ПІВДЕННО-ЗАХІДНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД
23 вересня 2025 року м. ОдесаСправа № 915/1526/21
Південно-західний апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:
головуючого судді: Діброви Г.І.
суддів: Богацької Н.С., Савицького Я.Ф
секретар судового засідання: Ісмаілова А.Н.
за участю представників учасників справи:
від позивача- Фермерського господарства "Зоря Терешкіна", смт. Казанка Миколаївської області-не з'явився
від відповідача - Фермерського господарства "Екологія", смт. Казанка Миколаївської області - не з'явився
від третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмету спору на стороні відповідача - Головне управління Держгеокадастру у Миколаївській області, м. Миколаїв- не з'явився
розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу Фермерського господарства "Екологія", смт. Казанка Миколаївської області
на рішення Господарського суду Миколаївської області від 01.05.2025 року, суддя першої інстанції Коваль C.М., повний текст складено та підписано 26.05.2025 року
у справі № 915/1526/21
за позовом: Фермерського господарства "Зоря Терешкіна", смт. Казанка Миколаївської області,
до відповідача: Фермерського господарства "Екологія", смт. Казанка Миколаївської області,
третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмету спору на стороні відповідача: Головне управління Держгеокадастру у Миколаївській області, м. Миколаїв
про скасування державної реєстрації земельної ділянки,-
Короткий зміст позовних вимог та рішення суду першої інстанції.
Фермерське господарство «Зоря Терешкіна», смт. Казанка Миколаївської області звернулось до Господарського суду Миколаївської області з позовною заявою до Фермерського господарство "Екологія", смт. Казанка Миколаївської області про визнання незаконною і скасування державної реєстрації 17.09.2015 за Фермерським господарством «Екологія» земельної ділянки сільськогосподарського призначення для ведення фермерського господарства з кадастровим номером 4823655100:35:000:0015, площею 21,0201 га, розташовану в межах території Казанківської селищної ради, про що 22.10.2015 внесено запис №11711450 про речове право до Державного реєстру прав.
В обґрунтування позову позивач зазначив, що голова Фермерського господарства «Зоря Терешкіна» є власником земельної ділянки площею 50,0 га для ведення фермерського господарства, розташованої в межах території Казанківської селищної ради, на підставі Державного акту серії МК №31, виданого Казанківською селищною радою 01.12.1994 року та зареєстрованого в Книзі записів державних актів на право приватної власності на землю за №2. У 2021 році позивач замовив технічну документацію щодо встановлення (відновлення) меж земельної ділянки в натурі площею 50,0 га, однак, рішенням №РВ-320286982021 від 25.05.2021 відмовлено у внесенні відомостей до ДЗК, оскільки наявний перетин його земельної ділянки із суміжною земельною ділянкою відповідача з кадастровим номером 4823655100:35:000:0015, площа співпадає на 15,3153%, отже, частина земельної ділянки позивача зареєстрована та використовується відповідачем.
Ухвалою господарського суду від 21.10.2021 відкрито провадження в даній справі і визначено розглядати її за правилами загального позовного провадження, призначено судове засіданні.
Рішенням Господарського суду Миколаївської області від 01.05.2025 року у справі №915/1526/21 позов Фермерського господарства "Зоря Терешкіна", смт. Казанка Миколаївської області задоволено повністю. Визнано незаконною і скасовано державну реєстрацію 17.09.2015 за Фермерським господарством «Екологія», смт. Казанка Миколаївської області земельної ділянки сільськогосподарського призначення для ведення фермерського господарства з кадастровим номером 4823655100:35:000:0015, площею 21,0201 га, розташованої в межах території Казанківської селищної ради, про що 22.10.2015 внесено запис №11711450 про речове право до Державного реєстру прав та Державного земельного кадастру.
Стягнуто з Фермерського господарства "Екологія", смт. Казанка Миколаївської області на користь Фермерського господарства "Зоря Терешкіна", смт. Казанка Миколаївської області грошові кошти на відшкодування витрат на оплату судового збору у сумі 2270 грн, 47 420 грн витрат на проведення судової земельно-технічної експертизи, а також грошові кошти на відшкодування витрат на професійну правничу допомогу у сумі 30 000 грн.
В обґрунтування оскаржуваного рішення господарський суду послався на висновок судової земельно-технічної експертизи № 125-161 від 25.10.2024, у якому встановлено, що земельна ділянка площею з кадастровим номером 4823655100:35:000:0015, площею 21,0201 га для ведення фермерського господарства, на підставі витягу з Державного земельного кадастру від 13.06.2021 належить ОСОБА_1 . Відповідно до даних геодезичної зйомки від 01.05.2024, виконаної сертифікованим інженером-землевпорядником ФОП Докієнко О.О. станом на травень 2024, фактична площа земельної ділянки з кадастровим номером 4823655100:35:000:0015, для ведення фермерського господарства, яка розташована в межах Казанківської селищної ради, складає 21,0201 га, яка встановлена згідно правовстановлюючих документів.
В свою чергу, земельна ділянка площею 50,0 га для ведення фермерського господарства, яка розташована в межах території Казанківської селищної ради, на підставі Державного акту на право приватної власності, серія МК №31 від 01.12.1994, а також рішення №13/115 від 02.02.1993 Казанківської селищної ради народних депутатів, належить власнику ОСОБА_2 .
Фактична площа земельної ділянки для ведення фермерського господарства, яка розташована в межах території Казанківської селищної ради, складає 42,2036 га, що не відповідає площі, яка встановлена згідно правовстановлюючих документів - 50,0 га, а саме, в Державному акті серія МК №3від 01.12.1994. Розбіжність в менший бік складає - 7,7964 га.
Вказане накладання (перетин) площею 7,7964 га на земельну ділянку площею 50,0 га, яка знаходиться у власності ОСОБА_2 на підставі Державного акту серія МК №31 від 01.12.1994 з боку земельної ділянки з кадастровим номером 4823655100:35:000:0015, площею 21,0201 га, виникло при складанні для земельної ділянки з вказаним кадастровим номером площею 21,0201 га «Технічної документації із землеустрою, встановлення меж земельної ділянки в натурі для ведення фермерського господарства" від 12.12.2014, розробленого Миколаївською регіональною філією ДП «Центр державного земельного кадастру».
Для виправлення меж вказаних земельних ділянок, з метою усунення перетину, необхідно розробити нову технічну документацію із землеустрою із зберіганням площ та конфігурації кожної із земельних ділянок.
Отже, господарський суд зазначив, що в межах належної позивачу земельної ділянки площею 50,0 га для ведення фермерського господарства, розташованої в межах території Казанківської селищної ради, яка вважається сформованою з моменту державної реєстрації Державного акту на право приватної власності на землею від 01.12.1994, Відділом Держземагентства у Казанківському районі зареєстрована 17.09.2015 сформована земельна ділянка для ведення фермерського господарства відповідача з кадастровим номером 4823655100:35:000:0015, площею 21,0201 га, що суперечить чинному законодавству.
Посилаючись на ст. 19 Конституції України, ст. 16, 24 Закону України «Про Державний земельний кадастр» та ст. 79, 152 Земельного кодексу України, господарський суд дійшов висновку, що належним способом захисту порушеного права позивача у даному випадку є скасування державної реєстрації земельної ділянки відповідача з кадастровим номером 4823655100:35:000:0015, сформованої незаконно на території земельної ділянки позивача, та про припинення права власності відповідача на вказану земельну ділянку.
Крім іншого, суд першої інстанції дійшов висновку, що позивачем доведено понесення судових витрат на професійну правничу допомогу та на проведення судової земельно-технічної експертизи в сумі заявлених вимог.
Короткий зміст вимог апеляційної скарги та узагальнені доводи особи, яка подала апеляційну скаргу, узагальнені доводи та заперечення інших учасників справи.
Фермерське господарство "Екологія", смт. Казанка Миколаївської області з рішенням суду першої інстанції не погодилось, тому звернулося до Південно-західного апеляційного господарського суду із апеляційною скаргою, в якій просить суд скасувати рішення Господарського суду Миколаївської області від 01.05.2025 року по справі №915/1526/21 і ухвалити нове рішення, яким закрити провадження у справі.
Апеляційна скарга мотивована порушенням місцевим господарським судом норм матеріального та процесуального права, неповним з'ясуванням всіх обставин справи.
Скаржник наголошує, що позивачем помилково ініційовано розгляд справи в господарському суді, оскільки спір, який виник, не стосується прав або інтересів юридичних осіб у сфері господарської діяльності.
Обидві сторони спору - Фермерське господарство "Зоря Терешкіна" та Фермерське господарство "Екологія" - не є власниками земельних ділянок, які стали предметом спору.
Апелянт стверджує, що власниками земель є фізичні особи, отже, спір виник не у межах діяльності суб'єктів господарювання. Зокрема, відповідачем у справі неправомірно вказано Фермерське господарство "Екологія", згідно з наявними документами право власності на земельну ділянку належить ОСОБА_1 . Вона є фізичною особою, яка отримала цю земельну ділянку у спадок від свого чоловіка, також фізичної особи.
