Справа № 183/9309/25
№ 2/183/5673/25
про залишення позовної заяви без руху
10 вересня 2025 року Суддя Самарівського міськрайонного суду Дніпропетровської області Сорока О.В., розглянувши матеріали цивільної справи за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , третя особа - Перша самарівська державна нотаріальна контора Дніпропетровської області про визнання права власності за набувальною давністю, -
ОСОБА_1 звернувся до суду із позовною заявою до ОСОБА_2 , третя особа - Перша самарівська державна нотаріальна контора Дніпропетровської області про визнання права власності за набувальною давністю.
Зазначена позовна заява не відповідає вимогам, встановленим ст.ст. 175, 177 ЦПК України, а тому є підстави для залишення її без руху відповідно до ч. 1 ст. 185 ЦПК України з метою усунення недоліків.
Так, відповідно до п. 4, 5 ч. 3 ст. 175 ЦПК України позовна заява повинна містити: зміст позовних вимог: спосіб (способи) захисту прав або інтересів, передбачений законом чи договором, або інший спосіб (способи) захисту прав та інтересів, який не суперечить закону і який позивач просить суд визначити у рішенні; виклад обставин, якими позивач обґрунтовує свої вимоги; зазначення доказів, що підтверджують вказані обставини.
Як вбачається з позовної заяви на підставі положень ст. 344 ЦК України позивачем заявлено вимогу про визнання права власності на квартиру АДРЕСА_1 , за набувальною давністю.
При цьому позивач належним чином не обґрунтував свої позовні вимоги в частині викладення обставин, які б свідчили про наявність спору між ним та відповідачем та неможливість вирішення вказаного спору в позасудовому порядку, що впливає на наявність чи відсутність спору між сторонами.
Відповідно до ст. 344 ЦК України особа, яка добросовісно заволоділа чужим майном і продовжує відкрито, безперервно володіти нерухомим майном протягом десяти років, набуває право власності на це майно (набувальна давність), якщо інше не встановлено цим Кодексом. Право власності на нерухоме майно, що підлягає державній реєстрації, виникає за набувальною давністю з моменту державної реєстрації. Право власності за набувальною давністю на нерухоме майно набувається за рішенням суду.
З аналізу вказаної норми можна зробити висновок, що набувальна давність - це спосіб набуття права власності на нерухомість, який виникає із сукупності певних обставин, а саме: майно може бути об'єктом набувальної давності; добросовісність володіння; відкритість володіння; давність володіння та його безперервність; відсутність інших осіб, які претендують на це майно; відсутність титулу (підстави) у позивача для володіння майном та набуття права власності. Позивачем у справах про набуття права власності за набувальною давністю є володілець чужого майна.
Одночасно з цим право власності за набувальною давністю можна визнати лише за особою, яка фактично не є законним володільцем такого майна, тобто особа, яка володіє майном по волі власника і завжди знає хто є власником майна, не може вимагати визнання за нею права власності за давністю володіння.
Відповідно до постанови Пленуму Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 07.02.2014 р. № 5 «Про судову практику в справах про захист права власності та інших речових прав» при вирішенні спорів, пов'язаних із набуттям права власності за набувальною давністю, суди повинні враховувати, зокрема, таке: володіння є добросовісним, якщо особа при заволодінні чужим майном не знала і не могла знати про відсутність у неї підстав для набуття права власності; володіння визнається відкритим, якщо особа не приховувала факт знаходження майна в її володінні. Вжиття звичайних заходів щодо забезпечення охорони майна не свідчить про приховування цього майна; володіння визнається безперервним, якщо воно не переривалось протягом всього строку набувальної давності.
Отже, набуття відповідною особою права власності за набувальною давністю можливе лише за наявності всіх указаних умов у сукупності. Відсутність добросовісності в позивача під час заволодіння ним спірним майном звільняє від потреби аналізувати інші умови набуття права власності за набувальною давністю, передбачені статтею 344 ЦК України.
За набувальною давністю може бути набуто право власності на нерухоме майно, яке не має власника, або власник якого невідомий, або власник відмовився від права власності на належне йому нерухоме майно та майно, що придбане добросовісним набувачем і у витребуванні якого його власнику було відмовлено. Позов про право власності за давністю володіння не може заявляти особа, яка володіє майном за волею власника і завжди знала, хто є власником.
Аналогічний висновок викладений у постанові Великої Палати Верховного Суду від 14 травня 2019 року у справі № 910/17274/17, постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду від 24 січня 2019 року у справі № 755/16913/16-ц, постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду від 28 квітня 2020року у справі № 552/1354/18.
Разом з тим, посилаючись у позовній заяві на володіння нерухомим майном з 2000 року, позивачем не надано доказів на підтвердження того, що при заволодінні чужим майном він не знав і не міг знати про відсутність у нього підстав для набуття права власності на квартиру за набувальною давністю. У позовній заяві не зазначено яким чином і коли відповідач порушив, не визнав чи оспорив права позивача, не наведено достатніх правових обґрунтувань існування правовідносин набувальної давності, передбачених ст. 344 ЦК України.
