23 вересня 2025 року (16:00)Справа № 280/5877/25 м.Запоріжжя
Запорізький окружний адміністративний суд у складі: головуючого судді Калашник Ю.В., розглянув за правилами спрощеного позовного провадження у письмовому провадженні адміністративну справу за позовною заявою ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 ; РНОКПП НОМЕР_1 ) до Військової частини НОМЕР_2 ( АДРЕСА_2 ; код ЄДРПОУ НОМЕР_3 ) про визнання дій протиправними та зобов'язання вчинити певні дії,
07.07.2025 до Запорізького окружного адміністративного суду надійшла позовна заява ОСОБА_1 (далі - позивач) до Військової частини НОМЕР_2 (далі - відповідач), в якій позивач просить суд:
визнати протиправними дії відповідача, що полягають у відмові у звільненні з військової служби позивача на підставі абз.13 п.3 ч.12 ст.26 Закону України «Про військовий обов'язок і військову службу»;
зобов'язати відповідача звільнити з військової служби позивача на підставі п. 2. ч.4, абз.13 п.3 ч.12 ст. 26 ЗУ «Про військовий обов'язок і військову службу» як військовослужбовця, який проходить військову службу за призовом під час мобілізації під час воєнного стану, за сімейними обставинами у зв'язку з необхідністю здійснювати постійний догляд за своєю матір'ю, яка є особою з інвалідністю І групи.
В обґрунтування позовних вимог позивач зазначає, що подав рапорт про звільнення з військової служби у зв'язку із необхідністю здійснювати постійний догляд за своєю матір'ю, інвалідом І групи, проте відповідач протиправно відмовив у звільненні. Підстава для відмови - відсутність доказів наявності інших осіб, які могли б здійснювати догляд. Таку відмову вважає протиправною та зазначає, що відповідачем не вживались заходи перевірки наявності підстав для звільнення позивача з військової служби, як то направлення запиту до керівника ТЦК та СП за місцем проживання щодо складання акту обстеження.
Ухвалою суду від 14.07.2025 відкрито провадження у справі та призначено справу до судового розгляду за правилами спрощеного позовного провадження без виклику учасників справи.
Відповідач позовні вимоги не визнав та надав суду відзив на позовну заяву (вх. №38397 від. 30.07.2025). Зазначає, що позивач до рапорту про звільнення не надав беззаперечних доказів відсутності інших членів сім'ї першого та другого ступеня споріднення. Так, до рапорту не долучені документи, які б свідчили про наявність або відсутність у матері позивача інших дітей, або рідних братів чи сестер. Просить відмовити у задоволенні позову.
Згідно зі ст. 258 КАС України, суд розглядає справи за правилами спрощеного позовного провадження протягом розумного строку, але не більше шістдесяти днів із дня відкриття провадження у справі.
Відповідно до ч. 5 ст. 262 КАС України суд розглядає справу в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін за наявними у справі матеріалами, за відсутності клопотання будь-якої зі сторін про інше.
Згідно з ч. 4 ст. 243 КАС України, судове рішення, постановлене у письмовому провадженні, повинно бути складено у повному обсязі не пізніше закінчення встановлених цим Кодексом строків розгляду відповідної справи, заяви або клопотання.
Згідно з ч. 4 ст. 229 КАС України, у разі неявки у судове засідання всіх учасників справи або якщо відповідно до положень цього Кодексу розгляд справи здійснюється за відсутності учасників справи (у тому числі при розгляді справи в порядку письмового провадження), фіксування судового засідання за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснюється.
Таким чином, суд визнав за доцільне вирішити справу за наявними в ній матеріалами, в порядку письмового провадження.
Дослідивши матеріали справи та надані докази, проаналізувавши зміст норм матеріального та процесуального права, що регулюють спірні правовідносини, суд доходить висновку про відсутність підстав для задоволення позовних вимог, з огляду на наступне.
Позивач проходить військову службу на посаді інспектора прикордонної служби прикордонної служби 3 категорії - номеру обслуги третьої групи мінометів першого вогневого відділення мінометної прикордонної застави третьої прикордонної комендатури швидкого реагування.
