19 вересня 2025 року м. Львівсправа № 380/4884/25
Львівський окружний адміністративний суд, суддя Клименко О.М., розглянувши в порядку спрощеного позовного провадження адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до ІНФОРМАЦІЯ_1 (військова частина НОМЕР_1 ), за участю третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору на стороні відповідача, Головного управління Національної гвардії України про визнання протиправними дій, зобов'язання вчинити дії,-
ОСОБА_1 (позивач/ ОСОБА_1 ) звернувся до Львівського окружного адміністративного суду із позовом до ІНФОРМАЦІЯ_1 (військова частина НОМЕР_1 ) (відповідач/військова частина НОМЕР_1 ), за участю третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору на стороні відповідача, Головного управління Національної гвардії України (третя особа), в якому просить:
- визнати протиправною відмову ІНФОРМАЦІЯ_1 (військова частина НОМЕР_1 ) в компенсації понесених витратах за лікування (оперативному втручанню та встановленню імплантатів) по договору № 358 від 10 липня 2024 року про надання платних медичних послуг ТОВ «Міжнародним центром нейрохірургії» м. Стрий Львівської області в розмірі 123583,00 грн;
- зобов'язати ІНФОРМАЦІЯ_1 (військова частина НОМЕР_1 ) виплатити компенсацію по понесених витратах за лікування (оперативному втручанню та встановленню імплантатів) по договору № 358 від 10 липня 2024 року про надання платних медичних послуг ТОВ «Міжнародним центром нейрохірургії» м. Стрий Львівської області в розмірі 123583,00 грн.
Свої вимоги позивач обґрунтовує тим, що за час проходження військової служби у військовій частині НОМЕР_1 отримав бойове поранення. Після отриманого поранення позивач проходив довготривале лікування. У зв'язку з відсутністю необхідних фахівців та необхідного обладнання для проведення складної операції у державному медичному закладі позивач був вимушений звернутися (за погодженням та направленням командування військової частини НОМЕР_1 ) за медичною допомогою до приватного медичного закладу, а саме до ТОВ «Міжнародний центр нейрохірургії». Під час проходження лікування у вказаному медичному закладі з 01 липня 2024 року по 26 липня 2024 року позивачу було проведено складне оперативне втручання (12 липня 2024 року): транспедикулярна стабілізація сегментів L4-L5-S1+білатеральна форамінотомія L5-S1+мікродисектомія L5-S1 справа+кейдж Diva Twist на рівні L5-S1. 16 липня 2024 року виконано корекцію гвинта L4 транспедикулярної системи.
Під час лікування, 10 липня 2024 року позивач уклав з ТОВ «Міжнародний центр нейрохірургії» договір № 358 про надання платних медичних послуг за оперативне втручання, вартість якого становить 63825,00 грн, а вартість імплантатів - 59758,00 грн, разом - 123583,00 грн. Вказана сума коштів була сплачена позивачем у повному обсязі, що підтверджується доданими до позову банківськими платіжними документами та виписками по рахунку.
22 січня 2025 року позивач засобами поштового зв'язку звернувся до командування військової частини НОМЕР_1 та Головного управління Національної гвардії України із заявою про компенсацію витрат за договором від 10 липня 2024 року № 358 про надання платних медичних послуг в розмірі 123583,00 грн, однак отримав відмови, які мотивовані відсутністю правових підстав для такої компенсації.
Позивач уважає відмову відповідача у компенсації витрат за надання платних медичних послуг у приватному медичному закладі протиправною, оскільки право військовослужбовців на отримання компенсації витрат на лікування гарантоване статтею 11 Закону України від 20 грудня 1991 року № 2011-XII «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» (далі - Закон № 2011) та правова позиція з цього питання висловлена у постановах Верховного Суду від 20 листопада 2018 року у справі № 808/887/17 та від 30 вересня 2020 року у справі № 808/1486/16.
Також позивач наголошує, що був змушений укласти договір про надання платних медичних послуг з ТОВ «Міжнародний центр нейрохірургії», оскільки йому було рекомендовано в найкоротший термін провести оперативне втручання (встановлення імплантатів), яке він не мав змоги зробити у медичних закладах на безоплатній основі з причини їх відсутності та відсутності належного фінансування з боку держави, а його госпіталізація та подальше оперативне втручання відбулося за погодженням на направленням військової частини НОМЕР_1 .
З огляду на вказане позивач просить задовольнити його позов у повному обсязі.
