22 вересня 2025 року справа № 826/9248/17
м. Черкаси
Черкаський окружний адміністративний суд у складі головуючого судді Руденко А. В., розглянувши у спрощеному письмовому провадженні в приміщенні суду адміністративну справу № 826/9248/17 за позовом громадянина Афганістану ОСОБА_1 до Головного управління Державної міграційної служби України в м. Києві, правонаступником якого є Центральне міжрегіональне управління Державної міграційної служби у м. Києві та Київській області, Державної міграційної служби України про визнання протиправним та скасування рішення, зобов'язання вчинити дії,
25.07.2017 до Окружного адміністративного суду міста Києва звернувся громадянин Афганістану ОСОБА_1 (далі позивач) з позовною заявою до Головного управління Державної міграційної служби України в м. Києві (далі відповідач 1), Державної міграційної служби України (далі відповідач 2), в якій просить:
- визнати неправомірним та скасувати наказ Головного управління ДМС України в м. Києві про відмову в прийнятті заяви про визнання громадянина Громадянин Афганістану ОСОБА_1 біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту;
- визнати неправомірним та скасувати рішення Державної міграційної служби України № 59-17 від 11.07.2017 про відхилення скарги на наказ ГУ ДМС України в м. Києві про відмову в прийнятті заяви про визнання громадянина Громадянин Афганістану ОСОБА_1 біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту;
- зобов'язати Державну міграційну служби України повторно розглянути заяву громадянина ОСОБА_2 про визнання його біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, відповідно до вимог чинного законодавства.
Обгрунтовуючи позовну заяву позивач зазначив, що через побоювання за своє життя прибув в Україну і звернувся із заявою про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, проте рішенням ДМС України йому було відмовлено у визнанні біженцем чи особою, яка потребує додаткового захисту. У зв'язку з наявністю обгрунтованих побоювань стосовно повернення в країну походження - Афганістан, загостренням ситуації в країні походження у квітні 2017 року повторно подав заяву-анкету про визнання його біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту до Головного управління ДМС України в м. Києві, проте згідно повідомлення про відмову у прийнятті заяви про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту №78 від 27.04.2017 у прийнятті заяви відмовлено з тієї підстави, що позивачеві раніше було відмовлено у визнанні біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту з тих же підстав.
Позивач вказує, що не може повернутися до Афганістану через загальне насильство, так як його країна знаходиться у стані військового конфлікту; в Кабулі, де він мешкає, наразі дуже небезпечно, тому через страх за власне життя не може туди повернутись. Проте відповідачі не поцікавились актуальною ситуацією у країні походження позивача під час прийняття спірного рішення, незважаючи на те, що інформація по країні походження міститься у загальнодоступних та авторитетних джерелах інформації і не потребує доказуванню. Побоювання позивача є обгрунтованими з огляду на те, що у країні походження на нього чекає небезпека і висока ймовірність бути вбитим у ході постійних військових конфліктів та систематичного порушення прав людини, а влада Афганістану не здатна забезпечити захист позивача від систематичного порушення прав людини.
Відмова відповідача 1 у прийнятті заяви про визнання позивача біженцем чи особою, яка потребує додаткового захисту та відповідача 2 у задоволенні скарги може мати наслідком виникнення у позивача обов'язку повернутись до країни походження, а відтак з огляду на інформацію про країну походження та побоювання позивача така відмова є порушенням норм законодавства України та міжнародного законодавства.
Відповідачі надали до Окружного адміністративного суду м. Києва заперечення проти позову від 22.08.2017, у якому вказали, що позивач вперше звернувся із заявою про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, 16.07.2015. Рішенням ДМС від 17.02.2016 №21-16 позивачу було відмовлено у визнанні захисту як особі, стосовно якої встановлено відсутність умов для надання позивачу статусу біженця чи особи, яка потребує додаткового захисту. Позивач звернувся до суду із позовною заявою про скасування рішення від 17.02.2016 №21-16, проте ухвалою ОАС м. Києва від 29.06.2016 у справі №826/6739/16 позовна заява повернута позивачу. Отже позивач не використав право на судове оскарження рішення від 17.02.2016 №21-16. Причини, з яких позивач повторно звернувся із заявою від 27.04.2017 про надання статусу біженця чи особи, яка потребує додаткового захисту, не змінились, позивач навів факти і підтвердив їх матеріальними елементами, які тотожні відомостям, що спростовані під час провадження за його попередньою заявою, а тому відповідно до ч. 6 ст. 5 Закону України «Про біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту» йому відмовлено у прийнятті заяви.