19.06.2025 позивач звернувся до начальника мінометної прикордонної застави третьої прикордонної комендатури швидкого реагування із рапортом про звільнення з військової служби на підставі пп. г п. 2 ч. 4, абз. 13 п. 3 ч. 13 ст. 26 Закону України «Про військовий обов'язок і військову службу», у зв'язку з необхідністю здійснювати постійний догляд за своєю матір'ю, яка є особою з інвалідністю І групи.
До рапорту позивач надав такі документи:
копію паспорту ОСОБА_2 ;
копію довідки про присвоєння ідентифікаційного номера ОСОБА_2 ;
довідку про склад сім'ї;
копію свідоцтва про народження ОСОБА_1 ;
копію свідоцтва про укладення шлюбу серія НОМЕР_4 ;
копію свідоцтва про розірвання шлюбу серія НОМЕР_5 ;
копію витягу із рішення експертної команди з оцінювання повсякденного функціонування особи №138/25/291/В ОСОБА_2 ;
копію висновку 46/8 про наявність порушення функцій організму ОСОБА_2
30.06.2025 відповідач надав позивачу відповідь, в якій повідомив останнього про те, що до рапорту не надані документи, які б свідчили про відсутність інших осіб першого чи другого ступеня споріднення, які можуть здійснювати постійний догляд за ОСОБА_2 , наприклад - діти, окрім ОСОБА_1 , рідні брати або сестри ОСОБА_2 , повнолітні онуки.
Позивач, вважаючи відмову відповідача протиправною, звернувся до суду з цим позовом.
Надаючи правову оцінку спірним правовідносинам, суд враховує наступне.
Статтею 65 Конституції України передбачено, що захист Вітчизни, незалежності та територіальної цілісності України, шанування її державних символів є обов'язком громадян України. Громадяни відбувають військову службу відповідно до закону.
Правове регулювання відносин між державою і громадянами України у зв'язку з виконанням ними конституційного обов'язку щодо захисту Вітчизни, незалежності та територіальної цілісності України, а також загальні засади проходження в Україні військової служби визначає Закон України від 25 березня 1992 року № 2232-XII "Про військовий обов'язок і військову службу" (далі - Закон № 2232-ХІІ, у редакції чинній на момент виникнення спірних правовідносин).
Згідно з ч.ч. 1, 2 статті 1 Закону № 2232-ХІІ захист Вітчизни, незалежності та територіальної цілісності України є конституційним обов'язком громадян України.
Військовий обов'язок установлюється з метою підготовки громадян України до захисту Вітчизни, забезпечення особовим складом Збройних Сил України, інших утворених відповідно до законів України військових формувань, а також правоохоронних органів спеціального призначення (далі - Збройні Сили України та інші військові формування), посади в яких комплектуються військовослужбовцями.
Військовий обов'язок включає: підготовку громадян до військової служби; приписку до призовних дільниць; прийняття в добровільному порядку (за контрактом) та призов на військову службу; проходження військової служби; виконання військового обов'язку в запасі; проходження служби у військовому резерві; дотримання правил військового обліку.
За змістом частини першої, другої статті 2 Закону № 2232-XII військова служба є державною службою особливого характеру, яка полягає у професійній діяльності придатних до неї за станом здоров'я і віком громадян України (за винятком випадків, визначених законом), іноземців та осіб без громадянства, пов'язаній із обороною України, її незалежності та територіальної цілісності. Час проходження військової служби зараховується громадянам України до їх страхового стажу, стажу роботи, стажу роботи за спеціальністю, а також до стажу державної служби.
Проходження військової служби здійснюється громадянами України у добровільному порядку (за контрактом), за направленням або за призовом.
Водночас згідно з ч. 6 ст. 2 Закону № 2232-XII військова служба за призовом під час мобілізації, на особливий період, є різновидом військової служби.
В силу приписів ч. 14 ст. 2 Закону № 2232-XII виконання військового обов'язку в особливий період здійснюється з особливостями, визначеними цим Законом та іншими нормативно-правовими актами.
Правовою основою військового обов'язку і військової служби є Конституція України, цей Закон, Закон України "Про оборону України", "Про Збройні Сили України", "Про мобілізаційну підготовку і мобілізацію", інші закони України, а також прийняті відповідно до них укази Президента України та інші нормативно-правові акти щодо забезпечення обороноздатності держави, виконання військового обов'язку, проходження військової служби, служби у військовому резерві та статусу військовослужбовців, а також міжнародні договори України, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України (ст. 3 Закону № 2232-XII)
Відповідно до ч. 3 ст. 24 Закону № 2232-XII закінченням проходження військової служби вважається день виключення військовослужбовця зі списків особового складу військової частини (військового навчального закладу, установи тощо) у порядку, встановленому положеннями про проходження військової служби громадянами України.