Позиція відповідача викладена у відзиві на позовну заяву. Відповідач вказує, що з огляду на положення пункту 2 розділу V Інструкції про організацію медичної допомоги військовослужбовцям Національної гвардії України, затвердженої наказом командувача Національної гвардії України від 18 жовтня 2023 року № 860, позивач мав звернутися до медичного пункту відповідача з питанням направлення його на лікування до військово-медичних закладів, чого ним зроблено не було. Окрім того, у матеріалах справи відсутні документи, які б підтверджували відмову позивачу у госпіталізації та проведення лікування у військово-медичних закладах Національної гвардії України, лікувальних закладах Міністерства внутрішніх справ України у зв'язку з відсутністю коштів, фахівців чи обладнання. Отже, позивач спочатку повинен був отримати відмову в лікуванні у лікувальних закладах Національної гвардії України, системи Міністерства внутрішніх справ України і лише тоді звернутися за наданням медичної допомоги до інших лікувальних закладів.
Відповідач зазначає, що позивач перебував на лікуванні у КНП «ТМО СМОЛ», куди був направлений відповідачем. За період лікування у КНП «ТМО СМОЛ» на адресу відповідача не надходили висновки про потребу у виробах медичного призначення чи необхідності проведення оперативного втручання позивачу та про їх відсутність на час лікування у цьому медичному закладі. Водночас позивач самостійно уклав договір про надання платних медичних послуг із ТОВ «Міжнародний центр нейрохірургії». Отже, твердження позивача, викладені в позовній заяві, про те, що він направлявся на лікування до ТОВ «Міжнародний центр нейрохірургії» військовою частиною НОМЕР_1 та що це направлення відбувалося з незалежних для нього обставин, є такими, що не відповідають дійсності.
З огляду на вказане відповідач просить відмовити у задоволенні позову позивача у повному обсязі.
Також у відзиві на позовну заяву відповідач посилається на те, що позивач пропустив місячний строк звернення з цим позовом до суду, встановлений частиною п'ятою статті 122 КАС України, з огляду на що просить суд залишити позов без розгляду на підставі частини третьої статті 123 КАС України у зв'язку з виявленням факту пропуску позивачем строку звернення до адміністративного суду після відкриття провадження в адміністративній справі.
Крім цього, у відзиві на позовну заяву відповідач на підставі частини п'ятої статті 262 КАС України просить розглянути справу у судовому засіданні з повідомленням (викликом) сторін.
Третя особа, належно повідомлена про відкриття спрощеного позовного провадження у справі, що підтверджується довідкою про доставку електронного листа від 05 серпня 2025 року, пояснень щодо позову або відзиву на позовну заяву у встановлений судом строк не подала.
Відповідно до пункту 3 частини третьої статті 246 КАС України суд зазначає, що ухвалою судді від 18 березня 2025 року відкрито спрощене позовне провадження в адміністративній справі без повідомлення (виклику) сторін; залучено Головне управління Національної гвардії України до участі в справі як третю особу, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору на стороні відповідача.
Суд встановив такі фактичні обставини справи та відповідні їм правовідносини.
Позивач з 16 березня 2022 року по 30 вересня 2024 року проходив військову службу у ІНФОРМАЦІЯ_1 (військова частина НОМЕР_1 ), звільнений з військової служби у відставку за підпунктом «б» за станом здоров'я (на підставі висновку (постанови) військово-лікарської комісії про непридатність до військової служби) пункту 2 частини четвертої статті 26 Закону України «Про військовий обов'язок і військову службу» наказом начальника Навчального центру Національної гвардії України від 19 вересня 2024 року № 44о/с та виключений зі списків особового складу та всіх видів забезпечення згідно з витягом із наказу начальника ІНФОРМАЦІЯ_1 (по стройовій частині) від 30 вересня 2024 року № 292.
Позивач є учасником бойових дій, що підтверджується посвідченням серії НОМЕР_2 , виданим 15 лютого 2024 року Головним управлінням Національної гвардії України.
Згідно з довідкою до акта огляду медико-соціальною експертною комісією серії 12ААД № 012787 позивачу 25 вересня 2024 року встановлено третю групу інвалідності у зв'язку із захворюванням, пов'язаним з проходженням військової служби.
15 травня 2023 року, виконуючи бойове завдання в н.п. Мала Токмачка, близько 14 год. 15 хв. під час авіаційного удару з боку противника позивач отримав мінно-вибухову травму, яка, ТАК, пов'язана із захистом Батьківщини, що вказано у свідоцтві про хворобу № 1333/130 від 13 вересня 2024 року.
З 01 липня 2024 року по 26 липня 2024 року позивач проходив лікування у Відокремленому підрозділі «Лікарня інтенсивного лікування» КНП «ТМО СМОЛ», м. Стрий, що підтверджується випискою із медичної карти стаціонарного хворого № 6538.