Право власності оформлено у відповідному порядку, що підтверджується свідоцтвом про право на спадщину та витягом з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно.
Фермерське господарство "Екологія", як юридична особа, жодного відношення до цієї земельної ділянки не має, за винятком факту укладення 21.04.2025 року договору оренди із ОСОБА_1 .
На думку апелянта, цей договір не надає господарству права власності на землю, а лише підтверджує право користування земельною ділянкою на визначених умовах.
Аналогічна ситуація і з боку позивача, Фермерське господарство "Зоря Терешкіна" не має у власності земельної ділянки, щодо якої заявлено спір.
Власником земельної ділянки, на яку посилається позивач, є ОСОБА_2 - фізична особа, що підтверджено наданим у матеріалах справи Державним актом на право власності на земельну ділянку.
Таким чином, скаржник стверджує, що правовідносини, які склалися між сторонами, не є господарськими. Вони не виникли у сфері здійснення господарської діяльності юридичних осіб, а пов'язані виключно з правами фізичних осіб на земельні ділянки.
Жодна із сторін не є власником земельної ділянки як юридична особа, а отже, спір не є господарським.
Наявність лише договору оренди не перетворює Фермерське господарство "Екологія" на власника чи суб'єкта речового права на земельну ділянку.
Отже, господарські суди не уповноважені розглядати спори, де сторонами є фізичні особи, а предметом - цивільно-правові відносини щодо права власності.
На підставі викладеного скаржник зазначає, що провадження у цій справі має бути закрите у зв'язку з неналежною юрисдикцією. Спір не підлягає розгляду в господарському суді і повинен розглядатися в порядку цивільного судочинства за місцем знаходження відповідної земельної ділянки.
Ухвалою Південно-західного апеляційного господарського суду від 05.08.2025 року відкрито апеляційне провадження за апеляційною скаргою Фермерського господарства "Екологія", смт. Казанка Миколаївської області на рішення Господарського суду Миколаївської області від 01.05.2025 року у справі №915/1526/21, призначено справу до розгляду.
20.08.2025 року до Південно-західного апеляційного господарського суду від представника Фермерського господарства "Зоря Терешкіна", смт. Казанка Миколаївської області надійшов відзив на апеляційну скаргу, у якому позивач просив суд залишити апеляційну скаргу скаржника без задоволення, а рішення Господарського суду Миколаївської області від 01.05.2025 року по справі №915/1526/21 без змін.
Також, представник позивача просить апеляційний господарський суд розглядати справу за відсутності представника позивача.
У відзиві, зокрема, позивач зазначає, що, як вбачається із матеріалів справи, ОСОБА_2 є власником земельної ділянки площею 50,0 га для ведення фермерського господарства, розташованої в межах території Казанківської селищної ради, відповідно до рішення сесії Казанківської селищної ради №13/115 від 02.02.1993 та на підставі договору купівлі-продажу №129 від 18.02.1994 року, посвідченого державним нотаріусом Казанківської державної нотаріальної контори 18.02.1994 за №129, що підтверджується Державним актом серії МК №31, виданим Казанківською селищною радою 01.12.1994, та зареєстрованим в Книзі записів державних актів на право приватної власності на землю за №2.
Згідно зі Статутом Фермерського господарства «Зоря Терешкіна», затвердженого наказом голови Фермерського господарства Терешкіна С.М. №6 від 01.12.2012 та зареєстрованого Казанківською районною державною адміністрацією за №15131050007000122 від 10.12.2012, ОСОБА_2 є засновником Фермерського господарства «Зоря Терешкіна», яке використовує для вирощування сільськогосподарської продукції земельну ділянку, передану йому у приватну власність на підставі договору купівлі-продажу №129 від 18.02.1994 року, посвідченого державним нотаріусом Казанківської державної нотаріальної контори 18.02.1994 за №129.
Поряд із земельною ділянкою ОСОБА_2 розташована суміжна земельна ділянка площею 21,02 га, яка належала на праві приватної власності ОСОБА_3 для ведення фермерського господарства відповідно до договору купівлі-продажу №127 від 17.02.1994 року, посвідченого державним нотаріусом Казанківської державної нотаріальної контори 17.02.1994 за №127 на підставі Державного акту серії МК №30, виданого Казанківською селищною радою 01.12.1994 та зареєстрованого в Книзі записів державних актів на право приватної власності на землю за №1, державну реєстрацію Фермерського господарства проведено 10.02.1994 за № 15131200000000076.
Відповідно до технічного звіту про перенесення в натуру проекту відводу земельних ділянок ОСОБА_4 ОСОБА_2 та ОСОБА_3 для ведення селянських (фермерських) господарств із земель запасу в межах землекористування колгоспу ім. Петровського Казанківського району, виготовленого у 1993 році, встановлено межі вказаних земельних ділянок, що підтверджується актом від 16.02.1993.
Згідно з витягом ЄДРПОУ ОСОБА_1 22.10.2015 зареєстрована головою Фермерського господарства «Екологія», державну реєстрацію якого проведено 10.02.1994 за № 15131200000000076. Згідно з технічною документацією із землеустрою щодо відновлення меж земельної ділянки в натурі, яка перебувала у власності померлого ОСОБА_3 для ведення фермерського господарства за адресою Казанківський район, Казанківська селищна рада (кадастровий номер земельної ділянки 4823655100:35:000:0015), виконаної 12.12.2014 Миколаївською регіональною філією ДП «Центр державного земельного кадастру» та згідно з витягом з Державного земельного кадастру щодо цієї земельної ділянки 17.09.2015 Відділом Держземагентства у Казанківському районі проведено державну реєстрацію земельної ділянки з кадастровим номером 4823655100:35:000:0015 площею 21,0201 га для ведення фермерського господарства за власником ОСОБА_1 .
Позивач зауважує, що надана громадянину у встановленому порядку для ведення фермерського господарства земельна ділянка в силу свого правового режиму є такою, що використовується виключно для здійснення підприємницької діяльності, а не для задоволення особистих потреб.
Аналогічні висновки викладено у постанові Великої Палати Верховного Суду від 01.04.2020 у справі №320/5724/17, а саме, що з моменту державної реєстрації селянського (фермерського) господарства та набуття ним прав юридичної особи таке господарство на основі норм права набуває як правомочності володіння і користування, так і юридичні обов'язки щодо використання земельної ділянки. Велика Палата Верховного Суду звертала увагу, що у відносинах, а також спорах з іншими суб'єктами, голова фермерського господарства, якому була передана у власність, постійне користування чи оренду земельна ділянка, виступає не як самостійна фізична особа, власник, користувач чи орендар земельної ділянки, а як представник (голова, керівник) фермерського господарства. У таких правовідносинах їх суб'єктом є не фізична особа - голова чи керівник фермерського господарства, а фермерське господарство як юридична особа (постанова Великої Палати Верховного Суду від 20 березня 2019 року у справі № 615/2197/15-ц (провадження № 14-533цс18).
У постанові Великої Палати Верховного Суду від 26.08.2020 у справі 925/302/18 викладено висновки, що одержання громадянином - засновником правовстановлюючого документа на право власності чи користування земельною ділянкою для ведення СФГ є необхідною передумовою державної реєстрації та набуття СФГ правосуб'єктності як юридичної особи. Підставою припинення права користування земельною ділянкою, яка була отримана громадянином для ведення СФГ і подальшої державної реєстрації СФГ як юридичної особи, виступає припинення діяльності відповідного фермерського господарства.
У разі смерті громадянина - засновника селянського (фермерського) господарства (фермерського господарства) право постійного користування земельною ділянкою, наданою для ведення фермерського господарства його засновнику, не припиняється зі смертю цієї особи, а зберігається за фермерським господарством, до якого воно перейшло після створення фермерського господарства. Звідси право постійного користування земельною ділянкою саме через перехід його до селянського (фермерського) господарства (фермерського господарства) не входить до складу спадщини. Спадкувати можна права померлого засновника (члена) щодо селянського (фермерського) господарства (фермерського господарства), а не земельну ділянку, яка перебуває в користуванні такого господарства.
Вказане узгоджується з позицією Великої Палати Верховного Суду, викладеною у постанові від 23.06.2020 у справі № 922/989/18, та Верховним Судом у постанові від 01.10.2020 у справі №120/4116/19-а. Як зазначено у постанові Верховного Суду від 12.11.2019 у справі № 920/40/19, на яку посилається скаржник, у кожній окремій справі юрисдикція спору ставиться у залежність від обставин справи, які не є визначальними ані з точки зору суб'єктного складу спору, ані з точки зору змісту правовідносин (прав і обов'язків учасників спірних правовідносин), при цьому суд дійшов висновку про розгляд справи в порядку господарського судочинства.
Відзив долучений до матеріалів справи.
У судовому засіданні, представник скаржника підтримав доводи щодо апеляційної скарги з мотивів, що викладені письмово.
