вул. Шолуденка, буд. 1, літера А, м. Київ, 04116 (044) 230-06-58 inbox@anec.court.gov.ua
"22" вересня 2025 р. Справа№ 910/2292/25
Північний апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:
головуючого: Барсук М.А.
суддів: Пономаренка Є.Ю.
Руденко М.А.
розглянувши в порядку письмового провадження без повідомлення учасників справи апеляційну скаргу Приватної науково-виробничої компанії "Інтербізнес"
на рішення Господарського суду міста Києва від 05.06.2025
у справі №910/2292/25 (суддя Плотницька Н.Б.)
за позовом ОСОБА_1
до Приватної науково-виробничої компанії "Інтербізнес"
про стягнення 14 542, 21 грн, -
Короткий зміст позовних вимог
До Господарського суду міста Києва надійшла позовна заява ОСОБА_1 з вимогами до Приватної науково-виробничої компанії "Інтербізнес" про стягнення 14 542, 21 грн.
Свої позовні вимоги позивач обґрунтовує тим, що відповідач в порушення норм чинного законодавства України та підписаного сторонами договору поставки від № 15 від 07.04.2021 належним чином не виконав взяті на себе зобов'язання з оплати отриманого товару, у зв'язку з чим позивачем за період з 24.02.2022 по 16.05.2023 нараховано 1 707 грн 08 коп. 3 % річних та 12 835 грн 13 коп. інфляційних втрат.
Короткий зміст рішення місцевого господарського суду та мотиви його прийняття
Рішенням Господарського суду міста Києва від 05.06.2025 у справі №910/2292/25 позовні вимоги задоволено в повному обсязі.
Стягнуто з Приватної науково-виробничої компанії "Інтербізнес" на користь ОСОБА_1 12 835, 13 грн інфляційних втрат, 1 707, 08 грн 3 % річних, 3 028, 00 грн витрат по сплаті судового збору та 4 600, 00 грн витрат на правничу допомогу.
Рішення суду обґрунтовано тим, що розмір інфляційних втрат та процентів річних відповідає вимогам законодавства, умовам договору та є арифметично вірним, тому вказані вимоги позивача про стягнення з відповідача 12 835 грн 13 коп. інфляційних втрат та 1 707 грн 08 коп. 3 % річних, нарахованих за загальний період прострочення з 24.02.2022 по 16.05.2023, підлягають задоволенню.
Суд першої інстанції відхилив посилання відповідача на пропуск строку позовної давності за заявленими вимогами, оскільки такий строк пропущений не був.
Короткий зміст вимог апеляційної скарги та узагальнення її доводів
Не погоджуючись з рішенням суду першої інстанції, Приватна науково-виробничої компанія "Інтербізнес" звернулася до Північного апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою, в якій просить скасувати рішення Господарського суду міста Києва від 05.06.2025 у справі №910/2292/25 та ухвалити нове, яким відмовити в задоволенні позовних вимог.
В обґрунтування апеляційної скарги апелянт посилається на наступне:
- відповідач несе відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань перед Фізичною особою-підприємцем Хоменко О.О., тоді як позов пред'явлено фізичною особою ОСОБА_1 ;
- судом першої інстанції не з'ясовано обставини щодо виникнення боргових зобов'язань перед фізичною особою ОСОБА_1;
- стягнуті з відповідача витрати на професійну правничу допомогу у розмірі 4 600,00 грн не є співрозмірними із заявленим позовом.
Дії суду апеляційної інстанції щодо розгляду апеляційної скарги по суті
Згідно витягу з протоколу автоматизованого розподілу судової справи між суддями, справу №910/2292/25 передано на розгляд колегії суддів у складі: Барсук М.А. - головуюча суддя; судді - Пономаренко Є.Ю., Руденко М.А.
Ухвалою суду від 03.07.2025 залишено без руху апеляційну скаргу Приватної науково-виробничої компанії "Інтербізнес" на рішення Господарського суду міста Києва від 05.06.2025 у справі №910/2292/25 та надано строк не більше десяти днів з дня отримання копії даної ухвали для усунення недоліків шляхом подання доказів сплати судового збору в сумі 4542, 00 грн.
Ухвалою суду від 21.07.2025 відкрито апеляційне провадження за апеляційною скаргою Приватної науково-виробничої компанії "Інтербізнес" на рішення Господарського суду міста Києва від 05.06.2025 у справі №910/2292/25 та повідомлено учасників, що справа буде розглянута у порядку письмового провадження без повідомлення учасників справи.