10 липня 2024 року позивач (Пацієнт) уклав договір № 358 про надання платних медичних послуг із ТОВ «Міжнародний центр нейрохірургії» (Центр), предметом якого є надання Центром Пацієнтові медичної послуги, яка полягає у проведенні оперативного втручання у порядку та на умовах, визначених цим договором та чинним законодавством України. Вартість послуги становить 63825,00 грн, а вартість імплантатів - 59758,00 грн, разом - 123583,00 грн.
12 липня 2024 року позивачу виконано оперативне втручання: транспедикулярна стабілізація сегментів L4-L5-S1+білатеральна форамінотомія L5-S1+мікродисектомія L5-S1 справа+кейдж Diva Twist на рівні L5-S1; 16 липня 2024 року виконано корекцію гвинта L4 транспедикулярної системи, що підтверджується випискою із медичної карти стаціонарного хворого № 6538.
За надані послуги та придбані імплантати позивач сплатив одержувачу - ТОВ «Міжнародний центр нейрохірургії» суму коштів, обумовлену договором від 10 липня 2024 року № 358 про надання платних медичних послуг, що становить 123583,00 грн. Факт оплати підтверджується долученими позивачем до позову платіжними інструкціями № С72А-М9ВР-Е7ЕА-0Х6В від 13 липня 2024 року, № 9АКМ-А62Т-М545-О356 від 13 липня 2024 року, квитанцією на IBAN з карткового рахунку від 13 липня 2024 року та квитанцією б/н на суму 123583,00 грн.
Позивач засобами поштового зв'язку звернувся до начальника ІНФОРМАЦІЯ_1 (військова частина НОМЕР_1 ) та Головного управління Національної гвардії України із заявою від 22 січня 2025 року та необхідними документами, у якій просив надати наказ про виплату йому компенсації по понесених витратах за лікування (оперативному втручанню та встановленню імплантатів) по договору № 358 від 10 липня 2024 року про надання платних медичних послуг «Міжнародним центром нейрохірургії» м. Стрий Львівської області в розмірі 123583,00 грн.
Листом від 05 лютого 2025 року № 27/11-Х-668 «Про розгляд звернення» Головне управління Національної гвардії України повідомило позивача у відповідь на його заяву від 22 січня 2025 року про те, що компенсація військовослужбовцям коштів, витрачених ними на оплату медичних послуг та придбання виробів медичного призначення, законодавством не передбачена.
Листом від 27 лютого 2025 року № Х-3 «Про надання відповіді на заяву» ІНФОРМАЦІЯ_1 (військова частина НОМЕР_1 ) повідомив позивача у відповідь на його заяву від 22 січня 2025 року про те, що статтями 1 та 1-2 Закону № 2011 не передбачено права військовослужбовців на компенсацію вартості медичних послуг, наданих приватними закладами охорони здоров'я. Також не передбачено можливості компенсації вартості лікування у приватних закладах охорони здоров'я, затвердженою наказом командувача Національної гвардії України від 18 жовтня 2023 року № 860 Інструкцією про організацію медичної допомоги військовослужбовцям Національної гвардії України. Тому відсутні правові підстави для компенсації позивачу вартості медичних послуг, наданих приватними закладами охорони здоров'я.
Позивач, уважаючи таку відмову відповідача протиправною, звернувся з цим позовом до суду.
Предметом розгляду у цій справі є оцінка наявності підстав для зобов'язання відповідача виплатити позивачу компенсацію понесених ним витрат на лікування (оперативне втручання та встановлення імплантатів) за договором № 358 від 10 липня 2024 року про надання платних медичних послуг, укладеним з ТОВ «Міжнародний центр нейрохірургії», в розмірі 123583,00 грн.
Оцінюючи правовідносини, які виникли між сторонами, суд зазначає таке.
Щодо клопотання відповідача, яке викладене у відзиві на позовну заяву, про розгляд цієї справи з повідомленням (викликом) сторін суд ураховує таке.
Відповідно до частин першої - третьої статті 257 КАС України за правилами спрощеного позовного провадження розглядаються справи незначної складності. За правилами спрощеного позовного провадження може бути розглянута будь-яка справа, віднесена до юрисдикції адміністративного суду, за винятком справ, зазначених у частині четвертій цієї статті. При вирішенні питання про розгляд справи за правилами спрощеного або загального позовного провадження суд враховує: значення справи для сторін; обраний позивачем спосіб захисту; категорію та складність справи; обсяг та характер доказів у справі, в тому числі чи потрібно у справі призначати експертизу, викликати свідків тощо; кількість сторін та інших учасників справи; чи становить розгляд справи значний суспільний інтерес; думку сторін щодо необхідності розгляду справи за правилами спрощеного позовного провадження.