При цьому питання щодо звільнення з військової служби регламентуються статтею 26 Закону № 2232-XII, зокрема, частиною четвертою цієї статті передбачені підстави звільнення з військової служби військовослужбовців, які проходять військову службу за призовом під час мобілізації, на особливий період, військову службу за призовом осіб із числа резервістів в особливий період: під час дії особливого періоду (крім періоду дії воєнного стану) (пункт 1) та під час воєнного стану (пункт 2).
У зв'язку з військовою агресією російської федерації проти України, на підставі пропозиції Ради національної безпеки і оборони України, відповідно до пункту 20 частини першої статті 106 Конституції України, Закону України "Про правовий режим воєнного стану", Указом Президента України від 24.02.2022 № 64/202 в Україні введено воєнний стан із 05 години 30 хвилин 24 лютого 2022 року строком на 30 діб, який відтоді неодноразово продовжувався та триває донині.
Відповідно до п. 2 ч. 4 ст. 26 Закону № 2232-ХІІ військовослужбовці, які проходять військову службу за призовом під час мобілізації, на особливий період, військову службу за призовом осіб із числа резервістів в особливий період, звільняються з військової служби на таких:
г) через сімейні обставини або з інших поважних причин, перелік яких визначається частиною дванадцятою цієї статті (якщо військовослужбовці не висловили бажання продовжувати військову службу).
Своєю чергою, частиною 12 статті 26 Закону № 2232-ХІІ визначено, що військовослужбовці звільняються з військової служби через сімейні обставини або з інших поважних причин на таких підставах:
3) під час дії воєнного стану:
необхідність здійснювати постійний догляд за одним із своїх батьків чи батьків дружини (чоловіка), який є особою з інвалідністю I чи II групи, за умови відсутності інших членів сім'ї першого чи другого ступеня споріднення такої особи або якщо інші члени сім'ї першого чи другого ступеня споріднення самі потребують постійного догляду за висновком медико-соціальної експертної комісії чи лікарсько-консультативної комісії закладу охорони здоров'я.
Отже, зі змісту наведених правових норм висновується, що військовослужбовці, які проходять військову службу за призовом під час мобілізації, за їх бажанням звільняються з військової служби під час воєнного стану у тому числі з необхідності здійснення постійного догляду за одним із своїх батьків, який є особою з інвалідністю першої чи другої групи.
При цьому, обов'язковою умовою реалізації військовослужбовцем права на звільнення з військової служби у цьому разі є відсутність інших членів сім'ї першого чи другого ступеня споріднення такої особи, які б могли забезпечувати такий догляд, або якщо інші члени сім'ї першого чи другого ступеня споріднення самі потребують постійного догляду за висновком медико-соціальної експертної комісії чи лікарсько-консультативної комісії закладу охорони здоров'я.
Згідно з п.233 Положення про проходження громадянами України військової служби у Збройних Силах України затверджених указом Президента України від 10 грудня 2008 року № 1153/2008 (далі - Положення № 1153/2008) військовослужбовці, які бажають звільнитися з військової служби, подають по команді рапорти та документи, які підтверджують підстави звільнення. У рапортах зазначаються:
підстави звільнення з військової служби;
думка військовослужбовця щодо його бажання проходити службу у військовому резерві Збройних Сил України за відповідною військово-обліковою спеціальністю;
районний (міський) територіальний центр комплектування та соціальної підтримки, до якого повинна бути надіслана особова справа військовослужбовця.
Відповідно до п.14.29 розділу XIV Інструкції про організацію виконання Положення про проходження громадянами України військової служби у Збройних Силах України затвердженої наказом Міністра оборони України від 10.04.2009 № 170 документи на звільнення військовослужбовців направляються безпосередньо до посадових осіб, які мають право їх звільнення з військової служби.
Так, позивачем подано відповідачу рапорт про звільнення з військової служби у зв'язку із необхідністю здійснення постійного догляду за матір'ю, яка є особою з інвалідністю І групи.