07.12.2017 позивач подав до суду додаткові пояснення, у яких послався на ті ж обставини, що і у позовній заяві.
Ухвалою від 28.07.2017 Окружний адміністративний суд міста Києва відкрив провадження в адміністративній справі.
Законом України “Про ліквідацію Окружного адміністративного суду міста Києва та утворення Київського міського окружного адміністративного суду» від 13.12.2022 № 2825-IX (далі Закон № 2825-IX) ліквідовано Окружний адміністративний суд міста Києва.
Відповідно до супровідного листа Окружного адміністративного суду міста Києва від 03.06.2024 № 03-19/8715/24 “Про скерування за належністю справи» на виконання положень п. 2 розділу ІІ Прикінцеві та перехідні положення Закону України № 2825-ІХ справа № 826/9248/17 була скерована до Київського окружного адміністративного суду за належністю.
Згідно з супровідним листом від 07.01.2025 № 01-19/93/25 Київський окружний адміністративний суд на виконання Закону України “Про внесення зміни до пункту 2 розділу II “Прикінцеві та перехідні положення» Закону України “Про ліквідацію Окружного адміністративного суду міста Києва та утворення Київського міського окружного адміністративного суду» та відповідно до Порядку передачі судових справ, нерозглянутих Окружним адміністративним судом міста Києва, затвердженого наказом Державної судової адміністрації України від 16.09.2024 № 399, передав справу до Черкаського окружного адміністративного суду.
Ухвалою Черкаського окружного адміністративного суду від 03.02.2025 справа №826/9248/17 прийнята до провадження суддею Руденко А.В., вирішено здійснювати її розгляд у письмовому провадженні без виклику сторін.
Ухвалою Черкаського окружного адміністративного суду від 03.02.2025 здійснено заміну відповідача -1 Головного управління Державної міграційної служби України у м. Києві на правонаступника - Центральне міжрегіональне управління Державної міграційної служби у м. Києві та Київській області.
21.02.2025 Центральне міжрегіональне управління Державної міграційної служби у м. Києві та Київській області надало письмові пояснення, у яких вказало, що позивач звертався 25.10.2021 з метою продовження довідки про звернення за захистом в Україні №012251, строк дії якої було продовжено до 25.01.2022. Після закінчення строку дії довідки про звернення за захистом в Україні позивач до ЦМУ у м. Києві та Київській області не звертався, на даний час місце його перебування невідоме. Позивач не повідомив ЦМУ ДМС про намір залишити територію України, інформація про перетин ним державного кордону України відсутня. Позиція стосовно позовних вимог є незмінною, ДМС заперечує проти позовних вимог та вважає їх необгрунтованими.
З'ясувавши доводи сторін, дослідивши письмові докази, наявні в матеріалах справи, суд встановив такі фактичні обставини.
16.07.2015 позивач ОСОБА_1 , громадянин Афганістану, звернувся із заявою про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту.
Наказом ДМС від 17.02.2016 №21-16 позивачу було відмовлено у визнанні захисту як особі, стосовно якої встановлено відсутність умов для надання статусу біженця чи особи, яка потребує додаткового захисту, передбачених пунктами 1 та 13 частини 1 статті 1 Закону України «Про біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту».
Позивач звернувся до суду із позовною заявою про скасування наказу від 17.02.2016 №21-16, проте ухвалою Окружного адміністративного суду м. Києва від 29.06.2016 у справі №826/6739/16 позовна заява повернута позивачу.
