печерський районний суд міста києва
Справа № 757/40125/25-к
пр. 1-кс-34059/25
12 вересня 2025 року слідчий суддя Печерського районного суду м. Києва ОСОБА_1 , за участю секретаря судового засідання ОСОБА_2 , за участю підозрюваного ОСОБА_3 , захисника ОСОБА_4 , прокурора ОСОБА_5 , розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду в м. Києві скаргу захисника ОСОБА_6 в інтересах підозрюваного ОСОБА_3 на повідомлення про підозру від 18.06.2025 року у кримінальному провадженні № 62020100000000410 від 19.02.2020 року,
Захисник ОСОБА_6 в інтересах підозрюваного ОСОБА_3 звернулася до слідчого судді зі скаргою на повідомлення про підозру від 18.06.2025 року ОСОБА_3 у кримінальному провадженні № 62020100000000410 від 19.02.2020 року.
У вимогах даної скарги особа, яка її подала, просить скасувати повідомлення про підозру від 18.06.2025 року ОСОБА_3 та зобов'язати уповноважену посадову особу внести відомості про скасування повідомлення про підозру від 18.06.2025 року ОСОБА_3 до Єдиного реєстру досудових розслідувань.
В обґрунтування необхідності скасування повідомлення про підозру ОСОБА_3 захисник посилається на те, що повідомлення про підозру від 18.06.2025 року ґрунтується на припущеннях, оскільки у розпорядженні сторони обвинувачення як на момент повідомлення про підозру, так і станом на день подання захисником скарги відсутні достатні докази причетності ОСОБА_3 до вчинення інкримінованих йому протиправних дій, а саме повідомлення про підозру ОСОБА_3 здійснене стороною обвинувачення без встановлення обставин, які підлягають доказуванню у кримінальному провадженні. Вказала, що у повідомленні про підзору не викладено суть події кримінального правопорушення (час, місце, спосіб та інші обставини вчинення кримінального правопорушення) та зауважила, що ОСОБА_3 , який на час інкримінованих кримінально-протиправних дій займав посаду інспектора роти № 3 батальйону № 4 полку № 2 (з обслуговування лівого берега) Управління патрульної поліції у місті Києві, діяв у межах Закону України «Про Національну поліцію».
У судовому засіданні захисник підозрюваного ОСОБА_3 - адвокат ОСОБА_4 вимоги, зазначені у скарзі захисника ОСОБА_6 , підтримала, просила задовольнити, посилаючись на викладені в скарзі доводи.
Підозрюваний ОСОБА_3 підтримав позицію свого захисника.
Прокурор у судовому засіданні щодо задоволення вимог скарги заперечив, просить відмовити, вказавши на достатність зібраних доказів для пред'явлення обґрунтованої підозри ОСОБА_3 .
Слідчий суддя, вислухавши пояснення підозрюваного ОСОБА_3 , його захисника - адвоката ОСОБА_4 та прокурора в судовому засіданні, вивчивши матеріали скарги та додані до неї докази, приходить до наступних висновків.
Другим слідчим відділом Територіального управління Державного бюро розслідувань, розташованого у місті Києві, за процесуального керівництва Київської міської прокуратури здійснюється досудове розслідування у кримінальному провадженні № 62020100000000410 від 19.02.2020 року за підозрою ОСОБА_3 у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 2 ст. 365 КК України.
Відповідно до п. 10 ч. 1 ст. 303 КПК України на досудовому провадженні може бути оскаржено повідомлення слідчого, дізнавача, прокурора про підозру після спливу одного місяця з дня повідомлення особі про підозру у вчиненні кримінального проступку або двох місяців з дня повідомлення особі про підозру у вчиненні злочину, але не пізніше закриття прокурором кримінального провадження або звернення до суду із обвинувальним актом - підозрюваним, його захисником чи законним представником.
Відповідно до ст. 9 ч. 6 КПК України у випадках, коли положення цього Кодексу не регулюють або неоднозначно регулюють питання кримінального провадження, застосовуються загальні засади кримінального провадження, визначені частиною першою статті 7 цього Кодексу.