Відповідно до ч. 5 ст. 177 ЦПК України позивач зобов'язаний додати до позовної заяви всі наявні в нього докази, що підтверджують обставини, на яких ґрунтуються позовні вимоги.
Крім того, у відповідності до п. 3 ч. 3 ст. 175 ЦПК України позовна заява повинна містити зазначення ціни позову, якщо позов підлягає грошовій оцінці.
Згідно з п. 2 ч. 1 ст. 176 ЦПК України ціна позову визначається у позовах про визнання права власності на майно або його витребування - вартістю майна.
Крім того, пунктом дев'ятим цієї ж статті визначено, що у позовах про право власності на нерухоме майно, що належить фізичним особам на праві приватної власності, ціна позову визначається дійсною вартістю нерухомого майна, а на нерухоме майно, що належить юридичним особам, - не нижче його балансової вартості.
Відповідно до позовної заяви позивачем вказано ціну позову в розмірі 75 000,00 грн.
Натомість суд вважає, що визначена позивачем ціна позову явно не відповідає дійсній вартості спірного нерухомого майна, оскільки відповідно до звіту про незалежну оцінку, який додано представником позивача до матеріалів позовної заяви, ринкова оціночна вартість об'єкта становить 380 000,00 грн., а частки становить 285 000,00 грн.
Відповідно до ч. 2 ст. 176 ЦПК України якщо визначена позивачем ціна позову вочевидь не відповідає дійсній вартості спірного майна або на момент пред'явлення позову встановити точну його ціну неможливо, розмір судового збору попередньо визначає суд з наступним стягненням недоплаченого або з поверненням переплаченого судового збору відповідно до ціни позову, встановленої судом при вирішенні справи.
Відповідно до ч. 4 ст. 177 ЦПК України до позовної заяви додаються документи, що підтверджують сплату судового збору у встановлених порядку і розмірі, або документ, що підтверджує підстави звільнення від сплати судового збору відповідно до закону.
Частина 2 статті 133 ЦПК України передбачає, що розмір судового збору, порядок його сплати, повернення і звільнення від сплати встановлюються законом.
Правові засади справляння судового збору, платників, об'єкти та розміри ставок судового збору, порядок сплати, звільнення від сплати та повернення судового збору визначає Закон України «Про судовий збір».
Зі змісту позовної заяви вбачається, що позивачем заявлено позовну вимогу майнового характеру про визнання права власності.
Згідно ч. 2 ст. 4 ЗУ «Про судовий збір» судовий збір сплачується за подання позовної заяви майнового характеру фізичною особою у розмірі 1% ціни позову, але не менше 0,4 розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб та не більше 5 розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб.
Позивачем до позовної заяви надано квитанцію про сплату судового збору у сумі 998,40 грн. від 20 червня 2022 року. Тобто, позивачем не доплачено судовий збір.
Крім того, позивач у своєму позові просить суд визнати за ним право власності за набувальною давністю на квартиру, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_2 , однак відповідно до рішення Новомосковського міськрайонного суду Дніпропетровської області від 13 березня 2023 року, позов ОСОБА_1 до Новомосковської міської ради Дніпропетровської області, треті особи: Новомосковська державна нотаріальна контора, ОСОБА_2 , про визнання права власності, в порядку спадкування за законом, - задоволено. Визнано за ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_1 ) право власності на 1/4 частину квартири АДРЕСА_1 , в порядку спадкування за законом після смерті ОСОБА_3 , померлого ІНФОРМАЦІЯ_1 . Тобто, позивачу необхідно уточнити позовні вимоги, щодо частини квартири, на яку позивач просить визнати право власності.
Відповідно до ст. 185 ЦПК України, суддя, встановивши, що позовну заяву подано без додержання вимог, викладених у статтях 175 і 177 цього Кодексу, або не сплачено судовий збір, постановляє ухвалу, в якій зазначаються підстави залишення заяви без руху, про що повідомляє позивача і надає йому строк для усунення недоліків, який не може перевищувати десяти днів з дня отримання позивачем ухвали.
Керуючись ст. 177, 185, 260, 261 ЦПК України, суд -
Позовну заяву ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , третя особа - Перша самарівська державна нотаріальна контора Дніпропетровської області про визнання права власності за набувальною давністю, - залишити без руху.
Надати позивачу п'ятиденний строк з дня вручення ухвали, для усунення недоліків позовної заяви.
Роз'яснити позивачу, що у разі не виконання цієї ухвали, у зазначені вище строки, зава буде вважатися не поданою та повернута позивачу.
Копію ухвали направити позивачу.
Ухвала набирає законної сили з моменту її підписання та оскарженню не підлягає.
Суддя Сорока О.В.