18 вересня 2025 року м. Харків Справа № 917/1246/24
Східний апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:
головуючий суддя Білоусова Я.О., суддя Крестьянінов О.О., суддя Лакіза В.В.
за участі секретаря судового засідання Садонцевої Л.К.
розглянувши у відкритому судовому засіданні у приміщенні Східного апеляційного господарського суду апеляційну скаргу Державного спеціалізованого господарського підприємства "Ліси України" (вх.№1632 П/2) на рішення Господарського суду Полтавської області від 28.02.2025 (прийняте у приміщенні Господарського суду Полтавської області суддею Солодюк О.В.) у справі №917/1246/24
за позовною заявою Товариства з обмеженою відповідальністю "Полтавська експертна землевпорядна компанія", м.Кременчук, Полтавська область,
до Державного спеціалізованого господарського підприємства "Ліси України", м.Київ, в особі філії "Гадяцьке лісове господарство", м.Гадяч, Миргородський район, Полтавська область,
про стягнення 736000,00 грн,
Товариство з обмеженою відповідальністю "Полтавська експертна землевпорядна компанія" звернулося з позовом до Державного спеціалізованого господарського підприємства "Ліси України" в особі філії "Гадяцьке лісове господарство" про стягнення заборгованості в розмірі 736000,00 грн за договором № 0071/10-2022 від 03.10.2022 на розробку документації із землеустрою. Позовні вимоги обґрунтовані неналежним виконанням відповідачем умов договору в частині своєчасної оплати наданих позивачем послуг.
Рішенням Господарського суду Полтавської області від 28.02.2025 у справі №917/1246/24 позов задоволено повністю. Стягнуто з Державного спеціалізованого господарського підприємства "Ліси України" в особі філії "Гадяцьке лісове господарство" на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "Полтавська експертна землевпорядна компанія" заборгованість у розмірі 736000,00 грн, а також 11040,00 грн судового збору.
Вказане рішення місцевого господарського суду мотивоване, зокрема, таким:
- строк розрахунку за договором є таким, що настав, відповідач не надав жодних заперечень щодо акту приймання - передачі виконаних робіт та документації, доказів оплати відповідачем вартості виконаних позивачем робіт за договором матеріали справи не містять, у зв'язку з чим суд дійшов висновку, що позовні вимоги про стягнення з відповідача суми основного боргу за виконані роботи у розмірі 736000,00 грн є обґрунтованими та підлягають задоволенню;
- недоведеністю посилань відповідача на відсутність у керівника філії "Гадяцьке лісове господарство" ДСГП "Ліси України" повноважень для підписання додаткових угод, що змінювали сторону замовника за договором; жодних обмежень щодо підписання актів виконаних робіт (наданих послуг), а також договорів на суму, що не перевищує передбачений лімітом Положення про філію (3000000,00грн), керівнику філії не встановлено.
Не погодившись з рішенням суду першої інстанції, Державне спеціалізоване господарське підприємство "Ліси України" звернулося до Східного апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою, в якій просить рішення Господарського суду Полтавської області від 28.02.2025 у справі №917/1246/24 про задоволення позовних вимог скасувати, прийняти нове судове рішення, яким у задоволенні позовних вимог Товариства з обмеженою відповідальністю "Полтавська експертна землевпорядна компанія" відмовити повністю; стягнути з позивача на користь апелянта сплачений судовий збір.
В обґрунтування доводів апеляційної скарги скаржник посилається, зокрема, на таке:
- поза увагою суду першої інстанції залишилося те, що згідно з пунктом 2.4 договору оплата за послуги здійснюється на підставі акту приймання - передачі наданих послуг, проте зазначеного акту приймання-передачі наданих послуг матеріали справи не містять;
- судом першої інстанції не було досліджено з якої саме причини не було підписано акт приймання - передачі наданих послуг. В цій частині вказує, що Департаментом безпеки ДП "Ліси України" було проведено аналіз технічної документації та направлено застереження до ряду договорів укладених з позивачем по справі, у зв'язку з неналежним виконанням умов договорів, є зауваження щодо меж земельних ділянок, роботи проведені з недотриманням принципу землеустрою, погодження меж земельних ділянок проводилося без врахування матеріалів лісовпорядкування (порушено цілісність лісових масивів, вилучення виділів, які згідно матеріалів лісовпорядкування рахуються, як землі державної власності лісового фонду). На підтвердження зазначених фактів відповідачем було додано до заперечення на відповідь на відзив листи юридичного департаменту №03.2-07/1366 від 12.05.2023, №03.2-07/1436 від 26.05.2023, №03.2-07/1467 від 01.06.2023 та 03.2-07/543 від 18.03.2024, які не досліджені судом першої інстанції. Вважає, що судом першої інстанції не надано правової оцінки обставинам неналежного виконання умов договору;
- судом не враховано, що законом визначений максимальний строк виконання робіт із землеустрою. Враховуючи, що договір був укладений 03.10.2022, максимальний строк виконання робіт, відповідно до Закону України "Про землеустрій" - до 04.04.2023, натомість, як зазначено і в позовній заяві і в оскаржуваному рішенні суду, сторони неодноразово укладали додаткові угоди до договору та змінювали п. 11.1 договору, остання редакція якого, згідно додаткової угоди №4 від 31.12.2023 визначає, що договір набирає чинності з моменту його підписання сторонами та діє до 30.06.2024. Судом першої інстанції не взято до уваги, що відповідно до п. г ч. 2 ст. 28 Закону України "Про землеустрій" розробники документації із землеустрою зобов'язані виконувати роботи із складання документації із землеустрою у строк, передбачений договором. Максимальний строк складання документації із землеустрою, крім документації із землеустрою, яка одночасно є містобудівною документацією, не повинен перевищувати шести місяців з моменту укладення договору. Тобто, законом визначений максимальний строк виконання робіт із землеустрою. Дана обставина не була предметом дослідження в суді першої інстанції, не встановлювалися причини тривалого терміну дії договору всупереч законодавству.
Також апелянт просив поновити строк на апеляційне оскарження рішення Господарського суду Полтавської області від 28.02.2025 у справі №917/1246/24 посилаючись на те, що текст оскаржуваного рішення апелянтом отримано у електронному кабінеті підсистеми "Електронний суд" 30.06.2025 о 17:58 (картку руху документу додає).
Одночасно повідомив суд, що наказом ДП "Ліси України" від 18.10.2024 №1856 припинено філію "Гадяцьке лісове господарство" ДП "Ліси України" шляхом її закриття як відокремленого підрозділу та здійснено передачу активів та пасивів до філії "Слобожанський лісовий офіс" згідно із затвердженим передавальним актом. Разом з тим, наказом ДП "Ліси України" від 09.09.2024 №1523 Про створення філії "Слобожанський лісовий офіс" державного спеціалізованого господарського підприємства "Ліси України" вирішено створити відокремлений підрозділ - філію "Слобожанський лісовий офіс" ДП "Ліси України" для виконання покладених на підприємство функцій у межах Полтавської та Харківської областей.