27.04.2017 позивач повторно звернувся до Головного управління ДМС в м. Києві із заявою про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, у якій вказав, що не може повернутись до Афганістану через загальне насильство, так як його країна знаходиться в стані військового конфлікту. В Афганістані , а саме в м. Кабул, де він мешкав, наразі дуже небезпечно, тому він не може через страх за власне життя туди повернутись. Інформація в країні походження підтверджує це: Ситуація в сфері безпеки помітно погіршилася в 2015 році, так як рух «Талібан» та інші протиурядові формування провели агресивні військові кампанії і значно наблизились в напрямку великих населених пунктів. Повідомляється, що наприкінці 2015 року таліби захопили найбільшу за площею частину території, починаючи з 2001 року. За оцінками, кількість районів, які контролюються або де ведуться бойові дії талібами, становить 25-30%. Зростання кількості протиурядових формувань з різними цілями і програмами, в тому числі, переважно груп, пов'язаних з ІГІЛ, в поєднанні з внутрішніми сутичками між повстанцями , ще більш ускладнює ситуацію у сфері безпеки. Також повідомляється, що проурядові збройні формування підривають авторитет уряду на підконтрольних їм територіях і їх діяльність все частіше асоціюється з порушеннями прав людини. Члени сім'ї - дружина ОСОБА_3 , діти до 18 років - ОСОБА_4 , ОСОБА_5 , ОСОБА_6 .
За результатами аналізу заяви позивача Головне управління ДМС в м. Києві встановило, що причини, які викладені у заяві від 16.07.2015, та причини, які викладені у заяві від 27.04. 2017, не змінились, та прийняло наказ від 27.04.2017 №188, про відмову у наданні позивачу статусу біженця чи особи, яка потребує додаткового захисту, на підставі ч. 6 ст. 5 Закону України «Про біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту», оскільки підстави звернення за захистом не змінились.
27.04.2017 за №78 відповідач 1 направив позивачу повідомлення про відмову у прийнятті заяви про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту. з підстави: у зв'язку з тим, що позивачу раніше було відмовлено у визнанні біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту та підстави звернення за захистом до ГУ ДМС України в м. Києві не змінилися.
Позивач звернувся до відповідача 2 зі скаргою на наказ відповідача 1 від 27.04.2017 за №188, за результатами розгляду якої відповідачем 2 складено висновок від 10.07.2017, затверджений 11.07.2017.
На підставі висновку від 10.07.2017 ДМС України прийняло наказ від 11.07.2017 №59-17 про відхилення скарги на рішення територіального орану ДМС про відмову в прийнятті заяви про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, яким відхилено скаргу позивача на наказ від 27.04.2017 №188.
Відповідач 2 направив позивачу повідомлення від 19.07.2017 №195 про відхилення скарги на рішення ГУ ДМС України в м. Києві про відмову в прийнятті заяви про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту.
Надаючи правову оцінку встановленим у справі фактичним обставинам суд зазначає наступне.
Порядок регулювання суспільних відносин у сфері визнання особи біженцем, особою, яка потребує додаткового або тимчасового захисту, втрати та позбавлення цього статусу, а також встановлення правового статусу біженців та осіб, які потребують додаткового захисту і яким надано тимчасовий захист в Україні визначений Законом України «Про біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту» від 08.07.2011 №3671-VI зі змінами та доповненнями (далі - Закон №3671-VI).
Статтею 2 Закон №3671-VI питання, пов'язані з біженцями та особами, які потребують додаткового або тимчасового захисту, регулюються цим Законом, іншими нормативно-правовими актами, а також міжнародними договорами, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України.