Представник позивача в судове засідання не з'явився, у відзиві на апеляційну скаргу просив апеляційний господарський суду розглянути справу без його участь, у зв'язку з чим відповідна заява прийнята та задоволена судом апеляційної інстанції.
23.09.2025 до Південно - західного апеляційного господарського суду від представника відповідача надійшла заява, у якій останній просить суд розглянути скаргу без участі сторони відповідача, на задоволенні скарги наполягає. Просить скасувати рішення Господарського суду Миколаївської області від 01.05.2025 року по справі №915/1526/21 і ухвалити нове рішення, яким закрити провадження у справі №915/1526/21, у зв'язку з чим відповідна заява прийнята та задоволена судом апеляційної інстанції.
Третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмету спору на стороні відповідача, Головне управління Держгеокадастру у Миколаївській області, м. Миколаїв не з'явилась, про дату, час та місце розгляду апеляційної скарги повідомлена належним чином, про що свідчать наявні у матеріалах справи довідки про доставку до її електронного кабінету ухвали про відкриття апеляційного провадження. Про причини неявки в судове засідання не повідомила, будь-яких заяв чи клопотань суду не надала.
Згідно із нормами ч. 12 ст. 270 Господарського процесуального кодексу України, неявка сторін або інших учасників справи, належним чином повідомлених про дату, час і місце розгляду справи, не перешкоджає розгляду справи.
Відповідно до положень п. 1 ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод від 04.11.1950 року кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом. Також, відповідно до рішень Європейського суду з прав людини, що набули статусу остаточного, зокрема "Іззетов проти України", "Пискал проти України", "Майстер проти України", "Субот проти України", "Крюков проти України", "Крат проти України", "Сокор проти України", "Кобченко проти України", "Шульга проти України", "Лагун проти України", "Буряк проти України", "ТОВ "ФПК "ГРОСС" проти України", "Гержик проти України" суду потрібно дотримуватись розумного строку для судового провадження.
Вказане узгоджується з рішенням Європейського суду з прав людини від 08 листопада 2005 року у справі «Смірнов проти України», відповідно до якого в силу вимог ч. 1 ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, обов'язок швидкого здійснення правосуддя покладається, в першу чергу, на відповідні державні судові органи. Розумність тривалості судового провадження оцінюється в залежності від обставин справи та з огляду на складність справи, поведінки сторін, предмету спору. Нездатність суду ефективно протидіяти недобросовісно створюваним учасниками справи перепонам для руху справи є порушенням ч. 1 ст. 6 даної Конвенції.
Розумним, зокрема, вважається строк, що є об'єктивно необхідним для виконання процесуальних дій, прийняття процесуальних рішень та розгляду і вирішення справи з метою забезпечення своєчасного (без невиправданих зволікань) судового захисту.
В своїх рішеннях Європейський суд також наголошує, що сторона, яка задіяна в ході судового розгляду, зобов'язана з розумним інтервалом сама цікавитись провадженням у її справі, добросовісно користуватися належними їй процесуальними правами та неухильно виконувати процесуальні обов'язки.
З урахуванням викладеного, оскільки судом апеляційної інстанції було створено всі необхідні умови для встановлення фактичних обставин справи і правильного застосування законодавства, вжито заходи для належного повідомлення сторін про час та місце розгляду справи, явка сторін до суду ухвалами не визнавалася обов'язковою, враховуючи, що участь в засіданні суду є правом, а не обов'язком сторін, учасники справи мали можливість подати всі необхідні клопотання та заяви, висловити свої позиції щодо суті спору та вимог і доводів апеляційної скарги, а затягування строку розгляду скарги в даному випадку може призвести до порушення прав осіб, що прийняли участь в засіданні суду, колегія суддів вважає за можливе розглянути справу за відсутності представників учасників справи.
Суд апеляційної інстанції, у відповідності до ст. 269 Господарського процесуального кодексу України, переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї. Докази, які не були подані до суду першої інстанції, приймаються судом лише у виняткових випадках, якщо учасник справи надав докази неможливості їх подання до суду першої інстанції з причин, що об'єктивно не залежали від нього. Суд апеляційної інстанції не обмежений доводами та вимогами апеляційної скарги, якщо під час розгляду справи буде встановлено порушення норм процесуального права, які є обов'язковою підставою для скасування рішення, або неправильне застосування норм матеріального права. У суді апеляційної інстанції не приймаються і не розглядаються позовні вимоги та підстави позову, що не були предметом розгляду в суді першої інстанції.
Обговоривши доводи та вимоги апеляційної скарги, дослідивши правильність застосування судом першої інстанції норм процесуального та матеріального права України, фактичні обставини справи, оцінивши докази на їх підтвердження в межах доводів апеляційної скарги, надавши правову кваліфікацію відносинам сторін і виходячи з фактів, встановлених у процесі перегляду справи, правових норм, які підлягають застосуванню, та матеріалів справи, судова колегія вважає, що апеляційна скарга Фермерського господарства "Екологія", смт. Казанка Миколаївська область на рішення Господарського суду Миколаївської області від 01.05.2025 у справі №915/1526/21 не потребує задоволення, водночас рішення Господарського суду Одеської області від 01.05.2025 року у справі №915/1526/21 потребує скасування в зв'язку з неправильним застосуванням норм матеріального права з прийняттям нового рішення про відмову у задоволенні позовних вимог.
Господарським судом Миколаївської області та Південно-західним апеляційним господарським судом було встановлено та неоспорено учасниками справи наступні обставини.
ОСОБА_2 є власником земельної ділянки площею 50,0 га, яка була надана для створення та ведення фермерського господарства, розташовану в межах території Казанківської селищної ради на підставі договору купівлі-продажу №129 від 18.02.1994 року, посвідченого державним нотаріусом Казанківської державної нотаріальної контори 18.02.1994 за №129, відповідно до Державного акту серії МК №31, виданого Казанківською селищною радою 01.12.1994 року, та зареєстрованого в Книзі записів державних актів на право приватної власності на землю за №2.
Згідно зі статутом Фермерського господарства «Зоря Терешкіна», затвердженого наказом голови Фермерського господарства Терешкіна С.М. №6 від 01.12.2012 року та зареєстрованого Казанківською районною державною адміністрацією за №15131050007000122 від 10.12.2012, ОСОБА_2 є засновником Фермерського господарства «Зоря Терешкіна», яке використовує для вирощування сільськогосподарської продукції земельну ділянку, передану йому у приватну власність на підставі договору купівлі-продажу №129 від 18.02.1994 року, посвідченого державним нотаріусом Казанківської державної нотаріальної контори 18.02.1994 року за №129.
Поряд із вказаною земельною ділянкою ОСОБА_2 розташована суміжна земельна ділянка площею 21,02 га, яка належала на праві приватної власності ОСОБА_3 для ведення фермерського господарства відповідно до договору купівлі-продажу №127 від 17.02.1994 року, посвідченого державним нотаріусом Казанківської державної нотаріальної контори 17.02.1994 року за №127 на підставі Державного акту серії МК №30, виданого Казанківською селищною радою 01.12.1994 року та зареєстрованого в Книзі записів державних актів на право приватної власності на землю за №1.
Згідно технічного звіту земельних ділянок, що були надані ОСОБА_4 , ОСОБА_2 та ОСОБА_3 для ведення селянських (фермерських) господарств із земель запасу в межах землекористування колгоспу ім. Петровського Казанківського району, виготовленого у 1993 році, встановлено межі вказаних земельних ділянок, що підтверджується актом від 16.02.1993 року.
Поряд із земельною ділянкою ОСОБА_2 площею 50,0 га розташована суміжна земельна ділянка площею 21,0201 га, яка належала на праві приватної власності ОСОБА_3 - Фермерському господарству ОСОБА_3 - зараз Фермерське господарство "Екологія".
Після смерті ОСОБА_3 - його дружина ОСОБА_1 , як голова Фермерського господарства «Екологія», замовила технічну документацію щодо встановлення (відновлення) меж земельної ділянки в натурі, яку 12.12.2014 року виготовлено Миколаївською регіональною філією ДП «Центр державного земельного кадастру» та 17.09.2015 року відділом Держземагентства у Казанківському районі проведено державну реєстрацію земельної ділянки з кадастровим номером 4823655100:35:000:0015, площею 21,0201 га для ведення фермерського господарства, розташовану в межах території Казанківської селищної ради.
22.10.2015 року внесено запис №11711450 про речове право до Державного реєстру прав.
В свою чергу, ОСОБА_2 також замовив технічну документацію щодо встановлення (відновлення) меж земельної ділянки в натурі площею 50,0 га, належну йому на праві власності на підставі Державного акту серії МК №31, виданого Казанківською селищною радою 01.12.1994 року та 14.05.2021 року звернувся із заявою про внесення відомостей до Державного земельного кадастру.
Однак, рішенням державного кадастрового реєстратора №РВ-320286982021 від 25.05.2021 року відмовлено у внесенні відомостей до Державного земельного кадастру, оскільки наявний перетин земельної ділянки ОСОБА_2 із суміжною земельною ділянкою відповідача з кадастровим номером 4823655100:35:000:0015, площа співпадає на 15,3153%.
