергу зобов'язаний здійснити оплату придбаної речі та водночас набуває права вимагати від продавця її передачі.
Згідно із ст. 663 ЦК України продавець зобов'язаний передати товар покупцеві у строк, встановлений договором купівлі-продажу, а якщо зміст договору не дає змоги визначити цей строк, - відповідно до положень ст. 530 цього Кодексу.
Водночас за загальним правилом відповідно до положень ст. 655 ЦК України обов'язком покупця за договором купівлі - продажу є отримання товару та його оплата.
Аналіз положень ст. ст. 692-693 ЦК України свідчить, що умова стосовно обов'язку покупця частково або повністю оплатити товар до його передання продавцем має бути передбачена договором. Ключовою відмінністю попередньої оплати є сплата як усієї вартості товару, так і її частини (авансу) до моменту передачі товару. Отже, для кваліфікації розрахунків за договором необхідно встановити момент оплати, який обов'язково має передувати отриманню цього товару.
Частиною 2 ст. 693 ЦК України визначено, що у разі невиконання покупцем обов'язку щодо попередньої оплати товару застосовуються положення статті 538 цього Кодексу.
Судом враховується, що оскільки договір купівлі-продажу має двосторонній характер, тобто певні обов'язки покладаються як на одну, так і на іншу сторону, і у такому зобов'язанні кожна зі сторін одночасно є боржником та кредитором. З точки зору виконання такі зобов'язання є зустрічними, оскільки виконання свого обов'язку однією із сторін обумовлюється виконанням другою стороною свого обов'язку. Виконання зустрічних зобов'язань передбачає виконання кожною із сторін свого обов'язку у порядку, встановленому в даному випадку договором поставки. Якщо ж одна із сторін зобов'язання не виконує свого обов'язку у порядку і строки, встановлені договором, то відповідно друга сторона має право або зупинити виконання свого обов'язку, або відмовитися від його виконання частково або в повному обсязі.
Отже, з огляду на встановлені судом обставини, виходячи з умов погоджених сторонами у договорі, суд дійшов висновку, що виконання покупцем (позивачем) умов щодо попередньої оплати зумовило виникнення у продавця (відповідача) зустрічного зобов'язання передати товар.
У постанові Великої Палати Верховного Суду від 22.09.2020 у справі № 918/631/19 викладено висновок, відповідно до якого виходячи із системного аналізу вимог чинного законодавства аванс (попередня оплата) - це грошова сума, яка не забезпечує виконання договору, а є сумою, що перераховується згідно з договором наперед, у рахунок майбутніх розрахунків, зокрема, за товар який має бути поставлений, за роботи, які мають бути виконані.
В свою чергу, якщо продавець, який одержав суму попередньої оплати товару, не передав товар у встановлений строк, покупець має право вимагати передання оплаченого товару або повернення суми попередньої оплати (ст. 693 ЦК України).
Зі змісту ч.2 ст. 693 ЦК України вбачається, що умовою її застосування є неналежне виконання продавцем свого зобов'язання зі своєчасного передання товару покупцю.
Відсутність дій відповідача щодо поставки товару, надає позивачу право на "законне очікування", що йому будуть повернуті кошти попередньо сплачені останнім. Не повернення відповідачем цим коштів прирівнюється до порушення права на мирне володіння майном ( (такі висновки викладено у постанові Верховного Суду від 28.11. 2011 у справі № 3-127гс11).
У разі настання такої умови покупець має право діяти альтернативно: або вимагати передання оплаченого товару від продавця, або вимагати повернення суми попередньої оплати. Можливість обрання певного визначеного варіанта правової поведінки боржника є виключно правом покупця, а не продавця. Отже, волевиявлення щодо обрання одного з варіантів вимоги покупця має бути вчинено ним в активній однозначній формі такої поведінки, причому доведеної до продавця. Оскільки законом не визначено форму пред'явлення такої вимоги покупця, останній може здійснити своє право будь-яким шляхом: як шляхом звернення до боржника з претензією, листом, телеграмою тощо, так і шляхом пред'явлення через суд вимоги у визначеній законом процесуальній формі - формі позову (такі висновки викладено у постановах Верховного Суду від 30.01.2025 у справі №910/18530/23, від 15.02.2024 у справі №910/3611/23, від 09.02.2023 у справі №910/5041/22, від 14.05.2024 у справі №916/1164/23 та інших).