Згідно статті 1 Закону №3671-VI в редакції, яка діяла на час виникнення спірних відносин, у цьому Законі терміни вживаються в такому значенні:
1) біженець - особа, яка не є громадянином України і внаслідок обґрунтованих побоювань стати жертвою переслідувань за ознаками раси, віросповідання, національності, громадянства (підданства), належності до певної соціальної групи або політичних переконань перебуває за межами країни своєї громадянської належності та не може користуватися захистом цієї країни або не бажає користуватися цим захистом внаслідок таких побоювань, або, не маючи громадянства (підданства) і перебуваючи за межами країни свого попереднього постійного проживання, не може чи не бажає повернутися до неї внаслідок зазначених побоювань;
3) довідка про звернення за захистом в Україні - документ, що засвідчує законність перебування особи на території України на період, що розпочинається з моменту звернення особи з відповідною заявою про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, і є дійсною для реалізації прав і виконання обов'язків, передбачених цим Законом та іншими законами України, до остаточного визначення статусу такої особи чи залишення нею території України;
4) додатковий захист - форма захисту, що надається в Україні на індивідуальній основі іноземцям та особам без громадянства, які прибули в Україну або перебувають в Україні і не можуть або не бажають повернутися в країну громадянської належності або країну попереднього постійного проживання внаслідок обставин, зазначених у пункті 13 частини першої цієї статті;
8) заява про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, - заява-анкета встановленого зразка, в якій іноземець або особа без громадянства просить визнати його біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, із зазначенням та обґрунтуванням однієї з підстав для такого визнання, зазначених у пунктах 1 і 13 частини першої цієї статті;
12) країна походження - країна чи країни громадянської належності для іноземця або країна попереднього постійного проживання особи без громадянства;
13) особа, яка потребує додаткового захисту, - особа, яка не є біженцем відповідно до Конвенції про статус біженців 1951 року і Протоколу щодо статусу біженців 1967 року та цього Закону, але потребує захисту, оскільки така особа змушена була прибути в Україну або залишитися в Україні внаслідок загрози її життю, безпеці чи свободі в країні походження через побоювання застосування щодо неї смертної кари або виконання вироку про смертну кару чи тортур, нелюдського або такого, що принижує гідність, поводження чи покарання або загальнопоширеного насильства в ситуаціях міжнародного або внутрішнього збройного конфлікту чи систематичного порушення прав людини і не може чи не бажає повернутися до такої країни внаслідок зазначених побоювань.
Згідно частини 1 статті 6 №3671-VI не може бути визнана біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, особа, стосовно якої встановлено, що умови, передбачені пунктами 1 чи 13 частини першої статті 1 цього Закону, відсутні.
Отже за змістом вказаних приписів статус біженця або особи, яка потребує додаткового захисту, надається особі за наявності підстав, передбачених пунктом 1 та пунктом 13 статті 1 Закону №3671-VI.
Зокрема, особою, яка потребує додаткового захисту, визнається особа, яка змушена прибути в Україну внаслідок загрози її життю, безпеці та свободі в країні походження через побоювання загальнопоширеного насильства в ситуаціях міжнародного або внутрішнього збройного конфлікту чи систематичного порушення прав людини і не може чи не бажає повернутися до такої країни внаслідок зазначених побоювань.
Стаття 5 Закону №3671-VI регулює порядок звернення особи із заявою про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту.
Частиною 1 вказаної статті передбачено, що особа, яка з наміром бути визнаною біженцем в Україні або особою, яка потребує додаткового захисту, перетнула державний кордон України в порядку, встановленому законодавством України, повинна протягом п'яти робочих днів звернутися до центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту, із заявою про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту.
Згідно частини 2 вказаної статті особа, яка з наміром бути визнаною біженцем в Україні або особою, яка потребує додаткового захисту, під час в'їзду в Україну незаконно перетнула державний кордон України, повинна без зволікань звернутися до центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту, із заявою про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту.
Згідно частини 6 вказаної статті центральний орган виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту, може прийняти рішення про відмову в прийнятті заяви про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, в разі, якщо заявник видає себе за іншу особу або якщо заявнику раніше було відмовлено у визнанні біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, за відсутності умов, передбачених пунктами 1 чи 13 частини першої статті 1 цього Закону, якщо зазначені умови не змінилися.
Частинами 1, 7 статті 7 Закону №3671-VI оформлення документів для вирішення питання щодо визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, проводиться на підставі заяви про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту. Така заява особисто подається іноземцем чи особою без громадянства або її законним представником до центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту, за місцем тимчасового перебування заявника. До заяви про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, додаються документи, що посвідчують особу заявника, а також документи та матеріали, що можуть бути доказом наявності умов для визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту. У разі якщо у заявника відсутні документи, що посвідчують його особу, або такі документи є фальшивими, він повинен повідомити про цю обставину в заяві про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, а також викласти причини виникнення зазначених обставин.