Ухвалою Східного апеляційного господарського суду від 11.08.2025 поновлено Державному спеціалізованому господарському підприємству "Ліси України" пропущений процесуальний строк на апеляційне оскарження рішення Господарського суду Полтавської області від 28.02.2025 у справі №917/1246/24; відкрито апеляційне провадження за апеляційною скаргою Державного спеціалізованого господарського підприємства "Ліси України" (вх.№1632 П/2) на рішення Господарського суду Полтавської області від 28.02.2025 у справі №917/1246/24; призначено справу до розгляду на 18 вересня 2025 року о 10:00 годині у приміщенні Східного апеляційного господарського суду, про що повідомлено учасників справи; встановлено позивачу строк для подання відзиву на апеляційну скаргу - до 27.08.2025, з доказами його надсилання апелянту, учасникам справи строк для подання заяв, клопотань, тощо - до 27.08.2025; зупинено дію рішення Господарського суду Полтавської області від 28.02.2025 у справі №917/1246/24.
15.08.2025 до суду апеляційної інстанції через підсистему "Електронний суд" від ТОВ "Полтавська експертна землевпорядна компанія" (вх.№ 9816), в якому позивач просить відмовити у задоволенні апеляційної скарги в повному обсязі та залишити рішення Господарського суду Полтавської області від 28.02.2025 у справі №917/1246/24 без змін. В обґрунтування своєї правової позиції позивач посилається, зокрема, на те, що суд першої інстанції правильно встановив, що позивач 27 травня 2024 року направив на адресу відповідача лист №0071/10-22 від 23.05.2024 щодо сплати 736 000,00 грн за надані за договором послуги у семиденний термін від дня підписання акту приймання - передачі наданих послуг (виконаних робіт), та відповідно до п.3.3 договору відповідач не надав мотивованого протоколу відмови у підписанні акту у десятиденний термін, а тому послуги вважаються прийнятими замовником, а строк розрахунку за договором є таким, що настав.
У судовому засіданні 18.09.2025 представник відповідача підтримав доводи апеляційної скарги в повному обсязі, просив скасувати оскаржуване рішення місцевого господарського суду та ухвалити нове судове рішення про відмову у задоволенні позову.
Представник позивача в судове засідання не прибув, про час та місце слухання справи учасник справи був повідомлений належним чином ухвалою суду від 11.08.2025, що підтверджується довідкою про доставку електронного листа, сформованою в програмі Діловодство спеціалізованого суду.
Отже, під час розгляду даної справи судом апеляційної інстанції, у відповідності до приписів пункту 4 частини 5 статті 13 Господарського процесуального кодексу України, було створено учасникам справи умови для реалізації ними прав, передбачених цим Кодексом у межах строку, встановленого частиною 1 статті 273 цього Кодексу.
Неявка сторін або інших учасників справи, належним чином повідомлених про дату, час та місце розгляду справи, не перешкоджає розгляду справи (частина 12 статті 270 Господарського процесуального кодексу України).
Оскільки судом апеляційної інстанції створено всі необхідні умови для встановлення фактичних обставин справи та правильного застосування законодавства, вжито заходи для належного повідомлення учасників справи про час та місце розгляду справи, виходячи з того, що участь в засіданні суду (як і інші права, передбачені частиною першою статтею 42 Господарського процесуального кодексу України) є правом, а не обов'язком сторін, колегія суддів вважає за можливе розглянути справу за відсутності представника позивача.
Дослідивши матеріали справи, викладені в апеляційній скарзі доводи та вимоги, колегія суддів Східного апеляційного господарського суду встановила.
03.10.2022 між Державним підприємством "Гадяцьке лісове господарство" (далі - замовник, відповідач) та Товариством з обмеженою відповідальністю "Полтавська експертна землевпорядна компанія" (далі - виконавець, позивач) укладено договір № 0071/10-2022 на розробку документації із землеустрою, за умовами пункту 1.1 якого замовник доручає, а виконавець бере на себе виконання робіт (вид діяльності за КВЕД-2010 - 71.12 - діяльність у сфері інжинірингу, геології та геодезії, надання послуг технічного консультування): виготовлення технічної документації із землеустрою щодо інвентаризації земель лісогосподарського призначення державної власності орієнтовною площею 1840,5 га для ведення лісового господарства і пов'язаних з ним послуг за межами населених пунктів на території Великобудищанської сільської ради Миргородського району Полтавської області.
Пунктом 1.2 договору визначено, що технічні, економічні та інші вимоги викладені у технічному завданні на виконання робіт, що є невід'ємною частиною договору.
Етапи та строки надання послуг визначаються погодженим сторонами календарним планом виконанню робіт. Отримана внаслідок виконання цього договору документація є власністю замовника (п.п. 1.3, 1.4 договору).
Відповідно до пункту 2.1 договору загальна вартість послуг за цим договором становить 736000,00 грн.
Загальна вартість послуг визначається згідно з кошторисом та протоколом погодження договірної ціни на виконання послуг(п. 2.2 договору).
Згідно з пунктом 2.4 договору оплата за послуги здійснюється на підставі акту приймання - передачі наданих послуг.
Пунктами 3.1-3.2 договору визначено, що приймання наданих послуг за цим договором оформляється актом приймання-передачі наданих послуг. Замовник зобов'язаний підписати акт приймання - передачі наданих послуг одночасно з одержанням документації.
У разі відмови від підписання акту приймання - передачі наданих послуг замовник складає протягом 10 днів з моменту отримання акту і документації мотивований протокол розбіжностей (п.3.3 договору).
Відповідно до пунктів 4.1-4.3 договору строк (термін) надання послуг: послуги надаються у строки (терміни), встановлені Календарним графіком надання послуг (додаток № 1 до договору), початок робіт 04 жовтня 2022, їх закінчення 03 квітня 2023 року. Виконавець має право надати послуги достроково. Оплата у цьому разі проводиться у погоджений сторонами строк. У випадку невиконання з поважних причин даного договору у встановлені строки, договір може бути пролонгований.
У пунктах 5.1-5-3 договору передбачено обов'язки замовника, а саме: надати виконавцю вихідну документацію для надання послуг із землеустрою протягом п'яти днів з моменту підписання даного договору; виконувати всі умови договору, а в разі невиконання або неналежного виконання нести відповідальність, передбачену договором і законом; прийняти надані послуги та оплатити їх.
Відповідно до пунктів 6.1-6.6 договору до обов'язків виконавця віднесено: дотримуватися законодавства України, що регулює земельні відносини, а також державних стандартів, норм і правил при здійсненні землеустрою; інформувати органи Держгеокадастру про здійснення землеустрою; особисто проводити погодження меж та розмірів земельної ділянки; оплачувати вартість надання висновків про обмеження в використанні земельних ділянок, реєстрацію земельних ділянок, згідно рахунків установ, які надають рахунки; провести оплату та подати необхідний пакет документів у разі виникнення необхідності проведення експертизи державної землевпорядної документації; виконувати всі умови договору.