Таким чином слідчий суддя виходячи з загальних засад кримінального провадження, закріплених в ст. 7 КПК України вважає, що предметом судового контролю слідчим суддею під час розгляду скарг на повідомлення про підозру є: обґрунтованість підозри, оскільки перевірка слідчим суддею саме обґрунтованості підозри є бар'єром для необґрунтованого кримінального переслідування та засобом належної реалізації загальних завдань кримінального провадження - щоб жодна особа не була піддана необґрунтованому процесуальному примусу і щоб до кожного учасника кримінального провадження була застосована належна правова процедура; форма та зміст документу - повідомлення про підозру (повідомлення про зміну раніше повідомленої підозри), а також порядок повідомлення про підозру (наявність повноважень в особи, яка здійснила таке повідомлення, тощо).
Перевіряючи на предмет форми та змісту оскаржуваного документу - повідомлення про підозру від 18.06.2025 року у кримінальному провадженні № 62020100000000410 від 19.02.2020 року щодо ОСОБА_3 , слідчий суддя вважає, що такий в повній мірі відповідає вимогам ст. 277 КПК України, оскільки в ньому наявні всі необхідні реквізити, визначені зазначеною нормою закону.
Оцінюючи порядок здійснення повідомлення про підозру від 18.06.2025 року у кримінальному провадженні № 62020100000000410 від 19.02.2020 щодо ОСОБА_3 , слідчий суддя не знаходить порушень закону, які б призвели до скасування означеного процесуального рішення.
Що стосується перевірки обґрунтованості повідомлення про підозру від 18.06.2025 року у кримінальному провадженні № 62020100000000410 від 19.02.2020 щодо ОСОБА_7 , слідчий суддя надходить до наступних висновків.
Підозрою є обґрунтоване припущення слідчого та/або прокурора про вчинення особою кримінального правопорушення. Праву підозрюваного «знати, у вчинені якого кримінального правопорушення його підозрюють», що визначено пунктом 1 частини третьої статті 42 КПК України, кореспондує обов'язок сторони обвинувачення довести це до його відома, повідомити про наявність підозри та роз'яснити її зміст.
Повідомлення про підозру - один з найважливіших етапів стадії досудового розслідування, що становить систему процесуальних дій та рішень слідчого або прокурора, спрямованих на формування законної і обґрунтованої підозри за умови забезпечення особі, яка стала підозрюваним, можливості захищатись усіма дозволеними законом засобами і способами. Цим актом у кримінальному провадженні вперше формулюється та обґрунтовується підозра конкретної особи у вчиненні кримінального правопорушення.
Викладена у письмовому повідомленні підозра є підґрунтям для виникнення системи кримінально-процесуальних відносин та реалізації засади змагальності у кримінальному провадженні, і у такий спосіб з'являються можливості для підозрюваного впливати на наступне формулювання обвинувачення.
Сформульована підозра встановлює межі, в рамках яких слідчий зможе найефективніше закінчити розслідування, а підозрюваний, його захисник та законний представник одержують можливість цілеспрямованіше реалізовувати функцію захисту. З моменту повідомлення особі про підозру слідчий, прокурор набувають щодо підозрюваного додаткових владних повноважень, а особа, яка отримала статус підозрюваного, набуває процесуальних прав та обов'язків, визначених статтею 42 КПК України.
З огляду на те, що поняття «обґрунтована підозра» не визначене у національному законодавстві та зважаючи на положення, - слід враховувати позицію Європейського суду з прав людини, відображену, зокрема, у пункті 175 рішення від 21 квітня 2011 року у справі "Нечипорук і Йонкало проти України", відповідно до якої термін "обґрунтована підозра" означає, що існують факти або інформація, які можуть переконати об'єктивного спостерігача в тому, що особа, про яку йдеться, могла вчинити правопорушення (рішення у справі "Фокс, Кемпбелл і Гартлі проти Сполученого Королівства" від 30 серпня 1990 року, п. 32, Series A, № 182). Окрім того, згідно з практикою ЄСПЛ "підозра" є частиною більш широкого поняття "обвинувачення", яке відповідно до п. 13 ч. 1 ст. 3 КПК України являє собою твердження про вчинення певною особою діяння, передбаченого законом України про кримінальну відповідальність, висунуте в порядку, встановленому цим Кодексом. Згідно ч. 1 ст. 6 Конвенції з прав людини і основоположних свобод за тлумаченням ЄСПЛ вміщено концепцію терміну "кримінальне обвинувачення", яка характеризується скоріше матеріальним, аніж формальним характером (справа "Девеєр проти Бельгії", рішення від 27.02.1980р., скарга №6903/75). У справі "Еклє проти Федеративної Республіки Німеччини" (рішення від 15.07.1982р, скарга №8130/78) ЄСПЛ констатував, що кримінальне обвинувачення може бути визначене як "офіційне повідомлення особи компетентним органом про те, що вона підозрюється у вчиненні кримінального правопорушення". Розвиваючи зазначену концепцію ЄСПЛ у справі "Фоті та інші проти Італії" (рішення від 10.12.1982р.) навів ширше витлумачення цього визначення, включивши до нього також "інші підстави, що підтверджують це звинувачення, і які можуть спричинити серйозні наслідки, що можуть ускладнити становище підозрюваного". Комісія та Суд визнали, що такими підставами, які можуть спричинити серйозні наслідки, можуть бути видача ордеру на арешт, обшук приміщення чи особистий обшук.