У постанові від 22.09.2020 у справі № 918/631/19 Велика Палата Верховного Суду підтвердила виникнення у відповідача (постачальника, продавця) зобов'язання повернути позивачу (покупцю) суму попередньої оплати (тобто сплатити грошові кошти) відповідно до частини другої статті 693 ЦК України, частини першої статті 530 ЦК України з наступного дня після спливу строку поставки.
З врахуванням встановлених обставин справи, позовна вимога про повернення попередньої оплати в сумі 500 488,00грн за укладеним договором купівлі-продажу будівельних матеріалів, інструментів та сукупних товарів № 0309.24 від 19.09.2024 підлягає задоволенню.
У позові Позивач вимагає стягнути з Відповідача штрафні санкції за користування чужими коштами за період з 04.10.2024-02.07.2025 (182дні) в сумі 69 021,08грн на підставі ч.3 ст. 693 ЦК України. У прохальній частині позову стягувану суму Позивач визначає пенею.
Термін "користування чужими коштами" може використовуватися у двох значеннях. Перше - це одержання боржником (як правило, за плату) можливості правомірно не сплачувати кредитору борг протягом певного часу. Друге значення - прострочення грошового зобов'язання, коли боржник повинен сплатити гроші, але неправомірно не сплачує їх (пункт 34 постанови Великої Палати Верховного Суду від 10.04.2018 у справі №910/10156/17).
Таким чином, прострочення грошового зобов'язання, коли боржник повинен сплатити кредитору певну грошову суму, але неправомірно не сплачує її, визнається користуванням чужими коштами (аналогічна позиція викладена в пункті 33 постанови Верховного Суду від 17.10.2023 у справі №921/460/22, пункті 5.25 постанови Верховного Суду від 15.05.2024 у справі №910/6267/23, пункті 20.8 постанови Верховного Суду від 21.05.2024 у справі №922/856/23 та інших).
Частиною 3 ст.693 ЦК України, зокрема, встановлено, що на суму попередньої оплати нараховуються проценти відповідно до ст.536 цього Кодексу від дня, коли товар мав бути переданий, до дня фактичного передання товару покупцеві або повернення йому суми попередньої оплати.
У ст.536 ЦК України визначено, що за користування чужими грошовими коштами боржник зобов'язаний сплачувати проценти, якщо інше не встановлено договором між фізичними особами. Розмір процентів за користування чужими грошовими коштами встановлюється договором, законом або іншим актом цивільного законодавства.
Отже, положення ст.536 та ч.3 ст.693 ЦК передбачають можливість для покупця нарахування на суму сплаченої ним продавцю попередньої оплати процентів за користування грошовими коштами, що узгоджується із загальним правилом про оплатний характер договору купівлі-продажу. Порушення продавцем обов'язку щодо передачі товару, який був попередньо оплачений, надає покупцеві можливість стягнути з продавця проценти за користування чужими грошовими коштами.
Передбачені ст.536 та ч.3 ст.693 ЦК проценти за своєю правовою природою є винагородою (платою) за користування грошовими коштами, в тому числі безпідставно одержаними, збереженими грішми (ст.1214 ЦК), та виступають способом захисту прав та інтересів покупця який, здійснивши оплату продукції на умовах попередньої її оплати набув також статусу кредитора за договором по відношенню до продавця до моменту передання йому такої продукції.
Отже, підставами для застосування до правовідносин сторін ст.536 ЦК є, по-перше, факт користування чужими коштами, по-друге - встановлення розміру відповідних процентів договором або чинним законодавством (наприклад, статтями 1048, 1054, 1061 ЦК).
Спільним для цих процентів є те, що вони нараховуються саме у зв'язку з користуванням чужими коштами ( таку правову позицію викладено Верховним Судом у постанові від 23.07.2025 у cправі № 910/9141/24).
За укладеним договором купівлі-продажу будівельних матеріалів, інструментів та сукупних товарів № 0309.24 від 19.09.2024 сторони не встановили розміру відповідних процентів за користування коштами попередньої оплати, тоді як цей розмір мав бути наперед відомим.
Окрім того, стягувані кошти в сумі 69 021,08грн Позивач розуміє у другому значенні -за прострочення грошового зобов'язання з повернення попередньої плати після 04.10.2024.
У прохальній частині позову Позивач вже просить стягнути кошти в сумі 69 021,08грн як пеню.
Відповідно до чч. 1, 3 ст. 549 ЦК України неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов'язання. Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов'язання за кожен день прострочення виконання.