Частина 10 ст. 270 Господарського процесуального кодексу України передбачає, що з урахуванням конкретних обставин справи суд апеляційної інстанції за клопотанням учасника справи або з власної ініціативи може розглянути такі апеляційні скарги у судовому засіданні з повідомленням (викликом) учасників справи.
Клопотань від сторін про розгляд справи в судовому засіданні з повідомленням (викликом) учасників справи не заявлено.
Обставини справи, встановлені судом першої інстанції та перевірені судом апеляційної інстанції
07.04.2021 між Приватною науково - виробничою компанією "Інтербізнес" (покупець за договором, відповідач у справі) та Фізичною особою - підприємцем Хоменком Олександром Олександровичем (продавець за договором, позивач у справі) укладено договір поставки № 15, відповідно до умов якого продавець, зобов'язався в порядку та на умовах, визначених договором, поставити (передати у власність) відповідачу піддони (надалі - товар), а покупець зобов'язався прийняти товар та оплатити його на умовах, визначених договором.
На виконання договору позивачем поставлено (передано у власність) відповідачу піддони (товар) загальною кількістю 931 шт., що підтверджується накладними від 12.04.2021 № 11, на загальну суму 33 800 грн 00 коп. (без ПДВ), від 13.04.2021 № 12 на загальну суму 7 332 грн 00 коп. (без ПДВ) та від 13.04.2021 № 13 на загальну суму 7 280 грн 00 коп.
Рішенням Господарського суду міста Києва від 16.01.2023 у справі № 910/10675/22, залишеним без змін постановою Північного апеляційного господарського суду від 26.04.2023, встановлено факт наявності у відповідача перед позивачем заборгованості за вказаними накладними та з Приватної науково - виробничої компанії "Інтербізнес" на користь Фізичної особи - підприємця Хоменка Олександра Олександровича стягнуто 46 464 грн.11 коп. заборгованості, 1 212 грн 56 грн. 3 % річних та 4 074 грн 48 коп. інфляційних втрат, нарахованих за загальний період прострочення з 20.05.2021 по 23.02.2022.
Як вбачається з наявної в матеріалах справи копії платіжної інструкції від 17.05.2023 № 933 рішення Господарського суду міста Києва від 16.01.2023 у справі № 910/10675/22 було виконано відповідачем в примусовому порядку.
В обґрунтування заявлених позовних вимог позивач зазначає, що у зв'язку з неналежним виконанням відповідачем грошового зобов'язання за договором договір поставки від № 15 від 07.04.2021 встановленого рішенням від 16.01.2023 у справі № 910/10675/22, позивач має право на захист майнових прав та інтересів пов'язаних з відшкодуванням матеріальних втрат кредитора та знецінення грошових коштів внаслідок інфляційних процесів, на отримання компенсації (плати) від відповідача за користування ним грошовими коштами, які належать до сплати позивачу, у зв'язку з чим позивачем, за загальний період прострочення з 24.02.2022 по 16.05.2023, нараховано 12 835 грн 13 коп. інфляційних втрат та 1 707 грн 08 коп. 3 % річних.
Мотиви та джерела права, з яких виходить суд апеляційної інстанції при прийнятті постанови
Частиною 1 статті 509 Цивільного кодексу України передбачено, що зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку.
Відповідно до ст. 712 Цивільного кодексу України за договором поставки продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобов'язується передати у встановлений строк (строки) товар у власність покупця для використання його у підприємницькій діяльності або в інших цілях, не пов'язаних з особистим, сімейним, домашнім або іншим подібним використанням, а покупець зобов'язується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму; до договору поставки застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає з характеру відносин сторін.
Як встановлено ч. 2 ст. 712 ЦК України до договору поставки застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає з характеру відносин сторін.
Згідно ч. 1 ст. 655 ЦК України за договором купівлі-продажу одна сторона (продавець) передає або зобов'язується передати майно (товар) у власність другій стороні (покупцеві), а покупець приймає або зобов'язується прийняти майно (товар) і сплатити за нього певну грошову суму.
Відповідно до ст. 526 Цивільного кодексу України зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог даного Кодексу і інших актів законодавства.
Згідно зі статтею 530 Цивільного кодексу України, якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).
Як вбачається із матеріалів справи, відповідач не виконав свого обов'язку із оплати поставленого товару, що і стало підставою для звернення позивача до суду з позовними заявами про стягнення з відповідача грошових коштів.