Пунктом 11.1 договору визначено, що договір діє за фінансовими зобов'язаннями сторін (здійснення розрахунків) до їх повного виконання.
Крім того, сторони договору у якості додатків до договору погодили календарний графік надання послуг, протокол погодження ціни надання послуг та кошторис.
30.12.2022 Державне спеціалізоване господарське товариство "Ліси України" в особі директора філії "Гадяцьке лісове господарство" Федяя Ігоря Андрійовича та Товариство з обмеженою відповідальністю "Полтавська експертна землевпорядна компанія" уклали додаткову угоду № 1 до договору від 03.10.2022 № 0071/10-2022 на розробку документації із землеустрою, у якій зазначено про те, що на підставі пункту 8 наказу Державного агентства лісових ресурсів України від 28.10.2022 № 915 "Про припинення державного підприємства "Гадяцьке лісове господарство" та затвердження складу комісії", наказу Державного агентства лісових ресурсів України від 04.01.2023 № 25 "Про затвердження передавального акту державного підприємства "Гадяцьке лісове господарство" Державне спеціалізоване господарське підприємство "Ліси України" є правонаступником прав та обов'язків Державного підприємства "Гадяцьке лісове господарство".
Відповідно до пункту 3.1 Положення про філію "Гадяцьке лісове господарство" Державного спеціалізованого господарського підприємства "Ліси України" філія діє від імені ДСГП "Ліси України" та в його інтересах.
Відповідно до нотаріально посвідченої довіреності від 28.12.2022 директор філії "Гадяцьке лісове господарство" уповноважений вчиняти правочини, укладати та змінювати і розривати будь-які договори в межах наданих повноважень Положенням про філію.
З огляду на викладене, сторони вирішили змінити преамбулу договору та викласти її в новій редакції, а також внести зміни в розділ 13 договору "Реквізити та підписи сторін" та викласти його в новій редакції.
Крім того, сторони неодноразово укладали додаткові угоди до договору та змінювали пункт 11.1 договору, остання редакція якого, згідно з Додатковою угодою № 4 від 31.12.2023 визначає, що договір набирає чинності з моменту його підписання сторонами та діє до 30.06.2024.
З матеріалів справи вбачається, що позивач направив на адресу відповідача лист № 0071/10-2022 від 23.05.2024 "Щодо передачі результатів робіт за договором та оплати вартості послуг у розмірі 736000,00 гривень", в якому зазначено, що на виконання умов договору передається такий пакет документів:
- технічна документація із землеустрою щодо інвентаризації земель Державне спеціалізоване господарське підприємство "Ліси України" для цілей підрозділів 09.01-09.02, 09.04-09.5 та для збереження та використання земель природно - заповідного фонду (код згідно Класифікатору видів цільового призначення земельних ділянок - 09.03) за межами населених пунктів на території Великобудищанської сільської ради Миргородського району Полтавської області (колишні Вельбівська та Веприцька сільські ради Гадяцького району) кадастровий номер земельної ділянки №1:5320481700:00:003:0020; кадастровий номер земельної ділянки №2: 5320481700:00:002:0025; кадастровий номер земельної ділянки №3: 5320481700:00:002:0023 на 103 аркушах;
- технічна документація із землеустрою щодо інвентаризації земель Державне спеціалізоване господарське підприємство "Ліси України" для ведення лісового господарства і пов'язаних з ним послуг (код згідно Класифікатору видів цільового призначення земельних ділянок - 09.01) за межами населених пунктів на території Великобудищанської сільської ради Миргородського району Полтавської області (колишні Вельбівська та Веприцька сільські ради Гадяцького району) кадастровий номер земельної ділянки 5320481700:00:002:0024 на 147 аркушах;
- витяги з Державного земельного кадастру до зазначеної документації в кількості 4 шт на 25 арк.;
- акт приймання - передачі виконаних робіт до договору 0071/10-2022 від 03.10.2022 року.
Як вбачається з матеріалів справи, передача відповідачеві вказаного листа та доданих документів підтверджується направленням листа № 0071/10-2022 від 23.05.2024 з описом вкладення у цінний лист, накладною про відправлення та повідомленням про отримання відповідачем 11.06.2024 вказаного листа.
Проте, як вказує позивач, з моменту отримання акту та документації, а саме з 11.06.2024, відповідач не склав жодних протоколів розбіжностей, жодним чином не відреагував на направлені результати робіт за договором, а також не виконав свій обов'язок щодо сплати боргу в розмірі 736000,00 грн, що стало підставою для звернення позивача до суду з цим позовом.
Заперечуючи проти позовних вимог, відповідач у відзиві на позов (вх. № 10562 від 05.08.2024) посилався, зокрема, на те, що філія "Гадяцьке лісове господарство" Державного спеціалізованого господарського підприємства "Ліси України" не є юридичною особою, керівник філії діє на підставі довіреності, а відтак на підставі пункту 10.3.9 Положення про філію вважає, що філія зобов'язана була погодити підписання додаткових угод та актів приймання-передачі наданих послуг. Крім того, посилаючись на статтю 241 Цивільного кодексу України, зазначає, що керівник філії перевищив надані повноваження, діяв за відсутності необхідного обсягу цивільної дієздатності і тому правочин вчинений представником з перевищенням повноважень, створює, змінює, припиняє цивільні права та обов'язки особи, яку він представляє, лише у разі наступного схвалення правочину цією особою. Також, відповідач зазначив, що філія є неприбутковою організацією, тому не було сплачено суму боргу. Крім того, відповідач посилається на обов'язок сторони договору перевіряти повноваження на укладення правочинів.
У відповіді на відзив (вх. № 10731) позивач заперечив проти доводів відповідача, зокрема, зазначив, що на підставі пункту 8 наказу Державного агентства лісових ресурсів України від 28.10.2022 № 915 "Про припинення державного підприємства "Гадяцьке лісове господарство" та затвердження складу комісії", наказу Державного агентства лісових ресурсів України від 04.01.2023 № 25 "Про затвердження передавального акту державного підприємства "Гадяцьке лісове господарство" Державне спеціалізоване господарське підприємство "Ліси України" є правонаступником прав та обов'язків Державного підприємства "Гадяцьке лісове господарство". Вказує, що спірний договір, був укладений ще з Державним підприємством "Гадяцьке лісове господарство" в особі директора підприємства є діючим та в судовому порядку не визнаний недійсним. Також зазначає, що твердження відповідача про перевищення директором філії повноважень на укладення додаткових угод до діючого договору не доведено відповідачем.
У запереченнях на відповідь на відзив (вх. № 11574), окрім мотивів, зазначених у відзиві, відповідачем також зазначено про те, що Департаментом безпеки ДСГП "Ліси України" було проведено аналіз технічної документації та направлено застереження до ряду договорів, укладених з позивачем, у зв'язку з тим, що замовником не всі умови договорів виконані, оскільки є зауваження щодо меж земельної ділянки; також Департаментом безпеки було повідомлено, що роботи проведені з недотриманням принципу землеустрою, погодження меж земельних ділянок працівниками державних підприємств проводилося без врахування матеріалів лісовпорядкування (порушено цілісність лісових масивів, вилучення виділів, які згідно матеріалів лісовпорядкування рахуються як землі державної власності лісового фонду). На підтвердження цих обставин посилається на інформаційні листи Юридичного департаменту №03.2-07/1366 від 12.05.2023, №03.2-07/1436 від 26.05.2023, №03.2-07/1467 від 01.06.2023 та №03.2-07/543 від 18.03.2024.