У зв'язку з чим позивач звернувся до відповідача з листом від 10.09.2021 року щодо вжиття заходів до усунення порушень шляхом виготовлення нової технічної документації з відновлення меж, який залишено без відповіді.
Оскільки в позасудовому порядку вирішити питання про поновлення порушених прав позивача не виявилось можливим, позивач вимушений був звернутися до суду.
Інших належних та допустимих письмових доказів стосовно спірних правовідносин, які виникли між позивачем та відповідачем у даній справі, матеріали господарської справи не містять.
Предметом спору у даній справі є встановлення обставин на підтвердження або спростування підстав для задоволення або відмови у задоволенні позовних вимог про визнання незаконною і скасування державної реєстрації земельної ділянки сільськогосподарського призначення за Фермерським господарством «Екологія» для ведення фермерського господарства з кадастровим номером 4823655100:35:000:0015, площею 21,0201 га, розташовану в межах території Казанківської селищної ради, про що 22.10.2015 внесено запис №11711450 про речове право до Державного реєстру прав.
Норми права, які регулюють спірні правовідносини, доводи та мотиви відхилення аргументів, викладених скаржником в апеляційній скарзі та мотиви, за якими суд апеляційної інстанції не погодився з висновком суду першої інстанції при розгляді справи по суті.
Частиною першою статті 1 Господарського процесуального кодексу України визначено, що підприємства, установи, організації, інші юридичні особи (у тому числі іноземні), громадяни, які здійснюють підприємницьку діяльність без створення юридичної особи і в установленому порядку набули статусу суб'єкта підприємницької діяльності (далі - підприємства та організації), мають право звертатися до господарського суду згідно з встановленою підвідомчістю господарських справ за захистом своїх порушених або оспорюваних прав і охоронюваних законом інтересів, а також для вжиття передбачених цим Кодексом заходів, спрямованих на запобігання правопорушенням.
У відповідності до статтею 11 Цивільного кодексу України цивільні права та обов'язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а підставою виникнення цивільних прав та обов'язків є договори та інші правочини. Правочин, різновидом якого є договори - основний вид правомірних дій - це волевиявлення осіб, безпосередньо спрямовані на виникнення, зміну або припинення цивільних прав і обов'язків. При цьому, статтею 12 Цивільного кодексу України передбачає, що особа здійснює свої цивільні права вільно на власний розсуд.
Частиною 1 статті 15 Цивільного кодексу України закріплено право кожної особи на захист свого цивільного права у випадку його порушення, невизнання або оспорювання.
Порушення права пов'язано з позбавленням його володільця можливості здійснити (реалізувати) своє право повністю або частково.
При оспорюванні або невизнанні права виникає невизначеність у праві, викликане поведінкою іншої особи.
Отже, порушення, невизнання або оспорювання суб'єктивного права є підставою для звернення особи за захистом свого права із застосуванням відповідного способу захисту.
Згідно з частини 1 статті 16 Цивільного кодексу України кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу.
В пунктах 1-10 частини 2 статті 16 Цивільного кодексу України наведено перелік способів захисту цивільних прав та інтересів.
До того ж, суд може захистити цивільне право або інтерес іншим способом, що встановлений договором або законом.
В силу частини 1 статті 20 Цивільного кодексу України право на захист особа здійснює на свій розсуд.
При цьому, розпорядження своїм правом на захист є диспозитивною нормою цивільного законодавства, яке полягає у наданні особі, яка вважає свої права порушеними, невизнаними або оспорюваними, можливості застосувати способи захисту, визначені законом або договором.
Як вбачається із матеріалів справи та зазначалося вище за текстом постанови, ОСОБА_2 є власником земельної ділянки площею 50,0 га, наданої для ведення фермерського господарства, розташованої в межах території Казанківської селищної ради, відповідно до рішення сесії Казанківської селищної ради №13/115 від 02.02.1993 та на підставі договору купівлі-продажу №129 від 18.02.1994 року, посвідченого державним нотаріусом Казанківської державної нотаріальної контори 18.02.1994 за №129, що підтверджується Державним актом серії МК №31, виданого Казанківською селищною радою 01.12.1994, та зареєстрованого в Книзі записів державних актів на право приватної власності на землю за №2.
Згідно зі статутом Фермерського господарства «Зоря Терешкіна», затвердженого наказом голови Фермерського господарства ОСОБА_2 від 01.12.2012 №6 та зареєстрованого Казанківською районною державною адміністрацією за №15131050007000122 від 10.12.2012, ОСОБА_2 є засновником фермерського господарства «Зоря Терешкіна», яке використовує для вирощування сільськогосподарської продукції земельну ділянку, передану йому у приватну власність на підставі договору купівлі-продажу №129 від 18.02.1994 року, посвідченого державним нотаріусом Казанківської державної нотаріальної контори 18.02.1994 за №129.
Наведені обставини підтверджуються доданими копіями Державного акту серії МК №31, виданого Казанківською селищною радою 01.12.1994, рішення сесії Казанківської селищної ради №13/115 від 02.02.1993; договору купівлі-продажу №129 від 18.02.1994 року, посвідченого державним нотаріусом Казанківської державної нотаріальної контори 18.02.1994 за №129, статутом Фермерського господарства «Зоря Терешкіна», затвердженого наказом голови Фермерського господарства Терешкіна С.М. від 01.12.2012 №6 та зареєстрованого Казанківською районною державною адміністрацією за №15131050007000122 від 10.12.2012; витягом та довідкою ЄДРПОУ.
Правові, економічні та соціальні засади створення та діяльності фермерських господарств як прогресивної форми підприємницької діяльності громадян у галузі сільського господарства України визначаються Законом України «Про фермерське господарство», який спрямований на створення умов для реалізації ініціативи громадян щодо виробництва товарної сільськогосподарської продукції, її переробки та реалізації на внутрішньому і зовнішньому ринках, а також для забезпечення раціонального використання і охорони земель фермерських господарств, правового та соціального захисту фермерів України.
За частиною першою статті 1 Закону України «Про фермерське господарство» у редакції на час виникнення спірних правовідносин, фермерське господарство є формою підприємницької діяльності громадян із створенням юридичної особи, які виявили бажання виробляти товарну сільськогосподарську продукцію, займатися її переробкою та реалізацією з метою отримання прибутку на земельних ділянках, наданих їм для ведення фермерського господарства, відповідно до закону.
За законодавчим регулюванням, для отримання (придбання) у власність або в оренду земельної ділянки державної власності з метою ведення фермерського господарства громадяни звертаються до відповідної районної державної адміністрації, а для отримання у власність або в оренду земельної ділянки із земель комунальної власності з метою ведення фермерського господарства громадяни звертаються до місцевої ради (стаття 7 Закону України «Про фермерське господарство» у відповідній редакції).
За статтею 12 Закону України «Про фермерське господарство» землі фермерського господарства могли складатися із: земельної ділянки, що належить на праві власності фермерському господарству як юридичній особі; земельних ділянок, що належать громадянам - членам фермерського господарства на праві приватної власності; земельної ділянки, що використовується фермерським господарством на умовах оренди. Права володіння та користування земельними ділянками, які знаходяться у власності членів фермерського господарства, здійснює фермерське господарство.
Визначення фермерського господарства як форми підприємницької діяльності громадян, які виявили бажання виробляти товарну сільськогосподарську продукцію, здійснювати її переробку та реалізацію з метою отримання прибутку на земельних ділянках, наданих їм у власність та/або користування, у тому числі в оренду, для ведення фермерського господарства, товарного сільськогосподарського виробництва, особистого селянського господарства, відповідно до закону, наведено також у частині першій статті 1 Закону України «Про фермерське господарство» в редакції, чинній на час звернення з цим позовом, а за змістом частини четвертої цієї статті фермерське господарство підлягає державній реєстрації, як юридична особа або фізична особа - підприємець.
Тож, фермерське господарство (у будь-якій його формі) ініціюється для подальшої діяльності з виробництва товарної сільськогосподарської продукції, її переробки та реалізації на внутрішньому і зовнішньому ринках, з метою отримання прибутку на цих ділянках, що відповідає наведеному у статті 42 Господарського кодексу України (чинний на той час) визначенню підприємництва як самостійної, ініціативної, систематичної, на власний ризик господарської діяльності, що здійснюється суб'єктами господарювання (підприємцями) з метою досягнення економічних і соціальних результатів та одержання прибутку.
Формування програми діяльності, залучення матеріально-технічних, фінансових та інші види ресурсів, використання яких не обмежено законом, є складовими елементами здійснення підприємницької діяльності в розумінні статті 44 Господарського кодексу України (чинний на той час). При цьому можливість реалізації громадянином права здійснення підприємницької діяльності у вигляді фермерського господарства безпосередньо пов'язана з наданням (передачею) йому земельних ділянок відповідного цільового призначення. Тож, враховуючи законодавчі обмеження у використанні земельної ділянки іншим чином, ніж це передбачено її цільовим призначенням, а також правові наслідки використання чи невикористання земельної ділянки не за її цільовим призначенням, надана громадянину у встановленому порядку для ведення фермерського господарства земельна ділянка в силу свого правового режиму є такою, що використовується виключно для здійснення підприємницької діяльності, а не для задоволення особистих потреб. Аналогічні висновки викладено у постанові Великої Палата Верховного Суду від 01.04.2020 у справі №320/5724/17.