Однак, відповідачем було відмовлено позивачу у звільненні з військової служби, оскільки позивачем до рапорту не надано доказів, які б свідчили про відсутність інших осіб першого чи другого ступеня споріднення, які можуть здійснювати постійний догляд за ОСОБА_2 , наприклад - діти, окрім позивача, рідні брати або сестри ОСОБА_2 , повнолітні онуки.
Отже, спірним є питання необхідності подання позивачем доказів, які б свідчили про відсутність інших осіб, які могли б здійснювати догляд за ОСОБА_2 .
Так, на підтвердження відсутності інших осіб, які могли б доглядати ОСОБА_2 , позивач до рапорту надав:
довідку ОСББ «Чарівна 48», відповідно до змісту якої, з квітня 2025 року у квартирі АДРЕСА_3 проживають ОСОБА_2 та ОСОБА_1 (проходить військову службу) (а.с.21);
свідоцтво від 30.04.2025 № НОМЕР_6 про розірвання шлюбу між ОСОБА_3 та ОСОБА_2 .
Суд зазначає, що Додатком 19 до Інструкції №170 визначено перелік документів, що подаються з поданням до звільнення військовослужбовця з військової служби.
Відповідно до пп. 28 п. 5 Додатку 19 до Інструкції №170, при поданні до звільнення з військової служби через сімейні обставини, а саме у разі необхідності здійснювати постійний догляд за членом сім'ї другого ступеня споріднення, який є особою з інвалідністю I або II групи, за умови відсутності інших членів сім'ї першого та другого ступенів споріднення такої особи або якщо інші члени сім'ї першого та другого ступенів споріднення самі потребують постійного догляду за висновком медико-соціальної експертної комісії чи лікарсько-консультативної комісії закладу охорони здоров'я подаються:
- один із документів, що підтверджує відсутність в особи інших членів сім'ї першого ступеня споріднення (батьків, її чоловіка або дружини, дітей, у тому числі усиновлених) чи другого ступеня споріднення (рідних братів, сестер та онуків): інвалідність такої особи, її потребу в постійному догляді, перебування під арештом (крім домашнього арешту), відбування покарання у вигляді обмеження чи позбавлення волі та акт обстеження сімейного стану військовослужбовця із зазначенням інформації про наявність чи відсутність інших осіб, які здійснюють або можуть здійснювати такий догляд, затвердженого керівником територіального центру комплектування та соціальної підтримки.
З аналізу вказаної норми вбачається, що конкретного документу, який підтверджує відсутність інших членів сім'ї першого чи другого ступеня спорідненості не визначено, однак визначено, що до рапорту обов'язково має бути поданий акт обстеження сімейного стану військовослужбовця із зазначенням інформації про наявність чи відсутність інших осіб, які здійснюють або можуть здійснювати такий догляд, затвердженого керівником територіального центру комплектування та соціальної підтримки.
Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду у постанові від 27.02.2025 у справі №380/16966/24 виснував, що "відсутність інших членів сім'ї першого чи другого ступеня споріднення такої особи" означає реальну відсутність таких осіб, які фактично могли б здійснювати постійний догляд за особою з інвалідністю, яка цього потребує. У випадку ж "юридичної наявності" інших членів сім'ї першого чи другого ступеня споріднення такої особи, які, при цьому, реально не можуть здійснювати постійний догляд за такою особою з об'єктивних причин (перебування у полоні, відбування покарання у місцях позбавлення волі, проходження військової служби, тощо), то така особа відсутня у розумінні приписів абзацу 13 пункту 3 частини дванадцятою статті 26 Закону.
З матеріалів справи суд встановив, що позивач до рапорту подав довідку ОСББ, у якій зазначено, що з ОСОБА_2 проживає лише позивач.
Проте, така довідка не є довідкою про склад сім'ї, а лише містить інформацію, хто проживає разом із ОСОБА_2 .
У контексті цієї справи суд вважає за необхідне зазначити, що загальноприйнято вважати, що принцип тлумачення закону на користь особи є однією з основних засад правової системи, яка вказує, що суди повинні намагатися тлумачити закони та його норми в такий спосіб, щоб максимально захищати права та інтереси фізичної особи.
Важливо також відзначити, що принцип тлумачення закону на користь особи не означає безумовне ігнорування закону, але вказує на те, що в сумнівних ситуаціях суди повинні намагатися вибрати інтерпретацію, яка максимально захищає права та інтереси саме фізичної особи.