Як вже раніше зазначалось, рішенням Господарського суду міста Києва від 16.01.2023 у справі № 910/10675/22, залишеним без змін постановою Північного апеляційного господарського суду від 26.04.2023, стягнуто з Приватної науково - виробничої компанії "Інтербізнес" на користь Фізичної особи - підприємця Хоменка Олександра Олександровича 46 464 грн.11 коп. заборгованості, 1 212 грн 56 грн. 3 % річних та 4 074 грн 48 коп. інфляційних втрат, нарахованих за загальний період прострочення з 20.05.2021 по 23.02.2022.
У рішенні Господарського суду міста Києва від 16.01.2023 у справі №910/10675/22 встановлені наступні обставини:
- матеріалами справи підтверджено прийняття відповідачем товару згідно видаткових накладних :від 12.04.2021 №11 про поставку (передачу у власність) піддонів (Товару) в кількості 650 шт. загальною вартістю 33 800,00 грн. (без ПДВ); від 13.04.2021 №12 про поставку (передачу у власність) піддонів (Товару) в кількості 141 шт., загальною вартістю 7 332,00 грн. (без ПДВ); від 13.04.2021 №13, про поставку (передачу у власність) піддонів (Товару) в кількості 140 шт., загальною вартістю 7 280,00 грн. (без ПДВ).
- відповідачем здійснена часткова оплата поставленого позивачем товару на суму 1 947,89 грн.
- обов'язок по оплаті поставленого та прийнятого ним товару виник: 13.04.2021 - за видатковою накладною № 11 від 12.04.2021, 14.04.2021 - за видатковими накладними № 12 ,13 від 13.04.2021.
- строк оплати за вказаними видатковими накладними є таким, що настав.
Частиною 4 статті 75 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що обставини, встановлені рішенням суду в господарській, цивільній або адміністративній справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді іншої справи, у якій беруть участь ті самі особи або особа, стосовно якої встановлено ці обставини, якщо інше не встановлено законом.
Отже, вказаним вище судовим рішенням, яке набрало законної сили, встановлено факт невиконання відповідачем обов'язку з оплати поставленого позивачем відповідачу товару.
За відсутності інших підстав припинення зобов'язання, передбачених договором або законом, зобов'язання, в тому числі й грошове, припиняється його виконанням, проведеним належним чином (стаття 599 ЦК України).
Як вбачається з наявної в матеріалах справи копії платіжної інструкції від 17.05.2023 № 933 рішення Господарського суду міста Києва від 16.01.2023 у справі № 910/10675/22 було виконано відповідачем в примусовому порядку лише 17.05.2023.
Статтею 625 ЦК врегульовано правові наслідки порушення грошового зобов'язання, які мають особливості. Так, відповідно до наведеної норми боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов'язання. Боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також 3 % річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.
Отже, відсутність у боржника грошей у готівковій формі або грошових коштів на його рахунку в банку, і як наслідок, неможливість виконання ним грошового зобов'язання, якщо навіть у цьому немає його провини, не звільняють боржника від відповідальності за прострочення грошового зобов'язання.
Передбачене законом право кредитора вимагати стягнення боргу враховуючи індекс інфляції та відсотків річних є способом захисту майнових прав та інтересів кредитора, сутність яких складається з відшкодування матеріальних втрат кредитора та знецінення грошових коштів внаслідок інфляційних процесів, а також отримання компенсації (плати) від боржника за користування ним грошовими коштами, які належать до сплати кредитору.
Отже, за змістом наведеної норми закону нарахування інфляційних втрат на суму боргу та 3 % річних входять до складу грошового зобов'язання і вважаються особливою мірою відповідальності боржника за прострочення грошового зобов'язання, оскільки виступають способом захисту майнового права та інтересу, який полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення грошових коштів унаслідок інфляційних процесів та отриманні компенсації (плати) від боржника за користування останнім утримуваними грошовими коштами, належними до сплати кредиторові.
У контексті статей 524, 533-535, 625 ЦК України грошовим є зобов'язання, яке виражається в грошових одиницях України (грошовому еквіваленті в іноземній валюті чи в іноземній валюті), це таке правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана сплатити гроші на користь другої сторони (кредитора), а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку.
Правовий аналіз положень ст.ст. 526, 599, 611, 625 ЦК України дає підстави для висновку, що наявність судового рішення про стягнення суми боргу за договором, яке боржник не виконав, не припиняє правовідносин сторін цього договору, не звільняє боржника від відповідальності за невиконання грошового зобов'язання та не позбавляє кредитора права на отримання сум, передбачених ст. 625 цього Кодексу, за час прострочення.