28.02.2025 місцевим господарським судом ухвалено оскаржуване рішення про задоволення позову з підстав, зазначених вище.
При цьому, під час розгляду справи місцевим господарським судом відхилені доводи відповідача щодо відсутності у керівника філії "Гадяцьке лісове господарство" Державного спеціалізованого господарського підприємства "Ліси України" повноважень на підписання додаткових угод, якими замінено сторону зобов'язання (замовника) та продовжено терміни дії договору.
Суд апеляційної інстанції зазначає, що висновки суду першої інстанції щодо наявності в директора філії достатнього обсягу повноважень на вчинення дій пов'язаних із виконанням договору не оскаржується жодною стороною, апеляційна скарга відповідача не містить доводів стосовно непогодження з висновками суду першої інстанції в цій частині, а відтак в силу приписів частини 1 статті 269 ГПК України рішення місцевого господарського суду в цій частині не переглядається судом апеляційної інстанції.
Колегія суддів дослідивши матеріали справи, перевіривши доводи апеляційної скарги, правильність застосування місцевим господарським судом норм процесуального та матеріального права в межах доводів та вимог апеляційної скарги, приходить до висновку про задоволення апеляційної скарги виходячи з наступного.
За змістом частини 2 статті 11 Цивільного кодексу України підставами виникнення цивільних прав і обов'язків, зокрема, є договори та інші правочини.
Згідно положень статей 525, 526 Цивільного кодексу України зобов'язання повинні виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться. Одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.
Згідно із статями 626, 627, 628 та 629 Цивільного кодексу України, договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків. Сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості. Зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов'язковими відповідно до актів цивільного законодавства. Договір є обов'язковим для виконання сторонами.
Згідно з частиною другою статті 628 Цивільного кодексу України сторони мають право укласти договір, в якому містяться елементи різних договорів (змішаний договір). До відносин сторін у змішаному договорі застосовуються у відповідних частинах положення актів цивільного законодавства про договори, елементи яких містяться у змішаному договорі, якщо інше не встановлено договором або не випливає із суті змішаного договору.
Правова природа договору не залежить від його назви, а визначається з огляду на зміст, а тому при оцінці відповідності волі сторін та укладеного договору фактичним правовідносинам, суд повинен надати правову оцінку його предмету, умовам, правам та обов'язкам сторін для визначення спрямованості як їх дій, так і певних правових наслідків, з'ясувати фактичний характер спірних правовідносин, які склались між сторонами, з'ясувати дійсні наміри сторін спору при укладенні договору щодо визначення умов виконання зобов'язань обома сторонами цього договору наслідків, застосувати відповідні норми права.
Така правова позиція є сталою та послідовною у судовій практиці, що підтверджується висновками Верховного Суду, викладеними у постановах від 10.05.2018 у справі №924/263/17, від 02.02.2022 у справі №927/1099/20, від 23.03.2021 у справі №916/2380/18, від 01.10.2020 у справі №910/21935/17, від 04.07.2018 у справі №916/935/17, від 17.01.2019 у справі №923/241/18, від 19.08.2020 у справі №915/1302/19 тощо.
Суд апеляційної інстанції зазначає, що укладений між сторонами договір за своїм змістом та правовою природою є договором про надання послуг, який підпадає під правове регулювання норм глави 63 ЦК України, з елементами договору підряду, який регулюється нормами §1 глави 61 ЦК України, з огляду на таке.
Статтею 901 ЦК України передбачено, що за договором про надання послуг одна сторона (виконавець) зобов'язується за завданням другої сторони (замовника) надати послугу, яка споживається в процесі вчинення певної дії або здійснення певної діяльності, а замовник зобов'язується оплатити виконавцеві зазначену послугу, якщо інше не встановлено договором. Положення цієї глави можуть застосовуватися до всіх договорів про надання послуг, якщо це не суперечить суті зобов'язання.
Відповідно до статті 902 ЦК України виконавець повинен надати послугу особисто. У випадках, встановлених договором, виконавець має право покласти виконання договору про надання послуг на іншу особу, залишаючись відповідальним в повному обсязі перед замовником за порушення договору.
Згідно з частиною першою статті 903 Цивільного кодексу України якщо договором передбачено надання послуг за плату, замовник зобов'язаний оплатити надану йому послугу в розмірі, у строки та в порядку, що встановлені договором.
Договір про надання послуг є двостороннім, оскільки виконавець і замовник наділені як правами, так і обов'язками. На виконавця покладено обов'язок надавати послугу і надано право одержувати відповідну плату. Замовник, у свою чергу, зобов'язаний оплатити послугу і наділений правом вимагати належного надання послуг з боку виконавця. Тобто замовник здійснює оплату фактично наданих послуг, якщо сторони не домовилися про інше.
Отже, предметом договору про надання послуг є вчинення виконавцем певних дій або здійснення певної діяльності. Предметом договору є надання послуг різного роду за завданням замовника. Специфічні характеристики послуги відрізняють її від товару. Для послуги характерна непомітність (її не можна взяти в руки, зберігати, транспортувати, складувати); послуга є невичерпною (незалежно від кількості разів її надання її власні кількісні характеристики не змінюються). Всім послугам властива одна спільна ознака - результату передує здійснення дій, які не мають матеріального змісту, тобто під час надання послуг продається не сам результат, а дії, які до нього призвели.
Послуги відрізняються також від робіт. Якщо у зобов'язаннях підрядного типу результат виконаних робіт завжди має речову форму, то у зобов'язаннях про надання послуг результат діяльності виконавця не має речового змісту. Корисний ефект від діяльності з надання послуги полягає не у вигляді певного осяжного матеріального результату, як це має місце при виконанні роботи, а полягає в самому процесі надання послуги. Сама ж послуга споживається у процесі її надання, тому її визначають як діяльність, спрямовану на задоволення будь-яких потреб.
До того ж необхідно звернути увагу на умову про ризик: відповідно до статті 837 ЦК України підрядник зобов'язується виконати певну роботу на власний ризик, а конструкція статті 901 ЦК України такого застереження не містить.
Аналогічні висновки викладені у постановах Верховного Суду від 03.11.2020 у справі № 920/611/19 від 08.10.2019 у справі № 910/11397/18.