Обґрунтованість підозри містить у собі два аспекти. Перший стосується питання права: підозра має стосуватися правопорушення, передбаченого законом. Другий - питання факту: мають бути доведені обставини, які за розумного та неупередженого тлумачення викликають підозру щодо причетності певної особи до певного кримінального правопорушення.
Тобто первинним є встановлення саме події кримінального правопорушення, а вже тоді обставин, за яких сторонній спостерігач може з впевненістю сказати, що особа, про яку йдеться, могла вчините правопорушення. При цьому тлумачення поняття «обґрунтованості» буде залежати від усіх обставин справи (Fox, Campbell and Hartley v. the United Kingdom (Фокс, Кемпбелл і Хартлі проти Сполученого Королівства) (п. 184 рішення Великої Палати у справі «Мерабішвілі проти Грузії» (Merabishvili v. Georgia) від 28.11.2017, заява № 72508/13).
Обґрунтованість підозри не може встановлюватися in abstracto або ґрунтуватися на суб'єктивних припущеннях, а має підкріплюватися конкретними доказами в кримінальному провадженні.
Національне законодавство встановлює перелік випадків повідомлення про підозру (ст. 276 КПК України), якими зокрема є: 1) затримання особи на місці вчинення кримінального правопорушення чи безпосередньо після його вчинення; 2) обрання до особи одного з передбачених цим Кодексом запобіжних заходів; 3) наявності достатніх доказів для підозри особи у вчиненні кримінального правопорушення.
В даному конкретному випадку мало місце застосування прокурором п. 3 ч. 1 ст. 276 КПК України (наявність достатніх доказів для підозри особи у вчиненні кримінального правопорушення).
Таким чином, з урахуванням обставин справи, в даному випадку слідчий суддя при перевірці обґрунтованості повідомлення про підозру зобов'язаний перевірити саме наявність достатніх доказів для підозри, тобто встановити факт події кримінального правопорушення та такі факти і обставинами, які можуть переконати об'єктивного спостерігача, тобто не професіонала у сфері права, в існуванні зв'язку між діями ОСОБА_3 та подією кримінального правопорушення.
В зв'язку з цим, слідчий суддя зобов'язаний оцінити кожен, наданий сторонами, доказ на предмет наявності обґрунтованої підозри у вчиненні підозрюваним інкримінованих кримінальних правопорушень, з точки зору належності, допустимості, достовірності, а сукупність зібраних доказів з точки зору достатності та взаємозв'язку для прийняття відповідного процесуального рішення - повідомлення про підозру та зміну повідомлення про підозру і повідомлення про нову підозру (ст. 94 КПК України).
Суд враховує, що для встановлення оцінки обґрунтованості підозри, він в жодному випадку не повинен встановлювати причетність особи поза розумним сумнівом, однак національний стандарт оцінки доказів для встановлення обґрунтованості підозри обов'язково включає в себе такі критерії як допустимість, належність та достатність.
У даному кримінальному провадженні ОСОБА_3 18.06.2025 року повідомлено про підозру у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 2 ст. 365 КК України. Вказане повідомлення про підозру вручено ОСОБА_3 18.06.2025 року о 21 год. 55 хв.
Зі змісту повідомлення про підозру від 18.06.2025 вбачається, що ОСОБА_3 станом на 14.02.2020 року проходив службу в Національній поліції України на посаді інспектора роти № 3 батальйону № 4 полку № 2 (з обслуговування лівого берега) Управління патрульної поліції у місті Києві.
Відповідно до ст. 2 Закону України «Про державний захист працівників суду і правоохоронних органів» органи Національної поліції віднесено до правоохоронних органів.