Чинне законодавство не пов'язує припинення зобов'язання з постановленням судового рішення чи відкриттям виконавчого провадження з його примусового виконання, а наявність судових актів про стягнення заборгованості не припиняє грошових зобов'язань боржника та не звільняє боржника від відповідальності за невиконання грошового зобов'язання.
Вказане узгоджується із сталою правовою позицією щодо відповідальності боржника за невиконання грошового зобов'язання за рішенням суду, яка викладена постанові Великої Палати Верховного Суду від 08.11.2019 у справі № 127/15672/16-ц (провадження № 14-254цс19) з посиланням на правову позицію Великої Палати Верховного Суду в постановах від 04.07.2018 у справі № 310/11534/13-ц (провадження № 14-154цс18) та від 04.06.2019 у справі № 916/190/18 (провадження № 12-302гс18).
Таким чином, норма статті 625 ЦК України не обмежує права кредитора звернутися до суду за захистом свого права, якщо грошове зобов'язання не виконується й після вирішення судом питання про стягнення основного боргу.
Отже, якщо судове рішення про стягнення з боржника коштів фактично не виконано, кредитор вправі вимагати стягнення з нього в судовому порядку сум інфляційних нарахувань та процентів річних аж до повного виконання грошового зобов'язання.
Як було встановлено рішенням Господарського суду міста Києва від 16.01.2023 у справі №910/10675/22, обов'язок по оплаті поставленого та прийнятого ним товару виник: 13.04.2021 - за видатковою накладною № 11 від 12.04.2021, 14.04.2021 - за видатковими накладними № 12 ,13 від 13.04.2021.
Так, у рішенням Господарського суду міста Києва від 16.01.2023 у справі №910/10675/22 стягнуто з відповідача 143,25 грн. 3% річних за період з 14.04.2021 по 19.05.2021, 1 069,31 грн. 3 % річних за період з 20.05.2021 по 23.02.2022 та 972,65 грн. інфляційних втрат за період з 14.04.2021 по 19.05.2021, 3 101,83 грн. інфляційних втрат за період з 20.05.2021 по 23.02.2022.
В той же час, у межах даної справи позивачем здійснено нарахування інфляційних втрат та 3 % річних за період з 24.02.2022 по 16.05.2023.
Колегія суддів, перевіривши здійснений розрахунок інфляційних втрат та 3 % річних, погоджується із висновком суду першої інстанції, що він є вірним та обґрунтованим, у зв'язку з чим з відповідача правомірно стягнуто 12 835 грн 13 коп. інфляційних втрат та 1 707 грн 08 коп. 3 % річних, нарахованих за загальний період прострочення з 24.02.2022 по 16.05.2023.
Стосовно посилань відповідача на сплив строків позовної давності щодо стягнення інфляційних втрат та 3% річних суд зазначає наступне.
Згідно ст. 257 ЦК України, загальна позовна давність встановлюється тривалістю у три роки.
Відповідно до частин 3, 4 статті 267 ЦК України позовна давність застосовується судом лише за заявою сторони в спорі, зробленою до винесення ним рішення. Сплив позовної давності, про застосування якої заявлено стороною в спорі, є підставою для відмови в позові.
У постанові Верховного Суду у складі суддів об'єднаної палати Касаційного господарського суду від 26.10.2018 у справі № 922/4099/17, наведено правовий висновок про те, що вимоги про стягнення грошових коштів, передбачених статтею 625 Цивільного кодексу України, не є додатковими вимогами у розумінні статті 266 Цивільного кодексу України, а тому закінчення перебігу позовної давності за основною вимогою не впливає на обчислення позовної давності за вимогою про стягнення трьох процентів річних та інфляційних втрат. Стягнення трьох процентів річних та інфляційних витрат можливе до моменту фактичного виконання зобов'язання та обмежується останніми трьома роками, які передували подачі позову.
Таким чином, оскільки внаслідок невиконання боржником грошового зобов'язання у кредитора виникає право на отримання сум, передбачених статтею 625 Цивільним кодексом України, за увесь час прострочення, тобто таке прострочення є триваючим правопорушенням, то право на позов про стягнення інфляційних втрат і 3 % річних виникає за кожен місяць з моменту порушення грошового зобов'язання до моменту його усунення і обмежується останніми трьома роками, які передували подачі такого позову.