За таких обставин, місцевий господарський суд правомірно дійшов висновку, що надана громадянину у встановленому порядку для ведення фермерського господарства земельна ділянка в силу свого правового режиму є такою, що використовується виключно для здійснення підприємницької діяльності, а не для задоволення особистих потреб.
В свою чергу, скаржник стверджує, що розгляд даної справи за суб'єктним складом учасників процесу та характером спірних правовідносин віднесено до юрисдикції місцевих загальних судів з розгляду цивільних справ.
Стосовно юрисдикції розгляду цього спору в межах доводів та вимог апеляційної скарги, суд апеляційної інстанції зазначає таке.
У статті 124 Конституції України закріплено, що правосуддя в Україні здійснюють виключно суди. Юрисдикція судів поширюється на будь-який юридичний спір та будь-яке кримінальне обвинувачення. У передбачених законом випадках суди розглядають також інші справи.
За статтею 125 Конституції України судоустрій в Україні будується за принципами територіальності та спеціалізації і визначається законом.
У статтях 5, 7 та 8 Закону України «Про судоустрій і статус суддів» зазначено, що правосуддя в Україні здійснюється виключно судами та відповідно до визначених законом процедур судочинства. Кожному гарантується захист його прав, свобод та інтересів у розумні строки незалежним, безстороннім і справедливим судом, утвореним законом. Ніхто не може бути позбавлений права на розгляд його справи в суді, до юрисдикції якого вона віднесена процесуальним законом.
Судова юрисдикція - це компетенція спеціально уповноважених органів судової влади здійснювати правосуддя у формі встановленого законом виду судочинства щодо визначеного кола правовідносин.
Критеріями розмежування судової юрисдикції, тобто передбаченими законом умовами, за яких певна справа підлягає розгляду за правилами того чи іншого виду судочинства, є суб'єктний склад правовідносин, предмет спору та характер спірних матеріальних правовідносин у їх сукупності. Крім того, таким критерієм може бути пряма вказівка в законі на вид судочинства, у якому розглядається визначена категорія справ.
Судовий захист є одним із найефективніших правових засобів захисту інтересів фізичних та юридичних осіб. Відповідно до статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом.
Поняття "суд, встановлений законом" включає в себе, зокрема, таку складову, як дотримання усіх правил юрисдикції та підсудності. Критеріями розмежування судової юрисдикції є суб'єктний склад правовідносин, предмет спору та характер спірних матеріальних правовідносин. Крім того, таким критерієм може бути пряма вказівка в законі на вид судочинства, в якому розглядається визначена категорія справ.
При цьому визначення відповідачів, предмета та підстав спору є правом позивача. Натомість встановлення належності відповідачів й обґрунтованості позову - обов'язком суду, який виконується під час розгляду справи.
Предметом позову у цій справі є спір про визнання незаконною і скасування державної реєстрації земельної ділянки сільськогосподарського призначення для ведення Фермерського господарства з кадастровим номером 4823655100:35:000:0015, оскільки наявний перетин земельної ділянки відповідача із земельною ділянкою позивача.
Цей спір є цивільно-правовим, вирішення якого здійснюється за правилами цивільного або господарського судочинства, зокрема, дійсно і в залежності від суб'єктного складу сторін. Але не тільки, оскільки обов'язково треба встановлювати характер спірних правовідносин.
Відповідно до статті 4 Господарського процесуального кодексу України право на звернення до господарського суду в установленому цим Кодексом порядку гарантується. Ніхто не може бути позбавлений права на розгляд його справи у господарському суді, до юрисдикції якого вона віднесена законом. Юридичні особи та фізичні особи-підприємці, фізичні особи, які не є підприємцями, державні органи, органи місцевого самоврядування мають право на звернення до господарського суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав та законних інтересів у справах, віднесених законом до юрисдикції господарського суду, а також для вжиття передбачених законом заходів, спрямованих на запобігання правопорушенням.
Згідно із частиною першою статті 19 Цивільного процесуального кодексу України суди розглядають у порядку цивільного судочинства справи, що виникають з цивільних, земельних, трудових, сімейних, житлових та інших правовідносин, крім справ, розгляд яких здійснюється в порядку іншого судочинства. Суди розглядають у порядку цивільного судочинства також вимоги щодо реєстрації майна та майнових прав, інших реєстраційних дій, якщо такі вимоги є похідними від спору щодо такого майна або майнових прав, якщо цей спір підлягає розгляду в місцевому загальному суді і переданий на його розгляд з такими вимогами.
Отже, загальні суди не мають чітко визначеної предметної юрисдикції та розглядають справи, що виникають із земельних правовідносин, за винятком тих, розгляд яких визначений в порядку іншого судочинства.
Зокрема, відповідно до пункту 6 частини першої статті 20 Господарського процесуального кодексу України господарські суди розглядають справи у спорах, що виникають у зв'язку зі здійсненням господарської діяльності, та інші справи у визначених законом випадках, зокрема, справи у спорах щодо права власності чи іншого речового права на майно (рухоме та нерухоме, в тому числі землю), реєстрації або обліку прав на майно, яке (права на яке) є предметом спору, визнання недійсними актів, що порушують такі права, крім спорів, стороною яких є фізична особа, яка не є підприємцем.
Отже, під час визначення юрисдикції справ суди повинні виходити із суті права та/або інтересу, за захистом якого звернулася особа, заявлених вимог, характеру спірних правовідносин, обставин у справі, суб'єктного складу правовідносин.
Як зазначалося вище цивільні права та обов'язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов'язки.
Водночас правовідносини щодо володіння, користування і розпорядження землею регулюються приписами Земельного кодексу України. Правові, економічні та соціальні засади створення та діяльності фермерських господарств як прогресивної форми підприємницької діяльності громадян у галузі сільського господарства України визначаються нормами Закону України "Про фермерське господарство".
Велика Палата Верховного Суду неодноразово зазначала, що вирішуючи питання про те, чи можна вважати правовідносини та відповідний спір господарськими, слід керуватися ознаками, наведеними у статті 3 Господарського кодексу України. У постанові Великої Палати Верховного Суду від 13.02.2019 у справі № 910/8729/18 (провадження №12-294гс18) визначено ознаки спору, на який поширюється юрисдикція господарського суду, а саме: наявність між сторонами господарських відносин, урегульованих Цивільним кодексом України, Господарським кодексом України, іншими актами господарського і цивільного законодавства, та спору про право, що виникає з відповідних відносин; наявність у законі норми, що прямо передбачала б вирішення спору господарським судом; відсутність у законі норми, що прямо передбачала б вирішення такого спору судом іншої юрисдикції.
Водночас, оскільки в даному випадку мова йде про спірні правовідносини щодо земельних ділянок, які були надані для ведення фермерських господарств, то слід застосовувати релевантну судову практику суду касаційної інстанції з питань застосування норм спеціального законодавства.
Так, у постанові Верховного Суду від 26.08.2020 у справі №925/302/18 викладено висновки, зокрема, що одержання громадянином - засновником правовстановлюючого документа на право власності чи користування земельною ділянкою для ведення СФГ є необхідною передумовою державної реєстрації та набуття СФГ правосуб'єктності як юридичної особи. Підставою припинення права користування земельною ділянкою, яка була отримана громадянином для ведення СФГ і подальшої державної реєстрації СФГ як юридичної особи, виступає припинення діяльності відповідного фермерського господарства.
У разі смерті громадянина - засновника селянського (фермерського) господарства (фермерського господарства) право постійного користування земельною ділянкою, наданою для ведення фермерського господарства його засновнику, не припиняється зі смертю цієї особи, а зберігається за фермерським господарством до якого воно перейшло після створення фермерського господарства. Звідси право постійного користування земельною ділянкою саме через перехід його до селянського (фермерського) господарства (фермерського господарства) не входить до складу спадщини. Спадкувати можна права померлого засновника (члена) щодо селянського (фермерського) господарства (фермерського господарства), а не земельну ділянку, яка перебуває в користуванні такого господарства. Зазначений висновок містить і постанова Великої Палати Верховного Суду від 23.06.2020 у справі № 179/1043/16-ц.