У постанові Верховного Суду від 07.07.2022 у справі №910/1801/21 вказано, що положення глави 63 ЦК України можуть застосовуватися до всіх договорів про надання послуг, якщо це не суперечить суті зобов'язання. Відтак для кваліфікації послуги головним є предметний критерій: предметом договору про надання послуг є процес надання послуги, що не передбачає досягнення матеріалізованого результату, але не виключає можливість його наявності. Якщо внаслідок надання послуги й створюється матеріальний результат, то він не є окремим, віддільним від послуги як нематеріального блага, об'єктом цивільних прав, через що відповідний результат не є обігоздатним сам по собі. Близька за змістом правова позиція міститься у постанові Великої Палати Верховного Суду від 25.01.2022 у справі №761/16124/15-ц.
Відносини, що виникають з укладенням договору підряду, регулюються нормами глави 61 Цивільного кодексу.
Відповідно до частин 1, 2 статті 837 Цивільного кодексу України за договором підряду одна сторона (підрядник) зобов'язується на свій ризик виконати певну роботу за завданням другої сторони (замовника), а замовник зобов'язується прийняти та оплатити виконану роботу. Договір підряду може укладатися, зокрема на ремонт речі або на виконання іншої роботи з переданням її результату замовникові.
До окремих видів договорів підряду, встановлених параграфами 2 - 4 цієї глави, положення цього параграфа застосовуються, якщо інше не встановлено положеннями цього Кодексу про ці види договорів (ч.4 ст. 837 ЦК України).
Згідно зі статтею 843 Цивільного кодексу України у договорі підряду визначається ціна роботи або способи її визначення. Якщо у договорі підряду не встановлено ціну роботи або способи її визначення, ціна встановлюється за рішенням суду на основі цін, що звичайно застосовуються за аналогічні роботи з урахуванням необхідних витрат, визначених сторонами. Ціна роботи у договорі підряду включає відшкодування витрат підрядника та плату за виконану ним роботу.
Статтею 844 Цивільного кодексу України, визначено, що ціна у договорі підряду може бути визначена у кошторисі. Якщо робота виконується відповідно до кошторису, складеного підрядником, кошторис набирає чинності та стає частиною договору підряду з моменту підтвердження його замовником. Кошторис на виконання робіт може бути приблизним або твердим. Кошторис є твердим, якщо інше не встановлено договором. Зміни до твердого кошторису можуть вноситися лише за погодженням сторін. У разі перевищення твердого кошторису усі пов'язані з цим витрати несе підрядник, якщо інше не встановлено законом.
Статтею 846 Цивільного кодексу України передбачено, що строки виконання роботи або її окремих етапів встановлюються у договорі підряду.
Якщо договором підряду не передбачена попередня оплата виконаної роботи або окремих її етапів, замовник зобов'язаний сплатити підрядникові обумовлену ціну після остаточної здачі роботи за умови, що роботу виконано належним чином і в погоджений строк або, за згодою замовника, - достроково (частина 1 статті 854 Цивільного кодексу України).
Статтею 887 ЦК України передбачено, що за договором підряду на проведення проектних та пошукових робіт підрядник зобов'язується розробити за завданням замовника проектну або іншу технічну документацію та (або) виконати пошукові роботи, а замовник зобов'язується прийняти та оплатити їх. До договору підряду на проведення проектних і пошукових робіт застосовуються положення цього Кодексу, якщо інше не встановлено законом.
Згідно з частиною першою статті 889 ЦК України замовник зобов'язаний, якщо інше не встановлено договором підряду на проведення проектних та пошукових робіт сплатити підрядникові встановлену ціну після завершення усіх робіт чи сплатити її частинами після завершення окремих етапів робіт або в іншому порядку, встановленому договором або законом;
Частиною першою статті 530 Цивільного кодексу України якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).
Якщо строк (термін) виконання боржником обов'язку не встановлений або визначений моментом пред'явлення вимоги, кредитор має право вимагати його виконання у будь-який час. Боржник повинен виконати такий обов'язок у семиденний строк від дня пред'явлення вимоги, якщо обов'язок негайного виконання не випливає із договору або актів цивільного законодавства (частина 2 статті 530 Цивільного кодексу України).
При цьому, положення статті 525 Цивільного кодексу України встановлюють загальне правило щодо заборони односторонньої відмови від зобов'язання або односторонньої зміни його умов, що кореспондується із вимогами статті 629 Цивільного кодексу України щодо обов'язковості договору для виконання сторонами.
Отже, договір підряду складається з двох взаємопов'язаних між собою зобов'язань: 1) правовідношення, в якому виконавець має надати послугу, а замовник наділений правом вимагати виконання цього обов'язку; 2) правовідношення, в якому замовник зобов'язаний оплатити надану послугу, а виконавець має право вимагати від замовника відповідної оплати (аналогічний висновок міститься у постанові Верховного Суду від 16.12.2021 у справі № 914/3132/20, у п. 51 постанови Верховного Суду від 02.06.2022 у справі № 911/2320/20).
Досліджуючи правову природу взаємовідносин, які виникли між сторонами у даній справі колегія суддів апеляційної інстанції вважає за необхідне звернути увагу на правові висновки, які висвітлені у постанові Верховного Суду від 05.02.2025 у справі №920/451/23:
"Отже, з огляду на зміст та умови спірного договору, колегія суддів відзначає, що предмет спірного договору в частині виготовлення та надання технічної документації є індивідуалізованим, а результат роботи має матеріальну форму, зокрема - технічну документацію із землеустрою щодо інвентаризації земель лісогосподарського призначення, яка після її виготовлення мала передатись у встановленому договором порядку замовнику для подальшого його використання останнім у власних цілях, зокрема для проведення державної реєстрації земельних ділянок. Разом з тим, інші послуги, передбачені договором, підпадають під правове регулювання "Послуг" ЦК України. За таких обставин, колегія суддів відзначає, що спірний договір про надання послуг за своєю правовою природою є змішаним договором, який поєднує в собі елементи договору підряду та договору надання послуг".
Предметом договору № 0071/10-2022 від 03.10.2022 на розробку документації із землеустрою є надання виконавцем послуг з виконання робіт: виготовлення технічної документації із землеустрою щодо інвентаризації земель лісогосподарського призначення державної власності орієнтовною площею 1840,5 га для ведення лісового господарства і пов'язаних з ним послуг за межами населених пунктів на території Великобудищанської сільської ради Миргородського району Полтавської області.
Додатком до цього договору "Кошторис" передбачено вид проектних або вишукувальних робіт - виготовлення технічної документації із землеустрою щодо інвентаризації земель лісогосподарського.
Тобто замовника цікавить не сам процес надання послуги, а його результат, який є осяжним, а тому колегія суддів зазначає, що укладений договір, предметом якого зазначено послуги, має елементи змішаного договору підряду та послуг, адже виготовлення технічної документації із землеустрою щодо інвентаризації земель лісогосподарського призначення є підрядом.
Спір у справі виник у зв'язку із нездійсненням відповідачем оплати за надані послуги/роботи за договором № 0071/10-2022 від 03.10.2022 на розробку документації із землеустрою.