Згідно частини 1 статті 8 Закону №3671-VI центральний орган виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту, який прийняв до розгляду заяву іноземця чи особи без громадянства про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, видає заявникові довідку про звернення за захистом в Україні та реєструє заявника. Протягом п'ятнадцяти робочих днів з дня реєстрації заяви центральний орган виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту, проводить співбесіду із заявником, розглядає відомості, наведені в заяві, та інші документи, вимагає додаткові відомості та приймає рішення про оформлення документів для вирішення питання щодо визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, або про відмову в оформленні документів для вирішення зазначеного питання.
Згідно частини 4 вказаної статті рішення про оформлення або відмову в оформленні документів для вирішення питання щодо визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, приймається на підставі письмового висновку працівника, який веде справу, і оформлюється наказом уповноваженої посадової особи центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту.
Частиною 6 вказаної статті передбачено, що рішення про відмову в оформленні документів для вирішення питань щодо визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, приймаються за заявами, які є очевидно необґрунтованими, тобто якщо у заявника відсутні умови, зазначені пунктами 1 чи 13 частини першої статті 1 цього Закону, а також якщо заяви носять характер зловживання: якщо заявник з метою визнання його біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, видає себе за іншу особу, а так само за заявами, поданими особами, яким було відмовлено у визнанні біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, у зв'язку з відсутністю підстав, передбачених для визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, встановлених пунктами 1 чи 13 частини першої статті 1 цього Закону, якщо зазначені умови не змінилися.
Згідно частини 7 вказаної статті у разі прийняття рішення про відмову в оформленні документів для вирішення питання щодо визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, центральний орган виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту, протягом трьох робочих днів з дня його прийняття надсилає заявнику або його законному представнику письмове повідомлення з викладенням причини відмови і роз'ясненням порядку оскарження такого рішення.
За змістом вказаних приписів рішення про відмову в оформленні документів для вирішення питань про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, за заявою, поданою повторно, приймається у зв'язку з відсутністю підстав, передбачених для визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, встановлених пунктами 1 чи 13 частини першої статті 1 цього Закону, якщо зазначені умови не змінилися.
Оскарження рішень щодо статусу біженця та особи, яка потребує додаткового захисту врегульоване статтею 12 Закону №3671-VI.
Так, згідно частини 1 вказаної статті рішення про відмову в прийнятті заяви про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, про відмову в оформленні документів для вирішення питання щодо визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, протягом п'яти робочих днів з дня отримання повідомлення про відмову можуть бути оскаржені в установленому законом порядку до центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту, а також до суду у строки, встановлені цим Законом.
Частиною вказаної статті передбачено, що рішення, що приймаються центральним органом виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту, щодо визнання іноземця або особи без громадянства біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, а також рішення про втрату чи позбавлення статусу біженця або додаткового захисту, про скасування рішення про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, можуть бути оскаржені в установленому законом порядку та в установлені цим Законом строки до суду.
Отже індивідуальним актом, який є предметом даного розгляду, є наказ ДМС України 11.07.2017 №59-17 про відхилення скарги на рішення територіального орану ДМС про відмову в прийнятті заяви про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, оскільки у разі оскарження рішення територіального органу ДМС України до ДМС України саме до компетенції останнього відноситься прийняття рішення за результатами розгляду скарги.
Щодо наказу Головного управління ДМС України в м. Києві про відмову в прийнятті заяви про визнання громадянина Громадянин Афганістану ОСОБА_1 біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту від 27.04.2017 №188, то у зв'язку з тим, що прийняття рішення за скаргою на вказане рішення відноситься до компетенції відповідача 2, позовна вимога про визнання його протиправним та скасування не підлягає розгляду у порядку адміністративного судочинства, а тому відповідно до пункту 1 частини 1 статті 238 КАС України провадження у справі в цій частині підлягає закриттю.
Судом встановлено, що 27.04.2017 позивач повторно звернувся до Головного управління ДМС в м. Києві із заявою про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту.