Вказане узгоджується з висновками Верховного Суду, викладеними у постанові від 10.01.1024 по справі №240/4894/23.
Таким чином, факт того, що у квартирі із ОСОБА_2 , яка потребує постійного стороннього догляду, проживає лише позивач, не свідчить про відсутність інших осіб, які могли б здійснювати догляд за матір'ю позивача, як особою з інвалідністю першої групи, що потребує постійного догляду, що є необхідною умовою для реалізації права на звільнення з підстав, передбачених п.п. "г" п. 2 ч. 4 ст. 26 Закону України "Про військовий обов'язок і військову службу".
При цьому суд зауважує, що відповідачем не ставиться під сумнів той факт, що мати позивача є інвалідом І групи та дійсно потребує постійного догляду.
Підставою для відмови є відсутність доказів наявності інших осіб, які можуть здійснювати постійний догляд за ОСОБА_2 .
Так, п. 27 Додатку 19 до Інструкції №170 визначено перелік документів, що подаються з поданням до звільнення військовослужбовця з військової служби, у разі необхідності здійснювати постійний догляд за особою з інвалідністю I групи за умови, що така особа є членом сім'ї військовослужбовця першого ступеня споріднення та відсутності інших членів сім'ї, які здійснюють постійний догляд. Таким документом є акт обстеження сімейного стану військовослужбовця із зазначенням інформації про наявність чи відсутність інших осіб, які здійснюють або можуть здійснювати такий догляд, затвердженого керівником територіального центру комплектування та соціальної підтримки.
Суд звертає увагу, що акта обстеження сімейного стану військовослужбовця із зазначенням інформації про наявність чи відсутність інших осіб, які здійснюють або можуть здійснювати такий догляд за матір'ю позивача, затвердженого керівником територіального центру комплектування та соціальної підтримки позивачем до рапорту про звільнення долучено не було.
Суд також зауважує на тому, що матеріали справи не містять доказів звернення позивача до відповідного територіального центру комплектування та соціальної підтримки з проханням провести відповідне обстеження сімейного стану військовослужбовця, або звернення до командира військової частини з проханням ініціювати проведення такого обстеження відповідним ТЦК та СП.
З огляду на вищевикладене правове регулювання та встановлені у цій справі обставини, суд дійшов висновку, що відповідач правомірно відмовив позивачу у звільненні з військової служби згідно абзацу 14 підпункту 3 частини дванадцятої статті 26 Закону Україна "Про військовий обов'язок і військову службу", з огляду на те, що позивач до рапорту не надав доказів, які свідчать про відсутність інших осіб, які можуть здійснювати догляд за ОСОБА_2 .
Водночас суд зазначає, що позивач не позбавлений права звернення до військової частини з рапортом про звільнення з військової служби на підставі статті 26 Закону №2232-ХІІ та надати усі необхідні документи, передбачені чинним законодавством.
Відповідно до ч. 1 ст. 9 КАС України розгляд і вирішення справ в адміністративних судах здійснюються на засадах змагальності сторін та свободи в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.
Згідно з ч. 1 ст. 77 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу, а суд, в силу приписів ч. 1 ст. 90 КАС України, оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об'єктивному дослідженні.
Таким чином, перевіривши основні доводи сторін на підтримку своїх вимог та заперечень, оцінивши зібрані у справі докази в їх сукупності, суд дійшов переконання, що у задоволенні адміністративного позову належить відмовити.
Підстав для розподілу судових витрат немає.
Керуючись ст.ст.2, 9, 139, 241-243, 254-262 КАС України, суд, -
У задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 ; РНОКПП НОМЕР_1 ) до Військової частини НОМЕР_2 ( АДРЕСА_2 ; код ЄДРПОУ НОМЕР_3 ) про визнання дій протиправними та зобов'язання вчинити певні дії, - відмовити повністю.
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Рішення суду може бути оскаржено в апеляційному порядку до Третього апеляційного адміністративного суду протягом тридцяти днів з дня його (її) проголошення, а якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, або розгляду справи в порядку письмового провадження, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.
Апеляційна скарга подається безпосередньо до суду апеляційної інстанції.
Рішення у повному обсязі складено та підписано 23.09.2025.
Суддя Ю.В. Калашник