іменем України
23 вересня 2025 року м. Чернігів
Унікальний номер справи № 733/743/25
Головуючий у першій інстанції - Вовченко А. В.
Апеляційне провадження № 22-ц/4823/1536/25
Чернігівський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ:
головуючого-судді Висоцької Н.В.,
суддів: Онищенко О.І., Шитченко Н.В.,
учасники справи: позивач - ОСОБА_1 ,
відповідач - ОСОБА_2 ,
розглянувши у порядку письмового провадження цивільну справу за апеляційною скаргою ОСОБА_1 на рішення Ічнянського районного суду Чернігівської області від 10 липня 2025 року (місце ухвалення - м. Ічня, дата складення повного судового рішення - 10.07.2025) у справі за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про зміну розміру аліментів,
У квітні 2025 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до ОСОБА_2 про зміну розміру аліментів. В обгрунтування позову посилався на те, що на підставі рішення Ічнянського районного суду від 17.07.2023 з нього стягуються аліменти на користь ОСОБА_2 на утримання неповнолітньої дитини ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , розмірі 1/4 частини заробітку (доходу), але не менше 50 відсотків прожиткового мінімуму для дитини відповідного віку, щомісяця, починаючи з 22.06.2023 і до досягнення дитиною повноліття, яке знаходиться на виконанні у Вишневому відділі ДВС у Бучанському районі - виконавче провадження №72571255 від 21.08.2023.
Позивач вказує, що аліменти він сплачує своєчасно та в повному обсязі, заборгованості немає і крім сплати аліментів за рішенням суду він додатково допомагав своєму сину, а саме: подарував комп'ютер, перераховував кошти на потреби дитини, що підтверджується банківськими квитанціями, тому розмір його матеріальної допомоги дитині був вищим, ніж призначена судом сума аліментів в розмірі 1/4 частки від доходу.
За доводами позову, спільне життя з відповідачкою не склалося, у зв'язку з чим вони припинили шлюбні відносини і 06.07.2024 позивач уклав шлюб з ОСОБА_4 , від якого народилась донька ОСОБА_5 .
Крім того, зазначає, що з ним проживає дитина від попереднього шлюбу дружини, ІНФОРМАЦІЯ_2 , а дружина не працює, оскільки перебуває у відпустці по догляду за дитиною до трьох років і отримує державну соціальну допомогу, тому він несе додаткові витрати на утримання новонародженої дитини у значних розмірах.
Також позивач посилається, що він проходить військову службу в складі військової частини № НОМЕР_1 Національної гвардії України з 06.09.2024, у зв'язку із цим також несе додаткові витрати, пов'язані із проходженням ним військової служби, а його виплати є змінними, мають нерегулярний, мінливий характер, через що аліментні платежі щомісяця мають різний розмір.
Тому, у зв'язку зі зміною його сімейного та матеріального стану у позові ОСОБА_1 просить змінити спосіб стягнення аліментів, присуджених йому за рішенням Ічнянського районного суду №733/928/23 з розміру 1/4 частини від всіх видів заробітку щомісячно, на встановлення розміру аліментів в твердій грошовій сумі 7000,00 грн щомісячно, з подальшою індексацією до досягнення дитиною повноліття.
Рішенням Ічнянського районного суду від 10.07.2025 в задоволенні позову ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про зміну розміру аліментів, відмовлено.
Рішення суду обґрунтовано тим, що позивачем не доведено, що він не може сплачувати аліменти на утримання сина ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , у розмірі визначеному судовим рішенням, тому відсутні підстави для зменшення розміру аліментів.
Також за висновком суду, належних і допустимих доказів, які б підтверджували погіршення матеріального становища, через що позивач не має змоги виплачувати аліменти у визначеному судом розмірі, в розумінні вищезазначених норм матеріального закону суду не надано (ст. 192 СК України).
Не погодившись з вказаним рішенням суду, представник ОСОБА_1 - адвокат Джанелідзе О.А. подала апеляційну скаргу, в якій просить скасувати рішення Ічнянського районного суду від 10.07.2025 і ухвалити нове рішення, яким: змінити розмір аліментів, які стягуються з ОСОБА_1 на користь ОСОБА_2 на утримання сина ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , у розмірі 1/4 частини всіх видів заробітку (доходу), але не менше 50 відсотків прожиткового мінімуму для дитини відповідного віку, щомісячно шляхом зміни способу їх стягнення;
стягувати з ОСОБА_1 на користь ОСОБА_2 аліменти на утримання сина ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , в твердій грошовій сумі в розмірі 7000,00 грн щомісячно, починаючи з дати набрання рішенням суду законної сили до повноліття дитини, з подальшою індексацією відповідно до Закону України «Про індексацію грошових доходів населення».