Оскільки періодом нарахування 3 % річних та інфляційних втрат є 24.02.2022 - 16.05.2023, тоді як позов подано 26.02.2025, а тому трирічний строк позовної давності, встановлений статтею 257 ЦК України, не є пропущеним.
Крім того, відповідно до положень п. 12 Прикінцевих та перехідних положень Цивільного кодексу України під час дії карантину, встановленого Кабінетом Міністрів України з метою запобігання поширенню коронавірусної хвороби (COVID-19), строки, визначені статтями 257, 258, 362, 559, 681, 728, 786, 1293 цього Кодексу, продовжуються на строк дії такого карантину.
Постановою Кабінету Міністрів України від 11.03.2020 № 211 «Про запобігання поширенню на території України коронавірусу COVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2», прийнятої відповідно до ст.29 Закону України «Про захист населення від інфекційних хвороб», на усій території України встановлений карантин з 12 березня 2020 року, який у свою чергу постановами Кабінету Міністрів України від 25.03.2020 №239, від 20.05.2020 №392, від 22.07.2020 №641, від 26.08.2020 №760, від 13.10.2020 №956, від 09.12.2020 №1236, від 21.04.2021 №405, від 16.06.2021 №611, тощо неодноразово продовжено.
Отже, починаючи з 12 березня 2020 року строк позовної давності був продовжений на час дії карантину, встановленого Кабінетом Міністрів України з метою запобігання поширенню коронавірусної хвороби (COVID19).
Встановлений постановою Кабінету Міністрів України №211 від 11.03.2020 карантин тривав до 01.07.2023 відповідно до постанови КМУ № 651 від 27.06.2023.
Указом Президента України «Про введення воєнного стану в Україні» від 24.02.2022 за № 64/2022, затвердженим Законом України від 24 лютого 2022 року № 2102-ІХ, на підставі пропозиції Ради національної безпеки і оборони України, відповідно до п. 20 частини 1 статті 106 Конституції України, Закону України «Про правовий режим воєнного стану», в Україні введений воєнний стан із 05 годин 30 хвилин 24 лютого 2022 року, в зв'язку з військовою агресією Російської Федерації проти України, що на момент ухвалення судового рішення в цій справі, триває.
Законом України «Про внесення змін до Податкового кодексу України та інших законодавчих актів України щодо дії норм на період дії воєнного стану доповнений розділ «Прикінцеві та перехідні положення» ЦК України, зокрема, п. 19 такого змісту: «У період дії воєнного стану в Україні, введеного Указом Президента України "Про введення воєнного стану в Україні" від 24 лютого 2022 року № 64/2022, затвердженим Законом України "Про затвердження Указу Президента України "Про введення воєнного стану в Україні" від 24 лютого 2022 року № 2102-IX, перебіг позовної давності, визначений цим Кодексом, зупиняється на строк дії такого стану».
Отже, законодавцем з метою забезпечення визначеного Конституцією України права на доступ до суду передбачено продовження на період дії карантину та на строк дії воєнного стану строку, протягом якого особа може реалізувати своє право на звернення до суду з метою захисту своїх прав та інтересів.
Наведене узгоджується зі сталою правовою позицією Верховного Суду в постанові від 21.06.2023 у справі № 727/4133/22, в постанові від 28.03.2024 у справі № 903/877/20, від 01.02.2024 у справі № 916/411/23.
А тому, з огляду на приписи статей 256, 257, пункти 12, 19 Прикінцевих та перехідних положень Цивільного кодексу України, та встановлені судом обставини, а саме дату звернення позивача із даним позовом до суду та період заявлених позовних вимог, строк позовної давності у даній справі позивачем не пропущено.
Стосовно доводів апелянта на недослідження обставин того, що відповідач несе відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань перед Фізичною особою-підприємцем Хоменко О.О., тоді як позов пред'явлено Фізичною особою ОСОБА_1, колегія суддів зазначає наступне.
Дійсно, договір від 07.04.2021 № 15 був укладений між Фізичною особою-підприємцем Хоменком Олександром Олександровичем та Приватною науково-виробничою компанією «ІНТЕРБІЗНЕС».
Як вбачається з відомостей Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб - підприємців та громадських формувань діяльність Фізичної особи-підприємця Норченка Андрія Юрійовича станом на час подання позивачем позову припинена.
Згідно зі статтею 25 Цивільного кодексу України здатність мати цивільні права та обов'язки (цивільну правоздатність) мають усі фізичні особи. За правилами частин другої та четвертої цієї статті цивільна правоздатність фізичної особи виникає у момент її народження та припиняється у момент її смерті.