За змістом частин п'ятої - шостої статті 262 КАС України суд розглядає справу в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін за наявними у справі матеріалами, за відсутності клопотання будь-якої зі сторін про інше. За клопотанням однієї із сторін або з власної ініціативи суду розгляд справи проводиться в судовому засіданні з повідомленням (викликом) сторін.
Суд може відмовити в задоволенні клопотання сторони про розгляд справи в судовому засіданні з повідомленням сторін: у випадках, визначених статтею 263 цього Кодексу; якщо характер спірних правовідносин та предмет доказування у справі незначної складності не вимагають проведення судового засідання з повідомленням сторін для повного та всебічного встановлення обставин справи.
Суд відзначає, що ця адміністративна справа з огляду на предмет спору, обраний позивачем спосіб захисту, категорію та складність, обсяг та характер доказів, кількість учасників є справою незначної складності, а тому її розгляд здійснюється у порядку спрощеного позовного провадження.
Водночас суд не знаходить підстав для проведення у цій справі судового засідання з повідомленням (викликом) сторін, оскільки характер спірних правовідносин та предмет доказування у ній не вимагають проведення судового засідання з повідомленням (викликом) сторін для повного та всебічного встановлення всіх обставин справи.
Суд також відзначає, що розгляд справи у порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) сторін не нівелює обов'язок суду всебічно та у повному обсязі дослідити всі обставини справи, оцінивши їх крізь призму норм законодавства, яким врегульовані спірні правовідносини.
Крім того, практика Європейського суду з прав людини щодо гарантій публічного характеру провадження у судових органах в контексті пункту 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод свідчить про те, що публічний розгляд справи може бути виправданим не у кожному випадку (рішення від 08 грудня 1983 року у справі «Axen v. Germany», заява № 8273/78, рішення від 25 квітня 2002 року «Varela Assalino contre le Portugal», заява № 64336/01).
Кожен з учасників розглядуваної справи має право безпосередньо знайомитися з її матеріалами, зокрема з аргументами іншої сторони, та реагувати на ці аргументи відповідно до вимог КАС України. Більше того, жоден з учасників справи не позбавлений можливості подати до суду докази на підтвердження своїх вимог, та заперечень проти них. Своєю чергою, бажання сторони у справі викласти під час публічних слухань свої аргументи, які висловлені нею в письмових та додаткових поясненнях, не зумовлює необхідність призначення до розгляду справи з викликом її учасників.
З урахуванням викладеного відповідно до пункту 2 частини шостої статті 262 КАС України підстави для розгляду цієї справи у судовому засіданні з повідомленням (викликом) сторін відсутні, тому відповідне клопотання відповідача задоволенню не підлягає.
Щодо доводів відповідача про пропуск позивачем строку звернення з цим позовом до суду суд ураховує таке.
Строки звернення до адміністративного суду встановлені статтею 122 КАС України.
Відповідно до частини першої статті 122 КАС України позов може бути подано в межах строку звернення до адміністративного суду, встановленого цим Кодексом або іншими законами.
За змістом частини п'ятої статті 122 КАС України для звернення до суду у справах щодо прийняття громадян на публічну службу, її проходження, звільнення з публічної служби встановлюється місячний строк.
Отже, спеціальним строком для звернення до суду у справах щодо проходження особою публічної служби, до якої згідно з пунктом 17 частини першої статті 4 КАС України належить також військова служба, є місячний строк, установлений частиною п'ятою статті 122 КАС України, який обчислюється з дня, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення своїх прав, свобод чи інтересів.
Суд відзначає, що предметом оскарження у цій справі є відмова відповідача компенсувати позивачу понесені ним витрати на лікування (оперативне втручання та встановлення імплантатів) за договором № 358 від 10 липня 2024 року про надання платних медичних послуг, укладеним з ТОВ «Міжнародний центр нейрохірургії», в розмірі 123583,00 грн, яка оформлена листом від 27 лютого 2025 року № Х-3 «Про надання відповіді на заяву».
З цим позовом до суду позивач звернувся (здав на пошту для надіслання до суду, що підтверджується конвертом) 06 березня 2025 року.
Ураховуючи те, що спірна відмова відповідача датована 27 лютого 2025 року, а позов щодо її оскарження поданий до суду 06 березня 2025 року, місячний строк звернення до суду, установлений частиною п'ятою статті 122 КАС України, позивачем не пропущений.
Отже, підстави для залишення позовної заяви без розгляду з причини пропущення позивачем строку звернення до суду відсутні, а тому відповідне клопотання відповідача є безпідставним та задоволенню не підлягає.
По суті спору суд ураховує таке.