Згідно з ч. 1 ст. 1 Закону України «Про Національну поліцію» Національна поліція України (поліція) - це центральний орган виконавчої влади, який служить суспільству шляхом забезпечення охорони прав і свобод людини, протидії злочинності, підтримання публічної безпеки і порядку.
Статтею 2 Закону України «Про Національну поліцію» визначено, що завданням поліції є надання поліцейських послуг у сферах: забезпечення публічної безпеки і порядку; 2) охорони прав і свобод людини, а також інтересів суспільства і держави; 3) протидії злочинності; 4) надання в межах, визначених законом, послуг з допомоги особам, які з особистих, економічних, соціальних причин або внаслідок надзвичайних ситуацій потребують такої допомоги.
Згідно ч. 1 ст. 7 Закону України «Про Національну поліцію» під час виконання своїх завдань поліція забезпечує дотримання прав і свобод людини, гарантованих Конституцією та законами України, а також міжнародними договорами України, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України, і сприяє їх реалізації.
Окрім того, ч. 4 ст. 7 Закону України «Про Національну поліцію» визначено, що поліцейським за будь-яких обставин заборонено сприяти, здійснювати, підбурювати або терпимо ставитися до будь-яких форм катування, жорстокого, нелюдського або такого, що принижує гідність, поводження чи покарання.
Згідно ч. 2 ст. 7 Закону України «Про Національну поліцію» обмеження прав і свобод людини допускається виключно на підставах та в порядку, визначених Конституцією і законами України, за нагальної необхідності і в обсязі, необхідному для виконання завдань поліції.
Згідно п. 2 ч. 3 ст. 13 Закону України «Про Національну поліцію» у складі поліції функціонує патрульна поліція.
Основними обов?язками поліцейського відповідно до ч. 1 ст. 18 Закону України «Про Національну поліцію» серед іншого є неухильне дотримання положень Конституції України, законів України та інших нормативно-правових актів, що регламентують діяльність поліції, та Присяги поліцейського; професійне виконання своїх службових обов'язків відповідно до вимог нормативно-правових актів, посадових (функціональних) обов'язків, наказів керівництва; надання невідкладної, зокрема домедичної і медичної, допомоги особам, які постраждали внаслідок правопорушень, нещасних випадків, а також особам, які опинилися в безпорадному стані або стані, небезпечному для їхнього життя чи здоров'я.
Відповідно до ч. 2 ст. 29 Закону України «Про Національну поліцію» поліцейський захід застосовується виключно для виконання повноважень поліції. Обраний поліцейський захід має бути законним, необхідним, пропорційним та ефективним.
Згідно положень п. п. 1, 2 ч. 1 ст. 42 Закону України «Про Національну поліцію» поліція під час виконання повноважень, визначених цим Законом, уповноважена застосовувати такі заходи примусу: фізичний вплив (сила); застосування спеціальних засобів.
Відповідно до ч. 1 ст. 44 Закону України «Про Національну поліцію» поліцейський може застосовувати фізичну силу, у тому числі спеціальні прийоми боротьби (рукопашного бою), для забезпечення особистої безпеки або/та безпеки інших осіб, припинення правопорушення, затримання особи, яка вчинила правопорушення, якщо застосування інших поліцейських заходів не забезпечує виконання поліцейським повноважень, покладених на нього законом.
Згідно п. 3 ч. 4 ст. 42 Закону України «Про Національну поліцію» для виконання своїх повноважень поліцейські можуть використовувати засоби обмеження рухомості (кайданки, сітки для зв'язування тощо).
Відповідно до ч. 7 ст. 42 Закону України «Про Національну поліцію» поліцейський зобов'язаний негайно зупинити застосування певного виду заходу примусу в момент досягнення очікуваного результату.
Згідно вимог п. 1 ч. 3 ст. 45 Закону України «Про Національну поліцію» кайданки та інші засоби обмеження рухомості застосовуються: а) до особи, яка підозрюється у вчиненні кримінального правопорушення та чинить опір поліцейському або намагається втекти; б) під час затримання особи; в) під час конвоювання (доставляння) затриманого або заарештованого; г) якщо особа своїми небезпечними діями може завдати шкоду собі і оточуючим; ґ) проведення процесуальних дій з особами у випадках, коли вони можуть створити реальну небезпеку оточуючим або собі.