Статтею 26 ЦК України передбачено, що всі фізичні особи є рівними у здатності мати цивільні права та обов'язки. Фізична особа здатна мати усі майнові права, що встановлені цим Кодексом, іншим законом. Фізична особа здатна мати інші цивільні права, що не встановлені Конституцією України, цим Кодексом, іншим законом, якщо вони не суперечать закону та моральним засадам суспільства. Фізична особа здатна мати обов'язки як учасник цивільних відносин.
Зі змісту наведених норм вбачається, що кожна фізична особа має право на підприємницьку діяльність, яка не заборонена законом (стаття 42 Конституції України). Це право закріплено й у статті 50 ЦК України, за якою право на здійснення підприємницької діяльності, не забороненої законом, має фізична особа з повною цивільною дієздатністю.
Тобто, фізична особа, яка бажає реалізувати своє конституційне право на підприємницьку діяльність, після проходження відповідних реєстраційних та інших передбачених законодавством процедур за жодних умов не втрачає і не змінює свого статусу фізичної особи, якого вона набула з моменту народження, а лише набуває до нього нової ознаки - підприємця. При цьому, правовий статус "фізична особа-підприємець" сам по собі не впливає на будь-які правомочності фізичної особи, зумовлені її цивільною право- і дієздатністю, та не обмежує їх.
Вказана правова позиція викладена у постанові Великої Палати Верховного Суду від 06.06.2018 року в справі № 910/16713/15.
Фізична особа, яка в установленому законом порядку набула статус підприємця, не втрачає свого статусу фізичної особи. Натомість згідно із частиною восьмою статті 4 Закону України від 15.05.2003 № 755-IV "Про державну реєстрацію юридичних осіб, фізичних осіб - підприємців та громадських формувань" фізична особа - підприємець позбавляється статусу підприємця з дати внесення до Єдиного державного реєстру запису про державну реєстрацію припинення підприємницької діяльності цією фізичною особою.
Така правова позиція відповідає висновкам, викладеним у постанові Великої Палати Верховного Суду від 03.10.2019 у справі № 920/50/19 (провадження № 12-129гс19).
Відтак підприємець - це юридичний статус фізичної особи, який засвідчує право цієї особи на заняття самостійною, ініціативною, систематичною, на власний ризик господарською діяльністю з метою досягнення економічних і соціальних результатів та одержання прибутку.
Отже, у разі припинення підприємницької діяльності фізичною особою її права та обов'язки за укладеними під час здійснення підприємницької діяльності договорами не припиняються, а залишаються за нею як за фізичною особою.
Разом із тим суд зазначає, що предметна та суб'єкта юрисдикція господарських судів, тобто сукупність повноважень господарських судів щодо розгляду справ, віднесених до їх компетенції, визначена статтею 20 Господарського процесуального кодексу України. Так, за частиною 1 цієї статті господарські суди розглядають справи у спорах, що виникають у зв'язку зі здійсненням господарської діяльності (крім справ, передбачених частиною другою цієї статті), та інші справи у визначених законом випадках, зокрема: справи у спорах, що виникають при укладанні, зміні, розірванні і виконанні правочинів у господарській діяльності, крім правочинів, стороною яких є фізична особа, яка не є підприємцем, а також у спорах щодо правочинів, укладених для забезпечення виконання зобов'язання, сторонами якого є юридичні особи та (або) фізичні особи - підприємці.
За статтею 45 Господарського процесуального кодексу України сторонами в судовому процесі - позивачами і відповідачами - можуть бути особи, зазначені в статті 4 цього Кодексу, тобто, і фізичні особи, які не є підприємцями, а винятки, коли спори, стороною яких є фізична особа, яка не є підприємцем, не підлягають розгляду у господарських судах, чітко визначені положеннями статті 20 цього Кодексу (як приклад, пункти 5, 10, 14 цієї статті).
Одним із критеріїв віднесення справ до господарської юрисдикції визначено наявність між сторонами саме господарських правовідносин, а також впроваджено підхід щодо розмежування юрисдикції залежно від предмета правовідносин, а не лише від суб'єктного складу сторін.
З огляду на положення частини 1 статті 20 Господарського процесуального кодексу України, а також статей 4, 45 цього Кодексу для визначення юрисдикції господарського суду щодо розгляду конкретної справи має значення суб'єктний склад саме сторін правочину та наявність спору, що виник у зв'язку зі здійсненням господарської діяльності.