Статтею 19 Конституції України встановлено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Наведена норма означає, що суб'єкт владних повноважень зобов'язаний діяти лише на виконання закону, за умов і обставин, визначених законом, вчиняти дії, не виходячи за межі прав та обов'язків, дотримуватися встановленої законом процедури, обирати лише встановлені законодавством України способи правомірної поведінки під час реалізації своїх владних повноважень.
Закон України від 20 грудня 1991 року № 2011-XII «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» відповідно до Конституції України визначає основні засади державної політики у сфері соціального захисту військовослужбовців та членів їх сімей, встановлює єдину систему їх соціального та правового захисту, гарантує військовослужбовцям та членам їх сімей в економічній, соціальній, політичній сферах сприятливі умови для реалізації їх конституційного обов'язку щодо захисту Вітчизни та регулює відносини у цій галузі.
Відповідно до статті першої Закону № 2011 соціальний захист військовослужбовців - діяльність (функція) держави, спрямована на встановлення системи правових і соціальних гарантій, що забезпечують реалізацію конституційних прав і свобод, задоволення матеріальних і духовних потреб військовослужбовців відповідно до особливого виду їх службової діяльності, статусу в суспільстві, підтримання соціальної стабільності у військовому середовищі. Це право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, у старості, а також в інших випадках, передбачених законом.
Положеннями статті 1-2 Закону № 2011 визначено, що військовослужбовці користуються усіма правами і свободами людини та громадянина, гарантіями цих прав і свобод, закріпленими в Конституції України та законах України, з урахуванням особливостей, встановлених цим та іншими законами. У зв'язку з особливим характером військової служби, яка пов'язана із захистом Вітчизни, військовослужбовцям надаються визначені законом пільги, гарантії та компенсації.
За правилами підпунктів 1, 2 пункту 1 статті 3 Закону № 2011 дія цього Закону поширюється на:
військовослужбовців Збройних Сил України, інших утворених відповідно до законів України військових формувань та правоохоронних органів спеціального призначення, державних органів спеціального призначення з правоохоронними функціями, Служби зовнішньої розвідки України, розвідувального органу Міністерства оборони України (далі - військових формувань, правоохоронних та розвідувальних органів), Державної служби спеціального зв'язку та захисту інформації України, які проходять військову службу на території України, і військовослужбовців зазначених вище військових формувань та правоохоронних органів - громадян України, які виконують військовий обов'язок за межами України, та членів їх сімей;
військовослужбовців, які стали особами з інвалідністю внаслідок захворювання, пов'язаного з проходженням військової служби, чи внаслідок захворювання після звільнення їх з військової служби, пов'язаного з проходженням військової служби, та членів їх сімей, а також членів сімей військовослужбовців, які загинули, померли чи пропали безвісти
Статтею 11 Закону № 2011 визначено право військовослужбовців, зокрема на охорону здоров'я та медичну допомогу.
Так, за змістом наведеної норми охорона здоров'я військовослужбовців забезпечується створенням сприятливих санітарно-гігієнічних умов проходження військової служби, побуту та системою заходів з обмеження дії небезпечних факторів військової служби, з урахуванням її специфіки та екологічної обстановки, які здійснюються командирами (начальниками) у взаємодії з місцевими органами виконавчої влади та органами місцевого самоврядування.
Турбота про збереження та зміцнення здоров'я військовослужбовців - обов'язок командирів (начальників). На них покладається забезпечення вимог безпеки при проведенні навчань, інших заходів бойової підготовки, під час експлуатації озброєння і військової техніки, проведення робіт та виконання інших обов'язків військової служби.
Військовослужбовці, військовозобов'язані та резервісти, які призвані на навчальні (або перевірочні) та спеціальні збори, мають право на безоплатну медичну допомогу у військово-медичних закладах охорони здоров'я. Військовослужбовці, резервісти під час служби у військовому резерві щорічно проходять медичний огляд, стосовно них проводяться лікувально-профілактичні заходи.
У разі відсутності за місцем проходження військової служби, навчальних (або перевірочних) та спеціальних зборів або за місцем проживання військовослужбовців військово-медичних закладів охорони здоров'я, відповідних відділень або ліжко-місць чи спеціального медичного обладнання, а також у невідкладних випадках медична допомога військовослужбовцям надається державними або комунальними закладами охорони здоров'я за рахунок програми державних гарантій медичного обслуговування населення або інших бюджетних програм, розпорядниками яких є органи управління такими закладами.
Абзацом першим частини десятої статті 21 Закону України від 13 березня 2014 року № 876-VII «Про Національну гвардію України» (далі - Закон № 876) установлено, що військовослужбовцям Національної гвардії України, державним службовцям, працівникам, особам, звільненим з військової служби за віком, станом здоров'я, та ветеранам військової служби Національної гвардії України гарантується безоплатне медичне забезпечення в лікувально-профілактичних закладах Національної гвардії України та Міністерства внутрішніх справ України.