Як вказує позивач, на виконання умов договору замовником складено та направлено виконавцю/відповідачу лист № 0071/10-2022 від 23.05.2024 "Щодо передачі результатів робіт за договором та оплати вартості послуг у розмірі 736000,00 гривень", разом з технічною документацією із землеустрою щодо інвентаризації земель Державне спеціалізоване господарське підприємство "Ліси України" (кадастрові номери земельних ділянок 5320481700:00:003:0020; 5320481700:00:002:0025; 5320481700:00:002:0023, 5320481700:00:002:0024), витяги з Державного земельного кадастру до зазначеної документації, а також для підписання два примірника акта приймання - передачі виконаних робіт до договору 0071/10-2022 від 03.10.2022, проте відповідачем вказані документи не підписані та оплату не здійснено.
Відтак, посилаючись на те, що з моменту отримання акту та документації (11.06.2024) відповідач у відповідності до пункту 3.3 договору не склав жодних протоколів розбіжностей та не відреагував на направлені результати робіт за договором, позивач зазначив, що враховуючи приписи статті 853 ЦК України, послуги (роботи), що передані за договором №0071/10-2022, вважаються прийнятими замовником без жодних зауважень та підлягають оплаті.
Статтею 853 Цивільного кодексу України передбачено порядок прийняття замовником роботи, виконаної підрядником. Так, згідно з частиною першою вказаної статті замовник зобов'язаний прийняти роботу, виконану підрядником відповідно до договору підряду, оглянути її і в разі виявлення допущених у роботі відступів від умов договору або інших недоліків негайно заявити про них підрядникові. Якщо замовник не зробить такої заяви, він втрачає право у подальшому посилатися на ці відступи від умов договору або недоліки у виконаній роботі.
Наведена норма містить презумпцію обов'язку замовника здійснювати приймання роботи з його засвідченням актом або іншим документом, що фіксує факт прийняття роботи. Крім того, на замовника покладається обов'язок оглянути виконані роботи. Зазначення такого огляду полягає у тому, що він дозволяє виявити можливі недоліки виконаної роботи (такі висновки викладені у постанові Верховного Суду від 05.02.2025 у справі № 920/451/23).
Так, зокрема, стосовно акта виконаних робіт за договором підряду, підписаного однією стороною, правовий висновок викладено у пункті 6.3 постанови об'єднаної палати Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 06.12.2019 у справі №910/7446/18 та інших (у тому числі і постанова Верховного Суду від 16.09.2022 у справі №913/703/20). Цей висновок полягає в тому, що "передання і прийняття робіт на підставі підписаного в односторонньому порядку акта і виникнення за таким актом прав та обов'язків можливе за наявності реального виконання робіт за договором у разі неотримання обґрунтованої відмови про причини неприйняття робіт у строк, визначений договором".
За загальним правилом, при вирішенні спорів щодо належного та своєчасного виконання договорів стосовно надання послуг/виконання робіт, як зі сторони замовника, так і виконавця (підрядника), суди повинні надавати оцінку вжитим сторонами діям на його виконання у їх сукупності з огляду саме на умови кожного договору (договорів) у конкретній справі, проте передбачена відповідним договором умова щодо оплати за надані послуги (виконані роботи) з прив'язкою до підписання відповідних актів приймання не може бути єдиною підставою, яка звільняє замовника від обов'язку здійснити таку оплату, адже основною первинною ознакою будь-якої господарської операції, як-то надання послуг чи виконання робіт, є її реальність. Наявність належним чином оформлених первинних документів (підписаних уповноваженими представниками обох сторін) є вторинною, похідною ознакою.
Водночас неналежне документальне оформлення господарської операції відповідними первинними документами, зокрема, непідписання замовником актів приймання робіт/послуг без надання у визначені договором та/або законом строки вмотивованої відмови від їх підписання, не може свідчити про їх безумовну невідповідність змісту господарської операції (наданим послугам або виконаним роботам). Правові наслідки створює саме господарська операція (реальне надання послуг/виконання робіт), а не первинні документи.
Таких висновків дійшла об'єднана палата Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду у постанові від 02.06.2023 у справі № 914/2355/21.
Також у постанові об'єднаної палати Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 16.09.2022 у справі № 913/703/20 зазначено, що відповідно до норм чинного законодавства підрядник не повинен вчиняти жодних дій щодо спонукання замовника до підписання акта виконаних робіт, а має лише констатувати факт відмови від підписання акта. У свою чергу, обов'язок прийняти виконані роботи, а у випадку виявлення недоліків робіт негайно про них заявити (у тому числі шляхом мотивованої відмови від підписання акта виконаних робіт) законом покладений саме на замовника. У такому разі підрядник повинен довести, що він надсилав замовнику акт та, у випадку необґрунтованої відмови останнього від його підписання, реальне виконання робіт за договором (такі висновки також наведені і у постановах Верховного Суду від 21.08.2019 у справі № 917/1489/18, від 18.07.2019 у справі № 910/6491/18, від 19.06.2019 у справі № 910/11191/18).
У постановах Верховного Суду від 24.10.2018 у справі № 910/2184/18, від 16.09.2019 у справі № 921/254/18, від 15.10.2019 у справі № 921/262/18 викладено правовий висновок стосовно того, що якщо замовник в порушення вимог статей 853, 882 Цивільного кодексу України безпідставно ухиляється від прийняття робіт, не заявляючи про виявлені недоліки чи інші порушення, які унеможливили їх прийняття, то нездійснення ним оплати таких робіт є відповідно порушенням умов договору і вимог статей 525, 526 Цивільного кодексу України.
Обґрунтованість мотивів відмови другої сторони від підписання акта, обставини реального (фактичного) виконання робіт за договором та відповідність цих робіт умовам договору є предметом доказування у справі за загальним правилом.
При цьому, суд апеляційної інстанції враховує вищенаведені висновки Верховного Суду та зазначає, що передання і прийняття послуг/робіт на підставі підписаного в односторонньому порядку акта і виникнення за таким актом прав та обов'язків можливе за наявності реального виконання робіт за договором у разі неотримання обґрунтованої відмови про причини неприйняття робіт у строк, визначений договором.
Водночас, матеріали справи взагалі не містять підписаного в односторонньому порядку зі сторони замовника акта приймання-передачі наданих послуг, який у відповідності до пункту 2.4 договору є підставою оплати за послуги.
З урахуванням встановлених фактичних обставин, які склались між сторонами, суд зазначає, що у цій справі для правильного вирішення спору мають важливе значення обставини реального виконання робіт/надання послуг за укладеним договором, які б свідчили про виконання позивачем умов договору.
У даному випадку позивач, який стверджує про належне виконання ним зобов'язань за договором в частині надання відповідачу послуг на загальну суму 736000,00 грн, мав надати суду докази на підтвердження фактичного виконання таких послуг.
Позивач на підтвердження факту надання послуг посилається на те, що на адресу відповідача надіслано лист № 0071/10-2022 від 23.05.2024 "Щодо передачі результатів робіт за договором та оплати вартості послуг у розмірі 736000,00 гривень", разом з технічною документацією із землеустрою щодо інвентаризації земель Державне спеціалізоване господарське підприємство "Ліси України" (кадастрові номери земельних ділянок 5320481700:00:003:0020, 5320481700:00:002:0025, 5320481700:00:002:0023, 5320481700:00:002:0024), витяги з Державного земельного кадастру до зазначеної документації, а також для підписання акт приймання - передачі виконаних робіт до договору №0071/10-2022 від 03.10.2022, проте відповідачем вказані документи не підписані та оплату не здійснено.