Відтак, до юрисдикції господарських судів належать спори, у яких стороною є фізична особа, яка на дату подання позову втратила статус суб'єкта підприємницької діяльності, якщо ці спори пов'язані, зокрема, з підприємницькою діяльністю, що раніше здійснювалася зазначеною фізичною особою, зареєстрованою підприємцем.
Аналогічний висновок викладений у постановах Великої Палати Верховного Суду від 13.02.2019 в справі № 910/8729/18, від 09.10.2019 в справі № 127/23144/18.
А тому, оскільки правовідносини у даній справі пов'язані саме із здійсненням позивачем підприємницької діяльності на підставі укладеного між Фізичною особою-підприємцем Хоменком Олександром Олександровичем та Приватною науково-виробничою компанією «ІНТЕРБІЗНЕС» договору 07.04.2021 № 15, суд першої інстанції вірно врахував норми матеріального та процесуального права та розглянув дану справу за позовом ОСОБА_1, який на момент подачі позову втратив статус суб'єкта підприємницької діяльності.
Також рішенням суду стягнуто з відповідача 4 600,00 грн витрат на професійну правничу допомогу.
Учасники справи мають право користуватися правничою допомогою. Представництво у суді, як вид правничої допомоги, здійснюється виключно адвокатом (професійна правнича допомога), крім випадків, встановлених законом (стаття 16 Господарського процесуального кодексу України).
Відповідно до частин 1, 2 статті 126 Господарського процесуального кодексу України витрати, пов'язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави. За результатами розгляду справи витрати на професійну правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом із іншими судовими витратами. Для цілей розподілу судових витрат: 1) розмір витрат на професійну правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу професійну правничу допомогу, пов'язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката, визначається згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі відповідних доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою; 2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі відповідних доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат.
Разом із тим розмір судових витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв'язку з розглядом справи, встановлюється судом на підставі поданих сторонами доказів (договорів, актів наданих послуг тощо). Такі докази подаються до закінчення судових дебатів у справі або протягом п'яти днів після ухвалення рішення суду, за умови, що до закінчення судових дебатів у справі сторона зробила про це відповідну заяву. У разі неподання відповідних доказів протягом встановленого строку така заява залишається без розгляду (частина 8 статті 129 Господарського процесуального кодексу України).
Для визначення розміру витрат на професійну правничу допомогу з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги (частина 3 статті 126 цього Кодексу).
За змістом пункту 1 частини 2 статті 126, частини 8 статті 129 ГПК України розмір витрат на оплату професійної правничої допомоги адвоката встановлюється і розподіляється судом згідно з умовами договору про надання правничої допомоги при наданні відповідних доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, як уже сплаченої, так і тієї, що лише підлягає сплаті (буде сплачена) відповідною стороною або третьою особою.
На підтвердження здійснених позивачем судових витрат на професійну правничу допомогу, позивачем надано: копію договору про надання правової допомоги від 08.01.2025, укладеного між ОСОБА_1 та Адвокатом Тихоновим Володимиром Володимировичем, копію додатку до договору про надання правової допомоги від 08.01.2025 (доручення) та копію акту приймання-передачі виконаних робіт (надання послуг) від 23.02.2025.
За змістом частини 4 статті 126 Господарського процесуального кодексу України розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із: 1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); 2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); 3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; 4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи.
У разі недотримання вимог частини 4 цієї статті суд може, за клопотанням іншої сторони, зменшити розмір витрат на професійну правничу допомогу адвоката, які підлягають розподілу між сторонами. Обов'язок доведення неспівмірності витрат покладається на сторону, яка заявляє клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката, які підлягають розподілу між сторонами (частина 5 статті 126 Господарського процесуального кодексу України).
У розумінні положень частини 5 статті 126 Господарського процесуального кодексу України зменшення суми судових витрат на професійну правничу допомогу, що підлягають розподілу, можливе виключно на підставі клопотання іншої сторони у разі, на її думку, недотримання вимог стосовно співмірності витрат із складністю відповідної роботи, її обсягом та часом, витраченим ним на виконання робіт. Суд, ураховуючи принципи диспозитивності та змагальності, не має права вирішувати питання про зменшення суми судових витрат на професійну правову допомогу, що підлягають розподілу, з власної ініціативи.
Гонорар є формою винагороди адвоката за здійснення захисту, представництва та надання інших видів правової допомоги клієнту. Порядок обчислення гонорару (фіксований розмір, погодинна оплата), підстави для зміни розміру гонорару, порядок його сплати, умови повернення тощо визначаються в договорі про надання правової допомоги. При встановленні розміру гонорару враховуються складність справи, кваліфікація і досвід адвоката, фінансовий стан клієнта та інші істотні обставини. Гонорар має бути розумним та враховувати витрачений адвокатом час (ст. 30 Закону України "Про адвокатуру та адвокатську діяльність").