У постанові від 05.10.2022 у справі № 922/1830/19 Велика Палата Верховного Суду надала наступні висновки: "6.39. Аналізуючи відносини щодо створення фермерського господарства і набуття ним права власності (користування) землею, можна зробити висновок, що de jure отримує землю фізична особа - засновник фермерського господарства, однак de facto він діє в інтересах створюваного ним фермерського господарства. 6.40. У спорах щодо земельних відносин при розмежуванні юрисдикції між цивільними і господарськими судами на першому місці - зміст правовідносин і вже другорядне значення надається суб'єктному складу (фізична чи юридична особа). Адже господарські суди розглядають справи у спорах, що виникають у зв'язку зі здійсненням господарської діяльності як за участю юридичних осіб, так і за участю фізичних осіб-підприємців, а в певних випадках і за участю осіб, які не мають статусу суб'єкта господарювання. 6.67. З метою забезпечення єдності та сталості судової практики Велика Палата Верховного Суду зазначає, що спори щодо користування землями фермерського господарства, у тому числі з центральним органом виконавчої влади, який реалізує політику у сфері земельних відносин, з іншими юридичними особами, мають розглядатися господарськими судами незалежно від того, чи отримувала фізична особа раніше земельну ділянку для створення фермерського господарства і того, чи створила вона це фермерське господарство".
Подібні висновки викладені у постановах Верховного Суду від 17.07.2024 у справі №917/1701/23 та від 14.01.2025 у справі №917/50/24.
Як свідчать матеріали справи, позивач, Фермерське господарство «Зоря Терешкіна», головою якого є ОСОБА_2 , є власником земельної ділянки площею 50,0 га, що була надана для створення та ведення фермерського господарства, розташованої в межах території Казанківської селищної ради на підставі Державного акту серії МК « 31, виданого Казанківською селищною радою 01.12.1994 та зареєстрованого в Книзі записів державних актів на право приватної власності на землю за №2 ( витяг зі статуту, витяг з ЄДРПОУ, копія Державного акту наявні в матеріалах справи).
Суміжна земельна ділянка належала Фермерському господарству Терешкіна В.М., зараз Фермерське господарство «Екологія».
Після смерті ОСОБА_3 - ОСОБА_1 , яка є керівником Фермерського господарства «Екологія» замовила технічну документацію щодо встановлення (відновлення) меж земельної ділянки в натурі, яку 12.12.20214 виготовлено Миколаївською регіональною філією ДП «Центр державного земельного кадастру» та 17.09.2015 відділом Держземагенства у Казанківському районі проведено державну реєстрацію земельної ділянки з кадастровим номером 4823655100:35:000:0015, площею 21,0201 грн для ведення фермерського господарства, розташовану в межах території Казанківської селищної ради.
22.10.2015 внесено запис №11711450 про речове право до державного реєстру прав витяг з ЄДРПОУ, копія технічної документації, інформація ДЗК наявні в матеріалах справи.
Враховуючи вищевикладене, судова колегія зауважує, що спірні земельні ділянки містять інформацію про цільове призначення, яке вказує на її використання саме для здійснення господарської діяльності.
Доводів на спростування зазначеного скаржником не надано, а тому апеляційний господарський суд дійшов висновку, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню і спір у цій справі підлягає розгляду в порядку господарського судочинства.
Інших доводів апеляційна скарга не містить.
Одночасно з цим, суд апеляційної інстанції при апеляційному перегляді оскаржуваного рішення, встановив, що задовольняючи позовну заяву, місцевий господарський суд виснував, що існує накладання меж земельних ділянок позивача та відповідача і звернення позивача до суду з обраними ним позовними вимогами є належним способом захисту його порушених прав в зв'язку з незаконністю дій державного кадастрового реєстратора Відділу у Головного управління Держгеокадастру у Миколаївській області щодо формування (зміни меж) та державної реєстрації земельної ділянки відповідача з кадастровим номером 4823655100:35:000:0015 в Державному земельному кадастрі, значна частина якої накладається на земельну ділянку, що перебуває у власності позивача з 1994 року, є незаконними, оскільки вони порушують вимоги Закону України «Про державний земельний кадастр» та право позивача на користування зазначеною земельною ділянкою.
Тому суд першої інстанції дійшов висновку, що належним способом захисту порушеного права позивача у даному випадку є скасування державної реєстрації земельної ділянки відповідача з кадастровим номером 4823655100:35:000:0015, сформованої незаконно на території земельної ділянки позивача та про припинення права власності відповідача на вказану земельну ділянку.
Апеляційний господарський суд не погоджується з таким висновком місцевого господарського суду, та відповідно до приписів частини четвертої статті 269 Господарського процесуального кодексу України, вважає за необхідне вийти за межі доводів та вимог апеляційної скарги, враховуючи таке.
Так, способи захисту цивільного права чи інтересу підлягають застосуванню з дотриманням положень статей 55, 124 Конституції України та статті 13 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод , відповідно до яких кожна особа має право на ефективний засіб правового захисту, не заборонений законом.
Статтею 13 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (право на ефективний засіб юридичного захисту) передбачено, що кожен, чиї права та свободи, визнані в цій Конвенції, було порушено, має право на ефективний засіб юридичного захисту в національному органі, навіть якщо таке порушення було вчинене особами, які здійснювали свої офіційні повноваження. При цьому під ефективним засобом (способом) слід розуміти такий, що призводить до потрібних результатів, наслідків, дає найбільший ефект. Таким чином, ефективний спосіб захисту повинен забезпечити поновлення порушеного права, бути адекватним наявним обставинам.
Суд може захистити цивільне право або інтерес іншим способом, ніж тим, що встановлений договором або законом. Застосування конкретного способу захисту цивільного права залежить як від змісту суб'єктивного права, за захистом якого звернулася особа, так і від характеру його порушення.
Суд зобов'язаний з'ясувати характер спірних правовідносин (предмет і підстави позову), наявність/відсутність порушеного права чи інтересу та можливість його поновлення / захисту в обраний спосіб. Надаючи правову оцінку належності обраного зацікавленою особою способу захисту, судам належить зважати і на його ефективність з точки зору статті 13 Конвенції.
Так, у рішенні від 15 листопада 1996 року у справі «Чахал проти Об'єднаного Королівства» Європейський суд з прав людини зазначив, що згадана норма гарантує на національному рівні ефективні правові засоби для здійснення прав і свобод, що передбачаються Конвенцією, незалежно від того, яким чином вони виражені в правовій системі тієї чи іншої країни. Суть цієї статті зводиться до вимоги надати людині такі засоби правового захисту на національному рівні, що дозволили б компетентному державному органові розглядати по суті скарги на порушення положень Конвенції й надавати відповідний судовий захист, хоча держави-учасники Конвенції мають деяку свободу розсуду щодо того, яким чином вони забезпечують при цьому виконання своїх зобов'язань (постанова Верховного Суду від 20.05.2020 року у справі № 910/7164/19).
В свою чергу, всі способи захисту, мають у своїй основі цільову спрямованість, що дозволяє встановити ту визначальну ознаку, яка об'єднує способи захисту, виходячи із конкретного правового результату, тобто бажаного для особи результату, що є метою захисту суб'єктивного цивільного права, якою може бути: відновлення порушеного права; компенсація збитків, завданих порушенням чи невизнанням права; запобігання порушенню права, тощо.
При цьому, судова колегія наголошує, що поняття «відновлення права» та «відновлення становища» слід відмежовувати один від одного. Зокрема, «відновлення права» є однією із цілей інституту захисту цивільних прав та охоронюваних інтересів особи, у розумінні протидії такої особи у відповідь на їх порушення чи невизнання іншими особами для забезпечення безперешкодної реалізації суб'єктивного права її носієм.
Тим самим, віднесення відновлення становища до способів захисту цивільних прав є помилковим, оскільки відновлення первинного становища повинно однозначно призводити до відновлення порушеного права.
За статтею 396 Цивільного кодексу України особа, яка має речове право на чуже майно, має право на захист цього права, у тому числі і від власника майна, відповідно до положень глави 29 цього Кодексу.
Віндикаційний позов є позовом речовим і як такий належить до речових способів захисту права власності. Його зміст полягає у вимозі неволодіючого власника до володіючого невласника про повернення речі в натурі. При цьому відповідно до статті 396 Цивільного кодексу України за допомогою віндикаційного позову може захищатися володіння також і носія іншого речового права (титульного володільця), а не тільки права власності. Безпосередня мета віндикації полягає у відновленні володіння власника (титульного володільця), що, у свою чергу, забезпечує можливість використання ним усього комплексу правомочностей, що складають належне йому речове право (пункт 141 постанови Великої Палати Верховного Суду від 13.02.2024 у справі № 910/2592/19).
Згідно зі статтею 152 Земельного кодексу України власник земельної ділянки або землекористувач може вимагати усунення будь-яких порушень його прав на землю, навіть якщо ці порушення не пов'язані з позбавленням права володіння земельною ділянкою, і відшкодування завданих збитків.
Відповідно до усталеної практики Великої Палати Верховного Суду володіння рухомими та нерухомими речами відрізняється: якщо для володіння першими важливо встановити факт їх фізичного утримання, то володіння другими може бути підтверджене, зокрема, фактом державної реєстрації права власності на це майно в установленому законом порядку. Факт володіння нерухомим майном може підтверджуватися, зокрема, державною реєстрацією права власності на це майно в установленому законом порядку (принцип реєстраційного підтвердження володіння). Такі висновки сформульовані, зокрема, у постановах Великої Палати Верховного Суду від 04.07.2018 у справі № 653/1096/16-ц (пункти 43, 89), від 23.11.2021 у справі № 359/3373/16-ц (пункт 60).