За доводами апеляційної скарги, суд виявив упередженість та необ'єктивність в оцінці доказів, наданих сторонами і у встановленні фактичних обставин справи - під час вирішення спору на встановив повно та об'єктивно всі обставини, що мають значення для справи, не надав їм юридичної оцінки, а також не надав оцінки всім доказам, з яких виходив при вирішенні позову; не дослідив поданий стороною доказ, не перевірив його, не оцінив в сукупності та взаємозв'язку з іншими наявними у справі доказами, а у разі незгоди з ним повністю чи частково - не зазначив правові аргументи на його спростування.
Заявник вказує, що у позові позивач просив змінити розмір аліментів, які стягуються у розмірі 1/4 частини всіх видів заробітку (доходу), але не менше 50 відсотків прожиткового мінімуму для дитини відповідного віку, щомісячно шляхом зміни способу їх стягнення та стягувати з ОСОБА_1 на користь ОСОБА_2 аліменти на утримання сина в твердій грошовій сумі в розмірі 7000,00 грн щомісячно, проте суд першої інстанції розглянув справу і ухвалив рішення по справі, виходячи із помилкового висновку про те, що предметом позову є зменшення розміру аліментів, присуджених за рішенням Ічнянського районного суду у справі № 733/928/23 від 17.07.2023 в розмірі 1/4 частини заробітку (доходу), але не більше десяти прожиткових мінімумів на дитину відповідного віку, щомісяця, починаючи з 18.09.2020 року і до досягнення найстаршою дитиною повноліття.
Як стверджує заявник, під час розгляду справи він доводив суду аргументи і надавав відповідні докази, що метою звернення його до суду було не зменшення, а зміна способу стягнення з нього аліментів шляхом заміни 1/4 частки від доходу на тверду грошову суму в розмірі 7 000, 00 грн з подальшою індексацією виплат, що навпаки, призводить навіть до збільшення суми аліментів, у порівнянні з тою, яку він сплачує в теперішній час.
Посилається, що з урахуванням пояснень відповідачки про надходження аліментів за перід з січня по червень 2025 року у розмірі 6400 грн та виходячи із суми в 7000, 00 грн. (з подальшою індексацією), про стягнення якої він звернувся до суду, у суду першої інстанції не було жодних підстав для висновку про те, що предметом позову було саме зменшення розміру аліментів.
Тому вважає, що суд неправильно визначив предмет спору, вважаючи предметом судового спору - зменшення розміру аліментів, не прийняв до уваги його аргументи та доводи, не дав належної оцінки наданим доказам і вирішив справу не у відповідності з тими позовними вимогами, з якими він звернувся до суду, чим порушив принцип диспозитивності, гарантований пунктом 5 частини 3 статті 2, статтею 13 ЦПК України, оскільки питання можливості зміни способу стягнення з нього аліментів з 1/4 частки від доходу на тверду грошову суму в розмірі 7 000,00 грн (з подальшою індексацією вказаної суми) судом взагалі не розглядалось.
Також за доводами скарги, при вирішенні цього спору і прийнятті рішення по справі суд неправильно визначив не тільки предмет спору, а й характер спірних відносин сторін і неправильно застосував норми матеріального права, зокрема, ст. 181, 192 Сімейного кодексу України, що призвело до прийняття неправильного рішення у справі, враховуючи, що суд вважав, у разі звернення платника аліментів до суду потрібно підстави такого звернення розглядати не як самостійні (зміна матеріального становища, зміна сімейного стану), а в їх сукупності.
Проте, за твердженням заявника, враховуючи правові висновки Верховного Суду, викладені у постановах від 03.06.2020 у справі № 760/9783/18-ц, від 10.10.2023 у справі № 682/2454/22, зміна сімейного стану відповідно до вимог закону є самостійною підставою для зміни розміру аліментів.