Наказом Головного управління ДМС в м. Києві від 27.04.2017 №188 у наданні позивачу статусу біженця чи особи, яка потребує додаткового захисту, відмовлено на підставі ч. 6 ст. 5 Закону, оскільки підстави звернення за захистом не змінились.
Наказом ДМС України 11.07.2017 №59-17 про відхилення скарги на рішення територіального орану ДМС про відмову в прийнятті заяви про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, скаргу позивача на рішення від 27.04.2017 №188 відхилено.
Надаючи правову оцінку наказу ДМС України 11.07.2017 №59-17 суд зазначає, що згідно з положеннями частини третьої статті 2 КАС України у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень одним із критеріїв законності рішення суб'єкта владних повноважень є його обгрунтованість.
У постанові Верховного Суду від 28 листопада 2022 року у справі № 826/6029/18 викладено правовий висновок, відповідно до якого у контексті вимог частини другої статті 2 КАС України нормативне обґрунтування прийнятого рішення та його співвідношення з фактичними обставинами не є формальною вимогою, оскільки суд має перевірити чи діяв суб'єкт владних повноважень, у тому числі (…) на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією та законами України, з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано, обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії).
У справі №420/14943/21 від 11.09.2023 Верховний Суд звернув увагу на практику Європейського суду з прав людини (наприклад, рішення у справі «Suominen v. Finland», заява № 37801/97, пункт 36), відповідно до якої орган влади зобов'язаний виправдати свої дії, навівши обґрунтування своїх рішень; принцип обґрунтованості рішення суб'єкта владних повноважень полягає у тому, щоб рішенням було прийнято з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії), на оцінці усіх фактів та обставин, що мають значення.
Отже, критерієм обґрунтованості рішення суб'єкта владних повноважень є, зокрема, наявність правової оцінки фактичних обставин справи (поданих документів, інших доказів), врахування яких є обов'язковим у силу вимог закону під час прийняття відповідного рішення.
Згідно з положеннями статті 40 Директиви Європейського Парламенту та Ради ЄС від 26.06.2013 №2013/32/EU «Про загальні процедури надання і позбавлення міжнародного захисту (перероблена)» з метою прийняття рішення щодо прийнятності розгляду повтроної заяви про надання міжнародного захисту, таку заяву має бути попередньо вивчено на предмет нових відомостей, що виникли або були подані заявником. Якщо після попереднього вивчення відповідних фактів заявником будуть надані нові відомості, які значно підвищують ймовірність того що він може кваліфікуватись як біженець відповідно до директиви 2011Є95/ЄС, заява розглядається по суті. При цьому, Директива регламентує, що якщо заявник подає повторну заяву без надання нових доказів або аргументів, недоцільно було б вимагати від держав-членів ЄС проведення нової процедури в повному обсязі. У таких випадках держави-члени повинні мати право відхилити заяву як неприйнятну для розгляду відповідно до принципу неприпустимості повторного розгляду.
На основі проведення порівняльного аналізу положень Директиви Європейського парламенту та Ради ЄС «Про загальні процедури надання і позбавлення міжнародного захисту» від 26.06.2013 №2013/32/EU та норм Закону №3671-VI суд дійшов висновку, що «повторна заява2 означає подальшу заяву, подану особі, якій відмовлено у наданні захисту на підставі відсутності умов, визначених у пунктах 1 та 13 частини першої статті 1 вказаного Закону, після прийняття остаточного рішення за її попередньою заявою, у зв'язку з виникненням зазначених обставин.
Поняття «нові обставини» може застосовуватись лише за умови коли заявник, в ході проведення попередньої процедури, не з власної вини був не в змозі обгрунтувати факти, зазначені у пунктах 1 та 13 частини 1 статті 1 Закону №3671-VI, включаючи процедуру оскарження відповідного рішення.