Вказаний лист наявний в матеріалах справи та містить посилання на вказані додатки, при цьому замовник (відповідач) не заперечує факт отримання цього листа.
Однак, колегія суддів апеляційної інстанції зауважує, що матеріали справи не містять таких доказів, на підставі яких суд може встановити обставини виготовлення та передання/не передання обсягу документів - технічної документації, виготовленої позивачем, замовнику на виконання умов договору.
Зокрема, в матеріалах справи відсутні такі документи, як технічна документація із землеустрою щодо інвентаризації земель Державного спеціалізованого господарського підприємства "Ліси України", витяги з Державного земельного кадастру до зазначеної документації, технічне завдання на виконання робіт, що у відповідності до пункту 1.2 є невід'ємною частиною договору, а також будь-які листи/відповіді відповідача щодо саме виконаних робіт/наданих послуг за договором № 0071/10-2022 від 03.10.2022.
При цьому, саме лише посилання позивача на виготовлення та направлення відповідачу технічної документації щодо земельних ділянок з кадастровими номерами 5320481700:00:003:0020, 5320481700:00:002:0025, 5320481700:00:002:0023, 5320481700:00:002:0024, не надають можливості ідентифікувати зазначені роботи/послуги як такі, що виконані саме за спірним договором, предметом якого є виготовлення технічної документації із землеустрою щодо інвентаризації земель лісогосподарського призначення державної власності орієнтовною площею 1840,5 га для ведення лісового господарства і пов'язаних з ним послуг за межами населених пунктів на території Великобудищанської сільської ради Миргородського району Полтавської області, оскільки між сторонами наявні правовідносини за аналогічними іншими договорами.
При цьому, колегія суддів відхиляє заперечення відповідача щодо неналежного виконання умов договорів та наявність зауважень щодо меж земельних ділянок з посиланням на інформаційні листи Юридичного департаменту №03.2-07/1366 від 12.05.2023, №03.2-07/1436 від 26.05.2023, №03.2-07/1467 від 01.06.2023 та №03.2-07/543 від 18.03.2024, оскільки вони стосуються земельних ділянок з іншими кадастровими номерами, відмінними від зазначених позивачем.
Також матеріали справи не містять доказів часткової оплати за виконані роботи/надані послуги за спірним договором №0071/10-2022 від 03.10.2022, що могло б свідчити про прийняття замовником таких робіт.
При цьому, у додатку "Кошторис" до договору № 0071/10-2022 від 03.10.2022 на розробку документації із землеустрою сторонами погоджено перелік робіт/послуг, а саме: ознайомлення, збір та опрацювання вихідних даних необхідних для розробки документації із землеустрою на суму 16135,38 грн, комплексні інженерно-геодезичні вишукування на суму 402110,77 грн, складання документації із землеустрою на суму 73316,92 грн, складання електронного документу у форматі PDF та XML на суму 11606,15 грн, юридичний супровід документів (надання консультацій, представництво інтересів замовника в відповідних органах та організаціях, незалежно від підпорядкування та форми власності з усіх питань, пов'язаних з виконанням умов договору, отримання погоджень у відповідних органах та ін на суму 184707,69 грн, транспортні витрати по юридичному супроводу документації на суму 48123,08 грн, а всього робіт/послуг на суму 736000,00.
Суд апеляційної інстанції зазначає, що лист позивача № 0071/10-2022 від 23.05.2024 "Щодо передачі результатів робіт за договором та оплати вартості послуг у розмірі 736000,00 гривень", на якому фактично ґрунтуються позовні вимоги, не підтверджує передбаченого відповідним додатком до договору обсягу виконання робіт за договором № 0071/10-2022 від 03.10.2022 та, відповідно, їх вартості, тоді як позивачем не надано жодних інших документів, з яких суд має можливість встановити відповідні обставини, у тому числі факт виготовлення та передання обсягу документів - технічної документації замовнику щодо визначеного предмета договору (земель лісогосподарського призначення державної власності орієнтовною площею 1840,5 га за межами населених пунктів на території Великобудищанської сільської ради Миргородського району Полтавської області) та використання/невикористання замовником таких документів у здійсненні своєї діяльності.
Дослідивши матеріали справи, колегія суддів встановила, що останні не містять жодних належних, допустимих та вірогідних у розумінні Господарського процесуального кодексу України доказів на підтвердження факту виконання позивачем робіт/послуг згідно договору.
З огляду на наявність даного спору між сторонами, обставини реального (фактичного) виконання робіт за договором є предметом доказування у справі.
З цього приводу суд зазначає, що змагальність сторін є одним із основних засад (принципів) господарського судочинства (п. 4 ч. 3 ст. 2, ст. 13 ГПК України).
Відповідно до частин 1-4 статті 13 ГПК судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов'язків, передбачених цим Кодексом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом. Кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов'язаних з вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій.
Також, одним із принципів господарського судочинства є принцип диспозитивності, який відповідно до статті 14 ГПК полягає в тому, що суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках. Збирання доказів у господарських справах не є обов'язком суду, крім випадків, встановлених цим Кодексом.
Згідно зі ст.ст. 73, 74 ГПК України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Ці дані встановлюються такими засобами: 1) письмовими, речовими і електронними доказами; 2) висновками експертів; 3) показаннями свідків. Кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи. Суд не може збирати докази, що стосуються предмета спору, з власної ініціативи, крім витребування доказів судом у випадку, коли він має сумніви у добросовісному здійсненні учасниками справи їхніх процесуальних прав або виконанні обов'язків щодо доказів.
Відповідно до статті 76 ГПК України належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять у предмет доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування. Предметом доказування є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення.
Обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування (частина перша статті 77 Господарського процесуального кодексу України).
Достовірними є докази, створені (отримані) за відсутності впливу, спрямованого на формування хибного уявлення про обставини справи, які мають значення для справи (стаття 78 Господарського процесуального кодексу України).
За статтею 79 ГПК наявність обставини, на яку сторона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, вважається доведеною, якщо докази, надані на підтвердження такої обставини, є більш вірогідними, ніж докази, надані на її спростування. Питання про вірогідність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання.
Обов'язок із доказування слід розуміти як закріплену в процесуальному та матеріальному законодавстві міру належної поведінки особи, що бере участь у судовому процесі, із збирання та надання доказів для підтвердження свого суб'єктивного права, що має за мету усунення невизначеності, яка виникає в правовідносинах у разі неможливості достовірно з'ясувати обставини, які мають значення для справи.
Стандарт доказування є важливим елементом змагального процесу. Якщо сторона не подала достатньо доказів для підтвердження певної обставини, то суд робить висновок про її недоведення.
