про закриття провадження у справі
23 вересня 2025 року Справа № 480/8186/24
Сумський окружний адміністративний суд у складі: головуючого судді - Воловика С.В., розглянувши в письмовому провадженні в приміщенні суду в місті Суми адміністративну справу №480/8186/24 за позовом ОСОБА_1 до Конотопської міської державної нотаріальної контори про визнання протиправним та скасування запису,
Позивач, ОСОБА_1 звернулась до Сумського окружного адміністративного суду з позовною заявою до Конотопської міської державної нотаріальної контори, в якій просить суд:
- визнати протиправним та скасувати запис про державну реєстрацію обтяження - заборону на нерухоме майно ОСОБА_1 , зареєстровану 21.04.2008 17.14.45 у єдиному реєстрі заборон відчуження об'єктів нерухомого майна за номером 7065698 Конотопською державною нотаріальною конторою на підставі договору довічного утримання від 26.01.1996, що перенесений з єдиного реєстру заборон 15.08.2024 державним реєстратором Цап Юрієм Олексійовичем.
Позов обґрунтовано тим, що позивачці на праві власності належна 21/50 частина будинку та присадибна земельна ділянка за адресою: АДРЕСА_1 . У процесі оформлення документів на землю та будинок позивачка виявила, що Конотопською державною нотаріальною конторою внесено запис до єдиного реєстру заборон відчуження нерухомого майна на підставі договору довічного утримання від 26.01.1996, вказавши власника ОСОБА_2 , що в подальшому перенесений з єдиного реєстру заборон 15.08.2024 державним реєстратором Управління адміністративних послуг Конотопської міської ради. В зв'язку з цим, позивач вважає позовні вимоги обґрунтованими та такими, що підлягають задоволенню.
Ухвалою суду від 23.09.2024 позовна заява прийнята до розгляду, відкрито провадження по справі № 480/8186/24, розгляд справи вирішено проводити за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін, встановлені строки для подання відзиву, відповіді на відзив та заперечень.
Дослідивши матеріали справи, проаналізувавши докази у їх сукупності, суд доходить висновку про закриття провадження у справі, виходячи з наступного.
Згідно з частиною першою статті 5 КАС України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до адміністративного суду, якщо вважає, що рішенням, дією чи бездіяльністю суб'єкта владних повноважень порушені її права, свободи або законні інтереси, і просити про їх захист шляхом: 1) визнання протиправним та нечинним нормативно-правового акта чи окремих його положень; 2) визнання протиправним та скасування індивідуального акта чи окремих його положень; 3) визнання дій суб'єкта владних повноважень протиправними та зобов'язання утриматися від вчинення певних дій; 4) визнання бездіяльності суб'єкта владних повноважень протиправною та зобов'язання вчинити певні дії; 5) встановлення наявності чи відсутності компетенції (повноважень) суб'єкта владних повноважень; 6) прийняття судом одного з рішень, зазначених у пунктах 1-4 цієї частини та стягнення з відповідача суб'єкта владних повноважень коштів на відшкодування шкоди, заподіяної його протиправними рішеннями, дією або бездіяльністю.
Пунктом 1 частини першої статті 19 КАС України визначено, що юрисдикція адміністративних судів поширюється на справи у публічно-правових спорах, зокрема, спорах фізичних чи юридичних осіб із суб'єктом владних повноважень щодо оскарження його рішень (нормативно-правових актів чи індивідуальних актів), дій чи бездіяльності, крім випадків, коли для розгляду таких спорів законом встановлено інший порядок судового провадження.
Відповідно до пункту 2 частини першої статті 4 КАС України, публічно-правовий спір - спір, у якому:
- хоча б одна сторона здійснює публічно-владні управлінські функції, в тому числі на виконання делегованих повноважень, і спір виник у зв'язку із виконанням або невиконанням такою стороною зазначених функцій; або
- хоча б одна сторона надає адміністративні послуги на підставі законодавства, яке уповноважує або зобов'язує надавати такі послуги виключно суб'єкта владних повноважень, і спір виник у зв'язку із наданням або ненаданням такою стороною зазначених послуг; або
- хоча б одна сторона є суб'єктом виборчого процесу або процесу референдуму і спір виник у зв'язку із порушенням її прав у такому процесі з боку суб'єкта владних повноважень або іншої особи.
Пунктом 7 частини першої статті 4 КАС України передбачено, що суб'єкт владних повноважень - орган державної влади (у тому числі без статусу юридичної особи), орган місцевого самоврядування, їх посадова чи службова особа, інший суб'єкт при здійсненні ними публічно-владних управлінських функцій на підставі законодавства, в тому числі на виконання делегованих повноважень, або наданні адміністративних послуг.