Судом встановлено, що у заяві від 27.04.2017 позивач посилався на ті обставини, що не може повернутись до Афганістану через загальне насильство, так як його країна знаходиться в стані військового конфлікту. В Афганістані, а саме в м. Кабул, де він мешкав, наразі дуже небезпечно, т він не може через страх за власне життя туди повернутись. Інформація в країні походження підтверджує це: Ситуація в сфері безпеки помітно погіршилася в 2015 році, так як рух «Талібан» та інші протиурядові формування провели агресивні військові кампанії і значно наблизились в напрямку великих населених пунктів. Повідомляється, що наприкінці 2015 року таліби захопили найбільшу за площею частину території, починаючи з 2001 року. За оцінками, кількість районів, які контролюються або де ведуться бойові дії талібами, становить 25-30%. Зростання кількості протиурядових формувань з різними цілями і програмами, в тому числі, переважно груп, пов'язаних з ІГІЛ, в поєднанні з внутрішніми сутичками між повстанцями, ще більш ускладнює ситуацію у сфері безпеки. Також повідомляється, що проурядові збройні формування підривають авторитет уряду на підконтрольних їм територіях і їх діяльність все частіше асоціюється з порушеннями прав людини.
На підтвердження вказаної обставини позивач послався на «Руководство УВКБ ООН по оценке потребностей в международной защите лиц, ищущих убежище, из Афганистана, 19 апреля 2016, HCR/EG/AFG/16/02, доступ по следующему адресу: HTTP://www.refworld.org.ru/docid/577286cd4.html» та надав копію вказаного руководства.
Відповідач 2, приймаючи спірний наказ, виходив з того, що у повторній заяві позивач наводить факти і підтверджує їх матеріальними елементами, які тотожні відомостям, що спростовані компетентним органом під час провадження за його попередньою заявою.
Проте у наказі ДМС України про відхилення скарги від 11.07.2017 №59-17 не вказані обставини, на які посилався позивач при первинному зверненні із заявою про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, за результатами розгляду якої прийнято рішення від 17.02.2016 №21-16 про відмову у визнанні біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, та обставини, на які посилався позивач при зверненні до відповідача 1 із повторною заявою від 27.04.2017. Також не надана оцінка доводам позивача з посиланням на «Руководство УВКБ ООН по оценке потребностей в международной защите лиц, ищущих убежище, из Афганистана, 19 апреля 2016, HCR/EG/AFG/16/02.
Вказане позбавляє суд надати оцінку спірному наказу щодо тотожності відомостей, на які посилається позивач, і які спростовані компетентним органом під час провадження за його попередньою заявою.
Отже наказ відповідача 2 від 11.07.2017 №59-17 про відхилення скарги на рішення територіального органу ДМС про відмову в прийнятті заяви про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, є необгрунтованим та підлягає скасуванню.
Відповідно до частин 1, 2 статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу. В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.
Надавши оцінку наявним в матеріалах справи письмовим доказам суд дійшов висновку, що позовні вимоги підлягають задоволенню частково.
Відповідно до п. 14 ч. 1 ст. 5 Закону України «Про судовий збір» позивач звільнений від сплати судового збору, а тому вказані судові витрати розподілу не підлягають.
Керуючись ст. ст. 2-20, 72-78, 132-139, 238, 242-245, 255, 295 Кодексу адміністративного судочинства України, суд
Позов задовольнити частково.
Провадження у справі №826/9248/17 в частині позовних вимог про визнання неправомірним та скасування наказу Головного управління ДМС України в м. Києві від 27.04.2017 №188 про відмову в прийнятті заяви про визнання громадянина Афганістану ОСОБА_1 біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, закрити.
Визнати протиправним та скасувати наказ Державної міграційної служби України від 11.07.2017 № 59-17 про відхилення скарги громадянина Афганістану ОСОБА_1 про відмову в прийнятті заяви про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту.
Зобов'язати Державну міграційну служби України повторно розглянути скаргу громадянина Афганістану ОСОБА_1 від 04.05.2017 на наказ Головного управління ДМС у м. Києві від 27.04.2017 №188 про відмову у прийнятті заяви про визнання його біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту та прийняти наказ з урахуванням висновків суду.
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо її не було подано.
Апеляційна скарга може бути подана безпосередньо до Шостого апеляційного адміністративного суду протягом тридцяти днів з дня складення повного тексту судового рішення.
Повний текст рішення складений 22 вересня 2025 року.
Суддя Алла РУДЕНКО