В обґрунтування підстав для скасування рішення суду першої інстанції, заявник посилається на те, що суд першої інстанції з самого початку розгляду справи неправильно визначився із предметом позову, характером спірних відносин, неповно і необ'єктивно встановив обставини справи, неправильно застосував до спірних відносин норми матеріального права, послався на ті правові висновки Верховного Суду, які не підлягали застосуванню у даному випадку. Разом з тим, суд першої інстанції не врахував висновки Верховного Суду щодо тих норм права, які підлягали застосуванню до даних спірних відносин. Зокрема, це постанова Верховного Суду від 05.02.2014 у справі № 6-143цс13, яка юула підтримана Верховним Судом у постановах від 30.06.2020 у справі № 343/945/19, від 12.01.2022 у справі № 545/3115/19, від 23.05.2022 у справі № 752/26176/18, від 14.11.2018 року, від 22.08.2022 та інших.
Крім того, за доводами скарги, при розгляді справи суд порушив принцип змагальності, закріплений пунктом 4 частини 3 статті 2 і статтею 12 ЦПК України, оскільки суд виявив упередженість та необ'єктивність в оцінці доказів, наданих сторонами і у встановленні фактичних обставин справи - під час вирішення спору на встановив повно та об'єктивно всі обставини, що мають значення для справи, не надав їм юридичної оцінки, а також не надав оцінки всім доказам, з яких суд виходив при вирішенні позову. Також суд не виконав процесуальний обов'язок суду: належним чином не дослідив поданий стороною доказ, не перевірив його, не оцінив в сукупності та взаємозв'язку з іншими наявними у справі доказами, а у разі незгоди з ним повністю чи частково - не зазначив правові аргументи на його спростування.
На виконання вимог ст. 361 ЦПК України учасникам справи було надіслано копії апеляційної скарги та додані до неї матеріали справи, проте відзиив від ОСОБА_2 до апеляційного суду подано не було.
Згідно з ч. 3 ст. 360 ЦПК України відсутність відзиву на апеляційну скаргу не перешкоджає перегляду рішення суду першої інстанції.
Відповідно до ч. 13 ст. 7 ЦПК України, розгляд справи здійснюється в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами, якщо цим Кодексом не передбачено повідомлення учасників справи. У такому випадку судове засідання не проводиться.
Вислухавши суддю-доповідача, обговоривши доводи апеляційної скарги та дослідивши матеріали справи, апеляційний суд приходить до висновку про залишення апеляційної скарги без задоволення, враховуючи наступне.
Відповідно до ст. 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.
Відповідно до ч. 1 ст. 367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.
Відповідно до ст. 375 ЦПК України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.
Судом встановлено, що сторони перебували у зареєстрованому шлюбі з 22.02.2014, який був розірваний на підставі рішення Ічнянського районного суду від 21.02.2023.
Від шлюбу сторони мають сина ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , що підтверджується копією свідоцтва про народження серії НОМЕР_2 (а.с. 24 т. 1).
Рішенням Ічнянського районного суду у справі № 733/928/23 від 17.07.2023 з позивача стягуються аліменти на користь ОСОБА_2 на утримання неповнолітнього ОСОБА_3 у розмірі 1/4 частини заробітку (доходу), але не менше 50 відсотків прожиткового мінімуму для дитини відповідного віку, щомісяця, починаючи з 22.06.2023 і до досягнення дитиною повноліття (а.с. 17-18 т. 1).
Судом також встановлено, що з липня 2024 року у позивача змінились сімейні обставини, оскільки він 06.07.2024 зареєстрував шлюб із ОСОБА_4 , що підтверджується копією свідоцтва про шлюб серії НОМЕР_3 (а.с. 21 т. 1).
ІНФОРМАЦІЯ_4 у позивача та ОСОБА_6 народилась донька ОСОБА_5 , що підтверджується копією свідоцтва про народження серії НОМЕР_4 (а.с. 22 т. 1).
За матеріалами справи, позивач ОСОБА_1 перебуває на військовій службі у військовій частині НОМЕР_1 Національної гвардії України (а.с. 12, 13-16 т. 1) та з нього стягуються аліменти у розмірі 1/4 частина на утримання сина ОСОБА_7 на підставі рішення Ічнянського районного суду від 17.07.2023 (а.с. 17-18 т. 1).