Отже, до компетенції адміністративних судів належать спори фізичних чи юридичних осіб з органом державної влади, органом місцевого самоврядування, їхньою посадовою або службовою особою, предметом яких є перевірка правильності рішень, дій чи бездіяльності цих органів (осіб) відповідно до прийнятих або вчинених при здійсненні ними владних управлінських функцій.
Визначальною ознакою справи адміністративної юрисдикції є суть (зміст, характер) спору. Публічно-правовий спір, на який поширюється юрисдикція адміністративних судів, є спором між учасниками публічно-правових відносин і стосується саме цих відносин.
Як видно з матеріалів позову, спір у цій справі не пов'язаний із захистом прав ОСОБА_1 у сфері саме публічно-правових відносин, адже подання цього позову покликано на поновлення порушених, на її думку, речових прав на нерухоме майно. Зокрема щодо вирішення питання щодо реєстрації права власності на 21/50 частину будинку та присадибну земельну ділянку за адресою: АДРЕСА_1 .
Наведене свідчить про наявність спору про право цивільне, що, у свою чергу, унеможливлює розгляд цієї справи в порядку адміністративного судочинства.
Та обставина, що відповідачем у справі визначено нотаріальну контору, як суб'єкта владних повноважень, не змінює правової природи спірних правовідносин та не робить цей спір публічно-правовим, оскільки вимоги позивача не стосуються захисту його прав, свобод та інтересів у сфері публічно-правових відносин.
Наведене відповідає висловленим Великою Палатою Верховного Суду правовим висновкам щодо юрисдикції спорів за участю державного реєстратора як суб'єкта владних повноважень.
Так, згідно з висновками Великої Палати Верховного Суду, викладеними у постанові від 04.09.2018 у справі №823/2042/16, якщо позивач не був заявником стосовно оскаржених ним реєстраційних дій, які були вчинені за заявою іншої особи, такий спір є спором про цивільне право незалежно від того, чи здійснено державну реєстрацію прав на нерухоме майно з дотриманням державним реєстратором вимог законодавства та чи заявляються, окрім вимог про скасування оспорюваного рішення, запису в державному реєстрі прав, також вимоги про визнання недійсними правочинів, на підставі яких прийнято оспорене рішення, здійснено оспорений запис.
Належним відповідачем у таких справах є особа, право на майно якої оспорюється та щодо якої внесений запис у Реєстрі; участь у справі державного реєстратора як співвідповідача (якщо позивач вважає його винним у порушенні прав) не змінює характеру цього спору на адміністративний.
Натомість до юрисдикції адміністративного суду належить спір, який виник між двома (кількома) суб'єктами стосовно їх прав та обов'язків у конкретних правових відносинах, у яких хоча б один суб'єкт законодавчо уповноважений владно керувати поведінкою іншого суб'єкта, а останній відповідно зобов'язаний виконувати вимоги та приписи такого суб'єкта владних повноважень (постанова Великої Палати Верховного Суду від 23.05.2018 у справі № 914/2006/17).
Суддя також керується правовим висновком, висловленим Великою Палатою Верховного Суду у постанові від 28.11.2018 у справі № 490/5986/17-ц, у якій вказано, що при визначенні юрисдикційності спору з державним реєстратором чи щодо оскарження дій державного реєстратора критерієм такого розмежування є предмет оскарження. Якщо позивач оскаржує дії державного реєстратора з приводу розгляду його заяви в контексті статті 24 Закону України «Про державну реєстрацію прав на нерухоме майно та їх обтяжень», яка регламентує відмову в державній реєстрації прав та їх обтяжень, і цей спір не стосується речових прав чи обмежень на нерухоме майно третіх осіб, такий спір є публічно-правовим і підлягає розгляду в порядку адміністративного судочинства.
Водночас, якщо позивачем оскаржуються дії державного реєстратора щодо вчинення їх за заявами третьої особи, тобто такі дії стосуються правовідносин, які виникли чи виникають між державним реєстратором та іншою, відмінною від позивача, особою, то вбачається спір про право між позивачем та іншою особою щодо нерухомого майна, який повинен розглядатися в порядку цивільного чи господарського судочинства залежно від суб'єктного складу сторін та є за своєю природою приватноправовим.
Суддя відзначає, що у даній справі предметом оскарження є визнання протиправним та скасування запису про державну реєстрацію обтяження - заборону на нерухоме майно, а не оскарження дії (бездіяльності) нотаріальної контори або державного реєстратора з приводу розгляду заяви позивача в контексті статті 24 Закону України «Про державну реєстрацію прав на нерухоме майно та їх обтяжень», яка регламентує відмову в державній реєстрації прав та їх обтяжень.
Стаття 15 Цивільного кодексу України (надалі ЦК України) надає кожній особі право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа має право також на захист свого інтересу, який не суперечить загальним засадам цивільного законодавства.