З урахуванням зазначеної специфіки обороту нерухомого майна володіння ним досягається без його фізичного утримання або зайняття, як це властиво для багатьох видів рухомого майна (крім бездокументарних цінних паперів, часток у статутному капіталі товариства з обмеженою відповідальністю, інших нематеріальних об'єктів тощо), а державна реєстрація права власності на нерухоме майно підтверджує фактичне володіння ним. Тобто, суб'єкт, за яким зареєстроване право власності, визнається фактичним володільцем нерухомого майна. При цьому державна реєстрація права власності на нерухоме майно створює спростовувану презумпцію наявності в суб'єкта і права володіння цим майном (як складової права власності).
Отже, особа, за якою зареєстроване право власності на нерухоме майно, є його володільцем.
Однією з загальних засад державної реєстрації прав є обов'язковість державної реєстрації прав у Державному реєстрі прав (пункт 2 частини першої статті 3 Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень»).
Відповідно до статті 126 Земельного кодексу України право власності, користування земельною ділянкою оформлюється відповідно до Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень».
Статтею 4 Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень» встановлено, що державній реєстрації прав підлягають, зокрема, такі речові права, як право власності, право постійного користування земельною ділянкою.
Згідно з вимогами Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень» право власності на земельну ділянку повинно бути зареєстровано у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно.
Обраний позивачем спосіб захисту прав повинен відповідати правовій природі тих правовідносин, що виникли між сторонами. За загальним правилом речово-правові способи захисту прав особи застосовуються тоді, коли сторони не пов'язані зобов'язально-правовими відносинами, що визначають їх зміст та правову природу. Якщо спір стосується правочину, укладеного власником (володільцем) майна, то його відносини з контрагентом мають договірний характер, що зумовлює і можливі способи захисту його прав. Водночас, коли сторони не перебували у договірних відносинах один з одним, власник (володілець) майна може використовувати речово-правові способи захисту [аналогічні висновки викладені у пунктах 108-110 постанови Великої Палати Верховного Суду від 21.12.2022 у справі №914/2350/18 (914/608/20)].
Як зазначалось, особа може витребувати належне їй майно від особи, яка є останнім його набувачем, і для такого витребування не потрібно заявляти вимоги про визнання незаконними та недійсними рішень органів місцевого самоврядування або документів (свідоцтв, державних актів тощо), що посвідчують відповідне право власності, оскільки їхнє задоволення не відновить володіння позивачем його майном.
Натомість усталеною є практика Великої Палати Верховного Суду, коли позивач вважає, що його право порушене тим, що право власності зареєстроване за відповідачем, а отже, належним способом захисту є віндикаційний позов, оскільки його задоволення, тобто рішення суду про витребування нерухомого майна із чужого незаконного володіння, є підставою для внесення відповідного запису до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно. Натомість вимоги про скасування рішень, записів про державну реєстрацію права власності на це майно за незаконним володільцем не є необхідними для ефективного відновлення порушеного права [постанови Великої Палати Верховного Суду від 07.11.2018 у справі № 488/5027/14- ц (провадження № 14-256цс18), від 09.11.2021 у справі № 466/8649/16-ц (провадження № 14-93цс20)].
Велика Палата Верховного Суду неодноразово викладала висновки, відповідно до яких, якщо право власності на спірне нерухоме майно зареєстроване за іншою особою, то належному способу захисту права відповідає вимога про витребування від цієї особи (стягнення з неї) нерухомого майна. Задоволення віндикаційного позову щодо такого майна, тобто рішення суду про витребування нерухомого майна із чужого володіння, є підставою для внесення до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно запису про державну реєстрацію за позивачем права власності на нерухоме майно, зареєстроване у цьому реєстрі за кінцевим набувачем, який є відповідачем [див., зокрема, постанови Великої Палати Верховного Суду від 07.11.2018 у справі № 488/5027/14-ц (пункти 98, 123), від 14.11.2018 у справі № 183/1617/16 (пункти 115, 116), від 19.05.2020 у справі № 916/1608/18 (пункт 80), від 30.06.2020 у справі № 19/028-10/13(пункт 10.29), від 22.06.2021 у справі № 200/606/18 (пункти 63, 74), від 23.11.2021 у справі № 359/3373/16-ц(пункт 146)].
У тих випадках, коли має бути застосована вимога про витребування майна з чужого незаконного володіння, вимога власника про визнання права власності чи інші його вимоги, спрямовані на уникнення застосування приписів статей 387 і 388 Цивільного кодексу України, є неефективними. Такі висновки сформульовані, зокрема, у постановах Великої Палати Верховного Суду від 14.11.2018 у справі № 183/1617/16 (пункти 85, 86), від 21.08.2019 у справі № 911/3681/17 (пункт 38), від 22.01.2020 у справі № 910/1809/18 (пункт 34), від 22.06.2021 у справі № 200/606/18 (пункт 74), від 23.11.2021 у справі № 359/3373/16-ц (пункт 148).
Отже, належним способом захисту права особи, яка позбавлена володіння земельною ділянкою, є віндикаційний позов.
У межах даної справи, як стверджує позивач та встановив господарський суд (з урахуванням висновку експертизи), земельна ділянка площею 50,0 га, для ведення фермерського господарства, яка розташована в межах території Казанківської селищної ради, на підставі державного акту на право приватної власності серія МК №31 від 01.12.1994 року, а також рішення №13/115 від 02.02.1993 Казанківської селищної ради народних депутатів належить ОСОБА_2 та станом на листопад 2024 року, складає 42,2036 га, що не відповідає площі, яка встановлена згідно правовстановлюючих документів - 50 га, а саме державному акту від 01.12.1994 серія МК №31. Розбіжності в менший бік складає 7 ,7964 га.
Вказане накладення (перетин) площею 7,7964 га на земельну ділянку 50,0 га, яка знаходиться у власності ОСОБА_2 з боку земельної ділянки з кадастровим номером 4823655100:35:00:0015 площею 21.0201 га, виникло при складанні для земельної ділянки з вищевказаним кадастровим номером площею 21,0201 га «Технічної документації із землеустрою, встановлення меж земельної ділянки в натурі для ведення фермерського господарства» від 12.12.2014, розробленого Миколаївською регіональною філією ДП «Центр державного земельного кадастру».
З наведеного вбачається, що позивач у цій справі заявив вимогу про визнання незаконної та скасування державної реєстрації 17.09.2015 за Фермерським господарством «Екологія» земельної ділянки з кадастровим номером 4823655100:35:000:0015, площею 21.0201 га, посилаючись на необхідність припинення усіх зареєстрованих речових прав та обтяжень на цю земельну ділянку, - тобто, намагається скасувати державну реєстрацію всієї земельної ділянки, а не тільки тієї її частини, що накладається на земельну ділянку площею 50,0 га, яка належить ОСОБА_2 (власник Фермерського господарства «Зоря Терешкіна»).
Відповідно до частини десятої статті 24 Закону України «Про державний земельний кадастр» державна реєстрація земельної ділянки скасовується державним кадастровим реєстратором, який здійснює таку реєстрацію, у разі ухвалення судом рішення про скасування державної реєстрації земельної ділянки. Ухвалення судом рішення про скасування державної реєстрації земельної ділянки допускається виключно з одночасним припиненням таким рішенням усіх речових прав, їх обтяжень, зареєстрованих щодо земельної ділянки (за наявності таких прав, обтяжень). Ухвалення судом рішення про визнання нечинним рішення органу виконавчої влади, органу місцевого самоврядування про надання дозволу на розроблення документації із землеустрою, за якою була сформована земельна ділянка, щодо якої виникли речові права, а також про скасування державної реєстрації такої земельної ділянки, що допускається за умови визнання нечинним рішення про затвердження такої документації (за його наявності) та припинення таких прав (за їх наявності).
Згідно з частиною четвертою статті 25 вказаного Закону поземельна книга закривається у разі скасування державної реєстрації земельної ділянки.
Позивач має довести, яка саме земельна ділянка, в яких межах накладається на його земельну ділянку. Захистити право без ідентифікації земельної ділянки неможливо (див. близькі за змістом висновки у постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду від 21.03.2018 у справі № 441/123/16).
Отже, для вирішення подібних спорів земельна ділянка (підстави для витребування якої наявні - тобто, така земельна ділянка накладається на земельну ділянку позивача) має бути ідентифікована, зокрема, шляхом визначення координат поворотних точок меж і даних про прив'язку поворотних точок меж до пунктів державної геодезичної мережі (стаття 15 Закону України «Про Державний земельний кадастр»).
Виконання дослідження з визначення координат поворотних точок меж і даних про прив'язку поворотних точок меж до пунктів державної геодезичної мережі потребує спеціальних знань у сфері іншій, ніж право, без яких встановити відповідні обставини неможливо. Тому результати таких досліджень можуть міститись, зокрема, у висновку експерта.