Згідно з ч. 3 ст. 693 ЦК України на суму попередньої оплати нараховуються проценти відповідно до ст. 536 цього Кодексу від дня, коли товар мав бути переданий, до дня фактичного передання товару покупцеві або повернення йому суми попередньої оплати.
Положення ст. 536, ч. 3 ст. 693 ЦК України передбачають можливість для покупця нарахування на суму сплаченої ним продавцю попередньої оплати процентів за користування грошовими коштами, що узгоджується із загальним правилом про оплатний характер договору купівлі-продажу. Порушення продавцем обов'язку щодо передачі товару, який був попередньо оплачений, надає покупцеві можливість стягнути з продавця проценти за користування чужими грошовими коштами.
Отже, за своєю правовою природою проценти є винагородою (платою) за користування грошовими коштами, а неустойка (зокрема, пеня) є видом забезпечення виконання зобов'язання та за своєю правовою природою є штрафною санкцією, яка може застосовуватись до боржника у разі порушення ним зобов'язання та виконання його на користь іншої сторони.
З огляду на різну правову природу проценти, передбачені ч. 3 ст. 693 ЦК України, не можуть бути ототожнені, зокрема, з неустойкою (штрафом, пенею), передбаченою у ст. 549 цього Кодексу.
Отже, проценти, про які йде мова у ст. 536 та ч. 3 ст. 693 ЦК України, мають зовсім іншу правову природу, ніж неустойка (зокрема, пеня), виступають способом захисту прав та інтересів покупця який, здійснивши оплату продукції на умовах попередньої її оплати, набув також статусу кредитора за договором стосовно продавця до моменту передання йому такої продукції.
Обов'язок відповідача повернути позивачу суму попередньої оплати з підстав неможливості виконати зобов'язання безумовно є грошовим, і пеня може бути нарахована відповідно до ст. 549 ЦК України за весь період наявного прострочення, якщо відсутні підстави для застосування інституту форс-мажору ( таку позицію поділяє Верховний Суд у постанові від 06.02. 2025 у cправі № 911/627/24).
У позові Позивач не посилався на умову договору купівлі-продажу будівельних матеріалів, інструментів та сукупних товарів № 0309.24 від 19.09.2024, якою передбачено право покупця нараховувати пеню за прострочення повернення попередньої оплати. Як встановив Суд зі змісту договору, Сторони не передбачили відповідальність продавця товару у формі пені за прострочення повернення суми попередньої оплати.
Умова п.7.2 договору купівлі-продажу будівельних матеріалів, інструментів та сукупних товарів № 0309.24 від 19.09.2024 встановлює відповідальність за прострочення виконання зобов'язання з поставки товару , тобто як за не грошове зобов'язання.
З врахуванням викладеного, та оскільки Суд не може виходити за межі позовних вимог, підстави для задоволення позовної вимоги про стягнення пені сумі 69 021,08грн відсутні.
Позивач просить стягнути з відповідача 11220,12грн 3% річних та 55543,73грн інфляційних нарахувань відповідно до ст. 625 ЦК України.
Велика Палата Верховного Суду дотримується усталеної правової позиції про те, , що в статті 625 ЦК України визначені загальні правила відповідальності за порушення будь-якого грошового зобов'язання незалежно від підстав його виникнення (договір, делікт тощо). Приписи цієї статті поширюються на всі види грошових зобов'язань, якщо інше не передбачають договір або спеціальний закон, який регулює, зокрема, окремі види зобов'язань (постанови Великої Палати Верховного Суду від 11.04.2018 у справі №758/1303/15-ц, від 16.05.2018 у справі №686/21962/15-ц, від 19.06.2019 у справі №646/14523/15-ц, від 03.10.2023 у справі №686/7081/21).
За змістом наведеної норми нарахування інфляційних втрат і трьох процентів річних на суму боргу входять до складу грошового зобов'язання та вважаються особливою мірою відповідальності боржника за його прострочення; є способом захисту майнового права та інтересу, який полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення грошових коштів унаслідок інфляційних процесів та отриманні компенсації (плати) від боржника за користування останнім утримуваними грошовими коштами, належними до сплати кредиторові (постанови Великої Палати Верховного Суду від 19.06.2019 у справах №703/2718/16-ц та №646/14523/15-ц, постанови Верховного Суду від 01.04. 2025 у cправі №910/19066/23 та інших).
Інфляційні та річні проценти нараховуються на суму простроченого основного зобов'язання. Зобов'язання зі сплати інфляційних та річних процентів є акцесорним, додатковим до основного, залежить від нього і поділяє його долю (постанова Великої Палати Верховного Суду від 07.04.2020 у справі №910/4590/19).