Отже, положеннями Закону № 2011 та Закону № 876 не передбачено лікування військовослужбовців у приватних закладах охорони здоров'я. Водночас статтею 11 Закону № 2011 гарантовано право військовослужбовців на охорону здоров'я та медичну допомогу.
Відповідно до статті 23 Закону № 2011 фінансове забезпечення витрат, пов'язаних з реалізацією цього Закону, здійснюється за рахунок коштів, що передбачаються в Державному бюджеті України на відповідний рік для Міністерства оборони України, розвідувальних органів України та інших центральних органів виконавчої влади, що мають у своєму підпорядкуванні військові формування та правоохоронні органи, інших джерел, передбачених законом.
Пільги, компенсації та гарантії, передбачені цим Законом надаються за рахунок і в межах бюджетних асигнувань на утримання відповідних бюджетних установ.
Суд встановив, що з 01 липня 2024 року по 26 липня 2024 року позивач проходив лікування у Відокремленому підрозділі «Лікарня інтенсивного лікування» КНП «ТМО СМОЛ», м. Стрий, що підтверджується випискою із медичної карти стаціонарного хворого № 6538.
Лікування у вказаному медичному закладі позивач проходив як військовослужбовець військової частини НОМЕР_1 та за направленням військової частини НОМЕР_1 , що підтверджує відповідач у відзиві на позовну заяву.
Своєю чергою, під час проходження лікування у Відокремленому підрозділі «Лікарня інтенсивного лікування» КНП «ТМО СМОЛ», 10 липня 2024 року позивач як пацієнт уклав договір № 358 про надання платних медичних послуг із ТОВ «Міжнародний центр нейрохірургії» (Центр), предметом якого є надання Центром пацієнтові медичної послуги, яка полягає у проведенні оперативного втручання у порядку та на умовах, визначених цим договором та чинним законодавством України. Вартість послуги становить 63825,00 грн, а вартість імплантатів - 59758,00 грн, разом - 123583,00 грн.
12 липня 2024 року позивачу виконано оперативне втручання: транспедикулярна стабілізація сегментів L4-L5-S1+білатеральна форамінотомія L5-S1+мікродисектомія L5-S1 справа+кейдж Diva Twist на рівні L5-S1, а 16 липня 2024 року - виконано корекцію гвинта L4 транспедикулярної системи.
За надані послуги та придбані імплантати позивач сплатив одержувачу - ТОВ «Міжнародний центр нейрохірургії» суму коштів, обумовлену договором від 10 липня 2025 року № 358 про надання платних медичних послуг, що становить 123583,00 грн. Факт оплати підтверджується долученими позивачем до позову платіжними інструкціями № С72А-М9ВР-Е7ЕА-0Х6В від 13 липня 2024 року, № 9АКМ-А62Т-М545-О356 від 13 липня 2024 року, квитанцією на IBAN з карткового рахунку від 13 липня 2024 року та квитанцією б/н на суму 123583,00 грн.
Як видно зі змісту свідоцтва про хворобу № 1333/130 від 13 вересня 2024 року захворювання позивача: «М42. Наслідки операції (12.07.2024): Транпедикулярної стабілізації сегментів L4-L5-S1 з білатеральною форамінотомією L5-S1, мікродисектомією L5-S1 справа, кейджом Diva Twist на рівні L5-S1 (операція: 16.07.2024 - корекція гвинта L4 транспедикулярної системи) з приводу нестабільного спондилолістезу на рівні L5-S1, дегенеративної хвороби міжхребцевого диску на рівні L4-L5, кили міжхребцевого диску на рівні L5-S1 справа, компресійно-ішемічного корінцевого синдрому S1 справа VAS 8 балів, парезу м'язів згиначів правої стопи 3 бали, хронічного люмбалгічного синдрому з порушенням статики та динаміки хребта у вигляді поперекового правобічного радикулоневриту з больовим синдромом, наявності транспедикулярної фіксації хребта на рівні L4-L5-S1, кейджу Diva Twist на рівні L5-S1… », ТАК, пов'язане з проходженням військової служби.
Суд наголошує, що саме за направленням військової частини НОМЕР_1 позивач проходив лікування у Відокремленому підрозділі «Лікарня інтенсивного лікування» КНП «ТМО СМОЛ».