Звертаючись до суду з позовом про зміну (зменшення) розміру аліментів, позивач посилався на те, що на даний час не має можливості виплачувати аліменти на утримання сина у розмірі, встановленому рішенням Ічнянського районного суду, оскільки на його утриманні знаходяться ще дві неповнолітні дитини та непрацююча дружина, що створює для нього матеріальні складнощі.
Ухвалюючи рішення про відмову в задоволенні позовних вимог, суд першої інстанції виходив з того, позивачем не доведено, що він не може сплачувати аліменти на утримання сина ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , у розмірі визначеному судовим рішенням, тому відсутні достатні та законні підстави для зменшення розміру аліментів.
Також за висновком суду, належних і допустимих доказів, які б підтверджували погіршення матеріального становища, через що позивач не має змоги виплачувати аліменти у визначеному судом розмірі, в розумінні вищезазначених норм матеріального закону суду не надано (ст. 192 СК України).
З таким висновком місцевого суду погоджується суд апеляційної інстанції, оскільки він відповідає вимогам чинного законодавства та встановленим обставинам справи, а доводи апеляційної скарги висновків суду першої інстанції не спростовують, враховуючи наступне.
За змістом частини другої статті 51 Конституції України батьки зобов'язані утримувати дітей до їх повноліття.
Відповідно до частини третьої статті 51 Конституції України сім'я, дитинство, материнство і батьківство охороняються державою.
Одним із основних прав дитини є право на утримання, яке кореспондується з конституційним обов'язком батьків утримувати дітей до їх повноліття та знайшло своє закріплення у СК України.
Стягнення аліментів на утримання дитини є одним із способів захисту інтересів дитини, забезпечення одержання нею коштів, необхідних для її життєдіяльності.
У частині першій статті 3 Конвенції про права дитини визначено, що в усіх діях щодо дітей, незалежно від того, здійснюються вони державними чи приватними установами, що займаються питаннями соціального забезпечення, судами, адміністративними чи законодавчими органами, першочергова увага приділяється якнайкращому забезпеченню інтересів дитини.
Відповідно до частин першої та другої статті 27 Конвенції про права дитини держава визнає право кожної дитини на рівень життя, необхідний для фізичного, розумового, духовного, морального і соціального розвитку дитини. Батьки або інші особи, які виховують дитину, несуть основну відповідальність за забезпечення в межах своїх здібностей і фінансових можливостей умов життя, необхідних для розвитку дитини.
Отримувати підвищений мінімальний розмір аліментів - це безумовне право, визначене законом, яке захищається в судовому порядку саме в інтересах дитини.
Згідно зі статтею 141 СК України мати, батько мають рівні права та обов'язки щодо дитини, незалежно від того, чи перебували вони у шлюбі між собою. Розірвання шлюбу між батьками, проживання їх окремо від дитини не впливає на обсяг їхніх прав і не звільняє від обов'язків щодо дитини.
Відповідно до статей 150, 180 СК України батьки зобов'язані піклуватися про здоров'я дитини, її фізичний, духовний та моральний розвиток, забезпечити здобуття дитиною повної загальної середньої освіти, матеріально утримувати дитину до повноліття.
За рішенням суду кошти на утримання дитини (аліменти) присуджуються у частці від доходу її матері, батька і (або) у твердій грошовій сумі (частина третя статті 181 СК України).
Відповідно до ст. 182 СК України при визначенні розміру аліментів суд враховує: стан здоров'я та матеріальне становище дитини; стан здоров'я та матеріальне становище платника аліментів; наявність у платника аліментів інших дітей, непрацездатних чоловіка, дружини, батьків, дочки, сина; інші обставини, що мають істотне значення.
У силу положень статей 183, 184 СК України суд за заявою платника або одержувача може визначити розмір аліментів у вигляді частки від заробітку (доходу) матері, батька дитини або у твердій грошовій сумі.
Підстави визначення розміру аліментів у частках до заробітку (доходу) або у твердій сумі визначаються з урахуванням як положень статті 182 СК України, так і положень статей 183, 184 СК України.
Частина перша статті 192 СК України передбачає, що розмір аліментів, визначений за рішенням суду або за домовленістю між батьками, може бути згодом зменшено або збільшено за рішенням суду за позовом платника або одержувача аліментів у разі зміни матеріального або сімейного стану, погіршення або поліпшення здоров'я когось із них та в інших випадках, передбачених цим Кодексом.