Вимога сплати суми боргу з урахуванням індексу інфляції та трьох процентів річних є правом кредитора, яким останній наділений в силу нормативного закріплення зазначених способів захисту майнового права та інтересу (постанови Верховного Суду від 18.06.2024 у справі №905/1791/21 та від 05.07.2019 у справі №905/600/18).
У постанові Верховного Суду від 05.12.2023 у справі №921/481/22 наведено правовий висновок про те, що здійснення судом перерахунку позовних вимог за допомогою калькулятора Ліги є установленою практикою. Суд перевірив розрахунок стягуваної суми 3% річних та інфляційних втрат, та встановив його обґрунтованість. Позовні вимоги про стягнення 11 220,12грн 3% річних та 55 543,75грн інфляційних втрат підлягають задоволенню.
Одним із принципів господарського судочинства є принцип змагальності сторін, закріплений у статті 13 ГПК України, який передбачає у частині другій вказаної статті обов'язок кожної сторони довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, а суд сприяє учасникам процесу в реалізації ними прав, запобігає зловживанню правами та вживає заходи для виконання ними їхніх обов'язків ( п.п. 4, 5 ч. 5 ст. ст. 13 ГПК України).
Суд розглядає справи не інакше як на підставі доказів, поданих учасниками справи (ч.1 статті 14 ГПК України).
Частина 2 ст. 86 ГПК України визначає, що суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також вірогідність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів) (частина третя статті 86 ГПК України).
З врахуванням викладеного, рішення суду ухвалено на підставі безпосередньо досліджених доказів, що визначають предмет доказування у цій справі, та які і вплинули на сформульовані у рішенні суду висновки.
Відповідно до п. 5 ст. 240 ГПК України датою ухвалення рішення, ухваленого за відсутності учасників справи, є дата складення повного судового рішення.
Щодо розподілу судового збору
При ухваленні рішення суд вирішує, як розподілити між сторонами судові витрати (п.5 ч.1 ст.237 ГПК). У резолютивній частині рішення зазначається розподіл судових витрат (п.2 ч.5 ст.238 ГПК).
Судові витрати - передбачені законом витрати (грошові кошти) сторін, інших осіб, які беруть участь у справі, понесені ними у зв'язку з її розглядом та вирішенням, а у випадках їх звільнення від сплати - це витрати держави, які вона несе у зв'язку з вирішенням конкретної справи.
У ч.1 ст.123 ГПК встановлено, що судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов'язаних з розглядом справи.
Розмір судового збору, порядок його сплати, повернення і звільнення від сплати встановлюються законом (ч.2 ст.123 ГПК).
Положення статей 123, 129 ГПК України визначають загальний порядок розподілу судових витрат між сторонами у справі та іншими учасниками справи, що ґрунтується на засаді обов'язковості відшкодування судових витрат особи, на користь якої ухвалено судове рішення, за рахунок іншої особи, яка в цьому спорі виступає її опонентом.
При зверненні з позовом до суду позивач сплатив судовий збір в розмірі 9544,09грн, що підтверджується платіжною інструкцією № В7РЕ-ЕТКА-7788-70РН від 08.07.2025
Як у п.2 ч.1 ст.129 ГПК, так і у п.3 ч.4 ст.129 ГПК встановлено, що судові витрати покладаються на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог. Отже, законом встановлений принцип пропорційності розподілу судових витрат (постанова Верховного Суду від 20.03.2024 року у cправі № 910/12731/22).
На підставі ч.2 ст. 129 Кодексу судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог 567251,87 грн: х 9544,09:636272,87грн = 8508,78грн.
Керуючись статтями 123, 129, 233, 236 - 238, 240, 241 Господарського процесуального кодексу України, господарський суд,-
1. Позов задовольнити частково.
2. Стягнути з фізичної особи ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_1 ) на користь Фізичної особи-підприємця Павленка Сергія Олександровича ( АДРЕСА_2 , РНОКПП НОМЕР_2 ):
- 500 488,00грн основного боргу,
- 11 220,12грн 3% річних ,
- 55 543,75грн інфляційних втрат,
- 8508,78грн судового збору.
Видати наказ.
3.У стягненні 69021,08грн пені відмовити.
Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано.
Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом двадцяти днів.
У разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.
У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Повне рішення складено: 24.09.25
Суддя Машевська О.П.
Віддрукувати: 1 - у справу, 2-3 -сторонам через Ел.суд