Колегією суддів враховано, що розмір гонорару визначається за погодженням адвоката з клієнтом. Адвокат має право у розумних межах визначати розмір гонорару, виходячи із власних міркувань, з урахуванням складності справи, кваліфікації, досвіду і завантаженості адвоката та інших обставин. Погоджений адвокатом з клієнтом та/або особою, яка уклала договір в інтересах клієнта, розмір гонорару може бути змінений лише за взаємною домовленістю.
При цьому адвокатський гонорар може існувати в двох формах - фіксований розмір та погодинна оплата. Вказані форми відрізняються порядком обчислення - при зазначенні фіксованого розміру для виплати адвокатського гонорару не обчислюється фактична кількість часу, витраченого адвокатом при наданні послуг клієнту, і навпаки, підставою для виплати гонорару, який зазначено як погодинну оплату, є кількість годин помножена на вартість такої години того чи іншого адвоката у залежності від його кваліфікації, досвіду, складності справи та інших критеріїв (аналогічну правову позицію викладено у постанові Верховного Суду від 07.09.2020 у справі №910/4201/19).
Відповідачем в апеляційній скарзі не наведено жодних заперечень стосовно неспівмірності заявлених до стягнення витрат на професійну правничу допомогу. Крім того, колегією суддів досліджено подані позивачем до суду докази, які свідчать про проведену адвокатом роботу, і не встановлено неспівмірності вказаних витрат.
Колегія суддів відзначає, що втручання суду у договірні відносини між адвокатом та його клієнтом у частині визначення розміру гонорару або зменшення розміру стягнення такого гонорару з відповідної сторони на підставі положень частини четвертої статті 126 Господарського процесуального кодексу України можливе лише за умови обґрунтованості та наявності доказів на підтвердження невідповідності таких витрат фактично наданим послугам. В іншому випадку, таке втручання суперечитиме принципу свободи договору, закріпленому в положеннях статті 627 ЦК України, принципу pacta sunt servanda та принципу захисту права працівника або іншої особи на оплату та своєчасність оплати за виконану працю, закріпленому у статті 43 Конституції України.
Враховуючи викладене вище, з огляду на фактично надану адвокатом правову допомогу в межах справи № 910/2292/25 у суді першої інстанції, наявність доказів на понесення позивачем витрат на професійну правничу допомогу, а також співмірність розміру витрат з наданими послугами, колегія суддів погоджується з обґрунтованим висновком суду першої інстанції про покладення на відповідача 4 600,00 грн витрат на професійну правничу допомогу.
Висновки суду апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги
Відповідно до ст. 269 ГПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції не обмежений доводами та вимогами апеляційної скарги, якщо під час розгляду справи буде встановлено порушення норм процесуального права, які є обов'язковою підставою для скасування рішення, або неправильне застосування норм матеріального права.
За наведених вище обставин, колегія суддів приходить до висновку, що доводи апелянта, викладені в апеляційній скарзі, не спростовують висновків господарського суду першої інстанції, наведених в оскаржуваному рішенні, а тому відсутні підстави для скасування або зміни рішення Господарського суду міста Києва від 05.06.2025 у справі №910/2292/25.
Згідно із ст. 129 ГПК України, витрати по сплаті судового збору за подання апеляційної скарги покладаються на заявника.
Керуючись ст.ст. 74, 129, 269, 275, 276, 281 - 284 Господарського процесуального кодексу України, Північний апеляційний господарський суд, -
1. Апеляційну скаргу Приватної науково-виробничої компанії "Інтербізнес" на рішення Господарського суду міста Києва від 05.06.2025 у справі №910/2292/25 залишити без задоволення.
2. Рішення Господарського суду міста Києва від 05.06.2025 у справі №910/2292/25 залишити без змін.
3. Судові витрати зі сплати судового збору за подачу апеляційної скарги покласти на апелянта.
4. Матеріали справи №910/2292/25 повернути до місцевого господарського суду.
Постанова набирає законної сили з дня її ухвалення та може бути оскаржена протягом двадцяти днів в порядку, визначеному ст.ст. 286-291 Господарського процесуального кодексу України.
Головуючий суддя М.А. Барсук
Судді Є.Ю. Пономаренко
М.А. Руденко