Сімейний кодекс України передбачає підстави для зміни розміру аліментів, визначеного за рішенням суду, але не пов'язує їх зі способом присудження (частина третя статті 181 СК України). Стаття 192 СК України тільки вказує на можливість зміни раніше встановленого розміру аліментів за наявності доведених у судовому порядку підстав, а саме: зміни матеріального або сімейного стану, погіршення або поліпшення здоров'я когось із них та в інших випадках, передбачених цим Кодексом.
Право вимагати заміни розміру аліментів шляхом зміни способу присудження аліментів не може заперечуватися, адже можливість вибору способу присудження аліментів з огляду на мінливість життєвих обставин, зазначених статтями 182-184 СК України, не може обмежуватися разовим її здійсненням.
З огляду на відсутність імперативної заборони змінювати розмір аліментів шляхом зміни способу їх присудження, за положеннями статті 192 СК України зміна розміру аліментів може мати під собою зміну способу їх присудження (зміна розміру аліментів, стягнутих за рішенням суду у частці від заробітку (доходу) матері, батька дитини на розмір аліментів, визначений у певній твердій грошовій сумі та навпаки).
У відповідності до ч. 3 ст. 181 СК України, за рішенням суду кошти на утримання дитини (аліменти) присуджуються у частці від доходу її матері, батька або у твердій грошовій сумі за вибором того з батьків або інших законних представників дитини, разом з яким проживає дитина.
Спосіб стягнення аліментів, визначений рішенням суду, змінюється за рішенням суду за позовом одержувача аліментів.
Аналізуючи вищевказані правові норми законодавства можна дійти висновку, що стягувачу аліментів надано виняткове право вибору та ініціювання подальшої зміни в судовому порядку способу стягнення аліментів (в частці від доходу платника або в твердій грошовій сумі). Закон не встановлює обов'язку доведення мотивів, на підставі яких позивач бажає скористатися такою можливістю, а тому платник аліментів позбавлений можливості впливати на обрання способу стягнення аліментів, однак може звернутися до суду з позовом про зменшення їх розміру.
До аналогічного висновку дійшов й Верховний суд України у постанові від 05 лютого 2014 року по цивільній справі № 6-143цс13, зазначивши, що зміна розміру аліментів може мати під собою зміну способу їх присудження (зміна розміру аліментів, стягнутих за рішенням суду у частці від заробітку (доходу) матері, батька дитини на розмір аліментів, визначений у певній твердій грошовій сумі та навпаки). Право вимагати зміни розміру аліментів шляхом зміни способу присудження аліментів не може заперечуватися, адже можливість вибору способу присудження аліментів з огляду на мінливість життєвих обставин, зазначених ст.ст. 182-184 СК України, не може обмежуватися разовим її здійсненням.
З врахуванням викладеного, є необґрунтованими доводи апеляційної скарги, не врахування судом першої інстанції, що метою звернення його до суду було не зменшення, а зміна способу стягнення з нього аліментів шляхом заміни 1/4 частки від доходу на тверду грошову суму в розмірі 7 000, 00 грн з подальшою індексацією виплат, що навпаки, призводить навіть до збільшення суми аліментів, у порівнянні з тою, яку він сплачує в теперішній час, оскільки у позові позивач просив змінити розмір аліментів, які стягуються у розмірі 1/4 частини всіх видів заробітку (доходу), але не менше 50 відсотків прожиткового мінімуму для дитини відповідного віку, щомісячно шляхом зміни способу їх стягнення та стягувати з ОСОБА_1 на користь ОСОБА_2 аліменти на утримання сина в твердій грошовій сумі в розмірі 7000,00 грн щомісячно, проте суд першої інстанцій розглянув справу і ухвалив рішення по справі, виходячи із помилкового висновку про те, що предметом позову є зменшення розміру аліментів, присуджених за рішенням Ічнянського районного суду у справі № 733/928/23 від 17.07.2023.