Відповідно до частини четвертої статті 1 ЦК України, у випадках, встановлених актами цивільного законодавства, цивільні права та обов'язки виникають безпосередньо з актів органів державної влади, органів влади Автономної Республіки Крим або органів місцевого самоврядування. Отже, рішення суб'єктів владних повноважень, до яких належать і органи місцевого самоврядування, можуть бути підставами виникнення цивільних прав та обов'язків.
Згідно статті 16 ЦК України, до способів захисту цивільних прав та інтересів належить, зокрема, визнання незаконними рішення, дій чи бездіяльності органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим або органу місцевого самоврядування, їхніх посадових і службових осіб (пункт 10 частини другої зазначеної статті).
Частина перша статті 21 ЦК України передбачає, що суд визнає незаконним та скасовує правовий акт індивідуальної дії, виданий органом державної влади, органом влади Автономної Республіки Крим або органом місцевого самоврядування, якщо він суперечить актам цивільного законодавства і порушує цивільні права або інтереси. Таким чином, визнання незаконними рішень суб'єкта владних повноважень може бути способом захисту цивільного права або інтересу.
Відтак, якщо порушення своїх прав особа вбачає у наслідках, які спричинені рішенням, дією чи бездіяльністю суб'єкта владних повноважень, які вона вважає неправомірними, і ці наслідки призвели до виникнення, зміни чи припинення цивільних правовідносин, мають майновий характер або пов'язаний з реалізацією її майнових або особистих немайнових інтересів, то визнання незаконними (протиправними) таких рішень є способом захисту цивільних прав та інтересів.
Відповідно до частини першої статті 2 Цивільного процесуального кодексу України, завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави.
Оскільки спірні у цій справі правовідносини фактично виникли стосовно речового права на житловий будинок, об'єкт нерухомості, а отже, мають приватноправовий характер, то суддя приходить до висновку про необхідність вирішення спору в порядку цивільного, а не адміністративного судочинства.
Та обставина, що відповідачем у справі визначено нотаріальну контору, як суб'єкта владних повноважень, не змінює правової природи спірних правовідносин та не робить цей спір публічно-правовим, оскільки вимоги позивача не стосуються захисту його прав, свобод та інтересів у сфері публічно-правових відносин.
Європейський Суд з прав людини, юрисдикція якого поширюється на всі питання тлумачення і застосування Конвенції (пункт 1 статті 32 Конвенції) наголошує, що пункт 1 статті 6 Конвенції гарантує кожному право на подання до суду скарги, пов'язаної з його або її правами та обов'язками (п.36 рішення від 21.02.1975 у справі «Голдер проти Сполученого Королівства»). На це «право на суд», в якому право на доступ до суду є одним з його аспектів, може посилатися кожен, хто небезпідставно вважає, що втручання у реалізацію його або її прав цивільного характеру є неправомірним (п.30 рішення у справі «Наталія Михайленко проти України» від 30.08.2013, заява №49069/11).
Разом з тим, як зазначає Європейський Суд з прав людини, право на суд, одним з аспектів якого є право доступу до суду, не є абсолютним і може підлягати дозволеним за змістом обмеженням, зокрема, щодо умов прийнятності скарг. Такі обмеження не можуть зашкоджувати самій суті права доступу до суду, мають переслідувати легітимну мету, а також має бути обґрунтована пропорційність між застосованими засобами та поставленою метою (п.33 рішення у справі «Перетяка та Шереметьєв проти України» від 21.12.2010, заява №45783/05). Поняття «суд, встановлений законом» у частині 1 статті 6 Конвенції передбачає «усю організаційну структуру судів, включно з питаннями, що належать до юрисдикції певних категорій судів». З огляду на це не вважається "судом, встановленим законом" орган, котрий, не маючи юрисдикції, вирішує спір, що підлягає розгляду судом іншої юрисдикції (п.п.24-25 рішення у справі «Сокуренко і Стригун проти України» від 20.07.2006, заяви №29458/06 і №29465/04).
Таким чином, суд, який розглянув справу, не віднесену до його юрисдикції, не може вважатися «судом, встановленим законом» (належним судом) у розумінні частини першої статті 6 Конвенції.
Наведене виключає можливість розгляду даного спору в порядку адміністративного судочинства, що є підставою для закриття провадження в справі на підставі пункту першого частини першої статті 238 КАС України.
Керуючись ст. ст. 238, 248, 256, 295 Кодексу адміністративного судочинства України, суд,
Провадження у справі №480/8186/24 за позовом ОСОБА_1 до Конотопської міської державної нотаріальної контори про визнання протиправним та скасування запису - закрити.
Ухвала набирає законної сили з моменту її проголошення та може бути оскаржена до Другого апеляційного адміністративного суду шляхом подачі апеляційної скарги протягом п'ятнадцяти днів з дня складення повного тексту ухвали.
Суддя С.В. Воловик