Звідси, доводи відповідача про те, що позивач спочатку повинен був отримати відмову в лікуванні у лікувальних закладах Національної гвардії України, системи Міністерства внутрішніх справ України і лише тоді звернутися за наданням медичної допомоги до інших лікувальних закладів є безпідставними, оскільки саме відповідачем позивачу був наданий дозвіл на проходження лікування у Відокремленому підрозділі «Лікарня інтенсивного лікування» КНП «ТМО СМОЛ», хоча такий і не входить до системи лікувальних закладів Національної гвардії України чи Міністерства внутрішніх справ України.
За цих обставин суд погоджується з доводами позивача про те, що його лікування в медичному закладі, який не входить до системи лікувальних закладів Національної гвардії України чи Міністерства внутрішніх справ України, відбулось з незалежних від нього обставин та саме за направленням військової частини НОМЕР_1 , а тому позивач має право на отримання компенсації витрат на лікування (оперативне втручання та встановлення імплантатів), гарантованої статтею 11 Закону № 2011.
Аналогічна правова позиція щодо права отримання компенсації витрат на лікування, гарантованих статтею 11 Закону № 2011, викладена у постановах Верховного Суду від 20 листопада 2018 року у справі № 808/887/17 та від 30 вересня 2020 року у справі № 808/1486/16, які суд ураховує на підставі частини п'ятої статті 242 КАС України.
Посилання відповідача на те, що позивач самостійно уклав договір про надання платних медичних послуг із ТОВ «Міжнародний центр нейрохірургії», а тому не має права на компенсацію відповідних витрат на лікування, суд оцінює критично, оскільки укладення позивачем відповідного договору відбулося під час його лікування у Відокремленому підрозділі «Лікарня інтенсивного лікування» КНП «ТМО СМОЛ» за направленням відповідача та для лікування захворювання, яке згідно зі свідоцтвом про хворобу № 1333/130 від 13 вересня 2024 року ТАК, пов'язане з проходженням військової служби.
Суд також акцентує увагу на тому, що за змістом статей 17, 65 Конституції України громадяни України, які захищають Вітчизну, незалежність та територіальну цілісність України, виконують конституційно значущі функції, тож держава повинна надавати їм і членам їхніх сімей особливий статус та забезпечувати їх додатковими гарантіями соціального захисту відповідно до частини п'ятої статті 17 Конституції України як під час проходження служби, так і після її закінчення; щодо осіб, на яких покладено обов'язок захищати Україну, її незалежність та територіальну цілісність, та членів їхніх сімей частиною п'ятою статті 17 Конституції України встановлено особливий соціальний захист, який не обмежено умовами й рівнем, визначеними у статті 46 Основного Закону України (абзаци другий, третій пункту 3 мотивувальної частини рішення Конституційного Суду України від 18 грудня 2018 року № 12-р/2018, абзац одинадцятий підпункту 2.1 пункту 2 мотивувальної частини рішення Конституційного Суду України від 25 квітня 2019 року № 1-р(II)/2019).
Розвиваючи зазначені юридичні позиції, Конституційний Суд України у рішенні від 12 жовтня 2022 року № 7-р(II)/2022 вказав на те, що зі змісту частин першої, другої, п'ятої статті 17 Конституції України у їх взаємозв'язку з частиною першою статті 46, частиною першою статті 65 Основного Закону України випливає конституційний обов'язок держави надати спеціальний юридичний статус громадянам України, які перебувають на службі у Збройних Силах України та в інших військових формуваннях, членам їхніх сімей, а також особам, що збройно захищають суверенітет, територіальну цілісність та недоторканність України під час агресії Російської Федерації проти України, розпочатої у лютому 2014 року, із забезпеченням відповідно до цього статусу соціальних гарантій високого рівня.
В умовах воєнного стану держава зобов'язана мобілізувати всі доступні їй ресурси для посилення своєї обороноздатності та відсічі збройної агресії Російської Федерації проти України. Відтак усебічна підтримка військовослужбовців Збройних Сил України та ветеранів війни, які брали участь у захисті Батьківщини та в бойових діях є найвищим державним інтересом і однією з найбільш захищених конституційних цінностей України.
Як наголосив Верховний Суд у постанові від 13 червня 2023 року у справі № 560/8064/22, усвідомлюючи та високо цінуючи внесок ветеранів у безпеку й оборону України, захист розвитку й існування її громадянського суспільства, держава покладає на себе зобов'язання забезпечити гідну систему підтримки ветеранів, їхніх сімей та членів сімей загиблих (померлих) захисників України. Державна система підтримки ветеранів повинна бути спрямована на ефективну адаптацію ветеранів до мирного життя після завершення військової служби, максимальне відновлення здоров'я та благополуччя осіб, які під час здійснення обов'язків військової служби постійно перебували у середовищі підвищеного ризику, утвердження всебічної поваги до ветеранів, їхніх сімей та сімей загиблих ветеранів в суспільстві, а також на ефективну реалізацію системи пільг та соціальних гарантій на рівні органів державної влади.