Не можуть бути підставою для скасування правильного рішення суду першої інстанції і посилання, що судом не враховано надходження аліментів за перід з січня по червень 2025 року у розмірі 6400 грн та виходячи із суми в 7000, 00 грн. (з подальшою індексацією), про стягнення якої він звернувся до суду, у суду першої інстанції не було жодних підстав для висновку про те, що предметом позову було саме зменшення розміру аліментів, тобто суд неправильно визначив предмет спору, вважаючи предметом судового спору - зменшення розміру аліментів, не прийняв до уваги його аргументи та доводи, не дав належної оцінки наданим доказам і вирішив справу не у відповідності з тими позовними вимогами, з якими він звернувся до суду, чим порушив принцип диспозитивності, гарантований пунктом 5 частини 3 статті 2, статтею 13 ЦПК України, оскільки питання можливості зміни способу стягнення з нього аліментів з 1/4 частки від доходу на тверду грошову суму в розмірі 7 000,00 грн (з подальшою індексацією вказаної суми) судом взагалі не розглядалось, оскільки висновки суду першої інстанції щодо відмови у задоволенні позовних вимог є правильними.
З врахуванням наведеного, необгрунтованими є і доводи скарги про те, що при вирішенні цього спору і прийнятті рішення по справі суд неправильно визначив не тільки предмет спору, а й характер спірних відносин сторін і неправильно застосував норми матеріального права, зокрема, ст. 181, 192 Сімейного кодексу України, що призвело до прийняття неправильного рішення у справі, враховуючи, що суд вважав, у разі звернення платника аліментів до суду потрібно підстави такого звернення розглядати не як самостійні (зміна матеріального становища, зміна сімейного стану), а в їх сукупності, враховуючи, що зміна способу стягнення аліментів (ч. 3 ст. 181 СК України) і зміна визначеного раніше розміру аліментів (ст. 192 ч. 1 СК України) є різними правовими інститутами. Водночас, ці інститути тісно пов'язані між собою. Зміна способу стягнення аліментів тягне і зміну розміру (збільшення, зменшення) раніше обумовлених чи присуджених аліментів, зміна способу стягнення аліментів може слугувати засобом, методом зміни розміру стягуваних аліментів.
При цьому, закон не визначає необхідних умов чи підстав для визначення чи зміни способу стягнення аліментів, - визначення способу стягнення аліментів є виключно правом одержувача аліментів.
Вимога одержувача аліментів про зміну способу їх стягнення може мати місце як внаслідок виникнення необхідності у збільшенні розміру аліментів, так і внаслідок бажання стягувача змінити спосіб стягнення аліментів в силу інших обставин.
В зв'язку з наведеним, апеляційний суд враховує, що позовна вимога про зміну способу стягнення аліментів з визначеної на підставі рішення суду частки від доходу (заробітку) батька на тверду грошову суму може бути пред'явлена лише на підставі звернення стягувача аліментів, а не платника аліментів.
Отже безпідставними є доводи апеляційної скарги, що враховуючи правові висновки Верховного Суду, викладені у постановах від 03.06.2020 у справі № 760/9783/18-ц, від 10.10.2023 у справі № 682/2454/22, зміна сімейного стану відповідно до вимог закону є самостійною підставою для зміни розміру аліментів.
Є необґрунтованими і посилання в апеляційній скарзі, що суд першої інстанції не врахував висновки Верховного Суду щодо тих норм права, які підлягали застосуванню до даних спірних відносин. Зокрема, це постанова Верховного Суду від 05.02.2014 у справі № 6-143цс13, яка юула підтримана Верховним Судом у постановах від 30.06.2020 у справі № 343/945/19, від 12.01.2022 у справі № 545/3115/19, від 23.05.2022 у справі № 752/26176/18, від 14.11.2018 року, від 22.08.2022 та інших, оскільки висновки суду першої інстанції, з урахуванням встановлених у справі обставин, не суперечать висновкам Верховного Суду, на які посилається скаржник.
Висновки суду обґрунтовані та підтверджені матеріалами справи, проаналізовано і факт сплати боргу позивачем по аліментах.
Судом першої інстанції оцінено докази щодо періодичного добровільного перехування позивачем аліментів, в сукупності з іншими доказами, як це регламентовано ч. 3 ст. 89 ЦПК України.
Посилання на висновки Верховного Суду як таке із вказівкою про неоднакове застосування норм права у різних справах, хоч і у подібних правовідносинах, але з різними встановленими обставинами, не має правового значення для справи, яка є предметом перегляду, та не свідчить про різне застосування чи тлумачення норм права.