Статтею 3 Конституції України передбачено, що людина, ї життя і здоров?я, честь і гідність, недоторканність і безпека визнаються в Україні найвищою соціальною цінністю. Права і свободи людини та їх гарантії визначають зміст і спрямованість діяльності держави. Держава відповідає перед людиною за свою діяльність. Утвердження і забезпечення прав і свобод людини є головним обов'язком держави.
Статтею 21 Конституції України передбачено, що усі люди є вільні і рівні у своїй гідності та правах. Права і свободи людини є невідчужуваними та непорушними.
Статтею 28 Конституції України передбачено, що ніхто не може бути підданий катуванню, жорстокому, нелюдському, або такому, що принижує його гідність, поводженню чи покаранню.
Статтею 3 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод , або забороняється катування. Нікого не може бути піддано катуванню або нелюдському чи такому, що принижує гідність, поводженню або покаранню.
Відповідно до ч. 1 ст. 19 Закону України «Про Національну поліцію» у разі вчинення протиправних діянь поліцейські несуть кримінальну, адміністративну, цивільно-правову, матеріальну та дисциплінарну відповідальність відповідно до закону, а також з урахуванням бойового імунітету, визначеного Законом України "Про оборону України".
Згідно ч. 2 ст. 19 Конституції України, ОСОБА_3 як працівників органу державної влади зобов'язаний діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Займаючи посаду інспектора роти № 3 батальйону № 4 полку № 2 (з обслуговування лівого берега) Управління патрульної поліції у місті Києві, будучи працівником вказаного правоохоронного органу ОСОБА_3 вчинив злочин за наступних обставин.
Так, 14.02.2020 на добове чергування у складі наряду «Рубін-402» заступили інспектор роти № 3 батальйону № 4 полку № 2 (з обслуговування лівого берега) Управління патрульної поліції у місті Києві лейтенант поліції ОСОБА_3 та інспектор роти № 3 батальйону № 4 полку № 2 (з обслуговування лівого берега) Управління патрульної поліції у місті Києві лейтенант поліції ОСОБА_8 .
Цього ж дня, тобто 14.02.2020 приблизно о 23 год. 20 хв., патрулюючи Дніпровський район міста Києва, інспектором роти № 3 батальйону № 4 полку № 2 (з обслуговування лівого берега) Управління патрульної поліції у місті Києві ОСОБА_3 та інспектором роти № 3 батальйону № 4 полку № 2 (з обслуговування лівого берега) Управління патрульної поліції у місті Києві ОСОБА_8 за адресою: м. Київ, вул. Гната Хоткевича, 3, зупинено за порушення правил дорожнього руху автомобіль марки та моделі «ZAZ Lanos», державний номерний знак « НОМЕР_1 », під керування ОСОБА_9 .
В ході спілкування з водієм ОСОБА_9 у працівників поліції виникли підозри, що останній може перебувати у стані алкогольного чи наркотичного сп'яніння, у зв'язку з чим йому було запропоновано пройти медичний огляд для встановлення стану алкогольного чи наркотичного сп'яніння.
В подальшому, ОСОБА_9 та працівники поліції направились до наркологічного відділення № 2 КНП «Київська міська наркологічна клінічна лікарня «Соціотерапія», що за адресою: м. Київ, вул. Чорних Запорожців (колишня назва - Петра Запорожця), 20, де ОСОБА_9 оглянуто лікарем та не встановлення факту перебування останнього у стані алкогольного чи наркотичного сп'яніння.
Після цього, 14.02.2020 приблизно о 23 год. 49 хв., перебуваючи за адресою: м. Київ, вул. Чорних Запорожців (колишня назва - Петра Запорожця), 20, у ОСОБА_9 та ОСОБА_3 виник конфлікт на ґрунті неприязних відносин, в ході якого у ОСОБА_3 виник злочинний умисел на перевищення наданих йому службових повноважень.
В цей час ОСОБА_3 , незважаючи на відсутність законних підстав, усвідомлюючи, що його дії явно виходять за межі наданих йому прав та повноважень, передбачаючи суспільно-небезпечні наслідки та бажаючи їх настання, наніс один удар кулаком правої руки в область грудної клітини ОСОБА_9 .
Після цього, ОСОБА_3 всупереч вимогам ст. ст. 29, 42, 43, 44, 45 ЗУ «Про Національну поліцію», достовірно розуміючи, що затримання особи, застосування фізичної сили та спеціальних засобів - це дії, які дозволяються в особливих випадках та потребують дотримання особливого порядку, усвідомлюючи протиправність своїх дій та відсутність підстав для затримання, заламав руки ОСОБА_9 , який в цей час перебував у лежачому положенні, за спину, наніс йому один удар гумовим кийком в область внутрішньо поверхні стегон, один удар в область потилиці, та одягнув на нього кайданки, позбавивши можливості обирати за власною волею місцезнаходження, обмеживши надані Конституцією України права на повагу до волі, честі та гідності особи, а також свободу пересування ,тобто фактично позбавив останнього волі.