Беручи до уваги викладене вище у сукупності, суд доходить висновку, що відмова відповідача у компенсації позивачу понесених ним витрат на лікування (оперативне втручання та встановлення імплантатів) за договором № 358 від 10 липня 2024 року про надання платних медичних послуг, укладеним з ТОВ «Міжнародний центр нейрохірургії», в розмірі 123583,00 грн є протиправною.
Обираючи спосіб захисту порушеного права позивача, суд ураховує принцип верховенства права щодо гарантування цього права статтею 1 Першого протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, як складової частини змісту і спрямованості діяльності держави, а також принцип ефективності такого захисту, що обумовлює безпосереднє поновлення судовим рішенням прав особи, що звернулась за судовим захистом, без необхідності додаткових її звернень та виконання будь-яких інших умов для цього.
З метою повного та ефективного захисту порушеного права позивача, за захистом якого він звернувся з цим позовом до суду, належить зобов'язати відповідача виплатити позивачу компенсацію понесених ним витрат на лікування (оперативне втручання та встановлення імплантатів) за договором № 358 від 10 липня 2024 року про надання платних медичних послуг, укладеним з ТОВ «Міжнародний центр нейрохірургії», в розмірі 123583,00 грн.
Згідно з вимогами статті 77 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків встановлених статтею 78 цього Кодексу.
В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.
Відповідно до статті 90 КАС України суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об'єктивному дослідженні.
Оцінивши докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об'єктивному дослідженні, та, враховуючи всі наведені обставини, суд дійшов висновку про задоволення позову повністю.
Відповідно до пункту 5 частини першої статті 244 КАС України під час ухвалення рішення суд вирішує як розподілити між сторонами судові витрати.
Згідно із частинами першою, третьою статті 132 КАС України судові витрати складаються із судового збору та витрат, пов'язаних з розглядом справи.
До витрат, пов'язаних з розглядом справи, належать витрати: на професійну правничу допомогу; сторін та їхніх представників, що пов'язані із прибуттям до суду; пов'язані із залученням свідків, спеціалістів, перекладачів, експертів та проведенням експертиз; пов'язані з витребуванням доказів, проведенням огляду доказів за їх місцезнаходженням, забезпеченням доказів; пов'язані із вчиненням інших процесуальних дій або підготовкою до розгляду справи.
Позивач звільнений від сплати судового збору на підставі пункту 13 частини першої статті 5 Закону України «Про судовий збір», за подання цього позову до суду судовий збір не сплачував, а тому його розподіл на підставі статті 139 КАС України не здійснюється.
Докази понесення сторонами витрат, пов'язаних з розглядом справи, у матеріалах справи відсутні, тому їх розподіл також не здійснюється.
Керуючись ст.ст. 19-21, 72-77, 242-246, 255, 293, 295, підп.15.5 п.15 Перехідних положень КАС України, суд,-
Позов ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 ) до ІНФОРМАЦІЯ_1 (військова частина НОМЕР_1 ) ( АДРЕСА_2 ), за участю третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору на стороні відповідача, Головного управління Національної гвардії України (вул. Святослава Хороброго, 9А, м. Київ, 03151) про визнання протиправними дій, зобов'язання вчинити дії - задовольнити повністю.
Визнати протиправною відмову ІНФОРМАЦІЯ_1 (військова частина НОМЕР_1 ) у компенсації ОСОБА_1 понесених ним витрат на лікування (оперативне втручання та встановлення імплантатів) за договором № 358 від 10 липня 2024 року про надання платних медичних послуг, укладеним з ТОВ «Міжнародний центр нейрохірургії», в розмірі 123583,00 грн.
Зобов'язати ІНФОРМАЦІЯ_1 (військова частина НОМЕР_1 ) виплатити ОСОБА_1 компенсацію понесених ним витрат на лікування (оперативне втручання та встановлення імплантатів) за договором № 358 від 10 липня 2024 року про надання платних медичних послуг, укладеним з ТОВ «Міжнародний центр нейрохірургії», в розмірі 123583,00 грн.
Розподіл судових витрат не здійснюється.
Рішення суду набирає законної сили відповідно до ст. 255 Кодексу адміністративного судочинства України.
Рішення може бути оскаржене за правилами, встановленими ст.ст. 295-297 Кодексу адміністративного судочинства України відповідно, з урахуванням положень підп.15.5 п.15 розд. VII «Перехідні положення» цього Кодексу.
Повний текст рішення складено 19 вересня 2025 року.
СуддяКлименко Оксана Миколаївна