У постанові від 18.03.2020 у справі № 129/1033/13-ц Велика Палата Верховного Суду сформулювала висновок, що принцип змагальності забезпечує повноту дослідження обставин справи та покладає тягар доказування на сторони. Водночас цей принцип не створює для суду обов'язок вважати доведеною та встановленою обставину, про яку стверджує сторона. Таку обставину треба доказувати таким чином, аби реалізувати стандарт більшої переконливості, за яким висновок про існування стверджуваної обставини з урахуванням поданих доказів видається вірогіднішим, ніж протилежний (див. також постанови Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 02.10.2018 у справі № 910/18036/17, від 23.10.2019 у справі № 917/1307/18).
Суд враховує, що у постанові від 18.03.2020 у справі №129/1033/13 Велика Палата Верховного Суду наголошувала на необхідності застосування передбачених процесуальним законом стандартів доказування та зазначала, що принцип змагальності забезпечує повноту дослідження обставин справи. Зокрема, цей принцип передбачає покладення тягаря доказування на сторони. Таку обставину треба доказувати таким чином, аби реалізувати стандарт більшої переконливості, за яким висновок про існування стверджувальної обставини з урахуванням поданих доказів видається вірогіднішим ніж протилежний. Тобто певна обставинам не може вважатися доведеною, допоки інша сторона її не спростує (концепція негативного доказу), оскільки за такого підходу принцип змагальності втрачає сенс. За загальним правилом доказування тягар доведення обґрунтованості вимог пред'явленого позову покладається на позивача, за таких умов доведення не може бути належним чином реалізоване шляхом спростування позивачем обґрунтованості заперечень відповідача. Пріоритет у доказуванні надається не тому, хто надав більшу кількість доказів, а в першу чергу їх достовірності, допустимості та достатності для реалізації стандарту більшої переконливості, за яким висновок про існування стверджувальної обставини з урахуванням поданих доказів видається вірогіднішим ніж протилежний.
Отже, сторони судового процесу, зокрема позивач, повинні брати активну участь у збиранні доказової інформації з метою підтвердження обґрунтованості своєї позиції перед судом.
Обов'язок позивача доводити обставини, на які він посилається на обґрунтування своїх доводів, є ключовим аспектом принципу змагальності та рівності в судовому процесі.
Позивач не може будувати власну позицію на тому, що вона є доведеною, допоки інша сторона не надасть доказів на її спростування (концепція негативного доказу), оскільки такий підхід нівелює саму сутність принципу змагальності.
З урахуванням наведеного, колегія суддів зазначає, що у даному випадку саме позивач, звертаючись до суду з позовом про стягнення з відповідача заборгованості за надані послуги/виконані роботи за договором, має довести обставини, на які він посилається як на підставу своїх вимог, зокрема факт реального (фактичного) виконання робіт в частині виготовлення та передання технічної документації за договором №0071/10-2022 від 03.10.2022, проте належних та допустимих доказів на підтвердження вказаних обставин позивач до матеріалів справи не надав.
З огляду на те, що судове рішення не може ґрунтуватися на припущеннях, та обставини справи, якими учасники процесу доводять свої вимоги та заперечення, мають бути підтвердженні належними доказами, на підставі яких можливо достеменно встановити їх існування, судова колегія вважає позовні вимоги необґрунтованими та недоведеними належними та допустимими доказами.
При цьому, враховуючи висновки суду про недоведеність позивачем взагалі обставин реального (фактичного) виконання робіт за договором №0071/10-2022 від 03.10.2022, у тому числі їх обсягу та вартості, колегія суддів не надає оцінки доводам відповідача щодо недотримання замовником передбаченого законом максимального строку для складання документації із землеустрою.
Таким чином, з урахуванням доводів та вимог апеляційної скарги щодо оскарження судового рішення, колегія суддів дійшла висновку про наявність підстав для скасування оскаржуваного рішення місцевого господарського суду з ухваленням нового судового рішення про відмову у задоволенні позову.
Щодо інших аргументів учасників справи суд зазначає, що вони були досліджені та не наводяться у рішенні, позаяк не покладаються судом в його основу і не впливають на результат вирішення спору, тоді як Європейський суд з прав людини вказав, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов'язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 ст.6 Конвенції зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожний аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов'язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною у залежності від характеру рішення (справа "Серявін проти України", рішення від 10.02.2010).
Статтею 236 ГПК України передбачено, що судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. Судове рішення має відповідати завданню господарського судочинства, визначеному цим Кодексом. При виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування норм права, викладені в постановах Верховного Суду. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи.
З огляду на встановлені судом апеляційної інстанції у даній справі обставини та докази на їх підтвердження, перевірку правильності застосування судом першої інстанції норм матеріального права та відповідність рішення нормам процесуального права, колегія суддів вважає, що оскаржуване рішення не відповідає вимогам статті 236 ГПК України.
Відповідно до частини 1 статті 277 Господарського процесуального кодексу України підставами для скасування судового рішення повністю або частково та ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни судового рішення є, зокрема, неповне з'ясування обставин, що мають значення для справи; недоведеність обставин, що мають значення для справи, які суд першої інстанції визнав встановленими; порушення норм процесуального права або неправильне застосування норм матеріального права.
Враховуючи викладене, колегія суддів вважає, що судом першої інстанції при ухваленні оскаржуваного рішення залишено поза увагою недоведеність позивачем обставин, що мають значення для справи, які суд першої інстанції визнав встановленими , у зв'язку з чим апеляційна скарга відповідача підлягає задоволенню, а рішення Господарського суду Полтавської області від 28.02.2025 у справі №917/1246/24 підлягає скасуванню з прийняттям нового рішення про відмову у задоволенні позову.
Оскільки апеляційна скарга підлягає задоволенню, то згідно статті 129 Господарського процесуального кодексу України витрати зі сплати судового збору за подання апеляційної скарги покладаються на позивача.
Керуючись статтями 129, 269, 270, п.2 ч.1 статті 275, п.4 ч.1 статті 277, статтями 281-284 Господарського процесуального кодексу України, Східний апеляційний господарський суд
Апеляційну скаргу Державного спеціалізованого господарського підприємства "Ліси України" задовольнити.
Рішення Господарського суду Полтавської області від 28.02.2025 у справі №917/1246/24 скасувати.
Прийняти нове рішення, яким у задоволенні позовних вимог відмовити.
Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю "Полтавська експертна землевпорядна компанія" (39622, Полтавська область, м. Кременчук, Квартал 287, б. 24, кв. 37, код ЄДРПОУ 36670974) на користь Державного спеціалізованого господарського підприємства "Ліси України" (01601, м. Київ, вул. Шота Руставелі, 9А, код ЄДРПОУ 44768034) 13248,00 грн судового збору за подання апеляційної скарги.
Постанова набирає законної сили з дня її ухвалення. Порядок і строки оскарження до Верховного Суду передбачені статтями 286 - 289 Господарського процесуального кодексу України.
Повний текст постанови складено 24.09.2025.
Головуючий суддя Я.О. Білоусова
Суддя О.О. Крестьянінов
Суддя В.В. Лакіза