В подальшому, ОСОБА_9 в кайданках за спиною поміщено до службового автомобіля працівників поліції.
Після чого, ОСОБА_3 , який разом з ОСОБА_9 перебував у службовому автомобілі, реалізуючи свій злочинний умисел, направлений на перевищення службових повноважень, що супроводжувалось насильством та застосуванням спеціальних засобів, усвідомлюючи протиправний характер своїх дій, явно виходячи за межі наданих йому прав та повноважень, наніс лівою рукою зжатою в кулак три удари в область носу, правого ока та лівої щоки ОСОБА_9 .
Внаслідок цього ОСОБА_9 отримав тілесні ушкодження, які відносяться до легких тілесних ушкоджень, що спричинили короткочасний розлад здоров'я на строк понад 6 але менш ніж 21 добу (за критерієм тривалості розладу здоров'я), а саме: а)закрита травма лицьового черепу: перелом кісток носу; б)синці - на верхній повіці правого ока, в завушній ділянці справа; в)синці - на задній поверхні правого стегна у верхній третині заднє-внутрішньої поверхні лівого стегна у верхній третині.
Надалі ОСОБА_3 та ОСОБА_8 затримано ОСОБА_9 доставлено до Дніпровського УП ГУНП у місті Києві, що за адресою: м. Київ, вул. Червоноткацька, 2, де відносно останнього складено протокол про адміністративне затримання серії «АЗ» № 102367 від 15.02.2020, протокол про адміністративне правопорушення, передбачене ст. 173 КУпАП від 15.02.2020, серії «ГП» № 521854, та протокол про адміністративне правопорушення, передбачене ст. 185 КУпАП від 15.02.2020, серії «ГП» № 521855, провадження у яких за результатом судового розгляду закрито у зв'язку з відсутністю в діях ОСОБА_9 складу вказаних адміністративних правопорушень.
Таким чином, ОСОБА_3 підозрюється у тому, що він перевищив службові повноваження, тобто будучи працівником правоохоронного органу умисно вчинив дії, які явно виходять за межі наданих йому повноважень, що супроводжувалися насильством, застосуванням спеціальних засобів та болісними і такими, що ображають особисту гідність потерпілого, діями, за відсутності ознак катувань, тобто у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 2 ст. 365 КК України.
Слідчий суддя, проаналізувавши надані сторонами кримінального провадження докази, не виключає факту ймовірного вчинення кримінально-протиправних дій відносно ОСОБА_9 , які охоплюються складом одного з кримінальних правопорушень, передбаченого КК України. Водночас, розглядаючи скаргу на повідомлення про підозру від 18.06.2025 року ОСОБА_3 у вчиненні злочину, передбаченого ч. 2 ст. 365 КК України, слідчий суддя зобов'язаний встановити факти і обставинами, які можуть переконати об'єктивного спостерігача, тобто не професіонала у сфері права, в існуванні зв'язку між діями ОСОБА_3 та подією кримінального правопорушення.
Так, у провину ОСОБА_7 як на підтвердження його можливої причетності до вчинення інкримінованого діяння сторона обвинувачення ставить порушення ст.ст. ст. ст. 29, 42, 43, 44, 45 ЗУ «Про Національну поліцію».
Однак, з наданих сторонами кримінального провадження документів вбачається, що фактично єдиним джерелом доказів в даному кримінальному провадженні є показання самого потерпілого ОСОБА_9 . В цьому аспекті слушними є доводи захисника ОСОБА_4 , що позиція потерпілого є неоднозначною.
Так, потерпілим подано до Київської міської прокуратури заяву від 11.07.2025 року, в якій ОСОБА_9 зазначив, серед іншого, що в діях ОСОБА_3 відсутній склад кримінального правопорушення, він не має до ОСОБА_3 претензій майнового і немайнового характеру (дослівно - моральної шкоди), не підтримує подану ним заяву про злочин та просить не притягати ОСОБА_3 до кримінальної відповідальності. Через 6 днів, 17.07.2025 року, потерпілий подав до Київської міської прокуратури заяву від 17.07.2025 року, в якій вказав, що помилково вказав у заяві від 11.07.2025 року про відсутність в діях ОСОБА_3 складу інкримінованого останньому кримінального правопорушення. Тому позиція потерпілого є суперечливою.