Хоча позивач і визнає та не заперечує свій обов'язок щодо утримання сина, але не погоджується із стягненням з нього аліментів саме у розмірі 1/4 частини його заробітку (доходу), посилаючись на те, що у нього змінився сімейний стан - вдруге укладено шлюб; у другому шлюбі народилась; на утриманні позивача перебувають дитина від першого шлюбу, дитина від другого шлюбу, дружина, яка не працює і перебуває у відпустці по догляду за дитиною, проте він має право на звернення до суду і позовом або про зменшення розміру стягнутих аліментів, або про збільшення його розміру, а не про зміну способу їх стягнення із визначеної судом частки від його доходу (заробітку) на тверду грошову суму, як просив позивач у поданому позові.
За нормами ст. 181 СК України спосіб стягнення аліментів, визначений рішенням суду, змінюється за рішенням суду за позовом одержувача аліментів і за змістом наведеної норми закон не визначає необхідних умов чи підстав для зміни способу стягнення аліментів, - визначення способу стягнення аліментів є виключно правом одержувача аліментів.
Враховуючи викладене, суд першої інстанції, встановивши фактичні обставини у справі, від яких залежить правильне вирішення спору, правильно застосувавши норми матеріального права, дійшов обгрунтованого висновку про відсутність підстав для задоволення вимог позивача про зміну способу стягнення аліментів, що відповідає положенням СК України.
Разом з тим, відповідно до статей 192, 201 СК України, розмір аліментів, визначений за рішенням суду, не є сталим і може бути згодом зменшено або збільшено за рішенням суду за позовом платника або одержувача аліментів у разі зміни матеріального або сімейного стану, погіршення або поліпшення здоров'я когось із них та в інших випадках, передбачених цим Кодексом.
Наведені в апеляційній скарзі доводи ОСОБА_1 про можливість сплачувати аліменти саме у твердій грошовій сумі у розмірі 7000,00 грн суд відхиляє через невідповідність встановленим обставинам справи та вимогам матеріального законодавства.
Крім того, доводи скарги, що при розгляді справи суд порушив принцип змагальності, закріплений пунктом 4 частини 3 статті 2 і статтею 12 ЦПК України, оскільки суд виявив упередженість та необ'єктивність в оцінці доказів, наданих сторонами і у встановленні фактичних обставин справи - під час вирішення спору на встановив повно та об'єктивно всі обставини, що мають значення для справи, не надав їм юридичної оцінки, а також не надав оцінки всім доказам, з яких суд виходив при вирішенні позову, а також не виконав процесуальний обов'язок суду: належним чином не дослідив поданий стороною доказ, не перевірив його, не оцінив в сукупності та взаємозв'язку з іншими наявними у справі доказами, а у разі незгоди з ним повністю чи частково - не зазначив правові аргументи на його спростування, не дають підстав для висновку про неправильне застосування судом першої інстанції норм матеріального та порушення норм процесуального права, які є підставою для скасування судового рішення у цій справі і ґрунтуються на неправильному тлумаченні заявником норм процесуального права та спростовуються матеріалами справи.
Беручи до уваги всі встановлені судом факти і відповідні їм правовідносини, належність, допустимість і достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у сукупності колегія суддів приходить до висновку про законність та обґрунтованість постановленого по даній справі рішення та відсутність підстав для його скасування з мотивів, викладених в апеляційній скарзі.
Суд правильно встановив характер правовідносин сторін у справі та застосував норми матеріального права, які регулюють ці правовідносини, вирішив спір з урахуванням меж заявлених позовних вимог та конкретних обставин справи на підставі наданих сторонами доказів з дотриманням норм матеріального та процесуального права, доводи апеляційної скарги не містять передбачених законом підстав для скасування судового рішення.
За таких обставин, апеляційний суд приходить до висновку, що апеляційну скаргу слід залишити без задоволення, а рішення суду - без змін.
Керуючись ст. 367, 374, 375, 381- 384, 389, 390 ЦПК України, апеляційний суд,
Апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення.
Рішення Ічнянського районного суду Чернігівської області від 10 липня 2025 року залишити без змін.
Постанова набирає законної сили з дня її ухвалення і оскарженню в касаційному порядку не підлягає, крім випадків передбачених ст. 389 ЦПК України.
Повне судове рішення складено 23.09.2025.
Головуючий Судді :