За змістом частини першої статті 79 Земельного кодексу України земельна ділянка - це частина земної поверхні, яка ідентифікується насамперед її просторовим розташуванням, що описується через її межі. Частина земельної ділянки, яка накладається на смугу відведення позивача та межі якої відомі, може бути витребувана від особи, яка незаконно заволоділа такою земельною ділянкою. Не може бути належним (правомірним) спосіб захисту, який спричиняє втручання у право на майно, щодо якого немає спору.
Водночас з обставин цієї справи слідує, що хоча позивач звернувся з вимогами в обґрунтування яких доводив те, що дії державного кадастрового реєстратора щодо формування (зміни меж) та державної реєстрації земельної ділянки відповідача призвело до часткового накладення земельної ділянки відповідача на його земельну ділянку, однак фактично просить скасувати права відповідача на всю земельну ділянку.
Отже, судова колегія вважає, що задоволення вказаних вимог призведе до того, що відповідач буде позбавлений права власності не тільки на ту частину земельної ділянки, яка накладається на земельну ділянку позивача, а й на ту частину земельної ділянки, яка не є спірною і правомірність набуття у власність якої не ставиться під сумнів. Таке втручання не може визнаватися законним.
Слід зазначити, що віндикаційний позов дозволяє в більшій мірі вирішити питання втручання у право особи на мирне володіння майном, забезпечує дотримання пропорційності та балансу інтересів, дослідження добросовісності набувача майна, що є важливим для розгляду подібних спорів.
Тому в контексті обставин цієї справи та заявлених позовних вимог належним (правомірним) способом захисту може бути позов речово-правового характеру, зокрема, віндикаційний позов про витребування тієї частини земельної ділянки, що належить відповідачу та накладається на земельну ділянку, що знаходиться у власності позивача.
Подібний правовий висновок викладено у постанові Верховного Суду від 22.04.2025 року у справі №918/1332/23.
Отже, враховуючи те, що позивачем під час формування ним позовних вимог, зазначених у позовній заяві, окрім вимоги про визнання незаконної та скасування державної реєстрації земельної ділянки з кадастровим номером 4823655100:35:000:0015, інших будь-яких вимог до відповідача про відновлення становища позивача не заявлено, саме по собі визнання незаконної та скасування державної реєстрації спірної земельної ділянки (причому всієї, а не частини) не призведе до поновлення порушеного права позивача, якщо таке має місце, що, в свою чергу, свідчить про невідповідність обраного способу захисту Фермерського господарства «Зоря Терешкіна» під час звернення останнім до суду за захистом своїх порушених прав та інтересів.
В той же час, судова колегія наголошує, що спосіб захисту права або інтересу має бути таким, щоб у позивача не виникала необхідність повторного звернення до суду. Тому спосіб захисту, передбачений п. 1 ч. 2 статті 16 Цивільного кодексу України, може застосовуватися для захисту інтересу в юридичній визначеності лише в разі неможливості захисту позивачем його права (постанови Великої Палати Верховного Суду від 26.01.2021 року у справі №522/1528/15-ц, від 22.02.2022 року у справі № 761/36873/18), що у даному разі не вбачається апеляційним господарським судом, оскільки, позивач, як особа, яка вважає свої права порушеними, не позбавлений права на формулювання інших підстав та предмету позову, направлених на поновлення його прав за інтересів.
Разом з тим, судова колегія також наголошує, що статтею 13 Конвенції, серед іншого, вимагає, щоб норми національного правового засобу стосувалися сутності «небезпідставної заяви» за Конвенцією та надавали відповідне відшкодування. Зміст зобов'язань за статтею 13 також залежить від характеру скарги заявника за Конвенцією.
Іншими словами, у кінцевому результаті ефективний засіб повинен забезпечити поновлення порушеного права, а у разі неможливості такого поновлення гарантувати особі можливість отримання нею відповідного відшкодування. Тим більше, що пріоритет міжнародного договору за наявності колізій з внутрішнім законодавством надає судам України досить широкі повноваження при обранні джерела права для вирішення конкретного спору.
Принцип пропорційності передбачає, що втручання, навіть якщо воно здійснюється згідно з національним законодавством і в інтересах суспільства, вважатиметься порушенням статті 1 Першого протоколу, якщо не було дотримано справедливої рівноваги (балансу) між інтересами держави (суспільства), пов'язаними з втручанням, та інтересами особи, яка так чи інакше страждає від втручання. "Справедлива рівновага" передбачає наявність розумного співвідношення (обґрунтованої пропорційності) між метою, якою необхідно досягти, та засобами, які застосовуються. Необхідного балансу не буде дотримано, якщо особа несе "індивідуальний і надмірний тягар".З огляду на встановлені апеляційним судом обставини, зважаючи на те, що позовні вимоги позивача спрямовані на даний час не на відновлення свого права, а на визнання незаконною та скасування державної реєстрації земельної ділянки в цілому, вказане, в кінцевому рахунку, не призведе до поновлення прав позивача, що є підставою для відмови у задоволенні заявлених позовних вимог.
Отже, враховуючи вищевикладене, та те, що апеляційний господарський суд, переглядаючи дану справу в порядку апеляційного провадження, дійшов висновку про обрання позивачем неефективного способу захисту, який, у випадку задоволення позовних вимог, не поновить права та інтереси останнього з урахуванням його вимог, рішення Господарського суду Миколаївської області від 01.05.2025 у справі №915/1526/21 про задоволення позовних вимог є помилковим та таким, що підлягає скасуванню з ухваленням нового рішення про відмову у задоволенні позовних вимог.
Обґрунтованим визнається рішення суду, ухвалене на основі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених доказами, які були досліджені в судовому засіданні і які відповідають вимогам закону про їх належність та допустимість, або обставин, що не підлягають доказуванню, а також якщо рішення містить вичерпні висновки суду, що відповідають встановленим на підставі достовірних доказів обставинам, які мають значення для вирішення справи.
Для того, щоб судовий розгляд був справедливим, як того вимагає п. 1 статті 6 Конвенції, суд зобов'язаний належним чином вивчити та перевірити зауваження, доводи й докази, а також неупереджено їх оцінити на предмет того, чи будуть вони застосовуватися в рішенні суду.
Статтею 277 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що підставами для скасування судового рішення повністю або частково та ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни судового рішення є, зокрема, невідповідність висновків, викладених у рішенні суду першої інстанції, обставинам справи.
Враховуючи викладене, судова колегія вважає, що мотиви, з яких подана апеляційна скарга, не можуть бути підставою для скасування рішення суду першої інстанції, проте оскаржуване рішення потребує скасування з підстав, викладених в постанові суду апеляційної інстанції.
За таких обставин, судова колегія вважає, що апеляційна скарга Фермерського господарства "Екологія", смт. Казанка Миколаївська область не потребує задоволення, але рішення Господарського суду Миколаївської області від 01.05.2025 року у справі №915/1526/21 потребує скасування з ухваленням нового рішення про відмову у задоволенні позовних вимог.
Доводи відзиву на апеляційну скаргу не спростовують неврахування господарським судом зазначених обставин, і не можуть бути підставою для залишення без змін оскаржуваного рішення.
За змістом частини четвертої статті 129 Господарського процесуального кодексу України судові витрати, пов'язані з розглядом справи, у різі відмови в позові покладаються на позивача.
Оскільки апеляційна скарга Фермерського господарства "Екологія", смт. Казанка Миколаївська область на рішення Господарського суду Миколаївської області від 01.05.2025 року у справі №915/1526/21 залишається без задоволення, то відповідно до ст. 129 Господарського процесуального кодексу України, витрати по сплаті судового збору за апеляційний перегляд судового рішення покладаються на скаржника.
Керуючись статтями 129, 269, 270, 275, 277, 281-284 Господарського процесуального кодексу України, апеляційний господарський суд
Апеляційну скаргу Фермерського господарства "Екологія", смт. Казанка Миколаївська область на рішення Господарського суду Миколаївської області від 01.05.2025 року у справі №915/1526/21 залишити без задоволення.
Рішення Господарського суду Миколаївської області від 01.05.2025 у справі №915/1526/21 скасувати.
Відмовити у задоволенні позовних вимог Фермерське господарство «Зоря Терешкіна», смт. Казанка Миколаївської області до Фермерського господарства "Екологія", смт. Казанка Миколаївської області про визнання незаконною і скасування державної реєстрації 17.09.2015 за Фермерським господарством «Екологія» земельної ділянки сільськогосподарського призначення для ведення фермерського господарства з кадастровим номером 4823655100:35:000:0015, площею 21,0201 га, розташовану в межах території Казанківської селищної ради, про що 22.10.2015 внесено запис №11711450 про речове право до Державного реєстру прав.
Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її ухвалення і може бути оскаржена в касаційному порядку в строки, передбачені ст. 288 Господарського процесуального кодексу України.
Повний текст постанови складено 23.09.2025 року.
Головуючий суддя Г.І. Діброва
Судді Н.С. Богацька
Я.Ф. Савицький