Також слід взяти до уваги, що стороною захисту надано копію протоколу допиту свідка ОСОБА_8 в межах кримінального провадження № 62020100000000410 від 19.02.2020 року, яка показала, що ОСОБА_3 не наносив тілесні ушкодження ОСОБА_9 в салоні службового автомобіля працівників патрульної поліції.
Крім того, відповідно до змісту протоколу огляду речей та документів (відео-файлів) від 23.02.2022 року, потерпілий перешкоджав руху службовому автомобілю, в якому перебували ОСОБА_3 та ОСОБА_8 . Потерпілий стверджував, що ОСОБА_3 вдарив його в обличчя і цим ударом ОСОБА_3 зламав йому ніс. Потім сказав, що «ну не в обличчя, а в груди». Далі під час спілкування потерпілого з медичним працівником, який приїхав на кареті швидкої медичної допомоги, медичний працівник запитав, вказуючи на потерпілого ОСОБА_9 , «у нього ніс поломаний?», на що потерпілий відповів «ні, це спадкове викривлення … а можливо й зараз …».
Слідчий суддя враховує, що згідно висновку експерта № 042-619-2020 від 10.04.2020 року, у потерпілого мали місце ушкодження: а) закрита травма лицьового черепу: перелом кісток носу б) синці - на верхній повіці правого ока, в завушній ділянці справа; в) синці - на задній поверхні правого стегна у верхній третині на заднє- внутрішній поверхні лівого стегна у верхній третині. Описані ушкодження утворилися від не менш 4-х (чотирьох) дій (за рахунок ударів під кутами, наближеними до прямих) тупих предметів; судити про характерні властивості травмуючих предметів, яким (якими) були спричинені ушкодження, зазначені в п. а) і б) Підсумків не представляється можливим; ушкодження, які зазначені п. в) утворились від дії тупого (тупих) предмету (предметів) подовженої форми з обмеженою поверхнею контакту, не виключається гумовою палкою. Тілесне ушкодження вказане в п. а) відноситься до легкого тілесного ушкодження, що спричинило короткочасний розлад здоров?я на строк понад 6 але менш ніж 21 добу.
Тому сам по собі згаданий висновок експерта не доводить наявність у діях ОСОБА_3 складу кримінального правопорушення, передбаченого ч. 2 ст. 365 КК України, та факту завдання тілесних ушкоджень потерпіломоу ОСОБА_9 саме за викладених у повідомленні про підозру від 18.06.2025 року ОСОБА_3 обставин, оскільки в цьому висновку не визначено механізм завдання ударів потерпілому ОСОБА_9 , відсутні будь-які посилання на завдання цих ударів у салону службового автомобіля вказаних працівників патрульної поліції, та ствердно не вказується про те, що тілесні ушкодження потерпілому було завдано саме 15.02.2025.
Слушними є доводи сторони захисту про те, що протокол проведення слідчого експерименту від 16.03.2020 року не доводить обґрунтованість підозри, пред'явленої ОСОБА_3 , оскільки слідчий експеримент, де-факто, відображає показання потерпілого, надані в ході здійснення досудового розслідування в кримінальному провадженні № 62020100000000410 від 19.02.2020 року.
Крім того, обставини ймовірної події кримінального правопорушення, якими обґрунтовувався зазначений висновок експерта, було взято саме зі згаданого протоколу проведення слідчого експерименту, що свідчить про розумний сумнів у достовірних вихідних даних проведеного експертного дослідження.
Слідчий суддя погоджується, що долучені сторонами кримінального провадження докази не містять безпосередньої фіксації вчинення ОСОБА_3 кримінально-протиправних дій, описаних у повідомленні йому про підозру від 18.06.2025 року, а будь-які свідки ймовірної події кримінального правопорушення відсутні. З цим погодився прокурор, який послався на те, що безперервну відео-фіксацію повинен був здійснювати ОСОБА_3 , оскільки під час ймовірної події кримінального правопорушення він займав посаду інспектора роти № 3 батальйону № 4 полку № 2 (з обслуговування лівого берега) Управління патрульної поліції у місті Києві та перебував на добовому чергуванні у складі наряду «Рубін-402».
Однак, в межах кримінального провадження № 62020100000000410 від 19.02.2020 року ОСОБА_3 перебуває в статусі підозрюваного, а тому відповідно до змісту ст. 62 Конституції України не зобов'язаний доводити свою невинуватість у вчиненні злочину. Відсутність під час ймовірної події кримінального правопорушення відео-фіксації з боку ОСОБА_3 може свідчити про ті чи інші порушення Інструкцій чи інших нормативно-правових актів, якими регулюється діяльність працівників правоохоронних органів, однак, в межах даного кримінального провадження факт відсутності такої відео-фіксації не може доводити винуватість ОСОБА_3 у вчиненні інкримінованого йому злочину, передбаченого ч. 2 ст. 365 КК України.
Доводи прокурора на те, що дії ОСОБА_3 за вказаних у повідомленні про підозру обставин як інспектора роти № 3 батальйону № 4 полку № 2 (з обслуговування лівого берега) Управління патрульної поліції у місті Києві, а саме щодо застосування кайданок як засобів обмеження рухомості, були незаконними, оскільки постановою Дніпровського районного суду м. Києва від 23.04.2020 року, винесеною у справі № 755/3012/20, провадження у справі про адміністративне правопорушення про притягнення до адміністративної відповідальності ОСОБА_9 за вчинення адміністративних правопорушень, передбачених статтями 173 та 185 КУпАП, було закрито у зв'язку з відсутністю в діях останнього складів вказаних адміністративних правопорушень, слідчий суддя вважає необґрунтованими, оскільки відповідно до змісту п. 1 ч. 3 ст. 45 Закону України «Про Національну поліцію» кайданки та інші засоби обмеження рухомості застосовуються, зокрема, під час затримання особи, що й було зроблено та складено протокол про адміністративне затримання серії «АЗ» № 102367. Складені в подальшому протоколи про адміністративні правопорушення серії «ГП» № 521854 та серії «ГП» № 521855 були способом фіксації події ймовірних адміністративних правопорушень, а визначення достатності наявних доказів для притягнення ОСОБА_9 до адміністративної відповідальності за вчинення адміністративних правопорушень, передбачених статтями 173 та 185 КУпАП, належало до компетенції суду. Відсутність постанови про притягнення ОСОБА_9 до адміністративної відповідальності за наслідком розгляду вказаних протоколів про адміністративне правопорушення автоматично не свідчить про кримінально-правовий характер дій ОСОБА_3 як інспектора роти № 3 батальйону № 4 полку № 2 (з обслуговування лівого берега) Управління патрульної поліції у місті Києві, який застосував кайданки задля складення цих протоколів про адміністративне правопорушення.
Зважаючи на викладене, слідчий суддя приходить до висновку про наявність підстав для скасування повідомлення про підозру від 18.06.2025 року у кримінальному провадженні № 62020100000000410 від 19.02.2020 року щодо ОСОБА_3 .
Приймаючи таке рішення, слідчий суддя вкотре звертає увагу на те, що стандарт оцінки доказів навіть задля встановлення обґрунтованості/необґрунтованості підозри здійснюється за критеріями допустимості, належності та достатності ( ст. 94 КПК України).
Поряд з цим, не підлягають задоволенню вимоги захисників (викладені у скарзі адвокатом ОСОБА_6 та підтримані в судовому засіданні адвокатом ОСОБА_4 ) щодо зобов'язання внесення відомостей про скасування повідомлення про підозру до Єдиного реєстру досудових розслідувань, оскільки кримінально процесуальним законом не визначено механізм реалізації таких дій.
На підставі викладеного, керуючись ст.ст.7, 9, 22, 26, 277, 278, 303, 309 КПК України, слідчий суддя,
Скаргу захисника ОСОБА_6 в інтересах підозрюваного ОСОБА_3 на повідомлення про підозру від 18.06.2025 року у кримінальному провадженні № 62020100000000410 від 19.02.2020 року - задовольнити частково.
Скасувати повідомлення про підозру ОСОБА_3 , за фактом вчинення кримінального правопорушення, передбаченого ч. 2 ст. 365 КК України, складене 18.06.2025 у кримінальному провадженні № 62020100000000410 від 19.02.2020 року.
В задоволенні решти вимог скарги відмовити.
Ухвала слідчого судді може бути оскарження безпосередньо до Київського апеляційного суду протягом п'яти днів.
Слідчий суддя ОСОБА_1